Формування життєвої компетентності учнів на уроках української мови й літератури



Скачати 99.84 Kb.
Дата конвертації24.03.2016
Розмір99.84 Kb.
ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ
Початок ХХІ століття – час запровадження нової якості життя. Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявити активну життєтворчість, мобільність та самостійність. Сьогодні йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися, а отже, про формування компетентної особистості.

Актуальність даної проблеми, як бачимо, обумовлюється сучасними тенденціями у світі, адже життєва компетентність учня – це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин.

Проблема життєвої компетентності не є новою в педагогічній науці. Вона хвилювала багатьох учених та практиків, адже освіта визначається рівнем підготовки

Вивченням життєвої компетентності займалися такі вчені, як Л.Мітіна, Д.Пузікова, І.Єрмаков, І.Ящук та інші.

Проте проблема формування життєвої компетентності учнів саме на уроках української мови й літератури в загальноосвітніх школах вивчена недостатньо.

Отже, метою моєї доповіді є деталізування особливостей формування життєвої компетентності в учнів на уроках української мови й літератури.

У науковій літературі, присвяченій питанням компетентнісного підходу, відсутня однозначність тлумачення понять «компетенція» і «компетентність». Значна частина вчених ототожнюють ці поняття, інші – розмежовують.

Ми погоджуємося з тими дослідниками, які розрізняють ці терміни.

Так, В.Волканова розмежовує ці поняття: «Компетенція – це коло повноважень якої-небудь особи, організації або установи. А компетентність – це специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії в конкретній галузі, яка включає вузькоспеціальні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за свої дії; поінформованість, обізнаність у якій-небудь галузі» .

У науково-методичному посібнику «Життєва компетентність особистості» маємо таке визначення: «Життєва компетентність – це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту».

І.Тимофєєва зазначає, що «життєва компетентність – здат-ність учня здійснювати складні предметні культурно-доцільні види діяльності. Кожна з них передбачає засвоєння учнем не окремих непов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння компетентнісною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму присутня відповідна сукупність компонен-тів, що мають особистісно-діяльнісний характер»

У парадигмі компетентісного підходу життєва компетентність розглядається як комплекс компетентностей особистості: аутопсихічної (позитивна «Я-концепція»), громадянської, мето-дологічної, рефлексивної, конфліктної, рольової, полікультур-ної, професійної, соціальної, психологічної, функціональної, цивілізаційної, спільної творчості.

Педагогіка життєтворчості проголошує мету формування життєвої компетентності шляхом життєвого проектування як свідомого творення особистістю свого життя, бо в проектуванні зберігається ідея вірогідного, попереднього розгортання життєвих процесів.

У зазначеному контексті, О.Руденко вважає, логічно впроваджувати в педагогічну діяльність життєтворчі проекти, в основі яких – конструювання особистісних концепцій життя, досягнення в ній успіху. Це особливо важливо у філологічній освіті: комунікативна компетентність є органічною, необхідною й обов’язковою складовою життєвої компетентності; літературна компетенція за умови цілеспрямованого впливу може стати сходинкою до життєвої компетентності.

Однією з найважливіших ознак сучасної школи є формування життєвої компетентності. Вона являє собою інтегральне утворення, до структури якого належать знання (про себе, законів життя, про світ), життєва мудрість, норми поведінки, аналітичні, поведінкові, прогностичні життєтворчі здібності, усвідомлений і неусвідомлений індивідуальний життєвий досвід, життєвий досвід інших осіб, життєві досягнення. Формування життєвої компетентності має відбуватися на всіх уроках, а зокрема й на уроках української мови й літератури.

Як зазначає С.Миронюк, важливою умовою навчання і пер-шим кроком до формування життєвої компетентності учня є внутрішня мотивація (самомотивація).



Для цього на уроках української мови й літератури слід дотримуватися таких вимог:

  • менше використовувати ситуацію змагання;

  • намагатися не нав’язувати навчальну мету «зверху»;

  • намагатися уникати встановлення часових обмежень;

  • стежити, щоб завдання відповідали віковим особливостям дитини;

  • надавати дитині право вибору навчального завдання .

На уроках української мови й літератури треба вивчати і творчо застосовувати нові методи, прийоми, форми організації навчальної діяльності, не боятися змін, працювати в новому режимі, експериментувати.

У контексті підвищення ефективності навчального процесу з української мови проблема організації навчальної діяльності учнів на уроці є чи не найважливішою. Лише включившись в активний процес учіння, учень може глибоко проникнути в систему української мови, засвоїти матеріал на рівні основних ідей, закономірностей і правил, оволодіти мовленням, навчи-тись використовувати здобуті знання та вміння для подальшого пізнання.

Для формування життєвої компетентності на уроках української мови й літератури слід використовувати інтерактивні методи та прийоми (роботу в групах, парах, ігрові технології тощо), які формують уміння колективно вирішувати завдання, сприяють активізації особистісних якостей школяра. Наприклад, для учнів 5-6 класів на уроці української мови цікаво проходить гра «Віриш – не віриш», коли вони оцінюють, чи правильно вчитель аргументував певне твердження. Так школярі не просто уважно слухають, а й аналізують сказане, знаходячи неправильне твердження. А спостережливість і аналіз у житті знадобляться завжди.

Застосування на уроках інтерактивних методів навчання в поєднанні з іншими формами навчальної діяльності допомагає не тільки кращому засвоєнню матеріалу, а й учить школярів використовувати набуті знання й досвід, пов’язуючи їх з реальними життєвими ситуаціями. Це сприяє формуванню життєвої компетентності учнів, що і є одним з основних завдань сучасної освіти.

На уроках української літератури чільне місце посідають такі види робіт, як створення асоціативних рядів («Асоціативне ґроно» чи «Асоціативний кущ»), формулювання запитань, що стимулюють дитину задуматися над тим, чи відповідають її уявлення загальнолюдським («Мікрофон» або «Я думаю так»): «Чого навчає цей твір (образ)?», «Як би ви вчинили, якби були на місці персонажа?», «Чи потрапляли ви в подібні ситуації?» тощо. Так формуються комунікативна та мотиваційна компе-тентності.

С.Миронюк стверджує, що на уроках української мови й літератури при оцінюванні потрібно створювати ситуацію успіху, заохочувати школярів до подальшої праці, бо оволодіння навичками оцінювання, взаємо- та самооцінювання, прозорість оцінки приводять до зниження конфліктності, спонукають до вироблення критичного ставлення до власної роботи, адекват-ного сприйняття відгуків (комунікативна компетентність) .

На уроках учителям варто намагатися не лише давати дітям знання, а й навчати бачити головне, робити висновки, самостійно здобувати знання, відкривати для себе щось нове.

В умовах безперервного навчання найголовніше завдання школи – навчити учнів навчатися самостійно. Це означає – розвинути різні операції мислення: узагальнення, аналіз, синтез, уміння визначати проблеми. На це має бути спрямована вся система навчання.

Як свідчать наукові дослідження, потрібно навчити учнів самостійно здобувати знання, щоб потім адаптуватися в су-спільстві й самостійно та творчо працювати. Для цього на уроках української літератури потрібно сформувати в учнів такі



вміння:

  • прочитавши твір, уміти визначити проблеми, які порушуються, самостійно та критично їх аналізувати;

  • усвідомлювати, де в життєвих ситуаціях можна використати здобуті знання і вміння;

  • уміти працювати з текстом твору, добирати факти, художні деталі, аналізувати їх, робити висновки й узагальнення;

  • уміти працювати в колективі над розв’язанням проблем, поставлених однокласниками;

  • уміти користуватися знаннями, одержаними поза школою (радіо, телебачення, Інтернет тощо) .

Одним із найважливіших засобів розвитку особистості, її життєвої компетентності є діяльність, бо навчити й виховати можна лише в дії. Урок української літератури має бути співтворчістю вчителя й учня, діяльність яких ґрунтуватиметься на взаємодії і діалозі, що забезпечить найвищий рівень сприйняття й відкритість до впливу один на одного. Тому робота з розвитку творчої особистості школяра полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.

Потрібно навчити школярів творчо мислити, творчо діяти. На уроках української літератури головним є не накопичення знань і вмінь, а самостійна та практична діяльність, у процесі якої учні поринають в атмосферу творчої активності. Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій скла-довим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загально-освітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності. Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою, для учня складнішим є оперування нею. Адже школярі, які добре знають теоретичний матеріал, часто не можуть показати свої знання на практиці.

Ефективним для виявлення та розвитку творчих здібностей учнів середнього шкільного віку на уроках української мови й літератури є проведення уроків-подорожей, рольових ігор, уроків-вистав, уроків-вікторин. Для дітей старшого шкільного віку більш цікавими є нестандартні уроки (уроки з викори-станням мультимедіа, уроки-конференції тощо), які сприяють формуванню духовного світу, загальнолюдських цінностей, що є складовими соціальної компетентності.

Значною проблемою для сучасного уроку української мови й літератури є організація роботи з розвитку мовлення

Вважаємо, що така робота має здійснюватись на кожному уроці (звичайно, у доцільно підібраних формах і з урахуванням часу).

Тому уроки української мови, під час яких відбувається вивчення певного мовного матеріалу, мають бути ілюстрованими прикладами і завданнями, пов’язаними із сучасним життям, культурою, мистецтвом, історією тощо. Таким чином, на уроці створюється цілісна картина світу, у якому ми живемо, і за цих умов мотивація вивчення навчального предмета значно підвищується.

Формувати життєствердну енергію, упевненість у своїх можливостях, уміння критично оцінити ситуацію, себе, свої сили – такі завдання розв’язуються на сучасному уроці української літератури. На фоні сучасного світового літературного життя українські мистецькі взірці повинні бути піднесені на належну висоту, щоб учні за допомогою отриманих знань, набутих умінь могли знайти себе в цьому житті, знайти практичне застосування вмінням і навичкам, оскільки літературна освіта сприяє формуванню особистості, здатної до життєтворчості.

Вважаємо, що головне завдання уроків української літератури – вивчати твори в атмосфері емоцій, дискутуючи, розмірковуючи, аналізуючи їх. Твір повинен сприйматися не лише розумом, а й душею. Дискусійна модель навчання сприяє формуванню в учнів умінь розглядати порушені проблеми з різних точок зору, сперечатися, переконувати, щоб у майбутньому вміти знайти правильне рішення в різних життєвих ситуаціях.

У процесі організації навчальної діяльності слід дотримува-тися гнучкості під час вибору прийомів нестандартності, бажано створювати ситуації, які «оживлюють» уроки. Ефективним на цьому етапі є проблемне навчання. Під час вивчення нової теми можна поставити перед дітьми проблемне питання, яке вони осмислюють протягом уроку. Дуже цікаво чути роздуми школярів, які вільно висловлюють свої думки і не бояться, що вони можуть бути неправильними, що їх будуть критикувати ті, хто вважає інакше.

Однією з важливих форм набуття життєвої компетентності є евристичність навчання. Прочитавши будь-який твір україн-ської літератури, учні бесідують за його змістом, висловлюючи свої думки. У такий спосіб вони готуються до життя, у якому спілкування – одна з головних функцій.

Глибокому сприйманню творів сприяє використання під час їх аналізу різних видів мистецтва: літератури й музики, літератури й живопису, літератури й театру. Розкриття поетики одного мистецтва через інше робить зрозумілим душевний стан героїв.

С.Миронюк зазначає, що щоденна робота на уроках української мови й літератури з формування життєвої компетентності спрямована на реалізацію такої моделі випускника школи: випускник – це гармонійно розвинена особистість, яка:


  • має високий рівень загальнолюдської культури;

  • може приймати рішення й нести відповідальність за нього;

  • уміє жити в суспільстві, співпрацювати в колективі;

  • здатна розв’язувати життєві проблеми;

  • усвідомлює необхідність учитися впродовж всього життя .

Формування життєвої компетентності учнів – нагальна проблема сьогодення, розв’язання якої допоможе сформувати на уроках української мови й літератури вміння, необхідні для сучасного життя. А саме:

гнучко працювати з інформацією (вміти здобувати, кри-тично осмислювати й використовувати різноманітні джерела інформації);

бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;

запобігати конфліктним ситуаціям або вміло виходити з них;

адаптуватись до життєвих ситуацій, які постійно зміню-ються;

виявляти готовність активно приймати рішення;

виявляти здатність брати на себе відповідальність;

уміти передбачати труднощі й шукати шляхи раціональ-ного їх розв’язання;

творчо мислити, знаходити нестандартні рішення тощо.


З цією метою необхідно формувати життєву компетентність учнів на уроках української мови й літератури, бо життєва ком-петентність – компетентність, яка забезпечує особистості здат-ність орієнтуватися в сучасному суспільстві, швидко реагувати на запити часу, ефективно та успішно самореалізуватись у світі.

Література:

1. Волканова В. Понятійний словник організатора навчально-виховного процесу // Директор школи. – 2010. – №9. – С. 2-94.

2. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / за ред. Л.Сохань, І.Єрмакова, Г.Несен. – К.: Богдана, 2003. – 502 с.

3. Миронюк С. Компетентнісний підхід у навчанні української мови і літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №29. – С. 11-14.



4. Руденко О. Життєва компетенція учнів у вимірі освітніх інновацій // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №24. – С. 2-5.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка