Г. С. Сковороди цивілізаційний поступ сучасної освіти І науки



Сторінка6/29
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ

ДО ШЛЮБУ ЛЮДЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Наталя Глущенко

Науковий керівник – кандидат психологічних наук, доцент Л.М. Лисенко

Сім’я є пріоритетною цінністю будь-якого сучасного суспільства, яке зацікавлене у збереженні свого народонаселення, міжнародного статусу та всіх соціокультурних інститутів. Підготовка молоді до шлюбу, до майбутнього сімейного життя є невід’ємною складовою загальної системи виховання підростаючого покоління. Серед факторів, які визначають стабільність молодих сімей, виділяють готовність молоді до шлюбу. Під нею розуміють соціально-психологічні утворення в структурі особистості, які інтегрують прийняття цінностей сім’ї як соціального інституту. У структурному відношенні така готовність представлена мотиваційно-цінносними, інтелектуально-пізнавальними, практичними та емоційно-вольовими компонентами. Тому дослідження саме готовності до шлюбних відносин є дуже актуальним та важливим як для кожної людини, так і для суспільства в цілому, бо є запорукою збереження усієї нації.

Найбільш сприятливим періодом для створення сім’ї є юнацький вік, бо він характеризується дозріванням усіх особистісних новоутворень, які є основою готовності людини до шлюбних відносин.

Проблема сім’ї, шлюбних відносин та готовності до сімейного життя знайшла відображення у роботах Я.А. Коменського, Я. Корчака, А. Макаренка, Л. Гудковича, С. Ковальова, І. Дубровиної, А. Мудрика, Ю. Орлова та ін.

Чинники, які впливають на формування готовності до шлюбу у молодих людей, вивчали І. Арабов, Н. Толстих, А. Чудновський, А. Прихожан та ін.. Вивченням уявлень юнаків про майбутню сім’ю займалися П. Якобсон, А. Прихожан, Т. Юферева та ін.

Таким чином, метою дослідження є вивчення особливостей психологічної готовності до шлюбу у людей юнацького віку. Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:


  • Визначити особливості соціального інституту сім’ї та специфіку шлюбно-сімейних настановок молоді.

  • Визначити сутність, зміст та структуру готовності студентів до шлюбу та сімейних відносин.

  • Розкрити умови формування у молодих людей готовності до шлюбу.

  • Провести емпіричне дослідження особливостей готовності до шлюбу молодих людей, інтерпретувати його дані та розробити відповідні рекомендації.

Результати даного дослідження можуть бути використані для розробки заходів формування належного рівня психологічної готовності молодих людей до сімейного життя.

СІМ’Я В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

Єлизавета Гоголєва

Науковий керівник – кандидат соціологічних наук, доцент І.І. Марченко

В умовах сучасного суспільства проблема молодої сім’ї є актуальною як у вітчизняній соціології, так і у зарубіжній. Сьогодні в українському суспільстві усвідомлюється соціальна цінність сім’ї, її роль у вихованні і розвитку особистості.

Однак вчені все частіше констатують, що українська сім’я як суспільний інститут в сучасних умовах переживає великі зміни. Розвиток країн, зокрема, такі його вияви, як індустріалізація, урбанізація, зростання бездуховності в суспільстві тощо, викликають кризові явища в шлюбно-сімейних відносинах. В Україні криза сім’ї, з одного боку, є проявом всесвітнього глобального загострення процесів у шлюбно-родинному способі життя, а з іншого – має свою специфіку. З одного боку, в українському суспільстві зберігається дуже високий рівень довіри до сім’ї. З іншого боку, більше половини населення визнають, що почувають недолік щастя в сімейному житті.

Еволюція сімейних відносин, що особливо бурхливо відбувається на протязі останніх десятиріч, протікає у боротьбі традиційних та сучасних стереотипів, супроводжується позитивними та негативними наслідками, появою нових соціальних проблем. Спектр негативних тенденцій визначається дестабілізацією та деструкцією сім’ї, дезадаптацією та десоціалізацією окремих членів сім’ї або всієї групи, деформацією сімейної культури, розповсюдженням насилля, дитячої безпритульності, алкоголізму, наркоманії та ін. Позитивними аспектами є: загальна демократизація відносин та статева рівність у правах, розширення спектру моделей демографічної поведінки, модернізація сфер життєдіяльності сім’ї та ін.

Наприкінці ХХ століття розповсюдження західних зразків шлюбно-сімейних відносин спільно з лібералізацією вітчизняного шлюбно-сімейного законодавства привело в Україні до різкого падіння офіційної шлюбності – майже до рівня західноєвропейських держав. Зниження кількості шлюбів та збереження високого рівня розлученості супроводжується розповсюдженням альтернативних форм шлюбу та сім’ї. Серед молоді поширюється тип сімей з офіційно неоформленими шлюбно-сімейними стосунками. При цьому, зберігається характерна для нашої країни тенденція значної кількості розлучень: за статистикою, сьогодні розпадається більше половини новостворених сімей.

Сучасна родина переживає складний перехідний період від традиційної моделі сімейної організації до нової. Стирання традиційних сімейних стереотипів у повсякденній свідомості відбувається на тлі соціально-економічних труднощів, загальної дестабілізації життєвого укладу, що підсилює нестійкість сучасної родини. Перспективність вирішення сучасних проблем сім’ї залежить від формування дієвої державної політики сім’ї, реалізації програм, які забезпечують повноцінний статус молодої сім’ї в українському суспільстві.

РОЗВИТОК АКТИВНОЇ ТВОРЧОЇ САМОСТІЙНОСТІ

В КЛАСІ ФОРТЕПІАНО

Вікторія Гончарова

Науковий керівник – доцент Г.О. Ніколаєва

Процес підготовки кваліфікованих спеціалістів на музично-педагогічних факультетах педагогічних ВНЗ спрямований на формування фахівців широкого профілю. Від педагога-музиканта великою мірою залежить створення тієї основи, на якій буде базуватися загально-музичне виховання та професійний розвиток учня.

Мета даної роботи – розкрити основні принципи самостійної роботи з формування та розвитку музично-виконавських здібностей та потреби в музичному самовихованні. Особливу увагу формуванню навичок самостійної роботи приділяється на індивідуальних заняттях з фортепіано. Урок з фортепіано базується на навичках, отриманих у самостійній роботі, що йому передує. Звідси і важливе значення формування цієї навички.

Самостійна робота повинна засновуватися на чіткому уявленні конкретної мети кожного завдання. Початкова стадія формування навичок самостійної роботи відбувається на уроці в присутності викладача, який стимулює розвиток ініціативи, потребує якісної, усвідомленої роботи на уроці та вдома. Роль викладача у кожному окремому випадку різноманітна: він пояснює, показує, або створює проблемну ситуацію намагається спрямувати самостійне рішення виконавських задач. Формування навичок самостійної роботи відбувається в процесі: читання нот з листа, підбору акомпанементу до знайомих мелодій, ескізного вивчення нотної літератури, підбору репертуару по слуханню музики, повторення раніше вивчених музичних творів та ін. В процесі організації самостійних занять по музичному інструменту слід враховувати те, що виконавському процесу передує велика підготовча робота. До неї входить підбір і визначення репертуару для різних рівнів його вивчення (гра по нотах, ескізне вивчення, виконання на уроці, академічному концерті, заліку, екзамені).

Самостійна робота, яка застосовується для підготовки студентів вищої школи, сприяє формуванню відповідного обсягу та рівня знань, навичок та вмінь, є важливою умовою самоорганізації та самодисципліни в оволодінні методами професійної діяльності. Удосконалення методів самостійної роботи відбувається шляхом вирішення завдань творчого характеру, які зустрічаються у повсякденній практичній діяльності.



ЛЮДСЬКИЙ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛИ:

ЗАГАЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ ЕКОНОМІЧНОГО ЗМІСТУ

Євген Горбатенко

Науковий керівник – доктор економічних наук, доцент О.С. Марченко

У сучасних умовах успішність розвитку економіки визначається зростанням ролі людини в відтворювальних процесах. Це висуває на перший план проблему формування людського потенціалу та виявлення пріоритетних напрямків його розвитку. Теоретичну базу дослідження складають праці таких вчених, як Д. Богиня, В. Геєць, О. Грішнова, Т. Заєць, Р. Капелюшніков, В. Колєсов, А. Колот, Е. Лібанова, В. Мандибура, А. Чухно.

Людський потенціал економіки – це накопичений населенням запас фізичного і морального здоров’я, загальнокультурної та професійної компетентності, творчої, підприємницької та громадянської активності, що реалізуються в різноманітних сферах діяльності, а також у структурі потреб. Трудовий потенціал – це суспільна комбінація тих особистісних властивостей, здібностей, знань і навичок людей, які вони застосовують або можуть застосовувати в суспільному виробництві на даному етапі його розвитку. Отже, трудовий потенціал складовою людського потенціалу.

Статистичний аспект відмінності трудового потенціалу від людського потенціалу полягає в тому, що носіями першого є тільки працездатні громадяни, в той час як другого – все населення країни, в тому числі за межами працездатного віку. Статистичний підхід фіксує найбільш очевидне, легко піддається підрахунку розмежування, за котрим постає більше глибока якісна відмінність категорій.

«Людський потенціал» стосується всіх верств населення, спроможних до будь-якої соціально-позитивної діяльності, охоплює такі аспекти, як можливості і кількісного, і якісного розвитку людської спільноти, можливості економічної і соціальної діяльності, соціальної взаємодії і взаєморозуміння. Категорія «людський потенціал» характеризує відносини стосовно його самореалізації як у трудовому процесі, так і за його межами .

Якщо трудовий потенціал на індивідуальному рівні відповідає робочій силі, то людський потенціал – особистості.

Таким чином, у концепції людського потенціалу населення розглядається у всьому багатстві його здатностей, знань, навичок, особистісних характеристик в незалежності від того, якою мірою вони знаходять або можуть знайти застосування в виробничій діяльності. З цієї точки зору навіть при аналізі працездатного населення можна провести різницю між його трудовим і людським потенціалом. Відмінність трудового та людського потенціалів виступає в явному вигляді при розгляді питання про їх реалізацію. Сфера реалізації трудового потенціалу обмежена виробництвом матеріальних і нематеріальних благ та послуг, тобто трудовою діяльністю. На відміну від нього людський потенціал реалізується в різноманітних видах діяльності, пов’язаних не тільки з працею, але і з проведенням дозвілля, з міжособистими відносинами, а також у сфері споживання.



ОСОБЛИВОСТІ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

ЗАСОБАМИ НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ

Галина Горбач

Науковий керівник – кандидат мистецтвознавства, доцент В.М. Волчукова

У межах традиційної системи організації танцювальної діяльності у сучасних шкільних і позашкільних закладах освіти головна мета естетичного розвитку полягає в естетизації танцювальних рухів учнів через багаторазове повторення, технічне удосконалення, осмислене відпрацювання хореографічних вмінь та навичок. Формування гармонійної особистості дитини, її естетично-культурне, емоційно-почуттєве, творче зростання не завжди є основними завданнями хореографічної діяльності, у процесі якої здійснюється естетичне виховання школярів. Оскільки емоційний аспект свідомості, естетичні ідеали особистості є первинні стосовно інтелекту, у формуванні духовного світу дитини, актуалізується виховний потенціал хореографічного мистецтва. Головним пріоритетом хореографічної діяльності повинно бути формування естетично збагаченої, всебічно розвиненої, культурно-творчої особистості дитини. Звідси актуальним є питання естетичного виховання школярів засобами народно-сценічного танцю.

Для ефективнішого засвоєння школярами, елементів народного танцю застосовується нетрадиційний методичний прийом – структуризація знань, що дозволяє дітям з першого класу теоретично та практично вивчити більшу кількість лексичної мови народної хореографії. Танцювальні вправи з народно – сценічного танцю, враховуючи їх технічну складність, розподіляється на групи наступним чином: 1 група – положення рук у характері українського, російського, білоруського, молдавського, грузинського, чеського, іспанського танців; 2 група – притупи (одинарний, двійний, трійний) у характері українського, російського, білоруського, молдавського, чеського, естонського, іспанського танців; 3 група – основні кроки українського (центральна Україна, гуцульський) російського, білоруського, молдавського, грузинського, угорського танців; 4 група – бокові ходи українського, російського, білоруського, молдавського, іспанського танців; 5 група – рухи народних танців які мають однакову лексичну основу; 6 група – рухи, що притаманні лише українського, російського, білоруського, молдавського грузинським, угорським, іспанським танцям. З огляду на це у зміст уроків хореографії пропонується впроваджувати форми та методи танцювальної діяльності з урахуванням психологічних, фізичних,індивідуальних особливостей учнів, такі, які спрямовуються на виховання в них самостійності й активності. Навчально-виховний процес з хореографії передбачає діалогізацію у єдиному емоційно-творчому діапазоні, завдяки чому здійснюється естетичний розвиток особистості школяра.



СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Тетяна Горіховська

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент І.І. Пелішенко

Однією з форм прояву девіантної поведінки є злочинність. Злочинність – це розповсюджене, статистично стійке соціальне явище, різновид девіантної поведінки, що визначається законодавцем в кримінальному законі.

Злочинність як соціальний феномен характеризується рядом властивостей:



  • масовість, розповсюдженість;

  • відносна статистична стійкість; зміни носять «плавний» та закономірний характер;

  • історична мінливість;

  • іррегулярність – окремі злочини, як елементи статистичної сукупності, здійснюються незалежно одне від одного.

Якісні показники злочинності – це її структура й характер. Характер злочинності визначається тим, яка кількість найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка характеристика особистості тих, хто робить злочини.

Мотиваційна характеристика злочинності встановлюється шляхом виділення різних мотивів і виявлення числа зареєстрованих злочинів, здійсненних за цими мотивами, і осіб, які їх здійснили.

Соціальна спрямованість злочинності встановлюється за об’єктом злочинних посягань. У соціології виділяють слідуючи види злочинності: злочини проти держави; проти людини, її життя, здоров’я, прав, свобод, власності; проти громадських інтересів; військова.

Вивченням цієї проблеми займалися такі соціологи як Е. Дюркгейм, У. Шелдон, З. Фрейд, Р. Мертон, Е. Сатерленд, Т. Селлін, Р. Парк, Д. Шоу, Г. Маккей, Я. Гилінський, П. Сорокін, К. Ферман, Л. Кетле та ін.

З соціологічної точки зору, злочин є діянням, що суперечить вимогам того або іншого провідного соціального інституту, який суспільство підтримує шляхом криміналізації цього діяння. Таке визначення є функціональним за суттю, бо воно розкриває роль кримінальних заборон і покарання стосовно соціального порядку. Але воно не вичерпує соціологічних характеристик злочину. Зі структурної точки зору, злочин можна розглядати як особливий тип соціальних відносин, де фігурують дві провідні сторони: злочинець і потерпілий. За способом здійснення усі соціальні взаємодії можна поділити на два класи: легальні й нелегальні зв’язки.

ЕФЕКТИ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ЗАСОБУ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Надія Горобець

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент Т.Т. Власенко

Суттєва роль електронних засобів масової інформації, перш за все телебачення, у сучасному суспільстві очевидно. Вона полягає у впливі на масову свідомість неможливо переоцінити, оскільки телевізор є найбільш доступним засобом зв’язку із навколишнім світом та засобом отримання оперативної інформації.

На сьогоднішній день у нашій країні склався стереотип правдивості телебачення і як наслідок необмежена довіра до нього. Усе це «запускає» при сприйнятті телевізійної суспільної інформації механізм сугестії, коли інформація не піддається сумніву та свідомому аналізу інформації.

Разом з цим сучасне телебачення активно використовує прийоми нейролінгвістичного програмування; технологічну систему інструментарію агітаційно-пропагандистського впливу; спеціальні телевізійні технології, в основі яких лежать теорії інтерактивного компонента Е. Роджерса та інші. Ці технології призвані забезпечити певні функції, такі як формування пріоритетів суспільної думки, переключення суспільної думки з одного об’єкту на інший, організація підтримки політичних, економічних та соціальних ініціатив.

З середини ХХ сторіччя багато західних вчених займалися вивченням впливу масової інформації на громадську думку. Так, наприклад, американські вчені М. Маккоумз та Д. Шоу вперше виявили взаємозв’язок між темами що обговорювалися у засобах масової інформації та громадською думкою. Саме тоді було введене поняття «порядок денний», що було означене як набор сюжетів та проблем, що вважаються найбільш важливими у той чи інший проміжок часу. Встановлення «порядку денного» є основною діяльністю телебачення як засобу масової інформації. Проте, за твердженням деяких вчених встановлення порядку денного – хаотичний процес, що майже не залежить від кількості повторювань тієї чи іншої теми.

Важливо зазначити, що наслідки взаємодії телебачення з аудиторією не є чітко відокремленими та спрямованими, навпаки, у більшості випадків цей ефект є кумулятивним, сукупним.

Телебачення не лише передає те, що знаходиться навколо нас, скоріше, воно конструює світ, який згодом стає реальністю для споживача. Часто воно зображає цінності, стилі життя та звички, які згодом підхоплюються суспільством. Через деякий час образ світу, сконструйований засобами масової комунікації, а зокрема телебаченням, може настільки затвердитись у свідомості реципієнта, що він буде нездатен відрізнити його від реальності.

Створена телебаченням реальність не є виключно віртуальною, оскільки її вплив тим чи іншим чином відчувається у всіх сферах життєдіяльності людини. Це говорить про те, що реальність обумовлена віртуальною сферою займає не просто певну нішу у житті суспільства, а стає невід’ємною частиною життя і свідомості суспільства.

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ

ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Ольга Григор’єва

Науковий керівник – доцент Н.О. Белозьорова

Учитель у всі часи відігравав украй важливу роль. Особливе місце належить вчителю початкових класів, оскільки саме від нього залежить формування особистості, набуття знань і навичок школяра, а так само уміння вчитися. Учитель початкових класів покликаний не просто давати дітям знання, а й розвивати їхнє мислення, логіку і творчі здібності. На це спрямована специфіка навчального процесу студентів спеціальності «Початкова освіта».

Особливої актуальності набуває проблема якості професійної підготовки вчителів початкової школи. Необхідною якістю, якою вони повинні володіти, – готовність до творчої діяльності (К. Ушинський, В. Сухомлинський, І. Зязюн, О. Савченко та ін.) Зокрема, на думку акад. О. Савченко, творча праця вчителя початкової школи неможливий без самостійного погляду на методику проведення уроку, гнучкості професійного мислення, здатності до прогнозування результатів навчально-виховного процесу та їх ґрунтовного аналізу.

Необхідно зазначити, що систематичне тренування студентів у вирішенні методичних завдань дозволяє сформувати в них готовність до методичної творчої діяльності на нормативно-репродуктивному та нормативно-адаптивному рівнях (кожне наступне завдання залежить від попередніх відповідей: кожне наступне завдання буде складнішим, якщо попереднє завдання виконано правильно; якщо у попередньому завданні була допущена помилка, наступне завдання пропонується легше) (В. Загвязинський, С. Сисоєва та ін.), для яких характерні усвідомлений відбір і застосування різних педагогічних технологій, рекомендацій науковців і практиків на основі врахування конкретних умов, а також поступове перенесення власного та запозиченого досвіду в нові ситуації.

Отже, розвиток у майбутніх педагогів творчих здібностей найбільш успішно здійснюється за певних умов, зокрема таких як: систематичне поглиблення теоретичних знань з методики викладання в початковій школі; співтворчості викладача і студентів, створення атмосфери схвалення активності, самостійності студентів, оригінальності пропонованих ними методичних рішень, а так само широке застосування методів, прийомів, спрямованих на стимулювання творчої активності студентів.



АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КОНТРАСТИВНО-АЛЬТЕРНАТИВНОЇ

ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Катерина Гринченко

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.В. Маріна

Останні роки вітчизняне й зарубіжне мовознавство працює над поглибленим вивченням мов у зіставних аспектах. Певну наукову та практичну цінність мають спроби лінгвістів, психологів та лінгводидактів розкрити сутність контрастивно-альтернативного вивчення мов. Важливого значення набуває висвітлення актуальності й сутності використання міжмовних порівнянь на лексико-семантичному рівні у лінгвокультурологічному аспекті під час навчання англійської мови.

У дослідженні специфіки національного світосприйняття важливо звернутися до зіставлення структур лексико-семантичних полів і пов’язаних із ними внутрішньопольових і міжпольових відношень.

Із структурою лексико-семантичного поля пов’язані явища гіперо-гіпонімії, синонімії й антонімії, які також відображають своєрідне бачення світу різними мовами. Це явище спостерігається у тих випадках, коли в одній мові використовується родове поняття, а в іншій – видові. Крім внутрішньопольових зв’язків, важливим для виявлення національно-мовної картини світу є зіставлення міжпольових зв’язків. Міжпольові зв’язки ґрунтуються на полісемії. Перенесення, особливо метафо­ричні, у різних мовах переважно не збігаються і яскраво підтверджують своєрідність різних мовних картин світу. Важливе значення для розкриття мовної картини світу має зіставлення внутрішньої форми слів-відповідників, тобто способу мотивації слова. Яскравим матеріалом, що засвідчує своєрідність мовних картин світу, є безеквівалентна лексика, зокрема той її пласт, який прийнято називати словами-реаліями.

Отже, побудова загальної теорії контрастивної лексикології мов передбачає вирішення конкретних завдань об’єктивного зіставлення лексико-семантичних відповідників на рівні лексико-семантичних груп, структур багатозначних слів та семем. У зазначених межах виявляються й інші семасіологічні, ономасіологічні та прагматичні характеристики зіставлення, а саме: особливості членування світу в межах певних лексичних угрупувань, специфіка розвитку полісемії, появи переносних значень; притаманні кожній мові парадигматичні й синтагматичні зв’язки на системному та функціональному рівнях; класифікаційні ознаки зіставлюваних лексем за типами семантичних відношень еквівалентності; значеннєві риси лінгвокультурного спектра асоціативних зв’язків слів, дослідження аксіологічних аспектів семантики соціально значущих лексико-фразеологічних найменувань та особливостей їх трансформації в періоди соціально-ідеологічних змін у суспільствах тощо.

Розглянувши питання контрастивних досліджень лексики в лінгвістиці, зробили висновок, що міжмовне зіставлення є одним із ефективних способів дослідження своєрідності концептуалізації світу в різних мовах, а отже є універсальним прийомом у теоретичному і практичному мовознавстві.

ТЕСТУВАННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ФРАНКОМОВНОЇ

КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ГОВОРІННІ

Юлія Губа

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент О.О. Українська

Сучасна реформа вищої освіти, спрямована на підвищення якості освіти, орієнтація української системи навчання іноземних мов на міжнародні стандарти зумовили пошук нових шляхів організації контролю навчальних досягнень студентів в оволодінні іноземними мовами.

Сьогоднішнє суспільство зацікавлене в тому, щоб мовна освіта в Україні набула поряд з високою ефективністю також високу якість на рівні міжнародних стандартів, що надало б можливість громадянам України відчувати себе повноправними членами європейського товариства.

Вже не викликає сумнівів необхідність впровадження тестових завдань з метою отримання валідної зворотної інформації про успішність формування мовленнєвої компетенції, в тому числі у говорінні, високий рівень володіння яким задекларований у чинній Програмі для університетів/інститутів (2001).

У зв’язку з цим нагальною є розробка відповідних тестових завдань для визначення рівня сформованості франкомовної компетенції у монологічному мовленні для рубіжного тесту навчальних досягнень студентів І курсу. Уважається, що найскладнішим є контролювати саме непідготовлене говоріння, оскільки від студентів очікується продукування вільно конструйованих відповідей, що, як правило, не підлягають стандартизації, а це ускладнює їх порівняння екзаменатором з метою оцінювання. Таким чином, необхідно розробити такі завдання, які б дозволили відносно стандартизувати очікувані відповіді, та виділити такі критерії оцінювання, які б полегшили завдання екзаменатора встановити рівень мовленнєвої компетенції в студента.

Дипломну роботу присвячено дослідженню проблеми тестування рівня сформованості франкомовної компетенції майбутніх учителів – студентів І курсу мовних спеціальностей – у говорінні французькою мовою.

Важливим механізмом для оптимізації процесу навчання є застосування ефективного контролю, спрямованого на визначення комунікативної сформованості, оскільки успішність оволодіння іншими мовами(ІМ) залежить від контролю. Контроль не в змозі забезпечити визначення рівня сформованості мовленевої компетенції, який студенти спроможні продемонструвати в реальних ситуаціях іншомовного спілкування.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка