Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка20/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   29

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ ДІТЕЙ У САДІВНИЧИХ ТОВАРИСТВАХ

Наталія Панотчик

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.В. Яресько

Літній оздоровчий відпочинок дітей і підлітків − це особлива педагогічна система, до якої залучено більше половини молоді України, батьки, педагоги. Саме тому в центрі уваги громадськості й держави перебуває проблема оптимізації літнього відпочинку дітей у цілому, їх соціально-культурної діяльності, розвитку всіх позитивних людських якостей у вільний час. Особливою категорією літнього дозвілля є проведення канікулярного часу на дачних ділянках. Тут діти можуть сполучати посильну фізичну працю з оздоровчими, інтелектуально-культурними й іншими заходами. Але, бажано і тут створити такі соціально-педагогічні умови дозвіллєвої діяльності дітей, щоб вони отримали максимальну користь від проведеного вільного часу. Наскільки нам відомо, досвіду такої роботи в Україні немає. І це велике упущення з боку як науковців, так і практичних педагогів, тому що з кожним роком все більша частина нашого населення використовує саме такий вид відпочинку.

Тому метою нашої роботи є теоретичне обґрунтування, розробка та експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов організації дозвіллєвої діяльності дітей у садівничих товариствах з урахуванням досвіду організації літнього відпочинку в садовому товаристві «Символ», яке розташоване біля села Піщане Чугуївського району Харківської області.

Об’єкт дослідження − процес організації дозвіллєвої діяльності дітей. Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови організації дозвіллєвої діяльності дітей у садівничих товариствах.

Впровадження технології організації дозвілля дітей в період літнього відпочинку відбувалося щоліта з 2008 року, враховуючи попередній досвід, починаючи з 2002 року. Експериментальна робота, якою було охоплено 200 дітей, проводилась протягом червня–серпня 2010 року. Під час експерименту розроблялися і реалізовувалися щорічні програми організації літнього відпочинку, до яких звичайно входили заходи, спрямовані практично на всі види виховання: розумове (вивчення історії даного регіону, природних і географічних особливостей); культурно-естетичне (відвідування музею І. Рєпіна в м. Чугуїв, організація художніх виставок, підготовка вистав і окремих номерів дитячих свят); фізичне (організація навчання плаванню і козацьким єдиноборствам, проведення різноманітних спортивних змагань); трудове (робота на земельних ділянках, проведення суботників); морально-правове (лекції, бесіди щодо профілактики правопорушень).

Результатами нашої діяльності стало створення таких умов, що оптимально впливають на процес соціального виховання, сприяють розвитку та творчій самореалізації дітей, передбачають доступність до соціально-педагогічних послуг безпосередньо в територіальній громаді в період літнього відпочинку.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАСОБИ РОБОТИ

З ХВОРИМИ НА АЛЕРГІЇ

Антон Панченко

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор Т.Б. Хомуленко

В останні десятиліття відзначений виражений ріст захворюваності алергією. Ця проблема зараз має не останнє місце в списку частих захворювань. Дуже часто має техногенний характер. Алергія – надчутливість імунної системи організму, при повторних діях алергену на раніше сенсибілізований цим алергеном організм. Кілька людей, які страждають від алергії, у яких, коли вони засипали або відволікалися, проходила негайна зміна симптомів. Це показувало, що було щось діюче і неврологічно, і фізіологічно. Добре відомо, що люди можуть стати несприйнятливими до алергій або можуть «вирости» з алергії. Алергії спонтанно зникали після того, як людина проводив деяку роботу з психологічних змін. Тому думка, що алергії схожі на фобію імунної системи, добре підходить, як метафора, і це зерно процесу для роботи з алергічними реакціями.

Об’єкт дослідження: алергія як психосоматичне захворювання. Предмет дослідження: алергії та засоби лікування. Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити різновиди алергій, визначити засоби лікування.

Методологічною основою роботи стали теоретичні положення, висунуті в працях таких вчених: Р. Бендлер, Д. Гриндер, И. Малкина-Пых, Я. Мак-Дермотт, Дж. О’Коннор, Н. Пезешкиан, С. Смит, Т. Халлбом.

Методи дослідження: метод теоретичного аналізу, емпіричний метод з використанням психодіагностичних методик, методи математичної статистики. Завдання дослідження: здійснення теоретичного аналізу проблеми, визначення методів та можливостей діагностики алергій, формування рекомендацій щодо лікування алергій.

При роботі з алергіями, як і з будь-якою медичною проблемою, важливо проводити її разом з відповідним медичним лікуванням. Деякі алергії можуть призвести до серйозного анафілактичного шоку і можуть дійсно загрожувати життю. Тому, перш ніж використовувати ці техніки, треба переконатися, що людина перебуває або під наглядом, або приймає лікування кваліфікованого медичного практика.

Оскільки ми можемо впливати на імунну систему, пов’язану з алергічними реакціями, ці принципи можна поширити також і на більш глибокі й широко охоплюють проблеми імунної системи, такі як рак, СНІД, вовчак, артрит та багато інших системні проблеми, у фокусі яких перебуває поведінка імунної системи.



ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ НА БАРВІНКІВЩИНІ 1941 – 1943 рр.

Наталія Пархоменко

Науковий керівник – кандидат історичних наук, доцент Н.А. Сорочан

З перших днів окупації на території Барвінківського району почав діяти партизанський загін під командуванням А. Пісковського, який формувався ще на початку вересня 1941 року. До його складу були залучені здебільшого партактив району: працівники райкому партії, райвиконкому, наркоматів, голови сільрад, а також голови колгоспів. 90% з них були комуністами.

Було визначено, що командиром і комісаром Барвінківського загону стане Пісковський, його заступником – 25-річний інструктор райкому М. Бородін, (який у травні 1942 року стане командиром цього загону), начальником штабу – 32-річний політрук бази Управління державного резерву І. Канілов. Загін складали три підрозділи. Враховуючи досвід і умови діяльності партизан у місцевості, бідній лісами, планувалося, що ці три барвінківські загони будуть самостійними, й мають дислокуватися у Теплинському, Курульському й Нікопольському лісах.

Загальна характеристика барвінківського партизанського загону була такою: з 82-х партизанів членами ВКП(б) було 66, а комсомольцями – троє. Майже 90% служили в армії.

Одним із головних завдань бойової діяльності партизан стала розвідка позицій ворога в інтересах Червоної армії, завдяки чому були розроблені операції 1941 – 1942 рр (Барвінківсько-Лозівська та «Барвінківський капкан»). Найбільшу увагу партизанські загони приділяли дорозі Слов’янськ – Ізюм, яка проходила узліссям Теплинського лісу. Разом з цим було встановлено щільний зв’язок зі Слов’янським партизанським загоном під командуванням М. Карнаухова.

Проникнення партизанських розвідників у Барвінкове та інші населені пункти було пов’язано з великими труднощами, так як, територія Барвінківщини як прифронтова смуга була набита німецькими військами. Зв’язок з підпільниками, які тримали під безперервним наглядом залізницю Лозова – Слов’янськ, шосе Барвінкове – Ізюм, Слов’янськ – Ізюм та ворожі гарнізони в Барвінковому та селах, давало змогу партизанам діставати цінну інформацію про ворога та контролювати діяльність німецьких військ практично на всій території Барвінківського та Ізюмського районів. Але через брак технічних засобів зв’язок здійснювався посильними, що погіршувало оперативність.

Таким чином, Барвінківський партизанський загін відіграв важливу роль у визволенні району. За допомогою даних, які здобули партизанські розвідники внаслідок постійної боротьби з окупантами в усіх частинах Барвінківського району й поза його межами, було розроблено вищим командуванням декілька наступальних операцій. Також участь під час боїв за визволення Барвінківщини партизанські загони, які діяли в зоні оборони ворога, надавали відчутну допомогу радянським військам, що перейшли в наступ.

ВИВЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ФЛОРИСТИЧНОГО ТА ЦЕНОТИЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ НА ЛІНІЙНИХ МАГІСТРАЛЯХ КУП’ЯНСЬКОГО

РАЙОНУ ХАРКІВЩИНИ

Віта Петрушина

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент О.В. Філатова

Посилення антропогенного впливу на природні екосистеми, в тому числі на їх рослинний компонент, прискорює процеси зміни природної рослинності, синантропізації, створює реальну загрозу їх деградації, тому актуальною проблемою стає вивчення закономірностей формування синантропних флор і становлення антропогенних рослинних угруповань.

Різноманітні прояви антропогенного впливу на рослинний покрив зводяться до трьох основних форм: 1) повне знищення рослинного покриву; 2) створення культурних фітоценозів на місці природної рослинності; 3) синантропізації рослинного покриву. Порівняння сучасного стану лучної рослинності з тим, який був зафіксований геоботаніками 30-40 років тому, вказує на значні негативні зміни в стані травостоїв, збіднення флористичного складу лук та його раритетної компоненти. Випас худоби та сінокосіння на лучних ділянках відносяться до підтримуючих заходів, що попереджають заростання луків чагарниками.

Останнім часом спостерігається значна синантропізація флори і збагачення її за рахунок видів, що мігрують на значні відстані вздовж шляхів сполучення – автотрас, залізниць тощо. Часто злісними бур’янами стають адвентивні види, що поширюючись, негативно впливають на природні екосистеми. Вздовж залізничних шляхів виникли своєрідні штучні місцезростання – відкриті, що сильно прогріваються, із насипним піщаним та щебенистим ґрунтом. На них знайшли сприятливі умови бур’яни із південних районів.

Метою нашої роботи було вивчення формування флористичного та ценотичного різноманіття на залізничних шляхах, що оточені природною лучною рослинністю.

Дослідження проводили протягом вегетаційних періодів 2007-2010 рр. Об’єктом наших досліджень була флора і рослинність залізничних шляхів та луків, що до них прилягають Куп’янського району Харківщини. Залізнична дорога складається із двох-шести колій, має південно-східний напрямок і належить до «Південної залізниці». Вона створена на території, де природною є лучна рослинність.

Під час дослідження нами виявлено 127 видів рослин, з яких 75 видів, що ростуть вздовж залізничних колій, на залізничних насипах та в нижній частині схилу насипу. Серед досліджуваної флори нами виявлено 50 видів бур’янів. Один з них є карантинним – Ambrosia artemisiifolia. Адвентивних рослин ми виявили лише 7 видів, які є переважно рослинами лінійних магістралей: Grindelia squarrosa (Pursh) Dun., Erigeron canadensis L., Ambrosia artemisiifolia L., Acer negundo L., Oxybaphus nygtagineus (Michx.) Sweet, Portulaca oleracea L., Crambe pontica Stev. ex Rupr.

Серед дослідженої флори однакова кількість терофітів і гемікриптофітів, більша частина видів залізничних шляхів є геліофітами і ксерофітами, серед лучної рослинності переважають гідрофіти, мезофіти.

Геоботанічні дослідження показали, що загальне проективне покриття залізничних колій складає 35-50%, що майже вдвічі менше, ніж на залізничних насипах – 65-80%. Кількість видів, виявлених на 1м2 на коліях набагато менша (9-11), ніж на насипах (14-18) та на луках (15-22). Це пов’язано зі створенням штучного залізничного насипу, зміненим механічним та хімічним складом ґрунту, проведенням ремонтних робіт на залізничних коліях. Проте із припиненням застосування хімічних речовин – гербіцидів, для боротьби з бур’янами на лінійних магістралях поширюється більше природних видів рослин, якщо в 2007 році їх кількість становила 15 видів, то в 2010 році зросла до 28.

Фенологічні спостереження виявили, що деякі види рослин, що зростають вздовж залізничних колій, розвиваються і квітнуть швидше, ніж ті, що на залізничних насипах, нижніх частинах схилів та на луках. Це можна пояснити швидшим прогріванням піщаного ґрунту, вистеленого щебенем, у порівнянні зі схилами. Наші дослідження показали, що лінійні магістралі заселялися як рослинами, характерними для луків, так і бур’янами та заносними рослинами. Проте лише невелика кількість лучних видів рослин змогла пристосуватися до умов зростання на залізничних насипах.

ВЗАЄМОДІЯ ДНЗ І СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ОСНОВ ЗДОРОВОГО

СПОСОБУ ЖИТТЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Світлана Пирогова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук В.В. Фомін

Проблема здоров’я дітей дошкільного віку завжди знаходилася в центрі уваги педагогів, інтерес до цього не залишається поза увагою й сьогодні, оскільки зміна соціальних умов привела не лише до перегляду, але й істотній розбіжності поглядів різних соціальних інститутів на цілі і зміст фізичного і психічного розвитку дитини-дошкільника.

Через це виникає потреба в створенні гнучких соціально-педагогічних технологій здоров’язберігаючого навчання і виховання особистості в умовах державних навчально-виховних установах. Одночасно найважливішим чинником дії на особистість дитини є атмосфера родинних емоційних зв’язків. Очевидно, що сім’я і дошкільний навчальний заклад, маючи свої особливі функції, не можуть замінити один одного і повинні взаємодіяти задля повноцінного розвитку дитини-дошкільника.

Педагогічна модель взаємодії ДНЗ і сім’ї у формуванні основ здорового способу життя у старших дошкільників включає стимулювання діяльності індивіда в збереженні власного здоров’я, випереджаючу підготовку педагогів і диференційовану роботу з сім’ями різного рівня соціалізації.

Таким чином, формування основ здорового способу життя старших дошкільників забезпечується організацією ефективної взаємодії в системі педагог–дитина–батьки і передбачає:

- переорієнтацію педагогів і батьків на здоровий спосіб життя; поповнення багажу теоретичних знань, оволодіння оздоровчими системами і технологіями в області фізичної культури, придбання і закріплення практичних навичок здорового способу життя, активну участь в оздоровчих заходах;

- формування адекватних уявлень про власний організм у дітей дошкільного віку, усвідомлення самоцінності свого життя і цінності життя іншої людини; формування потреби у фізичному і моральному самовдосконаленні, в підтримці здорового способу життя; вихованні елементарних навичок профілактики і гігієни, уміння передбачати можливі небезпечні для життя наслідки своїх вчинків.

Отже, пропонована нами взаємодія ДНЗ і сім’ї носить активний характер суб’єкт-суб’єктних стосунків й забезпечується цілеспрямованим, активним включенням дітей, педагогів і батьків в процес формування основ здорового способу життя, і що, на нашу думку, гарантовано забезпечує становлення, зміцнення і нарощування здоров’я в навчально-виховних ситуаціях з боку всіх учасників педагогічного процесу.

Проблема граматичного статусу дієприслівника

в українській мові

Наталя Підгайна

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професорТ.А. Космеда

Дієприслівник – невідмінювана форма дієслова, яка означає додаткову дію як обставину протікання головної. Залежно від етимологічного підходу та традицій, що склалися в мовознавстві, дієприслівники кваліфікували у такий спосіб:


  1. як самостійний лексико-граматичний клас слів (Д. Арбатський, С. Дорошенко);

  2. відносили до розряду прислівників дієслівного походження (І. Вихованець, І. Кучеренко, О. Кузьмич);

  3. включали в систему дієслівних форм (Н. Бовтрук, Л. Буланін, М. Жовтобрюх, О. Каминіна, А. Кващук, Л. Коць, М. Леонова, М. Плющ, Е. Сасинович, Н. Шведова);

  4. розглядали як синкретичну (перехідну, проміжну, гібридну) частину мови (В. Бабайцева, О. Баудер, В. Виноградов, О. Пєшковський).

За дієприслівником закріплено такі функції:

  1. другорядного присудка (О. Шахматов, І. Распопов);

  2. другорядного присудка й обставини (Л. Дерібас, Л. Дмитрієва);

  3. дієприслівникових повідомлень (частин речення), складників основного висловлення (членів простого речення), вставних і вставлених, а також службових слів (Л. Коць);

  4. предикативної обставини (Т. Ликова, Д. Овсянико-Куликовський, О. Руднєв);

  5. напівпредикативної обставини (Н. Навалихін);

  6. обставинного означення (М. Власенко);

  7. адвербіально-якісної ознаки дії, адвербіальних детермінантів та недетермінантної залежності від основної дії (Л. Кадомцева);

  8. другорядного присудка і поширювача присудка (Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, І. Слинько).

Складність і суперечливість у визначенні властивостей дієприслівника пояснюється його генетичними зв’язками з давніми формами – короткими дієприкметниками та їхніми функціональними ознаками.

Втрата коротких дієприкметникових форм й оформлення їх у дієприслівники, які успадкували диференційні ознаки різних класів слів, позначилася на тому, що й дотепер у лінгвістичній літературі немає єдиного загальноприйнятого визначення дієприслівника як морфологічної одиниці.



ОСОБЛИВОСТІ МОВИ Й СТИЛЮ НІМЕЦЬКОЇ НАУКОВОЇ ПРОЗИ

Олександр Пісклов

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент О.В. Сидоров

Визначення природи емоційно-суб’єктивної оцінки, її мовностилістичних прикмет є однією з основних проблем стилістики художнього мовлення. Ця проблема вагома і для становлення стилю наукового мовлення, у зв’язку із проникненням у нього елементів емоційного забарвлення й можливістю їх «співіснування» з елементами логічного.

Наявність емоційної оцінки подає інформацію про досліджуваний предмет, явище, факт, оскільки подібна оцінка вказує на здатність предмета викликати в людині певну почуттєву реакцію. У свою чергу характер такої реакції говорить про внутрішні властивості самого предмета.

У науковій літературі функція мови пов’язана з логічністю й точністю викладу, а не із засобами емоційного й естетичного впливу на читача, які мають місце в стилі художнього мовлення. У зв’язку із цим, сучасна наукова проза, підкоряючись принципу логічного розгортання думки, не прибігає часто до використання слів, що мають відтінки емоційного значення. Але становлення й розвиток норм будь-якого мовного стилю, у тому числі й наукової прози, можна усвідомити повною мірою, вивчаючи не тільки мовні факти, які дивують своєю характерністю в даному стилі мовлення, але також і ті явища мови, які є другорядними, необов’язковими, так сказати, підсобними.

Питання використання елементів суб’єктивно-емоційної оцінки в стилі наукової прози пов’язані з вирішенням істотних проблем. Наприклад: у якому ступені емоційний, почуттєвий бік мови може взагалі торкатися наукової творчості? Чи сприяє ця емоційність принципам наукового відбиття дійсності, або вона несумісна із загальною логічною спрямованістю науково-теоретичних робіт?

Емоційне напруження німецької наукової прози XIX ст. і зникнення в XX ст. цього напруження як якості, органічно властивій мові наукового оповідання, дають можливість простежити закономірність загальних тенденцій у розвитку даного стилю. У зв’язку з такими тенденціями виникають питання збагачення традиції, з одного боку, і питання трансформації композиційно-виразної структури стилю, поступовості стилістичних структур минулого й сьогодення – з іншого. Вивчення форм емоційного оцінювання і його своєрідних прийомів і принципів стилістичного аналізу наукової прози.

У німецькій науковій літературі виникнення елементів емоційно-оцінного плану пов’язано, в першу чергу, із проникненням у неї розмовної й високо-книжкової лексики. Навмисно «знижена» (розмовна) і «висока» (літературно-книжкова) лексика, в науковому добутку, викликає певний стилістичний ефект. У зв’язку з контрастністю вищезгаданої лексики й лексики нейтральної, на основі якої будується науковий добуток, і у зв’язку з тим, що розмовна й висока літературно-книжкова лексика самі по собі володіють емоційною й експресивною забарвленістю.



ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУБ’ЄКТА ЯК ЧИННИК

ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕРЕКОНУВАЛЬНОГО ВПЛИВУ

У МІЖОСОБИСТІСНІЙ ВЗАЄМОДІЇ

Вікторія Плюйко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, професор О.Г. Волкова



Актуальність дослідження полягає в необхідності аналізу індивідуально-психологічних характеристик суб’єкта як чинника ефективності переконувального впливу у системі міжособистісної взаємодії та виявленні кореляційного зв’язку між цими явищами.

Об’єктом дослідження є переконувальний вплив у міжособистісній взаємодії. Предметом дослідження є психологічні особливості суб´єкта переконувального впливу як чинник його ефективності.

Мета емпіричного дослідження полягає у виявленні взаємозв’язку між індивідуально-психологічними характеристиками суб’єкта впливу: емоційною спрямованістю, ступенем готовності до ризику, мотивацією, стилем саморегуляції діяльності, властивостями темпераменту з одного боку та ефективністю переконуючого повідомлення і особливостями його сприймання з іншого.

Завдання дослідження:

  1. розглянути й узагальнити основні підходи до розуміння феномену переконувального впливу у міжособистісній взаємодії, умови його застосування, а також особливості суб’єкта переконувального впливу як чинника його ефективності;

  2. провести порівняльний аналіз методів та методик дослідження психологічних характеристик особистості як чинника ефективності переконувального впливу, визначити метод дослідження та дібрати комплекс спеціальних діагностичних методик;

  3. виявити індивідуально-психологічні характеристики суб’єкта впливу;

  4. створити ситуацію переконувального впливу та оцінити його ефективність;

  5. виявити зв’язок між індивідуально-психологічними характеристиками суб’єкта впливу з одного боку та ефективністю переконуючого повідомлення і особливостями його сприймання – з іншого.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети використано загальнонаукові методи теоретичного рівня, методи емпіричного дослідження (тестування, анкетування) та методи статистичної обробки (кореляційний аналіз за методом Пірсона).

Висновки. Відповідно до поставлених завдань було проведено дослідження залежності ефективності переконувального впливу від психологічних особливостей його суб’єктів. Узагальнені результати дослідження свідчать, що переконувальному впливу найбільше піддаються особи з високим рівнем ригідності, дуже високою емоційною збудливістю, не схильні до ризику, а також ті, у кого переважає гностичний тип емоційної спрямованості.

ГЕНДЕРНА МОТИВАЦІЯ ПРАЦІ

Ольга Погромська

Науковий керівник – старший викладач С.А. Бабухіна

Дослідження гендерних особливостей соціально-економічної структури населення насамперед передбачає аналіз ролі і становища жінки як суб’єкта соціально-трудових відносин. Сьогодні в українському суспільстві відбуваються зміни, що приводять до падіння рівня життя і статусу більшості жінок, а їх трудова дискримінація, набуває особливих масштабів. Трудова зайнятість жінок являє собою головний спосіб виживання багатьох сімей з доходом нижче за прожитковий мінімум. Жінки, бажаючи підняти свій соціальний статус, частіше йдуть у приватний сектор або створюють свій власний бізнес. Зайнятість чоловіків пов’язана з бажанням зберегти свій соціальний статус. Ця мотивація заважає трудовій мобільності чоловіків. Оскільки відчуття відповідальності за сім’ю у жінок переважає над іншими мотивами вони погоджуються на будь-яку роботу, а питання статусу і умови праці відходять у них на другий план. Тому, на відміну від чоловіків, жінки не часто здатні установлювати для себе межу в зарплаті, професійному статусі, основна мета, яку вони реалізовують – це необхідність нагодувати сім’ю, а вже потім дбати про кар’єру чи професійний статус. Така позиція жінок в сфері зайнятості посилює їх дискримінацію в оплаті праці. Соціологічний аналіз структури зайнятості населення показав, що більш кваліфікованими та професіонально підготовленими робітниками є саме жінки. Жорстка конкуренція на ринку праці за робочі місця (навіть з низькою заробітною платою) примушує багатьох жінок проявляти так звану самодіяльну економічну активність (йти у роздрібну та оптову торгівлю, погоджуватися на заниження свого професійного і соціального статусу). Принципове питання, пов’язане з регулюванням гендерної зайнятості населення – це підвищена увага до репродуктивної поведінки жінок. Його вирішення пов’язано з утвердженням особливого статусу репродуктивної праці і включенням її в економічну систему і статистичну звітність як репродуктивний сектор економіки. Невпевненість жінки у завтрашньому дні, невизначеність щодо матеріального забезпечення, тривоги які пов’язані з збереженням сім’ї у ці складні часи та потреби у добре оплачуваній зайнятості як своїй та чоловіка, ось замкнуте коло проблем. Вирішувати проблеми гендерної зайнятості треба шляхом законотворчої діяльності по ліквідації усіх форм дискримінації. Сьогодні заходи які мають місце в Україні в рамках гендерної політики як правило не скоординовані та і знайомі лише невеликому колу спеціалістів. Подолати перешкоди економічної дискримінації жінок можливо тільки за допомогою розробки державної стратегії визнання і підтримки репродуктивного сектору економіки, та за умови участі в її реалізації державних та громадських структур.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка