Г. С. Сковороди



Сторінка22/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   44

ЛЮДИНА ЯК НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ
Лисенко Руслана, учениця 10 класу Ставівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Кагарлицького району Київської області

Керівник: Шепелявенко Т.Г., вчитель історії та правознавства
Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання. Найцінніше, що є у людини, - це її життя. Воно дається їй тільки раз, і кожному – своє. Життя кожної людини - це своєрідний атом неосяжної безмірної Вічності. Воно є чимось єдиним і цілим. І як атом, воно незмірно мале порівняно з Вічністю. Життя людини вплетене також в існування людства, в його історію. Появі кожного з нас передувало існування мільйонів людей, перед якими кожен з нас у якійсь мірі в боргу. Вони своєю працею і своїм розвитком підготували наше виникнення, зробили можливим наше існування. Тому ми повинні, за що боролися і до чого прагнули вони, щоб і своїм життям зробити хоч маленький крок у цьому ж напрямку і передати естафети історії тим, хто прийде нам на заміну і житиме після нас. Кожна людина уявляє життя по-різному, по – своєму. Моє бачення життя, я б хотіла висловити у авторському вірші:

Життя – це шлях, який не оминути,

Це мить добра, чудес і сподівань,

Це час, в який ми маємо здобути,

Прекрасне й рідне наших всіх бажань.

Життя – це щастя, перешкодів лава,

Це біль і радість, зоряна блакить,

Це мами й тата усмішка ласкава,

І мова, що дзвіночком нам бринить.

Життя - це друзі, які завжди поруч,

Це промінь сонця в небі голубім,

І нам потрібно йти усім пліч-о-пліч,

Бо лиш від нас усе залежить у житті.

Однією з найдивовижніших людських властивостей є здатність не просто пізнавати світ таким, яким він є, але й змінювати його в своїй свідомості. Мрія і фантазія – це крила людської свідомості, завдяки яким людина може відірватися від дійсності, піднятися над нею. Американський філософ, письменник Р. Емерсон (ХІХ ст.) говорив, що хороші манери складаються з дрібних самопожертв.

Усі ми в дитинстві хотіли бути на когось схожими. Брали за приклад, наслідували чиїсь дії і в усьому хоч трішечки старалися бути подібними до старших, які служили для нас взірцем. Французький письменник Ф. Ларошфук (XVII ст) підкреслював: “Той, хто вважає, що може обійтися без інших, помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється ще більше” . Це є свідченням того, що вже в дитинстві людина починає створювати якийсь ідеальний образ, який стає метою певних зусиль по самовихованню. Пізніше ця робота продовжується. В юності людина обирає якогось улюбленого героя – реальну особу чи художній образ, який теж стає для неї взірцем для наслідування. А в зрілі роки людина свідомо створює для себе певний ідеал, на який вона орієнтується в процесі своєї життєдіяльності. Ідеалами можуть бути і рідні люди, пам’ять про яких залишається протягом усього життя. Вони своїми мужніми вчинками, любов’ю до рідної землі, до життя, зуміли подолати всі труднощі і перешкоди, які траплялися на їх життєвому шляху. Ці рядки, я присвятила своєму дідусеві, який воював і боровся за наше щасливе сьогодення:

Ми живемо в щасливий мирний час

І дякуємо всі солдатам нашим,

Що захистить зуміли вони нас

І землю рідну прадідів багату.

Дідусь мій мужньо землю захищав,

Боровся він сміливо і відважно.

Щоб край наш, мов та квітка розцвітав

І ми жили щасливо і прекрасно.

Його медалі, славні ордени,

Говорять про його складні дороги,

Про подвиги відважні й тяжкі дні,

Якими він ішов до Перемоги.

Дідусю рідний, дякую тобі,

За те, що я живу у щасті й мирі

За те, що сонце угорі,

Сіяє золотом, і де щасливі діти.

Як і інші ідеали, ідеал людини не залишається незмінним. Якщо у первісному суспільстві ідеальними людськими рисами вважалися насамперед такі, як сила і спритність, то пізніше їх місце зайняли мудрість, людяність, культура, освіченість, тощо. У кожному світогляді вироблявся свій ідеал людини. Так, в міфології ідеал втілювався в образах Геракла, Прометея, Афродіти, Аполлона та інших героїв і богів. Для філософів ідеалом людини служив образ мудреця, який не тільки пізнавав найголовніші закони і може бачити сутність речей, але й своє життя будує у відповідності з цими законами. В релігії ідеальними людьми вважаються святі, які усе своє життя присвячують служінню Богові. Що ж стосується наукового світогляду, то в ньому ідеальна людина, - це, насамперед, всебічно і гармонійно розвинута особистість, у якої досконалими є і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості. Про це ж, до речі, писав і А.П.Чехов: “В людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. На мою думку, в наш час ідеалом людини може служити саме така гармонійно і всебічно розвинута особистість, у якої всі її найкращі людські якості доведені до досконалості і гармонійно поєднуються між собою. Звичайно, здійснити цей ідеал у житті дуже важко. Ще й у суспільстві нашому немає для цього всіх належних умов, та і освіта ще не завжди спрямована на його досягнення. Але ж завдання ідеалу і полягає саме у тому, щоб скеровувати нашу діяльність у потрібному напрямку, на здійснення відповідних змін і в оточуючому середовищі, і в самих собі.

Іван Багряний в своєму романі пише такі слова: “Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – це найплідніша з усіх істот. Людина – це найнещпсніша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом. Та найдивнішим є те, що всі ці три рубрики сходяться в одній людині”. І це дійсно правда, з цим варто погодитися. Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Людина – найпідліша істота, тому що знає знак підступу, помсти, поразки. Людина – найбільш нещасна з усіх істот, тому що має багато, та не може отримати все.

Ми живемо в колективі, займаємося певною діяльністю, отримуємо і втрачаємо, що для нас важливе. Кожного дня по – новому пізнаємо цей світ, людей, що знаходяться поряд, знову і знову знімаємо фільм за власним сюжетом. Недарма говорив Шекспір: “Весь світ – театр, а люди в ньому - актори”.

Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, завтра – покинутий всіма, чи можливо стоїш і спостерігаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожна наступна репліка і змінена маска допомагає тобі зіграти цю роль наймайстерніше, відчути всі тонкощі життя і залишитися в кінцевому результаті переможцем. В наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращим, питання лише в тому: чи використовуємо ми це? Людина істота талановита, та часто губить свій талант через інші, непотрібні речі, відкладаючи його на потім. Людина – унікальна за своєю природою та не завжди може розкрити своє істинне “Я”, відчути свою неповторність. Людина геніальна, та часто недооцінює свої можливості і залишається наодинці з своїми думками та істинами. Французький філософ К. Гельвецій (XVIII ст.) говорив: “Будь громядянином, бо Батьківщина потрібна для твоєї безпеки, для твоїх задоволень, для твого благополуччя”.

Як важливо, не зважаючи на всі насмішки долі та різноманітні життєві ситуації залишатися людиною з власними переконаннями і благородними, високими намірами. Падаючи низько чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче, хто духовно вищий від нас: у будь – якій ситуації залишатися людиною з високими намірами. Падаючи низко чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче , хто духовно вищий від нас: у будь – якій ситуації знаходити щось позитивнее і не опускати руки від відчаю; бачити прекраснее у кожному промінчику, листочку, кожному дні нашого життя і бути щасливим від того, що ти людина, Людина з великої літери.

“Людина доти й людина, допоки крім потворностей життя і його красу. Той, хто бачить це, може не так мучатиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки і куди?…”(О.Гончар)

Усі люди різні: веселі і життєрадісні, підступні і спокійні, добрі і відкриті, горді і злі, індивідуальні… Вони такі, якими робить їх це суспільство, кожен з нас творить його по – своєму, творить себе і тих, хто його оточує. Всі ми неповторні, яскраві особистості. Бути людиною насправді звучить гордо. Кожен з нас сам визначає місце і роль в цьому суспільстві своїми вчинками, поведінкою та навіть думками. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе. Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність.


«Глобальні проблеми сучасності»
Литвинов Віталій, учень 11 класу, Куп’янського НВК№7, вихованець гуртка «Основи

учнівського самоврядування» Куп’янського центра дитячої та юнацької творчості

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник:Леонова С.В. керівник гуртка


Сучасне людство вступило в третє тисячоліття свого розвитку, яке породило нові проблеми й виклики, загострило увагу до традиційних глобальних проблем.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели, з одного боку, до глибоких якісних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу, який має суперечливий характер. У ньому переплелись позитивні й негативні явища: вдосконалення технологій і зростання виробництва, що сприяють повнішому задоволенню потреб людей, раціональнішому користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування тощо. З іншого - забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар навколо землі, погіршується стан здоров'я людей тощо. Певні труднощі виникають і з самого життя та діяльності людини. За своєю сутністю, масштабністю і значимістю вони різні: одні мають локальний характер і не потребують для вирішення величезних зусиль, ресурсів та коштів; інші - спричиняють вплив у межах певного регіону, і також не становлять суттєвих труднощів. Проте є й такі, які зачапають інтереси всього людства, несуть загрозу всім землянам, всьому живому на Землі. Це проблеми планетарного масштабу. Вони, у найбільшій мірі, турбують людство, змушують Його замислюватися над своїм майбуттям, шукати шляхи, методи й засоби їх вирішення.

На сьогоднішній день існує розбіжність стосовно чисельності глобальних проблем. Західні дослідники вважають, що сучасному людству загрожує близько сотні глобальних проблем. Вітчизняні - нараховують таких близько трьох десятків. Набагато істотнішим є встановлення серед них пріоритетних, які необхідно вирішувати в першу чергу, і як вирішувати. Мова йде про конкретні наукові, техніко-технологічні, матеріально-ресурсні шляхи, методи й засоби їх вирішення та затрати, які має понести людство. Науковці єдині в тому, що глобальні проблеми загрожують людському буттю. Особливо резонансними є екологічні. Тому стан сучасної екології є постійним об'єктом роздумів мислителів. На думку А.Печчеї та М.Ф.Реймерса, людина сама створила ці проблеми, "у ній всі початки і кінці". Якщо людина не зміниться, то ніщо не вбереже її від долі динозаврів. Дослідники свідомі того, що глобальні проблеми -найважливіші. Сукупність їх може варіюватися, але гострота їх та життєва значимість для суспільства й цивілізації величезна.

Глобальні проблеми є об'єктом вивчення багатьох наук (природничих, соціально-гуманітарних, філософських та інших). Кожна з них, окрім філософії, досліджує один або декілька аспектів проблеми. Філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, націлює людину (людство) на їх гуманістичний аспект, встановлює їх концептуальний зв'язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку. Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об'єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного Й суспільного середовища задовольняти людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об'єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх не вирішення) майбутньому людства.

Глобальні проблеми вимагають для свого вирішення кооперації зусиль усіх країн і народів, оскільки вони не знають кордонів, зачіпають усіх, заважають усім нормально жити та діяти. Вони настільки ємкі і складні, що жодне суспільство, країна самостійно вирішити їх не в змозі Тому міжнародне кооперування зусиль та ресурсів землян - життєва необхідність. Це й глобалізує світ, сприяє єднанню, цілісності й взаємозалежності суб'єктів цивілізаційного процесу, поглибленню міжнародних відносин і співробітництва. Це виклик, який ставить життя перед сучасниками, а, можливо й майбутніми поколіннями. Нині знову актуальним стало гасло: "бути чи не бути" людству.

Не менш гострі дискусії точаться щодо причин породження глобальних проблем. Ряд вчених, екологів, філософів пов'язують виникнення глобальних проблем з науково-технічною революцією, яка кардинально змінила техніко-технологічний потенціал людства, революціонізувала військову справу, спричинила стрибкоподібний перехід від зброї групового, до зброї масового враження. Надзвичайно потужні засоби діяльності наносять велику шкоду природі, не дають змоги їй своєчасно відтворюватися. Загострення глобальних проблем пов'язується і з подальшим удосконаленням інформаційно-комунікаційних технологій тощо. Інша значна частина вчених вважає, що глобальні проблеми - закономірний результат розвитку нашої цивілізації. З одного боку, це побічний продукт виникнення й загострення загально цивілізаційних проблем, які в силу обставин не вирішувалися, набуваючи кризово-катастрофічних проявів, а з іншого - породження сучасної епохи (наслідок крайнього загострення суперечностей). Склалася принципово нова ситуація, коли нерівномірність розвитку стосується не лише окремих регіонів земної кулі, а й окремих галузей суспільного виробництва й діяльності. Непомірні бажання досягнути максимальних прибутків та влади спричинили гіпертрофований розвиток людства. Це стало об'єктивною тенденцією розвитку світу, хоча й цілі такого розвитку різні. Для індустріально й техніко-технологічно розвинених країн пріоритетними стали ті сфери і галузі, які забезпечують величезні прибутки, панування, авторитет і силу у світовому масштабі. Для деяких країн брак коштів, ресурсів змушує їх концентрувати свої зусилля й ресурси на одній чи декількох сферах суспільного життя.

Ситуація, що склалася нині у світі, його відкритість і закритість, зняття політичних, державних меж і кордонів, вільне пересування громадян породили цілий ряд глобальних проблем: тероризм, наркоманію, токсикоманію, СНІД тощо. І в даному випадку прогрес людства несе у собі побічні продукти регресу, породжує нові глобальні проблеми.

Аналіз цих проблем, по-перше, логічно змушує вказати на шляхи, методи й засоби їх вирішення. Спроби відсторонитися від них сприяють їх загостренню, переростанню із кризових у катастрофічні, що неминуче призведе до загибелі людства, всього живого на Землі.

По-друге, вирішення глобальних проблем лежить у площині радикальної перебудови сучасного світу, утвердження якісно нових ціннісних орієнтацій, спрямованих на глибоку демократизацію й гуманізацію суспільних відносин, випрацювання загально планетарної парадигми розвитку, мислення й культури людства.

По-третє, глобальні проблеми можливо вирішити лише на основі міжнародного співробітництва й кооперації та принципів мирного співіснування. Тільки спільними зусиллями людство в змозі перемогти таке зло, як сучасні глобальні проблеми та утвердити імператив дій: "від міжнародного співробітництва до всезагальної безпеки".

В-четвертих, вирішення глобальних проблем немислимо й неможливо без розвитку науки, науково-технічного прогресу. Тільки на базі наукового дослідження тих чи інших явищ природи, суспільства можливо розкрити сутність та причини виникнення проблем, а відтак - дати об'єктивні "рецепти" їх вирішення

Останнє полягає в тому, що всі ці заходи, прийоми, методи, наукові теорії вирішення глобальних проблем, прогнозування й моделювання ситуацій та сценаріїв можливого розвитку і таке інше без доброї волі землян є ніщо. Необхідна їх добра воля, щоб практично застосовувати їх, дотримуватися їх у планетарному масштабі, жити і діяти у відповідності до них. Без практичного втілення самі геніальні теорії, методи, соціальні рецепти мертві, і залишаються геніальними лише на папері. Свою силу й життєдайність вони отримують лише у практиці, практичних діях людства. До того ж, вирішити їх інакше неможливо. І в цьому сенсі людство ставить, і змушене ставити тільки ті питання, які в змозі вирішити, оскільки лише у практичних діях можливості перетворюються в дійсність.


Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя
Лінива Карина, учениця 11класу

Куп’янського навчально- виховного комплексу № 2

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Мороз Т. С., учитель української мови та літератури


Саме такою людиною був, на нашу думку, Григорій Савич Сковорода.

Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух.

Про унікальну популярність Г. Сковороди писали І.Срезневський, М.Костомаров, пізніше- І.Франко, Д.Яворницький. Твори Григорія Савича переписувалися, зберігалися, з любов’ю передавалися нащадкам.

Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення, вони пронизують усю його творчість.

Шляхи до щастя різні: прямий, справжній і оманливий. Ганяючись за щастям за морями, на чужійземлі, людина наче губить саму себе, забуваючи про власний розум і власне сумління.

Шлях до щастя - це споріднена з душею праця. Тільки така праця принесе радість. І потрібне буде неважким, а важке - непотрібним. Так доступно подає основні ідеї українського мислителя В.Шевчук.

Шлях до щастя любов. «Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». Бо все минає, а після всього любов залишиться. Об’єкт любові для Сковороди Біблія. Крім світу велетенського - макрокосмосу, крім обмеженого, людського - мікрокосмосу, Біблія - це символічний третій Світ, Цей Світ «є ніби чистим і світлим оком голубки, що сприймає світ, а сама Біблія - це вічнозелене плодоносне дерево, що витворює ці таємні символи. Саме в них криється істина, що була недоступною старому грішному земному окові. Так відкриваються ніби дві природи в людині, а природа - це ніби саме серце людське, що має побачити дві сутності - Світ і Бога - видиме й невидиме».

Питання про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Г.Сковороди «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Щастя людини, за автором, у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці «Бджола і Шершень»; шершень - це образ людей, що живуть крадіжкою чужого і родяться лише на те, щоб їсти й пити. А бджола - це людина, що у своєму сродному ділі працює. Багато шершнів без толку говорять: «Для чого, цей наприклад, студент вивчився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися і не мати багатства?..» Вони не розуміють, що «сродна»праця - це найсолодша у світі річ...

Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу.

Таким чином, щастя людини, зауважував мислитель, - у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох наших співвітчизників спрямовані саме за моря...

Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, - загалом, цільна і не розбещена «мерзотами світу» Людина.

Чи й ми маємо захопитися таким сприйняттям світу, такою філософією? Захопитися, щоб усвідомити: зміни в самому собі важливіші від реформ, тільки духовна свобода, відчуття природних зв’язків з довкіллям і потреба спорідненої праці зможе зробити людину щасливою, високодуховною. Бо перемагає, зрештою, культура духовна. Її творив, на неї працював Григорій Сковорода - цей символ мудрості на українській землі.
ФІЛОСФІЯ СЕРЦЯ П. ЮРКЕВИЧА
Луценко Анна, учениця 11 класу Білоцерківського колегіуму

Білоцерківської міської ради Київської області

Керівник: Талашова Т.Г., вчитель історії та правознавства
Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність в світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури і філософії є «філософія серця», або кордоцентризм, як її називають в західноєвропейських країнах. Суть поняття «Кордоцентризм» можна визначити як «біблійне за походженням уявлення про те, що істинна сутність людини зосереджена в серці. Серце – насамперед ціннісний інтегратор цілісного буття. Кордоцентризм приписує серцю почуття, розум, пізнання (інтуїтивне), волю, споглядання, пам’ять, що певною мірою гальмує диференціацію і системну субординацію цих здатностей». Найбільшого теоретичного обґрунтування «філософія серця» знайшла саме у творчості П. Юркевича.

Основні засади «філософії серця» П. Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого», де подано цілісну філософсько-антропологічну концепцію про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Мислитель запропонував оригінальний і нетиповий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, який не вписувався ні в матеріалістичні, ні ідеалістичні антропологічні теорії того часу.

Однією з основних рис, які визначають специфіку філософії П.Юркевича, є її християнський антропологізм, що дався взнаки, зокрема в його вченні про серце як дійсне осереддя людського духу.

На думку П. Юркевича, мислення не розкриває всієї повноти духовного життя людини, так само, як досконалість мислення не визначає досконалості людського духу. Хто стверджує, що «мислення є вся людина», той досягне не більше за того фізіолога, котрий з’ясовував би явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору (протяжність, фігура, колір тощо). Отже, діяльність людського духу поширюється глибоко всередину тілесного організму. Сутність душі і її зв’язок із тілом має бути багатим і різноманітним. Душа отримує враження не від просторових рухів мозкової маси, а від своєї доцільної діяльності. Думки й слова людини є виявами загального почуття душі, породженням сердечного настрою. Саме в серці людини, як наголошував П. Юркевич, міститься основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають тієї особливості, яка вирізняє душу однієї людини серед інших.

Світ як система життєдайних, сповнених краси явищ, існує й відкривається спершу для глибокого серця, а вже потім для розуміючого мислення. Завдання, які розв’язує мислення, виникають не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моралі справедливим було б положення: людина має знати тільки те, що гідне моральної й богоподібної істоти. Істина стає благом, внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона «лягає» на серце. За цей скарб, а не за абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, адже тільки для серця можливий подвиг і самовідданість.

Таким чином, як осереддя всього тілесного й багатоманітного духовного життя людини, серце називається джерелом життя або витоками життя. Тому воно становить щонайглибшу частину єства людини.

Погляд на роль серця як осередку духовного життя людини П. Юркевич протиставляє поширюваному в філософії просвітництва підходу, котрий ототожнює духовну діяльність із розумовою ї на цій підставі, спираючись на дані фізіології та психології, вважає органом духовної діяльності голову.

За думкою П. Юркевича психологія навчає, що голова або головний мозок з нервами, які йдуть до нього, є необхідним і безпосереднім тілесним органом душі для утворення уявлень і думок із вражень зовнішнього світу, або що тільки цей орган є безпосередній провідник і носій душевних дій. Відповідно до цього у філософії тривалий час панував і досі ще панує погляд, що душа людська є первинне, яке уявляє, що мислення є сама сутність душі або що мислення становить цілу духовну людину. Воля й почуття серця розумілися як явища, видозміни й випадкові стани мислення. У правильному розвитку людського духовного життя ці дві підпорядковані здатності душі повинні збігатися з мисленням, зникати у ньому й втрачати у такий спосіб будь-яку подобу самобутності та істотності. У цих визначеннях єство душі стає так само відкритим, як ті форми мислення, які серед інших явищ душевного життя відрізняються особливою прозорістю та ясністю. З цими визначеннями була б цілковито незгодна думка, що у самій душі є щось задушевне.

Таким чином, тлумаченню поняття «Серце» в філософії П. Юркевича відводиться особливе місце. Лише серце, за думкою мисленника, є осередком духовного і душевного життя кожної людини, лише воно формує її індивідуальність і неповторність.

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка