Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка4/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

ВИВЧЕННЯ ПООДИНОКИХ БДЖОЛИНИХ ЯК АКТУАЛЬНА

ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ЕНТОМОЛОГІЇ

Ірина Букша

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Ю.Д. Бойчук

Однією з найголовніших функцій комах є запилення квіткових рослин, що переважно здійснюється спеціалізованою групою комах – бджолиними (Hymenoptera, Apoidea). Тільки на території України бджолозапилення потребують понад 100 видів ентомофільних рослин, що культивуються людиною. Деякі з них зовсім не плодоносять без участі запилювачів, а у більшості сильно знижується врожай плодів та насіння. До цієї групи рослин належить люцерна посівна – одна з найцінніших кормових трав, а також високобілкові кормові культури такі як озимий ріпак, редька олійна, сильфія пронзенолиста.

Незважаючи на неухильне зростання рівня агротехніки та застосування пестицидів проти шкідливих організмів, урожайність насіння не зростає, а в деяких місцях знижується.

Багато аспектів фауни, біології та екології поодиноких бджолиних залишаються недостатньо або зовсім не вивченими. Багато даних з екології, в тому числі динаміки чисельності, мають фрагментальний характер і не дають цілісної картини стану поодиноких бджолиних у сучасному агроландшафті.

У зв’язку з цим в сучасній ентомології можна окреслити наступні важливі завдання щодо вивчення поодиноких бджолиних:



  • вивчення видового складу бджолиних в агроландшафтах різних регіонів України;

  • дослідження екологічних закономірностей структури населення поодиноких бджолиних сучасного агроландшафту в різних регіонах України з метою раціонального використання даної групи комах при запиленні люцерни та інших високобілкових кормових культур;

  • вивчення стану поодиноких бджолиних сучасного агроландшафту та його порівняльна оцінка з населенням бджолиних заповідних територій;

  • розробка засобів раціонального використання запилювачів, а також заходи щодо їх охорони та збільшення чисельності;

  • господарська оцінка поодиноких бджолиних – запилювачів важливих сільськогосподарських культур.

Результати проведених досліджень дають змогу оптимізувати використання диких бджолиних для максимального запилення і отримання високих врожаїв ентомофільних сільськогосподарських культур. Цьому буде сприяти виявлення місць природної концентрації бджолиних в агроландшафті. Вивчення сезонної динаміки льоту дозволить шляхом підкосів синхронізувати масову появу основних запилювачів насінної люцерни з періодом її цвітіння. З метою виключення втрат насіння можна буде змінити традиційну технологію збирання насінників люцерни.

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ

З МУЗИЧНОГО ІНСТРУМЕНТУ

Ірина Булгакова-Кондрашина

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Шумська

Процеси державного будівництва виявили дефіцит на творчі, неординарні особистості. Нагальна потреба у творчо активних громадянах та відсутність умов для їхнього успішного становлення зумовили особливу актуальність досліджуваної нами проблеми.

Аналіз останніх наукових праць у галузі музичної педагогіки, а саме дисертаційних досліджень Ю. Дворника, Т. Тімашевої, О. Берези, С. Іващенко та ін., свідчить про широке і багатогранне вивчення питань розвитку творчої особистості майбутніх учителів музики.

Сучасними ученими визначається, що процес формування творчих здібностей студентів-музикантів ґрунтується на педагогічній моделі, яка включає визначення мети (розвиток музичних здібностей як основи формування музичної культури особистості), завдань (формування музично-слухових, музично-естетичних здібностей, здібностей до музичної діяльності як єдиного синкретичного комплексу), змісту (система музичних знань, досвід музичної діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до творів музичного мистецтва, власна музично-творча діяльність як результат задоволення потреб і бажань музично-образного самовираження); засобів (високохудожні твори та доцільний допоміжний музично-дидактичний матеріал); педагогічних впливів (сучасні педагогічні технології, оптимально організована музично-навчальна діяльність); методів (активізації музичної та творчої діяльності, методи створення пошукових ситуацій тощо).

Дослідження показало, що розвиток творчих здібностей безпосередньо пов’язаний з художньо-творчою діяльністю. Тому, на наш погляд, до курсу музично-теоретичних та музично-iсторичних дисциплiн доцільно було б увести такi предмети як «Основи композицiї» та «Мистецтво творчої імпровізації», адже саме мистецтво iмпровiзації має стати істотною складовою професiйної майстерностi майбутнього вчителя музики.

Розвитку образного мислення, уяви, фантазiї, асоцiативних зв’язкiв у молодих виконавців сприяло б упровадження такого предмету, як «Історiя i теорiя музичнiх стилiв» (у тому числі й сучасних – джаз, рок, поп тощо), а також вивчення художнiх стилiв в iнших видах мистецтв.

Отже, щоб стати універсальним, творчо озброєним музикантом, на перевагу спецiалiстам вузького профiлю, студентам слід не лише розвивати загальномузичну, загальнокультурну й загальноосвiтню ерудицію. а й постійно самовдосконалюватись, розвиваючи власні творчі здібності.



РОЗМІЩЕННЯ ГНІЗД СОРОКИ (PICA PICA) В МІСТІ ХАРКОВІ

Катерина Булига

Науковий керівник – кандидат біологічних наук, доцент А.Б. Чаплигіна

Метою роботи є вивчення екології сороки в умовах урбанізованого ландшафту. Дослідження проводилися протягом 2008-2010 років в місті Харкові на території Ботанічного саду ХНПУ імені Г.С. Сковороди, Журавлівському гідропарку та в скверах Московського району. Нами було знайдено та описано 79 гнізд, які розмішувалися на 12 видах дерев. 43% гнізд знайдено в різні роки на маслинці звичайній (Elaeagnus angustifolia L.) (Див. Табл.1).

Успішність розмноження у сороки в середньому складає 72,6%, в інтервалі в різні роки від 67,5% до 78,8% з 2008 по 2010 рік. Таким чином, на території Харкова популяція сорок в останні роки зростає.



Таблиця 1. Розміщення гнізд сороки в м. Харкові


Види рослин

Роки/Території




2008 ХНПУ ім.Г.С.Сковороди

2009 ХНПУ ім.Г.С.Сковороди

2010 ХНПУ ім.Г.С.Сковороди

2010

Журавлівський гідропарк



2010

Московський район №531



N

%

N

%

N

%

N

%

N

%

Elaeagnus angustifolia L

4

45

4

33

1

11

20

80







Armeniaca vulgaris Lam

1

11

1

8.3



















Populus italica Moench

1

11

1

8.3

1

11













Salix alba L.

1

11

1

8.3



















Pinus sylvestris L

1

11

1

8.3

1

11

5

10







Picea sp.

1

11

1

8.3

1

11













P.tremula L.







1

8.3

1

11













A. Platanoides L.







1

8.3

1

11







10

55

A.Negundo L.







1

8.3

1

11

3

6

5

20

Betula pendula

























1

3

Pópulus nígra



















2

4

4

20

Tilia mandshurica

























1

2

Разом

9

100

12

100

7

99

30

100

21

100

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ РОБОТИ У ДИТЯЧОМУ

ХОРЕОГРАФІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ З ДІТЬМИ

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Альона Бутко

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства, доцент В.М. Волчукова

Серед великої кількості форм художнього виховання підростаючого покоління хореографія займає особливе місце, що й обумовлює вибір даної теми дослідження і робить її актуальною.

Керувати хореографічним колективом можуть особи, які мають знання в галузі хореографічного мистецтва і досвід роботи з дітьми. Кожен керівник повинен відвідувати семінари хореографів, знайомитись з досвідом роботи інших керівників і постановників-професіоналів. Для того, щоб заняття в гуртку були плідні, керівник повинен правильно організовувати і спрямовувати всю його навчально-виховну ,організаційну, репетиційну, постановчу, шефську, концертну роботу, створюючи для цього необхідні умови.

До хореографічного гуртка приймають фізично здорових дітей, які мають певні здібності до танцю. У кожному хореографічному гуртку повинен бути розроблений і чітко продумані річний та квартальний плани. Для того щоб заняття були плідні, керівник повинен правильно організувати і спрямувати всю його роботу, створивши для цього всі необхідні умови.

Основою хореографічної підготовки учнів молодшого шкільного віку є вивчення танцювальних вправ класичної системи танцю, які мають визначену форму, тренують м’язи дітей, надають їм легкості й невимушеності рухів та необхідні для постановки правильного положення рук, ніг, голови і корпусу. На кожному уроці вивчаються підготовчі танцювальні вправи, що переростають згодом у танець, доступний для дітей даної вікової групи.

З метою розвитку у дітей молодшого шкільного віку музикальності й ритмічності, для ознайомлення їх із засобами музичної виразності та побудови музичної мови на заняттях вводяться відповідні ритмічні вправи та ігри. Вони привчають активно сприймати музику, погоджувати рух з її характером, темпом і ритмом, розвивають координацію рухів, увагу, пам’ять. Ритмічні ігри та вправи будують на природних рухах: кроках, стрибках, рухах з предметами, тощо.

Отже, організаційна робота у дитячому хореографічному колективі має такі особливості:

- заняття проводяться у груповій та індивідуальній формах;

- тривалість уроку 45 хвилин;

- урок має будуватися на різноманітному матеріалі, що подобається дітям;

- між складовими частинами уроку треба робити паузи, аби переключити увагу дітей;

- структура уроку включає розминку 3-5 хв., розучування рухів у ігрових завданнях, ритмічні завдання, розучування частин танцю;

- кожна частина уроку повинна містити повторення попереднього і виклад нового матеріалу з обов’язковим його закріпленням.



ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ СОФІЇ РУСОВОЇ

У СУЧАСНІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ВИХОВАННЯ

Юлія Вакулюк

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.В. Ушмарова

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. В сучасних умовах національне виховання спрямовується на залучення школярів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

Життєвий шлях і праці С.Ф.Русової стали предметом дослідження низки дисертаційних робіт, в яких, зокрема, висвітлюються її освітня діяльність та педагогічні погляди (І. Пінчук), участь у просвітительському русі (Г. Груць), творча спадщина періоду еміграції (О. Джус), різні аспекти внеску діячки в розвиток дошкільної педагогіки (В. Сергеєва, Н. Малиновська, З. Нагачевська, О. Пшеврацька), її дидактичні (О. Таран) та філософсько-освітні погляди (О. Пеньковець), громадсько-політична діяльність (Л. Гонюкова). Персоналія С.Русової зайняла своє почесне місце в курсах історії педагогіки, надихаючи молоде покоління педагогів на творчий професійний пошук, а науковців – на подальше дослідження її багатої спадщини.

Стрижневими ідеями філософсько-соціальних і педагогічних поглядів С. Русової є гуманізм, демократизм, відродження і утвердження високих духовних цінностей українського народу, його культури, національної школи, системи освіти. Вони формувалися на основі глибокого вивчення і критичного осмислення праць видатних представників української, російської, європейської і світової філософської, соціальної і педагогічної думки, а також у результаті жертовної педагогічної і громадської діяльності.

Концепція національної освіти С. Русової базується на її глибокому переконанні, що «доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми переведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої дужої нації». На основі аналізу праць С. Русової можна зробити висновок про те, що вона пильну увагу звертала на розвиток національного виховання. Цим питанням присвячено чимало праць, якими автор зробила великий внесок у скарбницю вітчизняної педагогічної науки. Її ідеї є актуальними у педагогічній науці і практиці сучасного виховання.

ДО ПИТАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

У ДИТЯЧОМУ САДКУ ТА ШКОЛІ

Ірина Ващенко

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Т.П. Танько

Мета дошкільної освіти на сучасному етапі – сформувати базис особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності, не стільки озброїти дитину системою галузевих знань, скільки – наукою життя. Ці положення декларуються в таких державних документах, як «Закон про дошкільну освіту», «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні». Вчені і практики шукають шляхи нового підходу до оновлення й удосконалення художньо-естетичного виховання й підготовки до цього виду діяльності в школі.

Концептуальні засади розвитку дошкільної освіти в Україні закладено в Базовий компонент, в якому основною метою називається: формування базису особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупність чотирьох сфер життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам». Сфера «Культура» вводить дитину у світ практичної та духовної діяльності людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає одержувати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань національної та світової культури.

Сфера «Культура» містить три змістові лінії – «Предметний світ», «Світ гри», «Світ мистецтва». «Світ мистецтва» поділяється на певні блоки (з відповідними програмовими завданнями): естетичне ставлення до реального світу та світу мистецтва, ознайомлення з творами мистецтва, (образотворчого, музичного, театрального, літературного), художній образ мовою мистецтва, художньо-практична діяльність і дитяча творчість (по видах мистецтва). Такий розподіл орієнтує педагогів-дошкільників на інтегрований підхід до виховання засобами мистецтва, відокремлює сферу сприйняття та осмислення мистецтва, сферу художньо-практичної діяльності та сферу дитячої творчості.

Подібність змістових блоків та результатів освітньо-виховної роботи сфери «Мистецтво» ми бачимо як у Базовому компоненті дошкільної освіти, так і в Державному стандарті початкової загальної освіти.

Отже, концептуальні засади дошкільної та початкової освіти загалом спільні. По-перше: це поділ змісту освіти на інваріантну та варіативну частини. По-друге, інтегративний характер естетичного виховання дітей. По-третє, магістральні лінії естетичного виховання схожі: формування художнього світобачення на емоційній основі, ознайомлення дітей з певними знаннями та практичними навичками і вміннями в галузі мистецтва і розвиток аналітичної та емоційної сфери особистості дитини, стимулювання дитячої творчості.

ІНТЕГРАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Марина Величко

Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, доцент А.Ю. Пуди

Виникнення операційного числення як самостійної аналітичної дисципліни відноситься до кінця ХІХ століття. Проте його витоки спостерігаються вже в класичних роботах Лейбніца, Д. Бернуллі, Лагранжа, Лапласа, Ейлера, Фур’є, Пуассона, Коші.

Методи операційного числення дозволяють в багатьох випадках розв’язувати складні задачі в різних галузях сучасного природознавства. Вони були успішно застосовані в математичній фізиці, в теорії спеціальних функцій, при обчисленні інтегралів та знаходженні сум функціональних рядів, а також в деяких проблемах теорії чисел тощо. Особливо важливе значення вони мають в сучасних галузях науки та техніки, а саме при розв’язуванні задач механіки, електротехніки, радіотехніки, теплопередачі. Сутність операційного числення полягає в тому, що оператор диференціювання розглядається як алгебраїчна величина, завдяки чому над ним можна виконувати дії, як із звичайними числами. Використання функцій оператора диференціювання в математичному аналізі привело до створення «символічного числення». Воно виявилось зручним для розв’язання різноманітних прикладних задач. Його популяризації сприяв англійський інженер-електрик О. Хевісайд (1850–1925). Варто відмітити, що введення формальних операцій мало місце і в інших розділах математики.

Однак Хевісайд не турбувався про обґрунтування методів, які він застосовував, і часто приходив до неправильних результатів. Обґрунтування символічного або, як зараз називають, операційного методу було дано Бромвичем та Карсоном, які зв’язали цей метод з відомим з теорії функцій комплексної змінної методом інтегральних перетворень, яким з успіхом користувались Коші, Лаплас та інші математики. При цьому символ р отримав нове тлумачення, як комплексна змінна , а разом з ним нову трактовку одержав і сам операційний метод.

Нехай, наприклад, треба знайти функцію х(t) дійсної змінної t з деякого рівняння, яке містить цю функцію під знаками похідних та інтегралів. Операційний метод розв’язування задачі характеризується такими етапами:

1) від шуканої функції х(t) переходять до функції Х(р) комплексної змінної р – зображенню х(t); 2) над зображенням Х(р) проводять операції, які відповідають заданим операціям над х(t), – отримують «операторне рівняння» відносно Х(р).

У розробці теоретичних основ операційного числення виділяється польська математична школа: Микусинський, Рилл-Нардзевський, Словиковський, Біттнер, Сикорський, Беллерт, Володарський. У зв’язку з дослідженнями Микусинського варто згадати знамениту теорему про згортку, доведену Е. Тітчмаршем. Вагомий вклад в теорію перетворень Лапласа зробив Г. Дьоч.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка