Довідка На початку січня 1918 р розпочався останній етап Української національно-демократичної революції



Сторінка5/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.7 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Прислів'я та приказки.

• Ти хоч плач, хоч ридай, а заяву в СОЗ подай.

• Всюди плачі, всюди крики, селян учать, як їм жити.

• Селянин без землі, як птаха без крил.

• Сталін хліба захотів та й придумав куркулів.

• Ріж та їж, бо у СОЗі не дадуть.



Група ІІ. Розгортання голоду

1-й учень. Узимку 1931-1932 рр. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Документолог. 7 серпня 1932 р. вийшла власноручно написана Генсеком постанова ВЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». Згідно з нею передбачалося смертна кара за розкрадання соціалістичної власності, а за пом'якшуючих обставин - позбавлення волі на строк не менше 10 років.

Рішенням уряду УРСР від 20.10.1932 р. за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує у містах систему внутрішніх паспортів; селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, прикутими до землі.

Тоді ж, у грудні 1932 р., починає широко практикуватися ганебний захід пропагандистського терору - занесення на чорну дошку «сіл, що саботували хлібозаготівлю» (наслідком для них була повна ізоляція від контактів із зовнішнім світом).



2-й учень. У 1932 р. в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. Частина партійно-державних керівників на власні очі бачила трагізм ситуації і закликала зменшити розміри хлібозаготівель. У відповідь, як кваліфікувалося - «за опір», було знято до кінця року з посад 20% голів колгоспів.

У листопаді 1932 р. в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим, яка до лютого 1933 р. додатково «викачала» з України 104,6 млн пудів хліба, з республіки було вивезено майже все зерно,



3-й учень. Українське село гинуло мовчки, навіть випадків спонтанного протесту спостерігалося дуже мало. Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, ща-( вель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали у ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та центрі України.

Мати-Україна. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я - Україна, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?!

Ведучий. І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати-Україна, на велетенському хресті розіп'ята.

Мати-Україна (шепче). Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Куди ж ви? Як же я без вас?

(Голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, небачені від сотворення світу, простіть! (Тихо) Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.

Ведучий. І щоночі чути, як оплакують велетенські могили лише солов'ї і зозулі, білий квіт садів та цвинтарні бузки, плачуть молоді трави, стогнуть жита, ридма ридають зорі, летять у ніч і гаснуть над спорожнілими хатами.

І щовесни у Великодню ніч, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у ставках і криницях вода, приходять з небес три жони святі: Київська Русь, козачка Січ і соборна чорнобильська Україна.



(Заходять три дівчини у відповідному одязі, застеляють домотканим обрусом стіл, ставлять полив'яні миски з коливом, варениками, кулішем, галушками, узваром, медом. Засвічують поминальні свічі. Чути церковний дзвін. Чути голос Матері-України).

Мати-Україна. Ходи до мене, роде мій, вечеряти! Марії, Ганни, Уляни, Соломії, Андрії, Василини, Грицики, Катрусі, покірно прошу до святої вечері. Пригощайтеся, причащайтеся, роде мій скорботний! Діти мої - квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Муко моя довічна! Скорбото моя всевишня!

Ведучий. І пливуть Чумацьким шляхом білі тіні з білої небесної Вкраїни й сідають до поминальної вечері.

(В клас заходять у білих сорочках дівчатка і хлопчики і сідають за накритий стіл).

Мати-Україна. Як там тобі, родино наша, на тій небесній Україні? Чи ж ростуть і там тополі, мальви, калина? Чи ж білі у вас хати? Як сіється, жнивується? Чи ж є вечорниці, реготи на хуторах і левадах? Чи ж заручини і хрестини, чи ж радість є? Мабуть, це все до вас пішло, бо на земній Україні ні сміху, ні радощів, ні пісень. Лише квітує погибель, регоче лихо, жнивує горе на чорнобильській межі.

Ведучий. Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Лика неціловані, руки неперехрещені! Душі рідні перед господніми воротами не поблагословенні!

Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.

І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісно непогасна свіча. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий.

Документолог. Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Й. Сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища.

Селян особливо розлючувало і викликало в них бунтівничі настрої те, що зерна, яким вони могли б прогодуватися, було вдосталь. Американський кореспондент, який в цей час побував в Україні, розповідав, що з вікна вагона він бачив величезні піраміди зерна, навалені просто неба, з яких йшов дим від внутрішнього згорання.



4-й учень. У творі «Москва» німецького комуністичного письменника Теодора Плівера, який довгий час провів у СРСР, герой говорить про «одну людину», а зокрема Й. Сталіна, яка могла «зробити голод своїм спільником і таким способом добитися своєї мети, щоб селянин повзав коло його ніг, як хробак». Із цим перегукується відомий вислів одного з найбрутальніших сталінських ставлеників М. Хатаєвича «Безжальна боротьба відбувається між селянством і нашим урядом. Це боротьба не на життя, а на смерть. Цей рік був роком перевірки нашої сили та їхньої витривалості. Потрібний був голод, щоб показати їм, хто тут господар. Це коштувало мільйони жертв, але колгоспна система має тут залишитись навіки. Ми виграли війну».

Учень групи 3. Вислухавши своїх товаришів, ми можемо стверджувати, що масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 р. і тривало впродовж 22 місяців. Про жахливий стан українського села свідчать факти масового людоїдства. Люди гинули від фізичного виснаження, отруєнь, вбивств, самогубств. Усі ці жахливі картини голодомору, яких досить багато, зайвий раз підтверджують акт геноциду проти власного народу.

Уряд свідомо маскував голод, переселяючи у спустошені села України селян з інших регіонів СРСР. Тільки з листопада по грудень 1933 р. в Україну з Білорусії було відправлено 40 ешелонів з колгоспниками, з центральної чорноземної області - 43 ешелони, з Іванівської - 24.

І в це неможливо повірити, але навесні 1933 р., коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. ч., щогодини - 1 тис.

Учитель літератури. У той страшний час наш народ не втратив притаманні йому гумор, іронію, сарказм; він сміявся над більшовицькими мерзотниками, над «новітнім чингізханом» - Сталіним. Послухаємо співанки, прислів'я та приказки часів вступу до колгоспу та найсильнішого голоду.

Учні.

Ціле літечко робила,

Кіло гречки заробила,

Кіло гречки, два ячменю

Та й журюся, де я змелю.

Я не бульба, я картопля,

Бо для мене рано топлять.

Мене печуть, мене варять,

Мене люблять, мене хвалять,

Я діжду тієї ласки,

Що напечуть з мене паски.

В 31 году вже пізнали ми біду,

В 32 году їли люди лободу,

В 33 году помирають на ходу.

Як пішла я у колгосп,

Чоботи рипіли,

Як ішла я із колгоспу,

Зуби цокотіли.

Не шукайте домовину,

Батько з'їв свою дитину.

З бичем ходить бригадир,

Заганяє у Сибір.

Пийте воду, їжте січку, -

Виконуйте п'ятирічку ;

Прийди, Сталін, подивися,

Як колгоспи розжилися:

Клуня драна, хата боком,

Ще й кобила з одним оком.

Висить Сталін на стіні,

Посміхається мені,

Ще й показує рукою,

Куди їхать за лукою:

Чи в Ромни, чи в Сенчу?

Краще в ступі потовчу!

Питалася баба діда:

- Чи дадуть в колгоспі хліба?

- Дадуть хліба ще й коржа. –

Будеш їсти без ножа.

Прислів'я та приказки.

• Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

• Буксир ходить попід хати, щоб у людей хліб забрати.

• Буксир добре старається, мужик під тином валяється.

• Чечевицю і горох, і картоплю й буряки - все беруть буксирники: хай здихають мужики.

• Голод, холод в нашій хаті - ніщо їсти, ніде спати.


Група 3. Наслідки голоду

1-й учень. Інформація про демографічні втрати населення в Україні надходила до іноземних дипломатів, що працювали в СРСР. Зокрема, у червні 1933 р. італійський консул С. Граденіго, який був у Харкові та інших містах України, писав до свого датлсялетячното представництва у Москві про те, що від голоду загинуло від 10 до 15 млн чол. Дехто з дослідників вважає її цілком реальною. Німецький агрокультурний аташе у Москві Отто Міллер теж писав тоді, що від голоду загинуло 7,5 млн чол.

Майже в кожному зарубіжному повідомленні, яке торкається кількості жертв голодомору в Україні, цитується книга У. Черчілля - «Друга світова війна». Автор згадує розмову зі Сталіним, яка відбулася між ними 15.08.1942 р. Англійський лідер запитав тоді Й. Сталіна: «Чи можете ви порівняти втрати у війні з втратами від голоду, пов'язаного з колективізацією в 1932-1933 рр.?» Сталін нібито відповів: «Це був дійсно жах. Він продовжувався роками. Але це було абсолютно необхідно для того, щоб у наших фабриках з'явились нові машини, а на полях - трактори». Згодом у Ялті Сталін нібито зізнався, що від голоду і репресій загинуло понад 10 млн чол.



Документолог. До нас дійшло чимало повідомлень, у тому числі невеличких розповідей, уцілілих під назвами: «Гурське втрачає 44% свого населення», «Голод спустошує село Плешкани», «430 смертей від голоду в Жорнокловому», «Спустошення голодом с. Стрижівки».

У серпні 1933 р., після скасування заборони для іноземних журналістів, кореспондент газети «Крісчен саєнс монітор» побував на Полтавщині та Київщині. Так, в одному із сіл з 2072 осіб померло 634; у 1932 р. лише одна пара взяла шлюб; у селі народилося шестеро малюків, з яких вижила лише одна дитина.



Учень. Слухаючи повідомлення істориків, на думку приходять сумні рядки Кобзаревого плачу із поезії «Чума», в якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми.Чи не нагадують нам вони українське село періоду штучного голодомору?

...І люди біднії в селі;



Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть...

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином,

Могили чорті ростуть.

...Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини; дні минають,

Минають місяці, - село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло...

2-й учень. Якщо вдатися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5 млн.

Відсоток смертності дійсно коливався - від 10 до 100%.

Найзищого рівня смертність сягнула в тях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20-25%. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській та Київській областях смертність була нижчою 15-20%.

Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80-х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться - від 3 до 4,5 млн чол.



Учитель літератури. Послухаймо гіркі віршовані рядки про перші роки колгоспного життя.

Учні.

Сидить Сталін на престолі,

Та на скрипку грає,

На Вкраїну хліборобну

Скоса поглядає.

Ой скрипочка горіхова,

А смичок із рути,

Як заграє, вказівоньки

На Вкраїну чути.

Ой грав Сталін,

Ой грав Сталін –

Став перебирати,

Так обдерли "Україну,

Що аж ребра знати.

Ой грав Сталін,

Ой грав Сталін –

Аж струни порвались.

На Вкраїні люди вмерли,

Деякі зостались.

Сидить баба на мосту,

Чухає коросту,

В 33-му году

Не буде колгоспу.

Мала баба одну козу

І ту здала до колгоспу, -

Сіла собі при вікні

Та й рахує трудодні.

Не дивуйся, Гапко,

Що ми комуністи!

Люди будуть працювати,

А ми будем їсти!..

Прислів'я та приказки.

• Як стали робить на трудодні, то настали чорні дні.

• Врахувала 300-й день - дайте хліба хоч на день.

• Ой за тії колоски відбула я Соловки.

• А у СОЗі добре жить: один робить - 100 лежить.

• Наша більшовицька весна і голодна, і пісна.

• Нині сплю я до тих пір, поки збудить бригадир.

3-й учень. Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з'ясувати економічні, політичні, морально-етичні й соціально-психологічні наслідки жахливої трагедії XX ст. Вона має також і національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме з 1933 р. розпочалися масові гоніння на українську інтелігенцію.

Завдяки масовій колективізації, розкуркуленню, голоду і відвертому терору утвердилися соцїально-економічні підвалини тоталітарного режиму.

Колективна (державна) власність, що утвердилася внаслідок масової колективізації, економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність, яку юридично затвердила Конституція 1936 р., обумовлювала і соціальну однорідність - радянський народ, якому роками прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Це теж наслідки соціально-економічних експериментів над людьми. Терор голодом виховав у них сліпе поклоніння владі, терпимість: «Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо». Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху.

4-й учень. Малодослідженим залишається морально-етичний аспект голоду. Досі важко встановити мотиви свавілля, яке чинили над односельчанами так звані активісти. Що спонукало масовий бандитизм? Чому селяни не повстали, а лише чинили пасивний опір? Опору не відбулося тому, що селян штучно поділили на бідняків, середняків і куркулів, зіткнули їх між собою на «класовому фронті». Всеукраїнського виступу селян проти тоталітарного режиму не сталося, хоча люди масово гинули від голоду. Необхідно зважити і на те, що режим жорстоко придушив будь-які спроби протесту. Голод як безкровна війна зламав їхній опір, спустошив українські села, виморив найпрацездатніших хліборобів.

5-й учень. Колективізація і голод започаткували «розселянювання» України. Цей процес має не лише кількісні, тобто соціально-демографічні показники, а й соціально-побутові. Розселянювання - це страта селянина-універсала, який правив за господаря, агронома, носія духовної культури.

Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам'ять нації, оскільки повмирали батьки, що не встигли передати досвіду від свого діда-прадіда.



Учитель літератури. Сьогодні, коли від початку голодомору минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.

А тепер підведемо підсумки нашої роботи над фольклорними творами.



1-й учень. Із усіх жанрів усної народної творчості років голодомору найбільшу популярність мали прислів'я, приказки, співанки (співомовки), думи. Фольклор про голод створювався по гарячих слідах трагічних подій, в умовах глибокої конспірації і був виявом протесту проти тотального терору. Це визначило гостру публіцистичність, лаконізм форми. Отож найчастіше з'являлися прислів'я. Надзвичайно поширеним був також жанр співомовки, яка відзначається різноманітністю форми. Найчастіше віршовий рядок співомовки складався із 6-8 складів, римування суміжне (аа бб), зрідка перехресне (абаб), у строфі - від 2 до 12 рядків.

2-й учень. Окрім співомовок, у фольклорі тих часів зустрічаються й інші жанри, наприклад, анекдоти, дитячі примовки.

Незважаючи на жахливі умови творення, фольклор голодомору відзначається образністю, багатством тропів. Найчастіше з-поміж інших використовувалися два художні прийоми - їдка іронія й гротеск:



Їде Сталін на тарані,

Два оселедці у кармані,

Цибулиною поганяє –

Америку доганяє.

Вражає також те, як майстерно добиралися художні прийоми:



Нема хліба, нема моні,

А ми плескаєм в долоні.

А на хаті серп і молот,

А у хаті смерть і голод.

Усе це свідчить про те, що навіть у пеклі 30-х років не замулилось народне джерело мудрості й краси.



Учитель історії. Тепер, після того як минуло вже багато літ, ми можемо відповісти на запитання: чого хотіли досягти організатори голодомору? Кому було вигідно підрубати нашу хліборобську націю під корінь?

Комуністичний режим не міг боротися з існуванням вільних, незалежних від нього людей. Вільних людей, основу особистої незалежності яких становила їхня власна праця на власній землі, слід було знищити. Удари завдавались методично і цілеспрямовано. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм.

А тому наш найсвятіший обов'язок сьогодні - зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Сьогодні ми маємо для себе чітко зрозуміти -головною, неперехідною цінністю для нас усіх є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

Учитель літератури. Я закликаю вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

(Звучить запис пісні «Боже, великий, єдиний»).

Чорнобильські дзвони
Вчитель. Дорогі діти! Шановні гості, вчителі! Сьогодні ми проведемо урок пам'яті про трагедію Чорнобиля. Ми спробуємо перенестись уявою майже на 18 років назад. Вас, сьогоднішніх учнів нашої школи, тоді ще й на світі не було. Для вас це вже історія, далека, невідана...

Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе?

Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

Читець.

Луг не тішить вже зелен-рутою,

В поле й гай заходити не можна.

Кожна квітка дихає отрутою,

Стронцієм налита квітка кожна.

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур 'яни,

З річок веселки воду п 'ють

І страшно яблуні цвітуть.

Вчитель. Це — земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 18 років тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять — за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Читець.

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав вас —

Пожежа!

Сади очманіло цвітуть,

Бентежно,

А в дзвонах вітрів

Пожежа!

(Лунає сигнал ЦО «Тривога», під звуки сигналу чується голос за сценою)

О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, що мав потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130 кілометрах на північ від Києва. (Звук сирени затихає).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка