Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка2/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНИЙ ЦІННІСНИЙ КОНФЛІКТ

У СТУДЕНТІВ

Марина Балушок

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор Т.Б. Хомуленко

Об’єкт дослідження: ціннісно-смислова сфера особистості.

Предмет: внутрішньоособистісний ціннісний конфлікт.

Мета: дослідити особливості внутрішньоособистісних ціннісних конфліктів у студентів. Завдання:

1. Проаналізувати наукові підходи до проблеми внутрішньоособистісного конфлікту в психології.

2. Виявити домінуючі цінності і внутрішні конфлікти особистості студента і способи їх емоційної переробки.

3. Дослідити взаємозв’язок суб’єктивних переживань дискомфорту при внутрішньому конфлікті і показників життєстійкості особистості студента.

Проблема внутрішніх конфліктів особистості є однією з найважливіших в загальній психології: у ній порушуються питання співвідношення об’єктивного і суб’єктивного, позитивного і негативного, сприятливого і перешкоджаючого впливу конфлікту на процес розвитку особистості. У роботах вітчизняних і зарубіжних психологів особливо підкреслюється роль конфлікту як джерела, рушійного механізму, який дозволяє людині змінити колишні погляди, звички, життєві позиції і набути нових. Особливої гостроти сьогодні набуває проблема внутрішньоособистісного ціннісного конфлікту, спостерігаються небезпечні тенденції дегуманізації і етичного спустошення особистості, викликані кризовими явищами і складною суперечливою ситуацією, що склалася в сучасному суспільстві. Широкого поширення набувають феномени смисловтрати, аномії, в результаті яких збільшується поширеність таких проявів дезадаптації як девіантна поведінка і депресії, залежність від алкоголю, наркотичних речовин, азартних ігор. Всупереч зростанню інтересу до проблеми внутрішньоособистісного ціннісного конфлікту вона залишається недостатньо розробленою.

Студентський вік виділяється як центральний період становлення характеру і інтелекту, що пов’язано з перетворенням мотиваційної системи, ціннісних орієнтацій, з одного боку, інтенсивним формуванням спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією – з іншого. Переосмислення цінностей, професійний вибір, вибір подальшого життєвого шляху і партнера життя, протиріччя між цінностями і доступністю цих цінностей можуть породжувати внутрішньоособистісні конфлікти. Теоретичні і практичні розробки за даними проблемами користуються попитом в психолого-педагогічній і соціальній практиці, психологічному консультуванні і психотерапії, що робить теоретичний і емпіричний аналіз проблеми внутрішньоособистісного ціннісного конфлікту в психології насущним і актуальним.



ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ ЯК ФАКТОР АКТИВІЗАЦІЇ КРЕАТИВНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Анастасія Басюк

Науковий керівник – доцент П.М. Моценко

Мета статті полягає у спробі поглибити усвідомлення поняття художнього образу як фактору активізації креативного потенціалу та духовного зростання особистості в умовах вищої художньої школи.

Головні аспекти національної доктрини розвитку освіти України акцентують увагу на пріоритетах індивідуальної цінності освіти, її гуманістичному характері, праві вільного розвитку особистості з одного боку, розкритті креативного потенціалу з іншого.

Продуктом і водночас показником як креативності, так і рівня духовного становлення митця виступає художній образ. Творчий проект художника складається з відповідного творчого стилю, який відбиває характер контекстуальних зв’язків візуального тексту та художнього методу.

Художній образ є універсальною категорією, засобом та формою засвоєння життя мистецтвом. У традиційному мистецтві художній образ – це знак (іконічний, або умовний), а процеси його створення раціональні та свідомі і відрізняються лише мірою суб’єктивізації. Основну образу-знаку складає відображення форми. Образоутворюючими стають виділені з природного ряду елементи, що належать мові певного мистецтва. Візуальні образи-знаки, як продукт художньої діяльності, створені на основі типізації за «принципом воронки», коли логічна організація інформації сприяє упорядкуванню внутрішніх зв’язків. Такий художній образ набуває для автора великої емоційної значимості відповідно «ефекту вкладеної діяльності». Саме тому творча манера, індивідуальний почерк митця стає одним з найважливіших факторів його визнання. Стає зрозумілою спрямованість академічної художньої школи на засвоєння технологій реалістичного мистецтва, вдосконалення художньої техніки і майстерності у відображенні форми. Але надмірне захоплення зовнішньою формою, «канонізація» її, вихолощує духовну суть, веде до занепаду мистецтва і неефективності методів художньої педагогіки щодо становлення творчої особистості.

Спроба розглянути художній образ як фактор активізації креативного потенціалу особистості виявила необхідність системного підходу в дослідженні його складної, багатоступеневої структури і усвідомлення особливостей використання його глибинної духовної природи в процесі художньої освіти і виховання.

Подальший напрямок досліджень передбачає вирішення проблеми співвідношення норми і творчості в навчальному процесі. Дослідження умов гармонійного поєднання художньої академічної діяльності і творчості, як особливого стану свідомості, способі передачі натхнення, інтуїтивної сприйнятливості, через усвідомлення і оперування різними візуальними текстами, має перспективи щодо розвитку здібності особистості до «неусвідомленого придбаного досвіду».


МОТИВАЦІЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Олег Беленченко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент О.О. Сегеда

Однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності стало поширення агресії та насильства у суспільстві. Ця проблема є актуальною і для психологічної науки. Особливо тяжко це позначається на підлітках. Тривожним симптомом є зростання кількості неповнолітніх з агресивною поведінкою. Спостерігається демонстративна поведінка підлітків по відношенню до дорослих, збільшення між групових і міжособистісних конфліктів і фактів агресивної поведінки. Агресивність формується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому та підлітковому віці , що робить проблему дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків актуальною і важною для вирішення практичних завдань її корекції.

Професійний інтерес психологів до питання агресивної поведінки досить високий. Природа агресії та її механізми розглянуті у працях Л. Берковіца, А. Бандури, А. Басса, Р. Аткінсона. Концептуальні розробки російських вчених Л.С. Виготського, Л.І. Божович, Р. Немова, І. Кона та ін. пов’язані з розглядом проблем психічного розвитку підлітків та проявом агресивності.

Агресивність – це відносно усталена риса особистості, яка виражає готовність до агресії. В силу своєї усталеності та входження в структуру особистості, агресивність може визначати загальну тенденцію поведінки.

Мотиви – є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості.

Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.

Таким чином дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків на сучасному етапі є актуальною для вивчення

Головними аспектами даної наукової роботи є визначення поняття мотивів і мотивації поведінки людини та здійснити аналіз основних концепцій теорії агресії .Також, необхідно розглянути основні особливості підліткового віку та їх вплив на виникнення агресивної поведінки та виявити зовнішні фактори, які впливають на формування дитячої агресивності;

Об’єкт дослідження – мотиваційна сфера підлітків.

Предметом дослідження є мотивація агресивності і її взаємозв’язок з психологічними особливостями підліткового віку.

Проведення цього дослідження перш за все має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень механізму виникнення агресії і її взаємозв’язок з особливостями підліткового віку може стати в нагоді для забезпечення практичної психології освіти і бути використаними у роботі з підлітками схильними до деструктивної поведінки.



ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЯКОСТІ КЕРІВНИКА

ХОРЕОГРАФІЧНОГО КОЛЕКТИВУ

Юлія Бельхау

Науковий керівник – викладач кафедри хореографії І.М. Полянська

Функціонуюча система підготовки хореографів-викладачів не враховує особливостей роботи з дитячими колективами в сучасних умовах, коли сталися концептуальні зміни як у підході до формування хореографічних навичок (пріоритет духовно-творчих завдань), так і громадських вимог до керівника дитячого колективу (який повинен поєднувати в собі високий професіоналізм фахівця-хореографа і педагога-вихователя, добре орієнтуватися в психології вихованців, бути менеджером, володіти відповідними економічними знаннями і мистецтвом керівництва колективом).

Враховуючи це, можна визначити наступні основні аспекти поняття «Педагогічна майстерність»: синтез професійних знань, умінь, навичок; педагогічної техніки; майстерності педагога в управлінні собою; техніці використання необхідного устаткування в педагогічній діяльності; культурі мовлення педагога; організації педагогічної взаємодії; майстерність педагогічного спілкування і такту; майстерність педагога в управлінні освітнім процесом.

Організація педагогічного процесу в творчому об’єднанні ґрунтується на загальних закономірностях формування особи, проте має специфічні особливості. Дитяче хореографічне об’єднання складає цілісну педагогічну систему, яка має своєрідну структуру. Педагогічний процес в хореографічному об’єднанні спрямований на розвиток у дітей якостей, пов’язаних з сферою почуттів: моральних (доброзичливість, чуйність, емпатія, стриманість, справедливість), естетичних (почуття краси, зокрема танцювальних рухів, музики), художніх (художній смак, відчуття композиційної досконалості хореографічних творів). Педагогічний процес в об’єднанні спирається на отримані хореографічні знання, уміння і навички. Вони є основою розвитку особи, які в цілому характеризують результат виховання через навчання.

Практично організовуючи свою діяльність, керівник хореографічного об’єднання автоматично потрапляє в ситуацію, коли сам повинен виконувати функцію контролю за своєю хореографічно-педагогічною діяльністю з метою забезпечення зростання якості учбово-виховного процесу. Це означає, що йому слід приділяти постійну увагу психолого-педагогічній і організаційній структурі дитячого хореографічного об’єднання і на підставі відповідного аналізу обирати форми і методи педагогічного керівництва об’єднанням. Для цього керівник дитячого хореографічного об’єднання, як педагог, повинен уміти орієнтуватися в різних аспектах дитячої поведінки: як окремої особи, так і колективу. Тому керівникові потрібні знання відповідних розділів педагогіки і психології, що обумовлюється мірою відповідальності, яка лягає на педагога-хореографа, як в процесі здійснення ним цілеспрямованого педагогічного впливу не лише на мікросередовище (колектив), але і на кожну окрему дитину.



СТВОРЕННЯ СЮЖЕТНО-ТЕМАТИЧНОГО ТВОРУ

ЗАСОБОМ БАГАТОФІГУРНОЇ КОМПОЗИЦІЇ

Анна Бербенець

Науковий керівник – професор, Народний художник України В.І. Ковтун

Серед різних жанрів живопису сюжетно-тематична картина за всіх часів вважалася найбільш престижною, більше інших оплачувалася при державних замовленнях і закупівлях, займаючи центральне місце на виставках. Це міг бути і твір історичного жанру і картина на сучасну тему. Виникнення багатофігурної композиції зі складним сюжетом історично обумовлене або пануючою ідеологією або власними уподобаннями митця, його творчими амбіціями. З доби Відродження багатофігурна сюжетна композиція починає займати панівне місце поряд з подібними за побудовою творами монументального характеру.

За радянських часів створення складно побудованих багатофігурних сюжетних композицій було викликане до життя тоталітарною ідеологією та добре винагороджувалося владою. З поступовим послабленням владного впливу на мистецтво потреба у створенні таких картин відпадає і ми все частіше бачимо на виставках витіснення сюжетної картини іншими більш камерними жанрами – портретом, пейзажем, натюрмортом. І, як правило, вони носять характер етюдності, пленеру. Отже, приблизно з 90-х років ХХ ст. по сьогоднішній день ми бачимо здрібніння жанру та етюдність сприйняття, фрагментарність. Учні і студенти сьогодні лінуються завітати до бібліотеки та перегорнути сторінки книги. Інтернет заволодів свідомістю, коли можна надзвичайно швидко і без зусиль отримати потрібну інформацію. Замість роману – коротка анотація на твір, замість симфонічної музики – улюблений уривок з мобільного телефону. Глядач сьогоднішній лінивий, він звик, щоб його увагою заволоділи негайно, вразили, приголомшили миттєво. На цей феномен і розраховує сучасне або, як його ще називають, актуальне мистецтво. У глядача сьогодні немає можливості і бажання витрачати на твір більше кількох секунд, споглядати його, філософствувати. Окрім цього, звичайно, сюжетно-тематична картина – це дуже дороге задоволення, яке можуть собі дозволити одиниці. Вона потребує гарної фахової підготовки та вимагає багатьох зусиль: складно народжується і довго пишеться. Для її створення необхідно задумати композицію, вибрати стиль зображення, підготувати ескізи, знайти потрібний натурний матеріал. Тому далеко не кожний митець зважиться на її створення, але той, хто зможе створити сюжетну композиційну основу назавжди увічнить ті переживання та події які відбуваються у багатофігурних сюжетних творах.

У роботі з підростаючим поколінням викладачів необхідно уводити до навчального процесу теорію побудови складної композиції, а також матеріали, пов’язані з історією світового живопису, де багатофігурна сюжетна композиція займає вагоме місце.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МУЗИЧНОГО ТА ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ

У ФОРТЕПІАННІЙ ТЕХНІЦІ СТУДЕНТА-ВИКОНАВЦЯ

Тетяна Береза

Науковий керівник – доцент Г.О. Ніколаєва

Одна з найбільш важливих умов реалізації творчого потенціалу техніки є її висока внутрішня організованість, відповідність умовам психофізіологічної доцільності. Тільки вільний від зайвих м’язових напружень, а також добре скоординований виконавський апарат стає слухняним інструментом, який здатен чуйно втілювати найтонші інтонаційні нюанси музичного твору

Фортепіанна техніка – це не тільки швидкість, рівність, незалежність, розтяжка пальців, тобто рухові моменти. «Техніка, – пише Маргарита Лонг, – це, туше, мистецтво аплікатури, педалі, знання загальних правил фразування, це володіння багатою виразною палітрою, яку піаніст може застосовувати за своїм бажанням, в залежності від стилю твору, яке він повинен інтерпретувати відповідно зі своїм натхненням».

Придбання техніки рухів завжди пов’язана із розвитком як фізичних (м’язових) так і психічних (вольових) властивостей. У роботі над піаністичною технікою також потрібні такі компоненти музичного розвитку, як яскравість образних уявлень, глибина переживання, відчуття живого пульсу руху музичної тканини, а також слуховий розвиток. Не достатній розвиток цих сторін часто буває причиною недосконалої техніки, її обмеженості, скутості, нерівності, а також «немузикальності», котра включає в себе недоліки в звуковій області.

Основна ціль технічного розвитку – забезпечити умови, за яких технічний апарат буде здатен краще виконувати необхідну музичне завдання. У подальшому ці умови повинні привести до повної автоматичної підпорядкованості рухової системи музичній волі виконавця у всіх її проявах.

Таким чином, призначення музичної волі – керувати виконавським процесом, а технічного апарату – підпорядковуватися музичній волі. Ці процеси (керувати та підпорядковуватися) з перших кроків навчання повинні знаходитися у повному єднанні. Виходячи з цього, в практиці викладання будь-які ігрові прийоми, навички не можуть бути абстрактними, а повинні бути обумовленні музичним виразом; також і кожний музичний образ, характер звуку необхідно пов’язувати із відповідною формою ігрових рухів.

Формування та розвиток виконавця пов’язані із поширенням уявлень, поглибленням відчуттів та його активним спрямуванням до яскравого виразу характеру та змісту музики. Технічний апарат при цьому слід розвивати так, щоб він був у повному контакті із новими завданнями, допомагав їх виконувати та зміг підпорядковуватися всім виявленням музичної волі.



АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ МЕТОДИ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

З МОЛОДДЮ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ

Євгенія Бичкова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.М. Василенко

Виходячи з концепції державного стандарту спеціальної освіти дітей з функціональними обмеженнями, необхідно створювати умови для гармонійного розвитку цих дітей, підготовки їх до життя та інтеграції до соціуму. Розв’язання зазначених завдань потребують застосування різних методів, серед яких сьогодні набувають актуальності – арт-терапевтичні методи соціально-педагогічної роботи.

Вперше термін арт-терапія (дослівно означає «терапія мистецтвом») був застосований британським художником Андріаном Хілом у 1938 р. під час опису своєї роботи з туберкульозними хворими. Досвід роботи з використанням арт-терапії представлений у працях Г.Бурковського, Р. Хайкіна, Д. Карабанової та ін. Методика арт-терапії, як зазначає К. Рудестам, ґрунтується на переконанні, що внутрішнє «Я» людини відтворюється у візуальних образах щоразу, коли вона малює з метою передачі почуттів, емоцій та інших проявів психіки людини. За дослідженнями О.Вознесенської, саме художня творчість допомагає зрозуміти і оцінити свої почуття, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою, і тому може допомогти людині повернути в собі бажання жити. Саме використання мистецтва може стати тим соціально-терапевтичним фактором, який є синкретичним поєднанням елементів арт-терапії, танцювально-рухливої та музичної терапії, що ефективно впливатиме на стан молоді з функціональними обмеженнями та матиме не стільки лікувальний, скільки профілактичний і соціально-корекційний характер.

У соціально-педагогічній літературі висвітлено різні арт-терапевтичні методи соціально-педагогічної роботи з молоддю з функціональними обмеженнями. До них відносять: музико терапія (передбачає позитивно-емоційний стан); танцювальна терапія (розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування); рисункової терапії (пошук форми вираження теми у малюнку); ниткографія та плямографія (малювання ниточками та плямами); ігрова терапія (рольова гра); казко терапія; лялько терапія; танцювальна терапія. Ці методики дають вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, сприяють підвищенню самооцінки молоді з функціональними обмеженнями та їхньої здатності усвідомлювати свої відчуття.

Таким чином арт-терапевтичні методи спрямовані на корекцію особистісної сфери молоді з функціональними обмеженнями, вивченню і розробці сучасних методик арт-терапії у роботі з молоддю з функціональними обмеженнями, є актуальними, і потребують подальшої практичної реалізації.



УКРАЇНА У МІЖНАРОДНІЙ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Тетяна Бігуняк

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент І.В. Кадеєва

Місце України в міжнародній міграції робочої сили визначається рівнем її економічного розвитку, що є нижчим у порівнянні з західними країнами, країнами Центральної Європи, Росією, але вищим у порівнянні з деякими країнами Східної Європи (Молдова, Румунія, Болгарія) та Азії (Таджикистан, В’єтнам та інші). Це обумовлює наявність в Україні і трудової еміграції, і трудової імміграції. Прагнення підвищення життєвого рівня, отримання більш високої заробітної плати є чинником активізації еміграції. Основними країнами в’їзду для українських емігрантів стали Росія, Ізраїль, США, Німеччина, Білорусь, Чехія. Певна кількість емігрантів виїхала до Казахстану, Канади, Туреччини, Польщі, Вірменії, Австралії. Основу емігрантських потоків складають два діаметрально протилежні сегменти ринку праці: з одного боку, висококваліфікована робоча сила, зацікавлена у більш повній реалізації та вищій оплаті; з іншого боку, низькокваліфікована робоча сила, для якої еміграція є альтернативою безробіттю.

Зараз змінились спонукальні мотиви для міграції нашого населення, склад мігрантів, масштаби руху населення. Слід зауважити, що офіційна інформація про дійсну кількість громадян України, які перебувають за кордоном, і причину їх міграції відсутня. Але наукові публікації на цю тему називають цифру 5-6 млн. осіб, які щорічно виїжджають на заробітки в інші країни світу. Дослідження показують, що покидають Батьківщину особи середнього віку (35-40 років), їх абсолютну більшість складають чоловіки.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані наступними причинами: високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого; різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу; відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей; економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї; відсутністю безпеки громадян тощо.

Заради об’єктивності слід зазначити, що еміграція з України, крім негативних наслідків, обіцяє і певні вигоди. По-перше, еміграція знижує рівень безробіття; по-друге, надає можливості багатьом нашим співвітчизникам забезпечити свої сім’ї засобами існування; по-третє, поповнює бюджет країни за рахунок трансферних переказів. Водночас варто підкреслити, що нинішня еміграційна ситуація в Україні не відповідає національним інтересам. Ось чому тепер украй необхідним є вироблення і реалізація активної державної міграційної політики. Характеризуючи її цілі, елементи та важелі, необхідно виокремити: політико-правові інструменти, адміністративні та організаційно-фінансові заходи, а також інформаційне забезпечення цієї політики. Найскладнішою проблемою міграційної політики є створення механізму її ефективної реалізації, дієвість якого залежить, в першу чергу, від покращення економічної ситуації в Україні, росту добробуту її громадян, зростання соціальної захищеності всіх верств населення.



ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ

Тетяна Бідило

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Шумська

Важливою проблемою сучасної музичної педагогіки і одним з її головних пріоритетів є формування і розвиток професійної майстерності майбутніх учителів музики, а також пошук таких шляхів і методів, які б давали змогу розвивати музичні здібності кожного студента. Виконавська майстерність є складовою професійної майстерності музиканта-виконавця, яка формується під час особистісної творчої взаємодії викладача і студента під час індивідуальних занять з музичного інструменту.

Психолого-педагогічна література трактує професійну майстерність як якість, котра свідчить про високий рівень володіння вмiннями, необхідними при виконанні будь-якої справи. Близьким до цього поняття є термін «професіоналізм», про який говорять як про високу марку, відмінну якість, високий статус будь-якого спеціаліста. Однак слід розрізняти професійну підготовку спеціаліста (яка є процесом оволодіння необхідними знаннями та вміннями) та його професійну майстерність (результат цього процесу, якісна характеристика).

Й. Корженевський визначив комплекс професійної виконавської майстерності студента-музиканта як сукупність таких складових: техніки, культури інтонування, iнтерпретацiї та артистизму, які є різними аспектами роботи над інтерпретацією музичного твору. В процесі цієї роботи, підкреслював учений, відбувається творча самореалізація студента, пiд час якої розкриваються iндивiдуальнi особливості (темперамент, характер), духовний потенціал (особливості світосприйняття, цiннiснi орiєнтацiї, естетична спрямованість) особистості.

Видатний пiанiст та педагог Г. Нейгауз, а також вiдомий учений у галузі психологiї музичних здiбностей Б. Теплов висловлювали думки про те, що навчання мистецтву – це процес психологічний і навчати мистецтву слід з позицій виховання музиканта, формування особистостi cтудента-виконавця.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що музична професiйна майстернiсть – це iнтегральна якiсть, яка свiдчить про високий рiвень володiння винонавськими вмiннями, науково-предметними та психолого-педагогiчними знаннями і визначається не тiльки розвитком музичних здiбностей, а й цiлiсним розвитком особистостi, збагаченням її духовного потенцiалу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка