Дрогобич Видавнича фірма «відродження» 2006



Сторінка4/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

СТАРУНСЬКІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ

Іване Михайловичу! Пишу я цього листа не так для вас, як про вас. Незаперечний факт, що коли посіяти овес, то ніколи не вродить пшениця. Можна згадати і рядки пісні: „Тато рудий, мама руда. І я руду взяв, бо руду покохав“.

Коли я писав статтю „Врятовані хрест, каплиця та церква“, то тільки вказував на старунських яничарів, але не назвав їхніх прізвищ. Я наведу рядки з цієї статті: „І почались нищення хрестів. На жаль, робили це свої старунські яничари. Не буду називати їхніх прізвищ. Нехай подякують за це своїм синам, донькам та онукам“.

І я помилився. Чому? Бо окремі сини продовжують і сьогодні йти до світлих вершин комунізму.

Іване Михайловичу! Ви якраз є сином такого, кого я не згадав. Ви завинили в тому, що я змушений з великим запізненням згадати про вашого батька. На жаль, не буду згадувати вашого батька добрим словом. Ваш батько був моїм ровесником, разом ходили до школи. Та по-справжньому я пізнав його, коли прийшли московські „визволителі“. Ваш батько взяв до рук зброю. Взяв зброю не для того, щоб захищати Україну, а проти України. І чи відомо вам, Іване Михайловичу, що вже після війни невинними жертвами стали 98 старунців. У комуністичних рядах був і ваш батько. Це факт. Це трагедія. І на тому не закінчується. Михайло активно знищував хрести, каплиці в Старуні. А коли комуністи намагалися знищити церкву святої Параскеви, батько і тут був присутнім.

Не по-дружньому увійшов ваш батько і в мою власну історію. Це він у травні 1950 року разом із Сокерчуком Іваном, Геником Миколою та Саєвим Василем проводив обшук у моїй хаті. Він вчинив героїчний подвиг і бив маму. Я собі не уявляю, як він міг підняти руку на стару жінку. Його розлютив вірш, який він знайшов. Ось рядки цього вірша:


Як колгосп у Старуні

Організували.

І одна старунська бабця

Козу собі мала

І на приказ від Сталіна

В колгосп відігнала.

Та, крім кози, стара бабця

Ще і цапка має,

Але біда, бо про нього

Мудрий Сталін знає.
21 травня 1950 року я потрапив в руки старунським ястребкам. Я вже про них згадував. Вони проводили обшук. Біля хати Михайла Середюка я відчув кулаки вашого батька та Василя Саєва. Коли мене привели в штаб, там був ваш стрий Іван Юркович. Відбулася така розмова:

– Він втікав, – сказав ваш батько своєму братові.

– А чому ви йому не дали по морді, по-вчительськи?

– А ми вже йому дали. З нього бандерівська кров капає.

Це він знущався з людей, коли організовували колгосп у Старуні. Це він при хуліганських обшуках підкидував патрони старунцям. Про такі бандитські дії вашого батька можна говорити багато. На жаль, про щось добре не можу нічого сказати. Я можу подякувати вашому батькові, що за його допомогою я шість років пробув у московських таборах. За яку провину? Дайте відповідь, Іване Михайловичу.

Коли я повернувся в Старуню, то не мав зла на вашого батька. Я навіть був на весіллі, коли женився брат Анатолій.

Минули десятки років. Залишився син добродія – Іван Михайлович. Ви працюєте в школі. А про ваші політичні переконання я довідався несподівано. На сесії Старунської сільської ради обговорювалося питання про встановлення пам’ятника з нагоди ліквідації колгоспу в Старуні. На цій сесії несподівано пролунали ваші слова: „А мені в колгоспі було добре“. Тому ви й виступили проти встановлення пам’ятника. Кому ще добре було в колгоспі? При зустрічі ви повинні мені про це сказати. А ось мій батько помер від колгоспної роботи. Йому ще не було й 60 років. Працювала в колгоспі й моя мама. Середній місячний заробіток моєї мами становив 3 карбованці. І так заробляли всі в колгоспі. Правда, я не зараховую до рядових колгоспників голову колгоспу Михайла Григорука та його команду. Вони разом з вами можуть сказати, що в колгоспі було добре. І це буде правда. Їм було добре.

Я теж рік працював у колгоспі обліковцем. І заробив за рік 150 карбованців та мішок картоплі. То можу я сказати, що в колгоспі було добре?

Раб завжди залишається рабом, якщо він не бореться за волю. Такі раби навіть бояться волі. Якби рабовласник відпускав раба на волю, він би відмовився від волі. А пригадайте, коли в 1861 році було скасоване кріпацтво. Кріпаки з рабською душею плакали. Прочитайте повість Панаса Мирного „Голодна воля“. Такий кріпак не знав, що йому робити на волі.

Кілька років тому була цікава телевізійна передача. Звільнені в’язні не захотіли виходити за табірні ворота. Їх силою виштовхували із зони. А вони кулаками били у ворота, щоб їх знову впустили в зону. Важко в таке повірити. І ось зовсім подібне. У 2000 році у Старуні ліквідували колгосп. Більшість старунців раділи цьому. Вони отримали землю. А в них були тільки лопати. Тому важкою була праця. Але вони любили і люблять святу землю. І земля віддячує їм багатим урожаєм, здобутого в поті чола. Навіть пташки чи звірі не хочуть бути в розкішних клітках. Вони хочуть тільки волі.

А ви, Іване Михайловичу, не хочете волі. Ви хочете, щоб і старунська земля, і мешканці Старуні далі були в неволі. Ви хочете, щоб кріпаки в Старуні, місячний заробіток яких становив 3 карбованці, працювали в радянському колгоспі на зміцнення комуністичного раю. Вони ще мали можливість вкрасти картоплі, кілька качанів кукурудзи, кілька буряків, в’язку трави чи сіна… Яке щастя! Невже ви були щасливі в колгоспі. Невже вам у колгоспі було добре? Я хочу почути відповідь на це запитання. Я з вами зустрінусь, і ви розповісте про своє минуле щастя в колгоспі. Мені буде дуже цікаво про це почути. Чому? Та тому, що я цього щастя в колгоспі не бачив. І не тільки в Старуні. Я 19 років працював у Запорізькій та Вінницькій областях. Уже 25 років живу в Трускавці на Львівщині. І ніде не зустрічав щасливих колгоспників. Щасливими були тільки голови колгоспів, п’явки з райкомів та обкомів. І чого це ви, Іване Михайловичу, до них себе зараховуєте, я не можу зрозуміти. Тому я й хочу довідатись, чому вам у колгоспі було добре. Я зовсім не дивуюсь, коли про це говорять голова колгоспу Михайло Григорук та агроном колгоспу Михайло Гандзюк. Я ніскільки не сумніваюсь, що їм у колгоспі було добре.

Коли людина сказала А, то вона скаже й Б. Так і до букви Я можна дійти. І ви це зробили, зробили ще один необдуманий крок. Та чи необдуманий? Мені здається, що ви це зробили свідомо. Мене це більше здивувало, ніж те, що вам у колгоспі було добре. Ви насмілились організувати осередок СДПУ(о) у Старуні. Ви і ваші прихильники стверджують, що соціалістом був Іван Франко. Соціалістами були Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Микола Скрипник, Михайло Волобуєв, Олекса Шумський. Але Москва створила не той соціалізм, за який боролись названі українські соціалісти. Це був колоніальний, бандитський соціалізм. Українські соціалісти це зрозуміли, але було пізно. Москва жорстоко розправилася з українськими соціалістами. Були розстріляні Юрій Коцюбинський та Віталій Примаков. Самі застрелились Микола Хвильовий та Микола Скрипник. Хочу згадати й КПЗУ. Це були теж соціалісти в Західній Україні. Яка їхня доля? Їх усіх московські „визволителі“ знищили в 1939 році. Серед них були й старунські комуністи. Їх забрали енкаведисти вже у вересні 1939 року. Ясно, що ви про це не знали, не знаєте і не хочете знати. Ви хоч прочитайте історію України, яку зараз вивчають у школі. Ви ж повинні знати про соціалізм, коли стали на шлях соціалізму.

Московські соціалісти українців розстрілювали, морили голодоморами, мільйонами виселяли в Сибір. Навіть у Старуні жертвами московських катів та своїх яничарів стали 98 мешканців. Близько 50 старунців були в сибірських таборах. Десятки сімей було вивезено в Сибір. Всі старунці 50 років були у колгоспному „раї“, як ви його називаєте. Адже добре вам було в колгоспі. Борони нас, Боже, від такого добра!

Ви ще можете стверджувати, що зараз соціалізм є в багатьох країнах. Соціалізм є в Швеції. А Швеція є однією з найбільш розвинутих країн Європи. Чому? Бо це справжній соціалізм, народний соціалізм. А в Україні? Це соціалізм злочинний, злодійський. Так, у лідера СДПУ(о) є 800 мільйонів доларів. Ви вчитель, і можете самі зробити висновок. Звідки у Віктора Медведчука сотні мільйонів доларів? А скільки в нього буде через рік чи два? Це вже мільярди. Мільярдами вже володіє Пінчук. А Суркіс, Азаров, Кравчук! Бачите, які це соціалісти. І ви серед них, але як жебрак. Скажіть, чому мільйони українців покидають Україну? Чому сотні тисяч жінок і дівчат стали рабинями? І це в Україні, яка має 25% світового чорнозему. Та не тільки земля є багатством України. Та цими багатствами володієте не ви, старунські соціалісти і комуністи. Недалеко від Старуні розташоване село Гута. А які палаци споруджено в цьому селі. Ви прекрасно про це знаєте. Чиї це палаци? Вони споруджені за вкрадені гроші. Це соціалісти, ваші приятелі. А чули ви про гірське село на Івано-Франківщині Мислівку? Це село називають Гутою-2. У цьому селі споруджується казковий палац. І Віктор Медведчук стане власником цього палацу. Чи підпустить вас Віктор Медведчук до цього палацу хоч на 100 метрів. А це для вас шанована людина. Ви з ним в одній партії – СДПУ(о). Але яка між вами відмінність? Ви наймити і жебраки. А Віктор Медведчук володіє сотнями мільйонів, які скоро перетворяться на мільярди. Можете пишатися. Багатого приятеля маєте.

Це зовсім не страшно, що ваші приятелі соціал-демократи володіють мільйонами і навіть мільярдами. Трагедія в тому, що вони скаженіють, коли чують слова Незалежна Україна. Кажуть, що чорти дуже бояться хреста і свяченої води. Ясно, що соціал-демократи не бояться ні свяченої води, ні чорта, ні Бога. Вони тільки бояться Незалежної України. Вони зневажають українську історію, культуру, найбільшими ворогами соціал-демократів є борці за волю України. Для них лютими ворогами є Іван Виговський, Іван Мазепа, Кость Гордієнко, Пилип Орлик, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера. Ось хто такі Віктор Медведчук, Кравчук, Суркіс, Пінчук, Азаров. А ви не кращі, старунські соціал-демократи. Ви хочете, щоб Україною керувала людина з кримінальним минулим Віктор Янукович. То він крав шапки, а тепер крастиме народні гроші. І ваші, і мої. Він далі буде нищити Україну, а її сини та доньки будуть наймитами інших країн. Як писав Тарас Шевченко:
Сини мої на чужині,

На чужій роботі.
А ви, старунські соціал-демократи, допомагайте їм нищити Україну. Помагайте, недолюдки, матір катувати. Це не я до вас звертаюсь, а Тарас Шевченко. Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде.
НА СОВІСТІ І ЧЕСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

„Я на сторожі поставлю слово“, – писав Тарас Шевченко. „Слово чому ти не твердая криця!“ – писала Леся Українка. Слово Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Симоненка, Василя Стуса та багатьох інших зробило невмирущим український народ. Без цього слова ми беззбройні. З цим словом ми боролись. З цим словом ми перемагали, падали і знову піднімались на смертні бої із жорстокими ворогами. Дуже поганих сусідів мала Україна. Це Польща, Угорщина, Румунія, Туреччина і навіть Чехословаччина. Та найнебезпечнішою для України завжди була Москва. Недаремно, століття, коли Україна потрапила в московську неволю, в історії України називають Руїною. І тепер по-хижацьки дивляться на Україну сусіди. Чогось хочуть від України і Росія, і Польща, і Румунія, і Угорщина, навіть наша близька сусідка Молдова не відстає. Та марні їх сподівання.

„Перемагає армія, яка володіє пресою“, – говорив ще 200 років тому Наполеон. Цього заперечити ніхто не збирається. У цьому переконалися в Україні після 1990 року. Як у пустелі Сахара спраглі мандрівники радіють оазисам, так в Україні раділи патріотичним газетам та журналам. Це газети „Франкова Криниця“, „За вільну Україну“, „Молода Галичина“, „Заграва“, „Нескорені“, „Галичина“, „Західна Україна“, „Волинь“, всі районні газети Західної України. Це журнали „Червона Калина“, „Дзвін“, „Київ“. Окремо хочу згадати одну з найпопулярніших газет в Україні „Дзвін Севастополя“. Цю газету із задоволенням читали в усіх регіонах України. У всіх областях передплачували газету „Дзвін Севастополя“. Не тільки передплачували, а й продовжують передплачувати. Велику справу роблять редактор газети „Заграва“ Микола Магас та редактор газети „Нескорені“ Володимир Горовий. Вони особисто пересилають газети „Заграва“ та „Нескорені“ у всі області України. Честь їм і хвала за цей патріотичний чин.

Боляче втрачати друга навіть тоді, коли ти в цьому не винен. Газети „За вільну Україну“ та „Молода Галичина“ мали мільйони друзів. Але тепер читачі почали не впізнавати газету „Молода Галичина“. Особисто я читав її від першого номера. І раптом… Моєму здивуванню немає меж. Що це? Спочатку хочу зробити невеликий відступ.

Український народ усі роки незалежності виступає проти бандитської та злодійської влади. Це справжні аси Кучма, Суркіс, Азаров, Пінчук, Кравчук, Медведчук… Вони вже володіють не мільйонами, а мільярдами. Чиїми? Ці гроші вкрадені в народу. Це вони зробили наймитами і навіть рабами 7 мільйонів українців. І ось від імені цих грабіжників кандидатом у президенти виступає Віктор Янукович. Він збереже можливість грабіжникам далі нас обкрадати. І сам кандидат від цього не відмовиться, якщо борони нас, Боже, він стане президентом. Ви цього бажаєте, шановні журналісти „Молодої Галичини“? Адже у вашій газеті є статті проти Віктора Ющенка. З цього можна зробити висновок, що газета „Молода Галичина“ підтримує Віктора Януковича. А ющенківців показує шахраями від політики, які хочуть обдурити національно-свідомих українських виборців, це наймити американців. Я не буду наводити ще інших подібних прикладів. „Молода Галичина“ є газетою Віктора Медведчука. Це антиукраїнська провладна газета. Це зовсім не та „Молода Галичина“, якою вона була 10 років тому. Тепер краще б газети „Молода Галичина“ зовсім не було.

Шановні журналісти „Молодої Галичини“! Що ви доброго зробили для людей у цьому році? Тільки виступ на сторінках газети „Молода Галичина“ антипатріота Богдана Бойка чого вартий! Антинародна газета „Молода Галичина“ зараз є рідною сестрою газет „Вільна Україна“ та „Прикарпатська правда“. Це справжні комуністичні газети. Куди ви прямуєте, нешановані журналісти?

Підтримала газету „Молода Галичина“ у зраді українського народу і газета „За вільну Україну“. З 1 липня 1990 року це була найкраща газета не тільки на Львівщині. Я висилав цю газету у Запоріжжя, Донеччину, Дніпропетровщину, Одещину, Черкащину… Тепер уже не висилатиму. Раптово вона вмерла. Раптово вона запродалася Медведчукові. Тепер назва „За вільну Україну“ не підходить цій газеті. Це те саме, як у колишньому гімні Радянської України:
Цвіти Україно,

Прекрасна і вільна,

В Радянськім Союзі

Ти щастя знайшла.
За таку „вільну“ Україну виступає і зараз ця газета. Тільки Віктор Янукович принесе щастя Україні. Нормальні журналісти цього ніколи не будуть стверджувати. Наведу до цього анекдот. Головному лікареві лікарні божевільних біля Дніпропетровська сказав знайомий під великим секретом, що до них приїде секретар обкому партії. Два тижні займалися лікарі з божевільними, а таки домоглися свого.

Коли приїхав секретар обкому, всі божевільні привітали його хором: „Жити стало краще, жити стало веселіше“. А потім дружно продовжували: „Спасибі товаришеві Сталіну за радісне і заможне життя“. І так повторили три рази.

– Добре! Дуже добре! – задоволено говорив секретар обкому.

Всі кричали, тільки один біля дверей стояв мовчки.

– А чому ти не вигукуєш: „Жити стало краще, жити стало веселіше?“ – запитав його секретар обкому.

– Бо я не божевільний, я тут працюю.

Що ви на це скажете, шановні журналісти газет „Молода Галичина“ та „За вільну Україну“? Чи не будете вигукувати так, як божевільні в лікарні: „В Україні нам так добре живеться. А коли оберемо президентом Віктора Януковича, то ми будемо жити ще краще, ще заможніше, ще веселіше“. А хто з вас буде мовчати, то відповість, що він не божевільний. Лише той, хто мовчить, буде не божевільним.

Тільки божевільні можуть ображати Віктора Ющенка, а вихваляти двічі судженого Віктора Януковича. Бійтеся Бога, якщо ви християни!

Рак вважають найстрашнішою хворобою. Буває рак шлунка, печінки, легенів. Але це ще не все. Рак на цьому не зупинився. Буває ще рак розуму, рак совісті, рак честі, рак порядності. Ось яка у вас небезпечна хвороба, журналісти газет „Молода Галичина“ та „За вільну Україну“. Негайно лікуйтеся, бо горе вам буде. Від ваших газет читачі відмовляються. Їх можна використовувати лише на макулатуру.

Завтра відбудуться вибори президента. Віктора Ющенка обиратиме народ Сум, Чернігова, Полтави, Черкас, Кіровограда, Києва та Київської області, Житомира, Вінниці, Хмельницького. Я вже не згадую Західної України. Тут переважна більшість проголосує за Віктора Ющенка. Голосуватимуть чесно. За Віктора Януковича виборців будуть залякувати, купувати. Честі не буде.



ЗА ЮДИНІ СРІБНЯКИ

Апостоли не знали, що серед них є зрадник, який продасть Ісуса Христа. Сам Ісус Христос знав, що Юда його зрадить. А чи знали мешканці Журак, що серед них є зрадник? Вони конкретно довідалися про зраду 31 жовтня 2004 року. Юда продав Ісуса за 30 срібняків. Марія Бабчук продала своїх односельців за гривні чи долари. Чи знає Марія Бабчук, що вона продала навіть тих, кого купила, щоб голосував за Віктора Януковича?

Кожен радіє перемозі. Ви, Маріє Бабчук, здобули блискучу нечесну перемогу 31 жовтня 2004 року. Цей день і ця перемога залишаться у нашій пам’яті на все життя. Ви впевнено завоювали перше місце в Богородчанському районі Івано-Франківської області. Кандидат у президенти Віктор Янукович може пишатися такою активною головою Журацької сільської ради. На виборчих дільницях сіл Хмелівка, Ластівці, Старуня, Монастирчани, Маркова, Лесівка за Віктора Януковича проголосували 93 виборці. А в Жураках, якими ви керуєте, за цього кандидата у президенти проголосувало 95 виборців. Честь вам і хвала, Маріє Василівно! Вами заслужено можуть захоплюватись не тільки кандидат у президенти Віктор Янукович, а й його вірні друзі Леонід Кравчук, Віктор Медведчук, Леонід Кучма, його зять Пінчук, Суркіс… Вище голову! Вище голову, неперевершена переможнице! Яких друзів ви маєте! Вся українська бандитсько-злодійська зграя.

Чи тепер ви задоволені таким великим успіхом? Я в цьому сумніваюся. Якби ви це все зробили чесно, то могли б тріумфувати і сміятися на повні груди, як співається у пісні. А хіба ж це чесно купувати несвідомих людей? А таких, як я вже згадував, на виборах 31 жовтня було 95 виборців.

У другому турі 21 листопада 8 обурених виборців схаменулись. Та все одно перемога в районі залишилася за вами. Я зовсім не дивуюсь несвідомим мешканцям Журак, яких ви купили за чужі гроші. Я дивуюся вам. Як голова сільської ради, ви мали знати, що чините кримінальний злочин. А як із честю, совістю, власною гідністю, якщо у вас все це є. Правда, ви це не робили без винагороди. Мабуть, ця винагорода набагато перевищувала тих 30 срібняків, за які Юда продав Ісуса Христа. Ви особисто продали не тільки Ісуса Христа. Ви продали 1015 виборців Журак, які проголосували за кандидата у президенти Віктора Ющенка. Ви продали злодіям і бандитам 48 мільйонів українців, продали навіть тих, хто ще не народився, продали себе особисто. Так колись у казках продавали чортові душу. Продали за нещасні навіть не срібняки, а за гривні чи доляри. Ви хоч згадували про Юду у вересні, жовтні та листопаді, коли чинили цей злочин?

Чи знали ви напередодні виборів і під час виборів, кому ви довіряєте найменше на 5 років український народ? Якщо ви не знали і не знаєте цього, то я вам хочу хоч дещо нагадати. Коли Віктор Янукович перебував уже другий раз у тюрмі, то йому дали кличку Хам. І не помилились. Хамом він залишився й до сьогоднішнього дня. Це він назвав нас усіх козлами. То хіба ж це не хам? Козлами він назвав і вас, і тих 95 виборців Журак, яких ви обплутали так, як павук обплутує свою жертву. У цьому ваш кандидат у президенти не помилився.

У Коростені 83-річний дідусь підійшов до Віктора Януковича, щоб захистити українську мову. І нахабний кандидат у президенти відповів по-зеківськи: „Пішов ти на хер!“. Ще наказав прогнати його від себе. Та хіба ж це не хам? Таких прикладів хамської поведінки Януковича не десятки, а сотні. То це ви хочете, щоб Україною керував хам 5 років? Для цього у голові треба мати не мозок, а шлунок. Підіть на перевірку до лікаря, що у вас з головою.

43 мешканці Журак були засуджені і перебували в Сибірі. Лише 5 Дреботів були засудженими. А двох з них засудили до розстрілу і розстріляли. Були засуджені і четверо Яковлюків. Михайла Яковлюка замордували у в’язниці. Серед цих 43-х в’язнів є ще живі. У них є нині доньки, внуки і правнуки. Що вони зараз думають про вас, Маріє Бабчук? Політв’язні боролися за Україну, терпіли голод і холод у Сибіру. А ви їх зрадили. Так колись робили й журацькі сексоти. Їм теж енкаведисти платили Юдині гроші. Та чим ви кращі від них? Що може бути гіршого від зради? Навіть смерть перед зрадою відступає. Патріоти завжди говорять: „Краще смерть, ніж зрада“. А ви зрадили не когось одного, ви зрадили мільйони.

Після 21 листопада ви не мали можливості далі зраджувати або схаменутись. 26 грудня відбулися повторні вибори. І вас заставили схаменутись мешканці Журак. Це були найнеприємніші для вас дні. Ви змушені були мимохіть говорити: „Ющенко – наш Президент!“. У Жураках сталося повне прозріння. Тільки 8 виборців Журак залишились вірними Віктору Януковичу. Та це зовсім не ваша заслуга. Ваш ентузіазм був 31 жовтня та 21 листопада. І все це закінчилося для вас ганьбою. І не віриться, що ви схочете добровільно зжити з себе цю ганьбу.

Хочеться згадати і ваше безславне минуле до 1990 року. У цей період безжально нищили хрести, каплиці та церкви. Знищили сотні хрестів та десятки каплиць у сусідньому селі Старуня. Нищили все свої старунські яничари. Це Сокерчуки Чеслав та Іван, Хмарні Іван та Михайло, Саєв Василь із сином. Це вже з Монастирчан. Хочеться згадати секретаря партійної організації Войтюк Віру. Це вона мала бути організатором нищення хрестів, каплиць та церков. Але вона цього не зробила. До речі, Войтюк Віра приїхала в Старуню з Кіровоградщини.

Маріє Бабчук! Ви це повинні пам’ятати. У той саме час ви були парторгом у Жураках. Що ж ви творили в Жураках? Пригадайте одну історію, коли ви виганяли з каплиці журацьких людей, які молилися. Виганяли людей, щоб зруйнувати цю каплицю. Мабуть, не один хрест, не одна каплиця були вами знищені. Тоді Жураки та Монастирчани були в одному колгоспі. Чи не ви і голова колгоспу Микола Павлучинський зруйнували церкву в Монастирчанах? А тоді він „схаменувся“ і допомагав у будівництві нової церкви. То йому ще й „многая літа“ співали.

Бог карає за злочини. Покарав Бог і вас. Не хочу конкретно називати про ваше горе. Покарав Бог і Миколу Павлучинського.

Та ви не покаялись, Маріє Василівно. Те, що ви вчинили минулої осені, заслуговує кари. Чи простить вам Бог цей великий злочин? Адже, як я вже згадував, зрада є найважчим злочином. Ви хоч це усвідомлюєте? Мені здається, що ви маєте усвідомити все, що накоїли. Адже тільки через таких, як ви, три рази проводились вибори. Через таких, як ви, витрачено мільярди грошей. Через таких, як ви, мільйони патріотів зі всієї України вийшли на Майдан революції в Києві.

Та ви ганебно програли. Правда перемогла. Не допомогли вам і Юдині срібняки.


ЗАВДЯЧУЮЧИ ПАНОВІ ІГОРЕВІ

Це було восени 1973 року. До редакції дрогобицької газети „Радянське слово“ я заніс статтю про роботу бібліотеки в Стебнику. І в редакції вперше побачив Ігоря Сусюка. Часто людину пізнаєш з першого погляду, з першої зустрічі. І я вже при першій зустрічі відчув тепло, добро – ще зовсім незнайомої мені людини. Потім були інші три зустрічі, але вже близької мені людини. Тоді була велика перерва. Я сім років працював у Вінницькій області. Після ще проживав на Івано-Франківщині. І знову зустріч у Трускавці. Це було в 1985 році. Ігор Сусюк у цьому році очолив трускавецьку газету. Це його заслуга в тому, що ця газета була названа ім’ям Каменяра – „Франкова Криниця“. Це єдина газета в Україні з таким ім’ям. Я часто відвідував редакцію, розмовляв з Ігорем Сусюком. Це він запропонував мені поширювати національно спрямовану літературу та пресу. Я для цього вибрав електричку, де міг зустріти людей з різних країв. І за 10 років я поширив десятки тисяч газет „Франкова Криниця“, „Дзвін Севастополя“, „Заграва“, „Нескорені“, „Шлях перемоги“. Поширив тисячі книжок „Холодний яр“, „Дерево пам’яті“, „Патріот“, „Націоналізм і націоналістичний рух“, „Голгота України“, „Кривава книга“, „Визволителі“, „Хто такі бандерівці і за що вони борються“, „Зустріч з Україною“, „Московство“, „Мафія і Україна“, „Український Севастополь“ та багато інших. Уже не щоденно, але і тепер я продовжую поширювати газети і книжки – тут і навіть на Івано-Франківщині. За два місяці я поширив тут 145 своїх книжок „За волю розбійник не стане“.

Ігор Сусюк порадив мені працювати з учнями. І в 1990 році я очолив гурток юнкорів при Будинку школяра. З цього часу я і сам почав писати статті до газети „Франкова Криниця“. До цього мене заохочував Ігор Сусюк. Це статті патріотичного спрямування. Серед них можу назвати: „За яку двомовність“, „Брехня про Бандеру і бандерівців“, „Чи вбивали бандерівці вчителів?“, „Відповідь яничарам“, „Врятовані хрест, каплиця та церква“, „Яничарська історія“, „Москва – центр світового тероризму“ та інші. Все це було надруковано у „Франковій Криниці“. У всьому я завдячую тільки Ігореві Сусюкові. І це ще не все. Ігор Сусюк завжди казав мені випустити книжку. Це здійснилось навесні 2004 року. Цієї пам’ятної для мене весни вийшла моя книжка „За волю розбійник на стане“ у дрогобицькому видавництві „Відродження“.

Та прийшов червневий трагічний день. У цей день перестало битися серце Ігоря Сусюка. Це велике горе і для друзів, і для знайомих покійного. Сумує сьогодні і ще довго сумуватиме часопис „Франкова криниця“. Адже для Ігоря газета була метою його життя. І на похорон редактора газети „Франкова Криниця“ прибули сотні трускавчан, друзі зі Львова, Стрия, Дрогобича, Борислава. Це були журналісти Степан Курпіль, Павло Лехновський, Андрій Говіщак, Анатолій Власюк, Ярослав Кіт, Роман Пастух, поет Богдан Стельмах, професор Михайло Шалата. Біля свіжої могили чоловічий хор заспівав пісню „Чуєш, брате мій“. Могилу вкрили квіти. Всі виступаючі висловлювали щире співчуття дружині Тамарі та рідним покійного. Хай на роки збережеться пам’ять про Ігоря Сусюка.

Земля йому пером.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка