Г. С. Сковороди



Сторінка14/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   44

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.С.СКОВОРОДИ
Заріцька Вікторія, учениця 10 класу Вишнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Балаклійської районної ради Харківської області

Керівник: Бузіна Л. В., учитель історії


З всіх відомих філософів ХVIII століття однією з видатних постатей є відомий український поет-байкар Григорій Савич Сковорода.

У 50-60 роки XVIII століття Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і вірші, а також 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник "Сад Божественних пісень", "Байки Харківські", - це єдина система поглядів, єдина філософія.

Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду "національним філософом", оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як прелюдією до його філософської творчості.

Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію,пропонуючи людям почати шлях до щастя з пізнання себе і невпинного внутрішнього духовного самовдосконалення.

Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. Якщо людина хоче бути щасливою, то праця, якою вона займається, має бути солодкою. Але це можливо лише тоді, коли вона відповідає єству людини, є сродною.

Труду Г.Сковорода протиставляє стан, коли людина нудиться, є бездіяльною. Саме бездіяльність усе перетворює «в тріск і бунт, вводить у душу нечистих духів»

Г.Сковорода виходив з того, що світ різноманітний і люди теж різні. Суспільство, на його думку, нагадує машину. «У ньому непорозуміння бувають тоді, коли його частини відступають від того до чого вони майстром зроблені»

Слідувати своїй природі означає слідувати Богу — так вважає мислитель. Це є «найсолодше джерело миру, щастя та мудрості». «Якщо не будеш коритися Господові, — попереджає мислитель, — то сум загризе душу твою серед позолочених палат і заплачеш, згадуючи поля зелені. Рано скажеш: «Коли той день пройде?..» А увечері скажеш: «Коли світанок наступить?»

Сковорода повчав, що царство людини знаходиться всередині неї і «Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі »

Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського «православ'я», спираючись у своїй філософії на Біблію.

Шукаючи щастя, мислитель закликав зосередитися на собі, не шукати його у «великому світі», обмежитися «тим, що необхідне».

Його філософія представляла лінію неоплатонізму і до неї не можна підходити з позиції критеріїв домінуючої на той час лінії західноєвропейської філософії. Г.Сковороді вдалося створити оригінальну філософську систему, поєднавши в ній здавалось би непоєднувані речі — неоплатонізм із вираженим містицизмом та епікурейство, християнський погляд на світ, біблеїзм та елементи античної філософії.

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво.

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним і незахищеним.

Філософія Сковороди - це джерело справжнього гуманізму та співчуття людині. Вона змушує замислюватися над важливими питаннями життя.

Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства.

Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів.

Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено.

ФIЛОСОФIЯ СЕРЦЯ П. ЮРКЕВИЧА
Зінич Аліна, учениця І курсу класу української філології

Ніжинського обласного педагогічного ліцею Чернігівської обласної ради

Керівник: Бутурлим Т. І., кандидат педагогічних наук,

учитель української мови та літератури


Ідея кордоцентризму – знакова в контексті української філософії. Проте мислителі різних часів вкладали в поняття «серце» різний смисл: духовна субстанція, Бог (Г. Сковорода), пізнання душі через чуттєвість, визначення напрямку діяльності, спілкування (М. Гоголь), сукупність ірраціональних емоцій (П. Куліш). Спираючись на традиції минулого, П. Юркевич створив власну концепцію – «філософію серця».

П. Юркевич відіграв значну роль в осмисленні безсвідомого начала особистості. «Воно», за З. Фройдом, є нижчою сферою в структурі відносин душевного життя людини, «сфера серця», за П. Юркевичем, займає вищі щаблі у цій структурі. «Воно» асоціюється із темним, «брудним» «підвалом» душі, «серце» ‒ із світлим, чистим (зосередження всього тілесного й духовного життя людини; центр багатогранних почувань, зворушень і пристрастей всіх відтінків, орган волі та хотіння; охоронець та двигун усі фізичних (тілесних) сил людини; зосередження душевного, духовного, морального життя людини).

Хоча розум, згідно з П. Юркевичем, є вершиною душевного життя, а серце – її корінням, це не означає, що діяльність серця пов’язана з рівнем елементарних, примітивних, нижчих форм душевного життя. «Глибина серця» ‒ це те, що робить душу вічною, моральною, свідомість безмежною, абсолютною.

Із логіки теорії душевного життя П. Юркевича випливає образ справжньої людини як духовно досконалої істоти, унікальність якої зумовлена гармонією розуму й серця у сфері духу. Фрейдівський аналіз психічного буття людини детермінує уявлення про духовно здорову людину, як тварину, що насолоджується задоволенням усіх своїх бажань, потягів, інстинктів. П. Юркевич теж закликає особистість до духовного самовдосконалення. Він доводить, що її щастя «залежить не від будь-яких зовнішніх чинників буття, а лише від свого серця, яке має бути у згоді зі світом, природою та Богом».

Основні положення «філософії серця» П. Юркевича:


  • духовна істота складається з раціонального (розуму) та ірраціонального («серця»);

  • сприймаючи зовнішній предмет, людина отримує знання про нього та переживання, душевних настрій;

  • світ відкривається спочатку для «глибокого серця», тоді – для розуміючого мислення;

  • серце – основа добрих чи злих вчинків;

  • душа людини – морально вільна;

  • потяг до моральних вчинків є вродженням;

  • етично цінними є вчинки, які здійснюються вільно;

  • моральні прорахунки породжують докори сумління;

  • душа знаходиться в усьому тілі;

  • духовне життя народжується у глибині серця;

  • межа розуму і серця – індивідуальність;

  • мета виховання – сприяти духовному врівноваженню, пробуджувати в серці любов до правди, добра, краси, виховати розумну, моральну творчу індивідуальність;

  • сенс життя – активна діяльність у суспільстві на благо людства за законами правди, любові.

Отже, П. Юркевичу вдалося подолати етичний формалізм новочасної філософії. «Серце» – первісна сила душі, центр моральності, те, що відкриває правду життя, робить людину індивідуальною.
Лiтература

1. Вiльчинська С. П.Юркевич i З. Фрейд про несвiдоме (спроба порiвняльного аналiзу) / С. Вiльчинська // Фiлософiя i соцiологiчна думка. 1996. №34. С.74 88.

2. Гнатюк Я. Фiлософсько-науковий кордоцентризм Памфiла Юркевича / Я.Гнатюк // Людина i полiтика. 2002. №1. С.107113.

3. Закидальський Т. Поняття серце в фiлософськiй думцi / Т.Закидальський // Фiлософiя i соцiальна думка. 1991. №8. С.130137.

4. Муравицька М. Педагогiчна концепцiя П.Юркевича в контекстi філософії серця (спроба вiдтворення забутої симфонії) / М. Муравицька // Фiлософiя i соцiологiчна думка. 1995. №1112. С.125135.

5. Чижевський Д. «Філософія серця» Памфіла Юркевича / Д. Чижевський // Український світ. 1994. №12. С. 16.



Я ЄВРОЄЦЬ – І ЦИМ Я ГОРЖУСЯ!
Золотар Ольга, учениця 8 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полтавського району Полтавської області

Керівник: Драч Н.В., методист Полтавського обласного інституту

ім. М.В.Остроградського, вчитель історії


Чи часто ми замислюємось над тим наскільки якісно живемо? Мабуть, кожна людина уявляє собі цікаве заможне, дивовижне життя наповнене достатком, радістю, подорожами і цікавими пригодами. Щодня ми плануємо новий день, долаємо буденні перешкоди, але не зважаючи на все це крокуємо широкою стежкою надій і сподівань вперед.

Я часто замислююсь над тим чи достойно ми долаємо цю буденність? Ввічливо без заздрощів і образ. Я вважаю, що соціальний фактор на сьогоднішній день відіграє надзвичайно важливу роль у суспільстві, що також є показником європейського суспільства.

На мою думку вагомим на сьогоднішній день є фактор так званого «фарбування» особистості. Я обрала саме таку назву, бо кожен індивід «фарбує» свою особистість у відповідний колір. Гарні манери, щирість душі, відданість улюбленій справі, щирі відносини з оточуючими, зацікавленість у саморозвитку – це яскраві фарби, вищі цінності, які притаманні європейській вихованій людині. Вони повинні стати головними критеріями з якими асоціюються слова: «людина ХХІ століття». Байдужість та невихованість асоціюються з темними фарбами.

Культура та колорит нашої держави не може не викликати захоплення яскраво «розфарбованими» традиціями та культурою, тому кожен з нас як громадянин своєї держави людина випромінююча лише яскраві кольори.

Я – європеєць… Ця думка асоціюється у мене лише з «фарбуванням» у яскраві кольори. Я вважаю себе європейцем, бо як і кожна молода амбіційна людина намагаюсь випромінювати яскраві кольори.

Сьогодення кожного разу будує перед нами нові перешкоди, та я намагаюсь працювати над собою і бути відданою улюбленій справі. Це не просто гучні гарні слова, це слова, що переплітаються з самими відвертими почуттями, стилем життя та ставленням до свого майбутнього. Взагалі планування достойного майбутнього і в першу чергу саморозвиток на якісний рівень навчання впливають на наше становлення як людини європейської.

Минаючи щодня повз перехожих ми можемо спостерігати саму різноманітну поведінку людей, вихованість, звички, що були зароджені в рамках нашого культурного та суспільного розвитку. Звичайно, наша буденність не є самою ідеальною, та можна сказати про те, що соціальні цінності, привиті віками лишаються досить актуальними сьогодні. Я вважаю себе європейцем, бо живу поряд з людьми, які зберігають соціальні та культурні цінності та вважають свою державу європейською.

Високе місце на п’єдесталі моїх цінностей є можливість вільно висловлювати власну думку. Це говорить про розвинутий демократичний фактор у нашій державі. Жан Жак Руссо говорив: «Людина народжується вільною, але повсюди вона в кайданах». Людина як соціальна одиниця завжди перебуває у світі обмежень. Ці обмеження не мають створювати великого впливу або якимось чином примушувати змінювати висловлювання або самовираження індивіда. На мою думки лаконічність висловлення власної думки є ще одним показником гідного соціального і правового розвитку суспільства. А в наші державі плекають становлення і розвиток людини лаконічної. Це ще один привід сказати про те, що народжена у такому суспільстві я людина лаконічна, людина європейська.

Тому не варто забувати про гуманність і коректність власних висловлювань.

Кожного року ми плануємо цікавий відпочинок, обираючи відомі місця для відпочинку. Та кожен з нас може вважати себе європейцем ще й тому, що ми маємо такі насичені подіями сторінки історії, які безперечно, є частиною європейської історії.

Я вважаю себе європейцем і тому, що маю можливість обрати прекрасне місце для подорожі, окутане таємничими історичними подіями місце на території держави, громадянкою якої я є.

Самим найголовнішим, на мою думку, є вміння визначати недоліки та вміння їх виправити. Якими б вони не були, чи то правові, чи соціальні, державного або місцевого значення. Важливо лише те наскільки сильно кожен з нас бажає реформувати своє життя.



ФИЛОСОФСКИЕ ВЗГЛЯДЫ Г.СКОВОРОДЫ
Иванова Александра, ученица 8-А класса, Харьковской

ООШ I-III ступеней №2 Харьковского городского совета Харьковской области

Руководитель: Рудюк Н. А., учитель истории
Развитие духовной культуры Украины и ее народа неразрывно связано с именем "украинского Сократа"-Григория Сковороды,жившего в 18 веке.Его биография показала наглядный,пусть и редкий пример соответствия собственной философской системы с выбранным им способом жизненного поведения,что,бесспорно заслуживает уважения.Образ странствующего философа воспринимается украинцами,как идеал мудреца-философа,который учит свой народ,даже спустя годы доносит ему правду о настоящем счастье.По мнению Григория Сковороды « любомудрие » направляет весь круг дел к цели,чтобы дать жизнь духу,благородство сердцу и светлость мыслям.Сковорода философ-мыслитель,писатель,педагог,музыкант,художника,знаток духовного наследия античности и средневековья,интеллектуальных достижений современного ему народа, его общественно-исторические,этические и эстетические взгляды представляют важный этап в развитии отечественной научной и общественно-политической мысли.Соображения на эту тему у Сковороды имеют религиозно- философский характер,они неразрывно связаны с обращениями к Библии и христианской традиции,а потому опираются на главные христианско-мировоззренческие категории.Путем рассуждений в них философ ищет ответ на вопрос, кем является человек,в чем цель его жизни,какие основные грани человеческой деятельности.

Как писатель Сковорода сделал важный шаг в развитии украинской литературы. Его творческое наследие не потеряло интерес современных читателей.

 Г.С. Сковорода утверждал,что главной целью человеческой жизни является философия,потому что головой действий людеи считается их дух,мысли,серце.Философия стремится дать жизнь нашему духу,благородство сердцу,светлость мыслям,как главе всего.Здесь взгляды философии и религии совпадают,ведь Библия тоже учит,как сделать благородным человеческое сердце. Но в понимании Сковороды Библия не базировалась на откровении,а в его философии было мало христианского и религиозного,поэтому Сковорода был религиозным мыслителем и в то же время-философом,потому что целью своей жизни ставил только поиск истины.

Г.Сковорода считал,что суть вещей не лежит на поверхности и ее нельзя познать органами чувств,а настоящим познанием является только осознание сути вопроса назначения в этом мире человека.Философ уважал лишь человека труда,его произведения пронизаны осознанием того,что труд стоит считать самой главной моральной добродетелью,а счастье заключается не в богатстве,не в тщетной славе,а в душевном покое,в полезном труде, в гармоничном сочетании того,что удовлетворяет потребности человеческой души.Он призывал начинать освоение мира с философской точки зрения,с простого,нужно лишь почувствовать веру и любовь во всей её полноте,потому что это и есть главным знанием человека.Разделяя мир на истинное и тленное,Г. Сковорода отдавал предпочтение вечности и Богу.Он считает,что понимание веры и любви состоит в повседневной необходимости этих понятий.

По мнению Григория Сковороды любовь к мудрости,направляет весь круг дел своих к той цели,чтобы дать жизнь духу нашему,благородство сердцу,светлость мыслям,как главе всего.Когда дух бодрый,мысли добры,а в сердце добро,то все вокруг становится светлым,счастливым и добрым.

Основной темой философии Сковороды является человек,границы его возможностей и назначение в этом мире.Это органически вытекает из философской системы Сковороды и формально укладывается в одну строку,а заключается в существовании "двух натур" и "трех миров" .

Григорий Сковорода создал теорию трех миров,темой которой является существование трех миров:

1) большого или макрокосмоса (Вселенная);

2) малого или микрокосмоса (человек);

3) символического (библия, мифология и т.д.).

Макрокосмос- это первым инаибольший мир в этой теории,этот мир включает в себя всю вселенную и все что в ней родилось,также считается что Вселенная состоит из множества параллельных миров. Этот мир вечный и безграничный-в нем нет ни начала,ни конца.Целью познания этого мира является не описание отдельных предметов,а вскрытие их невидимых натур-постижение их внутренней сущности,ибо только через нее можно постичь"тайные пружины развития всей Вселенной".

В концепции Сковороды человек является наименьшим миром,микрокосмосом,который содержит в себе все особенности Вселенной-макрокосмоса.То есть человек,по сути,является моделью большого мира или его уменьшенной копией.

Итак,по представлениям Сковороды,все,что совершается в мире-макрокосмосе,находит свое завершение в человеке-микрокосмосе,а возможности познания мира человеком-безграничны.Стремление человека к познанию сводится к стремлению человека к Богу без посредников,а Богом философ считал саму природу,а человека его произведением.То есть,через познание Бога ,человек познает самого себя.В этом смысле Сковорода отрицает учение о непознаваемости мира.

Третьим в концепции"трех миров"является символический мир,которым Сковорода считает Библию.Хотя,по его мнению,Библейские легенды-это фантазия,обман,подлог,небылицы,но они имеют таинственный смысл и содержат поучительное знание.

Григорий Сковорода имеет особое место в историко-культурном развитии Украины.Это философ, сумевший гармонично соединить философию и жизнь. По словам Д. Чижевского,«жизнь Сковороды его философия,его философия является его жизнью».
ПРИНЦИПИ ДУХОВНОСТІ ХХІ СТОЛІТТЯ ЗА СЕРГІЄМ КРИМСЬКИМ
Кабачій Аліна, учениця 11 класу Білоцерківського колегіуму

Білоцерківської міської ради Київської області

Керівник: Талашова Т. Г., вчитель історії та правознавства
Сергій Кримський – видатний український філософ сучасності, праці якого проникнуті вишуканістю думки, глибиною ерудиції та духовною чистотою. У своїх останніх творчих добутках мислитель неодноразово звертається до тематики духовності третього тисячоліття.

Духовність, за визначенням філософа, – це ціннісне домобудівництво особистості. Це шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту, зовнішнього життя, тобто залишатися собі тотожним. І духовність не зводиться лише до ідей. Духовність - це спосіб життя, це вся повнота буття людини, яка орієнтована й націлена духом.

Трагічне ХХ століття показало, що ідеї, особливо абстрактні ідеї, це такі речі, які можна повернути і в позитивний, і в негативний бік. Вони дуже легко перекручуються. А духовність, перш за все, - то формування людських якостей, а не абстрактних ідей; проблема, що нині для нас надзвичайно важлива.

На думку С. Кримського, наразі з погляду розвитку людських якостей дуже важливою обставиною стало виникнення монадної особистості. Воно позначається новим завданням: не зводити усі проблеми до колективного способу вирішення, а доповнювати його здатністю особистісної репрезентації своєї епохи, нації, культури. Оця здатність репрезентації своєї нації, своєї культури й епохи і створює монадну особистість. Виникає потреба поповнювати принцип колегіального вираження, принципом монадності.

Але справа полягає не тільки в протистоянні колективності, а й в знаходженні колективності всередині самого себе. Взагалі, ми живемо в такому світі, де важливо всі соціальні процеси переводити через свою внутрішню соціальність.

Важливість такої внутрішньої соціальності має ще один бік. Вона дуже багато важить для розуміння сучасної ситуації боротьби Добра та Зла, яка зараз має один особистий відтінок. У наш час треба мати в самому собі ту частинку зла, проти якого ти борешся, а в супротивнику бачити ту частинку добра, за яке ти борешся. Ось тоді виникає конструктивний аспект боротьби. Мова йде про боротьбу, яка має особистісний аспект.

У сучасному суспільстві перестає діяти, в соціальному сенсі, «закон виключеного третього», тобто принцип «або-або», коли людина займає одну з протилежних позицій. І притому таким чином, що «третього» не дано. За словами С. Кримського, у нормальних умовах існування суспільства Бог не грає з людьми в шахи (чорне і біле). Між чорним та білим є певні фази переходів; є опосередковані ланки, які необхідно використовувати з метою консенсусу, домовленостей.

Філософ підкреслює, що в сучасному світі проблема «третьої правди» означає «життя за зростаючою совістю», тобто таке життя, яке постійно наздоганяє совість, що рухається у височінь. В сучасному світі ми все частіше стикаємося зі складністю вибору та оцінки. Зараз вибір став багатопараметричним та багатокритеріальним.

Але, коли ми кажемо про особистість, то треба мати на увазі, що особистість - це не тільки неповторність індивіда, це й індивідуальна неповторність нації. Кожна нація - це теж історична особа. Отже, нація повинна постійно звертатися до своєї самості, відновлювати її, здійснюючи через врахування своєї історії, свого історичного досвіду, шлях до самої себе. Тут духовність співпадає з національною ідеєю. Це особливо яскраво виявляється стосовно українського етносу, який має велику історію, що визначає його як специфічно український автопортрет людства.

Таким чином, проблеми духовного відродження є стрижневими не лише для кожної окремої особистості, а й для України. На думку С. Кримського, недоречно вимагати для нової України нової ідеології. Україна потребує своєї віковічної духовності, тієї духовності, яка зробила Україну суб’єктом світової історії.

Відомо, що жодна країна в жодну епоху не виходила з кризи завдяки виключно економічним обставинам. Адже в основі економічної діяльності лежить певна психокультура, що потребує відповіді на запитання: для чого заробляти гроші? Усвідомлення такої психокультури як чинника діяльності й окреслює антикризовий вектор духовності, вказує орієнтири до берега спасіння.
Творчість Г.С.Сковороди

і література українського відродження початку XX століття
Казаченко Анастасія, учениця 11 класу КЗ «Харківський санаторний

інтернат №13» Харківської обласної ради

Керівник: Астапова Я.В., спеціаліст Центру соціальних служб для сім`ї,

дітей і молоді Дзержинського району м.Харкова


За життя Г.С. Сковороди, його творча діяльність була відома досить вузькому колу читачів. Довгий час вважалося, що зміст вчення, спосіб мислення і стиль творчості Сковороди багато в чому були залежні від застарілих традицій тогочасної епохи і тому мають риси історичної обмеженості. Але разом з тим він відображував прогресивні ідеали своєї доби і створив передумови для формування нової української літератури. Ідеї Григорія Савича Сковороди тісно пов`язані з етико-гуманістичними проблемами, де поєднується прекрасне з моральним, краса з добром. Митець схильний визнавати передусім красу нерукотворної, незайманої природи й ідеалістично заперечувати красу природи, перетворену людиною відповідно до своїх потреб. Однак його інтереси зосереджуються не на природознавстві, а на людинознавстві, на проблемі людського щастя, яке полягає у вільному житті людини з природою, а не в прагненні до розкоші, пишнот і почестей.

Багато творів Г.С. Сковороди перегукуються з працями Д.І. Багалія, І. Котляревського, І. Франка та інших.

Ідея органічної «зрощеності» людини з природою, як і в творчості Сковороди, пронизує зміст одного з найвідоміших драматичних творів Лесі Українки «Лісова пісня». Трагічна доля античної Еллади, здобутки високої духовної культури, які безсоромно і брутально грабує, присвоює, видаючи за «своє», імперський Рим, змальована Лесею Українкою в п'єсі «Оргія». Ця п'єса досить прозоро натякає на аналогічну долю української культури.

Одна з провідних тем творчості відомого українського письменника та мислителя Михайла Коцюбинського — відчуження людини, втрата органічного зв'язку з ненькою-землею, природою. Це відчуження — результат «завойовницького» ставлення людини до природного буття. Людина-завойовник «одягає землю в камінь й залізо... бичує святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, бруднить по¬вітря пилом та димом». В результаті - туга й самотність («Інтермеццо»), а то й смерть як спокута за втрачену гармонію з природою («Тіні забутих предків»). Отже, «перемога» над природою обертається поразкою людини. Вихід Коцюбинський шукає в поверненні до природи, «перенесенні» її, так би мовити, в саму людину, у встановленні постійного діалогу з природою.

Видатний український політичний діяч і письменник Володимир Винниченко виробляє своєрідну світоглядну позицію «конкордизму» (від франц. соnсогdе—згода). Людина, згідно з цією позицією, має жити в «згоді» сама з собою, з природою, з іншими людьми, з нацією. Саме тут коріння одного з провідних принципів як Винниченкової, так і Сковородинівської етики — «чесності з собою».

Отже, можна з впевненістю сказати, що заповіді справедливості, добра, любові до людей і природи, до навчання і духовного збагачення, якими пронизана творчість Сковороди знайшли відгук у серцях наступних поколінь українських митців, бо прокладають шлях до справжнього щастя, якого прагне кожна людина.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка