Довідка На початку січня 1918 р розпочався останній етап Української національно-демократичної революції



Сторінка8/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.7 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

2-й ведучий. Продовжуємо наші презентації і до виступу я запрошую клуб «Співдружність» (IV команда).

(Виступи дітей).

1-й ведучий. Я пропоную всім трішки помріяти в конкурсі «Куди я хотів би поїхати влітку на канікули?». (Розповіді команд)

2-й ведучий. А наступний конкурс - ваше домашнє завдання, я лише нагадаю його етапи:

I етап - виготовлення свого паспорта;

II етап - «пакування багажу»;

III етап - опис подорожі;

IV етап - традиції і звичаї цієї країни;

V етап - подорожні замітки;

VI етап - які сувеніри можна привезти з цієї країни;

VII етап - імпровізовані інтерв'ю з місцевими жителями.



Результати конкурсу: оцінюються достовірність, проходження всіх етапів, наочність, оригінальність, глибина знань про країну.

1-й ведучий. Зараз ми проведемо жеребкування і визначимо, в якій послідовності всі команди будуть брати участь у конкурсі.

(Проводиться жеребкування та конкурс).

2-й ведучий. Дякуємо всім за гарну підготовку та змістовні розповіді.

1-й ведучий. Завершуючи нашу сьогоднішню зустріч, хочеться сказати: на маленькій території Європи існують 44 держави, економіка й культура яких тісно переплелася між собою. Європа змінює своє обличчя, а також змінює обличчя усієї карти світу.

2-й ведучий. А наша Україна знаходиться в епіцентрі цих змін, доводячи своє прагнення називатися європейською державою. Тому кожен із нас може з гордістю сказати: «Я - європеєць!»

1-й ведучий.

Україна - велика і сильна держава,

Що несе з давнини перемоги і славу,

Незалежна, розвинена наша країна,

Дорога і найкраща мені Батьківщина!

2-й ведучий.

Громадянином європейським хочу стати я,

Щоб в неньки моєї було ліпшим життя,

Разом.

Щоб країна була конкурентоспроможна,

А кожна родина - щаслива й заможна.

Історія української державності
Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.

(В. Липинський)

Свою Україну любіть,

Любіть її во врем'я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

(Т. Г. Шевченко)

1-й ведучий. Ми з вами живемо у незалежній державі, ім'я якій — Україна. П'ятнадцять останніх років — це роки нашого воскресіння, єднання, осмислення своєї історії і долі. А перед цими роками незалежності були століття, якими українці йшли до своєї держави. Історія нашої державності складна і суперечлива, сягає корінням у сиву далечінь віків, має свої злети і падіння.

2-й ведучий. Наш народ має багатовікові державотворчі традиції. Десятки народів, сотні племен намагалися створити державу на нашій благодатній землі. Перші державні утворення на території сучасної України виникли майже 3 тисячі років тому. Першу державу заснували кіммерійці. Ці кочові племена відомі тим, що приручили коня і першими почали використовувати колесо та застосовувати залізо. В цей же період існувала держава таврів, пізніше — скіфів. У III ст. до н.е. — III ст. н.е. існувала Сарматська держава. У цей же час існували грецькі міста-держави (Ольвія, Херсонес, Тіра...). У II—IV ст. нашої ери держава східних готів — Гетика. Залишили свій слід також римляни, гуни, хозари, печеніги. У IV—VIII ст. н.е. виникають перші східнослов'янські союзи племен — своєрідні державні об'єднання: Славія, Куябія, Артанія, Держава волинян, Антська держава.

1-й учень.

Мандруючи понад старим Дніпром

Світанками, удень і вечорами,

Вночі, під чистим зоряним шатром,

Перед вогнем, що руки грів теплом,

Я думкою летів через тумани.

Туди, в минувшину далеких днів,

Коли діди, забуті й незабуті,

Уперше стали між високих гір,

Оглянули широкий виднозір,

За покоління дбаючи майбутні.

Трудилися у поті своїх чіл,

Орали землю, ставили оселі,

Воздвигли городи і частокіл.

І в клопотах буденних трудних діл

Сади садили, будували села.

Сварилися, бо рід ішов на рід

І плем 'я кров братерську проливало,

На князя князь ішов, і був розбрід.

І знов був мир, за рало брався рід,

Русі знамена сонце осявало.

Боролись предки. З моря і степів

Ворожі хижі орди налітали,

Палили городи і нищили засів,

Та проти них вставала тьма списів.

Мечі із піхов люди витягали.

Спасибі вам за цю тернисту путь,

В труді й на раті гідно ви стояли,

Нікому з нас ніколи не забуть,

І кожному годиться пом 'янути,

Що ви створили, що ви збудували.

Почнемо ж нині повість цю смутну

Про порохом повиту давнину,

Про ті часи далекі й незабутні,

Коли діди прославлені в віках

Виходили на свій великий шлях,

За покоління дбаючи майбутні.

1-й ведучий. Старокняжа держава Україна-Русь об'єднала майже всі східнослов'янські землі навколо Києва. Київська держава поєднувала особливості феодальної монархії й елементи народної демократії, зокрема, народні збори — віче. На нього сходилися старці з родів на нараду. На ній вирішували всі питання, а князі мусили слухатися громаду. Проте з часом вплив і значення народних зборів зменшується, князі дедалі ічастіше приймали рішення без народних зборів.

2-й ведучий. У 988 році київський князь Володимир здійснив хрещення Русі за православним обрядом. Хрещення вивело Київську державу в ранг великих європейських держав. Історія донесла до нас імена багатьох київських князів, серед них найвідоміші: засновник Києва Кий, Аскольд, Дир, Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах...

1-й ведучий. Київська держава з початку і до кінця свого існування змушена була боротись із зовнішніми ворогами за незалежність. Постійні напади печенігів, половців, вторгнення Чингісхана, Батиєва навала приводили до постійних людських жертв, нищення поселень та результатів людської праці і в цілому уповільнювали соціально-економічний, політичний і культурний розвиток Київської держави.

2-й учень.

Святослав

Із чаші Святослава печеніги

Кумис хмільний перед походом п 'ють.

Від вуст до вуст повільно, як у молінні,

Відсьорбують слов'янську нашу суть.

Які ми є, і чому волю нашу

Ніхто іще зігнути не зумів?..

Із черепа по колу ходить чаша

І фосфорично світиться в імлі.

Ковтнути б з неї руської відваги

І мужності, і сили — хоч на час.

І, нахилившись, мов уклін віддати

Тому, хто побачив глумливих вас.

«Своє згубив, шукаючи чужого» —

На денці хана мудрого слова.

Тоді скажіть нам, печеніги, чому

Ми все ще є, а вас давно нема?

Ординська тьма розвіялась степами,

А кров хіба що в полинах гірчить.

Яка на смак вам слава Святослава,

Які на дотик русичів мечі?

Хто злом до нас тому воно й віддячиться.

Допоки гідності — допоти й бути нам.

Хай, може, й більше в наших долях

страдництва —

Але від того й страшно ворогам.

(Наталія Віргуш)

2-й ведучий. У період Київської держави зустрічаємо назву «Україна». Першу згадку про Україну зафіксовано в Іпатіївському літописі 1187 року. Вона пов'язана з Переяславським князівством. Оповідаючи про смерть князя Володимира Глібовича — захисника краю від кочовників-половців, літописець зазначав: «И плакавшися по нем вси переяславци... О нем же Украйна много постона...». У літописах назва «Україна» вживалося поряд з терміном «Русь», а народ називався «руським», «русинами».

1-й ведучий. Періоду Київської державності належить найдавніша відома нам писемна пам'ятка права — збірка законів «Руська правда». Відомо понад сто списків цієї пам'ятки, які перевалена більшість дослідників поділяє на три редакції: коротку, поширену, скорочену. Ця історична пам'ятка пережила Київську Русь і була чинна протягом кількох століть. До того ж вона стала одним з основних джерел при створенні російських і литовських кодифікаційних актів XVI—XVII ст. Основними положеннями цієї збірки було: закріплювалась феодальна власність; урегульовувався договір позики не лише на гроші, але і на хліб, мед. На відміну від багатьох тогочасних європейських «варварських правд», «Руська правда» не передбачала такий вид покарань, як смертна кара, відрубування рук чи ніг та подібних жорстоких методів покарання. Кровна помста хоча і допускалася за часів Ярослава Мудрого, але вже його синами була заборонена і замінена штрафом. З давніх часів в Україні важливого значення надавали освіті. Великий князь Київської Русі Володимир Мономах радив: «А коли добре щось умієте, то не забувайте, а чого не вмієте — того вчіться...».

2-й ведучий. Після зруйнування у середині XIII ст. Київської держави, українські землі розпалися на декілька самостійних князівств. Серед них особливе місце посідало Галицько-Волинське князівство. Князь Данило Романович Галицький настільки зміцнив владу, що під його вплив попала Литва і частина Польщі. Данило прийняв навіть від Папи Римського титул короля. Після його смерті вплив і могутність Галицько-Волинської держави ослабли.

1-й ведучий. У XV ст. українські землі входять уже до складу Великого князівства Литовського.

Це була Литовсько-українська держава: власне литовські землі становили у ній лише одну десяту частину, офіційною мовою була мова Київської держави, продовжувала діяти система права, закріплена «Руською правдою».



2-й ведучий. І лише у XVI ст. з'явилися правові акти нової держави — відомі Литовські статути. Відомо три редакції статутів. У цих документах знаходимо поняття державного суверенітету, ідею поділу судової та виконавчої влади, рівність громадян перед законом у тодішньому розумінні.

1-й ведучий. У XVI ст. більшість українських земель опинилась у складі новоутвореної держави — Речі Посполитої. Закарпаття відійшло до Угорщини, а південні землі — до Кримського ханства. З'являються нові законодавчі акти, що закріплюють закріпачення селян. Водночас окремі міста України — Хуст, Львів, Луцьк, Київ та інші — дістали магдебурзьке право, яке відкривало можливості самоврядування, регулювало цивільні, кримінальні та процесуальні правовідносини, створювало сприятливі умови для розвитку міста.

2-й ведучий. У середині XVI ст. виникає Запорозька Січ, яку називали козацькою християнською республікою. Для соціального устрою Запорозької Січі характерна формальна рівність усіх козаків, відсутність кріпацтва та феодальних станів. Водночас існувала помітна різниця між багатими козаками й козацькими низами.

3-й учень.

Січ-Мати

На острові, на Хортиці,

За порогами Дніпра,

Там зійшла козацька слава

Для народного добра.

Там стояли на сторожі

Запорожці Січові...

Ой, не раз там до схід сонця

Грали сурми бойові!

Тут життя і кров віддали

Запорозькі козаки,

Україну рятували

Від ворожої руки.

(Юрій Шкрумеляк)

1-й ведучий. Найвищим органом управління була загальна військова рада, на яку обиралися усі козаки. Рада обирала козацьку старшину: кошового отамана, військового суддю, писаря та ін. Влада кошового отамана була майже необмеженою під час військових походів, але в мирний час він перебував під жорстким контролем козаків. Обиралися також курінні та паланкові отамани. Всі найважливіші рішення приймалися спільно, громадою, хоча козацька старшина часом досить успішно проводила свою лінію всупереч інтересам козацьких низів. Демократична політикоправова організація Запорозької Січі справляла значний вплив на сучасників, стала зародком майбутньої української державності.

4-й учень.

Про людей православних, що військову

Службу справляють, а саме про козаків.

Всі на світі козаки трудяться багато,

Виставляють у бою груди презавзято.

За Вітчизну і добро ваше, християни,

Щоб подужать не змогли вражі бусурмани.

Та не тільки на війні груди виставляють,

Але й голови в бою часто покладають.

Дай спасіння, Господи, за таку відвагу,

Грішен той, хто виявля козакам зневагу.

Вдома простий чоловік завше пробував,

А козак у військо йде, дім свій залишає.

Чи повернеться, йдучи, — впевнитись не може,

Тож і ти обережи їх до смерті, Боже.

Не годиться також їм осуд виявляти,

Козаків, немов святих, треба шанувати.

Позаяк і кров свою в битвах проливають,

І за віру праведну душі покладають.

Тим з небес подай свою, Господи, корону,

Хто для нашої землі чинить оборону.

(Климентій Зіновіїв, XVIIXVIII ст.)

2-й ведучий. На хвилі національно-визвольної війни проти польського панування під проводом Б.Хмельницького було закладено основи нової козацько-гетьманської держави. Територія, підвладна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники і сотники разом із відповідною старшиною. Гетьман видавав загальнообов'язкові акти — універсали, які оперативно регламентували відносини, що складалися в ході війни.

1-й ведучий. Але сили були нерівними. Б.Хмельницькому довелося запрошувати для допомоги в боротьбі з ворогами татар, росіян, шведів. У 1654 році було підписано з Росією домовленості про спільну боротьбу проти поляків та про устрій українських земель. Це так звані «Березневі статті» Богдана Хмельницького, які закріплювали відносно автономне політичне і правове становище України. Проте пізніше московський цар підписав з Польщею мир, відповідно до якого Правобережна Україна відійшла до Польщі, а Лівобережна — до Росії. Московські царі намагалися повністю ліквідували незалежність України, перетворити її в одну із своїх провінцій.

5-й учень.

Іван Підкова

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили,

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

(Тарас Шевченко)

2-й ведучий. Але була спроба визволитися від деспотичної влади московського царя. Цю невдалу спробу здійснив український гетьман Іван Мазепа. Прибічник Мазепи Пилип Орлик створив цікаву пам'ятку правової культури нашого народу «Конституцію прав і свобод Запорозького війська». Конституція Пилипа Орлика за своїм демократичним змістом значно випередила тодішні правові акти європейських держав. Конституція визначала демократичні засади української державності, принципи поділу влади, приватної власності і його захист, права окремих категорій населення України. Але Конституцію не вдалося впровадити в життя, царизм обмежив, а потім повністю ліквідував рештки державності в Україні. Заборонялися українські книги, звичаї; навіть сама назва «Україна» була заборонена, замість неї використовувалася принизлива назва «Малоросія».

1-й ведучий. Після цього Україна більше двох століть не мала власної державності. Розділена між Росією і Австро-Угорщиною, Україна зазнавала постійних утисків у національно-культурному відношенні.

2-й ведучий. Наступним етапом розвитку української державності стали буремні роки другого десятиріччя XX ст. У березні 1917 року, після повалення російського самодержавства, в Україні було створено Центральну Раду, до якої увійшли представники різних українських політичних, громадських та інших організацій. Серед документів Центральної Ради заслуговують на увагу чотири Універсали, що були віхами на шляху побудови Української держави. 29 квітня 1918 р. ЦР схвалила текст закону — Конституції УНР. Документ мав демократичне спрямування, але державний переворот і проголошення Української держави Гетьмана Павла Скоропадського завадив його впровадженню.

1-й ведучий. У цей історичний період у зв'язку з крахом Австро-Угорської імперії була спроба заснувати Українську державу на західних землях. Так утворилася у листопаді 1918 року Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 року було урочисто проголошено злуку (об'єднання) УНР і ЗУНР у єдину державу. Цей акт мав велике морально-політичне значення, адже вкотре продемонстрував прагнення всіх українців до єднання в єдиній соборній державі, але не міг в умовах постійної напруженої боротьби втілитися у життя.

2-й ведучий. До 1920 року в Україні змінилося кілька урядів і політичних устроїв (Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою; Українська держава Гетьмана Павла Скоропадського; Українська Народна Республіка на чолі з Директорією). Кожен з них залишив свої правові акти, проте вони або залишилися проектами, або діяли обмежений час.

1-й ведучий. Результатом боротьби 1918—1920 років стало створення Української Радянської Соціалістичної Республіки. У період радянської державності було прийнято чотири Конституції. В умовах існування командно-адміністративної системи Україна не була ні правовою, ні демократичною державою, а після створення у 1922 році Союзу Радянських Соціалістичних Республік повністю залежала від Москви.

2-й ведучий. Двічі робилися спроби створити Українську державу поза межами УРСР. Це проголошення Карпатської України у 1939 році на території Чехословаччини та Української Соборної Держави у 1941 році на окупованій німцями території у Львові. Але ці спроби не мали успіху.

4-й учень.

Не рік, не два, а довгими роками

Підрубували корінь наш під нами,

Топтали нашу думку, нашу мову

Імперії чужацької підкови.

Навік народ хотіли загубити

Та він живе і вічно буде жити.

1-й ведучий. Під час глибоких соціальних і політичних змін, які відбувалися у СРСР у 80-ті роки, посилився потяг усіх народів колишнього СРСР до незалежності і розбудови власної державності. Першим кроком на цьому шляху було прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

2-й ведучий. Вінцем державотворчих пошуків українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України і наступне його підтвердження Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. На запитання «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України»? 90,32 відсотка громадян України у своїх бюлетенях відповіли: «Так, підтверджую».

1-й ведучий. У цьому історичному документі закріплювалися незалежність України та створення самостійної української держави, яка дістала назву «Україна». Проголошувалися неподільність та недоторканість території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України.
7-й учень.

Яка краса: відродження країни,

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,

Як буря все живе схопила, пройняла,

І ось, дивись, в руках знамена

І гімн побід співа невільна сторона.

2-й ведучий. «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешнім поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України», — такими словами починається Основний Закон нашої держави — Конституція України.

1-й ведучий. Прийняття 28 червня 1996 року Основного Закону України — Конституції — стало для українського народу подією доленосного значення. Конституція дає не тільки можливість нам, сущим в Україні, будувати вільну, демократичну, соціальну і правову державу, котра визнає людину найвищою соціальною цінністю, а є також даниною пам'яті мільйонів українців, що віддали своє життя за неї в Україні та за її межами. Мільйони патріотів загинули, щоб ми сьогодні жили й берегли рідну українську державу, яка є також запорукою щастя і добробуту.

8-й учень.

Олег у Царграді свій щит до воріт прибивав,

На місці Москви ліс шумів, ведмеді блукали,

За наші гріхи Бог монголо-татарів послав,

І ми із героїв надовго холопами стали.

Був час. Запоріжжя відважні сини

Стамбул і Варшаву, і Відень лякали.

Та гетьмани наші союзників нових знайшли

Й московські бояри надовго до рук нас прибрали.

Мазепа Іван проти царського гніту повстав,

Та внуки його двісті літ у церквах проклинали.

А тих, хто народ на століття в неволю продав,

Героями нації в нас величали.

Північний сусід Запорозьку Січ руйнував,

Коли козаки для царя Перекоп здобували,

Григорій Потьомкін за пазуху камінь ховав,

А наші діди його братом своїм називали.

Поети й художники наші в Європу ішли.

Своїми талантами світ дивували.

Париж покорили і в Римі визнання знайшли,

І лиш на Вкраїні імен не знали.

На острові Хортиця німець картоплю саджав,

Козацької слави на нім ще диміли руїни.

А може Тарас свій «Кобзар» лиш тому написав,

Що ще молодого забрали його з України.

Мій дід був хазяїном, землю любив і орав,

І сіяв, косив день і ніч поки зорі світили.

А батько в колгоспі гнув спину і Бога молив,

Щоб діти його на землі не робили.

Не раз повертався я з далеких доріг,

Походив, політав, поїздив на світі багато.

Та ніколи не сяду на отчий високий поріг,

Бо в чорнобильський зоні стоїть моя батьківська хата.

Народе мій бідний, за що тебе Бог покарав?

Дав сонце і небо, Дніпро дав і землю багату,

Та волю, сміливість і мову у тебе забрав,

Ти молився мовою старшого брата.

Так встань же з колін і державніст свою відроди,

Хай знає весь світ, що живуть ту не бидло, а люди,

Верни свою славу, в Європу, як рідний, ввійди,

Бо більше такої можливості мабуть не буде.

(Н.Щербак)
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка