Естетичне виховання учнів, розвиток творчого потенціалу на основі народних традицій



Сторінка1/3
Дата конвертації07.03.2016
Розмір0.53 Mb.
  1   2   3
Методичний кабінет КЗШ№125

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ,

РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ

НА ОСНОВІ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ
З досвіду роботи

вчителя образотворчого мистецтва

і художньої культури

вищої кваліфікаційної категорії

КЗШ № 125

Нахошкіної Валерії Євгенівни


Кривий Ріг - 2014


ЗМІСТ
Вступ ..................................................................................................... ……….....3

Розділ I.Теоретичні основи естетичного виховання школярів.

1.1.Дидактичні умови формування естетичних здібностей учнів…...7

1.2.Розвиток творчої діяльності дітей на основі національно-культурних традицій……………………………………………….10

Розділ II. Шляхи організації естетичного виховання учнів та розвитку творчого потенціалу………………………………………………14

2.1. Форми навчально-виховної роботи…………………......................14

2.2. Методичні прийоми розвитку творчого потенціалу.......................20

Висновки ……………………………………………………………..................25

Список використаних джерел...........................................................................26

Додатки ……………………………………………………………………….....27

Вступ
Одним з головних завдань сучасної школи є створення такої системи навчання і виховання, яка б забезпечувала освітні потреби кожного учня відповідно до його нахилів, інтересів, можливостей, де приоритетним буде виховання загальнолюдських цінностей особистості (доброти, милосердя, толерантності та ін.), стимулювання її внутрішніх сил до саморозвитку і самовиховання.

Важливу роль у формуванні такої особистості відіграє мистецтво та художньо-естетична освіта, які є фундаментом людської культури взагалі, культури мислення, культури почуттів. У художньо-естетичній освіті сконцентровані величезні можливості виховання творчої особистості, тобто усього того, що має значення для сучасного світосприймання і світовідчуття.

Метою виховання й навчання сучасної школи є цілісна людина, тобто слід розвивати не тільки розумові й фізичні сили, а й духовні, не тільки робити розвиток «голови», а й «серця», формувати характер з розвинутими національними, естетичними мотиваціями. В сучасній школі необхідно враховувати українську ментальність, що базується, як зазначають дослідники української духовності, на емоційній чутливості. Актуальним є розвиток у дітей емоційної пам’ яті, естетичних почуттів, творчої уяви, що формується саме на основі емоцій. Емоції лежать в основі емоційного смаку, образного мислення, спостереження і взагалі будь-якої творчої діяльності. Байдужість або беземоційність є симптомом духовної смерті людини. Це явище все глибше проникає зі світу дорослих у світ дітей. Протистояти цьому найбільшому злу можна за допомогою нових розробок, нових підходів до виховання й навчання. Суть духовного і естетичного виховання можна визначити словами Й.І.Вінкельмана, німецького вченого, історика, мистецтвознавця XVIII ст.: «М’якість серця і вразливі відчуття»[9,с.3].

Саме завдяки цьому дитина може розвиватися органічно, вбираючи попередні культури і на їх основі створювати нове. Необхідно враховувати тісну залежність між розвитком дитини і впливом культури народу. Справжній громадянин-патріот – це людина із сформованою національною свідомістю, вихована на загальнолюдьких духовних цінностях. Формуваня духовних основ особистості засобами національної культури сприяє формуванню народного світосприймання, основ загальнолюдської моралі, пробуджує почуття любові до рідного народу, землі, пошани до національних святинь.

Естетичне виховання дітей...

За цими словами відкривається багато невирішених проблем, про які можно говорити і сперечатися безмежно, які обговорюються на самих різних рівнях і актуальність яких росте з кожним роком.

В усі часи людство обережно ставилося до формування душі дитини, адже на міцному грунті духовності зростає і особистість, відповідальна за думку, слово і вчинок. Для здійснення належного естетичного виховання учнів потрібна і професійна науково-педагогічна підготовка учителів, що здатні творчо мислити, фантазувати, проявляти ініціативність, працелюбність, готовність до повернення в школу скарбниці духовних і етнічних цінностей, естетичних надбань народу.

Естетичне виховання учнів, як й інші виховні напрями є досить складним педагогічним процесом. Часто учні можуть наче б то і розуміти розповіді та настанови вчителя про красу навколишньої дійсності, трудової діяльності, про вияв дбайливого ставлення до предметів побуту, але у практичній поведінці вони не завжди слідкують цим вказівкам. Тому для вихователів досить важливою є проблема переведення естетичних емоцій в естетичні дійства, тобто перетворення естетичних установок і критеріїв учня у регулятори всіх напрямів практичної діяльності, а для цього потрібно набувати глибоких знань з естетики та етики, засвоювати психолого-педагогічну науку управління навчально-виховним процесом [13,с.14] .

Щоб йти в ногу з часом, учитель образотворчого мистецтва має завжди прагнути до збагачення своїх знань, удосконалення власної виконавської майстерності. Теорія і практика естетичного навчання й виховання постійно розвиваються, і вчитель не може не цікавиться досягненнями сучасної науки, передової педагогічної практики. Він повинен уміти самостійно розібратися у складності методичних проблем, дійти правильних висновків щодо застосування кращих досягнень у практичній роботі. Він мусить відчувати педагогічний пульс сьогодення і спрямувати свою професійну діяльність у русло постійного творчого пошуку.

Мета моєї кваліфікаційної роботи – показати роль образотворчого мистецтва в естетичному вихованні учнів, розвитку творчого потенціалу на основі народних традицій, допомогти вчителям навчити учнів працювати творчо, самостійно, враховуючи їх індивідуальні особливості та інтереси, залучити дітей до загальнолюдських цінностей, переконати школярів, що набуті ними знання є їхньою інтелектуальною власністю.



Розділ I. Теоретичні основи естетичного виховання школярів

1.1. Дидактичні умови формування естетичних здібностей учнів

Соціально-економічні завдання розвитку нашої країни зумовлюють пошук оновлених підходів до їхнього розв’язання. Українській державі необхідне покоління з високим рівнем культури і освіченості, здатне сприймати національні й загальнолюдські цінності, творчо діяти в будь-якій сфері соціальної практики.

Естетичне виховання має задавати загальну спрямованість інтересам і пориванням учнів; ієрархію індивідуальних переваг і взірців; міру готовності і рішучості до реалізації власного сценарію життя[1,с16].

Дійсність відкривається своєю ціннісною стороною тільки для того, хто здатний її сприймати через суб’єктивну інтерпретацію. Зовсім не відкидаючи необхідність і величезні техногенні можливості сьогоднішньої реальності (адже інформаційні технології, змінивши поняття про час, джерела інформації і швидкість їх отримання, вплинули і на систему всієї освіти), на жаль, можна констатувати втрату учнями реальності явищ, розгубленість у сприйманні і створенні виразного не тільки в мистецтві, а й у житті. Ця суперечність продовжує гостру потребу чуттєвого розвитку людини, що й входить до головних завдань естетичного виховання. Пізнаючи світ оточуючий, людина має напружувати не тільки розум, а й почуття, працювати мозком і серцем. Тоді можна наблизитися до втілення мрії В.Сухомлинського: «Мета виховання – людина, всебічно розвинена особистість».

Я вважаю, що естетичне виховання має бути спрямоване на виховання специфічної якості неповторної унікальної індивідуальності, яка реалізує себе у вчинку, що постає як осягнення особистісно високого, що міститься у творах мистецтва, як відшук школярами свого слова спочатку в мистецтві, а потім і в навколишньому житті, їхній активній співпричетності до буття.

Естетичне виховання розглядається як вдосконалення естетичної культури особистості, зміст якої складають:



  • естетичні знання, погляди і переконання;

  • естетична реакція на об’єкт;

  • естетичний смак;

  • естетичний ідеал;

  • естетична мотивація (естетичні потреби, інтереси, установки);

  • естетична діяльність.

Естетичне виховання неможливе поза освоєнням системи цінностей, що існують або розвиваються у даному суспільстві. Пізнати ці цінності можливо через мистецтво, через особистісне ставлення до художніх творів. Через розвиток власного ставлення до цінностей формується суб’єктивність молодої людини, спрямована на будь-які сприйняття проявів довкілля. Суб’єктивність виявляється як у репродуктивній діяльності (сприймати, аналізувати, переживати художні цінності), так і у продуктивній. Цей двобічний процес є основою естетичного виховання школярів[ 10,с 67] .

Його метою є розвиток емоційної та інтелектуальної сфер дитини; актуалізація естетичних, мистецтвознавчих та культурологічних знань, формування естетичної свідомості.

Для досягнення цієї мети мають бути розв’язані такі завдання, як:


  • розвиток ерудиції школярів у галузі мистецтва (теоретичне і практичне володіння системою елементарних мистецький знань, понять, термінів; здатність збагнути та висловити власне ставлення до творів мистецтва);

  • виховання широкого спектра почуттів школярів (адекватне сприйняття художніх творів, здатність до естетичного переживання);

  • спрямованість учнів на творчу діяльність як мистецьку, так у будь-якій сфері соціальної практики (виховання вмінь розв’язувати творчі завдання, оригінальність і доречність їхнього виховання, власний погляд на світ, уміння самостійно робити висновки);

  • сприяння набуття учнями нового буттєвого досвіду (гуманістична спрямованість індивіда, розуміння і визначення гідності кожної людини).

Тільки у випадку внутрішнього відгуку людини на прояви мистецтва, вони матимуть вплив на почуття й емоційну сферу учня. Б. Неменський зауважує: «Мистецтво олюднює не повчанням, воно не дає рецепту правильної поведінки, але відкриває шлях до освоєння людського досвіду захоплення, для пошуків сьогоднішніх, «суто особистісних» критеріїв морального і аморального».

Мистецтво є особливим рівнем людинознавства, яке, надаючи можливість пережити непрожите, ущільнює суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації та форм, доступних для особистісного залучення до нього.зустрічи з мистецтвом створюють умови, завдяки яким індивід може олюднити свої почуття.

Кожна людина відкриває в творі мистецтва новий зміст. Здатність сприймати таку перспективу необмеженого розкриття ідей,що супроводжується їхнім перетворенням в осмисленні життєво важливі для людей парадигми буття, і є суттю естетичного виховання.. Оскільки образотворче мистецтво — особлива форма відображення дійсності, у якій найважливішу роль відіграють почуття, емоційна сфера, то саме пізнання, що відбувається у процесі навчання мистецтву специфічне; воно не може зводитися тільки до діяльності думки, а обов'язково має виявляти собою єдність емоцій і розуму, свідомості і почуття. Тому кожен елемент уроку образотворчого мистецтва повинен викликати активність, зацікавленість дітей, тому надзвичайно важлива едність емоційного й свідомого.[5,с.4].

Сучасні стратегії модернізації загальної освіти в Україні передбачають опанування учнями системи життєво важливих компетенцій. Однією з важливіших складових загальноосвітніх і загальнокультурних компетенцій є компетенції художньо-естетичні, які передусім мають формувати внутрішній досвід дитини, наповнений особистісним сенсом, виховувати естетично розвинену й зацікавлену аудиторію слухачів, глядачів, читачів.



1.2. Розвиток творчої діяльності дітей на основі

національно-культурних традицій

Формування всебічно розвинутої особистості - складний процес. Особис-тість перєбуває в постійному русі, розвитку. Людина змінюється протягом усього життя, але особливо інтенсивно відбуваються ці зміни в дитинстві, підлітковому віці та юності, коли фізично людина росте швидко, змінюючись і духовно. Пам'ятаєте: «Усі ми родом з дитинства»? За висловом Роберта Берна, засновника психологічної теорії про внутрішній стан людини: “...у кожному з нас притаїлася дитина. Ця внутрішня дитина відбиває досвід дитинства і говорить мовою переживань, вражень, почуттів. Завдяки їй людині притаманна творчість, спонтанність, безпосередність реакцій , здатність до гри в найкращому розумінні цього слова».

Ніколи людину так глибоко й безпосередньо не хвилює краса будь-якої речі, як у дитинстві, ніякому іншому вікові не притаманні та палка, безмежна фантазія, та яскрава і гаряча сприйнятливість до емоцій, якими володіє підліток. Ось чому саме в цей період на нього можна через мистецтво здійснити найбільш сильний природний вплив, спираючись і використовуючи у процесі виховання саме вікові особливості молодої людини: силу уявлення, природний ідеалізм і гуманізм, пристрасне бажання самому ж брати участь у передачі прекрасного і проявити себе у художній творчості у всій повноті згідно зі своїми обдаруваннями, задатками, інтересами та старанностю[7,с.8].

Сьогодні, в умовах відродження національної культури актуальною є про-блема естетичного виховання підростаючого покоління. Досліджуючи особливості різних психоемоційних засобів упливу на школярів, зокрема мистецтва, що найбільш природно й тонко торкається найрізноманітніших струн чутливої дитячої душі, науковці відзначають, що у сучасних школярів прогресує тенденція до байдужості. До школи приходять діти, які швидше мис-лять, володіють більшою інформацією, але менше дивуються, менше захоплю-ються, їх не дуже приваблюють різні природні явища, творчі результати люд-ських надбань. Саме тому викладання образотворчого мистецтва та художньої культури в загальноосвітній школі стає головним чинником формування в школярів особистісної культури як невід’ємної складової духовності, здатності до перетворення реального світу.

В українській національній культурі значне місце займає народне мистецтво, яке виникло й виросло на основі традиційної народної художньої творчості. Глибокі етнічні традиції й образність народного мистецтва є животворним джерелом творчої фантазії для процесу формування художньої культури як природного, органічного розвитку учнів в умовах середньої загальноосвітньої школи. Традиційна культура нашого народу вироблялася віками і передавалася від покоління до покоління, живлячись зв’язками з природою, темпераментом, світосприйняттям, творчим обдаруванням нашого народу. Пройшовши через свідомість та відчуття дітей, які навчаються сьогодні в школах, ці чинники можуть прислужитися як природний бар’єр проти промислового та економічного раціоналізму й уніфікації всіх сфер життя народу. Саме нинішній технічний прогрес, упровадження нових технологій, бурхливий сплеск комерціалізації в державі характеризуються тенденціями до витіснення гуманітарних засад стабільності, у тому числі національних та регіональних стильових ознак, історичних, етнічних, ремісничих та художньо-творчих традицій.
Відомо, що завдання загальноосвітньої школи в естетичному вихованні учнів полягає у розвитку в них відчуття краси своєї домівки, довкілля, рідного краю, історичного коріння, гордості за своїх батьків, дідів і прадідів, їх причетність до культурного збагачення рідного народу. Кожен школяр має усвідомити можли-вість внести певну частку в естетизацію сучасного життєвого середовища своєї родини, селища чи міста, нашої держави, збагатити свою особистість народни-ми художніми творами.
Здійснюючи оновлення виховного процесу у світлі особистісно зорієнтованої педагогіки, різні педагогічні колективи шкіл накопичили досить цінний досвід естетичного виховання учнів в умовах відродження та формування української національної культури. У багатьох школах учителі вважають, що, оскільки важ-ливими чинниками естетичного виховання є формування в учнів естетичних потреб та інтересів, то необхідним є створення належних умов для їх реалізації у різних видах естетичної діяльності, художньої творчості, виховання естетич-них смаків та способів виявлення естетичної активності.
Основою естетичного виховання мають стати національна художня спадщина, родинні та народні традиції, звичаї, обряди, скарби пісенної, поетичної, ужит-кової творчості, художніх ремесел і промислів. Це така цілісність, яка включає в себе оптимальну наявність якостей, орієнтацій та допомагає молодій людині розвиватися у гармонії з суспільною культурою. Реалізація творчого потенціалу особистості в процесі її прилучення до історико-культурних традицій народу, збереження і розвиток властивої молоді активності на подальших етапах життя постає однією з найбільш складних проблем сучасності.

Загальновідомо, що основними шляхами й засобами естетичного виховання учнів у школі є уроки та заходи позакласної й позашкільної роботи через за-лучення дітей до участі в різних сферах художньо-творчої та виконавської діяльності на основі діагностики їх природних художніх нахилів і здібнос-тей.Школа повинна прищеплювати любов до прекрасного, любов до своєї родини, до правильного розуміння родинних звичаїв. обрядів, до засвоєння таких культурних цінностей, як вивчення дитячого фольклору, календарно-обрядових та лірично-побутових пісень, казок, загадок, оповідань тощо.

У вихованні в учнів естетичних якостей учитель має надавати вихованцям можливість свободи вибору тих видів діяльності, у яких вони можуть реалі-зовувати себе як особистості. Звісно, що до цього їх спонукає творче викорис-тання української національної культури.

Робота вчителя над естетичним вихованням учнів відзначатиметься якістю та повнотою тоді, коли братимуться до уваги святині духовної культури україн-ського народу, його погляди та уявлення про прекрасне й спотворене у природі суспільстві й людині. Адже народні погляди на красу досить глибокі і багато-гранні. Вчитель повинен також з особливою увагою актуалізувати і такі твори народної художньої творчості, які своїм педагогічним змістом і високохудож-німи засобами глибоко розкривають красу гарних людських вчинків, щирих почуттів, орієнтацію на спонукання працелюбства, високої моралі та естетич-ного самовдосконалення особистості. Цьому сприяють і життєдайні джерела календарно-обрядових свят, які сповнюють людські серця емоціями та почут-тями піднесеності, радості, краси людських взаємин та естетичних ідеалів.


Розвивати естетичну свідомість учнів можна і на прекрасних зразках родинної обрядовості. Розглядаючи українські костюми, рушники, скатертини, посуд і таке інше, учні матимуть змогу проникнутися почуттями гордості за національ-ні особливості духовного життя українського народу, зрозуміти психічний склад та опоетизовування шлюбних відносин.

Розділ II. Шляхи організації естетичного виховання учнів,

розвитку творчого потенціалу

2.1. Форми навчально-виховної роботи

Виховання й освіта в системі загальноосвітніх закладів передбачають цілеспрямоване залучення всіх дітей до цінностей культури, освоєння ними форм і методів спілкування з культурною спадщиною минулого й сучасності, формуванню навичок творчої діяльності й усвідомлення загальнолюдських цінностей. Школа покликана навчити учнів орієнтуватися в культурному середовищі сьогодення серед постійно мінливого інформаційного простору, навчити емоційно відгукуватися на твори мистецтва.

Однією із сторін виховання людини культури є освоєння ним витворів народного національного мистецтва, народних звичаїв і традицій і входження за допомогою цього в культуру загальнолюдську.

Архаїчне відношення предків до навколишнього світу залишилося і донині в підсвідомості дитини. Збуджувачами до його прояву є різні види українського народного мистецтва: фольклор, танець, декоративно-прикладне мистецтво, духовна література. Для упевненого самопочуття в навколишньому світі дитина повинна усвідомлювати, що до нього на землі жили багато поколінь людей, які освоїли дику природу і створили особливий мир — мир речей матеріальний і мир духовний, ідеальний. Дитина цілком здатна усвідомити своє місце в сім'ї поколінь, але потрібно визначити, які умови для подібного усвідомлення. Цілком очевидно, що зовнішніми, силовими діями задачу формування причетності до роду вирішити неможливо. Необхідно, щоб елементи народного способу життя (звичаї, обряди) увійшли органічно до шкільного життя у вигляді змісту учбового матеріалу.

Задача послідовного введення дитини в світ національної культури розв'язується різними формами учбово-виховної діяльності. Вони можуть виходити за межі традиційного уроку, бути привабливими, цікавими, різноманітними, пізнавальними, емоційно забарвленими, інтелектуальними.В їхній організації мають враховуватися різноманітні фактори: рівень розвитку учнів, можливості їхнього сприйняття, забезпеченість ілюстративним матеріалом, місце проведення, кількість учасників тощо. Вони можуть охоплювати певну групу учнів, або орієнтуватися на одного учня. На цій ниві відкриваються широкі можливості для моєї творчої самореалізації, коли навчаючи та виховуючи, я розвиваюся сама.

Я дійшла висновків, що можна зробити класифікацію форм навчально-виховної роботи, за різними ознаками їхньої організації та змістового наповнення. Найпростіша з них визначається місцем проведення. Згідно з ним форми поділяються на шкільні та позашкільні. Шкільні форми, в свою чергу, поділяються на класні (урок) та позакласні (гурток, художня студія, конкурси). Зрозуміло, що головну форму класної організації навчання та виховання становить урок, який проводиться згідно з навчальним планом.

Деякі форми можуть здійснюватися як на уроці, так і поза уроком. Це: лекція, диспут, семінар, зустріч з цікавою людиною, перегляд відеоматеріалів та ін. Шкільні позакласні форми навчально-виховної роботи охоплюють різноманітні види естетичної діяльності школярів, які відбуваються в межах школи після уроків. Це робота художньої студії, мистецтвознавчого гуртка, організація театралізованих свят, конкурсів, випуск шкільної газети тощо.

Позашкільні форми відбуваються поза межами школи в різноманітних життєвих ситуаціях. До них належать: підготовка до семінарів, диспутів, екскурсії, відвідування творчих майстерень митців, музеїв, виставок, перегляд культурологічних телепередач, робота в Інтернеті, ознайомлення з літературою тощо.

Для ефективного застосування інтерактивних методик на уроках образотворчого мистецтва я старанно планую свою роботу, щоб:


  • дати учням завдання для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання, поспостерігати за явищами природи або довкілля;

  • на одному занятті використовувати один, максимум – два інтерактивні методи;

  • дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи;

  • підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;

  • передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни.

Починаючи урок, я маю на меті налаштувати учнів на вивчення тієї чи іншої теми, тому звертаюсь до життєвого досвіду учнів, до знань, набутих на попередніх уроках. На етапі актуалізації опорних знань я використовую такі методи як «Ланцюжок», «Пінг-понг», побудову асоціативного куща, «Так-ні». Ефективним є метод «Експедиція», при якому заздалегідь утворені учнівські групи отримують маршрути експедиції та матеріали для опрацювання: фото, матеріали енциклопедій та підручників, статті.

Наприклад, навчальний матеріал з теми «Писанкарство» (6-й кл.) учні сприйматимуть цікавіше, якщо його розглянути у формі подорожі по рідному краю, використовуючи метод «Подорож». Учні об’єднуються в групи, спільно опрацьовують один з аспектів досліджуваної проблеми, готують виступи. Оформлення матеріалів може бути виконане у вигляді домашніх проектів, які об’єднуються в довідник або брошуру «Українська писанка».

Метод «Мозкова атака» можна застосовувати під час опрацювання теоретичної частини навчального матеріалу на уроках художньої культури. Я спонукає учнів до колективного дослідження, ставлячи запитання. Думки учнів та висунуті ними ідеї записую на дошці. Я уточнює й доповнюю їх, разом з учнями систематизую інформацію. Результати такого дослідження «повертаються» учням у вигляді «спільно виробленої» схеми, якою учні користуються під час роботи.

Часто використовую рольову імітаційну гру «Прес-конференція», коли клас поділяється на групи «консультантів» та «репортерів» (учнів, які готують питання з даної теми з метою отримання необхідної інформації). Використати цей метод можна, наприклад, на уроках художньої культури під час пояснення теми «Театральна культура Київської Русі». «Консультанти» опрацьовують матеріал (обрядовий пратеатр, княжий театр, мистецтво скоморохів), «репортери» ставлять свої запитання з метою отримання від «консультантів» якнайповнішої інформації.

У формі обміну інформацією можна провести фрагменти уроку або цілий урок. Особливістю є необхідність попередньої самостійної підготовки учнів. Одне з головних завдань, які стоять перед учителем – добре організувати обмін знаннями, які здобувають учні під час роботи зі «своїми» книгами, подбати про дотримання регламенту, виділити істотну, актуальну і нову інформацію.

На уроках, що містять такий вид діяльності як сприйняття творів мистецтва, ефективне використання методу «Мікрофон». Такий спосіб вираження своїх думок дає кожному змогу сказати щось швидко, визначити головне, виступати по черзі.

Ігровий метод «Урок-конкурс» розкриває великі можливості для використання роботи з групами. Кожна група прагне створити кращий зразок виконання одного й того ж завдання (наприклад, колективний творчий проект «Реклама українського кінофільму», 10 клас).

У Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, підкреслюється: «Сучасні загальноосвітні школи мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою»

Ураховуючи цю мету, особливого значення набувають інноваційні технології на уроках образотворчого мистецтва та художньої культури, за допомогою яких створюються умови для особистісного становлення школяра, його повноцінної самореалізації: «У сучасній школі вектор естетичного виховання спрямований не лише на набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, є універсальним засобом особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, естетичних потреб та інтересів» [9,c.4].

Останнім часом набуває поширення інтерактивний метод проектів – «особистісно орієнтований метод навчання, заснований на самостійній діяльності учнів у розробці проблеми й оформленні певним чином практичного результату розробки. Головне завдання методу - зацікавити учнів у набутих знаннях, що можуть і повинні знадобитися в житті. З цього випливає, що потрібна актуальна, значуща проблема, для розв’язання якої необхідно застосувати і збагатити власні знання. Учитель може підказати джерело інформації або спрямувати думку учнів у потрібному напрямку. Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів, формує вміння самостійно обирати різні рішення, шляхи отримання інформації, генерувати ідеї, гіпотези, прогнозувати їх розв’язання.



Проект «Традиції рідного краю на уроках

образотворчого мистецтва»

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в історичному минулому.

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, ка- рається людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо загублений для свого народу.

Ми, українці, нація дуже давня, і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду в Україні.

Усі рухи, дії і слова, що, на перший погляд, не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живильним бальзамом, який сповнює її могутньою силою.

Мета проекту: зібрати інформації за науково-популярною, художньою, методичною літературою; використати дані Інтернету; розробити конспекти уроків, окремих тем на матеріалах традицій рідного краю, вивчити з учнями пісні рідного краю.

Виконання: проведення уроків, позакласних заходів; організація пошуково-дослідницької діяльності учнів.

Тип очікуваних навчальних матеріалів: виконати виставку вишивок за народними мотивами; створити альманах робіт художників рідного краю; створити фонотеку пісенного матеріалу згідно з темою проекту; зібрати народні повір’я, прислів’я, приказки.

Вид проекту: груповий, міжпредметний.

Даний проект спрямований на: виховання в учнів поваги до народних традицій та звичаїв; вироблення умінь та навичок користування ними, розширення знань учнів щодо традицій та звичаїв своїх предків.

Об’єкт дослідження: пісні, танці, вишивка, українська художня творчість, усна народна творчість.

Результати проекту: виставка зразків вишивок, учнівські малюнки за народними мотивами; методичний посібник «Народні прислів’я і приказки»; проведення відкритого уроку; позакласний захід.


В останні роки посилюється інтерес до пошуку нових видів наочності, що глибше відображають логічну структуру наукових узагальнень. Це наочність нового покоління, яка створюється комп’ютерними комплексами. Незрівнянно зросли можливості вчителя, який оволодів новітніми технологіями: інформаційними, мультимедійними, телекомунікаційними.

Комп’ютерні технології можна використовувати в навчальному процесі для підвищення його ефективності та розвитку учнів. Деякі програмні засоби допомагають мені розвивати в учнів загально-навчальні навички, а також навички мислення високого рівня заочно швидше й ефективніше, ніж під час використання традиційних засобів. Так, використовуючи в навчальному процесі створені учнями мультимедійні презентації, публікації та веб-сайти, можна розвивати в них такі навчальні вміння та навички:

- презентації – усний виступ перед аудиторією; вміння стисло формулювати свою думку; використання різних мультимедійних засобів і можливостей (зображення, звукозаписи, відеофайли);

- публікації – використання нових речень, розрахованих на читання однією людиною; комбінування тексту і зображення; творчі роботи учнів;

- веб-сайт – публікація поточної інформації або результатів досліджень; спілкування з широкою аудиторією; пошук інформації в різних регіонах.

Для поглиблення знань учнів я даю їм можливість використовувати Інтернет для отримання потрібної інформації та її аналізу, здійснювати дослідження, брати участь у веб-проектах та публікаціях самостійно розроблених матеріалів.

Робота над підготовкою презентації, ії публічний захист позитивно впливають на розвиток у дітей навичок спілкування за допомогою інформаційно-комп’ютерних технологій, посилюють мотивацію до навчання (стимулюють інтерес до глибокого вивчення творчості митця, історії певного художнього напряму та ін.), сприяють підвищенню рівня сприйняття інформації, виробленню в учнів власної точки зору, уміння її аргументувати й обстоювати, а отже, сприяють підвищенню успішності учня.

Отже , кожна форма навчально- виховної роботи дає потенційні можливості для розвитку творчих навичок, формування якостей, необхідних для творчої особистості. Використання на уроках образотворчого мистецтва та художнь- ої культури засобів і прийомів, що стимулюють творче мислення та емоці чутливість, сприяє підвищенню рівня естетичної підготовленості учнів.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка