Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка5/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

ФОРМИ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКУРСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ У ВНЗ

Лариса Вєтрова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.С. Філатова

Адаптація студентів-першокурсників до навчання в виші є однією з важливих проблем, бо це період найбільш інтенсивного розквіту інтелектуальних та моральних сил людини. Воно є одним з найважливіших періодів життєдіяльності, особистісного зростання і становлення сучасної молоді. З першого дня навчання в вузі студент потрапляє до навчальної групи, де зібрані колишні школярі з різними характерами, амбіціями, цілями, самооцінкою тощо. У цих умовах дуже важко адекватно сприймати не тільки навколишню дійсність, а й, навіть, самого себе. Виявлення своєї особистості, займання своєї соціальної «ніші» в колективі, який починає формуватися, не у всіх відбувається легко і одразу. Як правило, це важкий і тривалий період у розвитку колективу. Прийнято розрізняти три форми адаптації студентів-першокурсників до навчання у ВНЗ:

формальна, пізнавально-інформаційне пристосування до нового оточення, структури вищої школи, змісту навчання в ній, її традицій, своїх обов’язків. Абітурієнт – це вчорашній школяр. Таким він залишається від початку здачі випускних екзаменів у школі до останнього екзамену першої сесії. Стан маргінальності між уже не школярем, але й ще не студентом, характерний для першокурсників;

соціально-психологічна (суспільна) адаптація відображає процес внутрішньої інтеграції (об’єднання) групи студентів-першокурсників та інтеграцію цієї групи зі студентським оточенням в цілому. У цьому контексті основною функцією адаптації є прийняття індивідуумом норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії, які в ньому склалися, формальних і неформальних зв’язків, а також форм навчальної діяльності;

дидактична форма адаптації торкається проблеми підготовки до нових форм і методів навчальної роботи у ВНЗ і відображає інтелектуальні можливості студентів-першокурсників.

Розрізняють також: активну, пасивну форми адаптації та дезадаптацію, які відображають певну особистісну позицію першокурсників стосовно навчання у вузі. Активна адаптація, перш за все, сприяє успішній соціалізації в цілому. Індивід не тільки приймає норми і цінності нового соціального середовища, але й будує свою діяльність, відносини з людьми на їх основі. Пасивна адаптація притаманна індивіду, який приймає норми і цінності, але за принципом «Я – як усі», і не прагне будь-що змінювати, навіть якщо це в його силах. Дезадаптація характеризується недиференційованістю цілей і видів діяльності людини, звуженням кола її спілкування і вирішуваних проблем, і, що особливо важливо, неприйняттям норм і цінностей нового соціального середовища, а в окремих випадках і протидією цим нормам і цінностям.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ, ЩО ПЕРЕЖИВАЮТЬ СТАН САМОТНОСТІ

Яна Виноград

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Л.М. Лисенко

Дослідження в області психології самотності свідчать про те, що вітчизняні та зарубіжні автори вивчають цей феномен в основному стосовно дорослого віку. Не дивлячись на те, що проблема вивчення самотності в підлітковому віці поставлена в роботах багатьох психологів [І. Кон (1978, 1986, 1989); А. Мудрик (1981); Н. Рождественська (1995); О. Долгінова (1996); С. Крівцова (1997); Ю. Фролов (1997); Н. Ніколаєва (1999) та ін.], спостерігається явний дефіцит досліджень, що розкривають феноменологію підліткових переживань самотності. В той же час, багато фахівців вказують на негативні наслідки самотності в пубертатний період – загострені переживання самотності характерні для молодих людей з суїцидальними тенденціями. В зв’язку з цим особливу актуальність придбавають роботи, присвячені особливостям самотності у підлітків.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають положення про суспільно-історичну природу особи, її соціокультурну детермінацію (Л. Виготський, С.  Рубинштейн, О. Леонтьєв та ін.), загальносистемного підходу до самотності (Дж. Фландерс та ін.), розглядання самотності, як складний феномен виділяючи його об’єктивні та суб’єктивні сторони (І. Кон, О. Леонтьєв, Н. Покровський, М. Каган та ін.)

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, спостереження, тестування, метод соціометрії. Мета: дослідити особливості підліткової самотності. Об’єктом нашого дослідження є самотність в підлітковому віці – одне зі значущих для людини переживань. Предмет дослідження полягає в особливостях підліткової самотності.

Отже, визнаючи існування і психологічну наповненість підліткової самотності, треба відмітити, що якими б не були шляхи підлітка, які приводять його до самотності, важливіше те, як він сам сприймає цей свій стан і як він його використовує. Продуктивне використання цього стану знімає трагічне забарвлення. Людина може знайти наодинці можливість вдосконалення, тобто шлях до себе, або можливість розвитку в собі альтруїзму, емпатії, милосердя, співчуття, тобто шлях до людей.



СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКУРСНИКІВ ЗАСОБАМИ

СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Валентина Волікова

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент В.В. Костіна

Соціальна адаптація студента першокурсника до нових умов вищого закладу освіти, результатом якої є задоволення його потреб у здоровій життєдіяльності, формування позитивного ставлення до нового статусу та повноцінне включення в нову систему міжособистісних стосунків в студентському та загальноуніверситетському колективі є актуальною проблемою теорії і практики соціального виховання.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури нами визначено і охарактеризовано особливості соціально-педагогічної адаптації студентів першого року навчання, що обумовлюються віковими соціально-психологічними особливостями першокурсників, специфікою навчально-виховного процесу університету та впливом низки соціально-педагогічних чинників. На основі результатів досліджень Л. Дябела, О. Паньковича, С. Кинелева, Є. Калітієвської, з’ясовано, що соціально-педагогічна адаптація студентів відбувається на трьох рівнях: педагогічному (навчання та виховання); психологічному (індивідуальні особливості перебігу психічних процесів); соціальному (нові умови життя, студентський колектив, спілкування тощо). Отже процес соціальної адаптації студента-першокурсника має охоплювати різні сфери його діяльності: навчальну, дозвіллєву, виховну.

Аналіз розвитку самоврядування у вищих навчальних закладах та закладах середньої освіти дозволив визначити 3 етапи формування студентського самоврядування: самоконтроль, співпраця з старшими наставниками, самоврядування в чистому вигляді, коли діяльність учасників є цілком незалежною і не потребує втручання зі сторони. Ці три етапи детально розглянуто основоположником самоврядування, як форми соціальної адаптації вихованців, А. Макаренком. Йому вперше на теренах радянської педагогіки вдалося розробити модель самоврядування і реалізувати її на практиці. Важливим принципом, автор вважав те, що особистість розвивається цілісно, тому не можна спрямовувати виховання на формування якоїсь певної ознаки або розвивати певні здібності. Слід зауважити, що ідеї А. Макаренка залишаються актуальними і в наш час.

Спираючись на загальновизнаний педагогічний досвід, нами обґрунтовано теоретичні засади роботи з соціальної адаптації студента першокурсника засобами студентського самоврядування, а також розроблено відповідну технологію і визначено умови її реалізації: 1)наявність сприятливого педагогічного середовища; 2)реалізація різних напрямів соціально-виховної роботи;3) впровадження організаційно-педагогічної роботи.

Впровадження експериментальної технології соціальної адаптації першокурсників засобами студентського самоврядування забезпечить зростання соціалізуючих впливів на особистість першокурсника та сприятиме позитивним змінам соціальної адаптації студентів.
ПРОБЛЕМА СТРАХІВ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Ірина Волкова

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Г.І. Меднікова

Під тиском негативних явищ сучасному життю (інформаційний достаток, дестабілізація родинних стосунків і ін.) емоційна сфера сучасного дитяти піддається величезним перевантаженням. Результат подібних несприятливих дій – велика кількість негативних реакцій: нетерпимість, бездушність, агресивність, жорстокість і страх.

Дослідженням проблеми виникнення страхів у дітей, а так само виявленням механізмів їх подолання займалися як зарубіжні психологи: З. Фрейд, Дж. Бютнер, Р. Еберлейн, Р. Парсонс, Д. Боулбі, Дж. Хорні, В. Леві та ін., так і вітчизняні: І. Павлов, А. Захаров, Х. Паршина, Е. Рязанова, Р. Сухарева, Л. Таран, І. Медведєва, Т. Шишова, Р. Немов та ін.

Страх – це специфічний гострий емоційний стан, особлива тілесна реакція, що виявляється в небезпечній ситуації.

Об’єктом дослідження є особливості страхів у дітей молодшого шкільного віку. Предметом дослідження є соціально-психологічні умови виникнень страхів у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження – виявити ділеміку страхів, пов’язаних з шкільною підготовкою в молодшому шкільному віці.

ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ШКІДЛИВОЇ ЕНТОМОФАУНИ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ

В КРАСНОГРАДСЬКОМУ ЛІСНИЦТВІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Світлана В’яла

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Ю.Д. Бойчук

Усі ліси Харківської області належать до першої групи. Це означає, що крім господарського використання, вони мають ще й велике рекреаційне значення. Домінуюче значення в цьому лісництві належить сосні звичайній (Pinus silvestris), яка належить до хвойних порід з досить високою чутливістю до несприятливих екологічних впливів. Крім великого рекреаційного навантаження на насадження сосни, високого рівня забрудненості повітря хімічними екотоксикантами, значної шкоди сосні завдають шкідливі комахи, які знижують її продуктивність та якість деревини, а інколи призводять до значного знищення лісових масивів.

Завданням нашого дослідження було вивчення шкідливої ентомофауни сосни звичайної в Красноградському лісництві, визначення рівня її шкодочинності та особливостей екології основних комах-шкідників.

У результаті проведеної роботи нами виявлено 32 види шкідливих комах. З них до ряду належить Orthoptera 1 вид, Homoptera – 2 види, Hemiptera – 1 вид, Coleoptera – 16 видів, Lepidoptera – 8 видів, Hymenoptera – 4 види.

За характером шкодочинності та черговості нападу на дерева усі знайдені комахи умовно поділені на три групи: фізіологічні, або первинні (4 види, котрі належать до ряду Lepidoptera) ; стовбурові, або вторинні (12 видів, котрі належать до 2рядів Coleoptera та Hymenoptera); шкідники молодняків (16 видів, які належать до 6 рядів).

Тенденція до масового розмноження встановлена у таких видів:


  • з первиних шкідників – соснова совка (Panolis flammea) ;

  • з вторинних шкідників – короїд-стенограф(Ips sexdentatus) ;

  • з шкідників молодняків – пагонов’юн літній (Evetria duplana); сосновий підкорний клоп (Arodus cinnamomeus).

За часом заселення різновікових дерев сосни звичайної, комах можна розподілити на такі групи:

  • молодняки – вовчок звичайний, кравчик, хрущі;

  • насадження віком 8-9 років – пагонов’юни, сосновий підкоровий клоп;

  • насадження віком 10-18 років – соснова совка, сосновий п’ядун, сосновий довгоносик, пильщики;

  • насадження віком більше 20 років – короїди;

  • сушняки, пеньки – златки, вусачі.

Отримані результати можна використовувати для планування заходів щодо захисту та нормування екологічних впливів на насадження сосни звичайної.

ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ У НАВЧАННІ ІНФОРМАТИКИ

УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ

Юлія Гайворонська

Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, професор Л.І. Білоусова

Реалізація компетентнісного підходу в навчальному процесі загальноосвітньої школи передбачає залучення учнів до вирішення проблемних ситуацій, до розв’язання завдань у повсякденному житті. Метод навчання, що передбачає розгляд конкретних життєвих ситуацій, випадків з реальної практики, називають методом інциденту, або кейс-методом (від англ. case (“кейс”) – випадок). Ефективність кейс-методу зумовлена тим, що в ньому інтегруються такі продуктивні підходи до навчання, як системний, синергетичний, компетентнісний, конструктивістський, діяльнісний.

Своєрідність кейс-методу, його початкова поширеність у порівняно вузькій сфері підготовки юристів і бізнес-фахівців зумовили певну упередженість щодо його застосування у навчальному процесі загальноосвітньої школи. Лише в останні роки в педагогічній літературі з’явилися публікації, присвячені питанням використання кейс-методу в практиці предметного навчання школярів.

Упровадження кейс-методу в навчальний процес загальноосвітньої школи наштовхується на низку проблем, з яких найбільш суттєвою є трудомісткість його реалізації. Кейс-метод перш за все передбачає створення інформаційного комплексу кейсу, де подається опис ситуації (реальної або змодельованої за реальною), а також наводяться супровідні матеріали, які дозволяють зрозуміти сутність ситуації і з’ясувати наявні протиріччя. Створення кейсу потребує пошуку, ретельного відбору та спеціальної розробки різноманітних матеріалів – текстових, графічних, відео, мультимедіа тощо. Однак, якщо основними завданнями стають формування у школярів навичок мобілізації та активного застосування набутих знань, критичного мислення, здатності до пошуку неординарних рішень та їх обґрунтування, умінь ефективно працювати в групі, то кейс-метод практично не має альтернатив. Не менш важливим є те, що залучення школярів до аналізу реальних або змодельованих ситуацій досить сильно впливає на професіоналізацію учнів, сприяє їх всебічному розвитку, формує інтерес і позитивну мотивацію до навчання.

На допомогу вчителю інформатики щодо впровадження кейс-методу у практику навчання нами розроблено кейси до кожного з основних розділів курсу інформатики для старших класів і методичні рекомендації щодо застосування кейс-методу. Ситуації, які ми пропонуємо учням для розгляду, пов’язані із втручанням людини в механізми зберігання інформації у живій природі, з виявленням впливу інформатизації на соціальну сферу суспільства, з проблемами використання неліцензійного програмного забезпечення, з пошуком оптимальних рішень у процесі розробки програмного продукту, з ризиками анонімного міжособистісного спілкування в Інтернеті тощо.



ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ЕКОНОМІКУ КРАЇН,

ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

Оксана Галдун

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент І.В. Кадєєва

Глобалізація − це об’єктивний соціальний процес, змістом якого є зростання взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік, національних політичних та соціальних систем, національних культур, а також взаємодія людини та довкілля. Відомий вчений Т. Левіті, який увів у науковий обіг даний термін, визначав глобалізацію як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються транснаціональними компаніями.

Глобалізація має вплив на економіку різних груп країн. Одна з цих груп – це країни,що розвиваються. Виокремлення групи країн, що розвиваються, у межах глобального економічного простору правомірне й з точки зору спільності їхньої історичної долі і щодо конкретних історичних міжкраїнних соціально-економічних спільностей.

Одні вчені вважають, що глобалізація має позитивний вплив на економіку країн, що розвиваються. Але інші дотримуються протилежної думки.

Безперечним позитивним наслідком глобалізації є підвищення рівня життя людей, якісні зміни в охороні здоров’я та освіти. Основою цього стали стійке економічне зростання та розповсюдження по всьому світу досягнень в сферах медичного обслуговування та освіти. Так, наприклад, коефіцієнт дитячої смертності за останні 30 років скоротився в країнах, що розвиваються, на 40-50%, у той час як у розвинених країнах – в середньому тільки на 13%. В галузі освіти також відбулися суттєві зміни. Рівень неписемності серед дорослого населення країн, що розвиваються, за вже вказаний період зменшився на 30-40%.

На думку більшості науковців, неоліберальна глобалізація породжує небезпеку деградації окремих національних економік на основі технологічного, екологічного та інформаційного неоколоніалізму, головними генераторами цього виступають глобальні ТНК та світові фінансові центри. Негативними наслідками глобалізації можна вважати послаблення ролі держави у сфері регулювання національних економік, соціального захисту населення. Ще одним суттєвим негативним проявом процесу глобалізації є виникнення та загострення глобальних проблем. Також посилюється диспропорція світової економіки, розширюється експансія транснаціонального капіталу, поглиблюється нерівномірність соціально-економічного розвитку різних груп країн, одні з яких стають ще багатшими, а інші – ще біднішими.

Таким чином, можна зауважити, що глобалізація розвивається суперечливо, нерівномірно, її вплив на економічний розвиток окремих країн та регіонів набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків.



ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ САМОСВІДОМОСТІ ТА

ЕМПАТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

Сірануш Гарібян

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Г.І. Меднікова

Побудова економічної й духовної бази молодої української державності неможлива при недостатньо розвинутій здатності громадян до усвідомлення власних інтересів, почуттів і уявлень, що обумовлює необхідність глибшого дослідження внутрішнього світу конкретної особистості, стрижнем якої є самосвідомість.

Проблема самосвідомості особистості – одна з ключових проблем психологічної науки, якій присвячені фундаментальні праці таких видатних психологів як К. Абульханова-Славська, Л. Виготський, І. Кон, О. Леонтьєв, В. Мухіна, С. Рубінштейн, О. Соколова, А. Спіркін, В. Столін, П. Чамата, І. Чеснокова, К. Шорохова.

Незважаючи на давню історію досліджень самосвідомості, і дотепер не існує загальноприйнятого визначення даної категорії, а також інших понять, які тісно з нею пов’язані. До блоку таких понять належить і поняття «емпатія».

Емпатія передбачає проникнення в стан іншої людини, розуміння її внутрішнього світу, співпереживання і співчуття їй. Проблема емпатії привертала увагу багатьох психологів. Різні її аспекти вивчалися у дослідженнях В. Бойко, Т. Василишина, І. Коган, В. Кротенко, К. Лось, О. Орищенко, О. Саннікової, Т. Федотюк, І. Юсупова. У роботах цих та інших авторів зазначається, що проникнення в стан іншої людини, розуміння її внутрішнього світу, співпереживання і співчуття їй є необхідною умовою формування толерантної, гуманістично спрямованої, активної і діяльної особистості.

Виходячи з загальноприйнятого розуміння самосвідомості як соціального феномену, який розвивається в ході спілкування людей та їхньої спільної діяльності, актуальним виявляється дослідження взаємозв’язку самосвідомості та емпатичності особистості.

Особливо цікавим видається вивчення такого зв’язку на матеріалі підліткового віку, що є сенситивним для розвитку самосвідомості, який переважно здійснюється в ході провідної діяльності цього віку – інтимно-особистісного спілкування. Дані міркування й обумовило вибір теми нашого дослідження.

Об’єкт дослідження – самосвідомість особистості. Предмет дослідження – взаємозв’язок самосвідомості та емпатичності особистості.

Мета дослідження – визначення психологічних особливостей самосвідомості підлітків з різним рівнем розвитку емпатії.



КУЛЬТУРНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ГЛОКАЛІЗАЦІЯ

Ксенія Гаркуша

Науковий керівник –– доктор філософських наук, професор І.О. Радіонова

Глобалізація як дійсний процес відбувається на локальному рівні і зазнає впливу різноманітних чинників, обумовлених особливостями того соціального, культурного і політичного простору, де розгортаються ті чи інші глобалізаційні тенденції. Глобальне і локальне утворюють специфічні синтези і гібриди, що визначають суспільне життя у ХХІ столітті.

Так, один з відомих дослідників культурної глобалізації, Р. Робертсон підкреслює, що глобалізація завжди пов’язана з локалізацією. Роботи по теорії культури відмовляються від образу зачинених окремих суспільств з відповідними культурними просторами та описують іманентний «діалектичний» процес, у якому можливі і відбуваються протилежні речі. Глобалізація в операційному плані найчастіше веде до інтенсифікації взаємозалежностей не зважаючи на національні межі. На зміну моделі розділеного світу приходить модель світу транснаціональних взаємозалежностей.

Однак глобалізація націлена не тільки на об’єктивацію наростаючих взаємозалежностей. Необхідно також вивчати те, як відчиняється та відображається горизонт світу у транскультурній фабрикації почуттєвих світів та символів культури. Культурна глобалізація виробляє та зіштовхує одну з одною транскультурні форми комунікації та життя, уявлення про відповідальність та етнічну приналежність.

Локальне і глобальне, стверджує Р. Робертсон, не виключають одне одного. Напроти: локальне необхідно розглядати як аспект глобального. Культурна глобалізація означає також зіткнення локальних культур, які повинні отримати нове визначення у цьому зіткненні локальностей. Р. Робертсон пропонує замінити центральне поняття культурної глобалізації поняттям «глокалізація».

«Глобальну культуру» необхідно розглядати не статично, а тільки як діалектичний процес – за зразком «глокалізації», який дозволяє сприймати та розшифровувати елементи, що протиречать одне одному, у їхній єдності. У цьому сенсі можна говорити про парадокси «глокальних» культур.

Саме інтенсивність глобальних взаємозв’язків сприяє швидкому розповсюдженню на більшій частині планети тих форм політичного, соціального та економічного життя, тих типів культури, знань та цінностей, які сприймаються як найбільш ефективні для задоволення особистих та суспільних потреб. Отже сам процес формування зразків життя, соціально-політичних і культурних орієнтацій, типів матеріального та культурного споживання, розглядається через глобальні цінності, потреби та виклики часу у відповідності до локальних контекстів.



ВПЛИВ СТИМУЛЯТОРІВ РОСТУ НА РІСТ ТА РОЗВИТОК

ПЕРЦЮ СОЛОДКОГО

Вікторія Глуховецька

Науковий керівник – доктор сільськогосподарських наук, професор Т.О. Гринченко

Одним із можливих напрямів вдосконалення технологій с/г культур є застосування хімічних засобів регулювання біологічних процесів за допомогою регуляторів росту рослин. Регулятори росту рослин, широкий – термін, що охоплює природні (ендогенні) і синтетичні (екзогенні) і біологічні, активні та хімічні сполуки.

Метою нашої роботи було виявити ефективність дії сучасних стимуляторів росту «Циркон», «Емістим-С», «Вимпел» на ріст, розвиток та урожайність перцю солодкого сорту «Золотий ювілей». Дослідження проводилися на навчально – дослідній земельній ділянці Покотилівської СЮН.

Дію регуляторів росту на рослини досліджували у вигляді розчинів для намочування насіння. Контроль – передпосівне намочування насіння у воді. В якості регуляторів росту в досліді використовували «Циркон» (0.01 г/л гідроксикоричних кислот). Насіння перцю намочували в розчині «Циркону» з розрахунку 2 краплі концентрату на 100 мл води, витримували в розчині 8 годин. «Емістим – С» біостимулятор природного походження. Обробка насіння: 4 краплі розчину розводили в скляній тарі (200 мл) і намочували насіння дослідницької культури на 8 годин. В розчині марганцевокислого калію проводили намочування насіння з розрахунку 0,5 г на 1 л води, витримуючи в розчині 6 годин. Для контролю насіння намочували протягом 6 годин у воді.

За даними проведених досліджень передпосівне намочування насіння перцю солодкого у розчинах циркона, еміcтиму С та марганцевокислом калії при вирощуванні розсади позитивно вплинуло на швидкість появи масових сходів та утворення першого і другого справжніх листків. По відношенню до контролю це прискорення становило 5-6 днів. Фаза першого справжнього листка у рослин наступала на 10-14 день від масових сходів. Порівняно з контролем у рослин вирощених з насіння, обробленого стимуляторами, кількість листків на період висаджування розсади збільшилась на 32,5% за варіантом «Емістим» та на 42% за варіантом «Циркон». Також спостерігалось потовщення стебла біля кореневої шийки. Дослідження засвідчили, що під впливом регуляторів росту рослин зменшувалося осипання квіток та недорозвинених плодів, особливо у першій період плодоношення. Кількісне визначення хлорофілу в листках перцю показало, що за варіантами «Циркон» та «Емістим» цей показник збільшився по відношенню до контролю (4,59 мг/г) на 30,5 – 71,7% відповідно. Найбільшу врожайність перцю за дослідом одержано 22 кг з ділянки у варіантах з «Цирконом» і 21 кг у варіантах з «Емістим-С». В досліді з марганцевокислим калієм урожай становив 19 кг при контролі 18 кг.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка