Г. С. Сковороди



Сторінка15/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   44

ЗЕМЛЯ – МОЙ ДОМ РОДНОЙ
Калинин Валентин, ученик 6 класса Токарёвской ООШ І – ІІ ступеней,

участник кружка «Детский фольклорный коллектив» ЦДЮТ

Двуречанского районного сонета Харьковской области

Руководитель: Калинина Е.В.


Земля – живой организм.

Как и любое тело Землю нужно мыть, расчёсывать, ополаскивать. Как это сделать с такой большой планетой – конечно же, своей мыслью, наполненной любовью, признательностью и благодарностью за то, что мы имеем возможность жить среди такой красоты. Ведь мы действительно имеем возможность быть счастливыми и наслаждаться своей жизнью.

Моя мысль говорит: «Я люблю тебя, матушка Земля, спасибо тебе за твою чистоту, красоту, нежность и любовь ко всему, что живет». Лучшего для Земли ничего не надо. Это для неё как прекрасный бальзам на сердце, самая радостная и долгожданная весть. И, если это делать искренне, Земля действительно будет наполняться любовью, быстрее начнёт восстанавливаться от экспериментов человечества и будет дарить свою любовь нам. Это будет выражаться в том, что климат будет становиться более мягким, постепенно будет уменьшаться количество катаклизмов (наводнений, землетрясений и т.д.)

Земля такая же живая, как и мы, люди. Она всё чувствует, всё слышит и понимает. Просит она только об одном – чтобы мы прекратили мучить её. Многие считают, что делают доброе дело, добывая уголь и руду. А ведь это плоть Земли, её тело. Она испытывает боль, страдание, она плачет, стонет, молит, просит нас, чтобы мы не мучили её. Но люди не слышат, для них Земля – это что-то чужое, ничейное и мертвое.

Земля – это планета, она летает по своей орбите и всё, что в ней находится, это не просто так и не случайно, а необходимо для нормальной жизнедеятельности, как у человеческого тела.

Мудрость человека, его разум заключается в понимании устройства планеты, её удивительного космического смысла и сотворении самим доброго, светлого и нового, в развитии и совершенствовании себя и среды обитания. Вот то, что определяет предназначение отдельного человека и всего человечества в целом и определяет полезность или безполезность земных законов, придуманных людьми.

Совершенствовать среду обитания – означает совершенствовать себя. Всё сущее во Вселенной и на Земле являет собой единую среду обитания, в неразрывной связи друг с другом и с человеком в центре.

Совершенствовать среду обитания – значит растить и воспитывать детей более совершенных, чем сам.

Совершенствуя среду обитания, человек совершенствует собственную мысль, ускоряет и облагораживает её.

Совершенствуя среду обитания, человек познает бессмертие и превращает Землю в самую совершенную планету Вселенной.

И всё это возможно только при условии гармоничного развития в Природе, вместе с Природой. Ибо по законам мироздания Природа развивается всегда и везде, и если человек живет в гармонии с Природой, то будет развиваться и он и весь его род.

Будущее Земли в руках детей, воспитанных в семьях с природным образом жизни. Чистота детей, живущих в природе и любящих её, укажет взрослым путь по спасению Земли и всего человечества. И очень хорошо, что есть такие мероприятия, на которых дети могут выступить и сказать своё мнение, которое может помочь всем нам жить в радости и любви, в гармонии с Природой на нашей прекрасной и замечательной Матушке-Земле.


ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ ХХІ СТ. В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРНОЇ

ІДЕНТИФІКАЦІЇ РЕГІОНІВ
Калоян Вікторія, учениця 11-го класу

Щербанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Полтавської районної ради

Керівник: Сіріченко І.А., вчитель історії та правознавства
«Світ, у якому доводиться жити людині XX сторіччя, вже не має тих маленьких природних перлин, відносно захищених, що були такі дорогі Сислею або Пісаро. Це світ, заполонений культурою та виробами культури, що породжує мистецтво, яке шукає у вироблених об’єктах головні теми свого натхнення» – так описує культуру буття суспільства ХХ ст. філософ Жорж Шарбоньє [4, c.71]. У сучасних умовах глобалізації життя важливим питанням постає культурна ідентифікація регіонів, збереження власне традиційних цінностей, яке під впливом модернізаційних процесів синтезується або розтає у домінуючій аксіології.

Запозичення західних зразків найчастіше виявляється найбільш простим способом пристосування до глобальних тенденцій у перетворенні ноосфери. Деякі країни радикально відкидають даний варіант. Інші, залишивши позаду свою традиційну культуру, починають наслідувати стандарти і стереотипи маскультури на американський манер. Треті йдуть шляхом культурного синтезу, що припускає інтеграцію в сучасні умови існування. «Традиційні цінності зберігають для особистості онтологічне значення, продовжуючи визначати її життєву філософію. Запозичені ж норми і стандарти оцінюються прагматично, як такі, що допомагають зорієнтуватися у тих чи інших ситуаціях, наприклад в одержанні освіти або в області бізнесу» [3, c. 206].

У своїй праці «Модернізація, культурні зміни і демократія: Послідовність людського розвитку» Р. Інглхарт та К. Вельцель також дотримуються подібної думки. Зокрема, вони стверджують, що зовнішня приналежність до американських традицій не є свідченням внутрішньої приналежності до західної аксіології: «… для японця з’їсти біг-мак – зовсім інший соціальний акт, ніж для американця чи китайця… Те, що молодь всюди носить джинси, спілкується через Інтернет та п’є кока-колу, помітити неважко. Збереження ж глибинних ціннісних відмінностей не так кидаються в очі, однак воно не менш важливе» [2, с.41].

У кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та система традицій і світоглядних орієнтацій, які постають в окресленнях національної культури С.Хантінгтон вважає, що культурна ідентифікація історико-географічних регіонів закріплюється за рахунок поглинання західних цінностей та трактування їх відповідно до цивілізаційних особливостей: «Східно-азіатський економічний успіх обумовлений східно-азійською культурою, як і труднощі, з якими зіштовхнулися східно-азіатські країни на шляху будування стабільних демократичних систем. Причини провалу встановлення демократії у більшій частині мусульманського світу в більшості криються у ісламській культурі» [7, с.10].

Ми говоримо про рівень культурної ідентифікації в умовах глобалізації усіх сфер буття суспільства, яке нині набуває масштабів «світового», підлаштовуючись під єдині стандарти поведінки. Однак, історична пам'ять націй так чи інакше скоригувала систему пріоритетів, які характерні лише для того чи іншого регіону світу. Р. Інглхарт та К. Вельцель щодо даного твердження говорять про наступне: «… хоча у протестантських країнах Європи зараз мало хто ходить до церкви, суспільства, які сформувалися під впливом протестантизму, і досі демонструють характерний набір цінностей та уявлень. Те саме є вірним для традиційно католицьких, ісламських, православних та конфуціанських країн. … хоча у постіндустріальному суспільстві існуючи раніше ієрархічні церковні інститути втрачають популярність, духовне життя набуває форми, які все більше відповідають меті щодо самовираження особистості» [2 ,с.41].

До складу арабо-мусульманського регіону входять країни Північної Африки, Близького та Середнього Сходу, які можна назвати одними із найтрадиційніших за способом існування. Основні ознаки регіону зводяться до патріархальності суспільства, яка проявляється у високому рівні релігійності, культу традицій та аграрному способу виробництва у більшості держав ісламської цивілізації. О.Г.Андросович у статті «Фактор ісламу у розвитку гендерних відносин на Близькому та Середньому Сході у ХХ- початку ХХІ ст.» говорить про те, що панівне становище чоловіків, як особливість патріархальності, у суспільстві зумовлене «… монополією чоловіка в царині створення коментарів до священного тексту» [1, с.6]. З усіх країн даного історико-географічного регіону лише Туреччина оголосила віру особистою справою громадянина і тільки в ній мусульманство не виступає головним регулятором усіх сфер існування суспільства, оскільки прагне вже двадцять три роки стати членом ЄС. Більш «вестернізованим» також вважається сучасний Єгипет.

Автор статті «Сучасні глобалізацій ні процеси: виклик, рефлексії, стратегії» Н.В. Тішуніна також схильна до думки про неможливість утворення світової культури, адже культурна ідентифікація внаслідок глобалізації, на думку дослідниці, навпаки набуватиме актуальності: «Якщо вважати характерним процесом глобалізації адаптацію нових технологій та ідей до місцевих умов, то тоді локалізація та індивідуалізація можуть стати домінуючими тенденціями … Мова йде про вклад національних культур у так звану глобальну культуру» [5, с.13].

Нині більшість країн не- західної демократії хоча б формально декларують про прийняття та відповідність західним принципам ліберальної демократії, при цьому, за словами Ф. Фукуями, «… приймають її форму, змінюючи зміст під азійські культурні традиції» [6, с.152].

Для країн Азії характерною особливістю суспільних відносин є колективізму та нівелювання особистості перед колективом. Країни азіатського регіону були сформовані в умовах конфуціанського вчення, в основоположенні якого особистість є членом певної організованої групи, а не група складається із індивідуальних осіб. Людина цінується тоді, коли відповідає вимогам та правилам певного колективу, а не за особисті якості, якими вона наділена. С. Хантінгтон використовує для даної системи поняття «тиранія більшості»: «Перша і головна соціальна група, де Особистості в Японії зобов’язані шануванням, - це сім’я, і доброзичлива влада батька над дітьми послугувала вихідною моделлю будь-яким владним відношенням у суспільства, у тому числі відношенням між тим хто управляє та тим хто підпорядковується» [7, с.149]. Зокрема, дослідник говорить про те, що ідеї повернення традиційно національної системи цінностей, втілюються на державному рівні. До даної категорії країн він відносить Індію, яка повертає цінності індуїзму в суспільне життя, у країнах Східної Азії – це пропаганда конфуціанства, у Японії це втілення «теорії про Японію та японців», яку японські мислителі пояснювали наступним чином: «… у своїй історії Японія пройшла крізь «цикли запозичення зовнішніх культур» та «індигенізації» цих культур шляхом їх повторення та очищення…» [7, с.55].

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що питання культурної ідентифікації регіонів світу є актуальним у ритмі сучасного буття. Нині держави різних цивілізацій сучасності обирають один із трьох шляхів розвитку в умовах постіндустріального світового співтовариства: копіювання західного досвіду, синтез аксіології або радикальне несприйняття системи цінностей західної цивілізації. Однак, суспільства не-західного типу, у своїй більшості, все ж таки схильні свідомо чи несвідомо, під впливом глобалізації, до використання синтезу аксіології, оскільки для більшості людей є привабливими не сама ідея індивідуалізації, а високі соціальні стандарти, спрямовані на задоволення потреб особистості, як члена саме демократичного суспільства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Андросович О. Г. Фактор ісламу у розвитку гендерних відносин на Близькому та Середньому Сході у ХХ – початку ХХІ ст. [Електронний ресурс] / О.Г. Андросович – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua.

  2. Инглхарт Р., Вельцель К. Модернізація, культурні зміни і демократія: Послідовність людського розвитку [Електронний ресурс] /Р. Инглхарт, К.Вельцель [пер. з англ. М. Коробочкіна]. – М.: Нове видавництво, 2011. – 464 с. – (Бібліотека Фонду «Ліберальна місія») – Режим доступу: http://bbooks.com.ua.

  3. Орлова Т. В. Історія сучасного світу: Навчальний посібник [Електронний ресурс] / Т. В. Орлова – К.:Знання, 2006. – 551 с. – Режим доступу: kdpu-library.ucoz.ru.

  4. Рюс, Жаклін. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шовкун. — К: Основи, 1998. — 669 с.

  5. Тишунина Н.В. Современные глобализационные процессы: вызов, рефлексии, стратеги [Електронний ресурс] /  Н.В. Тишунина//  Глобализация и культура: аналитический подход. Сборник научных материалов. – СПб «Янус», 2003. – С. 5-24. Режим доступу: http://aesthetics.philosophy.spbu.ru/upload/userfiles/files/03_glob_kult.pdf

  6. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек [Електронний ресурс] / Фукуяма Ф. [Перевод с английского М.Б. Левина] – М.: «Издательство АСТ», 2004 год. – 215 с. – Режим доступу:

nietzsche.ru/influence/philosophie/fukuama/

  1. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій [Електронний ресурс] / С. Хантінгтон [пер. з англ. Ю. Новікова] – М.: ООО «Видавництво АСТ», 2003. – 603 с. – Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua/polit/93hssc.htm.


РАЗВИТИЕ ОБРАЗОВАНИЯ КРЫМСКИХ ТАТАР
Караумерова Сание, учащаяся 9 класса Межводненской ОШ I-III ступеней

Черноморской райгосадминистрации Автономной Республики Крым,

член краеведческого кружка Крымского республиканского внешкольного учебного заведения «Центр туризма и краеведения учащейся молодежи» (КРЦТКУМ)

Руководитель: Дружникова Л.А., руководитель кружка КРЦТКУМ, учитель истории


История Украины будет не полной, если в ней будут отсутствовать сюжеты, связанные с прошлым народов, проживающих на ее территории. Это также и относится и к истории крымскотатарского народа, столетиями жившего бок о бок с украинским народом. Просвещение является наиболее важной частью культуры любого народа, наполненной духовным началом, гуманистическими принципами, движением к прогрессу. Те моменты прошлого того или иного этноса, которые связаны с просвещением, всегда заслуживали внимательного и подробного изучения.

При написании этой работы я воспользовалась многочисленной литературой. Но большего всего хотелось бы отметить такие работы: Ганкевича В. Ю. «Очерки истории крымскотатарского народного образования», Жирнова В. И. «о татарских училищах» и Маркова Е. Л. «очерки Крыма: Картины крымской жизни, истории и природы».

Образование крымских татар тесно связано с религией. Поскольку эта религия ислам, то традиционные формы начального образования народов, исповедующих ислам, имели ряд общих черт, которые обусловлены традициями, заложенными на раннем этапе развития мусульманской религии.

К важнейшим моментам мусульманского воспитания можно отнести: во-первых, формирование религиозного мировосприятия и мышления в целом; во-вторых, укрепление идеи социального партнерства, и, в-третьих, формирование истинно мусульманской морали. Крымскотатарские национально-конфессиональные мектебе делились на три основных типа. Среди них наиболее авторитетными были мечетские. Обычно занятия в них вели представители местного мусульманского духовенства: имамы, хатипы, муллы, муэдзины. Иногда они имели и особых помощников, заменяющих их в случаи необходимости. Мектебе этого типа нередко существовали на вакуфные средства, т. е. завещанные на богоугодные дела, как, например, на благоустройство культовых сооружений и на расходы по образованию. Содержались мектебе обычно на средства мусульманской общины. Иногда на пожертвования из числа зажиточных членов общества. Вакуфные средства и имущества, пожертвованные на содержание мектебе, редко были серьезной помощью для нормального его существования.

Корпус учителей мектебе отличался пестротой и разнообразием. В его составе выделяются служители мусульманской религии. Это были, прежде всего, имамы, муллы, хатипы, муэдзины и т. д. Исполняли должности учителей мектебе и члены семей мусульманского духовенства. Обычно если занятия в классах мальчиков, т. е. мужском мектебе, вел мулла, то учениц воспитывали его жена, дочь и т. д. иногда мулле помогал сын или кто–либо еще из числа лиц, окончивших мектебе и пользующихся авторитетом в общине.

Необходимо обратить внимание на санитрано-гигиеническиое состоянии традиционных крымскотатарских мектебе. Иногда классы находились в совершенно неприспособленных помещениях. Для этих целей использовались даже подсобные хозяйственные здания. Частные мектебе, как правило, открывались на дому у учителя. Уровень обучения детей определялся по названиям изучаемых ими в мектебе книг. Набор учебных пособий был крайне не устойчив. Он мог ограничиться исключительно Кораном.

Развитие народного образования крымских татар под эгидой местного управления российской администрации было положено уже в первом десятилетии XIX века. Именно к этому времени создано при Симферопольском уездном училище особое Отделение татарского класса (1827 г.) на основании проекта директора народных училищ А. В. Самойлова, курс обучения был составлен в 1847 году. Он был рассчитан на восемь лет. В первые четыре года учащиеся получали начальные знания. Они занимались чтением, письмом, выучивали фразы на русском языке и должны были изучить четыре правила арифметики.

В стенах ТУОСГ обучались крымскотатарские дети из различных социальных слоев. В первую очередь, в их числе оказались дети из наиболее известных мусульманских родов, среди которых нужно отметить Кипчакских, Яшлавских, Мансурских, Крымтаевых, Тайганских, Бендириковых, Шерванских, качалоровых и многих других. Это свидетельствует не только о стремлении крымских татар к изучению русского языка, но и к общеобразовательным светским знаниям вообще. Так, за первые 11 лет существования ТУОСГ из числа 20 выбывших 7 умерло. За время существования этого учебного заведения выпущено было всего 25 питомцев. Усилия российской администрации по распространению светских знаний в среде крымских татар были довольно значительны. К сожалению, большинство начинания не увенчалось успехом, тем не менее, приобретался ценный опыт в этом трудном, но крайне необходимом деле. Отрабатывалась методика, составлялись программы, писались и издавались учебные пособия на крымскотатарском языке.

В январе 1884 года И. Гасринский открыл первое учебное заведение в Крыму, где преподавание велось с использованием нового метода. Курс обучения был рассчитан на 2 года. В мектебе принимались дети с 7-летнего возраста. Учебное заведение находилось под наблюдением муэдзина Махмуда эфенди. Преподавать в школе стал сам И. Гаспринский, который в качестве учебного пособия начал использовать свой учебник «Ходжа-и-субъян». Была установлена и плата за обучение в размере одного рубля в месяц. Именно с этого события началась история распространение джадидизма в Крыму и в России. К началу 1914 года в Крыму существенно изменилась ситуация вокруг реформированных мусульманских мектебе. В то время большая часть мектебе совершенно утратила свой прежний конфессиональный характер. Они в большинстве превратились в школы общего типа путем введения преподавания общеобразовательных и профессиональных предметов. Всякое мектебе, организованное по «программе и общим правилам для крымских духовных татарских мектебе» ТМДП, фактически становилось общеобразовательной школой, так как в нем признавалось возможным преподавать правописание татарского языка, историю религии и арифметику, а иногда географию и геометрию. Поэтому крымские мектебе приобрели характер татарского народного училища с преподаванием на родном языке. В 1914 году чисто конфессиональный характер сохранили очень не многие мектебе.

После установления советской власти начался новый этап в развитии образования. Согласно положениям декрета от 23 января 1918 года и изданным в его развитие нормативным актам и инструкциям, конфессиональные учебные заведения были ликвидированы. В Крыму в сфере конфессионального образования мусульман, так же как и других конфессий, была ликвидирована, и многочисленные случаи нелегального преподавания вероучения пресекались в административном порядке. Для подготовки национальных кадров создавались специальные техникумы и курсы. Татарская молодежь в первоочередном порядке направлялась на учебу в ВУЗы.

Подвергался реформам и крымскотатарский алфавит. До 1927 года использовался арабский алфавит, но это затрудняло развитие крымскотатарского языка как государственного. Поэтому было решено перевести крымскотатарскую письменность на латинизированный алфавит. Но в 1939 году крымскотатарская письменность снова подверглась реформированию, она была переведена на русский алфавит. Несмотря на эти нововведения, желаемых результатов не добились. Зато, смена алфавита привела к тому, что это оторвало крымскотатарскую молодежь от своих культурных истоков, так как они не знали арабского алфавита.

Крымскотатарское образование прошло длительный процесс, который не закончился, и сейчас выдающиеся люди из среды крымских татар продолжают работу в этом направлении.



Екологічний стан парку імені В.Маяковського

Кашара Альона, учениця 11 класу Харківської

спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 119, вихованка гуртка «ЕКО»-119

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівники: Осадча І.І., вчитель біології, Кривопустов С.М., керівник гуртка «ЕКО»-119


Проблема погіршення умов існування є однією із глобальних проблем людства. Її прояви людська цивілізація відчуває вже давно. Проте особливе загострення цієї проблеми настало у ХХ столітті. Ріст чисельності людського суспільства спричиняє значне забруднення навколишнього середовища. Особливо страждає атмосфера у великих містах. Для подолання існуючих екологічних проблем у містах необхідно створювати зелені насадження.

Зелені насадження - невід'ємна складова навколишнього природного середовища та, зокрема, міських екосистем. Вони виконують важливі екологічні функції, до яких належать: очищення та збагачення повітря киснем, водоохоронні, водорегулюючі, ґрунтозахисні, ландшафтоутворюючі, санітарно-гігієнічні функції.

Парк було закладено в 1930 - их роках під час забудови селища ХТЗ. Метою створення парку було відгородити жителів селища від шкідливих промислових газів. Названо парк на честь видатного культурного діяча радянської культури В. Маяковського. У післявоєнну епоху парку перестали надавати відповідний догляд. На сьогоднішній день він прийшов у повний занепад.

12 січня 2011 року на засіданні Харківської міської ради з метою порятунку парку було прийнято рішення створити комунальне підприємство «Парк культури і відпочинку ім. В. Маяковського». Площа становила 80 га.

На сьогодні площа парку суттєво змінилася. ЇЇ частина передана у володіння «Приватбанку»та частина була вирублена.Площа всіх створених на території парка забудов складає 2,86 га. Ураховуючи зазначені дані, на сьогодні площа парку є наступною: 80 - 2,86 - 18,3 = 58,84 га .

Дослідження, проведені гуртківцями єко-119, здійснювались навесні 2013 року, дали змогу зробити наступні висновки: рослинність парку в основному складають тополя чорна, в'яз, дуб звичайний, акація біла, каштан кінський, береза бородавчаста, ялина, клен гостролистий. Переважають акації та тополі.

Зазначені рослини справляють позитивний вплив на життєдіяльність мешканців Орджонікідзевського району: мають високу фітонцидність, за рахунок чого придушують розвиток патогенних агентів в атмосфері (за день виділяють близько 120 кг фітонцидів); стабілізують вітровий режим, "розвантажують" повітряні маси, знижують швидкість вітру в 5 разів; знижують рівень шуму внаслідок поглинання енергії, викликаючої його механічні коливання (зелені насадження парку ім. В. Маяковського знижують рівень шуму на 8 - 9дБА, що в свою чергу є високим показником; затримують частину опадів і зменшують поверхневий сток; поліпшують структуру, збільшують проникність і родючості ґрунтів; збільшують відносну вологість повітря і "згладжують" її добові і сезонні коливання, випаровуючи за день до 2000т водяної пари; поглинають забруднюючі атмосферне повітря пил і гази (дерева парку поглинають за вегетаційний період 4т S02, 602т пилу); підвищують витривалість, уважність та зосередженість людей; виділяють в атмосферу кисень (як побічний продукт фотосинтезу): поглинають за день з атмосфери в середньому 15т вуглекислого газу і виділяють 11т кисню; за день парк ім. В. Маяковського виділяє стільки кисню, скільки необхідно для дихання 177000 городян, тобто задовольняє кисневі потреби району; знижують викиди вихлопних газів автотранспорту до 15%.

На сьогодні парк перебуває в занепаді; про це свідчать такі факти:

значна враженість омелою (хворіє кожне третє дерево, особливо тополя, яка несе неабияку користь); враженість грибковими захворюваннями;

враженість каштановою гниллю; катастрофічна забрудненість парку залишками людського дозвілля; застарілість дерев, особливо цінних в екологічному сенсі тополь. Вплив людини на стан парку є негативним.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка