Г. С. Сковороди



Сторінка2/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


Смысложизненные проблемы в баснях Г.С. Сковороды
Агаркова Наталья, ученица 6-а класса Муниципального общеобразовательного учреждения «Пролетарская средняя общеобразовательная школа №1»

Ракитянского района Белгородской области (Российская Федерация)

Руководитель: Кутоманов С. А., кандтдат философских наук, доцент Национального исследовательского университета «Белгородский государственный университет»
Мне кажется, что главный вопрос, который следуют задавать себе человеку, это вопрос: Зачем я живу? Мне пока еще 11 лет, но я уже об этом задумалась. Спрашивала у учителей, родителей, одноклассников. Ответы получила самые разные. Мне посоветовали читать Библию. Я стараюсь, но пока мне ее сложно понять. А ответ знать хочется. Поэтому я стараюсь найти его в других книгах.

Мне нравятся басни. Этот жанр очень интересный, так как в нем содержатся мудрость. Та мудрость, которая остается на века и почитается вне времени и культуры. Они мне нравятся, так читая их, находишь всякий раз все новый, скрытый смысл. Басни не наскучат никогда. Они удобны. Их можно применять во многих жизненных случаях, когда кроме как «эзоповым» и не скажешь.

В школе мы изучаем басни И.А. Крылова и Эзопа. А недавно я открыла для себя басни Г.С. Сковороды, и удивилась: почему мы не изучаем их в школе? Ведь они написаны совсем рядом с моей малой родиной - Белгородской областью. Может все дело в традициях? Мы продолжаем учиться во многом по программам советской школы. А басни однозначно религиозны. Сам Г.С. Сковорода это подчеркивает. Но ведь времена «безбожной» власти прошли. Никто и ничто не мешает нам читать и учить эти произведения. Они близки нам не только по вере, но и по духу, по культуре, исповедованной философом-баснописцем.

Украинский и русский народ близки не только территориально. Мы соседи и братья по духу, вере, культуре. Поэтому, наверное, басни мне просто понятны. Может быть, поэтому они мне понравились? Я чувствую, что они нужны и сегодня.

Ведь очень часто, мы, как та Собака из басни Г.С. Сковороды, пытаемся показать свою значимость. Лаем на прохожих не потому, чтобы их напугать, а просто так от скуки. Тем самым создаем себе дурную славу, пугаем прохожих и на весь свой род накладываем отпечаток глупости. В последнее время я часто слышу, что Россия ссорится с Украиной. Зачем? Разве мы не одно целое? Не уподобимся ли мы здесь глупой Собаке, стремящейся как-то развлечься? Конечно, говоря о демократии и разных свободах, мы создаем себе нужное «реноме» в глазах всего мира. Но зачем? Разве так важно, что о нас подумают другие? Мне кажется, что все-таки, следуют лучше БЫТЬ, нежели КАЗАТЬСЯ. Я хочу добиться всего в жизни так, чтобы про меня говорили лишь то, чем я являюсь, а не то кем я могла бы стать. Я не хочу быть глупой Собакой. И призываю всех не быть «пустобрехами»!

Пускай на своем жизненном пути мне придется столкнуться с какими-то трудностями. Может быть даже идти против общепринятых правил, как то Колесо в часах из басни Г.С. Сковороды, но я буду стараться найти свой путь. Я знаю, что не всегда следует выбирать проторенную дорожку. Но не зря же говорится в Писании: «Блаженны изгнанные за правду, ибо их есть Царство Небесное». Вот она цель! И не важно, каким путем ты пойдешь, главное, чтобы внутри тебя был Бог и ты шел к Богу.

Очень тяжело оставаться собой на всем жизненном пути. Тяжело не поддаться соблазнам, остаться человеком. Не изменить себе, вере, Отечеству. Поэтому мы зачастую примеряем на себя чужую роль, забыв кто мы по рождению, каков наш путь. Мы часто похожи на Сороку, стремящуюся быть Орлом. Только смотрит она не по Орлиному, а по-своему, по Сорочьи. Познай себя! – вот был девиз Сократа, а стремясь к мудрости Орла, перестань быть Сорокой – вот совет Г.С. Сковороды. Он подчеркивает эту мысль неоднократно, обративших к проблеме того, как важно остаться собой в таких баснях, как «Оселка и нож», «Верблюд и Олень», «Кукушка и Косик».

А как это сделать? Да очень просто! Буквально в следующей басне о двух Курицах мы находим ответ. Следует постоянно работать над собой. И любая «домашняя» Курица сможет летать, как Курица «дикая», которая «свое летанье ежедневным опытом твердить принуждена».

Ведь, как мы становимся теми, кто мы есть? Откуда берем силы? Да в том-то и суть, что все уже изначально содержится в нас самих. Это и есть ответ Алмаза Смарагду: «Цена наша, или честь, всегда при нас и внутри нас. Грановщики не дают нам, а открывают в нас оную». Т.е. учителя и родители могут открыть в нас только то, что заложено Богом. Они и стараются открыть, а не привнести в нас высокие духовные качества. Ведь в каждом человеке есть зерно добра, справедливости. Надо их только развить. Учат же нас всех ходить, говорить, читать, считать. И это у всех получается. Почему же не получается быть добрым, человечным? Мне кажется, что вся беда заключается в том, что в нас же находятся также гордыня, злоба, эгоизм. Но почему-то эти качества, которые вроде никто специально не развивает, вырастают внутри нас гораздо лучше, чем семена добра? Наверное, все дело в том, что злу в нашей душе, как и сорняку, гораздо легче вырасти, чем чему-то доброму, светлому. Как же быть? Ответ прост: надо постоянно работать над собой. Работать над своей душой. Выпалывать из нее весь негатив, взращивая лишь зерна добра.

А это-то как раз и трудно. Хотя трудности, создаваемые нам на пути, это лишь Ветер, посылаемый нам для испытания Богом. Ругать его бессмысленно, а вот бороться с ним надо. Именно в борьбе, в постоянной работе над собой мы становимся лучше. Находим себя.

Поэтому, хочу сказать «спасибо» Г.С. Сковороде за его мудрые басни. Прочитав их, я многое поняла для себя, а именно как мне жить, к чему стремится. Я в очередной раз убедилась, что смысл жизни следует искать все-таки в христианской вере. К этому и призывает Г.С. Сковорода. Это близко моим взглядам на жизнь. Я постараюсь следовать его советам и буду стараться идти к Богу путем добра, веры и истины.
МОРАЛЬНО - ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ТА ЦІННОСТІ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Андріанова Софія, вихованка гуртка «Основи учнівського

самоврядування», комунального закладу «Центр дитячої

та юнацької творчості № 6 Харківської міської ради»

Керівник: Кобзєва О. І., директор комунального закладу «Центр дитячої

та юнацької творчості № 6 Харківської міської ради»
На світанку нового тисячоліття волонтерство є суттєвим елементом у структурі усіх суспільств. Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей. Час, в який ми живемо, це формування нової цивілізації. Суспільству потрібні компетентні, свідомі громадяни. Щоб стати компетентним та свідомим громадянином, не достатньо лише говорити про загальнолюдські цінності та демократичні ідеї, потрібно вже сьогодні залучатися до розв'язання реальних проблем, якими наповнене найближче оточення. Воно перетворює на практичну та ефективну дію декларацію ООН про те, що “Ми, люди” маємо змогу змінити світ.

Але перш за все волонтерська робота пов'язана із системою моральних цінностей, теорій і практики. Її місія полягає у наданні можливості людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя. Волонтери повинні спиратися у своїй діяльності на загальнолюдські моральні принципи й норми. Моральні норми поведінки і принципи волонтерської роботи, зазвичай, зафіксовані у програмних документах, передусім, в етичних кодексах.

Етикою називають одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука. Важливе місце в етиці відведено загальнолюдським цінностям, тобто морально-етичним орієнтирам діяльності. Волонтерська робота базується на етиці як на вченні про мораль, що аналізує її природу, характер і структуру (моральна свідомість, моральні відносини, моральна діяльність), моральні категорії (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою яких формуються моральні принципи, норми, цінності, правила поведінки.

З філософської точки зору поняття «принцип» (з лат. – начало, основа) має два значення: 1) основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, концепції та інше; провідна ідея, основне правило діяльності; 2) внутрішнє переконання, погляд на явища, що визначають норму поведінки.

Принцип (з філософської точки зору) - це абстрактне поняття морального характеру, що відбиває прагнення суспільства до ідеалу, який входить в людську свідомість і стає абсолютною необхідністю, не підлягає ніякому сумніву. Основні принципи, якими повинен керуватися волонтер у своїй щоденній діяльності, викладені у “Міжнародній Декларації волонтерів”.

Принципи волонтерської роботи тісно взаємопов’язані з етичними аспектами й передбачають наявність відповідних особистісно-моральних рис (милосердя до людей, любов до людей, народів, культур, доброзичливість, безкорисливість, чесність і відвертість, раціональність організації допомоги; розуміння, а не засуджування клієнта, залучення його до співпраці на основі добровільності та свободи вибору, оберігання його особистої гідності та честі, прийняття його таким, яким він є; дотримання конфіденційності, відсутність будь-якої упередженості щодо клієнта тощо).

Мораль волонтера - це «мораль переваги», одвічна, природна, самодостатня. яку характеризує вроджене благородство, гармонійність, служить інтересам суспільства та людства загалом.

Сприйняття людини як вищої цінності такою, якою вона є, визнання того, що всі люди різні і саме цим вони цікаві. Ідея співчуття до ближнього сприяє пробудженню у волонтерів найкращих моральних якостей, спонукає їх до активних етичних дій. Важливе місце в етиці волонтерської роботи відведено цінностям, тобто морально-етичним орієнтирам діяльності волонтерів.

З філософської точки зору цінності - це ті ідеї та переконання, на які спираються волонтері у процесі прийняття певного рішення. Проте вони є не просто ідеалами, а «набором критеріїв для прийняття рішень». Існують різні класифікації цінностей волонтерської роботи, але всі вони ґрунтуються на сприйнятті людини як найвищої цінності та повазі до її різноманітних прав.

Волонтерська діяльність ґрунтується на таких основоположних цінностях.

Моральний ідеал — найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала. Моральний ідеал ґрунтується на всьому кращому, що акумульовано в моралі на конкретному етапі її розвитку і поєднано в образі ідеальної особистості, на який потрібно рівнятися.

Гуманізм - філософська доктрина, яка розглядає людину, як вищу мету. Волонтерській рух покликаний захищати життя та здоров'я людей і забезпечувати повагу до людської особистості. Воно сприяє досягненню взаєморозуміння, дружби, співпраці і міцного миру між народами.

Гідність — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.

Совість — вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов´язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

Честь — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності і моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості. Всі волонтери руху є добровольцями. «Доброволець» - людина, яка працює з доброї волі, без примусу

Справедливість — загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права. Толерантність є основою справедливості. Волонтерській рух не проводить ніякої дискримінації за ознакою національності, раси, релігії, класу чи політичних переконань. Воно лише прагнути надати допомогу, в першу чергу тим, хто найбільше цього потребує.

Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення Щастя у безкорисливості. У своїй добровільній діяльності волонтерський рух ні в якій мірі не керується прагненням до отримання вигоди. Волонтери працюють безоплатно, їх в першу чергу цікавить сама справа.

Тому для того, щоб бути волонтером треба мати такі людські якості: любов до людей, доброта, милосердя, комунікабельність, вміння спілкуватись, розуміння проблем іншої людини, співчуття, терпіння порядність уважність бажання допомагати вирішенню проблеми, безкорисливість, відвертість, відповідальність, відкритість, привабливість, що повною мірою відповідає морально – етичним принципам та цінностям.

Розуміння етики як невід'ємної якісної характеристики людського буття зазнавало різні трансформації: історичні, культурні, соціальні. Час, в який ми живемо, це формування нової цивілізації. Суспільству потрібні компетентні, свідомі громадяни. Тому волонтера необхідно не тільки знати моральні вимоги сучасного світу, але і вміти їх вірно використовувати у своїй роботі, завжди пам'ятати про заповіді: "Не нашкодь" та “золоте правило” (принципу) моралі – “(не) дій по відношенню до інших так, як би ти (не) хотів, щоб вони діяли по відношенню до тебе”. Це "золоте правило" моралі згадується в працях Конфуція, Піфагора, в Євангеліях.

У своїй роботі волонтер повинен керуватися принципами професійної етики – найбільш загальними вимогами, які виражають основні напрями поведінки, що виникають у процесі роботи. Добро і зло, моральний вибір та вчинок постають засадами та умовами формування і виявлення моральних характеристик волонтера, серед яких найперше значення мають совість, справедливість, честь, гідність, співчуття. Волонтерська робота пов'язана із системою цінностей, теорій і практики. Її місія полягає у наданні можливості людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення конфліктів.

У сучасній Україні волонтерство набуває масового поширення. Базуючись на традиціях благодійності, історично притаманній українській національній культурі і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері країн, вітчизняне волонтерський рух з кожним роком набуває масове поширення, об'єднує все більше людей і залучає значні ресурси.

Символ волонтерів України – жовтий колір вбрання – означає тепло сонця, самовідданість і послідовність у бажанні зробити навколишній світ кращим. Щороку 5 грудня в Україні, як і у всьому світі, відзначається Міжнародний день волонтерів. Ми вже можемо говорити про волонтерській рух в нашій державі, як про суспільне явище. В загалі ж, волонтерство, як можна бачити, є запорукою успішного процвітання нашої країни.

МУЗИКА В ЖИТТІ Г.С. СКОВОРОДИ
Акопян Аліна, учениця 11 класу Бердянського НВК

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Котенко Л. С., вчитель історії та правознавства
Хто сказав, що історія будь-якого народу - це взагалі неторований шлях, який веде від сивої старовини до сучасності. Трапляються на цьому шляху й урвища, й тернисті байраки, чисті колодязі, і давно покинуті джерела. І ці покинуті джерела шепочуть нам, сучасникам, легенди-спогади про давно минулі дні, говорять про людей, які припадали до цілющої джерельної води, шукали забуті стежки, що ведуть до криниць, до народної мудрості. Серед видатних мислителів я хочу виділити Г.С. Сковороду – мислителя, філософа, просвітителя.

Вивчаючи життя цієї видатної людини, я помітила, що неабиякий вплив на нього мала музика. Григорій з дитинства відзначався музичними здібностями. Тому в академії на нього звернули увагу регент академічного хору та диригент студентського оркестру. Григорій не тільки співав, він досить швидко навчився грати на скрипці та флейті й виступав в оркестрі.

З перших місяців навчання Сковорода стає свідком важливих академічних подій, філософських диспутів і взагалі всього культурного життя академії. Музика ніби відкриває перед ним шлях до філософії, а філософія та вивчення стародавніх мов розкривають духовне життя античності.

Для Сковороди пізнання було процесом оспівування істини, в якому сполучаються і раціональні, і художньо-образні моменти. Навіть музичні вправи для нього споріднені з філософськими міркуваннями над таємницями буття.

Не дивно, що малий Гриць Сковорода сприймав слово як музичний живописний елемент. Слово звучало йому наче музика: пізнати значення книг, вкритих писемними знаками, було для хлопця майже те саме, що відчути красу мелодії. А ще були співи старців, гуляння парубків і дівчат.

Коли Сковорода закінчував останній граматичний клас, йому було вже 20 років. Вивчаючи мови, він завчив напам’ять багато античних текстів; співаючи в академічному хорі та долаючи складні інструментальні пасажі на флейті й скрипці в оркестрі, перейнявся пафосом «вічної» проблематики музики «київського розспіву» [ 5, с. 276 ]. Здавалося, у його тендітному тілі, як в амфорі, зберігається коштовна духовна субстанція, що потребує великої обережності, щоб випадкові поштовхи життя не розхлюпали її. Чи ж дбали про це люди, які оточували молодого Сковороду?

В академії у нього було багато друзів, які любили його за привітність і доброту. Григорій був солістом хору та оркестру, а солісти завжди привертали увагу начальства. Надією академії вважав його префект Мануйло Козачинський; запрошував юнака як музиканта до митрополичих покоїв і Рафаїл Заборовський.

Шелестять аркуші «Євхаристиріона», проходять перед очима Сковороди дні занять. Ось сторінка нового розділу: «Корінь умістности п’ятий. Музика учить співання». І далі вірші, вдячність музиці як одному з коренів світорозуміння:

До небесных, о Музо, прибирайся тронов,

Там скоштуєш, що за смак вишних Геликонов [6, с.40]

Отже, музика – шлях до трону духу. Музика не тільки «сад утіхи», але і «жродло думок вдячних» [7, с.118 ]. Вірші ніби закликають Григорія і далі йти цим шляхом. Музика – ключ до світлої думки. У музичних образах світ постає не своєю зовнішністю, а внутрішньою, символічною та алегоричною суттю буття.

У той час як ці чи подібні до цих думки володіли мріями Сковороди, бентежна доля ніби підготувала йому можливість здійснення музичного покликання. Сковорода знав улюблене прислів’я Сенеки: тільки дурня зорі тягнуть, мудреця вони ведуть. Таке щасливе розташування зірок сковородинівської долі, яке привело його до нових духовних звершень, склалось у 1742 році, коли до Києва приїздить петербурзький бас Гаврило Матвійович Головня з надзвичайними повноваженнями по залученню українських музикантів до придворної капели. Серед вихованців академії в числі перших був названий Сковорода. Григорій відправлявся до столиці. Швидко минали київські вулиці. Він думав про музику, і згодом його думки склалися в чітке гасло: «Перемогти в пісні. Тобто зійти туди, куди божа муза веде» [7, с.67 ].

Блискуча кар’єра могла відкритися Григорію Сковороді. З його прекрасним голосом і яскравим музичним талантом неважко було виділитися. А як виділявся він серед студентів академії! Привертала увагу й виняткова освіченість Сковороди, його глибокий інтелект. З юнака міг би вийти і дипломат при закордонних дворах, і вчений, і державний діяч.

А є ще один шлях, про нього не раз думав молодий Сковорода-це шлях знаменитого українського сліпого бандуриста Григорія Любистка, улюбленого музиканта цариці Єлизавети. У молодого Сковороди вистачило тверезості не вдаватись і до романтичних втеч, як це робив Любисток. Напевно, вже тоді виразно промовляв у ньому майбутній мислитель, подвижник духу, якщо зумів він убезпечити собі внутрішню незалежність за досить складних умов придворного побуту, де важко доводилось і досвідченим царедворцям.

На мою думку, саме тоді пробудилася в Сковороді та виняткова внутрішня сила, що допомогла йому в житті залишатись незалежним і жодного разу не зрадити самого себе. Для Сковороди зовнішнє і внутрішнє в людині для нього ніби символізують двох осіб: видиму, тобто хибну і невидиму, тобто істинну. Справжня людина, вважає Сковорода, є сонцем, але «не за своїм обличчям, а за серцем» [1, с.234 ]. Мислитель шукає це істинне, людське, але інакше, ніж Діоген, який жадав побачити справжню людину в світлі ліхтаря.

Філософ стверджує, що «справжня людина сама випромінює світло подібно до сонця»[ 8, с.249 ]. Треба лише це світло вміти побачити. Хто ж навчить цьому глибокому баченню? Сковорода і тут знаходить відповідь – музика. Бо саме вона красномовно промовляє до нашої душі. Музика, яка народилась із античної трагедії, з її головним персонажем – долею, що нібито керує життям людини, здається Сковороді найбільш придатною до символічного зображення людського життя, що наповнене зльотами та падіннями.

Музика будується на пульсації напружень і розрядок, узгоджених і неузгоджених звуків, дисонансів і консонансів. Музика складається з послідовності емоційних спадів та піднесень. Тому вслід за Плутархом мислитель порівнює музику з хвилями життя, людською долею, плинністю всього зовнішнього, що так яскраво проявляється у придворному світі.

Вже за часів навчання у Київській академії Сковорода набув досвіду професійного музиканта, обізнаного не тільки з нотною грамотою, але й з принципами нового партесного стилю (тобто багатоголосової музики). Сучасники розповідають, що знав він силу-силенну співів, і коли до Києва приїхав з Петербурга Головня, то саме бурсак Сковорода знайомив його з новою церковною музикою і , зокрема, з так званим київським розспівом.

Сковорода добре знав і народну музичну творчість. За свідченнями сучасників, він вільно грав на багатьох інструментах – бандурі, гуслях, скрипці, органі, полюбляв виконувати музичні п’єси на простій сопілці.

Вивчаючи твори про Сковороду, я дізналась, що Сковорода і сам писав музику. Особливо розповсюдженими стали його побутові пісні, які, за свідченням О. Хіждеу, підхоплювалися народними співцями й виконувались як «сковородинські весники». [3, c.68]. Г. Данилевський у своїх спогадах пише, що Сковорода складав також канти, які українські бандуристи «співали на великих дорогах» [4, с. 189]. Відомо, що Сковорода писав і духовні твори. «Він створив, - пише М.Ковалинський, -духовні концерти, переклавши деякі псалми на музику [3, с. 65].

У Державному історичному музеї в Москві було знайдено рукописну збірку, що містить літературні твори Сковороди. На одному з аркушів до «Песни Рождеству Христову о нищете его» додано одноголосну мелодію з текстівкою першої строфи вірша. Музика мелодійно виразна, пов’язана з традицією оформлення вертепних вистав.

Музика була особливо дорога Сковороді тим, що в ній він вбачав філософію. Колись Сократу приснився сон -голос промовляв до нього: «Сократе, прикладайся до музики» , а найдосконалішою музикою для нього була філософія. Ковалинський порівнює внутрішній заклик Сократа з художнім покликанням сковородинської натури. І це вірно в тому відношенні, що Сковорода справді розглядає музику як «джерело думок вдячних», [7, с.2] як засіб філософського узагальнення світу.

Прикладаючись, як Сократ, до музики та вправляючись у ній серед розкоші Зимового палацу, Сковорода з особливою силою відчуває цю подільність навколишнього світу на зовнішні, випадкові, і справжні, духовні цінноті. Тому довгими петербурзькими ночами маряться придворному півчому сни про музику як філософію.[ 8, с.242]. Але, піднявшись вище на щабель духовності, Сковорода не може вже тільки цим задовольнитися. Перемогло те, що становить внутрішній, потаємний смисл істини. Так і музика не існує без глибокого внутрішнього змісту, без духовної глибини…Вітер історії очищає справжні коштовності від сміття, робить очевиднішою різницю між великим і мізерним. З роками постать Григорія Сковороди не потьмяніла, а заблищала щирим золотом непідробного скарбу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ


  1. Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф. Я. Давня українська література.-К.: Вища школа, 1978. – 367 с.

  2. Довідник з історії України (А-Я): Посібн. для серед. заганоосв. навч. закл./ За заг. ред І.Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001 - 1136 с.

  3. Драч І., Кримський С.Б., Попович М.В. – К.: «Молодь», 1984. -212 с.

  4. Новий довідник: Українська мова та література. Сковорода 1722- 1794 рр. – К.: ТОВ «Казка», 2005. – 605 с.

  5. Отчий край. Під ред. Чередниченко. – К.: Вид-во ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1985. - 316 с.

  6. Сковорода Г. Літературні твори. – К.: Вид-во «Наукова думка», 1972. – 434 с.

  7. Сковорода Г.С. Розмова про істинне щастя/ - Пер.укр. мовою. В.О. Шевчука. – Х.: Прапор, 2002. – 271 с.

  8. Шевчук В.Г. Сковорода. Історико-літературний збірник. – 365 с.


ОБРЯДЫ И ТРАДИЦИИ АРМЯНСКОЙ СВАДЬБЫ
Амірян Аманда, студентка групи МК-21

Державного вищого навчального

закладу «Харківський коледж текстилю та дизайну»

Керівник: Коваленко М.Л.


Армянская свадьба как этнокультурный феномен является составной народной культуры, сохраняет системно связаные между собой ценностные источники - этнические и национальные , ярко раскрывая "Дух " нации.

Во время свадебной обрядности происходит своеобразный процесс передачи этнокультурной информации между поколениями, обеспечивающим преемственность самобытности этноса. В свадебном обрядово - художественном комплексе содержится значительный жизненный опыт армянского народа. Изучение свадебной традиции является необходимым с точки зрения раскрытия микромира армянской семьи , познавательного аспекта всего разнообразия обрядовой символики, социальной психологии и семейной педагогики .

Давно замечено, что люди, остро чувствующие свое национальное самосознание и культурное единство, с особым почитанием строят свою жизнь в соответствии с обычаями предков. Армения сумела сохранить свое истинное духовное богатство - религию, культуру и национальные многовековые традиции, которые они строго соблюдают, как в радости, так и в горе. На сегодняшний день устойчиво сохраняются такие традиции как прочность брака. Свадьба у армян - это очень большой праздник. Ее церемониал включает сговор, обручение и само свадебное торжество.

Важно заметить, что если в традиционной свадьбе жених и невеста почти не играли никакой роли, а иногда и вовсе отсутствовали во время свадебного торжества, находясь в отдельном помещении, то в дельном помещении, то в современной свадьбе они занимают почетное место, к ним обращены многочисленные тосты присутствующих с добрыми пожеланиями счастливой жизни и.т.д.

В то же время кульминационный момент свадьбы – переход невесты в дом жениха (хапснаар) уже не обставляется множеством обрядов, как было раньше.

По-прежнему центральной фигурой армянской свадьбы остается кавор. Однако если раньше его «должность» передавалась по наследству по отношению к данной семье, то теперь кавором может быть любой, кто пожелает – близкий родственник либо товарищ. Изменились несколько и его функции. Так, например, раньше он должен был выплачивать многочисленные откупы, выполнять различные обряды. Сейчас кавор обязан купить весь свадебный наряд для невесты, что раньше делала сторона жениха.

К счастью, из комплекса современной армянской свадьбы полностью исчезли «смотрины» (ахчиктэс), устраиваемые в прошлом представительницами семьи юноши, которые сводились часто к довольно-таки оскорбительному осмотру девушки. Исчез также обряд «рубка женихового пня» (песакотук джардел), посредством которого проверяли физическую силу юноши.

Новой чертой является также и то, что свадьба освободилась от душераздирающих причитаний матери, родственниц и подружек невесты.

Правда, во время увоза невесты музыканты и сейчас, по традиции, играют грустную мелодию, но уже не производит прежнего тяжелого впечатления.
«ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ» АБО «НАВІЩО МИ ЖИВЕМО?»
Амірян Аманда, студентка групи МК-21

Державного вищого навчального

закладу «Харківський коледж текстилю та дизайну»

Керівник: Коваленко М.Л.


З минулими роками, я дорослішала, збільшувала свій життєвий досвід, відкривала для себе нові інтереси, долала перешкоди, які формували мій світогляд. Все, що відбулося за ці роки, стало поштовхом до мого повного розуміння саме навіщо ж Бог дав мені та взагалі кожному життя.

Одного разу, юнак, який закінчив школу і дуже добре закінчив, отримав атестат зрілості і прийшов з цим атестатом зрілості до свого дядька, щоб похвалитися тими оцінками, які він отримав. Та між ними зав'язався діалог:

- А що ти збираєшся далі робити після закінчення школи ?

- Я хочу вступити до університету на юридичний факультет.

- Це добре бажання, а що далі ?

- Далі я хочу працювати прокурором і боротися зі всякою неправдою.

- Молодець, це також добре бажання, а що далі?

- Я хочу стати районним прокурором, в якому-небудь великому місті.

- Це теж гарне бажання, а далі що?

- Якщо вийде, то хотів би стати прокурором міста.

- Це дуже добре бажання, ну, а далі що?

- Я хотів би працювати в генеральній прокуратурі.

- Хороша життєва мета , а далі що?

- Завести сім'ю, як всі люди померти у старості.

- А далі що?

- Я не знаю що далі, - відповів небіж.

- Ну і дурень ти тоді, бо не знаєш що далі. У тебе гарні оцінки , але ти все одно не знаєш навіщо ти прийшов на цей світ.

Головною метою життя кожної людини є потрапити у Царство Боже. Бог мріяв створити сім'ю, але Він більше не довірив це людині: одного разу Господь довірив це Адаму, а він все зіпсував. Наступного разу Він сам все зробив. Бог прийшов на Землю як людина і зробив все, щоб ми могли бути з Ним. Він помер за нас, щоб кожний, хто прийняв Ісуса Христа, як Господа та Спасителя, щоб кожний, хто зберіг власну віру до кінця, зміг бути поруч з Ним– з Нашим Батьком, тому що тут, на Землі, випробовується наша любов до Нього. В Святий Город не ввійде нечистий, лукавий, туди не ввійде грішник, туди не потрапить той, хто не любить. Бог буде жити серед Своєї сім'ї, серед вірних, коханих і люблячих Його дітей. Ось навіщо ми народилися. Коли прийде кінець світу, усі кар'єри, усі гроші, усі забаганки цього світу згорять, усе згорить. Залишаться лише вчинки, які підуть з нами, тому Бог наділив кожного із нас якимось даром і ми можемо служити Йому цим.

«А що потім, що далі?» - запитав дядько у юнака. І хлопець не знав. Якщо бути головним прокурором Харкова або Києва - майже богом на Землі, написано в Біблії: якщо ти не в церкві – ти нічого не значуща людина, ти нічого не знаєш. Тому все, що після закінчення цього світу, нам не доступно. Не доступно ні для кого: ні для ніяких посад, ні для олігархів, міліонерів, міліардерів, якщо вони жили грішним життям, просто були ляльками у Дьявола і насправді все, що вони тут здобували – нічого не коштує у зрівнянні з тим, що буде далі. Далі починається вічність та ця вічність залежить від того, як ми живемо зараз тут, що ми робимо і чи добрі наші справи. Ми прийшли на цю землю, щоб влучити у головну мету – стати частиною Божої сім'ї.

Ми бажаємо самореалізуватися на Землі, але забуваємо, що краще реалізуватися у Бога. Існує багато книжок, рекомендацій від найзаможніших людей світу, але не кожний з них отримував успіх шляхами Божими. Є багато праведних людей, з яких бажано брати приклад. Апостоп Павел казав: «Подражайте мне, как я Христу». Ісус Христос спочатку теж не знав сенс Свого життя, кожного дня Він шукав Бога, таким чином і знав, що Йому робити далі. Тому іноді Він повчав людей, іноді зцілював, іноді проводив час з учнями. Ісус робив все це на славу Господу. Ми можемо бути великими підприємцями, гарними спеціалістами, лікарями. А далі що? Врятували ми людину від апендициту, а вона вмерла від гріху...

Наш час на цій землі завершується, хтось будує собі вежі, збирає для цього великі кошти, а хтось живе угодним життям, відмовляючи собі, у якихось бажаннях, не крадучи, не робячи якихось злих справ. Хтось заплатить своїм тяжким життям тут, щоб потрапити у Небесне Царство і жити у щасливій вічності.

За Біблією та християнськими принципами усе вищевикладене є головною метою існування кожної людини. І я приймаю це для свого життя. А інші нехай самі вирішують, яка вічність ім довподоби.


Звіт про роботу гуртка юних археологів Закарпатського

центру туризму
Андрейкович Віктор, учень 11-Б класу

ЗОШ I-III ступенів №5 м. Ужгорода Закарпатської області

Керівник: Дзембас О.В., методист Закарпатського центру туризму,

краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді




  1. Невицький замок – одна із найбільш цікавих пам’яток замкової архітектури Закарпаття.

  2. Попередні історико-археологічні відомості про Невицький замок.

  3. Основні наслідки робіт Невицької археологічної експедиції.

  4. На початку 90-х років під час археологічних розкопок у замковому дворику було встановлено, що Невицький замок виник десь на зламі ХІІ-ХІІІ ст.. або у перший половині ХІІІ століття.

  5. Особливо ефектним і важливим, з точки зору можливої майбутньої музеєфікації замку, є доведення того факту, що замкові рови наповнювалися водою через оригінальну систему водопостачання, про що свідчать конструктивні особливості рову.

  6. За допомогою досліджень також було встановлено місцезнаходження та конструкцію відкидного дерев’яного замкового мосту.

  7. Окремим блоком важливих знахідок слід вважати середньовічні кахлі.

  8. Важливим і досить потужним блоком цікавих знахідок є металеві вироби. Здебільшого це елементи зброї та спорядження, виробничі знаряддя, а також фрагменти декору та аксесуарів і малих архітектурних форм.

  9. Археологічні розкопки останніх років на території Невицького замку дозволили дослідникам дещо переглянути навіть своє уявлення про початок і еволюцію фортифікаційних споруд у західній частині сучасного Закарпаття.

  10. Можливі способи музеєфікації пам’ятки та її науково-культурне значення.

  11. Накопичений досвід свідчить, що використання організованого волонтерського руху при проведенні таборів у напрямку експериментальної археології несе в собі велику користь.

  12. Багатство та яскравість археологічного матеріалу створює непоганий плацдарм для концептуального вирішення майбутнього цього об’єкту.


Життєві філософії Тараса Шевченка:

проекція на сучасність
Андрієвська Влада, учениця 6 класу ЗОШ № 2 м. Чугуєва,

вихованка ЧР ЦТКЕ УМ Чугуївської райради Харківської області

Керівник: Ілларіонов В. Є., керівник гуртків ЧР ЦТКЕ УМ

Чугуївської райради Харківської області


Протягом останніх років феномен Тараса Шевченка став предметом переосмислення, нового розуміння, суто новітнього бачення. Міфологізованість постаті Кобзаря, набуття ним статусу національної святині знайшли сьогодні своє трактування у філософській думці України. Традиційні дефініції образу Тараса Шевченка, як от «апостол» і «пророк», доповнюються новиими, філософськими, цілком очікуваними в нашому суспільстві.

Тарас Шевченко – філософ – це знакова постать, що посідає чільне місце в галереї національних героїв, привертаючи до себе особливу увагу як харизматична постать національної історії. Наше суспільство стало жертвою багатьох інерційних процесів, серед яких найнебезпечнішим є скептичне ставлення до потенціалу нації, профанація національних святинь. В наших громадян за старим радянським зразком і далі формується спрощений, збіднений образ Кобзаря, як похмурої, позбавленої всіх життєвих радощів, людини, перейнятої винятково селянською недолею та революційними закликами до збройної боротьби.

Така сфальсифікована в радянський час одновимірність образу поета, звичайно, робить його непривабливим для сучасників. Тому інтерпретація справжнього, живого Кобзаря має розпочатися, на наше глибоке переконання, з повноти висвітлення його образу, його життєвої філософії. Українець цілком нового типу, справжній український патріот, що мав перед собою виразний ідеал розбудовування української культури і ширення української національної свідомості, багато зробив для духовного відродження народу, зберігаючи власне творче і людське «Я», вірність самому собі, незалежність мислення. В його думах скрізь панує справжній культ України.

Кращого немає нічого в Бога,

Як Дніпро та наша славная країна.

Крізь усю творчість проходить концепція порятунку нації засобами рідного слова. Силу власного слова Кобзар вбачав саме в правді, за яку витерпів немало, та віри не позбувся. Улюбленим символом поета є дзвін – нова українська література, що тільки-но почала формуватися. Цікаво зазначити, що основна філософська позиція Шевченка викладена в тверджені, що Україна, тримаючись «при купі» й була б щасливішою. Важко заперечити це, споглядаючи на події, образи, настрої, передані у творах філософського спрямування,. Це наадає благадатний матеріал для формування національної свідомості і громадянської позиції українців.



І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Міркуючи над його думками, глибше усвідомлюєш ідейне спрямування творів, в яких автор наділяв своїх героїв виразними характеристиками, живими почуттями, чіткими життєвими і громадянськими принципами. Ці твори особливі, без них наша культура, філософська думка України була б неповною, окраденою. Сучасне покоління сьогодні прочитує їх по-своєму і знаходить у них духовну опору та імпульс до дії, черпає досвід і мудрість.



Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких бітьків?

Ким? За що закуті?

Писав у пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» український Мойсей Тарас Шевченко. Поставимо ці запитання й собі.

Його філософські твори прочитуються як Боже одкровення. І я вважаю, що для нинішньої України і всього нашого суспільства, образи персонажів творів Кобзаря крізь призму життєвих філософій і авторських ідей, сприяють відродженню і об’єднанню України, її стабільності й могутністі, а їх проблематика є вражаюче актуальною. Філософія Т.Шевченка – це подолання безликості, нерозбірливості, невміння відрізнити розум від хитрості. Думаючи про мале (хліб насущний, права, засоби існування), він вчив не забувати про велике (міцність і чесність влади, здатної зебезпечити в майбутньому розвиток держави і достойне життя). Для Шевченка жити для України, захищати все чесне й порядне в ній – природний стан, закон буття, справжній козацький дух.

Сьогодні, коли ми живемо в самостійній державі, маємо здійснювати заповіт Кобзаря: єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій - українська нація. «Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити всіх, хто спить», - наголошує В.Зінкевич у пісні «Шлях до Тараса».

Т.Г.Шевченко став взірцем трударя і патріота, в його творах невсипуща праця, творчі пошуки, самовідданість заради майбутнього. До сучасників та нащадків він звертався із закликом, який варто запам’ятати – дбати про свою Україну, свій народ, бо ми в себе дома, серед своєї рідної сім’ї « в сім’ї вольній новій», і у своїй рідній хаті, що ніхто нам її не дасть, ніхто не обігріє та не освітить так, як самі.

Отже, його філософські твори – джерела істини і краси. Він довів їх до мистецької досконалості, засвідчивши великі можливості поетичних форм, майстерно розкриваючи внутрішній світ, духовність і мораль, вроджену доброту і людяність. Крім викриття страхів кріпацтва, дійсної вагомості творам Шевченка надають майстерні описи душевних і поетичних станів людини. Вустами Кобзаря говорить сама Україна з її чарівною природою, вишневими садками коло хат і поетичним народом, який любить своє минуле, свою волю і свою націю.


БОБРИ І ЛЮДИ: ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ?
Бабич Вадим, Русин Олександр, вихованці гуртка «Юні екологи»

Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді

Керівник: Копилець Є.В., керівник гуртків ПОЦТКУМ
Як відзначив американський популяризатор науки Огден Теннер, бобер, мабуть, впливає на середовище існування більше за будь-яку іншу істоту, окрім людини. Ці тварини є «екосистемними інженерами», які здатні своєю діяльністю викликати зміну одних біоценозів, ландшафтів на інші. Опрацювання опублікованої інформації та власні кількарічні спостереження за бобровими поселеннями в околицях сіл Терентіївка, Новоселівка та Головач Полтавського району переконали нас, що діяльність бобрів є досить потужним рельєфотвірним чинником. Зокрема, діяльність бобрів безпосередньо утворює форми нанорельєфу, площа яких не перевищує кілька квадратних метрів, а відносні перевищення становлять 1–2 м. Вона також здатна суттєво впливати на утворення та розвиток мікроформ рельєфу, що мають розміри від кількох метрів до десятків метрів із відносними перевищеннями на кілька метрів, а масштабні боброві споруди навіть здатні змінювати мезоформи рельєфу із розмірами від кількох сотень метрів до десятків кілометрів та глибиною розчленування від кількох до сотень метрів (зокрема, річкові долини).

За даними сайту «Збережемо бобрів», нині бобер річковий розповсюджений у 17 із 25 регіонів України. В Україні мешкає понад 30 тисяч бобрів; перспективи подальшого зростання їх чисельності дещо обмежені, але ще не вичерпані. Зокрема, найближчими роками науковці очікують на значний приріст чисельності бобра у лісостеповій зоні. Бобрів приваблюють водойми природного та штучного походження, проточні і непроточні, ці звірі пристосовуються до багатьох видів господарської діяльності людей і оселяються навіть у багатолюдних місцях (у достовірності останнього твердження ми мали змогу пересвідчитися особисто). Природних ворогів у них небагато, а жити бобри можуть до 30 років. Збільшенню їхньої кількості неабияк сприяє і заборона полювання на бобрів. Отже, можна прогнозувати і загострення протистояння між бобрами і людьми, яке вже й без того виразно окреслилося.

Про «конфлікт інтересів» красномовно свідчать газетні заголовки та анонси інтернет-новин: «Бобри чи картопля? Нині на Волині цей симпатичний звір завдає непоправної шкоди лісовим та сільськогосподарським угіддям»; «Під Харковом бобри валять 100-річні дуби. Екологи побоюються катастрофи»; «Бобри шаленими темпами вигризають ліси на Донеччині»; «Рибним ставкам під Луцьком загрожують бобри-диверсанти»; «Негода й бобри стали винуватцями розмиву автодороги на Житомирщині»; «Скажений бобер атакував і вклав до лікарні трьох людей на Рівненщині». Зауважимо, що «порозуміння» між людьми та бобрами немає і в низці інших держав: «У Білорусі від настирливого бобра люди рятувались водометом»; «Загроза затоплення Латвії: чиї бобри побудували дамбу»; «Латвія не може справитися з нашестям бобрів»; «Бобри загрожують місту Окленд повінню»… А дані досліджень геофізика Еллен Воль з Університету штату Колорадо взагалі інтерпретуються як свідчення того, що діяльність бобрів сприяє глобальному потеплінню!

Один із вітчизняних інтернет-користувачів навіть створив сайт «Боброва змова», де зі своєрідним гумором наводить низку прикладів заподіяної бобрами шкоди – аж до «замахів на вбивство» та «психологічної атаки з метою підірвати моральний дух нації», яка полягала у розбитті бобром кількох ящиків горілки у магазині міста Челябінська.

Усе це змушує пригадати книгу Майка Коуні «Кіт на ім’я Сабріна», у якій «оточений вібруючою аурою зла» бобер Аттіла є послідовником класиків геополітики і прагне відвоювати захоплені людьми землі під гаслом здобуття lebensraum – життєвого простору: «Нам потрібен простір будуватися, простір народжувати дітей, зрештою, простір, де можна вільно простягнути хвости!». Художній прийом канадського письменника наштовхує на думку, що сучасній екологічній етиці варто послуговуватися і термінологією геополітики.

Як зазначає директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, бобри не змінюють ландшафтів Волині та інших регіонів – вони їх відновлюють, нормалізуючи катастрофічно знижену людиною в часи «підкорення природи» водність Полісся. До того ж, із огляду на зміни клімату, які насуваються, чи не найбільшою цінністю для України незабаром може стати вода. У свою чергу, Волинь та Полісся забезпечують водність наших рік, водність Дніпра. Осушувати ці регіони шляхом розорення бобрових загат і добування бобрових шкур означає недодати воду Півдню і Сходу України. До того ж, на бобрів нерідко списують невміння господарювати, власні лінощі і некомпетентність. А природним регулювальником кількості бобра насамперед є вовк, навколо збільшення чисельності якого в Україні зараз не менша істерія, аніж навколо бобрової шкоди.

Гадаємо, цю вагому аргументацію Заслуженого природоохоронця України, знаного екофілософа Володимира Євгенійовича Борейка підсилить звернення до поняття життєвого простору у контексті моральних прав тварин, зокрема, права на необхідну для існування частку земних благ. Зауважимо, що іще у 1999 р. російські географи у тижневику «Географія» – додатку до газети «Перше вересня» навели уривок зі згаданої вище книги Майка Коуні під заголовком «Життєвий простір: геополітика бобрів» поряд із матеріалами про одного з основоположників геополітики Карла Хаусхофера.

ЛЮДИНА ЯК НЕВІД'ЄМНА ЧАСТИНА ПРИРОДИ
Баграй Яна, учениця 11-го класу Дворічанського ліцею,

вихованка гуртків ЦДЮТ Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Мешкова О.Б.
Спостереження за красою Природи, постійне проживання в сільській місцевості серед природних звуків Природи, вдихання ароматів лугових трав, споглядання природного життя в Природі привело мене до написання цієї роботи. Я захоплююся фотографуванням нашої місцевості. Порівнюючи фотографії різних пір року, не перестаю дивуватися якою різноманітною може бути Природа і як сильно вона впливає на стан і настрій людини.

На жаль, ми все більше відходимо від Природи, робимо своє життя повністю штучним: і їжу, і одяг, і ліки... Ніби свідомо і навмисно ми відособлюємо себе від Природи. Звідси нові хвороби, нестача продуктів харчування, стихійні лиха та повний відрив від досвіду минулого.

Ще зовсім недавно для відновлення здоров'я використовували цілющі якості місцевості і вод найкрасивіших куточків Кавказу і Криму. Зараз ми надзвичайно міцно тримаємося за можливість проживання в брудних переповнених містах, штучно підтримуючи настрій і здоров'я. Інтер'єр наших квартир – теж «під Природу».

Тільки усвідомлення себе, як частину природи Землі, узгоджуючи господарську діяльність з тваринним, рослинним, мінеральним царствами дозволить людям втекти від хвороб фізичних і духовних. А нас оточують давні і вірні друзі, які з нашої вини знаходяться в хворобливому неприродному стані – гори, річки, ліси, поля, сади, тварини. І саме звернення до них, відновлення знань про їх сили, життєздатність, позитивний вплив на людину стануть єдиним для нас виходом з тупикового стану, стану хвороби фізичної і психічної. Оточуючи себе штучними міражами і жахаючись протидії Природи, раніше нами знищуваної, ми не рахуємося з нею. А найголовніше – це знання шляху виходу людства із створеної ситуації.

Природа та її повноцінні творіння , створені з любов'ю, несуть у собі здоров'я і гармонію. викликають в людині піднесені емоції і світлі пориви, що створюють високоморальну атмосферу. "Коли тобі погано – прислухайся до природи, тиша світу заспокоює краще, ніж мільйони непотрібних слів", − говорив філософ Конфуцій.

Відсутність краси вносить в оточення байдужість або руйнування і хвороби. Все живе, і особливо людина, тягнеться до прекрасного. Світобудова, природа і людина створені відповідно до законів Гармонії і Краси. Зовнішній вигляд будь-якого об'єкта Природи, його звук, колір, аромат, форма, все це впливає на людину і викликає в ній відповідні реакції, живить душу. Говорять, що глиняний посуд має властивість витягувати з людей негативну енергію і наповнювати тією, яку вона отримала за довгі століття, а то й тисячоліття, від сонця, повітря, води, землі − чотирьох першоелементів і стихій. Улюблені аромати найчастіше відповідатимуть внутрішньому стану людини. Так наприклад, при одному стані душі хочеться вдихати гіркий запах полину, при іншому − солодкий запах материнки або камфорний аромат пижми. Не тільки кожна людина має свій запах, а й кожне її переживання, емоції, почуття.

Мудрість і доцільність, існуючу в Природі, неможливо замінити нічим штучно створеним. Як аромат, так і звук, має потужний вплив на все навколишнє. Так, наприклад, ще з давнини відомо про те, як за допомогою одночасного звучання труб були зруйновані фортечні стіни обложеного Єрихону. Також сильно діють звуки на рослини, тварин і людину − це і заклинання змій за допомогою музики, і красиві, пишні, іноді квітучі серед зими рослини, що знаходяться поблизу монастирів з дзвонами і молитвами. Прикладом можуть служити прекрасні сади Соловецького монастиря, розташованого за полярним колом. Ще в древньому Єгипті лікували музикою в храмах , застосовував лікувальні оркестри Авіценна та інші.

Від того, яку музику і звуки чує людина, залежить, які внутрішні струни в ній будуть звучати. Музика, мова, навколишні звуки підтримують побут і в наших силах відсіяти непотрібне, примітивне, грубе, аритмічне звучання, тому що від цього залежить здоров'я, настрій, рівень розвитку людини.

Навіть тварини реагують на ніжну, привітливу мову. В селах вже давно помітили, що якщо господиня постійно кричить на свою корову, то вона дає все менше молока, а потім і хворіє. А якщо до неї з ласкою ставитись, та ще й пісні співати під час доїння , то надої молока піднімаються.

Всі звуки Природи – і ритм хвиль, і пісня водоспаду або річки, і урочистий гімн вітру в лісі, і шелест трав, і тріск дерев, і трелі солов'я − звучать своєю неповторною нотою. Постійно перебуваючи в світі звуків , ми надзвичайно мало обізнані про їх закони дії. А народні традиції ми поступово втрачаємо.

В історії Слобожанщини розповідається про те, що наші предки були надзвичайно співучі. У кожній родині вміли грати на музичних інструментах, для цих занять знаходили час, їх вважали важливими і потрібними. Колись було соромно не вміти співати, як згадувала бабуся. Парубки ховалися в погребі і там пробували і розробляли свій голос, щоб добре співати на різних святах в селі, а особливо, щоб сподобатися дівчині. Та й взагалі всі події від народження до смерті у нашого народу супроводжувалися відповідними співами. Колективний спів і танці, загальний ритм гармонізували людей, приводили їх до згоди. Якщо між людьми була ворожнеча, то і пісня не співалася. І в піснях народ постійно порівнював себе то з дубочком, то з вербою, то з калиною.

Ми повинні відновити втрачений зв'язок людини і природи. Це зробить нас мудрими правителями на планеті. Тоді ми будемо її відчувати і жити згідно її ритмів. Тоді не буде таких глобальних проблем, які зараз вирішити людство не може.




Наш земляк – Онищенко олександр григорович
Бакулей Дмитро, учень 11 класу Полтавської гімназії №17

Полтавської міської ради Полтавської області

Керівник: Голтвяниця О.О., учитель математики
Життєвий шлях Олександра Григоровича Онищенка розпочався 3 вересня 1934 року в селі Чапаєвці Козельщанського району Полтавської області в багатодітній селянській родині. У семирічному віці Олександр переклав на свої плечі батьківські дорослі турботи. Навчався у школі в тяжкі повоєнні роки. Незважаючи на віддаленість Бреусівської середньої школі від рідного села, щоранку разом з товаришами поспішав за чотири кілометри до школи, прагнучи знань. Захоплюючись точними науками, після закінчення в 1951 році десятирічки, Олександр Григорович обирає до вступу Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, у який успішно складає екзамен.

Незабутні напівголодні, але веселі та щасливі студентські роки – лекції улюблених педагогів, курсові роботи, розрахунково-графічні завдання, заліки, екзамени, захист дипломної роботи – гартували волю і характер, формували особистість творчу, конструктивно мислячу. Вже на студентській лаві зрозумів, що інженер – це творець, якому дано не тільки уявити, спроектувати, але й здійснити задумане.

У 1956 р. Олександр Григорович Онищенко завершив навчання в інституті й отримав диплом. За розподілом був направлений на роботу на Сумський завод хімічного машинобудування. На даному заводі О.Г. Онищенко працював спочатку майстром механічного цеху, потім старшим інженером-конструктором. Результативність виробничого процесу, творче ставлення до виконання завдань, шанобливе відношення до співробітників виокремлювали О.Г. Онищенка серед інших. Його призначили провідним конструктором, а потім – начальником лабораторії. На новій посаді Олександр Григорович проявляв інженерне мислення, нестандартний підхід до роботи, направленість на кінцевий результат, уміння сконцентрувати співробітників на швидкому та якісному виконанні завдання. Ці риси не лишилися непоміченими – він став головним конструктором Сумського заводу хімічного машинобудування.

Із грудня 1960 до 1970 рр. О.Г. Онищенко працював керівником групи, а потім головнимконструктором Українського науково-дослідного інституту гідравлічного видобутку вугіллям. Луганська, де поєднував напружену виробничу та науково-дослідницьку робочу. Досвід, напрацьований за роки праці, дав йому можливість вступити до аспірантури інституту горючих копалин у м. Москві, де у листопаді 1969 р. О.Г. Онищенко успішно захистив кандидатську дисертацію. У 1970 р. досліднику було присуджено вчений ступінь кандидата технічних наук та звання доцента.

Протягом трьох років, із грудня 1970 до листопада 1973 рр., О.Г. Онищенко працював на викладацькій роботі у вищій школі: завідував кафедрою нарисної геометрії та інженерної графіки Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування. Виняткова працелюбність, відповідальність перед людьми, педагогічний хист, повага колег і студентів сприялипризначенню О.Г. Онищенка проректором з навчальної роботи.

Восени 1973 р. через сімейні обставини родина Онищенків переїхала до м. Полтави, де у Полтавському інженерно-будівельному інституті Олександр Григорович очолив кафедру нарисної геометрії та графіки. У 1975 р. О.Г. Онищенка призначено проректором із навчальної роботи Полтавського інженерно-будівельного інституту. Маючи за плечима солідний виробничий досвід, вдало поєднуючи в своїй роботі глибокі знання інженерних наук і педагогічні вміння, Олександр Григорович здобув як серед колег, так і серед студентів високий авторитет. Неухильне дотримання графіків навчального процесу, постійний порівняльний аналіз темпів і якості його виконання, контроль за викладанням і засвоєнням студентами технічних, природничих і суспільних дисциплін, жорстка самодисципліна та невпинна робота у науково-дослідницькій сфері, приносять відчутні результати.

У травні 1982 року О.Г. Онищенка призначили ректором Полтавського інженерно-будівельного інституту. Цей період у житті і діяльності Олександра Григоровича важко переоцінити. Ставши на чолі високопрофесійного науково-викладацького колективу, ректор зумів організувати та кристалізувати навколо себе творчо мислячих і діючих співробітників, розпочав грандіозні зміни на краще у матеріально-технічному забезпеченні навчально-педагогічного та виховного процесу. Працюючи понад 14 років на виробництві, Олександр Григорович набув організаторський талант, уміння вибудовувати стратегію розвитку колективу. Як мислячий інженер-конструктор, знаходив реальні важелі та механізми втілення запланованих ідей, умів бачити і націлити небайдужих до загальної справи людей на вирішення найскладніших завдань.

Як учений, Олександр Григорович Онищенко у постійному творчому рухові вперед: створена під його керівництвом галузева науково-дослідницька лабораторія механізації ручної праці в будівництві тримає руку на пульсі потреб будівельного виробництва країни, регіону. Об’єднавши навколо лабораторії талановиту молодь, Олександр Григорович Онищенко започатковує в інженерно-будівельному вузі нову наукову школу. У колі науково-дослідницьких проблем цієї школи якої пошук таких технічних рішень, які дозволили б механізувати одну з найскладніших і праце містких опоряджувальних будівельних робіт – оштукатурювання стін. Розроблена під його керівництвом серія розчинонасосів та станцій штукатурних упроваджена в будівельне виробництво.

У жовтні 1992 року Олександр Григорович успішно захищає докторську дисертацію, продовжує працювати в науково-дослідницькому та навчально-методичному напрямі. Він викладає для студентів спеціальності “Промислове та цивільне будівництво” лекційний курс “Будівельна техніка”, готує до друку та видає понад 10 підручників і навчальних посібників, публікує 200 наукових праць, виконує близько 50 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.

Як здібному і досвідченому керівникові потужного вищого навчального технічного закладу, професору Олександру Григоровичу Онищенкові Міністерство освіти України в 1992 році доручило очолити раду ректорів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації з метою активізації освітніх реформаційних процесів у вищій школі Полтавщини.

21 червня 1997 року з нагоди відзначення передовою громадськістю світу 100-річного ювілею від дня народження видатного теоретика космонавтики, талановитого інженера, полтавця Юрія Кондратюка рішенням уряду України університету його ім’я Юрія Кондратюка.

Особлива увага ректора Олександра Григоровича приділялась виявленню і підтримці талановитої студентської молоді. Кожна кафедра в університеті має наукові гуртки, до яких залучено понад 60% студентів. Про рівень студентських наукових пошуків свідчать такіфакти. У 1998 році в університеті проведено перший етап Всеукраїнської студентської олімпіади з усіх навчальних дисциплін, у якому взяли участь 645 студентів. У межах другого етапу в 9-и предметних олімпіадах брали участь уже близько 20 студентів, у 3-х олімпіадах зі спеціальностей -7 студентів. Команда університету посідала перші місця: у VIIIВсеукраїнській олімпіаді зі спеціальності “Водопостачання, каналізація, раціональне використання та охорона водних ресурсів”(Київ, 1998рік), у VIII Всеукраїнському огляді-конкурсі кращих дипломних робіт архітектурних шкіл України (Полтава, жовтень 1999 рік). Щосеместрово за якісні показники в навчальній діяльності студенти-відмінники усіх факультетів морально і матеріально заохочувались згідно з наказами ректора університету.

Формування національно свідомого спеціаліста-інженера із широким правовим світоглядом, сприяння збагаченню його особистості загальнолюдськими цінностями орієнтирами – таке завдання поруч із формуванням висококваліфікованих фахівців поставив ректор перед колективом викладачів і співробітників. Саме тому особливу увагу звернув він на розвиток самодіяльної студентської художньої творчості: створені і активно діють 6 студентських клубів – англійський, спортивно-туристичний, клуб веселих і найкмітливіших та інші. В академічній хоровій капелі, духовному оркестрі університету, самодіяльних студентських колективах народного естрадного танцю, фольклорному ансамблі “Любисток” удосконалює своє мистецтво талановита студентська молодь.

Серед найактуальніших проблем, які завжди для ректора академіка Олександра Григоровича Онищенка знаходились у центрі уваги, - соціальний захист членів колективу, особливо малозабезпечених категорій. Компактно розташоване у мальовничій зоні Полтави студентське містечко на 2,5 тисячі місць повністю вирішило проблему житла для студентів із інших міст і сіл. Санаторій-профілакторій “Будівельник” за навчальний рік оздоровлює понад 1,2 тисячі студентів, які потребують пильної уваги лікарів. Студентська їдальня на 500 місць, буфети і торгові точки в навчальних корпусах вирішують проблему гарячого харчування. У“сосновому Бору” за 10 км від Полтави розташована спортивно-оздоровча база, де щороку виконують геодезичну практику і оздоровлюються кращі студенти будівельного факультету, спортсмени університету за рахунок солідної дотації з бюджетних коштів.

Його організаторські здібності, окриленість прагненням підвести надійну матеріально-технічну та навчально-методичну базу під нові спеціальності та спеціалізації сприяли подальшому поступу колективу співробітників і студентів шляхом творчого самовдосконалення.

Плідна науково-дослідницька діяльність ректора університету як керівника наукової школи механізації ручної праці в будівництві, завідуючого кафедрою будівельних машин університету висунула його до числа найбільш авторитетних вчених України саме цього напряму. Доктор технічних наук, професор Олександр Григорович Онищенко обирається членом експертної ради ВАКу із цієї спеціальності. В університеті під його керівництвом відкрита спеціалізована вчена рада для захисту кандидатських дисертацій.

У 1999 році академіка Олександра Григоровича Онищенка обирають головою Полтавського відділення Північно-Східного наукового центру Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, яке діє на базі технічного університету ім. Ю. Кондратюка.

За свій надзвичайно плідний творчий шлях вченого, організатора вищої освіти в регіоні, керівника найпотужнішого технічного університету Полтавщини він неодноразово обирався виборцями до різного рівня державних органів самоврядування – обласної, міської, районних у місті рад. Найвідмітніша риса народного обранця ректора технічного університету О.Г. Онищенка – конструктивність та максимальна наближеність даних виборцям обіцянок до їх реалізації. Саме тому як ректора академіка О.Г.Онищенка, так і весь дружній науково-педагогічний колектив навчального закладу неодноразово відзначають на найважливіших рівнях урядовими нагородами і відзнаками.

Високим визнанням заслуг колективу навчального закладу і його ректора академіка О.Г.Онищенка стали вітання і нагороди, вручені від усіх гілок влади – від Президента України, Голови Верховної Ради України, міського голови м. Полтави, від Міністра освіти і науки України, до керівників галузей будівельної, машинобудівної промисловості у зв’язку із 70-річчям навчального закладу.

Наполегливо долаючи життєву дорогу, постійно дбаючи про науково-педагогічний та студентський колектив, академік Олександр Онищенко, здійснюючи керівництво технічним університетом, кінцевою метою стратегії формування контингенту студентів університету вважав реалізацію конституційного права населення регіону на отримання вищої освіти і забезпечення Полтавщини висококваліфікованими фахівцями соціально-гуманітарного, архітектурно-художнього, інженерно-технічного, фінансово-економічного профілю. Якісна реалізація поставленої стратегії з оновленням змісту освіти, удосконаленням навчального процесу, соціальним захистом студентів і викладачів високо оцінена державними органами влади.

З 2003 року основні зусилля академіка, доктора технічних наук, керівника Полтавського відділення Північно-Східного наукового центру Національної академії наук та Міністерства освіти і науки України зосередженні на координації наукових досліджень Полтавського регіону і впровадженні їх результатів у виробництво. У грудні 2003 року в Києві на базі Українського інституту науково-технічної і економічної інформації проведено II Національну виставку високих технологій конкурентоспроможної продукції “Укртехнологія-2003”.
ЗА ЕКОЛОГІЮ ДОВКІЛЛЯ І ДУШІ
Бакунець Владислав, учень 11класу Топільської ЗОШ I-III ступенів

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Базарний О. О., вчитель історії
Глобальною проблемою людства – є проблема людського існування. Скільки людина живе на світі, стільки створює для себе різне приладдя для полегшення праці, придатні, зручні умови для життя. І не замислюючись наносить шкоду собі, оточуючим і природі.

Деякі вчені вважають, що людство через швидкий прогрес у розвитку знищує само себе. Мені здається, у цьому є доля правди. Через різноманітні заводи, фабрики забруднюється атмосфера. Через використання хімікатів, наприклад хімічної зброї, штучних добрив, гинуть багато тварин, риб, комах, плазунів. Велику шкоду природі наносять атомні електростанції, атомні і водородні бомби. Згадаємо 1986 рік: аварія на Чорнобильській АЕС. Скільки загинуло людей, скільки стало інвалідами. Велика площа родючої землі стала непридатною до використання, вона є могилою для радіації. А ще раніше 6 серпня 1945 року американський авіаносець кинув атомну бомбу на місто Хіросіму, а 9 серпня така ж доля спіткала і місто Нагасакі. Тоді загинуло близько 100 тис. людей, а 375 тис. отримали поранення.

Протягом 80 років з початку ХХ століття з надр нашої Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства. Деякі сільськогосподарські підприємства не дають землі відпочити і від цього ґрунт втрачає свої біологічні та фізичні властивості. Від хімічної обробки полів забруднюються підземні води, гине багато комах та птахів.

Люди наносять велику шкоду своєму організму через поганий стан продуктів харчування. Зараз на полицях магазинів важко знайти продукти, які не містять у своєму складі підсилювач смаку, штучні фарбники та багато інших речовин, які створювались у хімічних лабораторіях. Багато продуктів обробляють різними хімічними засобами, щоб подовжити термін зберігання. У наш час з’явилися молочні продукти, які у своєму складі не мають молока. Така ж історія і з м’ясними продуктами та багатьма іншими.

В наш час треба з увагою ставитися до природних ресурсів. Вести контроль над шкідливими відходами різних підприємств. А у тому що природа страждає винна людина. Я впевнений, що 90% людей викидають сміття просто на землю, на узбіччя доріг, у лісах, на полях. Чому і хто у цьому винний? Безумовно, кожен з нас. Просто зараз чомусь більш престижним вважається випити пляшку пива і кинути її десь неподалік на землю, ніж вийти з друзями у теплий, сонячний день і прибратися у себе на вулиці, чи може очистити від сміття річку,озеро чи ставок на якому ви відпочиваєте.

Хтось може сказати, що не так все й погано, що я перебільшую. Але що ж буде через п’ятдесят-сто років. Хай нас вже не буде, тільки б наші нащадки жили на екологічно чистій землі. Тому треба діяти сьогодні і прямо зараз. Бо на даний момент, щоб навести лад на планеті, потрібно спочатку навести лад у собі, у суспільстві, а тоді у країні і на всій Землі.

Просто треба зрозуміти, якщо ти не зробиш цього, то більше ніхто не зробить. Хай ти не маєш змоги впливати на великі промислові підприємства, але ти не кинеш сміття на землю і не даси зробити це небайдужій людині. Якщо ти зробиш хоч якийсь вклад у збереження екології, тоді ти людина.

Щоб припинити забруднення екології треба працювати на законодавчому рівні і в світовому масштабі. Зараз є багато методів вирішення цієї глобальної проблеми. Наприклад є можливість використовувати енергію сонця, вітру. Це не шкодить природі, а також це дуже перспективний вид промисловості для будь якої країни. На автомобілях можна використовувати двигуни, які працюють від електроенергії, це зменшить викиди шкідливих газів в атмосферу.

Свій голос віддаю за матінку-природу

За чистоту Землі, красу і вроду.

За екологію довкілля і душі.

Ставай і ти й діла свої верши.

Людина не Бог, а частинка природи

І більше від неї не блага, а шкоди.

Нам треба довкілля своє відновити.

Бо все прийшло в цей світ, щоб жити.

Люди, давайте залишимо нашу планету чистою для наступного покоління, збережемо всю красу природи. Ми частина природи, хоч про це забуваємо.
Література

1. Полтавський Національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка: Історія і сучасність

2. Вчені Полтавщини: Олександр Онищенко

3. http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/pochetnye-grazhdane/2653-onishchenko-aleksandr-grigorevich



ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ
Бандеберя Анастасія, учениця 5-В класу, член НТУ «АКАДЕМІЯ» Розсошенської гімназії

Полтавської районної ради Полтавської області

Керівник: Манохіна І. А., вчитель історії та правознавства
Життя прожити – не поле перейти.

Сенс життя – не проста річ. Навіть вчені – філософи довели, що точної відповіді на це важке питання не існує. Кожна людина - це індивідуальність, тому і під поняттям «сенс життя» кожен має на увазі щось неповторне. Звичайно він змінюється з віком та життєвими обставинами. Мабуть, вибір сенсу життя залежить і від умов життя, і від виховання, та найбільше – від власної волі людини.

У кожної людини своя мета в житті. Для когось – це просто купівля нових меблів або набору посуду, а комусь потрібна шикарна квартира, хороша машина, хтось живе лише улюбленою роботою, а є люди, які вважають, що ми живемо для того, щоб народити і виховати дітей, створити сім’ю… Але у будь-якому випадку в кожному з нас закладено залишити щось після себе.

На мою думку, сенс життя полягає в тому, щоб стати щасливим. Адже людина створена для щастя, як птах для польоту. Моє щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на допомогу. Можливість знати, що якщо станеться біда, я можу розраховувати на сильну руку друга. Друг допоможе мені порадою, він запропонує реальну допомогу. У цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не підведу, не зраджу.

Однією з складових частин щастя, на мій погляд, є здоров'я. Не маючи його, людина відчуває себе руїною. Здоров'я неможливо купити за гроші. Нехай ти будеш навіть мільярдером, але, не маючи здоров'я, будеш ти радіти своїм грошам? Звичайно ні.

Щастя, я гадаю, — це мати здорових, люблячих батьків. Адже вони так багато віддають нам. А ми зрідка буваємо невдячними, байдужими до їхніх прохань. Але якщо замислитися, то, мені здається, ми могли би частіше прислухатися до їхніх зауважень, порад, приділяти їм більше часу та уваги. Адже вони віддають нам стільки любові, стільки ніжності та ласки! Від наших найперших кроків до кінця своїх днів вони ведуть нас дорогами життя.

Можливість відчувати кожну крапельку дощу, що падає на плечі літнім днем. Або бачити, як сонячні промені просвічують крізь зелене листя дерев… Це також щастя для мене… Мій сенс життя.

Безперечно, повноцінне життя неможливе без самореалізації людини. Адже щастя — займатися тим, до чого ти здатний, що відповідає твоїм уподобанням. Усі повинні зрозуміти, що життя, прожите лише для себе — то порох, що розвіється безслідно.

Сенс мого життя полягає у пошуку. У пошуку самого себе в цьому величезному і незрозумілому світі, у пошуку прекрасного. Сенс життя – навчитися жити по-справжньому. Що це означає? Це значить навчитися бачити найпростіше, помічати зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах і перестати жити складними формулами та розрахунками, а повністю довіряти своєму серцю, своїй душі.

А найголовніше, мабуть, прожити своє життя так, щоб в кінці не стало соромно. Адже той, хто сміє змарнувати хоч одну годину часу, так і не зрозумів цінності життя…

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка