Г. С. Сковороди



Сторінка12/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   44

Дробот Ольга, учениця 11класу Куп’янського

навчально- виховного комплексу № 2

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Мороз Т. С., учитель української мови та літератури


Григорій Савич Сковорода посідає унікальне місце в історії української культури. Він- учитель життя, який показав сучасникам гідний його зразок. Сковорода був глибоко віруючою людиною, але в той же час він був надзвичайно вільним внутрішньо. Філософія Сковороди зводилася в основному до алегоричного тлумачення Священного писання. У цьому випадку біблійні сюжети розуміються як алегорії, що несуть у собі морально- етичні повчання. Тим не менш, для свого часуСковорода був видатною особистістю і зробив внесок у християнську освіту на Русі.

Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок: «Світ ловив мене і не спіймав». Основа цієї системи полягає в існуванні «двох натур» і «трьох світів». Розшифровка існування «двох натур» слідує безпосередньо з трактату «Про Бога»: «.. Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх людей Бог звався «розум всесвітній». Їх імена були різні: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина.

Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін…». Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого - «вищу всіх причин причину», внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви, що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий, оскільки він, «будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має міри, часової і просторової характеристики».

Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні до чистого матеріалізму. У нього Бог і матерія співіснують поряд, хоч невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерії задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від людей не залежать. Розглянемо тепер, що ж переховується під існуванням «трьох світів», кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою. Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм. Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця - він вічний і безмежний. Другим з «трьох світів" є малий світ - мікрокосм - світ людини. У трактаті «Симфонія» від імені одного з дійових осіб задається питання з подальшою на нього відповіддю: «...А що ж таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині... Вся оця плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині...» .З позицій вчення мислителя можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом єсама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи Бога -пізнає самого себе. У цьому значенні Григорій Савич заперечує вчення про непізнаваність світу. Дуже тонким моментом в теорії пізнання філософа є той факт, що він не зв'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб, задоволення яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидшенавпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим розумніше і скромніше повинні бути її потреби. Ця думка особливо яскраво виражена в «Притчі, названій «Еродій»:

«... Вмій малим ти вдовольняться.

За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися.

Я кажу вам, що не треба у розкошах жити.

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті.

Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі,

Шістсот плачуть у хворобах - дуже були ласі ... ».

Філософія Григорія Сковороди й сьогодні актуальна своєю критикою розбещеності сильних цього світу («Сон»,»Розмова п’яти мандрівників про істинне щастя в житті»),взагалі людської зажерливості («Убогий жайворонок»).Немає особливої потреби писати про те, що вчення Сковороди виникло не на пустому місці. Можна лише відмітити, що ще грецький філософ Сократ, на чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність-доброчесність і знання-мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі «старця» також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах.

Значення філософської спадщини Г.С.Сковороди полягає в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість(якщо вона не пов'язана з накопиченням капіталу), а життя стало безцільним і незахищеним. Багато які з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо відродити тему«спорідненої» праці, поставлену Сковородою близько250 років тому.
«І ЧАС РОЗСТАВИВ ВСЕ НА СВОЇ МІСЦЯ…»
Дрозд Анна, учениця 7 класу Токарівської ЗОШ I-ІІ ступенів,

вихованка гуртка Токарівського СБК

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Мешкова О. Б.


Проживаючи в місцевості де народився відомий вчений-мікробіолог лауреат Нобелівської премії І.І. Мечніков (1845-1916), ми з учнями нашої школи та інших шкіл району виїздила на екскурсії в село Мечніково. Під час відвідування музею, який знаходиться в сільському клубі, звернула увагу на стенд присвячений взаємовідносинам Г.С. Сковороди та родини Мечнікових. Ми спілкувалися зі старожилами села, які розповідали про життя Мечнікових в селі і дізналися, що село Мечніково дійсно неодноразово відвідував Г.С. Сковорода. Також я там побачила статтю історика-краєзнавця В. Бахмута під заголовком «Бував народний любомудр і на Дворічанщині». Зацікавила нас книга М.Ф. Кукси, нашого земляка, місцевого краєзнавця, де він також в багатьох розділах висвітлює рід Мечнікових. На даний час Кукса М.Ф. проживає в місті Куп’янськ, де не один рік працював в газеті «Вісник Купянщини». Він має багато матеріалів про сім’ю Мечнікових і про Григорія Сковороду. Мене вони дуже зацікавили.

Виникло питання: до кого з роду Мечнікових в своїх мандрівках ходив Г.С. Сковорода? Адже, являючись «українським мандрованим філософом», за словами Д.І Багалія, він ніс шляхами своїх мандрівок духовну спадщину народу. Благословенні ті шляхи, якими він пройшов, залишивши сліди не стерті часом, духовно збагачуючи людей з якими спілкувався.

Працюючи в музеї, бібліотеці, спілкуючись з місцевими жителями та краєзнавцями, ми прийшли до наступних висновків.

Згідно генеалогічному дереву роду Мечнікових, складеному А.Ф. Парамоновим з Харківського приватного музею міської садиби, їх рід дуже розгалужений і має багато нащадків. Згідно архівних довідок 1712 року Георгій Степанович – Великий Спатар або Мечник (чоловік, який тримає меч поруч із володарем під час урочистих церемоній) переселився на Слобожанщину разом із волоським князем Кантемиром. Згідно з наказом Петра I від 9 червня 1712 р. і грамотами від 11 та 30 жовтня 1718 р. поселення Ново-Млинськ (Переволочна) Дворічанського району було віддане Г.С. Мечнику у вічне володіння.

В книзі А.М. Ніженця «Г.С. Сковорода» також знайшлися підтвердження того, що Сковорода любив родину Мечнікових.

Місцеві краєзнавці Строєв В.М. та Алєксєєв В.І., дід якого працював у родині Мечнікових, доповнили зібрану інформацію. Під час спілкування з Володимиром Івановичем я кожний раз дізнавалась все більше про рід Мечнікових. Багато що мені розповіли члени родини Перепелиці А.П. В селі Мечніково на даний час проживає її правнук, який розповів про свою бабусю Анастасію. Вона з дитинства знала рід Мечнікових та підробляла у них пастухом овець. Її улюбленим висловом був: «Який бешкетник був маленький Ілля!».

Мечнікови (батько та мати відомого вченого І.І.Мечнікова) переїхали в с. Мечніково (раніше Панасівка) з Петербурга на початку XIX ст., коли батько Ілля Іванович (1810 року народження) програвся там в карти.

Г.С. Сковорода помер у 1794 р. Тому вони ніяк не могли зустрітися.

Тоді ми продовжили свої пошуки далі. Мені допомогла книга Д.І. Багалія «Український мандрований філософ Григорій Сковорода», де він надрукував спогади Гессе де Кальве, вихованця Харківського університету, доктора філософії, який був одружений з Серафимою Іллінічною Мечниковою, донькою корнета Іллі Івановича Мечникова: «Він любив також бувати в поміщика І.І. Мечнікова. Просте та шляхетне життя в цих домах йому подобалось. Там він виховував дітей і розважав розмовами цих чесних старих людей», «…йому подобалося просте життя …їхнє».

Відомості про Мечнікова підтверджуються документальними даними: «р.1767 в Ізюмській провінції дійсно мешкав вахмістр Ілля Мечніков, що мав тоді 43 великорос кріпаків і 206 підданих українців. За даними 1773 р., корнет Мечніков проживав у слободі Новомлинській, коло річки Оскілу й там у нього було кріпаків великоросіян 109 душ і підданих українців 521».

За даними А.Ф. Парамонова, який проводив експедицію Харківського приватного музею шляхами родини Мечнікових в Дворічанському районі, онук родоначальника Григорія Степановича корнет Ілля Іванович (прадід відомого вченого-мікробіолога І.І. Мечнікова), збудував у Ново-Млинську церкву в ім’я пророка Іллі, де були охрещені майже всі Мечнікови. Поряд із церквою в родовому склепі були поховані всі предки Мечнікових. Він же в другій половині ХVІІІ ст. започаткував кінний завод, придбавши коней найрізноманітніших порід.

Отже, Г.С. Сковорода ходив під час своїх мандрівок до корнета Іллі Івановича Мечнікова, який мешкав в слободі Ново-Млинськ. Земельні володіння родини Мечнікових, згідно з архівними планами, простиралися від Ново-Млинська до Арапівки. Від Арапівки до с. Мечніково (Панасівки), де народився Ілля Мечніков – 8 км, від с. Мечніково до слободи Ново-Млинськ − 38 км. Але ця відстань не завадила нашому славетному земляку втілювати в життя ті ж самі ідеї, що пропагував Сковорода.

Майбутній мікробіолог І.І.Мечніков вже в 12 років разом з майбутнім композитором Лисенком створили «Тайний союз науки», метою якого було навчання грамоті простого народу. Кожен з них відповідав за якийсь підрозділ науки та робив доповіді, виступаючи перед сільськими дітьми.

Працюючи професором Новоросійського університету, І.І. Мечніков організував безкоштовні курси з біології для населення.

Після 40 років він став замислюватись над сенсом життя, їздив до Л.М. Толстого в Ясну Поляну. Там вони сперечалися в питанні, що важливіше – наука, знання чи духовність. Наприкінці життя Ілля Ілліч видає такі філософські книги, як «Етюды оптимизма», «Етюды о природе человека», «Сорок лет искания рационального мировозрения».

І Г.С. Сковорода і І.І. Мечніков не боялися і не зупинялися перед тим, щоб висловлювати свої ідеї, які не відповідали тодішнім поглядам, за що вони були звільнені з посад. Але й залишивши посади, у обох була сильна потреба мати аудиторію для поширення своїх думок серед молодого покоління, проповідувати свою філософію.

І час розставив на свої місця та проявив істину: «Тільки в самій істині й живе справжня радість і що вона сама тільки оживляє наше серце, що керує тілом» (з листа Г.С.Сковороди до Тевяшова).
ЧИ МОЖНА НАЗИВАТИ Г.С. СКОВОРОДУ РОСІЙСЬКИМ ФІЛОСОФОМ ?
Дубницька Ірина, учениця 11-Б класу

Валківського ліцею імені Олександра Масельського,

вихованка КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівник : Вовк В.Ф., учитель географії


Григорій Савич Сковорода - український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Саме так його характеризує україномовний варіант Вікіпедії. А от у російськомовному її варіанті Григорій Савич Сковорода визначається як «русский и украинский странствующий философ, поэт, баснописец и педагог, внёсший существенный вклад в восточнославянскую культуру». Так чи можна назвати Сковороду російським філософом ?

Саме у такій якості розглядали його відомий російські філософи В.Ф. Ерн (назвав Сковороду «російським Сократом»), Г.Г. Шпет, О.Ф. Лосєв. Але, з іншого боку, видатний український історик Д. Багалій є автором праці з недвозначною назвою - «Український мандрівний філософ Г.С. Сковорода».

Чи не найбільш проблемним питанням є мова творів Сковороди. Українськомовний варіант Вікіпедії визначає її як давньоукраїнську і латинську. Але у її російськомовному варіанті перелічені зовсім різні мови - російська, латинь, давньогрецька.

Така суперечність не випадкова. Суперечки з даного приводу тривають вже багато років, причому висновки дослідників суттєво відрізняються. Так, автор біографії Г. С. Сковороди, його учень і друг М. Ковалинський, стверджував, що той писав російською, латинською і еллінською (давньогрецькою) мовами, хоча іноді уживав «малоросійску говірку». Таке твердження є досить суперечливим, адже навіть поверховий аналіз свідчить, що мова творів Сковороди (друга половина ХVІІІ ст.) суттєво відрізняється від мови Пушкіна, який жив і творив у ХІХ ст. Зрозуміло, що за такий короткий проміжок часу так докорінно вона змінитись не могла.

Класик української літератури І. Нечуй-Левицький указував, що «Сковорода змішував в купу, часом у дивовижних мовних композиціях, дивних, рябих і в цілому темних», маючи на увазі, що мова мандрівного філософа являла собою суміш російської, старослов’янської (церковної) та розмовної української мов.

Відомий україніст Ю. Шевельов на основі філологічного аналізу творів Г.С. Сковороди дійшов до висновку, що вони написані певним різновидом російської мови, хоча відмінної від літературної. Інший дослідник, В. Живов, висловив припущення, що Григорій Савич намагався звести воєдино російську і церковнослов’янську мову. Схожий висновок зробила і Л. Софронова. Згідно нього основними робочими мовами Сковороди були церковнослов’янська, російська розмовна та російська літературна, яка на той час була у процесі свого становлення. При цьому Григорій Савич постійно переходив у своїх творах з однієї мови на іншу.

Ще одним доказом належності Г.С. Сковороди до російської культури є маршрути його подорожей. Дійсно, значну частину свого життя мандрівний філософ провів на території сучасної Росії. Добре відома близькість Сковороди і архімандрита Знаменського Курського монастиря Амвросія. Неодноразово гостював філософ і у поміщиків Тевяшових у Воронезькій губернії. У місті Острогожськ цієї губернії Сковорода закінчував свою «Ікону Алківіадську». У 1781 р. він здійснює мандрівку до Таганрогу, яка тривала близько року. Відвідував він і село Хотетово Орловської губернії, де жив його друг М. Ковалинський.

Таким чином, не викликають сумніви з приводу мандрів Сковороди по ряду губерній Росії, його спілкуванню з місцевими жителями, яким він навіть присвячував деякі свої твори. Це, звичайно, мало значний вплив на його творчість і є вагомим доказом прихильників точки зору на Сковороду як на російського поета і філософа.

Таким чином, можна зробити висновок, що має право на існування точка зору, при якій Г.С. Сковорода є як українським філософом (за своїм походженням та переважаючим місцем проживання - Слобожанщиною і Наддніпрянщиною), так і російським (за мову його творів і підданство).
Святыня земли Чугуевской

Дягилева Елена, ученица 11 класса, Терновского УВК,

воспитанница ЧР ЦТКЭ УМ Чугуевского райсовета Харьковской области

Руководитель: Илларионов В. Е., руководитель кружков
Введенка - один из красивейших населенных пунктов нашего края. В древности это была лесистая местность, омываемая речкой Уды. Здесь и появились первые поселения, построившие церковь и основавшие свою слободу. Главная икона храма - «Введение в храм Пресвятой Богородицы», одна из наиболее почитаемых в нашем крае икон, дала название поселку, в центре которого соорудили в 1655 году уникальную деревянную церковь - Свято Введенский храм.

На Харьковщине осталось всего несколько деревянных храмов. Настоящей жемчужиной среди них называют Свято - Введенскую церковь. После пожара, в 1777 году построили новый храм, который чудом уцелел до наших дней, который внесен в список памятников архитектуры.

Стиль, в котором был возведен храм, не похож ни на одно из известных архитектурных направлений: с виду – очень простое легкое здание с высокими окнами. Но на самом деле церковь очень прочная – на Харьковщине деревянные храмы строили из дубовых бревен, а сверху вертикально обшивали досками.

Скромный интерьер Свято - Введенской церкви украшают резной иконостас и деревянный светильник. Здесь намоленное место, с очень сильным биополем. Сюда приезжают те, кто не мог иметь детей, и сила молитвы в этом храме помогает обрести радость материнства.

Именно по молитве матери была дарована миру и сама Богородица.

Ведь родители Девы Марии очень долго не имели детей. Эта глубокая, многолетняя скорбь омрачала их сердца.

В те далекие времена бездетность считалась тяжким наказанием Божиим за явные или скрытые грехи родителей, проклятием за нарушение Закона.

Более 50 лет со слезами молились, горевали супруги и просили даровать им утешение в ребенке. Но Господь словно не слышал их рыданий и, казалось, был неумолим. Даже праведным людям необходимо пройти через очищение страданием и скорбью, чтобы их сердца стали прозрачны для Бога.

Однажды в большой праздник праведный Иоаким вместе с другими благочестивыми людьми принес в Иерусалимский храм свою жертву Господу. У всех приняли жертву, кроме Иоакима, публично обвинив его в тяжком тайном грехе перед Богом.

Почтенный старец, униженный и оскорбленный перед народом, в горькой печали ушел прямо из храма в глубь пустыни и с плачем умолял Бога снять с него поношения бесплодия и даровать дитя. В течение сорока дней он не принимал никакой пищи и горяче молился.

Когда праведная Анна узнала о том, как публично оскорбили ее мужа, боль охватила ее измученное сердце: ее любимый супруг, самый близкий человек, бросил ее одну с мучительным горем. Тщетно пытались преданные служанки рассеять печаль своей госпожи. Однажды, ослабев от слез, Анна вышла в сад и присела отдохнуть в тени лаврового дерева. Подняв глаза, она заметила в ветвях птичье гнездо с веселыми, бойкими пушистыми птенцами. Трогательное зрелище окончательно сокрушило ее. Она зарыдала от отчаяния, почитая себя хуже, не достойная не только людей, зверей и птиц, но и даже самой земли, приносящей плоды Господу. Она молила Бога оказать ей милость, обещая посвятить ребенка Богу. Заливаясь слезами, несчастная упала на землю и долго не могла успокоиться. Казалось, сердце не выдержит и разорвется от скорби.

Неожиданно праведная Анна услышала над собой короткий, тихий, исполненный сострадания и любви голос: «Анна! Анна! Услышана молитва твоя, воздыхания твои прошли сквозь облака, слезы твои явились перед Богом, ты родишь Дочь Преблагословенную. Через нее получат благословение все племена земные и будет даровано всему миру спасение. Имя ей будет Мария». Сквозь пелену слез святая Анна увидела перед собой прекрасного светлого юношу. Ей явился Архангел Гавриил.

Мрачная тьма отчаяния сменилась несказанной радостью. Вера слову Божию и святая надежда воскресили Анну, засветилось ее изболевшееся сердце, и она поспешила в Иерусалим поблагодарить Бога за его посещение.

В тоже самое время Ангел явился в пустыне праведному Иокиму, возвещая ему:» Иоким! Иоким! Услышал Бог молитву твою и благословил даровать благодать свою: жена твоя Анна подарит тебе Дочь, рождение которой будет радостью для всего мира. Вот знамение, что я благовествую тебе истину: иди в Иерусалим к храму Божию и там, у Золотых ворот, найдешь свою супругу Анну, которой я возвестил то же самое.

С радостным изумлением выслушал старец поразительное известие и немедля отправился в город. Супруги вдвоем вошли в храм, поблагодарили Господа за его милосердие и вернулись домой. 8(21) сентября Дочь, которая стала утешением и отрадой всего человеческого рода, появилась на свет. Имя ей нарекли Мария, что означает в переводе с еврейского языка «Госпожа».

Пресвятая Дева Мария, как дар Божий, данный Иокиму и Анне в старости по их усердной молитве, была посвящена Богу, согласно данному ими обету, на особенное служение ему в храме и воспитание при нем в святой обстановке. И вот когда ей исполнилось три года, Мария, несмотря на ранний возраст, постигла смысл внушений и сама просила родителей о скорейшем исполнении их высокого обета. По выражению церковных песнописцев, Святая Дева «Младенствовала плотью, но была совершенна душой, трилетствовала телом и многолетствовала духом». Посему святые родители решились расстаться с юной дочерью и посвятить её Богу без всякой скорби, даже с радостью…

К торжеству посвящения в Назарете собралось много родных и близких Иокима и Анны, а также много юных дев, сверстниц Марии, для сопровождения ее в храм. Все отправились в Иерусалим, находившийся в 3-х днях пути. После вступления в святой город и семидневного очищения постом и молитвой, они приблизились к храму. Родители вели за руки свою 3-х летнюю дочь.

Навстречу им из храма вышли священники во главе с Захарием. Они пели псалмы Давида. Увидя это сретение, родители наполнились Духом Божиим, и святая Анна сказала: « Иди, дочь моя, к Богу, иди к тому, кто тебя мне даровал».

И Мария пробежала по ступеням без сторонней помощи и поддержки. Поднявшись на последнюю ступень, она остановилась. Все немало удивились такому явлению.

Захария, как пророк, стал предсказывать будущее по этому поводу, взяв Марию за руку, ввел её в Святая, т.е. в первую часть храма, куда могли входить только священники и другие служащие церкви, но провел ее далее, во Святая Святых, - тот отдел храма, в который не дозволено было входить не только лицам женского пола, но имел право заходить один архиерей, и только раз в году, для очищения народа от греха.

Все люди удивлялись такому отступлению от закона Моисеева, но, предание говорит, что Захария, по внушению Духа Божия назначил ей место для Молитвы именно в Святая Святых. Святые отцы (Кирилл Александрийский и Григорий Нисский) рассказывают, что девочкам, которых посвящали Богу до совершеннолетия, место для молитвы назначалось между Церковью и жертвенником, никому из них не разрешалось приступать к жертвеннику: на это был строгий запрет архиерея. Это место предоставлялось только в определенные часы дня. Марии, с времени введения во храм, во всякое время позволялось входить во внутрь храма, и причем за вторую завесу, значит, во Святая Святых.

С этого дня 4 декабря Православная Церковь отмечает Введение в храм Пресвятой Богородицы - великий двунадесятый праздник, который символизирует собой великую силу материнской молитвы, а наша Чугуевщина имеет такую святыню, как Свято-Введенский храм, который подобно озеру святой Анны близ Почаевской Лавры, исцеляет души и наполняет сердца радостью материнства. И нет другого чувства более святого и бескорыстного, чем любовь матери и более сильного, чем молитва матери.

Слезы матери и велика сила материнской молитвы подарила миру Богородицу, Деву Марию!

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка