Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка23/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ СТАРШОГО

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА

Надія Свердленко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук,доцент Т.П. Агапова

На сучасному етапі вдосконалення дошкільної освіти, велике значення надається проблемі формування естетичної культури дітей. Нові завдання змінили установки в естетичному вихованні дітей, де простежується напрям – від завдань спрямованих на сприймання, розуміння та насолоду прекрасного до завдань, спрямованих на розвиток інтересу та бажань творити прекрасне. На це вказують державні документи: закон України «Про освіту» та Державна Національна програма «Освіта»(Україна ХХI ст.); «Малятко».

Естетична культура вченими розглядається як здатність і вміння відчувати свій зв’язок зі світом, змістовно переживати й передавати повноту цих стосунків (Л. Артюх, М. Бахтін, Н. Мойсесюк, Л. Коган, В. Режко та ін.). Мистецтво відображає дійсність у художніх образах і перетворює зовнішні культурні цінності в морально-естетичні надбання людини. Тому саме твори мистецтва постають поширеними засобами формування естетичної культури дітей. Значна кількість робіт вчених присвячена проблемі впливу творів мистецтва на естетичну культуру дітей (Є. Антонович, О. Бабченко, Л. Ващенко, А. Зісь, В. Лутай та ін.). Розвиток здатності сприймати й усвідомлювати твори мистецтва залишається найбільш актуальним завданням у формуванні естетичної культури дітей. На думку сучасних вчених (Ю. Борєва, В. Ванслова, М. Кагана, В. Малахова) саме сприймання творів мистецтва дозволяє особистості увійти до світу духовного, прекрасного.

У своєму експериментальному дослідженні ми запропонували авторську програму «Формування естетичної культури дітей старшого дошкільного віку засобами мистецтва», яка спрямована на формування у дітей естетичних почуттів, смаків, знань про естетичні об’єкти, уміння відтворювати і творити естетичні образи. Педагогічні умови системного відбору художніх творів образотворчого мистецтва та музики дають змогу поєднувати твори мистецтва різних видів за темами, напрямками та послідовністю тощо. Педагогічні умови комплексного підходу дають можливість сприймати одночасно всі характерні ознаки художнього образу (ритм, звучання, колір, пропорцію, пластику тощо) та спонукати дитину до варіативного пошуку. Таким чином у магістерському дослідженні нами було доведено, що успішність формування естетичної культури здійснюється за умов варіативної,комплексної та системної послідовності художньо-творчих завдань, тому, що саме це стимулює його внутрішні сили до творчого пошуку.

ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІКИ СПІВРОБІТНИЦТВА

Наталія Свістова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.М. Лук’янченко

Згідно з «Концепцією національного виховання» в роботі вчителя мають бути провідними принципи гуманізації та демократизації. Одним з найважливіших факторів, що є рушійною силою у процесі гуманізації та демократизації школи є педагогіка співробітництва, яка передбачає індивідуалізацію навчання і виховання та творчий підход до творчої особистості.

Цей напрям у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ ст. було розроблено педагогами-новаторами Ш. Амонашвілі, В. Шаталовим, С. Лисенковою, В. Матвеєвим, С. Соловейчиком, які розвили думки В. Сухомлинського.

Аналіз праць зазнічених педагогів дозволяє виділити основні принципи педагогіки співробітництва:

1. Гуманне ставлення до дітей, яке реалізується через особистістно орієнтоване спілкуванняя (засновано на діалозі між вчителем та учнем), повагу до людської гідності, відчуття душевного стану під час розмови, збагаченні змісту освіти емоційним, особистітсно значущим матеріалом, стимулювання позитивних інтелектуальних почуттів, диференціацію та індивідуалізацію в навчальній і виховній роботі.

2. Індивідуально-диференційований підхід до учнів, який забезпечується чітким регулюванням обсягу та складності навчального матеріалу для уроків та домашніх завдань для кожного учня, особисте спілкування та педагогічну оцінку, яка повинна бути оптимістичною та визначає власні досягнення учня, бо лише тоді оцінка є стимулом що спонукає до активної розумової праці.

3. Педагогіка вільного вибору у всьому, де є для цього можливість і доцільність (особистістно-цінністне трактування та інтерпритація музичних творів у різних видах художньо-творчої діяльності).

4. Організація навчальної праці у різних формах колективної діяльності (попарно, мікрогрупами, групами). Роль вчителя визначається тактовним спрямуванням роботи учнів між собою.

5. Забеспечення мотивації навчальної діяльності яке досягається зверненням учня до самого себе, до свого внутрішнього «я», що сприяє розвитку здібностей та можливостей окремої індивідуальності та стимулює її самовиховання.

6. Само- та взаємооцінювання, яке необхідне для успішної навчальної діяльності й виховання повноцінної особистості, що сприяє формуванню адекватному та об’єктивному оцінюванню власних дій, вчинків та інших особистостей.

Отже, вище зазначені принципи педагогіки співробітництва є теоретично обгрунтованими та актуальними й відповідають сучасним тенденціям виховання майбутніх громадян суверенної України.



Роль пейзажного живопису у розвитку творчих

здібностей студентів

Се І

Науковий керівник – Народний художник України, професор І.В. Ковтун

Для художника-пейзажиста складною і далеко не легкою справою є створення глибоко чуттєвого, емоційного образу природи на полотні. Пейзаж на перший погляд ніби - то є спокійним вічним жанром. Та за оманливою легкістю цього жанру стоїть глибоке пізнання світу природи, вміння показати той незбагненний зміст краси, яким наповнене кожне явище в природі. Спостереження за різними станами природи, замальовки та етюди з натури є одним із способів досягнення висот майстерності пейзажиста.

Робота над пейзажем розпочинається з пошуку найцікавішого мотиву серед інших. Визначивши головне, на чому пейзажист вирішив зосередитись, необхідно вірно вибрати формат та розмір полотна. Деякі художники ведуть пошуки формату подумки, спостерігаючи натуру, змінюючи зорову позицію. Починаючи писати доцільно подумки уявити собі всю картину в цілому в завершеному вигляді В картині обов’язково повинно бути одне найголовніше місце, воно і є найбільш улюбленим. Саме воно повинно привертати увагу глядача. Це – зоровий центр. Все інше допомагає цьому головному бути найвиразнішим. Необхідно відповідно до задуму, точно знайти доцільне розміщення живописних плям та їх розміщення на полотні. Це – основа композиції. Розпочавши з головного «улюбленого» місця, визначити якого розміру повинно бути це місце на полотні, щоб повністю виразити свій задум. Тільки таким шляхом має народитися вірна композиція. Обов’язкове врахування законів цільності і контрастів їх дії приведе до успіху. Ці закони є необхідними для створення грамотного художньо якісного пейзажу, як і живопису взагалі. Фактура як основа полотна і сама поверхня ґрунту зовсім не байдужі творчому художнику-пейзажисту. Художник або ж наближає фактуру своєї картини до ідеально рівної поверхні ґрунту, або ж наносить корпусні пласти, які рельєфно виступають і заперечують цю рівну гладь. Олійний живопис дає широкі можливості варіювати фактурні рішення. Застосовувати ті чи інші живописні матеріали та інструменти художник дотримується певного методу побудови фарбового шару, спільного для різних майстрів. В історії техніки живопису відомо два методи: «багатошаровий» та «alia prima». їх розбіжності знаходять своє вираження у фактурі. Багатошаровий метод був ведучим у класичному живописі.Одним з найбільш яскравих виразників індивідуальності майстра є мазані, його динамічність та пластичність. Олійний пейзажний живопис, як не одна інша техніка стає в цьому випадку благодатним матеріалом для самовираження. За допомогою мазка, в залежності від власного задуму художник має можливість створити «зіткати», «виліпити» в пейзажі чуттєвий образ, розкривши його особливий характер, індивідуальну неповторність, а можливо унікальність.

Широка потреба творчої діяльності в інформаційному суспільстві вимагає кардинального підвищення статусу предметів художнього циклу.

ПРОБЛЕМАТИКА ЗАГАЛЬНОГО РОЗУМОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Світлана Семенюк

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент О.О. Сегеда

Соціальний, матеріальний, професійний та інтелектуальний потенціал будь-якої країни визначається рівнем розумового розвитку кожної особистості. Тому, в наш час, проблема визначення цього рівня займає значне місце в науці, зокрема в психології, яка безпосередньо торкається даних питань.

Рівень розвитку розумових здібностей це і ступінь розвитку пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам’яті й уяви), і сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимог соціуму, вміння виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти інших та вибудовувати власні судження.

Розумові здібності часто ототожнюються з поняттям інтелект, який в свою чергу ототожнюється із стилем та стратегією розв’язування проблеми, з ефективністю індивідуального підходу до ситуацій, що вимагають пізнавальної активності. Істотними якостями людського інтелекту є допитливість і глибина розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість.

Але розумовий розвиток може трактуватися не тільки як інтелектуальний рівень та сукупність пізнавальних здібностей, але й як творчий процес, його прийнято пов’язувати з творчим потенціалом особистості. Так в сучасній науці дослідження рівня розумового розвитку зазвичай доповнюються дослідженням рівня креативності, яка виявляється не тільки в мисленні, але і в спілкуванні, а також в будь-яких видах діяльності. Таким чином, проблематика розумових здібностей представлена досить широко і поставлена неоднозначно.

Проблемами розвитку розумових здібностей в тому числі й інтелекту займались такі провідні вітчизняні вчені, як С. Рубінштейн, М. Холодна, Д. Ельконін. Серед зарубіжних науковців слід виділити Д. Гілфорда, Фр. Гальтона, А. Біне, К. Спірмена, Л. Терстоуна та багато інших.

Спираючись на проведений аналіз та актуальність поставлених питань, мета дослідження постає у виявленні особливостей розумових здібностей особистості, зокрема в юнацькому віці, та виявлення взаємозв’язку з пізнавальною сферою юнаків. Бо саме юність – це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в цьому світі, період особистісного і професійного самовизначення. Саме в цей час закріплюються і вдосконалюються набуті раніше пізнавальні здібності і посилюється розумовий розвиток.

Отже, проблема розумового розвитку в юнацькому віці, зокрема студентства, в психології завжди була безпосередньо пов’язана з пізнавальною сферою, інтелектом та творчим потенціалом як єдиним, комплексним особистісним потенціалом. Розвиток інтелектуальних процесів та креативності в юнацькому віці забезпечує інтенсивний когнітивний та особистісний розвиток і, в цьому світлі, набуває наукової та практичної значущості.

НАВЧАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ІГРИ У ВНЗ

Тетяна Сидоренко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.С. Філатова

Педагогічні ігри можна й доцільно широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. Будь-яка гра є засобом розвитку уваги, спостережливості, кмітливості. Збільшення розумового навантаження змушує замислитися над тим, як підтримати в учнів інтерес до матеріалу, що вивчається, їх активність протягом усього року. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, безпосередності, неудаваної цікавості.

Гра – це творчість і водночас праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно мислити, розвивається увага, прагнення до знань. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються: пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, розвивають уяву, фантазію. Навіть найпасивніші діти включаються в гру з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів.

Гра – одна з найважливіших сфер життєдіяльності дитини, підлітка. Зливаючись з працею, навчанням, мистецтвом, спортом, вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя. Тому вони мають генетичний зв’язок з усіма видами діяльності людини і є специфічно дитячою формою і пізнання, і праці, і спілкування, і мистецтва, і спорту. Звідси й назви ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, музичні, художні, рухливі, спортивні, комп’ютерні, гра – праця, гра – спілкування, гри – драматизації.

Проте цей засіб рідко використовують вчителі та викладачі педагогічних навчальних закладів. Головна причина, мабуть, у тому, що багато з них розглядають їх як дитячі забави, не варті уваги солідної освіченої людини. З дитинства діти звикають чути: «Досить гратися, час зайнятися серйозною справою», або: «Стомився працювати – піди пограйся». У такий спосіб у дитячій свідомості формується жорсткий стереотип: гра – це щось несерйозне, легковажне.

Ще одна причина полягає в тому, що навчально-педагогічна гра потребує певних педагогічних зусиль, значного часу на її створення, підготовку й режисуру, методичної і педагогічної майстерності. Набагато простіше казати учням чи студентам: «Робити треба так!», «Повторіть за мною».

Однак не можна ігнорувати той факт, що молоді вчителі, які під час навчання у вищому педагогічному закладі брали участь у навчально-педагогічних іграх, краще підготовлені до творчої роботи в школі. Адже в основу навчально-педагогічної гри покладено загально-ігрові елементи: психолого-педагогічну проблему; наявність ролей; ситуацій, в яких відбувається їх реалізація; дії, якими реалізується роль; різноманітні ігрові предмети. Будь-яка навчально-педагогічна гра потребує від її учасників глибоких знань не тільки конкретної теми, а й курсів педагогіки і психології, методики виховної роботи й основ педагогічної майстерності.



ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІРМИ:СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА

Максим Сиромятников

Науковий керівник – доктор економічних наук, доцент О.С. Марченко

Перехід до інноваційного типу економічного розвитку безпосередньо пов’язано з нагромадженням та ефективним використанням інноваційного потенціалу національної економіки.

У сучасній науковій літературі, присвяченій проблемам інноваційної діяльності, переважає ресурсний підхід до визначення інноваційного потенціалу. Його розкриттю присвячено праці В. Гусєва, Д. Кокуріна, В. Мартиненка, Л. Мельника, Л. Федулової. На базі ресурсного підходу у широкому розумінні у складі інноваційного потенціалу виокремлено такі блоки, як сукупність ресурсів, їхня комбінація, управління.

Інноваційний потенціал економіки – це сукупність чинників інноваційного економічного розвитку (ресурсних – ресурсний потенціал, результативних, пов’язаних з реалізацією наявних можливостей здійснення сучасного інноваційного процесу, внутрішніх – здатність економічної системи сприймати і впроваджувати інновації).

На мікроекономічному рівні дослідники виокремлюють інноваційний потенціал фірми. Спираючись на трирівневу структуру інноваційного потенціалу, стосовно фірми у його змісті можливо виокремити рівні:

ресурсний – ресурсний потенціалу інноваційної діяльності;

внутрішній – здатність працівників фірми сприймати і впроваджувати інновації, ступінь їх інновативності;

результативний – реалізація фірмою інноваційних можливостей як показник ефективності використання її ресурсного потенціалу і внутрішніх чинників інноваційної діяльності.

Специфічні й інтерспецифічні інтелектуальні ресурси, що приймають форму інтелектуального капіталу, складають ресурсний рівень інноваційного потенціалу фірми як сукупності чинників, що забезпечують, по-перше, її інноваційну діяльність, по-друге, її комплексне оновлення як одиниці бізнесу в умовах інноваційної моделі економічного розвитку.

Важливим складником внутрішнього рівня інноваційного потенціалу фірми є інноваційна культура і інноваційне мислення її співробітників, їх здатність знаходити та використовувати зовнішні і внутрішні джерела інноваційних можливостей.

Результативний рівень інноваційного потенціалу фірми визначається не тільки внутрішньофірмовими чинниками, такими як ресурсний потенціал і інновативність її працівників, а й зовнішніми – існуючими в країні соціально-економічними, політичними, правовими, культурними умовами інноваційної діяльності, розвитком національної інноваційної системи, інноваційною активністю господарюючих суб’єктів.



ИЗОБРАЗИТЕЛЬНЫЕ СРЕДСТВА В РОМАНЕ

М.БУЛГАКОВА «БЕЛАЯ ГВАРДИЯ»

Наталья Симбирева

Научный руководитель – кандидат филологических наук, профессор Т.П. Стаканкова

Прозе М. Булгакова свойственна неповторимая поэтичность, образность языковых средств, своеобразие видения исторического времени, глубокий психологизм. Особую поэтичность повествованию придает использование разнообразных, но всегда удивительно точных образно-изобразительных средств.

Так, довольно частое употребление в романе повторов дает возможность экспрессивного выделения, подчеркивания описываемой ситуации в тексте. Использование такого лексико-стилистического приема позволяет Булгакову обозначить эмоциональное состояние персонажа, как динамическое переживание, изменчивое и противоречивое в своем течении, придать сообщению напряжение, приподнятость и эмоциональность.

Не случайно обилие сравнений в романе и их нетрадиционность. Сравнения используются М. Булгаковым для передачи его индивидуально-авторского видения мира для усиления выразительности повествования, служат средством образной конкретизации, эмоций.

Признаком поэтичности повествования является наличие огромного количества метафор разных типов, которые выражают эстетическую функцию. Их цель – вызвать представления. Метафоры у М. Булгакова необычны и интересны. Даже традиционные, укрепившиеся в языке метафоры, М. Булгаков преобразует в соответствии со своим мировосприятием, что придает неповторимое своеобразие всему повествованию.

Разнообразное использование эпитетов в романе позволяет повествователю создавать эпические фрагменты, которые являются важным фоном романа.

В результате наблюдения за художественной речью романа было установлено, что тропы разных типов взаимодействуют, объединяясь в сложные тропы. Сочетаемость тропов можно считать показателем стилистических особенностей текста.

В ходе исследования установлено, что одним из элементов стиля М. Булгакова является цветопись, то есть отбор цветообозначений и распределение их в тексте так, чтобы средствами языка воссоздать зрительно ощутимую картину мира. Использование в романе цветовых эпитетов позволило М. Булгакову ярче, точнее передать атмосферу того времени, настроения героев, делает повествование более выразительным и эмоционально насыщенным

Через сочетание стилистических фигур, ритма, интонации, различных образно-изобразительных средств происходит субъективирование повествования. В этом заключается парадоксальный секрет художественного текста: отображая действительность, художник обнаруживает себя, а выражая свои думы и чаяния, отображает мир, себя в мире.



ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО НАВЧАННЯ ТЕОРІЇ

ЙМОВІРНОСТЕЙ ТА МАТЕМАТИЧНОЇ СТАТИСТИКИ

Володимир Скарга

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Т.І. Дейніченко

Глибокі соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні, що орієнтується на входження у світовий освітній простір, потребують реформування системи вищої освіти, її удосконалення, підвищення рівня її якості з метою забезпечення підготовки кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, впровадження наукоємних технологій. Це спрямовує педагогічні ВНЗ на перегляд змісту, методів і форм навчання і потребує розробки науково-методичного забезпечення професійної компетентності майбутнього вчителя.

Розгляд цієї проблеми безпосередньо пов’язаний з розвитком дидактики вищої школи, в якій підготовка студентів до вивчення теорії ймовірностей та математичної статистики є складником навчального процесу ВНЗ, а значення методів теорії ймовірностей та математичної статистики в підготовці майбутнього вчителя полягає не тільки в забезпеченні свідомого засвоєння навчального матеріалу, міцності набутих знань, але й творчого їх застосування на практиці, що є передумовою виховання і розвитку особистості.

Стаття лежить у руслі означеної проблеми, оскільки передбачає висвітлення питань розробки науково-методичного забезпечення підготовки студентів природничо-математичних спеціальностей до навчання теорії ймовірностей та математичної статистики в процесі їхньої професійної підготовки, що вимагає впровадження інноваційних форм і методів навчання, його варіативності й диверсифікації, спрямованих на особистість студента.

Під науково-методичним забезпеченням підготовки студентів розуміємо сукупність змістових і процесуальних засобів, які сприяють формуванню готовності майбутніх учителів до навчання теорії ймовірностей та математичної статистики.

Аналіз літературних джерел з проблеми формування готовності особистості до діяльності свідчить, що у багатьох працях науковців (П. Гальперін, Н. Кузьміна, В. Сластьонін та ін.) готовність розглядається як системне утворення, яке містить позитивне ставлення до діяльності, загальні й спеціальні знання, передбачає сформованість необхідних умінь, навичок, особистісних якостей, що дають змогу досягти успіху в професійній діяльності.

Вектор даного дослідження спрямовано на досягнення мети щодо наукового обґрунтування й експериментальної перевірки особистісно орієнтованої технології підготовки студентів педагогічного ВНЗ до навчання теорії ймовірностей та математичної статистики, яка передбачає діагностику навчальних можливостей студентів та безпосередню організацію навчально-пізнавальної діяльності майбутніх учителів з опорою на індивідуальний потенціал особистості (зовнішні та внутрішні ресурсні можливості), що сприяє виявленню індивідуальних результатів навчання, вимагає їх корекції, забезпечуючи ефективність навчальної діяльності.



СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ЄС

Інеса Сметанюк

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент І.В. Кадєєва

Найбільш структурованим інтеграційним об'єднанням сучасності можна вважати Європейський Союз (ЄС), до складу якого входять 27 країн-членів. Входження України до ЄС є стратегічним напрямом міжнародної економічної інтеграції нашої країни. Залучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту нашої країни.

Співпраця України з ЄС здійснюється на основі «Угоди про партнерство та співробітництво», підписаної в 1994 р. Згідно з цією угодою сформовані та функціонують такі спільні органи України та ЄС, як Рада з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва. В рамках останнього створені та функціонують чотири комітети: з питань економіки, статистики, фінансів; енергетики, цивільного ядерного сектору, охорони навколишнього середовища; транспорту, науки та технологій, телекомунікації, освіти та навчання; співробітництва, митної справи та боротьби з нелегальною міграцією, відмивання грошей, боротьби з наркобізнесом.

На сьогодні Європейський Союз є найбільшим інвестором та торговельним партнером України, а також найбільшим донором безоплатної фінансової допомоги (обсяг технічної допомоги за 2006-2009 рр. становив понад 910 млн. євро). З початку XXI ст. простежується позитивна тенденція до зростання зовнішньоторговельного товарообігу з країнами ЄС. У структурі інвестиційних джерел та економічних відносин України з країнами Євросоюзу переважають найрозвинутіші країни, серед них Німеччина, Італія, Велика Британія, Австрія, Нідерланди.

Україна також отримала статус спостерігача у Договорі про Енергетичне Співтовариство. Прийнято заявку щодо приєднання Об'єднаної Енергетичної Системи України до Співтовариства з координації передачі електроенергії (UCTE). Реалізуються програми співпраці з Румунією, Польщею, Білоруссю, Угорщиною та Словаччиною в рамках Європейської політики сусідства.

Однією з принципово важливих умов вступу до Європейського Союзу є досягнення рівня доходу на душу населення, який хоча б орієнтовно наближався до рівня найбідніших країн, які вже є його членами. З одного боку, входження 10 нових центральноєвропейських країн до ЄС, рівень ВВП на душу населення в яких значно нижчий, ніж у найбідніших країнах старого складу ЄС, дає Україні реальну можливість наблизитися до них за умов сталого економічного розвитку. З іншого боку, Україна за рівнем доходів на душу населення та іншої сукупності показників, що характеризують рівень життя в країні, посідає лише 78 місце (Росія – 62 місце, Білорусь – 67).

Отже, одним із найголовніших завдань для нашої держави у плані поглиблення форм співробітництва з ЄС є забезпечення стійкого, випереджального, інноваційного розвитку національної економіки.


1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка