Феномен дитячої творчості



Скачати 146.16 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір146.16 Kb.
ФЕНОМЕН

ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ
Креатив­ність можна розглядати як основу продуктив­ного розвитку дитини, як потенціал, що забезпечує його зростання, властиве так чи інакше кожній дитині. А результат — дитяча творчість, тобто той рівень оволодіння соціаль­ним досвідом, для якого характерні самостій­ний вибір спрямованості його діяльності, вміння виробляти новий продукт.


ФЕНОМЕН ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ
Напрямки перебудови освіти на принципах особистісно орієнтованого підходу та пе­дагогіки співробітництва, визначені Національною доктриною розвитку освіти в Україні, Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Базовим компонентом шкіль­ної освіти, передбачають виховання творчої особистості. Розвиток дитячої творчості, а відтак формування творчої особистості дитини, потребує значної трансформації освітнього процесу, зокрема її психологізації.

Стимулювати різноманітні творчі прояви дитини в шкільному та дошкільному віці, вчити її самостій­но творити досить складно. Для розв'язання цієї актуальної проблеми важливо насампе­ред з'ясувати психологічну сутність дитячої творчості, засоби її виявлення та розвитку
СПОНУКАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ТВОРЧОСТІ ДИТИНИ

Природа виникнення та розвитку дитячої твор­чості вже впродовж кількох десятків років є пред­метом досліджень багатьох учених. Нерідко дже­рело творчості розглядають як результат тільки внутрішніх сил, потенцій дитини. У цьому разі ста­новлення творчих здібностей зводиться до неке-рованого спонтанного процесу. Найвиваженішою вважаємо іншу точку зору: спонукальні джере­ла дитячої творчості існують у самому житті й на її розвиток можна активно впливати.

Відомі психологи та педагоги (Н. Ветлугіна, Л. Ви­готський, В.Давидов, О. Запорожець, В.Кудрявцев, 0. Кульчицька, М. Поддьяков, Є. Субботський та ін.) довели, що творчі здатності яскраво проявляються в дитинстві й розвиваються у процесі спеціально організованого навчання, коли діти ово­лодівають суспільно виробленими засобами діяль­ності. Л. Виготський наголошував на розвиткові ди­тини в процесі співробітництва з дорослими через наслідування, завдяки чому виникають усі специ­фічно людські властивості свідомості. Учений також глибоко обґрунтував положення про те, що творчість притаманна всім людям, і більшою чи меншою мі­рою є постійним супутником дитячого розвитку. Л. Виготський вважав, що "в повсякденному житті творчість — умова існування. І все, що виходить за межі рутини, завдячує своїм виникненням творчій діяльності людини". Якщо так розуміти творчість, зазначав він, то неважко помітити, що творчі процеси в усій своїй повноті проявляються вже в дуже ранньому дитинстві. Гра дитини — це не проста згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і розбудова з них нової дійсності, що відповідає запитам та потя­гам самої дитини.
СЕНЗИТИВНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ

Науково доведено: саме дошкільний та молодший шкільний вік є най­більш сензитивним періодом розвитку творчості.

Період з трьох до п'яти років сприятливий для формування творчості, бо дитина до цього віку, з одного боку, готова до соціалізації (сформованість мовлення), а з другого — ще не соціалізована. Для дитини весь світ ще загадковий та проблемний. За даними Д. Ельконіна, у віці близько трьох років у малюка з'являється потреба діяти, як дорослий, "зрівнятися з дорослим". Творча діяльність дітей, спрямована на присвоєння людської культури, є неодмінною умовою розширеного відтворення творчих здібностей у сучасному суспільстві.

Дитинство — період початкового фактичного утворення особистості, розвитку особистісних "механізмів" поведінки, коли встановлю­ються перші зв'язки та відношення, які утворюють нову єдність діяльності й водночас нову вищу єд­ність суб'єкта — єдність особистості. Від того, що буде закладено в дошкільному віці, великою мірою залежить, чи керуватиметься дитина, сприймаючи та оцінюючи події, явища зовнішнього світу раз і назавжди заданими стереотипами й шаблонами, чи зможе виробляти власні засоби постановки і розв'язання проблем, що виникають.

Дитина — аж ніяк не пасивна істота, жодний вплив іншої людини вона не може сприйняти без власної реальної діяльності. Вона засвоює людські надбання, докладаючи власних зусиль, міркуючи, уявляючи. Елемент творчості присутній у всіх спе­цифічно дитячих видах діяльності, збагачує (ампліфікує) розвиток дитини. Творчість і дослідницька поведінка тісно пов'язані між собою і мають спіль­ну природу.

Творчість—одна з найзмістовніших форм психіч­ної активності. її можна розглядати як універсальну здібність, що забезпечує успіх різноманітної діяль­ності дітей. Будь-який творчий акт дитини — результат його активних пізнавальних, творчих дій. Навіть наслідуючи дорослих, дитина творчо видо­змінює своє сприйняття відповідно до власних уяв­лень, а засвоюючи щось нове, пропускає його крізь особистий досвід, неповторний та унікальний.

Уже в дошкільному віці творча спрямованість ди­тини проявляється як властивість власне людської психіки. Малий робить справжнісінькі творчі від­криття чи не на кожному кроці, оскільки вперше вивчає світ навколо себе, пізнає навколишні пред­мети, людей. А в деяких видах творчої діяльності вони можуть здійснювати не просто "мікро-відкриття суб'єктивного масштабу" (В. Моляко), а сягати досить високого рівня у своїх майже "до­рослих" віршах, малюнках.
ЗМІСТ І ПЕРЕДУМОВИ ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ

На підставі наукових досліджень дитячої твор­чості сформулюємо її визначення. Дитячу твор­чість слід розуміти як створення дитиною суб'єктивно значущого для неї продукту — ма­люнка, конструкції, гри, оповідання, створен­ня невідомих раніше деталей, що по-новому характеризують створюваний образ: різних варіантів зображень, ситуацій, рухів, характе­ристик героїв, інших дій; застосування засво­єних раніше способів зображення або засобів виразності у новій ситуації; прояв ініціативи в усьому.

Дитяча творчість — це також процес створен­ня образів з казки, оповідання, гри-драматизації у малюванні, конструюванні, пошук у ході діяльності способів, шляхів розв'язання завдань.

Передумовою творчості, прояву творчих здат­ностей дітей є креативність (Е. Торренс), потен­ційна здібність до різнобічного мислення, почуттів та дій. Креативність сприймається як синонім творчої активності, що являє собою індивідуаль­ну траєкторію психічного розвитку дитини, при­таманну їй інтегральну якість, що проявляється: в домінуванні допитливості, прагнення до пізнання; у спроможності долати стереотипи; у характері — системі власних ставлень та поведінки. Креатив­ність можна розглядати як основу продуктив­ного розвитку дитини, як потенціал, що забезпечує його зростання, властиве так чи інакше кожній дитині. А результат — дитяча творчість, тобто той рівень оволодіння соціаль­ним досвідом, для якого характерні самостій­ний вибір спрямованості його діяльності, вміння виробляти новий продукт.

У процесі образотворення діти проявляють ініці­ативу, власне естетичне ставлення, пошукове за­цікавлення, прагнуть привернути увагу до резуль­татів своєї творчості. Це, можна сказати, творчість для себе. Відтак змінюється сама дитина, вона оперує новими засобами діяльності, знаннями та вміннями. У діяльності відображаються її творчі здібності. Учені віддають належне власній актив­ності дитини, "спонтанності", "саморуху" (Г. Костюк), завдяки яким людина змалку сама творить свою психологічну долю.

На думку В. Кудрявцева, "творчість для себе" стає передумовою "творчості для інших". А крім того, здійснюючи свої задуми, дитина відкриває нове про себе. Проявляється її розуміння навко­лишнього, власне ставлення до нього, що допо­магає збагнути її єство, особливості сприйняття світу, уявлення, інтереси, здібності.

Проблеми дитячої творчості певною мірою ви­світлені у педагогічних і психологічних дослі­дженнях особливостей художньої та пізнавальної діяльності дитини. Так, під керівництвом Н. Ветлугіної, О. Дьяченко, Т. Комарової вивчалася худож­ня творчість ; К.Тарасова, Б.Теплов досліджували прояви музичної творчості дітей; Л. Венгер, О. Запорожець, В. Котирло, Н.Лейтес, О. Проскура — пізнавальну та перцептивну діяль­ність; Т. Піроженко, Т. Рєпіна — комунікативно-мовленнєву діяльність.

Дошкільний та шкільний вік вважають сприятливим періодом для розвитку творчих нахилів особистості, їхнього прояву у сферах пізнання та художньої діяльності. Добре відомо, що в дітей з цього віку психічні про­цеси (пам'ять, мислення, сприй­няття, уява, почуття) перебувають на стадії становлення, зміни, роз­витку. Саме тому вони надзви­чайно рухливі, нестійкі, мінливі, суперечливі. Дитина, реалізуючи задум, почувається вільною, вона не скута досвідом, знаннями,- не обмежена заборонами, які не дають їй змоги вільно оперувати предметами, матеріалами тощо. А вільний рух думки поза межами відомого допоможе знайти й неочікуваний розв'язок. Виникнення в дітей несподіваних зіставлень й узагальнень, оригінальних ду­мок, можливо, певним чином і пояснюється браком засвоєних способів аналізу, готових штам­пів, новизною для них власне розумової роботи. Через ігровий тренінг творчості проходить кож­на дитина, і він їй необхідний. Усе це, з одного боку, спричинює іс­тотні недоліки в характері дитячої творчості, а з другого — надає їй важливого значення й переваг перед творчістю дорослого.




ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ

Творча діяльність, на думку вчених (В. Дружинін, Н.Хазратова), має певні етапи розвитку.



Перший етап — становлен­ня "первинної креативності"

як загальної творчої здібності — настає у віці 3-5 років. У цей час пряме наслідування значущого дорослого як креативного взірця є основним механізмом форму­вання в дитини креативності. По­трапляючи у нову ситуацію, вона репродукує готовий спосіб дії, по­вторює його за дорослим задля досягнення бажаного результату.



Другий етап — творче наслі­дування: внесення елементів но­визни, прояв самодіяльності без внесення істотних змін у пропо­новані іншими схему дій, зразок, ідею. Ось вона і є — перша заявка про себе, своє бажання самовияву. Саме на цій стадії дитина озна­йомлюється з різними варіантами інноваційної діяль­ності, визначає свої переваги відповідно до власних нахилів та вмінь.

Третій етап — репродуктивна творчість: умін­ня взяти за основу пропоновану схему (ідею), але істотно переробити її, внести зміни. Тут дитина пе­реробляє інновації на свій кшталт, перевіряє їхню відповідність вимогам ситуації, додає щось нове, своєрідне.

Четвертий етап — справжня творчість, ство­рення нового.
ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ

Розглядаючи творчість крізь призму траєкторії її поетичного розвитку, її філогенезу (загального розвитку), варто виділити характерні особливості творчої діяльності дошкільників: її суб'єктивні ас­пекти, продукт та умови, в яких відбувається твор­чий процес.

Діти роблять власні відкриття й створюють ці­кавий, часом оригінальний, продукт у вигляді малюнка, конструкції, вірша тощо (Н. Ветлугіна, М. Поддьяков, К. Чуковськийта ін.). Суб'єктивність новизни відкриттів та продукту — перша важ­лива особливість дитячої творчості.

Малюючи, вирізуючи та конструюючи, дитина створює для себе суб'єктивно цінне, нове. При цьому першорядне значення для неї має сам про­цес створення продукту. Діяльності дитини при­таманні емоційність, прагнення шукати й багато разів апробовувати різні рішення та отримувати від цього особливу втіху, інколи значно більшу, ніж від досягнення кінцевого результату (О. За­порожець, Л. Парамоно-ва, М. Поддьяков та ін.). Це друга особливість дитячої творчості.

Для дорослого початок розв'язування проблеми (її усвідомлення, пошук підхо­дів) — процес важкий і бо­лючий. Дитина ж не відчу­ває таких труднощів (якщо, звичайно, дорослий не висуває жорстких вимог). Вона легко й передусім практично починає діяти орієнтовно, почасти на­віть не зовсім осмислено, і ця діяльність, поступово набуваючи більшої спря­мованості, захоплює її пошуком та навіть дає позитивний результат (Л. Парамонова, М. Под­дьяков, Г. Урадовських). Ось третя особливість ди­тячої творчості, пов'я­зана з першими двома, а надто з другою.

Істотна риса дитячої творчості — відсутність у ній внутрішнього критика, що породжує скутість, ускладнює діяльність. Але не варто вважати, що діти не здатні до самоконтро­лю. Він є, але спрямований на процес творчості, а не на якість продукту. Внутрішній критик не по­трібний дошкільнятам, тому що їхня діяльність не спрямована на створення суспільного продукту, не орієнтована на продукт як втілення задуму.


ПОКАЗНИКИ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ

Творчу активність, творчий потенціал дошкіль­нят можна проаналізувати за такими трьома гру­пами показників.



Ставлення дітей до творчості: їхнє захоп­лення, здатність "увійти" в уявні обставини, в умов­ні ситуації, щирість переживань.

Якість способів творчих дій: швидкість реакцій, винахідливість, комбінування знайомих елементів у нові поєднання, оригінальність спо­собів дій.

Якість продукції: відбір характерних ознак, предметів, життєвих явищ, відображення їх у твор­чій діяльності.

Творчість дитини як її індивідуальна влас­тивість проявляється у здатності відмовлятися від стереотипних способів мислення у ході ре­алізації будь-яких завдань: ігрових, побутових, навчальних, соціально-моральних тощо. Відповідно і щодо дорослих, і щодо дітей ідеться про основні ознаки прояву творчості (Дж. Гілфорд, Е. Торренс), а саме:

оригінальність—здатність по-новому, нестан­дартно розв'язувати проблеми, що в дошкільному віці проявляється в різних видах діяльності дітей та в їхніх іграх;

семантична гнучкість — словесна гнучкість мислення проявляється у дітей як підвищена чут­ливість до мовлення, як мовленнєва творчість — утворення нових слів, рим абощо;



образна адаптивна гнучкість як найтипові-ша форма прояву творчості в дошкільному віці — здатність дитини виділяти функції об'єкта таким чином, щоб побачити в ньому нові можливості. Ди­тяче мислення переважно образне, дитина чуттє­во сприймає навколишній світ, часто-густо пере­втілює об'єкти в нові образи, помічає у предметах те, чого не бачать дорослі;

стихійна гнучкість — здатність знаходити різноманітні ідеї у дещо обмеженій ситуації, спро­можність виділяти функції об'єкта, пропонувати різні способи його використання.

Подані ознаки проявів творчості відбивають її основні характеристики: створення нового, оригі­нального продукту, нестандартне "бачення" у ві­домому нових можливостей, а також перспектива продукувати необмежену кількість ідей.

Аналізуючи дитячу творчу діяльність, І.Лернер називає можливі способи продукування ідей, зок­рема:

♦ самостійне перенесення раніше засвоєних знань у нову ситуацію;

♦ віднаходження нової функції предмета (об'єкта);

♦ виявлення проблеми у стандартній ситуації;

♦ бачення структури об'єкта;

♦ здатність до альтернативних рішень;

♦ комбінування раніше відомих способів діяль­ності з новими.

О. Дьяченко, описуючи універсальні творчі здіб­ності дітей, наголошує на значенні реалістичної уяви, вміння бачити ціле раніше, ніж його частини, надситуативно-перетворювального характеру рі­шень, схильності до експериментування з матеріа­лами, інструментами, техніками тощо.

О. Савенков, спираючись на метод моделюван­ня, виділяє характерні особливості розвитку творчості, дослідницької поведінки дітей. На його думку, творчість проявляється у допитливості, чутливості до проблем, надситуативній активнос­ті; у високому рівні розвитку логічного мислення, підвищеному інтересі до проблемних завдань; в оригінальності, гнучкості мислення, легкості ге­нерування ідей та асоціювання, здібності до про­гнозування, високій концентрації уваги, добрій пам'яті, самостійності, гуморі тощо.


КРИТЕРІЇ АНАЛІЗУ ПРОЯВІВ КРЕАТИВНОСТІ ДІТЕЙ

На основі узагальнених даних попередніх до­сліджень у методичних рекомендаціях до Держав­ної базової програми "Я у Світі" подано орієнтовні критерії зовнішніх проявів креативності дітей. Це:

♦ чутливість до проблем, готовність розв'я­зувати їх самостійно; відкритість новим ідеям, інтерес до невідомого;

♦ схильність руйнувати чи змінювати стереоти­пи, відмовлятися від шаблонів, відходити від зразків; здатність виходити за рамки заданої іншими ситуації;

♦ швидкість аналогій, протиставлень, асоціацій;

♦ загострене сприйняття неточностей, недолі­ків, відхилень, незвичного, складного;

♦ уміння підійти до проблеми з різних точок зору;

♦ уміння вносити щось нове, видавати оригі­нальні ідеї, розв'язувати нові завдання, дося­гати незвичних результатів;

♦ пошуково-перетворювальне ставлення до дійсності; висока пізнавальна активність; до­питливість;

♦ уміння швидко переходити від одного спосо­бу розв'язування до іншого; переключатися; переконструйовувати елементи в нових ком­бінаціях (комбінаторні властивості);

♦ дотепність, почуття гумору, інтерес до пара­доксів;

♦ сміливість та незалежність суджень; здатність ставити власну мету;

♦ об'єктивність суджень, неупередженість оцінок;

♦ самокритичність, здатність посміятися із себе;

♦ використання різних форм доказів;

♦ уміння помічати зв'язки між ознаками, фор­мально між собою не пов'язаними;

♦ здатність сприймати об'єкти комплексно, ці­лісно, виділяти в них головне, істотне, відкри­вати потенційне;

♦ розвинена уява, метафоричність (створення фантастичних ідей);

♦ уміння дивуватися;

♦ здатність прогнозувати, передбачати, вису­вати гіпотези, робити припущення;

♦ орієнтація на високі стандарти якості, ідеаль­ні еталони.

ПІЗНАВАЛЬНА МОТИВАЦІЯ ТВОРЧОСТІ

О. Матюшкін підкреслює важливість яскраво ви­явленої пізнавальної активності дошкільника та молодшого школяра , яка є основою його пізнавальної мотивації та могут­нім розвивальним механізмом творчості. Про до­мінування пізнавальної мотивації свідчать дослід­ницька, пошукова активність, значно нижчі пороги сприймання нового, тобто більш висока чутливість, сензитивність до нових стимулів, нової ситуації, здатність відкривати нове у звичайному. Особли­вості пізнавальної мотивації дитини проявляються також у високій вибірковості щодо нового пред­мета дослідження, у понаднормативній активності та інтелектуальній ініціативі, що й породжує творчі образи.

Пізнавальні мотиви, які підтримує й спрямовує дорослий, зумовлюють потребу в нових вражен­нях та соціальних контактах, прагнення активно експериментувати, перетворювати. Реалізація дослідницької активності забезпечує дитині від­криття світу, перетворення невідомого у відоме, породжує творчі образи. З розвитком пізнавальної мотивації не просто активізується та підтримуєть­ся творчий процес, а й створюється основа для формування життєвого досвіду (О. Запорожець, Л. Венгер). А чим багатший цей досвід, тим яскра­віше він проявляється у різних видах творчої ді­яльності дитини.

Для заохочення дітей до пізнавальної ак­тивності, творчої діяльності варто використовувати різноманітні розвивальні завдання; правильно оці­нювати досягнення дітей, не переривати творчий процес; утримуватися від негативних оцінок, прий­мати твердження вихованців, не зловживаючи кри­тичними зауваженнями; створювати ситуації вільно­го спілкування, обміну думками. Стійка позитивна атмосфера та емоційна привабливість занять спо­нукає дітей сміливо подавати власні ідеї, проявляти емоції, що сприяє формуванню творчості.

Творча дитина, творча особистість (за М. Поддьяковим) — це результат усього способу життя дитини, результат спілкування та спільної ді­яльності з дорослими, результат його власної ак­тивності. У нього поступово формується складний суперечливий внутрішній світ, який надає усій його діяльності творчого характеру. А чим багатший, оригінальніший внутрішній світ дитини, тим радикальніші й неочікуваніші творчі перетво­рення набутих нею знань.
ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОГО НАЧАЛА ДИТИНИ

Відтак, у педагогічній роботі з молодшими школярами чимало важить формування у них загального твор­чого ставлення до явищ навколишньої дійснос­ті як щодо сприйняття і пізнання цих явищ, так і щодо практичного їх перетворення. Формуванню творчості сприяють, зокрема, створення доросли­ми доступних дітям проблемних ситуацій, пропону­вання творчих завдань. Це забезпечує становлення такої загальної евристичної структури особистості, яка стимулює самостійний пошук та розв'язання життєвих проблемних ситуацій і завдань.

Розв'язування таких завдань, вважає Г. Костюк — найкраща школа мислення дітей. Спонука­ючи малюка до тієї форми діяльності, в якій можуть реалізуватися його природні задат­ки, педагог сприяє виявленню й становленню його творчого начала. У цьому контексті вели­ке значення для розвитку творчого мислення має розв'язання навчально-трудових завдань, що по­требує розумових та практичних дій.

О. Матюшкін також вважає за необхідне вда­ватися до формулювання проблем у процесі на­вчання дітей. Найповніше цій вимозі відповідає проблемно-діалогічний метод навчання, який за­безпечує високу пізнавальну мотивацію дітей і по­требує постійної творчості педагога. Своїми запи­таннями він, власне, сприяє народженню нового знання, у своїх вихованців.



Ефективні форми реалізації творчого виховання дітей пропонує В.Моляко.

По-перше, вважає він, варто систематично про­понувати дітям різноманітні творчі завдання, спря­мовуючи їхні зусилля на досягнення оригінальних результатів у своїй діяльності, віднаходження як­найбільшої кількості варіантів розв'язання кожного нового завдання, порівнювання їх між собою та ви­бір за конкретними критеріями найкращого рішен­ня. Варто також прагнути, щоб творчою була, по можливості, будь-яка діяльність дитини. Подеколи варто використати і спеціальні прийоми творчого тренінгу.

По-друге, бажано максимально естетизувати всі форми життєдіяльності вихованців, сприяти ознайомленню їх з національними художніми над­баннями, народним мистецтвом, творами світової культури. При цьому йдеться не про поверховий потяг дитини до краси, а про всебічне зростан­ня культури її особистості. Усе це має реалізо­вуватися через відповідні навчально-виховні про­грами, в яких передбачатиметься проведення як обов'язкових, так і додаткових занять.

По-третє, бажана й доцільна постійна участь дошкільника у колективній діяльності. Як важли­вому соціально-психологічному чиннику розвитку творчої особистості.

Отже, творчий потенціал дитини, на думку до­слідників, має визначатися, розкриватися й роз­виватися у процесі спеціально організованого на­вчання та виховання дитини, коли вона набуває та використовує власний досвід творчої роботи, залучається до реальних творчих справ. Завдяки цьому малюк навчається правильно орієнтуватись у довкіллі, нарощує свої творчі здібності в різних видах діяльності (ігровій, конструкторській, обра­зотворчій, мовленнєвій тощо). Тож украй важливо, щоб дорослі, які його виховують, розуміли сутність психічного феномена дитячої творчості й знали умови її розвитку.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка