Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка24/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ХОРЕОГРАФІЇ

Катерина Собкалова

Науковий керівник – старший викладач О.В. Барабаш

У державній національній програмі «Освіта: Україна XXІ століття» головна мета національного виховання молоді на сучасному етапі визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну, культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

У наш час із зростом хореографічних аматорських клективів в школі, дитячих позашкільних закладах професійна підготовка педагога-хореографа набуває особливого значення, що визначається у володінні педагогічною майстерністю на новому рівні, вмінні приймати і вирішувати творчі завдання. Сучасний вчитель хореографії повинен досконало знати предмет, знати педагогічні принципи роботи з дітьми, вивчити анатомію людини, розумітися на музиці, бути психологом і знаходитись у творчому балетмейстерському пошуку.

Теоретико-методологічні розробки у вітчизняній педагогіці наполягають на відповідальності педагога-хореографа сучасним вимогам, а саме:

- вміння застосовувати диференційований підхід до учнів;

- використання нетрадиційних форм навчання;

- досконале знання предмета та ін.

Одним з компонентів креативних здібностей вчителя-хореографа є володіння уміннями переробляти зразки народної хореографічної творчості у високохудожні твори сучасного мистецтва танцю. Сучасні хореографи звертаються до народних традицій, черпають в них натхнення, нові ідеї втілюючи їх у сучасність. Наявність в репертуарі дитячих колективів танців з національною тематикою сприяє вихованню культурної сівдомості у дитини, історичної та культурної пам’яті, поваги до спадщини народу через українські танці.

Український танцювальний фольклор різноманітний та багатогранний, розвивався впродовж всієї історії народу. Українці здавна славились народним мистецтвом танцю, кожна визначна подія в житті перетворювалась у свято, на якому виконували пісні, танці, інструментальну музику. Елементи народної культури є невід’ємною складовою національного виховання, що спрямовано на формування достойного громадянина держави.

З точки зору гуманістичної психології кожна людина є унікальною, неповторною особистітю, здатною до самовдосконалення, до розвитку власних творчих здібностей. Отже проблема формування креативних здібностей майбутніх вчителів хореографії залишається актуальною і сьогодні.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ У СУСПІЛЬСТВІ РИЗИКУ

Євгенія Солошенко

Науковий керівник – кандидат соціологічних наук, доцент І.П. Шепеленко

Нинішнє покоління молоді часто вважають вільним від певних ціннісних, моральних орієнтирів та традицій. Це є великою проблемою для нашого суспільства, яке зазнає трансформації. Існують різні точки зору щодо майбутнього розвитку країни та наявністю багатьох неформальних об’єднань молоді. З іншого боку, незаповнену порожнину у ніші та свідомості молодого покоління цілком можливо заповнити, проте для цього потрібні сприятливі умови, такі як: наявність сталих моделей траєкторії розвитку життя як особистості, так і суспільства в цілому. Надзвичайно важливо забезпечити умови соціалізації молодого покоління аби запобігти його втраті для суспільства.

Видається цілком логічним, що молодь може отримувати максимальне задоволення соціальних запитів саме у випадку активного включення у громадсько-політичне життя, співпрацю із суспільними інститутами та участь у їх роботі. Саме таким чином умови соціалізації молоді будуть максимально зручними та відповідними їхнім реальним запитам.

Вагомий вклад у розробку проблем соціалізації особистості внесли такі соціологи як, В. Астахова, Г. Андреєва, В. Городяненко, М. Добрускін, І. Кон, А. Кравченко, А. Лантух, Д. Литвиненко, П. Павличенко, І. Рущенко, Ж. Тощенко, М. Теремко, В. Ядов, Р. Злотніков, В. Тугарінов, Н. Смелзер та ін.

Процес соціалізації людини взагалі та студентської молоді зокрема, її формування та розвиток, становлення як особистості, відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем, яке впливає різними соціальними чинниками. Усі чинники можна звести до трьох груп: 1) макрочинники, 2) мезочинники, 3) мікрочинники.

Для підготовки соціальнозначимої особи вміст освіти, форми і методи роботи у вузі повинні мати соціалізуючий початок, бути соціально обумовленими. На рівні вищого навчального закладу до основних чинників соціалізації студентської молоді можна віднести: вузівську систему навчання і виховання; громадсько-політичну діяльність; бачення соціальної перспективи; кар’єру; наукову та творчу діяльність; виробничу та навчальну практику; вторинну зайнятість.

У соціологічній теорії склалося протиріччя між необхідністю соціалізації студентів у вищих навчальних закладах і відсутності технології соціалізації, діагностичних методик визначення результатів соціалізації особистості.

Одним з найбільш перспективних шляхів розв’язання проблеми соціалізації вітчизняного студентства може бути поширення у загальнодержавному масштабі напрацьованого протягом останніх п’яти років досвіду створення у вищих навчальних закладах спеціалізованих підрозділів – студентських соціальних служб, – які здатні професійно вирішувати відповідні завдання згідно з сучасними досягненнями теорії і практики соціальної роботи.

ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ЗМІСТОВОЇ ЛІНІЇ В ШКОЛІ ТА

В ПЕДАГОГІЧНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Оксана Сорока

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Н.І. Стяглик

Функціональна змістова лінія є однією з основних у шкільному курсі математики. Осмислення її ролі в реалізації сучасних підходів до навчання (компетентнісного, розвиваючого, дослідницького тощо) є актуальним методичним завданням.

У програмі з математики в основній школі функціональна змістова лінія розпочинається темою «Функції» у 7 класі, підтримується розглядом окремих класів функції протягом 8 класу і займає чільне місце у 9 класі.

У програмі курсу «Алгебра і початки аналізу» для учнів старших класів усіх рівнів функціональна змістова лінія є головною. Тому не випадково курс починається з теми «Функції, їхні властивості і графіки», яка передбачає повторення, систематизацію, розширення і поглиблення знань і вмінь учнів, отриманих в основній школі. Таким чином закладається фундамент для реалізації функціональної змістової лінії.

Функціональна змістова лінія забезпечує умови для органічної взаємодії багатьох прийомів розумової діяльності: моделювання потребує аналітичних та графічних умінь, образне мислення пов’язане з образами навколишнього світу. Повноцінна реалізація функціональної змістової лінії дає змогу зробити вагомий внесок в реалізацію прикладної спрямованості навчання математики, забезпечити цілісність курсу математики для різних рівнів засвоєння навчального матеріалу.

Основним призначенням функціональної змістової лінії у шкільному курсі математики є формування функціонального мислення. Цей вид мислення дає змогу людині бачити і досліджувати причинно-наслідкові зв’язки, аналізувати їхні параметри. Він передбачає сформованість багатьох загальнопізнавальних прийомів діяльності (аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація тощо) і разом з цим сприяє їх розвиненню.

Тому несформованість функціонального мислення є майже головною бідою значної частини студентів педагогічних вищих навчальних закладів. Йдеться не про суму знань, а про готовність до сприйняття на свідомому рівні ідей аналізу та їх застосувань. Повноцінна реалізація функціональної лінії в педагогічних вищих навчальних закладах можлива лише за умови усвідомлення студентами особливостей функціонального мислення, характерних для нього дій і прийомів діяльності як із загальнокультурного погляду, так і з прикладного.

Отже, можна зробити висновок, що повноцінна реалізація змістової лінії дає змогу забезпечити взаємозв’язок між курсами математики загальноосвітньої школи та педагогічних вищих навчальних закладів.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ У ПІДГОТОВЦІ БАЯНІСТА

Андрій Столбунов

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.В. Васильєва

У справі підготовки баяніста виховання та навчання складають єдине ціле у загальному педагогічному процесі. Основна мета педагога – розвинути в учня любов до музики і музичного мислення, навчити розуміти художній твір та емоційно відгукуватися на його зміст, забезпечити досконале володіння інструментом і всебічне зростання виконавських навичок свого вихованця.

Розуміння художнього твору знаходиться у тісному зв’язку з емоційним відгуком на його зміст. За для цього необхідно вивчати твори, які будуть зрозумілими учню. Підвищити зацікавленість майбутнього баяніста музикою та прищепити любов до неї допоможе високохудожній показ творів самим педагогом.

Основним засобом виховання є репертуар. Для того щоб підготовити кваліфікованого баяніста, необхідно проходити з ним твори різноманітні за жанрами і стилями. Значну частину навчального репертуару повинні складати обробки народних пісень і танців, адже баян – інструмент народний. Поряд з цим педагогічний репертуар необхідно доповнювати класичними творами у перекладі для баяна.

Підвищуючи загальний музичний рівень учня, необхідно розвивати його технічні можливості. Запорука успіху у цьому – правильна і систематична робота на інструменті за умови любові до самого процесу навчання і глибокого розуміння завдань поставлених педагогом. Необхідно також навчити баяніста знаходити помилки і недоліки процесу самостійної роботи, виховати наполегливість і стремління до подолання труднощів.

Педагог несе відповідальність не тільки за технічно-виконавський ріст своїх учнів, а й за їх погляди, смаки, які у значній мірі формуються під впливом вчителя. Саме наставник виховує дисципліну учня, його ставлення до вивчення інших предметів, ставлення до оточуючих тощо. У процесі індивідуальних занять вчитель має можливість проводити бесіди на різні теми, ближче знайомитися з їх життям, розуміти їх недоліки. Отже, викладач гри на баяні повинен всебічно впливати на учнів, тільки так він може добитися як технічного, так і емоційного розвитку.



ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДНЗ

Ірина Столова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук Н.К. Рудічєва

Проблема мовленнєвої підготовки майбутнього педагога базується на понятті мовленнєвої компетенції. Вона сьогодні є однією з провідних базисних характеристик особистості, одним із найважливіших виявів її цілісності й самодостатності. Від сформованих навичок мовленнєвої поведінки фахівця великою мірою залежить інтерес його вихованців до оточуючого середовища, природи, світу мистецтва тощо. Для вихователя важливо володіти засобами красномовства, бути комунікативно компетентним, щоб своїми знаннями захопити вихованців.

Саме тому проблема мовленнєвого розвитку педагогічного спеціаліста останнім часом стали предметом досліджень науковців. Окремі аспекти вивчення і шляхи формування мовлення педагогічного спеціаліста розглядалися вченими А. Богуш, М. Львовим, Д. Ізарєнковим.

Спостерігаючи за навчальною діяльністю студентів, хочеться відзначити, що їхнє мовлення, і комунікативні уміння зокрема, є далекими від вимоги часу. Багато студентів нехтують українською літературною мовою, віддаючи перевагу суржику, просторічній мові, легко переходять у спілкуванні на російську. Серйозними недоліками мовленнєвої поведінки більшості студентів є невміння публічно виразно читати, декламувати, виголошувати зв’язний текст, спонтанно включатися у розмову і підтримувати її. Значну роль відіграє і психологічний аспект спілкування. Саме тому так важливо молодим людям, навчаючись в університеті, готувати себе до роботи з учнями не тільки опановуючи цикл обов’язкових дисциплін, що становлять базову основу фахової підготовки, а й активно розвивати мовлення й мислення, формувати комунікативну компетенцію.

Компетентність не може зводитися до знань і навичок. У смисловому значенні вона охоплює три аспекти: знання, вміння, навички. На основі мовної й мовленнєвої компетенції формується комунікативна.

Комунікативна компетентність передбачає насамперед уміння людини спілкуватися з іншими людьми, використовувати відповідні засоби виразності та ініціативні прояви. Опорою в цих мовленнєвих діях стають формули мовленнєвого етикету, які є невід’ємним чинником комунікації. Тому формування комунікативних умінь насамперед починається з засвоєння формул мовленнєвого етикету, призначених для обслуговування найрізноманітніших мовленнєвих ситуацій: вітання, знайомства, вибачення, подяки, прохання, привернення уваги, згоди, відмови, заборони, побажання, телефонної розмови тощо.

То ж, готуючи майбутніх спеціалістів для роботи з дітьми, де комунікативна компетентність є надзвичайно важливою ланкою навчально-виховного процесу. Розвиток мовленнєво-комунікативної компетенції у стінах вищого навчального закладу забезпечить майбутньому спеціалістові успішну реалізацію вимог сучасного дошкільного навчального закладу.



СИНОНІМИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТ ЕКСПЛІКАЦІЇ МКС ПИСЬМЕННИКА (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ І. БАГРЯНОГО «ТИГРОЛОВИ»

Вікторія Субота

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент В.І. Бездітко

Сучасна проблематика лінгвістичних студій надає все більшої ваги вивченню мовної картини світу (МКС) окремого художника слова. Проблема дослідження мовної картини світу письменника з погляду вербальних особливостей її вираження представлена в наукових працях таких лінгвістів, як С. Єрмоленко, Л. Лисиченко, В. Калашника, Л. Мацько, К. Голобородька, О. Маленко та ін.

Метою дослідження є продемонструвати невичерпні можливості синонімічних засобів у формуванні мовної картини світу Івана Багряного на матеріалі роману «Тигролови». Мовна картина світу розвивається не тільки шляхом виявлення й називання нових явищ, але й шляхом поглиблення знань про властивості вже відомих явищ і понять. У кожного письменника є власна картина світу, яку він постійно вдосконалює, доповнює новими деталями, переосмислює. Концептуальною домінантою нашого дослідження є теза про те, що особливо яскраво індивідуальна мовна картина світу виявляється в художній творчості, де відбивається вже не загальна МКС, а поетична мовна картина світу письменника, позначена його індивідуальністю.

І. Багряний уміє відчути слово в усіх його семантичних нюансах. Тому і з’являються яскраві прикметникові і дієприкметникові синоніми: «Так ось вони [каторжники] справжні, реальні, невигадані і – незчисленні» [1, 39]. У цьому фрагменті тексту відбувається семантичне зближення слів за подібністю понять. Ужиті в одному ряду, вони об’єднуються спільним елементом значення «який відповідає дійсності» і вже сприймаються як синоніми.

І. Багряний найширше використовує дієслівну синоніміку. Пояснюється це, очевидно, тим, що дієслово – це і носій динамічної ознаки, і здебільшого центр предикації, і база для створення багатьох художніх образів, і одна з важливих стилерозрізнюючих ознак: «Може, то поїзд свистить і гуде, може, грюкають і клекочуть колеса, може, то вітер сибірський гуде стоголосо» [1, 32]. У даному випадку автором використано дієслова для підсилення емоційно-експресивної характеристики, нагнітання певних ознак.

Стилістично-виражальні можливості іменників розкриваються в тексті, побудованому на іменниковій основі: «Повінь незміряної туги.., а чи понурого смутку» [1, 27]. Іменник туга вказує на вищий ступінь вияву ознаки, що підкреслюється контекстуальним оточенням – дієприкметником незміряної. Отже, засобами, якими письменник створює неповторні художні образи, є певні елементи мови, що об’єднуються в систему синонімів. Синонімізація у І. Багряного має діяльнісний характер й експлікована авторською позицією.

Література



  1. Багряний І. Вибрані твори. – К., 2007.

КОМП’ЮТЕРНА ГРАФІКА ЯК КОМПОНЕНТ

ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Ольга Суботська

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент І.О. Малініна

У сучасному світі, світі в якому інформаційний потік, що обрушується на людину на стільки великий, що людям доводиться звертатися по допомогу до різноманітної техніки. Зараз важко уявити собі людину, яка не користується телевізором, друкарською машинкою або комп’ютером. Розвиток людських задатків, перетворення їх у здібності – одне із завдань навчання і виховання, вирішити яке без знань і розвитку пізнавальних процесів не можна. У міру їх розвитку, удосконалюються і самі здібності, набуваючи потрібні якості. Зараз, щоб успішно розвивати пізнавальні процеси в навчальної діяльності, необхідно шукати більш сучасні засоби і методи навчання. Використання комп’ютера з його величезними універсальними можливостями на уроках у школі та комп’ютерної графіки у ВНЗ і буде бути одним з таких засобів. Комп’ютерна графіка як вид діяльності широко застосовується як серед дизайнерів, так і серед науковців. Комп’ютерна графіка, як освітня дисципліна швидко розвивається. Сьогодні її метою є підвищення ефективності застосування людиною комп’ютера як інструмента. Комп’ютерна грамотність визначається не тільки умінням програмувати, а, в основному, умінням використовувати готові програмні продукти, розраховані на призначений для користувача рівень. Ця тенденція з’явилася завдяки широкому розгляду «м’яких» продуктів, орієнтованих на непідготовлених користувачів. Комп’ютерна графіка – розділ інформатики, що вивчає засоби і способи створення та обробки графічних зображень за допомогою комп’ютерної техніки. Незважаючи на те, що для роботи з комп’ютерною графікою існує безліч класів програмного забезпечення, розрізняють чотири види комп’ютерної графіки. Це растрова графіка, векторна графіка, тривимірна і фрактальна графіка. Вони відрізняються принципами формування зображення при відображенні на екрані монітора або при друкуванні на папері. В роботі з комп’ютерною графікою треба враховувати безліч факторів, таких як роздільна здатність екрану, роздільна здатність картинки, фізичний розмір зображення, глибина кольору, кольорова модель (RGB, CMYK, НSB), графічні формати (PDF, EPS, JEPG, Bitmap, GIF, PNG, PSD, TIFF, WMF, CDR, OGM, AI – в залежності від типу графіки). Це все дає широкі можливості у роботі та створенні нових засобів наочності, дизайнерських та художніх творінь.

Майбутнє дає нам шанс продовжити комп’ютерний розвиток в графічному мистецтві, живопису та інших сферах життя, де людина, час і творчість переплетені. Необхідно проектування нового навчального процесу на основі сучасної психолого-педагогічної теорії. У сфері дизайнерської діяльності, комп’ютерна графіка вже здобула свою незамінність. А подальший розвиток комп’ютерної графіки у навчанні залежить педагогічно і психологічно обґрунтованої перебудови всього навчально-виховного процесу.



ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ЯК ФАКТОР ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВНЗ

ТетянаТараненко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Г.В. Бурма

Професійне становлення майбутніх педагогів дошкільної освіти в освітньому просторі вищого навчального закладу – це водночас мета, процес і результат фахової підготовки студентів. У цей період відбувається поетапний, динамічний і керований процес їхнього входження у професію, який супроводжується розвитком і зміною особистих і професійних якостей, усвідомленням свого професійного вибору, формуванням позитивного ставлення до майбутньої професії, оволодінням системою фахових знань і компетентностей.

Поняття «освітній простір», яке з’явилося в науковому обігу наприкінці 80-х рр. ХХ століття, увійшло до державних документів, що регламентують розвиток освітньої галузі й органічно вписується в систему педагогічних понять, які асоціюються з освітньою інфраструктурою суспільства, локалізацією ринку освітніх послуг у межах конкретного реґіону Української держави, соціуму.

З урахуванням наявних трактувань сутності означеного педагогічного феномену, (Б. Ельконін, В. Панов, В. Слободчиков та інші) освітній простір вищого навчального закладу, що здійснює підготовку педагогічних кадрів, зокрема дошкільного фаху, характеризуємо як педагогічно доцільно сформований спосіб життєдіяльності його суб’єктів, як систему умов, впливів і можливостей професійного навчання студентів.

Освітній простір вищого навчального закладу створюється для забезпечення професійного становлення майбутнього фахівця дошкільної освіти. Ми виходимо з того, що професійне становлення – це динамічне психолого-педагогічне утворення, структурними компонентами якого виступають: уявлення про професію й особистість професіонала; уявлення про себе як майбутнього професіонала; уявлення про своє потенційне професійне майбутнє. Включення студентів у спеціально створений освітній простір ВНЗ призводить до злиття і взаємопроникнення зазначених компонентів професійного уявлення і, як наслідок, формує суб’єктну особистісну модель професійної підготовки, яка регулює подальший особистісно-професійний розвиток спеціаліста дошкільної освіти.

Особливого значення у проведенні дослідження набуло створення такого простору професійної майстерності та творчого самовираження суб’єктів професійної підготовки, який характеризує майстерність викладачів, володіння ними новими педагогічними технологіями організації навчального процесу у ВНЗ, творчу співпрацю зі студентами в теоретичному і практичному освітньому просторі, в позааудиторному спілкуванні, творче самовираження студентів через пошук свого «Я»-професійного і «Я»-особистісного.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДНЗ

Ольга Тарасік

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент А.В. Поденко

Проблема створення умов для цілісного, гармонійного розвитку дитини дошкільного віку в освітньому процесі – є одним із пріоритетних напрямів діяльності дошкільного навчального закладу (далі ДНЗ). Базовими ознаками гармонійного розвитку дитини є її фізичне, психічне, моральне та інтелектуальне здоров’я. Разом з тим, з кожним роком зростає турбота батьків і педагогів дошкільної ланки освіти щодо погіршення якості фізичного, психічного і морального розвитку і здоров’я вихованців дошкільних навчальних закладів. Нажаль, заклад освіти не може функціонувати вільно та окремо від суспільства, він є відбиттям процесів, які відбуваються в Україні сьогодні. Тому не можна всю провину за наявні проблеми розвитку і виховання дітей покладати на педагогів.

Психологічна служба поступово стає значущим компонентом цілісної системи дошкільної і шкільної освіти.

Психолого-педагогічний супровід освітнього процесу в ДНЗ може здійснюватись тільки у плідній співпраці з усіма суб’єктами: дітьми, батьками, педагогами та спеціалістами різного профілю (дефектологами, медиками та ін.) у разі необхідності.

Перед психологічною службою сьогодні стоїть складне завдання: як в умовах кризи соціального і культурного життя, за ситуації, коли сфери вітчизняної освіти і охорони здоров’я ще не мають достатньої державної підтримки, забезпечити збереження і захищеність психологічного здоров’я конкретної дитини.

Ідея психологічного супроводу освітнього процесу ґрунтується на необхідності бачення педагогами загальної картини проблем навчання дітей в системі дошкільної освіти. У теорії супроводу важливим положенням виступає твердження, що носієм проблеми розвитку дитини у кожному конкретному випадку виступає і сама дитина, і її батьки, і педагоги, і найближче оточення дитини.

Отже, беручи до уваги науково-теоретичні аспекти становлення різних моделей діяльності практичного психолога в системі освіти, вважаємо що саме психолого-педагогічний супровід забезпечує ефективне та комплексне вирішення проблем розвитку дитини в освітньому процесі ДНЗ у взаємодії з педагогами і батьками.

Перспективи подальшої роботи в даному напрямі полягають у більш детальному науково-методичному забезпеченні всіх складових моделі супроводу емоційного здоров’я дитини.

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка