Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка21/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   29

ПОДАТКИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ

В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Юлія Подколзіна

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Л.П. Радченко

Одним із найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції, належать до фундаментальних підвалин людської цивілізації. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту в соціальному, територіальному і галузевому аспектах. У сучасних умовах національне багатство, соціально-економічний розвиток, рівень життя, умови господарювання багато в чому залежать від податкової системи держави. Тому особливе значення має удосконалення податкової системи України.

Сучасний стан податкової системи України дозволяє характеризувати її як одну із найзаплутаніших та несприятливих для розвитку економіки. Це відбувається через надмірний податковий прес та негативний вплив численних податкових пільг на обсяги надходження до бюджету. Наявні й наступні недоліки податкової політики України:



  • невідповідність податкової політики основним принципам оподаткування;

  • надмірне та нерівномірне податкове навантаження на платників;

  • надмірна складність податкової системи;

  • неузгодженість та суперечливість податкових законів та підзаконних нормативних актів;

  • нестабільність законодавства;

Усі зазначені вище проблеми говорять про кризу податкової системи, про те, що вона сприяє погіршанню економічної ситуації. Реформа податкової системи вкрай необхідна. Головним завданням податкової політики повинна стати переорієнтація податкової системи з чисто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання та інноваційного розвитку.

Доцільні наступні зміни податкової системи України, на які націлений новий Податковий кодекс України. По-перше, спростити податкову систему, зробити її зрозумілою і платникам податків, і співробітникам органів податкової адміністрації. По-друге, скоротити кількість податків і зборів і затвердити їх вичерпний перелік, щоб виключити запровадження різними органами державного управління додаткових платежів, що є подібними до податків. По-третє, забезпечити узгодженість та прозорість податкових законів, розширити базу оподатковування, скасувати надмірні і невиправдані податкові пільги і надалі не допускати їхнього розростання, забезпечити нейтральність податків.

Запропоновані заходи можуть бути ефективними лише при забезпеченні загальної політичної та соціально-економічної стабільності у державі, активізації зусиль у проведенні інституційних, структурних та правових реформ.

ПОЛІТИЧНА КОРЕКТНІСТЬ І ВЕРБАЛЬНІ АСПЕКТИ

АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Віта Полякова

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент М.Ю. Бабенко

За словами лінгвістів Френсіна Френка та Поли Трейчер (США) мова одночасно виконує функції дзеркала, інструмента, зброї та засобу комунікації. Отже, можна впевнено стверджувати, що поняття політичної коректності знаходить відображення у системі мови. Оскільки англійська мова стала засобом комунікації представників різних націй і рас, то саме вона є найбільш багатою на політично коректні одиниці.

Дане дослідження присвячене вивченню вербальних засобів вираження поняття політичної коректності на морфологічному, синтасичному та лексичному рівнях англійської мови, а також аналізу використання цих засобів на матеріалі 28 промов американських політиків, серед яких Барак Обама, Джо Байден, Хіларі Клінтон та Ненсі Пелозі.

В результаті проведеного дослідження дійшли наступних висновків:


  1. політична коректність як лінгвістичне поняття реалізується у бажанні віднайти нові вербальні засоби замість тих, що ображають почуття чи/та гідність людини в контексті будь-якого типу дискримінації;

  2. політична коректність знаходить вираження на трьох рівнях мови: морфологічному, синтаксичному та лексичному;

  3. морфеми середнього роду та узгодження займенників з іменниками 3 особи однини є засобами реалізаціі поняття політкоректності на морфологічному рівні;

  4. заміна граматичної основи безособовими формами дієслова є синтасичним засобом вираження поняття політкоректності;

  5. політично коректні евфемізми реалізують поняття політкоректності на лексичному рівні;

  6. політично коректні евфемізми класифікуються за способом утворення (число груп − 7) та стосовно сфери використання і групи людей, що номінується (число семантичних груп − 12);

  7. використання лексичних і морфологічних засобів реалізації поняття політкорекності є характерним для мовлення американських політиків (число прикладів − 77);

  8. на морфологічному рівні найбільш уживаними є використання суфіксів середнього роду у назвах професій (firefighter, police officer) і узгодження займенників та іменників 3 особи однини зі займенниками they, their;

  9. найбільш частотними є політичні евфемізми, що виражають расову, етнічну та релігійну приналежність, вік, фізичні та психологічні особливості людини, сексуальну орієнтацію, назви професій та інші;

  10. особливістю використання вербальних засобів вираження поняття політкоректності у промовах американських політиків є їх обережний вибір в залежності від ситуації мовлення, цільової аудиторії, що пов’язане із бажанням публічної популярності та підтримки з боку електорату.

РОЛЬ МЕРЕЖЕВИХ ПЕДАГОГІЧНИХ СПІЛЬНОТ

У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Юлія Попова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Н.В. Олефіренко

Інформаційні та комунікаційні технології займають особливе місце в сучасному світі та швидкими темпами впроваджуються в освітній процес. Сьогодні Інтернет стає головним інструментом професійної підготовки і засобом безперервної освіти вчителя. Інтернет з його можливостями спілкування за допомогою електронної пошти, участі у теле- та відеоконференціях, чатах, форумах в режимі он-лайн сприяє пошуку та об’єднанню груп фахівців, зацікавлених однією темою.

Швидка інформатизація освіти спонукає вчителів до оволодіння інформаційними технологіями та методикою їх використання у професійній діяльності і зумовлює появу педагогічних мережевих спільнот.

Метою нашої роботи є розкриття ролі педагогічних мережевих спільнот у професійній підготовці майбутнього вчителя.

Мережеві педагогічні спільноти – це нова форма організації професійної діяльності вчителів в мережі. Участь у професійних співтовариствах дозволяє вчителям спілкуватися з колегами незалежно від їх географічного місця розташування, вирішувати навчально-методичні питання, підвищити свій професійний рівень, реалізувати свої творчі можливості.

Аналіз діючих педагогічних спільнот дозволяє виділити такі їх особливості: 1) методичні (огляд методичних матеріалів колег, публікація власних методичних розробок, професійне спілкування, підвищення кваліфікації, отримання кваліфікованої допомоги від колег, спільна практична діяльність, реалізація творчого потенціалу); 2) технічні (доступний інтерфейс, різноманітність засобів комунікацій: форум, пошта, ICQ, чат, гостьова книга, технічні характеристики системи: швидке завантаження сайту, можливість перегляду технічних характеристик перед скачуванням інформації, захист від спамів, вірусів); 3) організаційно-управлінські (психологічна комфортність, підтримка ініціатив, демократичність, самовдосконалення).

За своєю структурою освітні педагогічні мережі можуть мати горизонтальний характер, якщо об’єднують окремих осіб (учителів, директорів шкіл, методистів) або певні організації (університети, школи, місцеві освітні адміністрації). Проте більшість педагогічних мереж є вертикальними об’єднаннями, де кожний із суб’єктів має можливості доповнити іншого у спільній діяльності.

На даний час вітчизняні вчителі беруть активну участь у педагогічних мережевих спільнотах – «Відкритий клас», «Скіллопедія», «Sclipo», «Педсовет». Педагогічні спільноти діють і на теренах України, наприклад, «Українська наукова інтернет-спільнота», метою якої є організація он-лайн обговорення актуальних проблем української науки, розміщення публікацій, обмін досвідом та пошук партнерів.

ПРОБЛЕМА АГРЕСІЇ ТА ЇЇ ПРОЯВІВ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Марія Прищепа

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Г.І. Меднікова

Кризи, що відбуваються у політичному, економічному, культурному житті України в останнє десятиріччя, негативно впливають на міжособистісні відносини її громадян, відбиваються на психологічному самопочутті людей, породжуючи внутрішні конфлікти, напругу, агресію, що викликає зростання злочинів, хуліганських дій, які здійснюються здебільшого підлітками та молоддю.

Вивчення проблеми агресивної поведінки людини стало ледве не найпопулярнішим напрямком дослідницької діяльності психологів усього світу. Тема агресії та агресивності присутня у працях таких зарубіжних психологів як Р. Ардрі, А. Бандура, А. Басс, Л. Берковець, Дж. Доллард, Д. Зильманн, К. Лоренц, Н. Міллер, З. Фрейд, Е. Фромм та ін. У вітчизняній психології та психології ближнього зарубіжжя проблемою агресії займалися Г. Гайдукевич, Н. Левітов, Т. Румянцева, Л. Сєрова, С. Шебанова та ін. Але у цій цікавій складній галузі, що інтенсивно вивчається, все ще залишається безліч проблем, які потребують свого вирішення.

Значну увагу у вивченні агресивності слід приділити підлітковому вікові, який сам по собі є кризовим, складним періодом індивідуального психічного розвитку. Складність цього періоду знаходить свої прояви у таких явищах як негативізм, імпульсивність, гнівливість. Шкільна практика засвідчує, що агресія є розповсюдженим явищем серед сучасних школярів, особливо серед підлітків.

Науковці, що займалися проблемою агресії в підлітковому віці, визначали особливості вікової динаміки агресії (А. Реан, Л. Семенюк), статевих відмінностей у проявах агресії (І. Фурманов, Л. Семенюк); вплив родинного чинника на агресивну поведінку підлітків (Н. Алікіна, О. Бовть, А. Реан, Л. Семенюк).

Одним з важливих завдань сучасної педагогіки та практичної психології є виховання підростаючого покоління з активною життєвою позицією, здатного до особистісного волевиявлення у неагресивний, толерантний спосіб.

Цілеспрямована психологічна допомога підлітку у боротьбі з власною агресивністю можлива лише за умови глибокого вивчення характерних особливостей підліткової агресивності. Дані міркування й обумовили вибір теми нашого дослідження: «Психологічні особливості проявів агресії в підлітковому віці».

Об’єкт дослідження – агресія та агресивність як психологічне явище. Предмет дослідження – особливості агресії та її проявів в учнів підліткового віку. Мета дослідження полягала у вивченні характерних особливостей агресії і агресивності підлітків.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ:

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

Олексій Проценко

Науковий керівник – кандидат економічних наук, професор Г.М. Гузенко

На початку нового століття з’явилась ново-інноваційно-інвестиційна модель економічного розвитку яка базується на знаннях, інтелекті, інноваціях. Важливою умовою розвитку економіки є досягнення та підтримання стійких темпів економічного зростання, основою забезпечення якого виступає нагромадження та реалізація її інвестиційного потенціалу. Посилення конкуренції на зовнішніх та внутрішніх ринках, зростання вартості енергоносіїв та сировини потребують модернізації і оновлення виробництва, розвитку високотехнологічних галузей, підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Вирішення зазначених проблем є можливим за умови активізації інвестиційного процесу та раціонального формування джерел інвестицій.

У сучасній економіці України іноземні інвестиції у структурі інвестиційних джерел становлять незначну частку і спрямовані переважно на інвестування торгівлі, готельного та ресторанного бізнесу, фінансової діяльності, а не в інноваційно-орієнтовані галузі. У такій ситуації реальніше розраховувати на внутрішні інвестиційні можливості.

Дослідженню теоретичних і практичних аспектів формування та використання інвестиційного потенціалу присвячено роботи українських та російських вчених: Н. Абикаєва, В. Андріанова, В. Барда, С. Безулукова, В. Биковського, О. Бистрякова та ін.

У науковій літературі немає одностайності у визначенні сутності та структури інвестиційного потенціалу, обмеженою є характеристика джерел його формування. Більш ґрунтовного аналізу потребує відтворення інвестиційного потенціалу, ступінь впливу внутрішніх чинників (інтересів, мотивів економічних суб’єктів) і зовнішнього середовища на його активність. Потребують додаткового дослідження та обґрунтування методи державного регулювання відтворення інвестиційного потенціалу України, які б сприяли активізації інвестиційної діяльності.

Інвестиційний потенціал національної економіки як економічна категорія є системою відносин між її суб’єктами з приводу формування упорядкованої сукупності ресурсів, придатних для інвестування, та відносин, які можуть виникати при спрямуванні цих ресурсів до інвестиційної сфери з метою реалізації індивідуальних, колективних та суспільних інтересів. Джерела інвестиційного потенціалу можна класифікувати: за рівнем суб’єктного регулювання (само регульовані, регульовані суб’єктами мікро середовища, регульовані суб’єктами макросередовища); за характером регулювання процесу утворення інвестиційного потенціалу (добровільні, директивні, вимушені).

У формуванні інвестиційних можливостей не фінансових корпорацій України виділяють: етап обмеження інвестиційного потенціалу українських підприємств; етап нагромадження власного інвестиційного потенціалу сектору не фінансових корпорацій.



ПРОБЛЕМА ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Тетяна Проценко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Г.І. Меднікова

Психологічний феномен «впевненість» привертає увагу психологів вже більше половини сторіччя. Вивчення проблеми впевненості в собі цікавило таких вітчизняних та зарубіжних психологів як Дж. Вольпе, А. Лазарус, В. Ромек, Я. Прангшвілі, М. Володарська, М. Котик, Б. Косов, Е. Серебрякова, А. Коропів та ін.

Впевненість у собі являється важливою соціально-психологічною характеристикою особистості, котра гармонійно розвивається під впливом виховання, навчання і отриманого соціального досвіду в процесі соціалізації та професійного становлення, тому дослідження проблеми впевненості в собі має не лише наукове значення, але і соціальну актуальність.

Аналіз стану проблеми впевненості в психології свідчить про те, що в її розумінні існують деякі теоретичні розбіжності і навіть, не дивлячись на розвиток досліджень цього феномену, потрібно відзначити, що вираженого підходу, певної школи у вивченні впевненості, а також чіткого і всіма прийнятого поняття впевненості на сьогоднішній день як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології не склалося.

Дана ситуація обумовлена, в першу чергу, складністю і багатогранністю самого феномена, а також розкриттям його через інші поняття, такі як сміливість, рішучість, самооцінка, воля. Звідси і вільне використання поняття «впевненість» різними авторами. Впевненість розуміється і як міра поведінки, і як імовірнісна характеристика, пов'язана з оцінною діяльністю людини, і як стан, який в тій чи іншій мірі виражає риси вдачі людини, а також як стан, який виникає при оцінці результативності своїх дій і формуванні самооцінки по відношенню до своїх можливостей.

Впевненість у собі трактувалася через опис різних психічних явищ. Це і здібність до самовираження, і висока стабільна самооцінка, і ухвалення себе. Як ядро впевненості виступає самостійно вироблене стабільне позитивне ставлення індивіда до власних навиків, умінь і здібностей.

Аналізуючи особливості впевненої в собі поведінки, психологи зіткнулися з проблемою визначення тонкої межі між впевненістю і агресивністю. Чіткого рішення даної проблеми поки що не має. Серед сучасних психологів панують різні погляди щодо даного питання.

Впевненість є своєрідним критерієм, який підтверджує людині, що вона знаходиться на вірному шляху до своєї реалізації. Впевненість в собі є властивість особистості, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідом власних навиків і здібностей як достатніх для досягнення значущих для неї цілей і задоволення її потреб.

Проблема впевненості в собі як особистісної характеристики на теренах сучасної психологічної науки залишається не вирішеною. Психологічні дослідження особливостей взаємозв’язку впевненості в собі, самооцінки та агресивності особистості мають велике наукове та практичне значення.



РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЙ ВВІЧЛИВОСТІ ВІДДАЛЕННЯ

У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Катерина Ращупкіна

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, професор Н.В. Тучина

Категорія ввічливості, яка характеризує комунікативну культуру будь-якого народу і визнається універсальною, має чітко окреслену національну специфіку, що виражається не стільки у використанні певних етикетних формул, скільки у виборі національно-специфічних стратегій спілкування.

Ввічливість віддалення, або негативна ввічливість (Т. Ларіна, Ю. Прохоров, П. Браун і С. Левінсон), являє собою розвинуту сукупність комунікативних стратегій, спрямованих на те, щоб продемонструвати співрозмовнику визнання його незалежності, дотримування певної соціальної дистанції, повагу до особистого простору і небажання у чомусь обмежувати співрозмовника або якимось чином впливати на нього. Ввічливість віддалення складає основу англомовної культури, де повага до приватності є одним із головних параметрів спілкування. Основні стратегії ввічливості віддалення – непрямий вислів спонукання до дії (прохання, запрошення тощо); використання титулів і чітко передбачених форм звернення; часте перепрошування; лаконічність; певний песимізм (побоююсь, що…; не думаю, що…; навряд чи…); відсутність категоричності; мінімізація припущень про бажання співрозмовника (не знаю, чи хочете Ви…); мінімізація втручання у простір співрозмовника (якщо Ви не заперечуєте…), репрезентація певних вимог не як особистих, а як загальних правил (політика компанії передбачає, що…). Дослідження (А. Вежбицька, І. Головіна, М. Єгорова, Г. Почепцов, І. Стернін та інші) свідчать, що англомовне спілкування характеризується значно більшою соціальною дистанцією, аніж те, що притаманне українській комунікативній культурі. Це підтверджують і наші дані, отримані в результаті аналізу сучасного художнього дискурсу, а саме жіночих романів англомовних авторів. Соціальна дистанція хоча і дещо скорочується по мірі того, як герої знайомляться ближче і їх стосунки розвиваються, але все ж таки вона залишається значною, на український погляд.

Дистанція між співрозмовниками при асиметричних статусних відношеннях (начальник – підлеглий, полісмен – водій, вчитель – учень тощо) зменшується в українській культурі, де нерідко вживається прямий імператив, але залишається в англомовній культурі, де визнання рівних прав різних осіб є однією з культурних цінностей і неодмінною складовою вербальної поведінки. Наказовий спосіб, за нашими даними, практично не вживається у «чистому вигляді» в педагогічному спілкуванні, а також при спілкуванні освіченого подружжя.

Мовні засоби реалізації стратегій ввічливості віддалення, природно, різняться у двох культурах, але у багато чому збігаються: модальні дієслова, умовний спосіб дієслів, запитальні конструкції, пасивний стан тощо.

Володіння стратегіями ввічливості надає змогу запобігати помилок і етнічних стереотипів у міжкультурному спілкуванні, усвідомлювати національний стиль вербальної комунікації і ефективніше взаємодіяти з представниками інших народів і культур.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІМІДЖУ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

Валерія Резніченко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.С. Філатова

Поняття «імідж» сьогодні користується чималою популярністю. Буквально на кожному кроці можна почути розмови, теми яких стосуються шоу-бізнесу, політики, економіки, і слово «імідж» можна почути в кожній з таких розмов. Причому це стосується не тільки молодіжного сленгу, оскільки поняття «імідж» порівняно молоде, але й старшого покоління.

Кожен з нас створює певний образ, тобто уявлення про людину, що складається на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манері говорити, менталітету, вчинків тощо. Що ж таке імідж? Імідж – цілеспрямовано сформований образ (якої-небудь особи, явища, предмета), що виділяє певні ціннісні характеристики, покликаний справляти емоційно-психічну дію на кого-небудь з метою популяризації, реклами тощо. Імідж – враження, думка про особу, колектив, установу, створені зацікавленими особами індивідуальний стиль, що характеризує особу, групу осіб, установу тощо.

Імідж вчителя – емоційно забарвлений стереотип сприйняття образу вчителя у свідомості вихованців, колег, соціального оточення, в масовій свідомості. При формуванні іміджу вчителя реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписуються йому оточенням.

Педагог навчає учнів і тоді, коли мовчить, навчає своєю зовнішністю, поведінкою, своїм ставленням до учнів. Зовнішній образ учителя – це не тільки візуальний образ, але і жести, і манери, і комунікабельність, і педагогічний такт, і мовна культура, і любов до дітей, і педагогічна прозорливість, і багато інших якостей, які є складовими професійного педагогічного іміджу. М. Рудакевич влучно говорить про імідж, що «це не просто зовнішня оболонка людини...». Відомий бізнесмен і політик наголошує, що без реального наповнення, яке стоїть за зовнішньою оболонкою, вплив такого «іміджу» на оточуюче середовище рано чи пізно буде зведений нанівець.



ОСВІТА ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ЕКОНОМІЧНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ СУСПІЛЬСТВА

Марина Риженко

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор О.А. Гриценко

Розвиток освіти, зростання інтелектуального потенціалу суспільства – важливий фактор соціального та науково-технічного прогресу, розвитку світової цивілізації. Освіту можна вважати однією з найбільш значущих складових людського розвитку, найважливішою його передумовою та результатом. Освіта як елемент системи людського розвитку сприяє розширенню можливостей індивіда в набутті знань та професійних умінь, покращенню якості життя, активізації соціального прогресу, забезпечує формування та розвиток людського капіталу, виступає каталізатором економічного зростання тощо.

Висунення проблеми якості освіти на перший план зумовлене тим, що сьогодні конкурентоспроможність країни визначається пріоритетами знань, інновації та інформації. Найбільш цінними стають освіта і знання.

Методологічні основи дослідження процесів розвитку освіти стали об’єктом дослідження таких вітчизняних фахівців як В. Андрущенко, C. Бандура, Є. Бобров, О. Бойко, Г. Чухно та інші.

Покращення якості освіти – це комплексне поняття, яке розвивається разом із над динамічними змінами у світі. Сучасна освіта має орієнтуватися на інноваційну економіку, розвиток людини, запити міжнародного ринку праці.

Забезпечення конкурентоспроможності освіти нині потребує:


  • перегляду кількості і структури закладів вищої освіти, а також навчальних напрямів і спеціальностей, приведення їх у відповідність до потреб економічного розвитку;

  • запровадження традиції ВНЗ, розробки відповідних положень і прове­дення їх акредитації на відповідність цим положенням;

  • створення умов для реалізації принципу автономності ВНЗ;

  • введення системи моніторингу якості освіти;

  • забезпечення прямого зв’язку між сферою освіти і ринком праці.

Освіта як соціальний інститут виконує економічну, соціальну і культурну функції. Економічна функція освіти полягає в: формуванні соціально-професійної структури галузей господарської діяльності; навчанні та вихованні робітників, що мають відповідні знання, уміння, навички, досвід; забезпеченні професійної орієнтації і професійного відбору молоді тощо. З метою реалізації цієї функції та формування принципово нових якісних знань, підготовки інноваційних кадрів для забезпечення науково-технічного розвитку національної економіки виникає необхідність сприяння з боку держави інтеграції академічної науки і вищих навчальних закладів, формуванню науково-освітніх центрів з підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації; спільній науково-дослідницькій діяльності закладів вищої освіти і ринку праці через зв’язки з промисловістю та сферою послуг у формі корпоративних університетів, академічних інкубаторів у складі ВНЗ, наукових парків.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка