Г. С. Сковороди



Сторінка20/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   44

ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ В КОНТЕКСТІ СЕНСУ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
Крівченко Ігор, вихованець історико-краєзнавчого гуртка БД та ЮТ

при Максимівському НВК Кременчуцького району Полтавської області

Керівник: Пилипенко В. В., керівник історико-краєзнавчого гуртка Максимівського НВК
Осягнення сфери почуттів людини є найскладнішим, адже всі визнані наукою фізичні явища піддаються законам логіки, в той час як почуття залишаються малозрозумілими навіть в теперішні часи високих технологій та миттєвого поширення інформації. Таким чином, нівелюється теза про «людину як вінець усього сущого на Землі», адже айфон мають лічені мільйони людей, а над сенсом життя задумуються більш ніж 6 мільярдів. Відповідно людство осягнуло все навколо себе, не зрозумівши найближчого та найважливішого – сенсу життя та його складових.

Одною з найважливіших складових почуттєвої сфери життя людини є кохання. Воно водночас видається простим та зрозумілим кожному, але поряд з цим – найважчим для осягненням людським розумом. Не дивно, що кохання ставало предметом осмислення для філософів від найдавніших часів до сьогодні. У наші часи виникають новітні напрями світоглядних переконань, людство кидається від спростування всього неосяжного наукою до релігійного фанатизму, а питання кохання так і лишається одною з найдискусійніших тем для мислителів різних напрямів. Тому не втрачає актуальності питання філософського осмислення проблеми феномену кохання в контексті сенсу життя людини.

Дане формулювання теми не є випадковою грою слів. У філософському сенсі слово «феномен» часто застосовується для позначення явищ, які досягаються на чуттєвому рівні. Щоправда, у новоєвропейській філософії, за визначенням І. Канта, феномен – будь-яке явище, яке може бути пізнане на основі досвіду. В нашому випадку інтерпретується думка німецького філософа та пропонується аналіз поняття «кохання» в контексті пізнання його протягом життя людини.

Розуміння кохання протягом багатьох століть змінювалось. І кожен сприймав його суб’єктивно. Для одних це було якесь підвищене, неземне почуття, для інших – просто фізичний потяг до певної особи.

В даній роботі ми хочемо показати, що любов може бути чимось хорошим та високим, або жахливим явищем руйнації. Довести, що любов не може розглядатися однобоко. Показати, що це багатогранна сила, яка може руйнувати або будувати, піднести або занапастити.

Починати розгляд визначеної проблеми слід з позитивної сторони. В історичній ретроспективі ми бачили багато прикладів, коли любов була почуттям, яке наштовхувало людину творити, бачити в коханій особі майже божественні риси. Любов надихала багатьох філософів до написання трактатів, поетів – до складання віршів, скульпторів – до створення нових образів.

Наприклад, Григорій Сковорода більше ніж двісті років тому зазначав: «Що дає основу? – Любов. Що творить? – Любов. Що зберiгає? – Любов. Що дає насолоду? – Любов, початок, середина, кінець, альфа і омега». Він зображував любов як зачинательку всього, що є в нашому житті. Сковорода по різному інтерпретував феномен любові. Він звертав увагу і на іншу сторону цього почуття. Великий український філософ розглядав любов і як неможливість. Вона – неможливість сама собою (неможливість можливого), водночас – можливість неможливого. Г. Сковорода сповна охарактеризував обидві сторони кохання, але, не дивлячись на такий дуалізм, слід відзначити, що філософ наголошував, що в основі любові мають лежати неземні підвищені почуття, що несуть в собі тільки найпрекрасніше.

Нажаль, не завжди любов ставала причиною розвитку та піднесення. Якщо заглибитись в історію, то ми побачимо багато випадків, де любов не призводила ні до чого доброго. Наприклад, відомий поет О. Пушкін через свою любов загинув на дуелі.

Але і сьогодення переповнене трагічними випадками, причиною яких стало почуття любові. У Всесвітній мережі «Інтернет» ми можемо знайти багато випадків самогубств через нерозділене кохання. Як правило, вони здійснювалися підлітками. Їм здавалось, що на цьому все закінчено, що далі жити нема сенсу, і вони закінчували життя самогубством. Навколо цього формувалися навіть окремі молодіжні субкультури, які ставили за мету свого існування здійснення суїциду. Найпоширенішим способом став стрибок з висоти (багатоповерхівки, мосту).

Зокрема, в середовищі специфічної сучасної субкультури емо можна побачити подібні тенденції. Представники даної течії частково ідеалізують смерть на фоні приреченості життя. Для емо нерозділене кохання стає ще одним підтвердженням переконання в «безглуздості» земного існування та стимулом до самогубства. Таким чином, для них пошук сенсу життя губиться в заплутаній ідеології, а нерозділене кохання стає остаточним підтвердженням суїцидальних переконань. У цьому випадку не можна звинуватити кохання, адже це почуття не є основною ідеєю даного молодіжного руху. Тому, можна зробити висновок, що у інтерпретації емо почуття любові стало заручником їхніх ідей та загубилося в абстракціях заплутаної ідеології.

Трагічність кохання не завжди полягала у спричиненні фізичних страждань чи суїцидальних настроях. Відомі мислителі різних часів підходили до цього поняття глибоко по-філософськи, намагаючись раціонально осягнути всю неоднозначність почуття любові. Зокрема, Фрідріх Ніцше у праці «Казус Вагнера» подав самобутнє трактування даного почуття, звернувши увагу на його естетичну сторону. Він відійшов від традиційного трактування любові як сентиментальності, або як обожнювання предмету кохання. Німецький філософ запропонував поглянути на любов як на фатум, фатальність. Він пояснював, що це почуття обов’язково оволодіває людиною, але несе в собі цілу низку неоднозначних елементів. Ф. Ніцше наголошував, що любов – цинічне, невинне та жорстоке почуття. Але на його думку, в цьому й полягає його природа. І як остаточне підтвердження сказаного звучать його слова: «Я ненавиджу Вагнера, але не переношу жодної іншої музики». І в цьому неймовірна фатальність почуття любові.

Така неоднозначність почуття любові характерна й для багатьох сучасників. Адже кожен з нас колись закохувався і вже точно любив. Це могла бути банальна дитяча любов чи розпал юнацьких почуттів, але присутність цих емоцій ми обов’язково відчували. Для більшості знайомі й фаталістичні почуття любові, коли людина починає розуміти, що кохання нерозділене або вже скінчилося. Але можна ствердно сказати, що почуття любові, яка несе із собою вир емоцій, є одним із найважливіших факторів, що забезпечують людині сенс життя та його реалізацію.

Провівши філософський аналіз питання феномену «кохання», приходимо до висновку, що, не зважаючи на багатовіковий характер, воно залишається неосяжним для людини у повній мірі. Але напевне в цьому й закладена вся його багатогранність та прекрасність.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ
Кропивка Поліна, учень 11 класу Дубіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вихованець гуртка

«Краєзнавці-туристи» Черкаського обласного центру туризму,

краєзнавства і екскурсій учнівської молоді Черкаської обласної ради

Керівник: Турченюк С.П., методист, керівник гуртка


На сьогоднішній день перед людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів, може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи. Будь-які кризи в економіці і політиці в будь-якій країні є проявом загальної кризи існування людства, яка охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.

Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, загроза деградації природного середовища та екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями і т. д. Всі ці проблеми породжені роз'єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідоме початок ще не стало найважливішою передумовою людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об'єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів. Їх рішення передбачає об'єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.

Основні глобальні проблеми сучасності



  • Екологічна проблема людства

  • Проблем а війни і миру

  • Енергетична проблема

  • Сировинна проблема

  • Демографічна проблема

  • Проблема відсталості країн

На зламі тисячоліть людство постало перед багатьма глобальними проблемами, починаючи від екологічних і закінчуючи духовними. Існує протиріччя, які з них важливіші – ті, що пов’язують з матеріальним життям людини, чи ті, які стосуються духовності. На мою думку всі глобальні проблеми сучасності є важливими. Однак є такі, вирішення яких є багаторазово розглянуте і здебільшого знайдено шляхи вирішення цих проблем, на приклад, екологічної проблеми, проблеми війни і миру, продовольчої, демографічної проблеми. Але є й такі, які залишилися не розглянутими до кінця. На мою думку, однією з таких проблем є кризи духовності та культури. Сьогодні без винятку говорять про фінансово-економічну кризу і повністю ігноруючи речі набагато серйозніші. Сьогодні ігнорується те, що наше суспільство поглинуте кризою духовності.

Сучасна духовна криза – це процес загальносвітовий, який проявляється в нівелюванні основних традицій і установок, розмиванні духовних цінностей, руйнуванні цілісного культурного простору. До її проявів варто віднести:



  • сплеск антисуспільних настроїв, егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільстві;

  • зростання аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, тотальної жаги до швидкої наживи;

  • деградація особистості в різних її проявах;

  • зниження культурного і духовного рівня;

  • зростання корупції, прояв некомпетентності й непрофісіоналізму в розв’язанні соціальних питань.

В умовах занепаду духовності, який загострила економічна криза, у світі зростає кількість самогубств. Щорічно у світі позбавляють себе життя близько 4 млн людей, тобто понад 1000 осіб на день (приблизно один випадок самогубств на 1хв), а кількість людей, які намагаються накласти на себе руки, становить від 10 до 20 млн. Варто зазначити, що за кількістю самогубств лідером є благополучна Швеція. Це пояснюється тим, що велий рівень доброту і стабільності в цій країні позбавляє «імунітету» людей до повсякденних проблем. В цій країні зафіксовано найбільше самогубств, причини яких абсурдні і нам українцям здаються просто смішними (наприклад, самогубство жінки через погрозу начальники звільнити її з роботи).

У більшості випадків суїцинденти – це люди, які втратили свої ідеали, пережили психічну кризу через крах справ; люди, які тривалий час страждають від хвороби, утрати близьких. Наслідками духовної кризи, пережитої окремою людиною, можуть бути стрес і нервове потрясіння. Стрес це неспицефічна реакція організму на зовнішній вплив (фізичний або психологічний), що порушує його здатність зберігати сталість свого внутрішнього стану за допомогою скоординованих реакцій. Розрізняють позитивну (еутстрес) і негативну (дистрес) форми стресу. Дистрес руйнує здоров’я людини й може призвести до важких захворювань. Від нього страждає імунна система.

Проблемами духовності опікується сьогодні все людство, про що свідчить проведення трьох всесвітніх конференцій: «Духовність в ХХІ столітті» в Празі 2011 р., 2012 р. і така ж сама конференціях провдена в 2013 р. в Ліссабоні. Варто підкреслити, що ініціатором проведення цих конференцій були професори Джон Л. Хочхеймер (США) та Роб Фішер (Великобританія) і в ній брали участь близько 50 країн світу.

Питання, які хвилюють людство, пов’язані з проблемами поневіряння та вибору життєвого духовного шляху; розвитку почуття безкорисливості в процесі залучення шкільної та студентської молоді до проявів духовного, духовності та саморозвитку; використання духовного потенціалу мистецтва у формуванні духовної особистості, взаємозв’язку духовності та релігії.

Варто зазначити, що у бвгвтьох країнах світу проблема духовності зростає у площі збільшення кількості соціальних хвороб: наркоманії та алкоголізму. Так, в Україні, за даними експертів, кількість тих, хто вживає психоактивні речовини досягає 500 тис. осіб. Серед причин виникнення наркоманії найчастіше називають особливості характеру, прагнення незвичайних відчуттів, вплив різних соціальних чинників, психічні та фізичні розлади. Серед молоді цікавість часто посилюється оточенням, зокрема більш «досвідченими» товаришами, і доповнюється власною самовпевненістю та наївністю початківця.

Боротьба з наркоманією передусім ведеться на законодавчому рівні: практично в усіх країнах передбачені жорсткі санкції на виробництво і поширення наркотичних речовин. Але силові заходи не усувають причин наркоманії. Величезне значення має активна пропаганда здорового способу життя. Але більшість дослідників проблеми все-таки схиляється до думки, що набагато дієвіше забезпечити в суспільстві соціальні умови, що б не сприяли уживанню наркотиків. Особливо це стосується молоді.

Отже, ХХІ століттю притаманна криза людського життя. Сучасне суспільство переживає один із таких небезпечних періодів свого розвитку, коли один чинник життя в своєму розвитку дійшов до межі і хоча вступив у дію інший, вищий, але він людьми ще не усвідомлений. Своїм розумом людство загнане в глухий кут, вибратися з якого не може. Саме тому, вирішення проблеми духовності є однією з головних серед глобальних проблем людства, яка потребує філософського підходу, негайного вирішення і залучення у цей процес світової спільноти.
Список використаних джерел:


  1. Додонов Р.О. Соціально-філософський аналіз процесу формування та функціонування етноментальності: Автореф. дис. докт. філос. наук: 09.00.03 / Ін-т філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди. – К., 1999. – 36 с.

  2. Філософія : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.П. Щерба, В.К. Щедрін, О.А. Заглада; За заг. ред. С.П. Щерби.— К. : МАУП, 2004. — 216 с.— Бібліогр. : 208–213 с.

  3. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / Под ред. Т.И. Ойзермана, П.П. Гайденко. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.


Смысл жизни
Кудрявцева Мария, ученица 9-А класса Харьковской ООШ І-ІІІ ступеней №2

Харьковского городского совета Харьковской области, воспитанница

историко-краеведческого кружка КУ «Харьковская областная

станция юных туристов» Харьковского областного совета

Руководители: Сахно А.Б., руководитель кружков, методист

КУ «Харьковская областная станция юных туристов»,

Рудюк Н.А., учитель истории и правоведения
Наш мир существует уже тысячи лет, такой, каким мы его знаем. Поколения сменяют друг друга, и многие люди ищут смысл – смысл их жизни, смысл для всех людей.

К сожалению, общая формула смысла жизни для всего человечества не была выведена, да и вряд ли будет изобретена. Ведь для каждого он свой, особенный – для кого-то семья, для кого-то деньги, успех или любимое дело, кто-то просто плывет по течению, «как карта ляжет». Вариантов очень много.

Человек ничем не лучше других существ, населяющих нашу планету, а курс биологии навязчиво намекает, что любое животное должно выжить, вырасти и размножиться, попутно поддерживая организм питательными веществами. Но это выглядит весьма грустно и непритязательно, не так ли? Следовательно, должны быть какие-то намерения свыше касательно нашей жизни – и звучит приятнее, и цель в жизни искать легче. Без духовного смысла жизни человек не смирится со своей смертностью.

У философа Эпикура была своя позиция относительно причины существования – гедонистическая, т.е. позиция наслаждения, получения благ, жизни ради самой жизни, и это показывает, что это ценность, высшая ценность, и поиск ее смысла не задвинет саму жизнь на задний план. Но некоторые люди рассматривают эту позицию с точки зрения эгоиста, поэтому существует иной взгляд – благотворительный, альтруистический. Такие люди посвящают себя другим – больным, бездомным (не исключая животных) и т.д. Это накопление духовных и моральных ценностей, но с сохранением собственной личности, без растворения в проблемах других людей. Такая позиция может быть связана с религиозными верованиями, поскольку основной добродетелью там полагается милосердие. Предлагаемые религией благородные черты характера и понятия грехов – ни что иное, как идеал, к которому стремится человек. Если индивид затрудняется в самостоятельном определении положительных моральных качеств, то в любой священной книге можно найти множество примеров идеального «подобия Божьего», совершенного образа для человечества.

Есть энтузиасты, которые полностью отдаются любимому делу – они с вдохновением поют, рисуют, сочиняют, танцуют, ухаживают за животными, занимаются с детьми и участвуют в волонтерских проектах. Многие из этих людей считают это своей целью, данной свыше – они рождены для того, чтобы дарить другим ре6зультаты своего труда, они должны это сделать, без этого жизнь бессмысленна! А мы смотрим на них и немножко завидуем – вот они-то точно знают, чем нужно заниматься в жизни, чего они хотят.

Человек сам направляет свою жизнь. Он волен выбирать планы на будущее, устремления, хобби и друзей. Даже отказ от выбора считается выбором. Но тогда вы становитесь в позу жертвы – словно сами загоняете себя в камеру и запираетесь на ключ, который выбрасываете в окно – авось кто подберет. Нравится ли вам такая перспектива? Вряд ли. Безделье, к сожалению, не выход, а метод «русской рулетки» смертельно опасен.

Давайте выбирать сами то, чему посвятим свою жизнь. Может, внутри дремлет талант великого творца? А даже если душа не лежит к искусству, то чем не дар способность смешить и утешать людей, поддерживать и помогать словом и делом, осушать слезы и зажигать огоньки в глазах. Нам самим выбирать, о чем мы будем думать через восемьдесят лет, на своем закате, в этом мы абсолютно свободны.

Мы сами выбираем свой смысл жизни. Своей жизни. И точка.


Християнська основа світогляду Г. Сковороди
КуксаОлена, учениця 11класу Куп’янського навчально- виховного комплексу № 2

Куп’янської міської ради Харківської області



Керівник: Мороз Т.С., учитель української мови та літератури
Григорій Сковорода в історії філософії, як зауважує Б. Башилов, посідає значне місце першого представника релігійної філософії, який здобув освіту у Києво-Могилянській академії, добре знав латинську, німецьку, грецьку, єврейську мови, був глибокообізнаний у філософських течіях видатних давньогрецьких і багатьох європейських філософів, у Святому Письмі.При дослідженні життя та творчості Г. Сковороди значна увага приділяється саме енциклопедичності його знань, що нібито засвідчує прозахідність, проєвропейськість його світогляду. Деякі дослідники навіть називають його «борцем зі схоластикою», «масоном», «атеїстом». При цьому ігнорується християнське підгрунтя філософсько-літературної спадщини мислителя, на яке ми спробуємо звернути увагу, розглянувши деякі аспекти життя і творчості.

Зауважимо, що окрім Києво-Могилянської академії Г. Сковорода навчався у Троїцько-Сергієвській Лаврі, де після закінчення одержав пропозицію зайняти посаду професора. Григорій Савич відмовився, оскільки бажав бути вільним вчителем «...без грошей, ради одного імені Господнього і правди Його». З 1770-х років розпочинається його житгя як мандрівного філософа, який проповідував звеличення духовного і відсунення на задній план матеріального і соціального. XVIII століття з його ідеями зовнішнього прогресу, зовнішньої рівності, що є чужими, дрібними і несуттєвими, над чим філософ часто іронізує, називаючи «мудруванням мертвих сердець, що заважає філософствувати у Христі»; «... не хочу я ніяких наук нових, крім здорового глузду, окрім істин Христових...».

Відповідно, стиль життя мандрівного філософа харківського періоду, про який пише перший біограф М. Ковалинський у оповіді з показовою назвою «Житіє Григорія Сковороди», відображає християнський погляд на життя: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса іриби; був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». У ставленні до себе самого був цілковито безкомпромісним і надзвичайно лагідний і щирий у ставленні до інших. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання івнутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справи Божі: пізнання і творчість.

Вихований у дусі філософічно-релігійного вчення, Г. Сковорода у філософських діалогах і трактатах намагається розв’язувати біблейську проблематику. Міркування Г. Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривно пов’язані зі зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть тощо. Шукаючи відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, мандрівний філософ закликав: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє - на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвій необхідності цих понять. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра. Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості існування людини у звичайному світі поза цією єдністю. Царство наше всередині нас, - писав мислитель, - і «щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки чоловік не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі», «Вірити в Бога - це значить віддатися Йому та жити за Його законом». «Святість життя полягає в тому, щоб робити добро людям».

«В оригінальній та самостійній системі Г. Сковороди треба бачити первоначала того, що розвивалося в руській релігійній душі, коли розумова енергія спрямовувалася на питання філософії», - зауважує Б. Башилов. А отже, Г. Сковорода виступає як християнський містик, який від християнства іде до філософії, але не відходячи від християнства, а лише вступаючи на шлях свобідної думки. Виявляючи твердість переконань у своїй свобідній творчості, він абсолютно чужий будь-яким бунтівним настроям.

Показовою є оповідь про смерть Г. Сковороди, яку записав І. Срезневський: « Був прегарний день. До дідича з'їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди... За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез... Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. З рискалем у руці копав Сковорода яму - вузьку, довгу яму. «Пора, друже, закінчити мандрівку!». Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу, і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки»

Аскетична мандрівка, що тривала майже тридцять років, спиралась на давню традицію православного аскетизму, а моральний ідеал він шукав, намагаючись глибше проникнути в містичну основу християнства. «Руський Сократ» - Григорій Сковорода не пішов шляхом наслідництва чужого вищих прошарків суспільства своєї епохи. Разом з Св. Тихоном Задонським, Паїсієм Величковським філософ-старець Григорій Сковорода піднімають православне світосприйняття на високий щабель, не виходячи при цьому за межі православ’я, а стаючи представниками слов’янського духовного відродження.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка