Формирование у учеников ответственного отношения к учебе во время самостоятельной работы



Сторінка1/5
Дата конвертації21.02.2016
Розмір0.56 Mb.
  1   2   3   4   5








   
      


Формирование у учеников ответственного отношения к учебе во время самостоятельной работы


Міністерство Освіти України
Полтавський державний педагогічний інститут ім. В.Г.Короленка
кафедра хімії
ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ВІДПОВІДАЛЬНОГО СТАВЛЕННЯ ДО
НАВЧАННЯ В ПРОЦЕСІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ПОЛТАВА – 1999
Вступ
І. Самостійна робота учнів в системі методів навчання хімії
1.1. Сутність самостійної роботи з хімії
1.2. Особливості і класифікація самостійних робіт учнів з хімії
ІІ. Методи самостійної роботи учнів.
1.3. Спостереження
1.4. Навчальний експеримент
1.5. Розв'язання задач
1.6. Робота з підручником
ІІІ. Формування в учнів відповідального ставлення до навчання в процесі
самостійної роботи.
3.1. Самостійна робота учнів в технології проблемного навчання.
3.2. Основні умови ефективного застосування самостійної роботи на уроках.
3.3. Самостійна робота учнів в технології модульно-рейтингового навчання.
Висновки
Література
Вступ
Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти
просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання
грунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на
запам'ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.
Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання
ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає
самоціллю. Адже з кожним роком об'єм інформації майже в кожній галузі
науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями
вчених ітиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний
об'єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не
здобуття суми знань, а розвиток особистості.
Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку
особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до
якої закладається у шкільному віці. У зв'язку з цим у концепції шкільної
хімічної освіти велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності
учнів у процесі навчання.
Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і
психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого
навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і
розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу. Навичок
колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня,
формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і
міцних знань.
Саме тому нас зацікавила ця тема, яку ми обрали для дипломної роботи.
Думаємо, що загальні принципи самостійної роботи ми будемо
використовувати в подальшій своїй педагогічній роботі.
І. Самостійна робота учнів в системі методів навчання хімії.
1.1. Сутність самостійної роботи з хімії.
Відповідно до Основних напрямів реформи загальноосвітньої школи
увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності
учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти.
У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу
роль відіграє метод, який дістав назву "самостійна робота учнів".
Аналіз психолого-педагогічної літератури [162, 32] показує, що нині
відсутній єдиний погляд на те, що треба розуміти під самостійною роботою.
Так, П.І. Підкасистий [33] розглядає самостійну роботу як "засіб організації та
виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності", а В.А. Козаков
розглядає самостійну роботу учнів як один з видів навчальних занять,
специфічною особливістю якого є відсутність вчителя в момент навчальної
діяльності учня.
Відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльнісній концепції
самостійна робота - це сукупність дій учня з предметами у певних умовах, що
передбачають відсутність безпосереднього керівництва та допомоги з боку
вчителя, з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того,
щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті чого має бути
сформована самостійність як риса особистості учня та засвоєна певна
сукупність знань, умінь та навичок. А самостійність у трактуванні
українського педагогічного словника [8] – це одна з властивостей особистості,
що характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань,
умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості
до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв'язки з
іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.
Ще Я.А. Коменський проголошував: "… Альфою та омегою нашої
дидактики нехай буде: пошук та відкриття способу, при якому б вчителі
менше навчали, а учні більше б вчилися." [10]. Як вважає А.М. Алексюк [1],
самостійна робота виступає чи не єдиним способом формування самостійності
в набутті знань. Самостійність у набутті знань проявляється лише завдяки
власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних
інтересів, захопленості. В цьому розумінні самостійності насправді неможливо
навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної
роботи в учнів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово
міркувати, вдосконалюються розумові операції, виробляється професійне
теоретичне мислення.
Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними
вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної
самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються,
пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості.
Тобто, при самостійній діяльності учень сам визначає мету діяльності, предмет
діяльності і засоби діяльності. В процесі діяльності учень постійно
співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності,
завдяки чому відбирає засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і
встановлює послідовність їх застосування.
Самостійна робота, виступаючи специфічним педагогічним засобом
організації та управління самостійною діяльністю учня, має подвійну природу.
З одного боку, вона постає як навчальне завдання, тобто об'єкт діяльності
учня, запропонований вчителем чи підручником, з іншого – формою прояву
певного способу діяльності по виконанню відповідного завдання.
Розвиток самостійності учнів – це мета діяльності як вчителів так і учнів,
тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної
роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати
головну мету – розвиток особистості учня, її творчого потенціалу. Найбільшу
актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень
працював би на повну силу своїх можливостей.
Широке застосування самостійної роботи учнів на уроках, таким чином,
дає змогу успішно розв'язувати багато навчально-виховних завдань:
підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них
уміння й навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися
набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці, розвивати
в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість. Логічне
мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм
культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з
інтересом працювати; готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно
займатися після закінчення школи.
1.2. Особливості і класифікація самостійної роботи учнів з хімії.
Самостійна робота учнів на уроках проводиться за спеціальним
завданням. Від мети, змісту, форми завдання залежить характер діяльності
школярів. Організовуючи самостійну роботу, вчитель ставить різну мету
навчання, розвитку й виховання учнів. Мета і відповідні до неї завдання
взаємозв'язані. Це можна показати на прикладі будь-якого завдання, зокрема
такого: "Вивчіть відношення розчинів солей – нітрату свинцю, нітрату міді,
нітрату цинку до металів – цинку, міді, свинцю. Зазначте, по-перше, подібність
і відмінність солей за відношенням до кожного металу, і по-друге, подібність і
відмінність металів за відношенням до кожної солі. Поясніть причину
відмінностей".
Під час виконання цієї роботи учні в результаті спостереження і аналізу
явищ здобувають нові знання про реакції між металами і солями, про
електрохімічний ряд напруг металів, глибше вникають у суть окислювально-
відновних процесів, повторюють склад і дисоціацію солей, поняття "елемент і
проста речовина", будову атомів та іонів металів, їх окислювально-відновні
властивості, збагачують уявлення про реакції заміщення.
Проводячи досліди, учні вдосконалюють уміння поводитись з
реактивами і хімічним посудом, фіксувати ознаки реакцій. Одночасно
розвивається їхнє логічне мислення. Адже щоб виконати це завдання, учні
активно порівнюють, аналізують, узагальнюють і абстрагують – встановлюють
закономірності поведінки металів у присутності іонів інших металів.
Виконання цього завдання певною мірою сприяє формуванню діалектичного
мислення, оскільки дає можливість учням звернути увагу на явище і його суть,
виявити фактичну суперечливість природи елемента, який поєднує в собі
функції окисника й відновника, знайти причину і наслідок і т.д. [15].
Крім того, поглиблюється пізнавальний інтерес, зміцнюються
загальнотрудові вміння, наприклад, уміння планувати роботу, розподіляти час
і увагу при проведенні порівняльних спостережень за реакціями, оцінювати
результати своєї роботи.
Самостійна робота учнів завжди має повну дидактичну спрямованість.
Основною її дидактичною метою на уроці є вивчення нового матеріалу,
вдосконалення набутих знань і вмінь, перевірка результатів навчання.
Здебільшого одна і та сама робота дає змогу одночасно розв'язати кілька
завдань. Наприклад, коли учні самостійно опрацьовують новий матеріал,
читаючи підручник чи виконуючи лабораторний дослід, то разом із
сприйманням нових знань вони удосконалюють наявні знання, перевіряють
результати своєї роботи, а в ряді випадків цю перевірку здійснює вчитель.
У методиці навчання хімії в основу класифікації самостійних робіт
покладаються такі ознаки:
1) дидактична мета;
2) тип пізнавальної діяльності;
3) форма організації навчальної роботи учнів на уроці;
4) джерела знань (засоби роботи).
Стосовно уроків хімії у схемі 1 показані різноманітність і взаємозв'язок
усіх видів самостійних робіт, що відрізняються за цими ознаками.
Схема 1. Класифікація самостійних робіт учнів,
що використовуються на уроках хімії.
Як видно із схеми 1 самостійні роботи реалізують такі головні
дидактичні цілі: сприяють вивченню нового матеріалу, закріпленню і
вдосконаленню знань і вмінь, перевірці результатів навчання. Тому за
дидактичною метою усі види самостійних робіт можна поділити на три групи:
1) вивчення нового матеріалу;
2) закріплення і вдосконалення знань та вмінь учнів;
3) перевірки знань та вмінь учнів.
Набування нових знань і оволодіння самостійної роботи здійснюється на
основі різноманітних джерел знань. За джерелами знань самостійні роботи на
уроках хімії поділяються на такі види:
1) робота з навчальною книгою:
а) обов'язковими навчальними посібниками: підручником, збірником задач
і вправ з хімії для середньої школи;
б) додатковою літературою: дидактичними посібниками, книгами для
читання, довідниками з хімії для учнів, енциклопедичним словником юного
хіміка, словником хімічних термінів, науковою-популярною літературою;
2) учнівський хімічний експеримент6
а) за формою організації: лабораторні досліди (фронтальні, групові,
індивідуальні); практичні заняття; уявний експеримент;
б) за методом застосування: ілюстративний (або інформаційний) і
дослідницький (або евристичний);
3) робота з роздавальним матеріалом:
а) графічними наочними посібниками: періодичною системою хімічних
елементів Д.І. Менделеєва, таблицею розчинності, електрохімічним рядом
напруг металів, рядом електронегативності, діаграмами розповсюдження
елементів у природі; малюнками, схемами, таблицями;
б) об'ємними наочними посібниками: колекціями, моделями, макетами,
прикладами;
4) робота з використанням аудіовізуальних засобів навчання (наприклад,
навчальних кінофільмів, кінофрагментів, діапозитивів, діафільмів,
навчальних телепередач) та педагогічних програмних засобів (ППЗ);
5) робота школярів при слуханні викладу вчителя і доповідей учнів,
наприклад, конспектування, рецензування, тощо.
Характерною ознакою методу навчання, на який останнім часом
звертають пильну увагу психологи й дидакти, є тип пізнавальної діяльності
учнів.
Практично доцільно враховувати три основних типи пізнавальної
діяльності учнів і відповідно розрізняти самостійні роботи трьох типів:
1) репродуктивні (копіюючі);
2) частково-пошукові (евристичні);
3) дослідницькі.
Яка особливість завдань для організації самостійної роботи того чи
іншого типу?
Завдання для самостійних робіт репродуктивного типу містять вимогу
виконати ту чи іншу дію за зразком або здійснити, як кажуть, "близьке
перенесення знань". У них здебільшого зазначено, як і в якій послідовності
розв'язувати ту чи іншу задачу. Хоч ці завдання в основному вимагають
відтворення знань, вони, безперечно, розвивають учнів. Виконуючи роботу,
учні перебудовують і систематизують здобуті знання. Мета самостійної
роботи в такому разі – краще осмислення учнями нового і закріплення
вивченого матеріалу. Прикладом завдання, розрахованого на самостійну
роботу копіюючого типу, може бути робота ознайомлення учнів у VII класі з
лабораторним обладнанням. Учитель пояснює і демонструє будову газового
пальника, правильний спосіб нагрівання, а потім учні самостійно виконують ті
самі операції: запалюють газ, регулюють полум'я, нагрівають розчини в
пробірці.
Інший приклад. При вивченні сполук алюмінію, для самостійної роботи
учням доцільно запропонувати на основі поданих у підручнику пояснень
написати рівняння реакцій, що відбуваються під час взаємодії алюмінію з
лугом. Дослід уже демонстрували під час вивчення властивостей алюмінію і
учні вже знають, які продукти реакції утворюються [15].
Самостійна робота в такій постановці також має репродуктивний
характер.
Позитивне значення копіюючих робіт втрачається, якщо вони починають
переважати в практиці навчання. В такому разі такі роботи стати гальмом у
розвитку учнів, оскільки спонукають їх тільки до відтворення знань і вмінь, до
того ж у такій самій послідовності, як це їм було дано. За таких умов, як
довели праці психологів, дуже повільно виробляється вміння усвідомлювати
своєї діяльності, а отже, не розвивається і згасає пізнавальний інтерес.
Самостійні роботи частково-пошукового характеру спонукають учнів до
цілком свідомої діяльності. Завдання для такого типу робіт дають учням
можливість самим знайти шлях і спосіб розв'язання певної задачі на основі
наявних знань. Наприклад, завданнями такого типу є поширений в практиці
навчання вправи, що грунтуються на знанні генетичного взаємозв'язку і
властивостей речовин, що вивчаються. Зокрема, до них належать такі:
Напишіть рівняння реакцій, за допомогою яких можна здійснити
перетворення:
NH4Cl?NH3?NO?NO2?HNO3?NH4NO3
Тут учні повинні доповнити відомості, яких не вистачає, а саме:
підібрати ті речовини, що реагуватимуть з вихідною речовиною, утворюючи
зазначений продукт, пригадати умови реакцій і правильно написати хімічні
рівняння.
До такого типу завдань належать експериментальні задачі в IX класі на
доведення іонного складу конкретної солі або на добування певної речовини,
якщо відома хоч одна з вихідних речовин, наприклад: "Доведіть за допомогою
реакцій обміну склад хлориду амонію"; "Добудьте гідроксид міді (ІІ) з нітрату
міді (ІІ)".
Виконання таких завдань відбувається в процесі розв'язування тієї чи
іншої навчальної проблеми на уроці. Учні можуть самостійно шукати
відповідь на запитання не тільки під час проведення експерименту чи під час
письмового розв'язування задачі а й в інших випадках, користуючись,
наприклад, письмовими інструкціями або текстом підручника. Так, у Х класі
після того, як учні з'ясують суть ?-зв'язку в молекулі етилену, їм дають
завдання самостійно за підручником, користуючись моделями, розібратися в
електронній будові ацетилену.
Дослідницькі самостійні роботи – один з методів проблемного навчання.
Такі роботи – невеликі учнівські дослідження, в результаті яких учні
здобувають нові знання або дізнаються про новий спосіб дії. Як відомо,
дослідження починається із запитання. Запитання викликає утруднення.
З'являється мета діяльності, накреслюється план, в якому можуть
передбачатися варіанти розв'язання. Після аналізу учні вибирають
оптимальний варіант, виконують роботу і роблять висновок. Така загальна
схема виконання дослідницьких самостійних робіт. Але вона, звичайно, може
змінюватися залежно від змісту питань, джерела знань і т.д. Під час виконання
такого типу робіт виявляється творчість учнів. Це відбувається, коли учні
складають задачі, шукають різні способи їх розв'язання.
Прикладом дослідницької самостійної роботи може бути виконання
учнями, наприклад, таких завдань: "Глюкоза має хімічну формулу C6H12O6.
Яка будова молекули цієї речовини? Як практично довести будову молекули
глюкози?" (Х клас), або "Треба добути в лабораторії хлорид міді (ІІ) у
кристалічній формі. Запропонуйте і здійсніть два найзручніших з практичного
погляду способи добування" (ІХ клас). [20]
Називаючи три типи самостійних робіт учнів, слід сказати, що на
практиці не завжди можна цілком певно визначити, якого саме типу роботу в
кожному конкретному випадку було проведено. Різкої межі між типами
самостійних робіт немає. Може йтися лише про переважання того чи іншого
виду пізнавальної діяльності під час роботи.
Окрім названих ознак, самостійні роботи мають характерну особливість,
що стосується організації цього методу. За цією ознакою самостійні роботи
поділяються на фронтальні (загальнокласні), групові та індивідуальні (в тому
числі, диференційовані). Фронтальна діяльність полягає у виконанні всіма
учнями під безпосереднім керівництвом викладача спільних завдань [2, 37].
Але і в цьому випадку зберігається можливість індивідуалізації навчання.
Прикладом фронтальної роботи може бути робота учнів за одним чи кількома
аналогічними варіантами завдань "середньої" складності. Так, у VII класі
організовується самостійна робота для закріплення знань про вміст (масову
частку) розчиненої речовини в розчині та вміння робити відповідні
обчислення.
Варіант 1.
1. Яка масова частка цукру в розчині, добутому в результаті розчинення цукру
масою 30г у воді масою 120г?
2. Скільки міститься води в 10-% розчині солі масою 50г?
Варіант 2.
1. У воді масою 170г розчинили сіль масою 30г. Яка масова частка солі в
добутому розчині?
2. Скільки грамів солі залишиться після повного випарення її 18-% розчину
масою 50г?
Групова робота об'єднує учнів у ланки по два або чотири чоловіки,
члени якої працюють у тісному контакті один з одним. Обов'язковим
елементами такої групової роботи є: постановка і усвідомлення мети;
виконання індивідуального завдання кожним учасником роботи відповідно до
спільної мети; обов'язкова взаємна перевірка результатів роботи кожного,
допомога і пояснення утруднень один одному, що виникають; формування
висновку разом на основі узагальнення результатів; співвіднесення висновку з
поставленою метою.
Наведемо приклад групової роботи, на тему: "Типи хімічних реакцій:
сполучення, розкладу, заміщення". Робота розрахована для двох учнів. Вона
організовується на спеціальному уроці, присвяченому повторенню і
закріпленню вивченого матеріалу.
Мета: навчитися застосовувати поняття про реакції сполучення, розкладу,
заміщення при класифікації конкретних реакцій; закріпити вміння
розставляти коефіцієнти в хімічних рівняннях.
Завдання: розставте, якщо треба, коефіцієнти в наведених схемах і поряд з
кожним рівнянням напишіть, до якого типу воно належить.
Перший учень: а) H2O+SO3?H2SO4
б) AgBr?Ag+Br2
в) Zn+HCl?ZnCl2+H2
Другий учень: а) CaCO3?CaO+CO2
б) Zn+PbCl2?Pb+ZnCl2
в) Na+S?Na2S
Перевірте роботу один в одного, виправте і поясніть помилки.
На відміну від фронтальних індивідуальні самостійні роботи
організуються за завданнями, які розраховані не тільки на "середнього" учня,
а й на тих, яким важко засвоїти навчальний матеріал, а також на тих, хто
виявляє підвищений інтерес до хімії, легко і швидко оволодіває знаннями і
набуває вмінь. Такі завдання, розраховані на різні за рівнем підготовки групи
учнів, дістали назву диференційованих.
Один з способів організації такої самостійної роботи запропонував І.Я.
Трепщ. Суть його полягає в тому, що завдання складаються для всіх учнів
однакові, але так, що містять послідовний ряд задач і вправ, розміщених за
принципом зростаючої складності. Учні можуть почати з першого, найлегшого
завдання, і поступово переходити до другого, третього і т.д. Можуть,
оцінивши свої сили і знання, пропустити перші запитання, а почати із
складніших, щоб зрештою перейти до найскладніших задач.
При цьому учні правильно оцінюють свої досягнення, бачать
перспективу і можливості свого дальшого зростання.
Інша методика організації індивідуальної самостійної роботи
грунтується на тому, що вчитель складає завдання, які містять варіанти різної
складності. Знаючи можливості кожного учня, вчитель пропонує їм посильні,
але досить складні для них завдання: "слабким" – простіші, "сильним" –
ускладнені. Решта ж учнів класу, які становлять більшість, працюють за
завданнями середньої складності. Важливо пам'ятати, що робота учнів за
диференційованими завданнями служить насамперед не контролюючій, а
навчальній меті. Тому оцінки мають відповідати якості виконання роботи
незалежно від її складності. Наведемо приклад для індивідуальної
диференційованої самостійної роботи.
ІХ клас. Тема уроку: "Ступінь електролітичної дисоціації. Сильні і
слабкі електроліти."
Мета: повторити, як дисоціюють сполуки електроліти, як можна виявити
наявність іонів у розчинах за властивостями розчинів, закріпити вміння писати
рівняння дисоціацій.
Варіант 1. (спрощений)
1. Написати рівняння дисоціацій речовин, формули яких: CaCl2, HBr, NaOH.
Назвіть іони, що утворюються.
2. Як виявити в розчинах іони OH- і H+ ( або H3O+)?
Варіант 2а (середньої складності)
1. Складіть формули солей, утворених сірчаною кислотою і металами: Na і Al.
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка