Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка11/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ

СЕНСОРНОЇ КУЛЬТУРИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Катерина Кабанець

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Т.П. Агапова

На сучасному етапі розвитку дошкільне виховання набуває державного значення і виконує ряд соціальних функцій. До моменту навчання в школі, дитина повинна досягти певного рівня інтелектуального розвитку, вагомою складовою якого є сенсорний розвиток.

Дошкільний вік – період первісного ознайомлення з навколишньою дійсністю; разом з тим у цей час інтенсивно розвиваються пізнавальні сили і здібності дитини.

Сенсорний розвиток дитини — це розвиток її сприймання і формування уявлень про зовнішні властивості предметів, а саме: форму, колір, величину, розташування у просторі, запах, смак, тощо. Саме дошкільний вік є найбільш сприятливим для вдосконалення діяльності органів чуття, накопичення уявлень про навколишній світ. Сенсорний розвиток складає фундамент загального розумового розвитку дитини і самостійне значення, тому що повноцінне сприймання оточуючого світу необхідне і для успішного навчання дитини в дитячому саду, у школі, і для багатьох видів праці.

Значення сенсорного розвитку дитини для його майбутнього життя висуває перед теорією і практикою дошкільного виховання завдання розробки і використання найбільш ефективних засобів і методів сенсорного виховання в дошкільному закладі.

Сучасна дошкільна педагогіка вважає, що сенсорне виховання треба здійснювати у процесі різних видів діяльності: образотворчої, конструктивної, музично-рухової, при ознайомленні дітей з навколишнім, при навчанні рідної мови.

Головний напрям сенсорного виховання повинний складатися в озброєнні дитини сенсорною культурою, що є важливою передумовою його успішної пізнавальної діяльності.

Однією із сторін сенсорного виховання є розвиток слухової чутливості, уміння вслухуватися і розрізняти звуки в навколишньому оточенні, розвиток мовного слуху (звукової сторони мови, здатність аналізувати звукову структуру слова) і музичного слуху (уміння розрізняти звуки за висотою, сприймати ритмічний малюнок тощо).

Сенсорне виховання містить у собі також розвиток тактильної чутливості – вміння розрізняти на дотик якості предметів і правильно називати їх: гладкий, пухнастий, шорсткий, м’який, твердий, важкий, легкий, холодний, теплий та інших нюхових і смакових відчуттів.

Будь-яка мова як навчальний предмет посідає важливе місце в системі освіти в нашій країні. У сучасному суспільстві, якому притаманний широкий розвиток міждержавних зв’язків у галузі культури, науки, техніки, володіння мовою стає ознакою освіченої людини.

СТИЛИСТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ХУДОЖЕСТВЕННОГО

ПРОИЗВЕДЕНИЯ В ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ

Лидия Кажан

Научный руководитель – кандидат педагогических наук, доцент Е.В. Марина

В современных лингвистических исследованиях всё больше внимания уделяется анализу стилистических аспектов языка. Стилистика [фр. stylistique<греч. stylos] – это раздел лингвистики (языкознания), занимающийся изучением выразительных средств языка. В настоящее время позитивные результаты в филологическом обучении будущих преподавателей иностранного языка могут быть достигнуты при условии, что студенты прочно усвоили основные принципы каждой из лингвистических дисциплин, включая стилистику. Главная задача преподавателей – донести до сознания студентов, что стилистика – это не только средства художественной выразительности и фигуральное значение слов, что она используется для украшения речи, передачи возвышенного тона в поэзии, индивидуального стиля писателя и, самое главное, для того, чтобы показать всю глубину, разнообразие и многофункциональность изучаемого иностранного языка.

Особенно актуальна проблема стилистического анализа произведений современных писателей, таких, например, как Д. Лессинг, Дж.П. Рурк и др. Анализируя особенности стилистических выразительных средств, студенты применяют на практике полученные на занятиях по стилистике теоретические знания, знакомятся с особенностями современного английского языка.

Стилистический анализ часто используется при написании курсовых и дипломных работ. Однако, ввиду их ограниченного объёма берется за основу более глубокое рассмотрение и изучение лишь отдельных аспектов стилистики, например, только «фигуры качества» (“Figures of Quality”) или «фигуры отношений»(“Figures of Relation”); допустимо также рассмотрение отдельных троп из каждого раздела, например, метафоры, эпитета, метонимии из «фигур качества», иронии, гиперболы из «фигур отношений» и т.д.

Студенты могут проводить различные стилистические исследования. На примере прочитанного произведения они могут определить, какие тропы превалируют при описании интерьера, предметов одежды, характера героя, его взаимоотношений с другими героями; при описании различных эмоций, чувств.

Таким же образом можно сравнивать употребление отдельных стилистических приёмов в двух произведения и более, проводя сравнительный анализ. Также для систематизации и подведения итогов проведённого исследования возможно составление различных компаративных таблиц и схем.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

З ВИХОВАНЦЯМИ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ

ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

Юлія Кайденко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.В. Костіна

Сьогодні за даними Держкомстату в Україні понад 50 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування перебувають у державних виховних закладах. Сучасні дослідження (І. Дуровіна, Т. Землянухіна, М. Лисіна, В. Толстих) доводять, що вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях за станом здоров’я, розвитком інтелекту та проявами поведінки, що зумовлює появу низки проблем, ускладнюючих їхній розвиток.

У нашому суспільстві проблема виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування через формування толерантності як поваги до сприйняття та розуміння іншої особистості є однією з особливо гострих.

Аналіз теоретичних досліджень психолого-педагогічного спрямування з питань розвитку толерантності дозволив виявити такі аспекти розгляду цієї проблеми: виховання толерантності в колективі (З. Салова, О. Гусев, П. Никольсон, М. Мириманова, А. Обухов), формування толерантності учнів загальноосвітніх закладів (О. Пастухова, П. Лушин), визначення толерантністі як соціально-педагогічної проблеми (Е. Луковицька, Є. Носенко, О. Дуднік). Не зважаючи на різноманітність засобів, які використовуються вищезазначеними авторами, проблема виховання толерантності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ще не стала предметом наукових досліджень і тому потребує спеціального розгляду.

Саме тому нами було обґрунтовано теоретичні засади та розроблено відповідно технологію формування толерантності вихованців спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування з недоліками розумового розвитку, та відповідну програму діяльності соціального педагога. Зазначена програма є комплексною і передбачає реалізацію соціально-педагогічної діяльності в трьох напрямах: 1) соціально-педагогічна робота з дітьми ; 2) методико-інформаційна робота з персоналом школи-інтернату; 3) координаційна робота з громадськими організаціями та центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Додаткового дослідження потребує розв’язання проблеми наступності соціально-педагогічної діяльності з потенційними випускниками спеціалізованих закладів з формування толерантного ставлення до оточуючого середовища, що є невід’ємним елементом процесу успішної інтеграції дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в соціум.

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ДО ПІДСУМКОВОГО ОЦІНЮВАННЯ

НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

З ІНФОРМАТИКИ

Анна Калітіна

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент М.В. Лаптєва

Останнім часом все частіше проводяться контрольні роботи та іспити, засновані на тестових технологіях. Тестування – порівняно нова форма контролю знань учнів, яка накопичує свій досвід і вимагає попередньої підготовки всіх учасників освітнього процесу.

За допомогою тестів можна оцінювати рівень засвоєння матеріалу та відпрацювати навички їх виконання, що значно полегшить підготовку учнів до централізованого тестування. Під час таких тренувань формуються відповідні психотехнічні навички саморегуляції і самоконтролю.

Аналізуючи дане питання, можна побачити, що ресурсів з підготовки до підсумкового оцінювання є багато, але якщо говорити конкретно про інформатику, більшість – російськомовні. Це різні приклади тестових завдань, робочих зошитів, збірок, електронних ресурсів, до яких учень має вільний доступ.

Метою нашого дослідження є розробка електронного ресурсу для підготовки учнів загальноосвітньої школи до підсумкового оцінювання з інформатики. У відповідності до означеної мети нами були поставлені такі завдання:



  • проаналізувати стандарт загальної освіти з інформатики;

  • проаналізувати досвід російських фахівців з проведення підсумкового екзамену з інформатики в тестовій формі;

  • розробити комплект тестових завдань для підготовки до підсумкового оцінювання навчальних досягнень учнів загальноосвітньої школи з інформатики;

  • розробити електронний ресурс для підготовки до підсумкового оцінювання навчальних досягнень учнів загальноосвітньої школи з інформатики.

В першому розділі магістерської роботи буде розглянуто та проаналізовано стандарт загальної освіти з інформатики, російський досвід проведення підсумкового екзамену з інформатики в тестовій формі та самостійно розроблено комплект тестових завдань в оболонці «EXPERT» для підготовки учнів загальноосвітньої школи до підсумкового екзамену з інформатики.

Другий розділ присвячений розробці електронного ресурсу для підготовки учнів загальноосвітньої школи до підсумкового екзамену з інформатики в тестовій формі.

Підготовка до підсумкового екзамену з інформатики повинна бути грамотною і ґрунтовною: чим раніше почати готуватися до екзаменаційних випробувань та вибрати дієві методи, тим більший ефект можна отримати в майбутньому.

ПРИЛУЧЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДО ДУХОВНИХ

ЦІННОСТЕЙ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Лариса Капінос

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.В. Беземчук

У національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті зазначено, що виховання особистостей, які володіють високою моральністю, виявляють національну і релігійну терпимість, поважають традиції і культуру інших народів є основним завданням освіти в сучасному суспільстві. Можливо вирішення цих завдань шляхом змін внутрішнього світу особистості, виховання дітей на духовних цінностях.

Духовна криза, яку переживає сьогодні людство, стосується як теорії, так і практики виховання. Цю проблему розглядають сучасні вчені (О. Рудницька, Ю. Алієв, О. Олексюк, Е. Абдулін) які виявили, що ця криза проявляється на усіх рівнях, в зв’язку з чим відбулися зміни освітніх парадигм.

У змісті уроків мистецтва і зокрема уроків музики в сучасній школі, знаходять своє відображення процеси духовного оновлення особистості. Особливо музичне мистецтво є потенціалом розвитку особистості, тому дуже важливе значення потрібно приділяти навчанню у початковій школі. Є потреба підвищення ефективності музично-естетичного виховання перш за все учнів молодшого шкільного віку. Вона зумовлена тим, що цей вік є сензитивним для сприйняття духовних цінностей завдяки підвищеній у цей період емоційності, довірливості, відкритості, безпосередності і швидкому входженню у запропоновані ролі.

Основами проблем духовних цінностей молодших школярів займаються відомі психологи (А. Монтьєва, С  Рубінштейн). Окремі аспекти формування духовних цінностей молодших школярів на основі сприймання відображено в дослідженнях О. Ростовського. На його думку, потрібні умови, за яких цей тезаурус і досвід слухачів могли б актуалізуватися, необхідно включати до цього процесу духовний потенціал особистості, її творчі сили. Основний шлях формування музичного сприйняття автор вбачає у збагаченні школярів художнім і емоційним досвідом, знаннями, вміннями та навичками, які є значущими для естетичного осягнення змісту музичних творів.

У молодшому шкільному віці психічні процеси є емоційно забарвленими, тому розвиток емоційної сфери відіграє важливу роль у духовному розвитку дитини. Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський відзначав, що пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і діставати насолоду від неї.

Одним із важливих напрямів досліджень є емоційна сфера учнів. Прилучення молодших школярів до духовних цінностей на уроках музичного мистецтва сприяє формуванню в них художньо-ціннісних орієнтацій і потреб у творчій діяльності.



ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПІДХОДУ ДО РОЗУЧУВАННЯ

МУЗИЧНОГО ТВОРУ НАПАМ’ЯТЬ

Ольга Карєлкіна

Науковий керівник – доцент Г.О. Ніколаєва

Пам’ять – це складний процес перетворення сенсорного й перцептивного матеріалу, одержуваного органами почуттів; це організація, збереження й відтворення отриманого в минулому досвіді людини.

Музична пам’ять — здатність впізнавати й відтворювати музичний матеріал. Важливе місце в музичній пам’яті займають слухова та емоційна пам’ять. При відтворенні музики істотну роль відіграють також рухова пам’ять (запам’ятовування послідовності рухів), зорова (запам’ятовування нотного тексту) і словесно-логічна пам’ять, за допомогою якої відбувається запам’ятовування логіки побудови музичного твору. Музична пам’ять є однією з провідних музичних здібностей.

Існує ряд досліджень, присвячених запам’ятовуванню музики, залежності музичної пам’яті від сприйняття музики, її усвідомлення. Це роботи, в яких викладені основні положення психології щодо музичних здібностей (М. Блінова, H. Гарбузова, Л. Готсдінер, В. Медушевского, Б. Теплова, Л. Маккіннона); над теоретичним аналізом закономірностей розвитку музичної пам’яті у музично-педагогічній літературі працювали Б. Асаф’єв, І. Гейнріхс, Є. Назайкинський; дисертаційні дослідження А. Бриля, Т. Стражнікової.

Для музиканта-виконавця й педагога значення пам’яті дуже велике, тому що гра напам’ять дає можливість яскравіше втілити художній образ, виявити своє відношення до даного твору. Ефективний розвиток особистості музиканта, його ерудиція, мислення залежать багато в чому від кількості творів, збережених у пам’яті.

Пам’ять музиканта залучається до роботи, а отже, так чи інакше удосконалюється в різних видах діяльності. Усе – починаючи зі слухання музики й закінчуючи її написанням – тією чи іншою мірою торкається сфери музичної пам’яті. Водночас, умови, які найістотніше впливають на її формування та розвиток, створюються музично-виконавськими діями.
ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ

КОНКУРСНИХ ЗАХОДIВ

Вікторія Карпузова

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства, доцент В.М. Волчукова

Конкурсні программи – це змагання у будь-якому виді людської діяльності. Мета масових дитячих заходів: організація змістовного, вільного часу дітей та молоді, задоволення їх захоплень шляхом проведення різноманітних форм культурно-масової праці, спрямованої на підвищення виховної функції дозвільної діяльності, що і обумовлює актуальність даної теми. Завдання конкурсних програм:


  • покращення якості та ефективності дитячого дозвілля;

  • розробка сучасної стратегії організації та проведення дитячих конкурсів;

  • пошук та допомого обдарованим дітям;

  • пошук нових художньо-педагогічних форм, методик та технологій проведення конкурсних програм;

  • виховання естетичного смаку;

  • самовизначитися у свiтi захоплень i професiї.

Організація та проведення конкурсних заходів має наступні рівні: міжнародний, федеральний, регіональний, міський, районний, окружний. Формами конкурсних заходів є: змагання, фестивалі, олімпіади, виставки-конкурси, конкурси дитячих робіт, конкурси виконавців танцювального мистецтва, огляди, тематичні конкурси, конкурси танцювальної майстерності.

Особливостями підготовки та проведення конкурсних програм, враховуючи усі вище наведені форми, є необхідність організатору (організаторам):



  • дати конкурсу яскраву назву;

  • визначити дату і місце проведення;

  • скласти програму і сценарій конкурсу;

  • розробити умови i критерiї конкурсу;

  • підготувати та розповсюдити білети та афіші;

  • організувати та провести конкурс;

  • оговорити умови, пов’язані з технiкою безпеки;

  • створити ініціативну групу, яка визначає рівень та творчу спрямованість конкурсу;

  • розробити положення про конкурсний захід, розіслати положення про конкурсний захід;

  • зібрати заявки на участь у конкурсі;

  • скласти план проведення конкурсного заходу;

  • організувати контакти з учасниками конкурсу і вирішити організаційні питання;

  • організувати і провести основний конкурсний захід;

  • підвести результати конкурсу, виявити переможця;

  • організувати і провести галла-концерт.

Система концертних заходів дозволить не тільки розширити кордони та підвищити рівень самодіяльності, але й підвищити її виховний потенціал.

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ДИЗАЙНЕРА

ЯК КОМПОНЕНТА ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ОСВІТИ

Ганна Кизилова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент І.О. Малініна

Питання дизайнерської діяльності та дизайнерської освіти привертають увагу численних сучасних науковців – як практиків так і педагогів. Дизайн – це творча діяльність. Професійна сфера творчості дизайнера – формування функціонального й естетичного комфорту в навколишньому середовищі потребує висококваліфікованих фахівців з великим творчим потенціалом. Дизайн це якісно новий тип діяльності, який інтегрує технічну та гуманітарну культуру на проектній основі і направлений на організацію гармонійного предметного середовища. Головне завдання сучасної педагогічної науки та практики – розкрити творчу індивідуальність, розвивати активність, ініціативність, самостійність. Необхідно визначити і створити умови, які б стимулювали духовне зростання, пізнавальну спрямованість, її емоційно-вольову сферу. Усі вище згадані фактори є основоположними в процесі формування творчої особистості. Професійний рівень системи дизайн-освіти передбачає цілеспрямовану підготовку фахівців, що безпосередньо працюють у сферах дизайнерської практики, науки та освіти. У зв’язку з чим постає питання інформаційного забезпечення навчального процесу, створення його предметного середовища, що відповідає сучасному рівню розвитку дизайну та найкращому досвіду його викладання. Комплексний підхід до розв’язання завдань, що виникають у ході професійної роботи дизайнера передбачає розгляд будь-якого об’єкта у взаємодії з усім середовищем, у якім він знаходиться і функціонує, що вимагає від дизайнера енциклопедичних знань. Ефективними шляхами удосконалення навчання та створення умов для розвитку творчої особистості є широке використання системи наочності, використання технічних засобів навчання, проведення вступних бесід перед виконанням практичних робіт, послідовне ускладнення завдань від простих до складних, активне включення в процесі викладання питань з історії розвитку дизайну, рисунку, живопису, обговорення робіт в кінці кожного заняття, розширення знань про сучасні тенденції в дизайні шляхом ознайомлення з періодичними виданнями з дизайну, новинках в світі комп’ютерного забезпечення для 3D візуалізації проектів. Важливу роль у вихованні сприйнятливості до дизайну та прояву творчих здібностей повинні зіграти виставки, експозиції, що демонструють технологічні «ноу-хау», високу якість товарів і послуг.

Оволодіння знаннями щодо проблем матеріальної і проектної культури, її естетичної складової, поглиблення усвідомленого естетичного сприйняття навколишнього світу, а також ролі, місця і можливостей в ньому сучасного дизайну, виховання естетичного смаку і стійких критеріїв оцінювання якості виробів та об’єктів предметного середовища, засвоєння методів, притаманних проектній культурі, розвиток творчої особистості – пріоритетні напрямки розвитку дизайнерської освіти.



ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ МОВЛЕННЄВИХ СИТУАЦІЙ

У РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

Юлія Кіпріянова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент І.В. Цепова

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку є однією з головних проблем дошкільної освіти. Мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. У процесі різнопланового спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає природний, предметний і соціальний світ, що її оточує; формує і розкриває свій власний внутрішній світ, свій образ „Я”; виступає при цьому активним суб’єктом взаємодії.

Базовий компонент дошкільної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетентності. Мовленнєвий розвиток дитини, який є головним інструментом встановлення контакту з довкіллям і соціалізації дитини, неможливий без використання мовленнєвої ситуації.

Мовленнєва ситуація більшістю методистів (А. Богуш, Н. Гавриш, С. Дубовик, Т. Котик, В. Трунова та ін.) тлумачиться як: 1) сукупність обставин і умов, які створюють ті чи інші взаємини, що породжують мотиви мовленнєвої діяльності; 2) сукупність обставин і взаємин, що створює певні умови для спілкування, впливаючи на добирання лінгвістичних, пара- та екстралінгвістичних засобів: слів, словосполучень, жестів, міміки тощо. Особливістю мовленнєвої ситуації, на думку В.Трунової, є єдність її компонентів, тобто сукупність певних умов спілкування: опис місця дії; з’ясування особистої ролі для кожного учасника розмови; спонукання, певний стимул до мовленнєвої дії; визначення мовленнєвого завдання.

Навчально-ігрові мовленнєві ситуації – ефективний засіб розвитку як діалогічного, так і монологічного мовлення дошкільників. Це штучно змодельовані ігрові обставини за змістом знайомих художніх творів або епізодів із життя дитини та створені для цього умови їх реалізації, що стимулюють й активізують мовленнєве спілкування дітей. До ігрових мовленнєвих ситуацій належать ігри-драматизації за змістом літературних творів, ігри-інсценізації, а також тренувальні, комунікативні й описові ігрові мовленнєві вправи.

Отже, ігрові мовленнєві ситуації використовуються на заняттях із розвитку мовлення старших дошкільників для того, щоб: поставити дітей в умови, близькі до реального спілкування; активізувати весь якісно-граматичний матеріал, що вивчається, як засіб вирішення комунікативних завдань; розвивати уяву дітей. Велике значення для розвитку мовлення старших дошкільників мають систематично і навмисно створені ігрові мовленнєві ситуації.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Інна Козаренко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.С. Філатова

Одним із цікавих досліджень, у ході якого було виявлено роль педагогічного спілкування, став експеримент, що увійшов у історію педагогіки як «ефект Пігмаліона». Американські психологи Розенталь і Джекобсон проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього розумового розвитку. По закінченні роботи вони повідомили вчителям, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища цих дітей. Під час експерименту вибір того чи іншого учня відбувався довільно, зі списку, тобто вчителям повідомлялися прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи і здібності, але дослідники приписували їм значно вищий, ніж в інших, потенціал розвитку, спираючись на наукові відомості. Минув час, і сталося надзвичайне. Психологи повторно обстежили учнів і виявили певний прогрес в їхньому розвиткові, проте найбільший – саме в тих, на кого було вказано раніше. Чому так сталося? Адже прізвища було названо випадково. Чим зумовлено таке досягнення? Поставимо себе на місце вчителів. Дізнавшись про неабиякі можливості своїх вихованців, вони, звичайно, звернули увагу на цих дітей. Навіть якщо рівень знань дитини був вельми невисокий, учитель замислювався, чому він не помітив у неї здібностей, уважніше придивлявся до неї, а це змінювало його ставлення до учня і характер стосунків у цілому. Вчитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини.

Тож виявилося, що здатність учителя організовувати спілкування стала підґрунтям продуктивної діяльності учня. Отже, педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен потребує від учителя спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними ознаками.

У загальноосвітній школі інтенсивно формуються уміння і навички спілкування з оточуючими. Вміння говорити та слухати впливає не тільки на навчання школярів, але й на діяльність вчителів.

Таким чином спілкування відіграє важливу роль у житті як учня, так і вчителя. Помилки, що допускаються у ході спілкування можуть бути причинами виникнення конфліктів у шкільних колективах, також можуть стимулювати загострення стосунків. З іншого боку, саме спілкування є основним інструментом профілактики та конструювання рішень більшості конфліктів у загальноосвітній школі. Грамотному спілкуванню можна навчитися у будь-якому віці. Проте слід зазначити, що все залежить від самої людини. Головне – систематично працювати над собою.


1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка