Г. С. Сковороди



Сторінка13/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   44

Філософська спадщина Г. С. Сковороди
Євдокимов Сергій, учень 11 класу Ульянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Богодухівської районної ради, вихованець гуртка «Географічне краєзнавство»

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівник: Астапова Т.М., керівник гуртків КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради


Вчення Г. С. Сковороди виникло не на пустому місці. Його філософська спадщина багатогранна і охоплює найрізноманітніші аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Про все це написати неможливо. Однак, що можна стверджувати, що все спираються на загальний центральний стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей стержень включає в себе і сам образ Сковороди. Ще грецький філософ Сократ, на чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність, доброчесність і знання - мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі "старця" також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах.

У філософському вченні Сковороди не тільки сильна і яскрава, але і важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. У вченні Сковороди щастя людини не пов'язується із задовільненням її потреб.

У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити". Саме цими словами Сковорода починає свій трактат "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода захищає людську "природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він пов'язував з поняттям "чистої совісті": "... краще годину чесно жити, чим поганить цілий день".

Щодо "чесного життя" і "чистої совісті", то у Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. Праця - це не обов'язок, а вільний вибір людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя. Такій праці Сковорода дає визначення "споріднена". Розділення людей, що займаються "спорідненою" і "неспорідненою" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - "споріднена" праця. Праця ж "неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.

Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій мірі не від того, що люли уміють робити, а від того, на що направлена їх діяльність. Заняття "спорідненою" працею накладає відбиток і на образ життя людини. Біографи Сковороди, наприклад, стверджують, що письменник Лев Толстой любив Сковороду саме за те, що його образ життя гармоніював з його вченням. Сам же Толстой страждав від дисгармонії між власним вченням і безсиллям порвати з життям, не відповідним його ідеалам.

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо вона не пов'язана з накопиченням капіталу) і незахищеним. Багато з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо відродити тему "спорідненої" праці, поставлену Сковородою.


найвідоміші вислови Григорія Савича Сковороди
Забусова Ангеліна, учениця 7 класу

Кам´яноярузького НВК Чугуївської районної ради Харківської області

Керівник: Мисюкевич А.В, методист КЗ «Харківська обласна

станція юних туристів»


Просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода — один із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності. Спадщина Григорія Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівного філософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, у багатьох містах споруджено оригінальні пам'ятники на його честь, про нього написано чимало книжок і статей. На кіностудії ім. О. Довженка знято художній фільм «Григорій Сковорода». 

Ще одна важлива сторона творчості Г.С. Сковороди – це його чудові цитати. Його цитують у науковій літературі, у художніх романах та повістях, і сьогодні, в епоху науково-технічних відкриттів його цитати заполонили Інтернет простори на приватних сторінках пересічних людей. Це, безумовно, завдяки тому, що думки та погляди цього геніального філософа близькі кожній людині.



Мною було зібрано найвідоміші вислови Григорія Савича про щастя та кохання, про музику та поезію, про дружбу та чесність…

  • Всякому місту звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова.

  • Що вподобав, на те й перетворився.

  • Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?

  • Не шукай щастя за морем.

  • Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

  • Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.

  • Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.

  • Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі за моє тіло.

  • Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.

  • Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.

  • Воістину, моя самотність відкрила мені небо!

  • З видимого пізнавай невидиме.

  • В собі самому шукай справжніх благ.

  • Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

  • Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

  • Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.

  • Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.

  • Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике.

  • Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.

  • Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.

  • Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.

  • Не тіло, а душа є людиною.

  • Серце тоді насичується, коли освічується.

  • Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце – справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве – бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра.

  • Чи може щось ширше розлитися, як думки!

  • Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

  • Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.

  • І ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро.

  • На новий путівець шукай нові ноги.

  • Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?

  • Істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть – це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу.

  • Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

  • Не розум від книг, а книги від розуму створилися.

  • Яка користь бачити, не маючи смаку?

  • Без бажання все важке, навіть найлегше.

  • Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.

  • Годі побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом.

  • Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.

  • Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.

  • Чисте небо не боїться блискавки та грому.

  • Насіння лихих справ – лихі думки.

  • Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими?

  • Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли чоловік два єства пізнає: тлінне та вічне.

  • Коли зачинається курча, тоді псується яйце.

  • Частки розбитого дзеркала всі однаково лице відбивають.

  • Не буде тверезий той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина.

  • Як хто посіє в юності, так пожне в старості.

  • Найкраща помилка та, якої допускаються у навчанні.

  • Коли є червінець, навіщо бажати, щоб і гаманець був золотий?

  • Плаває нещасливо той, хто не вміє досягти гавані.

  • Не той дурний, хто не знає... але той, хто знати не хоче.

  • Що швидко запалюється, те раптово гасне.

  • Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестае вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

  • Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.

  • Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

  • Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.

  • Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

  • Бери вершину і матимеш середину.

  • Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

  • Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

  • Більше думай і тоді вирішуй.

  • О, коли б змога писати так само багато, як і мислити!

  • Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.

  • Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..

  • Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.

  • Мудрець мусить і з гною вибирати золото.

  • Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує.

  • Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.

  • Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

  • Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.

  • Лід на те й родиться, аби танути.

  • Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності.

  • Не за обличчя судіть, а за серце.

  • Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.

  • Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість.

  • Не розум від книг, а книги від розуму створились.


Філософські погляди Сковороди
Завада Ольга, учениця 11 класу Куп’янського НВК№7, вихованка гуртка

«Основи учнівського самоврядування» Куп’янського центру дитячої та юнацької творчості

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Леонова С. В.


"Просвітитель, філософ і поет Григорій Савич Сковорода — один із видатних мислителів історичного минулого нашої держави. Людина універсальних знань і здібностей, палкий захисник інтересів знедоленого народу, він все своє свідоме життя присвятив пошукам істини, боротьбі проти соціальної нерівності" - говорила Віра Панашенко. А й справді, адже без сумніву, постать Григорія Сковороди - постать без перебільшення легендарна. З самого дитинства поет прагнув до знань, мав неабиякий хист до мов і наук. Поет залишив нам різноманітку творчу спадщину. Це і ліричні вірші, які згодом стали народними піснями, і гострі викривальні вірші, у яких ми бачимо засудження вад тогочасного суспільства, повчальні байки, і глибокі за сенсом притчі. Упродовж усього життя він невпинно вчився, займався самоосвітою, навчався у природи та людей і навіть у своїх власних учнів. Саме ця пристрасть до пізнання нового, пошуку істони, безперервна праця над самим собою і привели Сковороду до вижчого рівня розумового розвитку. Тому без сумніву можна назвати цю людину справжнім філософом, знавцем своєї справи.

В історію української літератури Григорій Сковорода ввійшов як письменник-байкар і поет, перший український лірик. Філософська та літературна спадщина Сковороди налічує 17 трактів і діалогів, збірку віршів «Сад…», «Басні харковскія» та ряд інших перекладних поезій. Його літературна творчість невід’ємна від усієї його філософської спадщини. Філософські напрямки Сковороди, спостерігаються у його працях, що зводяться до дослідження людини, її існування. Тому недивно, що Григорій Саввич вважав науку про людину та її щястя найважливішую з усіх наук. Але тривалий час філософія Сковороди була недостатньо розглянута, вивчена, особливо за радянських часів. Існували навіть праці радянськх вчених, у яких Сковороду називали атеїстом, хоча як ми бачимо, твори митця настільки тісно переплітаються з цитами Біблії, що не одразу розпізнаєш від власних висловів Сковороди. На сьогодні, його творчість привертає дедалі більше уваги. Різні джерела твердять, що сучасні вчені сходяться на думці, що його філософія була набагато глибшою, ніж до цього було прийнято вважати. Філосфія цієї великої постаті, навіть після сторіч, не розгадана в цілому, цікавить не тільки вчених, а і пересічних читачів.

Григорій створив власну філософську систему, у якій відчутні матеріалістичні тенденції. Провідне місце у філософській системі Григорія Сковороди посідає розроблена ним теорія пізнання: «Перш ніж пізнати світ, людина повинна пізнати саму себе як частину всесвіту».

"Тілом ми ніщо, але думкою щось та ще й велике","ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро", "істинна слова, шукання істинного набутку, свята пристрасть - це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу". Ці фрази спираються на головні світоглядні категорії: любов, щастя, віру та ін. У своїх міркуваннях, філософ шукає відповіді на питання, ким є людина, який її сенс буття, які основні грані людської діяльності, ким є людина на Землі.

"Скрізь любовь та віру людина пізнає себе", - твердить Григорій Сковорода. Як своїм прикладом, так і словом, він закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру і любов, адже це є пізнання самої людини. Григорій Саввич співвідношує духовне та тілесне, підкруслює роль Вічності та Бога. Розуміння віри та любові приходить до нас саме по собі - у повсягденному житті, а нам лише залишається вчасно помітити ці миттєві спалахи відчуттів. Адже без віри людина не зможе піднятися до бажаних вершин, але там, де кінчаються межі розуму, починається віра.

Усі ми чули, знаємо про основні чинники формування природи людської душі - віра, надія, любов. Закликаючи нас "пізнати себе", Григорій Сковорода звертається саме до цих чинників. Саме цим Григорій Саввич відкриває те нове, що не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання людської душі, людського щастя. Філосов підкреслює, що для душі потрібна радість, щось виняткове, захоплююче. Щастя людини Григорій вбачає у праці. Він прославляв працю як джерело достатку, радості й задоволення. Поет першим в українській літературі зумів по-новому оцінити труд, побачити в ньому джерело радості, душевного задоволення, важливу передумову щастя.

Отже, Сковорода був сином свого часу, знаходячи істину в постійному бродінні в думках. Григорій Саввич вабить своєю моральною чистотою, повною узгодженістю стражденного, але осяяного високими ідеалами життя з творчістю – поезією, етикою, філософією.

Віриться, що Григорію сковороді вдалося утвердити в житті той ідеал людини, про який згодом Шевченко скаже:

Без малодушной укоризны

Пройти мытарства трудной жизни,

Измерять пропасти страстей,

Понять на деле жизнь людей,

Прочесть все черные страницы,

Все беззаконные дела…

И сохранить полет орла

И сердце чистой глубины!

Се человек!.. Без крова жить

(Сирот и солнышко не греет),

Людей изведать - и любить!

(«Тризна»)


ШКОЛА - ЦЕНТР ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ
Заєць Оксана, учениця 8 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полтавського району Полтавської області

Керівник: Драч Н. В., методист Полтавського обласного інституту

ім. М.В.Остроградського, вчитель історії


На сучасному етапі розвитку українського суспільства все з більшою гостротою постає проблема відродження культури та духовності, що базується на формуванні потужної системи глибинних морально-етичних цінностей. Всі ці складні питання підштовхують досвідчених людей до нового осмислення світобачення сучасної особистості.

Ще здавна устрій життя людей будувався на моральних та матеріальних цінностях, але основою взаємовідносин та самого життя  були саме духовні категорії: любов, підтримка, доброта, милосердя, щастя.

«Цінності, - писав В.П. Тугарінов, - це те, що потрібно людям для задоволення потреб та інтересів, а також ідеї та їх спонукання як норми, цілі та ідеалу».

Ціннісний світ кожної людини неосяжний. Проте існують «наскрізні» цінності, які є практично стрижневими в будь-якій сфері діяльності. До них можна віднести працьовитість, освіченість, доброту, вихованість, чесність, порядність, терпимість, людяність. Саме падіння значимості цих цінностей в той чи інший період історії завжди викликає в суспільстві серйозне занепокоєння.

Школа була і залишається центром виховання в маленькій людині майбутнього громадянина високої духовності, доброти і чуйності, радості пізнання, доброзичливості і людяності.

В даний час зріс інтерес до краєзнавства, тобто комплексного вивчення рідного краю в різних аспектах: природно-географічному, культурному, історичному. Ми все частіше звертаємось до вивчення та використання краєзнавчого матеріалу. Академік Д.С. Лихачов говорив: "Якщо людина  не любить хоча б зрідка дивитися на старі фотографії своїх батьків, не цінує пам'яті про них ... - значить, він не любить їх. Якщо людина не любить старі вулиці, нехай навіть і поганенькі, - значить, у нього немає любові до свого міста. Якщо людина байдужа до пам'ятників історії своєї країни, - він, як правило, байдужий до своєї країни ".

Незаперечна роль музеїв у формуванні в учнівської молоді громадянського світогляду, усвідомлення взаємозв’язку, виховання любові до праці, рідної землі, мови, культури, моралі, вивчення та пропаганди пам’яток історії, культури і природи рідного краю, поваги до людей праці. Матеріали та пам’ятки історії, культури та природи, зібрані дітьми під час експедицій, походів, зустрічей з цікавими людьми, стають основою для створення експозицій музеїв різних профілів.

Полтавщина славиться своїми історичними місцями, пам’ятками архітектури, природи, безліччю цікавих державних музеїв. Але якщо завітати до деяких музеїв при навчальних закладах області, то можна побачити, наскільки професійно й ґрунтовно підготовлені їх експозиції, скільки цінних оригінальних і унікальних експонатів вони містять. Можна з впевненістю сказати, що освітянські музеї відіграють у культурному житті не лише Полтавщини, а й у інших регіонах України велику роль.

Хочу познайомити з музеєм Хліба, який діє при Тростянецькій ЗОШ І-ІІІ ступені Полтавського району. Музей хліба заснований і відкритий 13 грудня 1999 року.

Коли запитати директора школи Лавроненко К.М., яка є організатором створення музею, «Чому саме музей хліба?», можна почути чітку відповідь «Тому, що основою життя в усі часи і в усіх народів був, є і залишатиметься хліб. Наше ж завдання – виховати любов і повагу, бережливе ставлення до хліба, до людської праці, до людей праці, зберегти духовні цінності. І це дійсно так.

Перший розділ музею «З історії знарядь праці хлібороба» представляють три стенди «З історії хліборобства», «Що дають нам зернові культури», «Від зернини до хлібини», а також виставка натуральних експонатів.

Недавно музей поповнено набором інвентарю, який використовували для випікання хліба у печі та варіння каш: чаплія - нею розгрібали по боках або згрібали на край печі жар, перед тим, як посадити в неї хліб, пироги чи інші хлібобулочні вироби; три дерев’яні лопати (різні між собою як за формою, так і за способом їх виготовлення), якими саджали у піч хліб. З’явилося на виставці і жорно, у якому подрібнювали зерно, казанок - для варіння каші, полив’яні миски - для того, щоб насипати в них кашу.

Розділ ІІ «З історії хліба» представляють теж три стенди.

На стенді "Хліб у полі" подано характеристику злакових культур, їх властивості, ознаки, відмінності, а також географію деяких сортів пшениці, їх авторів та роки відкриття. Із матеріалів стенда "Хліб у коморі" можна отримати інформацію про крупи, традиційні страви із зерен злакових культур. Стенд «Хліб на столі» – розповідає про появу першого хліба у вигляді каші, коржів та випічка хліба у наші дні. Види хлібобулочних виробів у залежності від виду борошна, способу випічки. Характеристика окремих видів хліба.

Із натуральних експонатів представлено гербарії злакових культур. Зроблено виставку зернових та круп, які виготовляються з цих зернових. Зібрані зразки районованих зернових, та зернових, які вирощувалися і вирощуються на полях нашого господарства. Всього 38 експонатів.

Наступні розділи мають такі назви «Хлібом дорожить умійте» та «Хліб у народних звичаях і обрядах» представлений двома стендами.

Члени ради музею, які входять в склад пошукових загонів провели пошукову роботу та оформили матеріали по темі «Зберегти святу пам’ять про жертви голодомору – наш обов’язок», «Голодомор 1932 – 1933 років на Полтавщині».

В ході підготовки до відзначення 65-ої річниці Перемоги педагогічним та учнівським колективами зібрано та систематизовано матеріал про наш край в роки війни та роль хліба в цей час для тих, хто залишився вдома, хто воював на фронтах війни і для тих, кому випала доля остарбайтерів.

Спочатку від доповнював і поширював тематику «Хлібом дорожить умійте», а потім його перемістили в окрему класну кімнату, як філіал музею хліба, який урочисто було відкрито 9 травня 2010 року.

Перша експозиція - «Невільники третього рейху» розповідає про жителів сіл сільської ради, які були насильно вивезені в роки війни до Німеччини: тут фотографії цих жителів, їх спогади та розповіді про них, а також рубрика «Листи з неволі». Чільне місце відведено жительці села Вільшана Галєєвій Н.П., яка будучи у неволі, писала вірші. Оригінали цих віршів вона передала нашому музею.

Друга експозиція «Згадаймо всіх поіменно» знайомить зі списками жителів села, посмертно занесених до Книги Пам’яті, списки тих, хто за щастя онуків воював і відчув радість Перемоги: їх фотографії, спогади про них, ксерокопії нагород і документів. Це їх імена озвучують щорічно в День Перемоги на сільському мітингу.

Експозиція «Дитинство, опалене війною» розповідає про дітей війни, які проживали і проживають в селах сільської ради: імена, спогади, документи, які визначають їх статус. Четверта експозиція «Бойовий шлях 89 ГМП», Цей полк визволяв село у вересні 1943. На карті схематично показано його бойовий шлях; зібрано переписку школи з ветеранами полку, фотографії про зустріч жителів села з воїнами – визволителями, яка відбулася у вересні 1978 та 1983 років.

Про музей Хліба неодноразово писали в газетах районного, обласного рівня.

Музей є відкритим не лише для учнів школи, району, області, а й для усіх бажаючих.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка