Дрогобич Видавнича фірма «відродження» 2006



Сторінка17/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.97 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

МАМА
Так багато, рідна ненька, ніжних віршів

Хочеться лише для тебе написати.

Може, рід наш козацький не зміцнів?

За мою Батьківщину дякую, мати!


Утекла. Матуся, ти не остарбайтер,

Західна Вкраїна дівчину прикрила,

Поносив не по Дніпру життєвий катер,

А мені Галичина до болю мила.


Скільки за всі, лише твої, роки життя

Влад змінилося? Таку жінку не зламати,

Бачили в дітях, онуках своє майбуття.

Є в них Батьківщина, є Бабуся-Мати!


14.03.04
* * *
Людино! Боже твориво, живи!

Тобі відкрито, що є добре на світі,

Живи, твори та Бога не гніви,

Для тебе все – земля, і сонце, й квіти.


Любов Творця безмірна і без меж,

Як хочеться, хоч краплю, так любити.

У Біблії ти Бога пізнаєш

І вчишся за Його Законом жити.


29.09.02


РОМАШКИ
Сказав хтось, що сонце є одне у світі, –

А в лузі, в полі стільки їх сія!

Знайомі усім нам ніжно-білі квіти,

На показ виставля зелена трава.


Пругке стебельце вітерець не ламає,

Отава від грози землю обійма,

Біленьку голівку ромашка здіймає,

До сонця сміється: Я така сама!


У небі одне ти, а нас, подивися,

Твоїх відображень, як в небі зірок.

У небесах котишся і далі котися,

А нам, де зійшли ми, не зробити крок.


Почались покоси, від коси впадемо,

Улітку наступнім знову щоб цвісти.

Із людьми в помешкання їхнє ідемо

У білих віночках їм красу нести.


07.06.03

ПОДИХ ВЕСНИ
Тепло жадане землю обігріло,

Замилувався світом небосхил,

На видноколі перед вітром тліло.

Від подиху весни весь край ожив.


Бруньки ще тільки вічка показали,

До сонця посміхаються вони,

Здається, довго так тепла чекали,

Від холоду стомилися зими.


Сніжинки залишились на мережках,

Милується лісковий квітковид.

У межах, все сприймаю в певних межах

Казковий ілюзійний краєвид.


23.04.03


* * *
На старт! Розслабся і зразу зберись…

Бігуни такі, як ти, на старті.

Не панікувати, вперед не рвись,

В Україні змагання, не в Спарті.


Увага! Це не вперше. Стійка є,

М’язи моїх ніг і рук заграли.

Місце відстояти, перше – моє!

Тільки ноги, щоб не підкачали.


Марш! Вітре, опір мені не чини

Час у долю секунди вложити,

Швидше всіх – є на те бігуни.

Фініш. Грудьми мені стрічку збити!


15.09.03

* * *
Чужі страждання… Посміхався,

Не помічав. Не вмів відчути?

Повз них проходив, не вагався.

Як же тобі сьогодні бути.
Чужі страждання… Хіба були?

Миттєво час спливав щасливо,

А зараз день і ніч тортури,

Весняну повінь літом змило.


Осінній спів дощу байдуже,

Одноманітно в землю стука,

Твоє страждання ранить дуже,

Питаєш: Чи надовго мука?


Чужий, ти знаєш про страждання,

Прийди, з тобою поділюся,

Один страждав, повір, востаннє,

Одна страждати я боюся.


20.01.98

УКРАЇНА
Волошкові поля, ромашкові килими,

Озер прозорі води, джерельні струмки –

Символіка моєї України

Оспівана давно і на віки.


Українська мова – веселкові верета,

Дзигою танцює і музою зліта,

Як плаче, сміється – чути здалéка,

Вміє будувати й творити дива.


Старий Дніпро, Карпати – гори величаві,

Створені Богом для спочину місця.

Ціную прабатьківські звичаї,

Я також частинка їхнього життя.


05.06.03

ЗРАДНИК
Всміхнувся зрадник: Зрада у мені,

Людина надто упевнена в сóбі.

А як летять беззастережно дні,

А скільки часу – власній особі.


Усюди „я“ і у всьому бачить,

Сміється упереджено: – Не треба,

Нічого невідоме не значить,

Від Бога манна не впаде із неба.


Ну що ж, улесливо, люди, даю,

Беріть, як можете і де візьмéте,

Живете у гріху і не в раю.
24.06.03

МАТІР
Калиновим цвітом матері очі,

Мудрістю всміхаються в далечінь,

Кращої долі бажали пророчо,

Нам передала багато умінь.


Як тобі в дорозі, люба дитино?

Чи згадаєш неньку, хоч у піснях?

Із Богом завтра нову стрінеш днину,

Бачу у мріях твій зоряний шлях.


Мамою кличеш матір дружини.

Бачить онуків хочу хоч раз.

Вас у саду пам’ятає калина.

Обробила поле для усіх нас,


Руки старечі спочинку не знають,

Серце твоє тужить, мами – мовчить,

На чужині сина коли вітають,

Кличе Батьківщина, мати – не спить.


02.09.03

* * *
У 30-ті роки стихійного не було лиха,

І не війна, й не пошесть це гуляла,

А смерть на ім’я Голод, що так стиха

Людей цілими селами вбивала.

Ні, не століття з днів отих минуло,

Очевидців вистачає у наш час багато,

Бо шістдесят років назад це було…

Розкажи нам, Україно, земле наша, Мати.

– Українці всього світу пам’ять шанували,

А ви тут, на Батьківщині, про це мало знали.

Уста мої не відкривались правду вам казати,

Бо за неї, як злочинців, кидали за ґрати

Дітей моїх. Важко рану болючу ятрити.

Я повинна на той Голод вам очі відкрити.

Як по селах колгоспи утворювати стали,

На обшири родовиті злидні завітали.

І у кожному селі, у кожній хатині

Чую плач та бачу сльози – журюся понині.

В один час, в одну годину дзвони задзвонили –

Вашу совість, вашу пам’ять від сну розбудили.

Людським голосом озвались в містах монументи

В честь загиблих, заморених, для вас просто – мертвих.


06.12.93

* * *
Шатують зорі небозвід,

Розсаджують свій родовід,

У сутінках ніч проступає,

Лаштунки всюди розставляє.
За шторами став силует –

Міських будинків трафарет,

Очища, темніші, ніж ночі,

Всміхаються зорям охоче.


Ось там одне не спить вікно,

Щось свідчить світові воно.

Світанок перший прочитає:

Поета почерк добре знає.


Чи вірш, чи пісня – все одно:

Слова на суд людей дано.

Самотність – наснага любові,

Твір вирвався із пут неволі.


14.11.04

* * *
В обличчя дихнула весна,

Заграла барвами надії,

З очей спадає пелена,

Ласкаве сонце тішить мрії.


Прокинулось із сну живе,

Бруньки набухнено шепочуть:

– Байдужість серця не торкне,

Теплом втішаємось охоче.


Така була, була весна.

Така? Здається… Ні. Не знаю…

Змінилась не вона, а я –

Від неї нове щось чекаю.


15.03.05


БОЙКІВЧАНКА
Бойє бойко! Ваша бойківчанка

Києву, Житомиру шле привіт,

Разом з ним – прикарпатські співанки –

Український пісенний дивосвіт.


Водограї на цимбалах грають –

Івасюк мелодії занотував.

Бойківщина славна співає:

– Вже народ України вільний став.


Воля, опришки, трембіти звуки,

Довбуш, Бандера, чую сміх Карпат.

Каже мати: Єдині будьте,

Українці – бойко, гуцул, східняк.


16.02.05

Василь ГЕНСЬОР
Народився 5 січня 1949 року в с. Летня на Дрогобиччині.

1965 р. закінчив Летнянську восьмилітню школу.

1966 р. вступив до Стрийського ПТУ № 8, яке закінчив 1967 р. За фахом електро-газозварювальник.

1968–1970 рр. – служба в армії, після якої працював за спеціальністю.

1974–1989 рр. – Дрогобицький долотний завод.

1989–2002 рр. – БУ-47, м. Трускавець.

Двоє дітей. Дочка Розалія, 1976 р. н., син Тарас, 1982 р. н., онук Павлик.

Тепер – на пенсії.


За об’ЄднаннЯ
Вірні християни,

Сестри і брати,

Об’єднаймось нині

На усі віки


Об’єднаймось разом

У паству одну,

Щоб разом служити

Ісусу Христу


Бо церкви Господні

Усі на землі,

Де молимось Богу

Господові всі


Та й Діва Марія

У всіх нас одна,

Яка захищає

Покровом щодня

Об’єднаймось і любімся,

Як Христос сказав,

Бо за нас він, безневинний,

На хресті страждав.


Об’єднаймось, християни,

Об’єднаймось назавжди,

Господь й Бог один на світі –

Й кому поклоняємось ми.



СумнІ вІршІ
Мамі Анні
Чорний ворон, чорний ворон

Над селом літає

Над хатою, де моя,

Мати умирає.


Він літає, він кружляє

І жалібно кряче,

І немов мені говорить:

Кріпися, одначе.


Ой, кріпися, чоловіче,

Ти цієї днини,

Бо вже більше не побачиш

Рідної людини.


Бо лежить вона у комі

Уже другу днину.

Ще хоч раз би подивилась

На рідну дитину


І сказала б хоч словечко,

На яке чекаю,

Бо у сумі великому

Сльози витираю.


І дивлюся я на маму,

Яка умирає.

Тяжко дихає вона,

Бо життя кінчає.


Коло неї я стою.

На неї дивлюся,

За відхід її душі

До Бога молюся.


Чорний ворон, чорний ворон

Над домом кружляє,

Де моя рідненька мати

В ліжку умирає.



* * *
Сум великий у родині

І у нашій хаті,

Бо доводиться нам нині

Померлу ховати.


Плачуть діти, гірко плачуть,

Сльози проливають,

Бо рідненьку матусеньку

До труни вкладають.


Плачуть діти, гірко плачуть,

Плаче вся родина,

Бо небіжка ціле життя

Тяженько робила.


І не раз, може, її

Сльозонька обмила,

Хоч здоров’я не було

Вона все робила.


Серед хати у труні

Мама спочиває

І в натружених руках

Свічечку тримає.


Труну внуки обступили,

Яких є немало,

Вони плачуть і голосять

За своєю бабов.


Бо усе земне життя

Вона їх любила

І кожному чим могла,

Кожен день годила.


Всі сусіди і родина

Прийшли проводжати,

Щиро богу помолитись,

Шану й честь віддати.


Бо настала та година,

Доки мала жити,

А тепер прийшла пора

Життя закінчити.


Син і донька гірко плачуть

Мамо вже за вами,

Бо з сьогоднішнього дня

Стали сиротами.



* * *
Стоїть верба над річкою,

Гілля опустивши

Під вербою сидить хлопець,

Голову схиливши.


Сидить один у журбі

І гадку гадає,

Бо остався сиротою –

Нікого немає.


Похоронив вчора маму,

Яка слабувала.

Може, ще б жила на світі,

Та грошей не мала.


Бо пенсія дуже мала –

Неможливо жити,

Не то що собі ліки

Дорогі купити.


Вже й корову спекулянтам

За безцінь продали,

Бо життя рідній матусі

У ці дні спасали.


Все, що ліпше було в хаті,

Хвороба забрала,

Відступити не хотіла,

А все насідала.


І от мами вже немає,

Що сина любила.

Що доброти і чесності

Все його учила.




* * *
Схаменіться, люди добрі,

Кайтеся в гріхах щодня,

Бо коли, ніхто не знає,

В нас закінчиться життя.


А життя земне не вічне,

Скоро пролетять роки.

Не встиг навіть і пожити,

Треба в інші йти світи.


У земних своїх турботах

Забуваєм геть про все,

Що Бог й Божий храм на світі,

Де Пречиста нас зове,


Щоб покаялась людина,

В церкву пресвяту прийшла,

Щиро Богу помолилась

Й каяття своє знайшла.


У гріхах ми потопаєм.

Порятуймось, люди всі,

А спасіння, пам’ятаймо, –

В святій вірі і Христі.


Він спасе Тебе, людино,

Ти на Нього покладись

І прийди у храм в молитві,

Щиро Богу покорись.



* * *
Коло хати у садочку

Соловей співає.

Мати доньку в Італію

Вранці проводжає.


Вийшла рано мати з хати

Поблагословила.

А дочка все обнімає

Дві доньки і сина.


Обнялися – стоять, плачуть,

Не мож розірвати,

Бо діточки ще маленькі –

Їм потрібна мати.


Цілий тиждень по селі

З мамою ходили.

Під проценти долари

У людей просили.


Бо роботи для всіх нема –

Що має робити?

Треба малих діточок –

Одягти, кормити.


Вивчилась за вчительку,

Щоб дітей учити.

Тепер мусить в Італії

Багатшим служити.


В Італію мати доньку

Вранці проводжає,

Їй щасливої дороги

В Господа благає.




* * *
О Покрово наша ненько,

О Маріє пресвята,

Ми до тебе прибігаєм

Впродовж нашого життя.


У покорі прибігаєм

У життєві наші дні.

Ти в житті допомагаєш,

Бо ми люди немічні.


Просимо Тебе в молитві,

Щоб нам в горю помогла,

Від біди нас захистила,

Під покров свій узяла.



* * *
О Ісусе, Божий Сину,

Змилуйся над нами,

Ми до Тебе прибігаєм –

Щирі християни.


Прибігаєм у покорі

Ми на Україні,

Просимо Тебе в молитві:

Прости людей нині.


Поможи нам, християнам,

Більше не грішити,

Нашу віру укріпи нам,

Щоб Тобі служити.


Серцем, щоб Тобі служити,

Добрими ділами,

Приходити у покорі

З своїми гріхами.


Научи нас, о Ісусе,

Ближнього любити,

І усе земне життя

Їм добро робити.


Бо ніхто нам не поможе,

Крім Бога живого,

Який завжди усе може –

Звертаймось до Нього.



* * *
Думи мої, думи мої,

Думи невеселі,

Часто летите в село

У мою оселю.


Часто летите до хати,

Де я народився,

Де такий я ще малий

Без батька лишився.


Півтора я року мав,

Як його не стало,

Як його гаряче серце

Битись перестало.


Бідна матінка моя

Тяженько страждала,

Бо лишилася одна,

Ще й двох дітей мала.


І мусила у колгоспі

Тяжко працювати,

В лютий холод і у спеку

Тварин годувати.


А на пенсію пішла –

Далі працювала,

Своїм рідним діточкам

Усе угоджала.



ЩЕДРІВКА
Ой, на річці, на Йордані,

В Ізраїльськім краї,

Там Ісус Христос хрестився –

В воді стояв й молився.


Іван води набирає,

І Ісуса він вітає.

І Ісуса він вітає

Та водою охрищає.


Та водою охрищає –

Тут ся небо відкриває,

Тут ся небо відкриває,

І голос Творця лунає.


І голос Творця лунає,

То він Сина прославляє,

То він Сина прославляє –

Святий Дух йому зсилає.


Святий Дух йому зсилає,

Що, як голуб, прилітає,

Що, як голуб, прилітає –

На Ісуса він сідає.


На Ісуса він сідає

І його благословляє,

І його благословляє –

Вся земля ся звеселяє.



КОЛЯДА
Радість йде по світі

Від хати до хати,

Бо родився нам Спаситель –

Треба го вітати.


Треба го вітати,

Шану й честь віддати –

Про Різдво святе Ісуса

Завжди пам’ятати.


Завжди пам’ятати,

Бога прославляти,

І народжене дитятко

Божим Сином звати.


В місті Вифлеємі

Ісус народився,

Із Пречистої Марії

На світ появився.


Колядуймо нині,

Бога прославляймо,

Про Ісуса і Марію

Завжди пам’ятаймо.



ПОСТАНОВКА
Заходить Миколай, на плечах несе мішок з подарунками.
МИКОЛАЙ :

Слава Богу і Господу Ісусу Христу!


ДІТИ :

Слава навіки!


МИКОЛАЙ:

По світі возив на коні

Подарунки дітворі,

А зараз в Україні я

Подарунки приніс цього дня.

Знімає мішок з плечей і говорить:

Діти любі ви мої,

Вам даю гостинці ці,

Які для вас привіз я щиро –

Нехай для вас це буде диво.

Ану розкажіть мені,

Які молитви знаєте святі

І чи молитесь щодня

До Бога і Господа Христа.
Діти говорять „Отче наш“ і „Богородице Діво“.
МИКОЛАЙ дякує і говорить:

О тепер побачив я,

Що кріпне християнська сім’я

І що заміна підростає

В молитвах Бога вихваляє.

Скажіте, діти ви усі,

Чи слухняні ви в сім’ї,

Чи поважаєте ви рідних.


ДІТИ:

„Поважаємо!“


МИКОЛАЙ:

Чи знаєте ви про те,

Яке свято скоро велике буде?

ДІТИ:

Це Різдво і Коляда

Нашого Господа Христа.

Божим сином він є

Ми пам’ятаємо про те.
МИКОЛАЙ:

Хто може мені

Про Святого Миколая

Гарні розповісти вірші?


Хлопець чи дівчинка розказує вірш про Святого Миколая. Миколай дякує, розв’язує мішок і дає подарунок. І так усім дітям. Діти дякують, і хтось один (або всі) говорить:
Ми дякуєм дуже, Миколаю, Тобі

За гарні подарунки Твої,

І що не забув Ти до нас завітати

І зі святом привітати.


МИКОЛАЙ:

Бувайте здорові всі:

Батьки, діти, вчителі.

Щастя, здоров’я, багатства на всі дні

Бажаю Вам від усієї душі,

Бо треба мені

У всіх побувати в ці дні,

Бо з нетерпінням діти чекають,

Мене виглядають.
Миколай виходить.


ВЕРТЕП
ВЕДУЧИЙ АНГЕЛ:

Веселіться люди добрі

І на Україні,

Бо Цар Божий народився

В ці дні в Вифлеємі.
Появляються три царі.
ПЕРШИЙ:

Подивіться ви, царі,

На небо погляньте:

Нова зірка появилась –

На те всі зважайте.
ДРУГИЙ:

Разом ходімо, царі,

Від свого народу

Зірка хай нас поведе

До Царя світу всього.
ТРЕТІЙ:

Візьмімо дарунки дорогі

Ходімо Царя вітати.

Зірка допоможе нам

Його розшукати.
Прийшли вони до царя Ірода. Цар Ірод сидить, а з двох боків по воїну з мечами і щитами.
ЦАР ІРОД:

Куди, славні царі,

Йдете ви зі сходу,

Що зайшли в наші краї

Від свого народу?
ОДИН З ЦАРІВ:

Зірка ясна нас веде по твоїй країні

Цар великий народився у Юдеї нині.

Йдемо новонародженого Царя привітати,

Несемо йому дарунки, щоб подарувати.

АНГЕЛ:

Ірод дуже налякався

Повідомлення такого:

Цар великий народився

Сильніший за нього.

І собі постановив

Дитятко скарати.

Тільки не знав він того,

Де його шукати.
ЦАР ІРОД:

Тому прошу вас, царі:

Як будете вертати,

Щоб до мене ви зайшли

Про все розказати.
2-й АНГЕЛ:

Зірка царів привела

Й над яслами стала,

Яскраво все освітила –

Ісуса вітала.

В стаєнку вони зайшли,

Богу помолились,

Народженому Царю

Низько поклонились.

Золото-ладан, миро йому дарували

І Бога Творця вони прославляли.

Пастухи теж туди прийшли,

Бо Ангелом сповіщені були.
1-й АНГЕЛ:

Ой, ви славні три царі,

Як будете вертати,

Іншою дорогою ідіть,

Бо Ірод хоче Дитятко скарати.

Коли Ірод зрозумів,

Що царів не буде,

Дуже розлютився він

Й каже своїм слугам:
ЦАР ІРОД:

Вірні воїни мої,

Наказую вам в ці дні,

Щоб ви по Юдеї йшли –

І всі хлопчики до двох років

Знищені були!


2-й АНГЕЛ:

Думав Ірод – підла душа,

що так уб’є Ісуса Христа.

Та Ангел Йосипу сказав,

Щоб з Дитятком і Марією втікав.

Йосип дитятко в Єгипті сховав,

А Ірод дітей всіх у злості скарав.

І плач великий був тоді

По всій Юдейській землі.
СМЕРТЬ ІРОДА:

За гріхи земні тяжкі

Бог віддав тебе мені,

І твоя темна душа

Тебе покине цього дня.
Смерть замахується косою. Ірод падає і вмирає.
1-й АНГЕЛ:

Ангел Йосипу сказав

Щоб додому повертав,

Іродові більш не жити:

Він Христа хотів згубити!

ПОЕТИЧНИЙ СВІТ ВАСИЛЯ ГЕНСЬОРА
У центральній міській бібліотеці відбувся цікавий літературний захід. Свої вірші презентував Василь Генсьор. Цей чоловік з чутливою поетичною душею народився в селі Летня, а в 45-річному віці, як сам п. Василь розповів, Бог вперше дав йому натхнення на складання віршів.

Трускавчани, які прийшли послухати вірші Василя Генсьора, були зворушені їхньою душевністю, простотою, щирістю.

Більшість віршів п. Василя на духовну тематику. Автор з любов’ю прочитав поезії про Богородицю, вірші-молитви до Ісуса Христа.

Окрім власних віршів, з уст і душі Василя Генсьора полинули молитви, які читаються на Богослужіннях. „Я дякую Богові за свою добру пам’ять, що можу легко запам’ятовувати молитви, які живлять мою душу і надихають до написання віршів“, – каже пан Василь, розповідаючи про себе.

Кілька віршів присвячені матері. Син селянки, яка прожила непросте життя, важко працювала, зумів відкритим серцем сприйняти її біль, глибоко осмислити філософію життя.

На завершення зустрічі всі присутні тепло подякували п. Генсьору за його щирі вірші, висловили побажання спробувати написати вірші про наших українських поетів Шевченка, Франка, Лесю Українку, а також пам’яті першого настоятеля Церкви Покрови Пресвятої Богородиці о. Івана, з яким він працював при церкві.


Катерина КІВАЦЬКА

(„Джерела Трускавця“, квітень 2003 р.)

Іванна ПОПАДИНЕЦЬ
СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЧИК
Ой, не можу себе я карати

І не можу до тями прийти,

Коли ж встиг той промінчик сховатись –

Шліфував він колючі дроти.


Подає всім „Промінчик“ надію

І на радість, й на наше буття,

Що вже так блискавично тікає,

Як крізь пальці, джерельна вода.


Та всі знають, давно уже знають,

Що на місці ніщо не встоїть,

Як земля біжить навколо сонця –

Так і час невловимо біжить.


А про себе я щось не згадала,

Що й для мене той час, як ріка,

Та під променем я зігрівалась

І байдужою все ж не була.


Я чи знаю тепер, чого хочу?

Хочу я: нехай хліб буде все,

Щоб слабеньке плече опиралось,

Хоч частково, – на сильне плече.



НЕ ДИВУЙСЯ МЕНІ…
Не дивуйся мені, що сплю уночі,

Що когось тихо й ніжно волаю,

Коли б ближче гайок, я пішла б на часок

І зустріла того, що кохаю.


Не дивуйся мені, що є сум у душі,

Що є сум і в очах, і в усмішці,

Та я хочу обняти, так палко тебе –

Дарувати слова найніжніші.


Не дивуйся, прошу, добрий лікар – то час,

Він до мене прийде опівночі,

І накличе спокій на мій стан нелегкий,

Й звеселяться сумні мої очі.


Ой, як довго без тебе, без порад я була,

Та хоч добре, що десь ти з’явилась,

Не дивуйся мені, що я є, як не всі,

Бо на тебе, як сніг, я звалилась.



СОЛОВ’ЇНА МОВА
Рідна мово моя українська,

Як голосок солов’я,

Від колиски матусі до злих буревіїв –

В моїм серці звучать твої ніжні слова.


Пташина із квітки земної п’є росу,

Напоєні соками – бджоли гудуть,

А ти свою мову плекай і будь вдячний

Тим, що її у віках бережуть.


Наша мова уміє радіти і плакать,

Скорбити за втраченим у всіх віках,

Наш народ вже навчивсь порівняння робити –

Бо лиш в порівнянні є вибір і шлях.


Рідна мово моя, ти, як личенько юнки,

Що міняє свій колір, як сором ляга:

То червоніє при своїх неудачах,

То світлим стає, як ранкова зоря.


Рідна мова моя у двобої бувала,

Боронила у битвах себе і народ,

Його велич вона високо підіймала

І всіх закликала до волі й чеснот.


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка