Довідка На початку січня 1918 р розпочався останній етап Української національно-демократичної революції



Сторінка2/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.7 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Другий учень.

Сіються, стеляться білі сніги...

Рідна земля мармурова...

Сковують — ріжуть її ланцюги...

Тихше, о, тихше, ні слова...

Наче червоне вино розлилось...

Хтось до вина припадає...

Білі намети... троянди цвітуть...

Казка ніколи нежданна...

Згадуєш, друже: потоки пливуть, —

Ми ж кричимо їм: «Осанна!»...

Друже, ти... плачеш... поглянь, навкруги

Рідна земля мармурова...

Маком цвітуть — червоніють сніги...

Годі, о, годі, ні слова.

(Олександр Олесь. «Сіються, стеляться білі сніги...»).

Третій учень. Заметене снігом поле, а на ньому похапцем окопались юнаки, без штабу, маючи по три набої на душу. Зачорніло здалеку: колонами наступали більшовики. Ворог обійшов лінію оборони з обох боків, і праве крило, де були юнкери, змушене було відступати з боєм до своїх вагонів. Ліве, студентсько-гімназійне (точніше, напівдіти, які ще не тримали в руках зброї) відійшло до станції, що вже була в руках ворога. Юнаки кинулись у свою першу і останню багнетну атаку — і майже всі загинули.

Дівчата і хлопці в національному одязі виконують стрілецьку пісню «Повіяв вітер степовий».

Повіяв вітер степовий,

Трава ся похилила,

Впав в бою січовий стрілець, —

Дівчина зажурилась.

А був то хлопець молодий,

Йому б іще кохати,

Він впав, немов сухий листок,

Повік буде лежати.

Летить ворон з чужих сторон

Та й жалібненько кряче:


  • Вставай, козаче молодий,

Твоя дівчина плаче.

Заплаче мати не одна,

Заплаче Україна,

Бо не одного козака

Сира земля накрила.

Четвертий учень.

Вони ішли у безвість білих піль, у бій,

Щоб не вернутися або здобути.

І зупинилися на станції малій,

Де написом видніла назва: «Крути».

Не повернулися, упало триста їх,

А ми й донині їх не можемо забути,

Моментом нації, моментом нас усіх

Навіки стала назва — слово Крути.

На Аскольда могилі поховали їх,

І хоч народ ще й дотепер закутий,

Та він живе, бо смертю молодих

Він смерть переборов там, де містечко Крути.

(Міра Гармаш. «29.1.1918»).

П'ятий учень.

Супроти хижої навали,

Супроти смерті — в стужу й сніг —

Ось тут вони, ось тут стояли,

І всього жменька — триста їх.

Стихали Києва хорали,

Його заслін — ці юнаки.

Ось тут — редут. Ось тут вмирали,

Приймали кулі і штики.

І пам'яттю не оминути

Останній бій, останній крик,

Ці Фермопіли наші — Крути,

А Берестечко — їх двійник.

Ген визирала мати сина.

Дівчата в'яли на порі.

Лиш червонилася калина

Ще дужче в кожному дворі.

І не уславлені спартанці,

А хлопці з роду відчайдух —

Ці гімназисти, ці повстанці,

Ось тут їх непоборний дух.

І слава їх встає, не вмерши,

Ятрить крізь відстані і час.

Було їх триста. Триста перший —

Іти,

І я,


І кожен з нас.

Шостий учень.

Спом'янімо в пісні славу Кругів —

найсвятіше з наших бойовищ!

Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.

Підіймімо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Це за батьківщину

стати муром, шанцем душ і тіл.

Крути! Крути! Мужньо воєдино

прямувати в найсвятішу ціль.

Крути! Крути! Час розплати близько,

вже червоний ворог кари жде.

Крути! Крути! Вічне бойовисько

за майбутній, за світліший день.

Крути! Крути! Мужність і посвята,

вірність, що міцніша понад смерть.

Крути! Крути! Горда і завзята,

кличе пісня і веде вперед.

Перший учень. Двадцять сім із них потрапило в полон. Спочатку вояки «революційної армії» — колишні царські гвардійці, матроси, московські робітники та звільнені революцією злочинці — над ними по-звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянам їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали «Ще не вмерла Україна».

Звучить гімн «Ще не вмерла Укроїна» (сл. П. Чубинського, муз. М. Вербицького).

Другий учень. Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все.

Третій учень. Перемога під Кругами відкрила російському війську шлях до Києва. Перша більшовицька окупація столиці України тривала 3 тижні. Коли армія УНР повернулася, на полі бою було зібрано кілька десятків тіл полеглих і перевезено до Києва. 19 березня їх всенародно поховано в братській могилі на Аскольдовому цвинтарі. На похоронній церемонії виступив з промовою Михайло Грушевський. Він почав її словами античного поета: «Солодко і славно вмерти за Батьківщину». День битви під Кругами — 29 січня — проголошено Днем Скорботи України. Його відзначали в Галичині до 1939 р.

Четвертий учень.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі — український цвіт!

По кривавій по дорозі нам іти у світ.

На кого посміла знятись зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай!

Понад все вони любили свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті з славою святих —

На Аскольдовій могилі поховали їх.

(Павло Тичина. «Пам 'яті тридцяти»).

Пом'янемо героїв, замордованих під Кругами, хвилиною мовчання.



П'ятий учень. На жаль, після окупації Києва більшовиками могила крутянських героїв у 1919 році була зрівняна з землею. Згодом тут було посаджено парк. Зараз на місці, колишньої спільної могили героїв проходить повий асфальтовий шлях, що зветься Парковою вулицею, або, як казали, шляхом Козловського. Будемо вірити, що міська влада докладе зусиль, аби воскресла свята могила, бо вона — наш храм, наш дзвін, що не дасть нам спинитись, не дасть забути.

Шостий учень. Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Це, зокрема, студенти Божко Божинський, Микола Лизогуб, Попович, Володимир Шульгін, гімназисти Павло Кольченко, Микола Іванкевич, Липський, Тарнавський, Соколовський. Минуть роки, століття, та пам'ять про юнаків-героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, а всім тим, що готові покласти життя своє в ім'я батьківщини.

Перший учень. Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, — ви не загинули марно. Золотаво-блакитні знамена, які востаннє застигли у ваших очах, коли ви падали на землю, стали державним символом і навіки залишаться для нас найбільшою святинею. Ви житимете віки! Вашим героїзмом пишається незалежна Україна!

Хлопці, які брали участьу святі поминання юнаків-героїв, замордованих під Крутами, скорботно підходять до національного знамена, стають навколішки і цілують його.

Школярі в національних костюмах виконують стрілецьку пісню «Ви за свободу гинули». Під час виконання останнього куплета низько вклоняються.
Ви за свободу гинули без скарги

Серед пожеж і руїн.

Вічна вам пам’ять, вічна вам слава

І наш доземний поклін. Двічі

Ви не просили в ворога пощади,

Не пригинали колін.

Вічна вам пам'ять, вічна вам слава

І наш доземний поклін. Двічі


Ваші могили, знані і незнані, —

Волі народної дзвін.

Вічна вам пам'ять, вічна вам слава

І наш доземний поклін. Двічі



СЦЕНАРІЙ

свята пам'яті українських січових стрільців
Ведучий. Історія України,... Забуті імена, викреслені з пам'яті цілі сторінки, зруйновані могили, поламані хрести, понищені церкви. Сьогодні ми хочемо воскресити в пам'яті одну із забутих сторінок нашої історії — про українських січових стрільців — проголошення 1 листопада 1919р. ЗУНР та її збройних сил УГА, зародком, яких були УСС.

Ведучий. Створені в розгар першої світової війни легіони січових стрільців — це була армія справжніх інтелігентів, носіїв високих ідей і благородних ідеалів .

Пісня «Гей там на горі січ іде»



Ведучий. УСС — єдина армія того жорстокого часу, якій ні тодішні, ні пізніше противники ніколи не закинули жодного факту звірств, мародерства, насильницгва щодо полонених чи населення.

Ведучий. Восени і взимку 1914 р. навесні 1915 р, легіон успішно вів воєнні дії в Карпатах проти царських військ, зокрема на горах Ключ, Маківка, в боях за Тухольку, Самбір, Стрий, де стрільці вкрили себе невмирущою славою.

Пісня «Там на горі на Маківці».



Ведучий. Густо падали жертви під час кровопролитих боїв, густо росли білі березові хрести на стрілецьких могилах, однак на зміну полеглим вливалися свіжі сили із числа добровольців. Ніщо не могло зупинити бажання вибороти кращу долю для свого народу.

Пісня «Гай там при долині»



Ведучий. У своєму зверненні до народу стрільці заявлють «Ми пішли в цю світову завірюху лише тому, щоби наша Україна в часі сего всесвітнього смертельного спорту могла проголосити, що є і хоче бути, хоче мати своє місце під сонцем. Коли ще тривожить нас лиш ся думка чи жертва крови принесе користь Україні, чи ті могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами від далекого Закарпаття аж до подільських степів — спричиняються до поправи незавидної долі нашого народу, приспішать зірвання ганебних кайданів неволі».

Пісня «Чи то буря, чи то грім...»



Ведучий. У 1915-1917 роках Українські січові стрільці вели кровопролитні бої на подільській землі, щедро скроплюючи її своєю кров'ю.

Ведучий. Важко знайти село чи місто між Золотою Липою та Збручем, де не було б стрілецьких могил.

Ведучий. Сотні юних патріотів впало на схилах гори Лисоні, що біля Бережан, під селами Конюхи, Куропатки, Семанівці.

Пісня «Ой упав стрілець»



Ведучий. Не дивлячись на заборону крізь довгі роки поневірянь і забуття своєї історії, народ на забув стрільців, наділив їх любов'ю, пошаною і величною зворушливою піснею.

Пісня «Послухай, кохана дівчино»



Ведучий. Стрільці — це наша гордість, наша честь, наша слава.

Ведучий. Так гордо, так пишно рядом виступають,

Чола їх завзяті скрасили вінці,

Як орли до сонця свій зір направляють —

Се наші кохані січові стрільці.

Чи може, не правда, що грудь зі сталі?

Що серце в грудях молотом б'є,

Що в бою, як горде козацтво вмирали

За волю Вкраїни давали життя?

Добудете волю, хоч кат скаженіє,

Хоч рад би сточити геть всю нашу кров,

І в бою за волю рука не зомліє,

Бо в бій сей веде до Вкраїни любов.



Ведучий. Здобувши гарт у горнилі першої світової війни легіони українських січових стрільців стали ядром майбутньої Української Галицької Армії, яка на цей раз захищала справжню незалежність і волю рідного і відродженого краю.

Ведучий. Листопадовий переворот у Львові і на провінції здійснили 1410 стрільців при 60 старшинах.

Пісня «Горіла золота заграва»



Ведучий. Збройний виступ українців 1 листопада 1918р. очолений Дмитром Вітовським і забезпечив проголошення ЗУНР. Мета УСС з якою вони йшли на боротьбу в 1-й світовій війні, ними ж була досягнута.

Ведучий. 257 днів проіснувала ЗУНР. З 1 листопада І918р. до 15 липня 1919р. і впала під переважаючими силами ворогів і в першу чергу поляків.

Ведучий. Вже останні ідуть через наше село

Боже, боже, як тяжко... останні і ...

Скільки їх за два дні оттуди перейшло

Всі померкли, як зіроньки раннії

Перебігти б спитать... Гей, не попросить води.

Тільки коні храплять з непокою.

А за ними пожар зацвітає, мов мак,

Хтось іде вогняними ногами.

Задрижало село і заплакав байрак,

Заридали вітри над лугами.

Переїхали вже. Гей, постійте на мить!

Хто ж цей смуток у радість оберне?

Не говорять... Ідуть... Тільки зброя дзвенить.

«Як не ми, то хоч слава поверне!»



Ведучий. Здесяткована, озброєна до зубів, випестувана антантою у Франції армія польського генерала Галлера, змусила УГА в липні 1919 року підступити'за Збруч, перейти на Східну Україну.

Пісня «Зажурились іаличанки».



Ведучий. Дворічна боротьба українського народу за незалежність закінчилася трагічною поразкою. Перейшовши в Східну Україну УГА опинилась в гак званому чотирикутнику смерті і змушена була скласти зброю.

Ведучий. Лише невеликій частині вдалось повернути в Галичину і більшість з них були інтерновані у концентраційних таборах, звідки повернулись лиш одинокі.

Ведучий. Понад сорок тисяч 17-ти, 18-ти, 20-ти річних юних безвусих синів нашої знедоленої Галичини, що в буревісний 1918 рік підняли свої голови, віддали своє життя за волю, за кращу долю народу, за Україну,

Пісня «Засумуй, трембіто».



Ведучий. Засумуй, трембіто,

Що галицька сила

та від Збруча по Славуту

трупом застелила.



Ведучий. Історії ж бо пишуть на столі,

Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем.

Піснями і невільницьким плачем,

Могилами у полі без імен.

Ведучий. Могили. В них наша історія, слава і честь,

В них нашої долі покривджені мощі,

Народе полеглий, слава й честь

Народе живущий, нема тобі прощі.



Ведучий. Могили: Скільки їх по безкраїх полях України, по лісах, по лісових нетрях, по горах, іменних і безіменних, закинутих, забутих людьми і Богом.

Пісня «Як ви вмирали, вам дзвони на грали».



Ведучий. Серед поля широкого

Попід гаєм скраю,

Там стрілецька могилонька

Забута стояла.

Мала, мала, невисока,

Заросла травою,

Там стрільчика поховали

Як загинув в бою.

Розійшлися два табори,

І війна скінчилась,

А під гаєм забутая могилка лишилась.

Тихо, глухо кругом неї,

Сумно тут довкола,

Хрест дубовий похилився із жалю додолу.

Пасло дівча три корови

У полі під гаєм.

Поглянуло на могилку —

та сплакало з жалю.

Бо братчика нагадало, що загинув в бою, —

І його десь поховали,

Отак, в чистім полю.

Ведучий. Поплакала і блавату

синього нарвала,

І з братчиків і дзвіночків

Віночок сплітала.

Сплела війок барвний, красний, І

з цвіття живого.

Уквітчала ним могилу

Братчика чужого.

І тихенько помолилась,

і мов відмінилась, —

А могилка не та стала

і мов звеселилась.

І зозулька на край гаю

Вилітати стала.

І щоранку щастя — долю

Комусь-то кувала.

Кому, кому — спитаєте,

Тій любій дівчині,

Що стрілецьку могилоньку

Уквітчала нині.



Ведучий. Не перелічити усіх місць нашої скорботи.

Ведучий. Вороги української нації добре знали, що народ, в якого жива історична пам'ять — це ще не бидло, не раби,, а сконцентрована сукупність національного люду, котрий кожної вдячної історичної миті може прокинутися і болем пам'яті подесятирить сили і знову стати на свій захист.

Ведучий. Тому — то почалась нечувана у своєму бузувірстві і антигуманності друга війна проти Українських січових стрільців — війна з їхніми могилами.

Ведучий. Для комуністичних верховодів стрільці були страшні не тільки живі, а й мертві. І щоб не викликати симпатії до учасників визвольної боротьби, на їх могили пустили бульдозери, які знищили, зрівняли їх з землею, дорогі нам могили.

Ведучий. І здавалось, пропало все, що зникне слід по нашому стрілецтву. Та лишилося те, що в народі убити ніколи не можна лишилася вічно жива солов'їна стрілецька пісня.

Пісня «Не сміє бути в нас страху»



Ведучий. Пісне! Велична рідна пісне!

Розправ свої високолетні крила

В великий день,

Без тебе серце в грудях трісне,

З тобою викришемо з серця, як з кресала

Святий вогонь. І підемо через побіду в полі

Обмиті з крові ран, на зустріч волі!

Ведучий. Стрілецтво дало нам не тільки невмирущі приклади боротьби за волю України, а й дало нам цілу плеяду легендарних поетів, художників, скульпторів, композиторів, письменників, артистів.

Ведучий. І нині і вічно співатиме український народ їх пісні «Ой у лузі червона калина», «Чуєш брате мій», «Ой видно село», «Бо війна, війно» і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень.

Ведучий. Це Роман Купчинський, Михайло Гайворонський, Левко Легкий, Лесь Курбас, Іван Балюк, Мирослав Ірчан, Юра Шкремелюк та багато інших.

Ведучий. Безмежно люблячи Україну, бажаючи її щастя і бачити її вільною, незалежною державою багато з тих, хто вижив у страшній воєнній кудерлесії, закінчивши на Заході студії вищої освіти, повіривши більшовицькій пропаганді, повернулись на Україну, де згодом були знищені на Соловках та інших сталінських таборах смерті.

Ведучий. Дехто дожив до сьогоднішніх часів, і дав би їм бог ще віку бачити Україну в красі, багатстві і щасті, справді вільною і ні від кого незалежною.

Ведучий. Кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє. Нею навіки записалася сторінка нашої славної історії. Кров стрілецька записалась пам'яттю у на ших серцях.

Ведучий. Будемо жити і виживати — така доля нашої нації. Через дар пам'яті бути невмирущими.

Пісня «Поставали школярики» або «Гей, школярики-соколики».



Ведучий.Єднаймось, брати-галичани,

Не час на роздори, не час.

Бо нам ще великдень настане,

і доля всміхнеться до нас!

Від Чорного моря до синіх Карпат —

Одна нероздільна родина

Без панства, без рабства,

насильства і зрад —

Одна самостійна Україна.

Ведучий. Вставай, Україно, вставай,

Виходь на дорогу свободи,

Де грає широкий Дунай,

Де ждуть європейські народи.

Вставай та кайдани порви,

Дай познак ясніший від грому,

Що ти не рабиня Москви,

Й рабинею не будеш ніколи.

Вставай, Україно, вставай,

Єднай Чорне море й Карпати,

І свій переболений край

Не дай ворогам розламати.

Вставай та здіймай знамено

Вселюдської згоди й любові, -

Щоб волі святої вино

Спожити без помсти і крові!


Хор виконує пісню «Ой у лузі червона калина».

Афганістан болить в моїй душі
На стіні слово «Афганістан», зів’ялі квіти. Виставлені портрети афганців. Запалені свічки.

Читець.

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей-

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Вже багато літ, як прийшли назад додому,

Та до цих пір чує душа війни оскому.

Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани.

А у снах - «духи» налітають, мов шайтани.

Ведучий. Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати тих, хто воював на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконають інтернаціональний обов'язок.

Ведуча. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але слава Богу, вже без участі наших солдатів. Вони пройшли пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Читець.

Відомо нам, навіщо втрати, кров...

Так, ми пройшли не марно крізь спекоту.

Відкиньте словоблудство про любов

І про свою святенницьку турботу;

Бо ми пізнали вогнедишний плин,

На вражі дула в гори йшли свідомо,

Один за всіх — всі, як один!

Не всі вернулися додому…

Тривожна юність хлине в наші сни,

Прорвуться з болю невигойні рани,

І пам 'ять заболить: ми ветерани

Неоголошеної війни...

(«Обов'язок» Іван Шкварко)

Ведучий. Кажуть, що час — найкращі ліки, хоча роки минають, а пам'ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні, накази.

Ведуча. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для. підтримки прокомуністичного режиму - Народно-демократичні партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

Читець

Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого — Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там ужепокладено, їй-богу,

Багато наших Василів!

В країні досить виплавлено цинку —

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильно оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, ход із найближчої трибуни,

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

Коли у домі цинкова біда ?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни, .

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

(Іван Низовий)

Ведучий. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

(Пісня «Тривога!»).



Ведуча. Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

(Звучить фонограма).



Читець.

Минають дні, ідуть.роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає,

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський, суворий перевал,

Розщелина... Важке каміння...

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому...

(«В. Суворову» Анатолій Пожарський)
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка