Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка15/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29

СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛЯ ТА ЙОГО ЗВ’ЯЗОК

З ОСОБЛИВОСТЯМИ РОЗВИТКУ УЧНІВСЬКОГО КОЛЕКТИВУ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Лу Шаньшань

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, професор О.Г. Волкова

Спілкування – невід’ємна складова повноцінного життя людини. У спілкуванні майже кожної людини можна виділити стиль спілкування – найбільш вживані нею засоби впливу та розуміння інших людей, комунікації і дій у спілкуванні. Індивідуальний стиль спілкування з’являється з певного роду ситуацій, закріплюється як основний засіб спілкування в будь-яких ситуаціях і стає приналежністю даної людини. Вибір людиною того чи іншого стилю спілкування визначається досвідом у спілкуванні, її уявленням про людей і про життя взагалі, її особистісними особливостями. Саме цей стиль формує досвід людини, її ставлення до інших, очікування в різних життєвих подіях, стає складовою особистості. Особливо яскраво це постає, якщо ця людина – вчитель. Стиль спілкування вчителя дуже помітно відображається на рівні та особливостях розвитку дітей, рівні освоєння дисципліни, бажанні вчитися, наявності чи відсутності тривожності тощо. В задачі вчителя входить не тільки навчання дітей, а й формування в них різних соціальних якостей, виховання. На сьогоднішній день існує багато праць стосовно стилів спілкування, в тому числі педагогічного (А. Реан, Я. Коломинський, А. Карпов, В. Бойко, Г. Андреєва, Ю. Крижанська та багато інших).

У наш час багато уваги приділяється різновидам виховання, будуються усілякі системи продуктивного розвитку дитини та її освіти, внаслідок чого навантаження на дитину зростає. Не кожен учень в змозі встигати за прискореним навчанням. Зростає втомлюваність, дратівливість, відставання від шкільної програми, підвищується тривожність. На фоні покращеної системи освіти бачимо вчителів, які при зміні програми навчання не в змозі змінюватися самі. І, відповідно, діти, яких навчає такий вчитель, можуть не мати гнучкості в розвитку особистості – можна спостерігати підвищений рівень тривожності, зниження пізнавальної мотивації.

Обрана проблематика є актуальною ще й тому, що саме в молодшому шкільному віці головною і найвпливовішою людиною є вчитель. Саме в цьому віці відкриваються можливості для стимулювання психічного розвитку дитини через регуляцію її відносин з оточуючими, особливо з вчителем. І, багато в чому, результат буде залежати від стилю його керівництва та спілкування зі школярами.

Отже, метою дослідження стало встановлення зв’язку між стилем спілкування вчителя та рівнем розвитку окремих особистісних та навчальних характеристик молодшого школяра. Ми вважаємо, що вивчення взаємозв’язку між стилем спілкування вчителя і особливостями навчальної діяльності молодших школярів має практичне значення, оскільки породжує особливості навчальної діяльності, і вимагає від керівництва школи та шкільного психолога роботи з попередження негативних проявів та оптимізації цього процесу.



МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧА

ЯК ЗАСІБ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ

Катерина Луговець

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.М. Тихонович

Становлення України як демократичної держави, відмова від тоталітарних методів управління, інтеграція у світове співтовариство передбачають орієнтацію на особистість, на розвиток духовної та інтелектуальної культури суспільства. Вказані процеси обумовлюють пріоритетні напрями розвитку науки і освіти, серед яких вагоме місце посідає підготовка педагогічних кадрів, які повинні досконало володіти професійною мовленнєвою діяльністю.

Зрозуміло, що за умов демократизації суспільного життя сформовані мовленнєві вміння як елемент загальної культури необхідні людині будь-якого фаху. Але ця потреба особливо актуальна для тих, хто користується словом як основним чи одним із основних інструментів своєї професії, у першу чергу для викладача. Мовлення – це не тільки головне знаряддя професійної діяльності викладача, а й взірець для студентів, який засвоюється як свідомо, так і несвідомо. Ось чому питання спеціальної мовленнєвої підготовки викладачів має особливе значення.

Мета нашого дослідження – теоретично обґрунтувати питання мовленнєвої діяльності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів та запропонувати практичні рекомендації щодо її удосконалення.

Мовленнєва діяльність – специфічна форма людської діяльності, якій властива певна структурна організація та предметний (психологічний) зміст. Її видами є говоріння, слухання, письмо та читання, що лежать в основі мовленнєвої комунікації.

Сприймання мовленнєвого повідомлення обумовлено певними факторами (знання слухачем мови, предмета, який обговорюється, його загальний рівень культури, освіти та вплив на нього минулого досвіду, створення у слухача внутрішньої установки на сприймання інформації; індивідуально-психологічні комунікативно-мовленнєві особливості викладача та ін.), які викладачу доцільно враховувати у процесі професійної діяльності.

Мовлення викладача поліфункціональне. Основна соціальна функція мовлення – комунікативна. Реалізація цієї функції вимагає, щоб мовленню були притаманні певні комунікативні якості (правильність, точність, логічність, багатство, чистота, доречність, достатність, ясність, виразність, емоційність та ін.). Копітка робота над розвитком означених якостей сприяє мовленнєвій майстерності викладача, яку варто розглядати як набуте з часом уміння доречно, ясно й образно говорити та писати, добираючи з багатьох варіантів висловлювання думки для передачі почуття найбільш точний і стилістично правильний.

Викладені у дослідженні матеріали впевнюють у доцільності вивчення риторики як науки про закони управління мовленнєвою діяльністю. Оволодіння викладачем системою умінь, які необхідні для реалізації таких законів риторики, як концептуальний, моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, забезпечує ефективність організації ним своєї праці.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО

ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

Тетяна Луговець

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.М. Тихонович

Гармонія взаємодії людини з природним довкіллям як один із законів загальноосвітньої необхідності доводить доцільність якомога швидшого введення дітей у сутність системи «природа-людина-суспільство-природа».

Успішність засвоєння ними науково достовірних уявлень і знань про природу і людину, які в подальшому створять підґрунтя для опанування системних знань, забезпечується сприйнятливістю періоду дошкільного дитинства: пластичність нервової системи щодо опанування нових знань, набуття вмінь і навичок. В оволодінні природничими знаннями, як і знаннями про людину в цілому, пріоритетною має стати пошуково-дослідницька діяльність дітей. Вона гармонійно інтегрує всю багатогранність не лише теоретичних знань, а й умінь і навичок щодо їх набуття та переносу в різні сфери життєдіяльності дошкільника.

Метою нашого дослідження визначено вивчення теоретичних питань, узагальнення практичного досвіду з екологічного виховання молодших школярів та підготовки до нього майбутніх вихователів.

В Україні розроблена і діє система екологічного виховання та освіти у всіх дошкільних, середніх і вищих навчальних закладах незалежно від профілю. На першому етапі цієї системи, у ранньому дитинстві, формуються основні уявлення про природу і відношення до неї людини. У дошкільному віці, коли в дитині переважає почуттєве сприйняття світу та повна довіра дорослій людині, закладаються основи екологічної культури, формуються норми правильної поведінки, виховується потреба охорони прекрасного світу природи.

Необхідно цілеспрямовано озброювати студентів методикою роботи з формування морально-екологічної вихованості дітей.

Узагальнюючи погляди на екологічне виховання, слід вважати, що це – формування у дошкільника екологічної культури, свідомого відношення до всього живого, що дозволяє цілісній особистості пізнавати природу і свої взаємовідносини з нею, сприяє розвитку і знаходженню соціальної гармонії.

У системі екологічного виховання значне місце відводиться організації пошуково-дослідницької діяльності дітей у природі. Дослід слід розглядати як чуттєво-предметну діяльність, сукупність взаємин між дитиною та об’єктивним, матеріально існуючим світом.

Основу процесу пошуково-дослідницької діяльності дошкільного навчального закладу становлять пошукові методи, які дозволяють об’єднати в набуті знання, де інформація викладена в доступних формі та змісті на основі врахування вікових особливостей, рівня розвитку пізнавальних процесів.

Таким чином, обов’язок викладача – стимулювати діяльність майбутніх спеціалістів на переорієнтацію сучасного навчально-виховного процесу дошкільного закладу з репродуктивних на продуктивні методи, що цілком відповідає ухваленому в Україні Базовому компоненті дошкільної освіти.

ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ СИМВОЛІВ-ОБЕРЕГІВ УКРАЇНИ

У НАЦІОНАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Віра Ляшук

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.О. Журенко

У період докорінної перебудови нашого суспільства головний обов’язок педагогів – відчувати історичну відповідальність за долю кожної дитини, підростаючих поколінь, яким жити, працювати у третьому тисячолітті. З покоління в покоління український народ передає свій соціальний досвід, своє історичне надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну культуру. Прилучення дітей до народних джерел починається з раннього віку, і чим раніше дитина призвичаїться до національної духовності, тим глибше вона проростає в її серці.

Народознавство – це історична галузь науки, яка висвітлює переважно традиційно-побутову культуру – звичаї, символи, традиції, фольклор, ремесла. Перед дошкільними працівниками стоїть головне завдання – ознайомити дітей з історією своєї держави, її символікою, виховувати інтерес до історичного минулого своєї країни. На заняттях з народознавства діти старшого дошкільного віку вивчають державні символи (герб, прапор, гімн), національні обереги (калина, верба, віночок, рушник, батьківська хата, материнська пісня тощо). Так, наприклад, дізнаються, що герб – це знак, своєрідний ключ до історії сім’ї, міста, національного утворення держави. Прапор – це символ державності та національної незалежності. Гімн – це урочистий музичний твір, символ державної єдності, який відбиває життя народу, його історію й майбутнє.

Виходячи з аналізу наукової літератури, М. Стельмаховича, І. Сявавко, В. Скуратівського, О. Сухомлинської, Т. Мацейків були визначені завдання, на основі яких будувалась робота з дітьми. Запроваджена методика роботи з використання народних символів-оберегів України у національному вихованні дітей дошкільного віку сприяла закріпленню знань про народні символи-обереги України.

Згідно вимог Державної Базової програми розвитку дітей дошкільного віку «Я у Світі» в дошкільних закладах проводяться інтегровані заняття з народознавчого циклу, які допомагають на одному занятті розв’язати програмні завдання з різних розділів: рідний край, образотворча діяльність, розвиток мовлення, музика, художня література. Заняття з народознавства сприяють вихованню у дітей духовності на національному ґрунті, доброзичливості, чесності, взаємоповаги, чемності, поваги до культури інших народів, вшанування їхніх традицій, оберегів. У дослідженні виявлено, що значущим фактором формування національної свідомості дошкільника є активне залучення його до вивчення надбань українського народу разом із сім’єю. Використання традиційних і нетрадиційних форм роботи сприяла залученню батьків до співпраці, усвідомленню важливості й необхідності формування у дітей національної свідомості.



МЕТАФОРА ЯК СКЛАДНИК ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКОГО

СТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА

Катерина Максимова

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент Т.В. Бєляєва

Метафора – це троп, у якому окремі слова або вислови та вирази зближуються за подібністю їх значень чи за контрастом. В основі метафори лежить порівняння, але метафора називає те, з чим порівнюється цей предмет або явище, замість самого предмета або явища. Інколи на основі метафори може виникати постійна назва предмета чи явища. Такі прямі назви є мовними метафорами. При цьому пряме значення втрачає свою роль, виступаючи лише орієнтиром для авторської асоціації. Відтак метафоричне значення слів передає «нерозкладне уявлення, де поєднані ознаки різних предметів». Мовознавці визначають художню метафору як «явище власне семантичне, що характеризується семантичною двоплановістю».

Метафора може бути побудована на подібності форм і кольорів, на подібних властивостях, подібності вияву почуттів і схожості поведінки, подібності способу дії тощо. Метафора може будуватися на основі вражень і оцінки будь-чого. На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи. Л.В. Кравець називає 8 комплексних особливостей метафори: 1) семантична двоплановість; 2) дифузність значень; 3) широка формально-граматична структура; 4) необмежений образно-характеризуючий потенціал; 5) образно-естетична експресивна маркованість; 6) орієнтація на позицію предмету; 7) характеризуючи функція; 8) тісний зв’язок з контекстом.

Мовні метафори виникають в умовах, незвичних для основної семантики слова, лексичних зв’язків. Наслідком такої незвичності виявляється семантична двоплановість, яка знаходиться у взаємодії прямого лексичного значення та додаткового констектуального сенсу. О. М. Тищенко виявляє 4 фактори, що зумовлюють виникнення метафор: 1) відображення у свідомості предмета (явища) й виникнення актуального образу цього предмета, пов’язаного зі словом; 2) виникнення у свідомості внаслідок виділення загальної ознаки (при створенні метафори ця ознака виконує функцію мотивуючої) образу за асоціацією з актуальним; 3) утворення порівняльної конструкції, що може мати розгорнуту чи згорнуту форму (етап синтаксичної об’єктивації); 4) етап згорнення порівняльного звороту в одне слово (лексична об’єктивація).

Відповідно до розмежування між мовою і мовленням індивідуально-авторську метафору можемо віднести скоріш до елементу мовлення. В індивідуально-авторській метафорі відбувається активний взаємообмін між буквальним центральним значенням і його потенціалом асоціюючих значень. Індивідуально-авторська метафора відрізняється від інших тим, що автор за допомогою мовних засобів створює свою метафоричну модель бачення як навколишнього світу в цілому, так і приватних його явищ. Він починає з порушення традиційної системи, семантичних відношень, канону. Чуттєвий досвід митця, пропущений крізь аналітичну думку, вербалізується в авторській інтерпретації дійсності.



АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ФІРМОВОГО СТИЛЮ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

Олександра Макула

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент І.О. Малініна

Чи не найважливішим аспектом загального сприйняття й оцінки організації є враження, яке вона справляє, – або її імідж (образ). Перед графічними дизайнерами постає завдання створити таку друковану рекламну продукцію, щоб вона відповідала формованому іміджу організації. Невід’ємною частиною роботи дизайнера є: розробка візуальних і діяльних елементів зовнішньої атрибутики для демонстрації духу єдності, корпоративності для формування впізнаваного на ринку послуг образу; творча модернізація і розвиток , «фірмових знаків»; виготовлення різноманітних засобів для актуалізації бажаного іміджу закладу: рекламні інформаційні матеріали (буклети, листівки, бюлетені тощо); створення власного сайту в Інтернеті як проекту, у ході якого може діяти рекламний майданчик, де формуватиметься доброзичливий імідж закладу в Інтернеті, фірмові, кубарики (це фірмовий блок для записів, що складається з окремих аркушів, на кожному з яких розміщено логотип і необхідну контактну інформацію про фірму, а також фірмові папки, бланки, форми, анкети фірмова сувенірна продукція тощо. Все, що розробить дизайнер у процесі формування іміджу організації, повинно гармоніювати з фірмовим стилем організації, що представляє обличчя фірми на ринку і покликаний забезпечити впізнавання її товарів і послуг серед конкурентів. Основою фірмового стилю є його константи: товарний знак (логотип, торговий знак, марка, торгова марка) і девіз (слоган). Вони виконують одну з основних функцій реклами – надавати даному товару (послузі) певного образу (іміджу), що вигідно вирізняє даний товар від конкуруючого. Майбутнім фахівцям слід знати основні принципи створення фірмового стилю закладу. Складові фірмового стилю: графічні символи або товарний знак; набір шрифтів, відповідний товару, характеру діяльності фірми; фірмовий колір, який часто стає символічним для фірми. При його виборі необхідно враховувати етнічні особливості, психологічний і емоційний впливи, що викликають симпатію та довіру до підприємства. Компоненти фірмового стилю повинні давати уявлення про характер та масштаби діяльності організації.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

Ганна Малахіна

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор Т.М. Хомуленко

Психологами і медиками все частіше звертається увага на «освітні чинники ризику», серед яких виокремлюють такі як-от: стресова тактика педагогічного впливу, побудована на розумінні дитини як об’єкта освітнього процесу; організація освітнього процесу в навчальному закладі і надання додаткових послуг у режимі, який не відповідає природі дитини; невідповідність змісту освіти за окремими предметними напрямами завданням комплексних освітніх програм затверджених і рекомендованих МОН України; невідповідність методів навчання віковим і функціональним особливостям розвитку дітей; ігнорування активності тіла, органів відчуття і власного досвіду дитини в освітньому процесі; навчальне перенавантаження, тощо.

Психологічна служба освіти – це інтегральне явище, що є єдністю чотирьох складових, або аспектів, – наукового (теоретичного), прикладного, практичного і організаційного. Головною метою діяльності психологічної служби освіти є забезпечення умов психологічного здоров’я дітей дошкільного і шкільного віку.



Супровід – це система професійної діяльності психолога, спрямована на створення соціально-психологічних умов для збереження й зміцнення здоров’я, успішного навчання і психологічного розвитку дитини в ситуаціях взаємодії з однолітками і дорослими в освітньому процесі ДНЗ.

Діяльність психолога в рамках психологічного супроводу вимагає:



  • здійснення спільно з педагогами аналізу освітнього середовища з погляду тих можливостей, які воно пред’являє до психологічних можливостей і рівня розвитку дитини;

  • визначення психологічних критеріїв ефективного навчання і розвитку дошкільників;

  • розробку і впровадження певних заходів, форм і методів роботи, які сприяють успішному навчанню і розвиткові дітей.

Ефективність розвитку дитини в освітньому процесі багато в чому залежить від того, якою інформацією про дитину, про те що вона знає і вміє, в якому стані перебуває – володіє педагог. Тому, одним із завдань супроводу є здійснення безперервного моніторингу психічного статусу кожної дитини в умовах освітнього процесу. Все це потребує прискорення розвитку ефективної практико-орієнтованої моделі психолого-педагогічного супроводу розвитку дитини в умовах освітнього процесу.

УМОВИ ФОРМУВАННЯ ДИТЯЧОГО

ХОРЕОГРАФІЧНОГО КОЛЕКТИВУ

Євгенія Малая

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства, доцент В.М. Волчукова

Надзвичайно важливе виховне значення на формування особистості має дитячий хореографічний колектив. Впливу дитячих хореографічних гуртів на становлення й розвиток творчих здібностей дитини, її моральне виховання засобами хореографії приділяється мало уваги. На сучасному етапі розвитку хореографічної освіти це питання постає особливо гостро. Які ж особливості має педагогічне керівництво дитячими колективами із урахуванням загальних завдань навчання та виховання у хореографії? Практично організовуючи роботу хореографічного колективу, педагог має переслідувати наступні виховні цілі:


  1. навчити дітей правильно розподіляти між собою ролі спільної діяльності і виконувати в ній свої обов’язки;

  2. навчити дітей бути керівниками мінігрупи в їхній творчій діяльності;

  3. навчити дітей дотримуватися правил спільної роботи та бути гарними виконавцями;

  4. навчити дітей уміло спілкуватися один з одним, установлювати та підтримувати ділові стосунки;

  5. навчити дітей налагоджувати в колективі емоційно сприятливі особистісні відносини, створювати атмосферу успіху;

  6. навчити кожну дитину бути незалежною, творчою особистістю, яка б, переслідуючи власну мету, в той же час, не утискала інтереси інших членів групи;

  7. навчити дітей вміло вести дискусію, висловлюватись самим та слухати інших, доводити свою думку і визнавати правильність позицій інших людей;

  8. навчити дітей ліквідувати конфлікти у сфері особистих і ділових стосунків.

Отже основними умовами формування дитячого хореографічного колективу є:

  1. Ефективний відбір до хореографічних класів дітей.

  2. Дотримання єдиних вимог до всіх членів колективу.

  3. Створення умов для індивідуальної творчості кожної дитини.

  4. Формування раціональних та емоційних соціальних установок педагогом-хореографом.

  5. Заохочення до співпраці неформального лідера колективу.

  6. Спільна праця колективної творчості.

  7. Проведення психокорекції з дитячим колективом, якщо в цьому виникає потреба.

  8. Зовнішній вплив соціально-економічного середовища.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ З РОЗМНОЖЕННЯ ЛІЛІЙ ЦИБУЛИНАМИ

Ганна Малєєва

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент Я.В. Гончаренко

Культивувати квіти люди почали ще з глибокої давнини, за тисячі років до нашої ери, але і в сучасному світі квіти не втрачають своєї актуальності. Над багатьма видами попрацювали селекціонери і вони вже відрізняються формою, кольором квіток від своїх природних форм, і навіть перевищують їх за декоративними якостями. Квітникарство навіть може допомогти вберегти рідкісні рослини від зникнення шляхом введення їх у культуру та популяризацією рідкісних рослин серед квітникарів. Серед декоративних рослин відкритого ґрунту багато так званих, цибулинних. На своєї присадибної ділянці ми вирощуємо такі рослини і тому поставили за мету виявити найкращі методи розмноження цибулинних рослин. Нами було досліджено 15 видів і сортів лілій: зі Східної Азії Lilium tigrinum Thunb., Азійські гібриди – LiliumMonte Negro’, L. ‘Royal Fantasy’, L. ‘Menton’, L. Ahelita’, L. ‘Lollypop’; ЛА-гібриди – L. ‘Royal gigant’, L. ‘Turandot; ОТ-гібриди – L. ‘ Boogie Woogie’, L. ‘Prince Promise’, L. ‘Robina’, ЛО-гібриди – L. ‘Linda’, L. ‘White Heaven; з Китаю Lilium regale Wils.; Середземномор’я – Lilium candidum var. salonicae Stoker.

На практиці лілії частіше розмножують дочірніми цибулинами, які утворюються на денці цибулини та у деяких лілій у пазухах листків. За нашими спостереженнями кожен вид та гібрид лілій має різну інтенсивність вегетативного розмноження. Деякі за вегетаційний сезон утворюють 4-6 дочірніх цибулин (азійські гібриди), а деякі 1-2, або не утворюють зовсім (східні гібриди). На наш погляд, метод розмноження лілій лусками цибулин може допомогти збільшити кількість матеріалу для розмноження, оскільки підходить для усіх лілій. Так як у різних літературних джерелах пропонуються різні способи розмноження лілій лусками цибулин, ми провели досліди, які дозволили виявити найбільш ефективні. Процес розмноження лілій лусками цибулин складається з підготовки лусок для пророщування, підготовки субстрату для пророщування лусок та пророщування лусок. Нами встановлено, що пророщування лусок дає кращі результати за таких умов: від цибулини можна відділити 2/3 усіх лусок; обробка фунгіцидним препаратом «Фундазол» у вигляді припудрювання зламів лусок та самих лусок; температура пророщування лусок +18-22С; ємність для зберігання лусок – відкрита коробка, яка забезпечує вільний доступ повітря та зволоження субстрату за необхідності; субстрат – торф, котрий проходив термічну обробку пропарюванням. При пророщуванні лусок за таких умов 80% не псується і утворює дочірні цибулини через 6-8 тижнів.


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка