Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання



Скачати 161.31 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір161.31 Kb.
Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання

Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо.


Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, тоді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхідне заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.
Якщо ж одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.
Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла за­довольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.
Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Саме тому не­вдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у першокласників відразу до читання. Якщо запитати у дітей, які не люблять читати, чи добре вони читають, то відповіді будуть однотипними: «Так собі»; «Не дуже добре»; «Повільно»; «Часто помиляюся»; «Погано». Але часто дорослі самі спричиняють у маленьких школярів небажання читати. Іноді складається враження, що дитину тільки для того і вмовляють почитати, щоб був привід висловити невдоволення: «Ну що ти мимриш?»; «Ти що, заснув?» Не дивно, що наступного разу змусити її «сісти почитати» стає ще важче.
Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.
• Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.
; Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.
• Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої вра­ження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.
• Не слід забувати, що дітям (особливо шестирічним) читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.
• Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п'ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.
• Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.
Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до навчання є:
• завищені вимоги батьків;
• неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім'ї та школі;
• часті конфлікти з приводу навчання дитини.
Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Яв школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?
Слід пам'ятати, що самі тsльки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені „9" поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.
Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Скоригувати вимоги — не означає припинити хвалити дитину за найменші успіхи. Якщо учень виконав завдання хоч трішки краще, ніж учора, його варто похвалити за це і водночас потрібно запевнити: «Бажану оцінку я тобі все-таки поставлю». Така «невідповідність» викликатиме в учня лише позитивні емоції, отже, формуватиме в нього позитивне ставлення до навчальної діяльності.
Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім'ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров'я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.
По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (до­корами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань ви­никають, якщо:
• дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;
• невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;
• незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».
Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підко­ряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній та­кого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.
Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.
Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов'язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, вико­нати їх буде просто неможливо.
Для того щоб навчити працювати дитину продуктивно, потрібно створити такі умови, за яких вона якнайменше відволікатиметься. Це позбавить учня необхідності повертатися до найважчого психо­логічного етапу роботи — етапу, на якому необхідно налаштовувати себе знову розпочати заняття. Адже чим частіше дитина відволі­кається, тим більше психічних сил вона витрачає на виконання уро­ків, тому що змушена переборювати себе.
А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.
Найголовніше: дитина намагатиметься швидко та якісно виконати домашні завдання тільки тоді, коли на неї після виконання уроків чекатимуть улюблені заняття. Важливо, щоб малюк мріяв про ту хвилину, коли він завершить готувати уроки. А тоді вже — конструктор, настільний теніс, шахи, футбол у дворі...
Обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини
1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.

3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.

7. Показуйте дитині цікаві місця.

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.

9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.

10. ніколи не карайте дитину приниженням.

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.

12. Привчайте дитину самостійно мислити.

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.

15. уважно ставтеся до потреб дитини.

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.

23. Допомагайте дитині бути особистістю.

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.
Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей
1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки.

2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.

3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.


Основні правила виховання

Батьківські збори

Мета. Ознайомити батьків із правилами виховання дітей;
Обговорити праці педагогів про виховання і вирішити ряд педагогічних задач, що стосуються даної теми.

Хід зборів



І. Висвітлення теми і питань, які винесені для обговорення з батьками.
У всі часи (і в наш також) вихователів можна було умовно поділити на дві великі групи. Одні вважають, що успіх у вихованні залежить від керівництва дитиною, її підкорення волі дорослого. Інші вбачають основу виховання у доброму ставленні до дітей. І першим, і другим вдалося успішно впоратися із деякими труднощами виховання, але тільки жорстокість або тільки доброта не змогли допомогти в усіх випадках.
І це відбувається тому, що батьки не враховують основних правил виховання. Які ж вони, ці правила?
Правило перше. Ніколи не беріться за виховання у поганому настрої.
Виховання дітей — це одне з найпрекрасніших занять людини і його, безперечно, повинні супроводжувати хороший настрій, спокій, схильність до спілкування.
Щоб переконатися у цьому, ви самі повинні дати відповідь на ряд запитань: де вам краще — в компанії друзів, прихильних до вас, чи в компанії певних суб'єктів, де кожен займається своєю справою? Чи подобається вам, коли на вас кричать, чи ви надаєте перевагу нормальному тону розмови? Звичайно, будь-яка людина на ці питання дасть однозначну відповідь. Але, на жаль, чомусь не всі батьки пам'ятають ці прості істини в щоденному спілкуванні з дітьми.
Правило друге. Ясно визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть їй це), а також дізнайтеся, що вона сама думає з цього приводу.
Діти не народжуються «готовими людьми». І якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сміливими, веселими, сильними, мужніми і т.д. — виховайте їх такими. При цьому деякі батьки чітко не уявляють собі, чого вони хочуть від дітей; вони лише знають, що в дітях їх дещо «не влаштовує». Головне — переконати дитину в то­му, що ваша виховна мета — це її мета. Але мета може бути досягнута й іншим шляхом, не так, як ви пропонуєте. Діти живуть своїм життям, а не просто життям батьків.
Правило третє. Надавайте дитині самостійність. Виховуйте, але не контро­люйте кожен крок. Люди не люблять, коли хтось нав'язує готові рішення, контролює вчинки. Діти — це ті ж люди, і ніщо людське їм не чуже. Але діти — люди недосвідчені. І хоча вони хочуть, як правило, до всього дійти самі, зробити це вони зможуть лише з до­помогою дорослого, але з допомогою тактовною. І це повинна бути лише допомога, а не підміна дій дитини діями дорослого.
Правило четверте. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною його правильні й хибні кроки на шляху до мети.
При цьому важливе емоційне стимулювання: не тільки позитивний фон, але і негайне реагування на кожне досягнення дитини. Правило п'яте. Не пропустіть того часу, коли досягнуто першого успіху. Ніколи не чекайте особливого випадку хвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не взагалі, а конкретно. Не «ти у мене молодець», а обов'язково «ти вчинив добре, тому що...», і ще дайте відчуги свій настрій — у даному випадку це радість успіху дитини.
Якщо ж дитина робить певний неправильний крок, здійснює помилку, то необхідно...
Правило шосте. Зробити своєчасно їй зауваження. Відразу дати оцінку вчинку і зробити паузу — дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.
Правило сьоме. Оцінювати вчинок, а не особистість! На жаль, якраз в цьому пункті закладена найпоширеніша і груба батьківська помилка. «Ти — поганий» (оцінка особистості) звучить замість більш вдалого у цій ситуації «ти вчинив погано» (оцінка вчинку). І необхідно конкретно пояснити, в чому, власне, помилка, чому в даному випадку дитина вчинила неправильно. Оскільки критикується конкретна помилка, а не особистість, то у дитини нема потреби захищатися, не виникає страху, побоювання бути покараним. З того суворого, навіть жорстокого, але спокійного аналізу вчинку випливає віра в справедливість вихователя, в його послідовність і не зникає віра у свої сили.
Правило восьме. Після зауваження обов'язково доторкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте її помилці, вірите в неї, що ви хорошої думки про неї, не дивлячись на помилки.
Сутність людини і її вчинки — не одне і те ж. І потрібно вести себе відповідно: нема нічого гіршого, коли батько або мати ображаються на своїх дітей.
Не піддавайтеся хибній думці, згідно з якою діти поділяються на талановитих і не талановитих, хороших і поганих. Кожна дитина може досягнути достатньо багато. Але для цього вона повинна бачити кінцеву мету.
Правило дев'яте. Виховання повинно бути поетапним.
Якщо ви приведете високу, молоду людину в сектор для стрибків у висоту, вкажете їй на планку з відміткою світового рекорду і скажете — стрибай! — то нічого з цього не вийде. Планку потрібно піднімати поступово. Так само поступово, рухаючись від першої висоти -до наступної, штурмує свої планки людського росту дитина. Завдання вихователя — своєчасно і точно піднімати планку, керуючись системою перспективної мети дитини.
Правило десяте. Виховання повинно бути жорстким, але добрим.
У цьому і полягає суть своєчасності вихователя. Не потрібно мучитися хибним вибором — який спосіб виховання кращий: жорстокість або доброта, авторитарність або лібералізм — і те, й інше рівно віддалене від суті ефективного сучасного виховання дітей у сім'ї. Все добре у свій час, і потрібно вміти застосувати різні методи у відповідності з конкретною ситуацією. Тоді й виховання буде своєчасним.
Звичайно, можна ще багато називати правил виховання. Але найголовніше — щоб і батько, і мати у вихованні дітей, виступали в єдності.
В. О Сухомлинський у книзі «Сто порад учителеві» писав: «Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька було єдине уявлення про те, кого вони разом зі школою виховують, а звідси і про єдність їхніх вимог, передусім — до самих себе. Прийти до того, щоб батько і мати, як вихователі, виступали в єдності — це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти поминкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей».
Питання для обговорення.
1. Чи погоджуєтеся, ви з даною точкою зору?
2. Як ви думаєте, що таке батьківський обов'язок?
3. Оцініть традиційні взаємини у вашій сім'ї, стосунки між дорослими і дітьми.
(Виступи батьків).

Для прикладу розглянемо таку педагогічну задачу.


«Теоретично і чоловік, і я розуміємо, що дії батьків мають бути єдині в питаннях виховання, а на практиці часто буває навпаки! Чи можу я зробити зауваження чоловікові в присутності сина, якщо вимоги чоловіка в даний момент неправильні?».

Питання для обговорення


Дайте відповідь авторові листа, враховуючи власний досвід сімейного виховання.
(Виступ батьків).

На жаль, у багатьох сім'ях, причому неповних, бувають випадки, коли дуже сильно позначається на вихованні дитини те, що батьки не живуть разом, якщо вони розлучилися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять один одного і не ховають цього від дітей.


«...Було мені тоді, мабуть, років дев'ять, учився я в третьому класі. Одного разу прокидаюсь вночі — чую, батько й мати про щось сперечаються... Те, що я почув тоді, приголомшило мене: мати й батько вирішили розлучитися. «Що значить розлучитися?» — спалахнула в моїй свідомості думка. Я зрозумів, що батько й мати житимуть у різних місцях. А далі почув, що ні батько, ні мати не хочуть взяти мене до себе. Батько наполягає на тому, щоб я залишився матері, а мати каже: «Хай він іде з тобою нічого я з ним не вдію, він уже не слухається...».

Питання для обговорення


1 Як ви думаєте, що відчув хлопчик, почувши не тільки про розлучення батьків, але й про те, що ніхто з них не хоче взяти його до себе?
2. Як позначається на дітях дефіцит батьківської любові? До яких наслідків призводять конфлікти між батьками? Поділіться власними спостереженнями.
(Виступи батьків).

Видатний педагог А.С. Макаренко у книзі «Книга для батьків» писав: «Тільки в сім'ї, де є кілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер. Воно рівномірно розподіляється між усіма. У великій сім'ї дитина звикає з наймолодшого віку до колективу, набуває досвіду взаємного зв'язку. Якщо в сім'ї є старші й молодші діти, між ними встановлюється досвід любові й дружби в найрізноманітніших формах. І дуже часто єдина дитина звикає до свого виняткового становища і стає справжнім деспотом у сім'ї. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов та свої турботи до неї, і мимоволі вони виховують егоїста».

Для прикладу розглянемо педагогічну задачу і спробуємо її обговорити.
«Ми виявилися сусідами. У Валі — син Сашко, у мене також діти. Відома справа, вели розмови про дітей: як навчаються, як поводяться, до чого прагнуть.
Нам, сусідам, Сашко завдав багато клопоту: подряпини і вибоїни, які він залишав зі своїми дружками в під'їзді, ми шпаклювали і білили, спалені поштові скриньки замінювали новими. А Валя повторювала тільки одне: «Гарний у мене син росте, гарний! А що пустує, так усі хлопці такі».
Бувало, скажеш Валі: «Навіщо дозволяєш Сашкові курити?». Вона у відповідь: «Адже хлопець він, а не дівчина...».
І ми пробачали Сашкові пустощі, жаліли його, адже хлопець без батька росте. Усі раділи, коли Сашко закінчив восьмирічку, думали, вступить до училища, здобуде професію, буде працювати, візьметься за розум. Даремно сподівалися. В училищі, як і в школі, Сашко пропускав за­няття, розважався з дружками. А мати тільки дружків лає, а Сашка, як і раніше, захищає: «Гарний у мене син!».
Мати завжди любить дитину. Але не повинна бути такою сліпою материнська любов! Не допоможе така любов вирости Сашкові гарною людиною!».

Питання для обговорення


1. Чи згодні ви з автором листа?
2. Чи підтверджують висловлену точку зору ваші власні спостереження? Які саме?
3. Як ви думаєте, у чому полягає мудрість батьківської любові?
(Виступи батьків).

Наші збори мені хотілося б закінчити словами В.О. Сухомлинського. Він говорив: «Поважайте дитяче бажання бути хоробрим, бережіть його як найтонший рух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичну самодурість. Пам'ятайте, що ваш син, ваша донька — такі ж люди, як і ви, їхня душа явно протестує, коли хтось прагне зробити її іграшкою своєї фантазії».

II. Огляд преси або журналів. Обговорення певної статті.

III. Перегляд виставки учнівських робіт, учнівських творів.

IV. Індивідуальна бесіда з батьками деяких учнів.

V. Підсумок зборів.



Шість кроків назустріч книзі:

1. Читайте дитині вголос. Якщо навіть дитина вміє вже читати самостійно, це буде лише на користь.

2. Приділяйте увагу ілюстраціям з книжок: роздивляйтесь їх разом з дитиною.

3. Читайте разом з дитиною вголос по черзі, за ролями. Читайте уривки то веселим, то сумним, то сердитим тоном.

4. Нехай дитина читає перед сном, адже те, що буває в кінці дня, запам'ятовується краще.

5. Читаючи дитині книжку, ставте питання : як би вчинив ти? Який герой тобі подобається? Чому? Розмірковуючи над цими питаннями дитина краще запам'ятовує прочитане.

6. Обов'язково відвідайте разом з дитиною дитячу бібліотеку вашого мікрорайону. Нехай дитина сама обере собі книжки.

Психологи стверджують, що книжки потрібні дитині вже з раннього віку, адже вони :


- допомагають встановленню особливого зв'язку між дитиною та батьками;

- допомагають пізнавати мистецтво слова та живопису, завдяки ілюстраціям;

- розвивають навички слухання;

- допомагають підготувати дитину до процесу навчання;

- розвивають кругозір та емоційну сферу;

- допомагають розвитку уявлення;



- приносять дитині задоволення.
Тож, коли треба починати читати дитині книжки? Відповідь однозначна: з перших років життя! І чим раніше ви почнете це робити, тим краще. Читаючи малюку, ви ніби-то розширюєте його світ, допомагаєте йому отримувати задоволення від читання, поповнюєте запас його знань, поки що дуже невеликий.
Малюкам дуже подобається читання разом з батьками. Читаючи з дитиною постійно, ви обов"язково помітите, які книжки їй подобаються найбільше, які вона краще розуміє. Звертайтесь по допомогу до бібліотек та бібліотекаря у виборі книг. Адже, саме у дитячій бібліотеці є книги для будь-якого віку та рівня розвитку дитини. Крім того, професіоналам легше знайти потрібні книги, ніж вам.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка