Г. С. Сковороди



Сторінка26/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   44

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ
Овчеренко Максим, учень 11 класу Топільської ЗОШ I-III ступенів

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Базарний О.О., вчитель історії
Ми живемо у XXI столітті, в якому існує багато глобальних проблем, викликаних або спричинених самою людиною. Глобальні проблеми присутні в різних сферах життєдіяльності. В одному випадку мова йде про ті чи інші сторони розвитку країн, стан і якість навколишнього середовища, в іншому про кардинальні зміни в зовнішній політиці, про стосунки людини і суспільства. А я хочу зосередити увагу саме на проблемах екології нашої планети.

У XX столітті люди використовували знання законів природи, для її варварського використання, що сприяло матеріальному комфорту. Але за все потрібно платити свою ціну. І зараз людина платить високу ціну за забруднення природи. Екологічний стан Землі погіршується з кожним роком і кожен із нас сприяє цьому. В сучасному світі не всі, на жаль, задумуються про це.

Жорстоке вбивство тварин, вирубка лісів, викид в атмосферу, воду та повітря шкідливих речовин, використання ядерної зброї – все це сприяє погіршенню екології. За статистикою більшості вчених світу, якщо ми не зможемо змінити це, то до кінця XXI ст. на планеті різко зменшиться кількість населення й почнеться реальна боротьба за існування (прісну воду, їжу, одяг та ін.)

У своїй доповіді фахівці Всесвітнього фонду природи, заявили, що до 2030 року людству потрібна буде ще одна планета. Це зв'язано з недостатньою кількістю природних ресурсів, а також з масовими забрудненнями.

Схоже, що починає збуватись пророцтво Нільса Борна, що людство загине не в атомному кошмарі, а задихнеться в особистих відходах.

Деякі науковці і обізнані люди винайшли досить цікавий спосіб використання відходів та пом'якшення життєдіяльності. Ви, напевно, вже чули такі слова, як біопаливо, біогаз, біодизель та ін. Це продукти неодноразової перегонки речовин, яка зменшує кількість відходів.

Зараз я хочу акцентувати увагу на деяких фактах, які я прочитав у журналі "Навколо світу":

- 20 % населення Землі використовує 80 % природних ресурсів;

- в світі на озброєння витрачається у 12 разів більше коштів, аніж на допомогу країнам, що розвиваються;

- 5000 тисяч чоловік вмирає через забруднену питну воду. 1 мільярд чоловік не мають доступу до питної води, безпечної за санітарними умовами;

- 1 мільярд людей голодує, при цьому більше 50 % зерна використовується для годівлі тварин;

- щорічно з лиця землі щезає 13 мільйонів гектарів лісу;

- біологічні види зникають в 1000 разів швидше, аніж раніше;

- 75 % рибних ресурсів зникло, вичерпано або знаходяться під загрозою знищення;

- товщина полярної шапки за останні 40 років зменшилась на 40 %;

- за останні 40 років кількість прісної води на кожну людину в світі зменшилось на 60 %. Протягом наступних 25 років прогнозується наступне зменшення ще в 2 рази;

- на 70 % знизилася кількість мікроелементів та вітамінів в овочах і фруктах за останні 100 років. Причина цьому є виснаження грунтів.

- в Тихому океані, за останні 10 років, з'явився новий материк, який складається з трьох мільйонів тонн пластика, площею з цілий штат Техас.

Тож, давайте, бережливо ставитися до природи, та зробимо спробу очистити планету. Нехай це почнеться з твого двору, потім з села, міста, області, а згодом і країни, Землі.


Заселення земель

в долині річки Мокрий Мерчик. Археологічний аспект
Огер Катерина, учениця 10 класу

Новомерчицького НВК Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Книш К.Л., вчитель української мови та літератури
Стародавня історія Валківщини бере свій початок у далекому минулому. Територія нинішнього Валківського району була заселена людиною уже в епоху пізнього палеоліту (давньокам’яного віку), тобто 35 - 40 тис. років тому. Зустрічаються тут сліди поселень і мезоліту (середньокам’яний вік), який продовжувався від 8 до 6 тис. до н. е.

В епоху неоліту (новокам’яний вік), тобто в 5 - 4 тис. до н. е., в житті місцевих племен сталися суттєві зміни. Від старих форм господарювання (мисливство, рибальство) вони переходять до скотарства і землеробства.

Достовірні дані про початок археологічних пошуків на території Валківщини належать до 30-х років XIX сторіччя. Вони пов’язані з іменем чиновника Ради Міністрів внутрішніх справ Вадима Васильовича Пассека, який, починаючи з 1837 року, проводив археологічні розвідки та невеликі розкопки на території колишніх Харківського та Ізюмського повітів.

Перші археологічні відомості про заселення долини річки Мокрий Мерчик, де розташована територія сучасної Новомерчицької сільської ради, дають нам дослідження, проведені у 1975 році Слав’янським загоном Скіфо-Слав’янської археологічної експедиції Харківського Державного університету.

Саме під час цих досліджень було знайдено уламки глиняного посуду, кістки свійських та диких тварин. Це свідчило про те, що мешканці цього поселення уже займалися землеробством і осілим скотарством, розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней. Займалися також полюванням і рибальством. На території Валківщини таке поселення було виявлено вперше.

Але особливо цікавою і багатою для археологів стала сторінка історії нашого краю скіфського періоду. Вчені довели, що наші землі в ті часи були центром культури меланхленів.

У 1999 році досліджуючи курганний комплекс в долині річки Мокрий Мерчик, біля селища Старий Мерчик, археологи виявили багате поховання скіфської знаті, до того ж майже не пограбоване в давнину. Найціннішою знахідкою могильника, датованого ІІІ тисячоліттям до нашої ери, стала срібна із золотою оздобою культова посудина із зображенням трьох голів бика і квітів лотоса. Орнамент старомерчицького кубка характерний для зображень, які зустрічалися на монетах і храмах Боспорського царства, з чого можна зробити висновок, що місцем виготовлення посудини був Пантикапей - столиця Боспора.

Унікальність цієї знахідки полягає перш за все в тому, що подібні кубки ніколи раніше не зустрічалися не території Лівобережної України і взагалі вважаються рідкісними в світі, а по-друге, в тому, що кубок з подібним орнаментом вказує на перебування в нашому краї не тільки скіфів-кочівників, як вважалося раніше, а й скіфських землеробських народів.

Доля меланхленів невідома. За деякими гіпотезами під час великого пе­реселення народів вони не покинули наш край, а залишилися в басейні Сіверського Дінця, доживши тут до часів Київської Русі. Назва слов’янського народу «сівер» – це літописне «сіверці», що в перекладі з іранської мови означає «чорні». Отож цілком можливо, меланхлени увійшли до складу слов’янського об’єднання, передавши їм своє ім’я. «Меланхлени» -це ті ж «чорні», але грецькою мовою, самі ж вони називали себе «савдаратами» чи «сівдаратами», звідки, можливо, і походить корінь «сів» у слові «сіверський».

На межі ІІ-ІІІ ст. н. е. у наші краї прийшли племена східних германців - готи. Тут вони з’явилися 332 р. н. е. і створили державу Германаріха, про що свідчать їхні неукріплені поселення - городища черняхівської культури і могильники типу «полів поховань». Таку назву останні одержали через своєрідний обряд поховання: покійників, як правило, спалювали, а останки трупоспалення складали в глиняний посуд (урну) й закопували на незначній глибині в землю.

2 таких поселення було виявлено археологічною розвідкою у 1972 році на протилежних трасах першого надзаплавного відшарування річки Мокрий Мерчик неподалік нинішнього села Війтенки.

Завдяки археологічним дослідженням останніх років, починає виявлятися і група ранньослов’янських пам’яток VІ-VІІ ст., яка на Валківщині представлена скарбами і залишками поселень пеньківської культури. До VІІІ-Х ст. відноситься існування на території нашого краю ранньослов’янської роменської культури, яка належала племені сіверян.

Отже, незважаючи на велику відстань у часі, наших сучасників цікавить давня історія. Вивчення пам'яток того часу дозволило створити цілісну картину історико-культурного розвитку даного регіону від часу появи тут людини до епохи виникнення тут перших осередків цивілізації.

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього!


ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ І ПРАВОСЛАВ’Я
Огер Микола, учень 10 класу Новомерчицького НВК, вихованець

Валківського районного центру туризму, краєзнавства та екскурсій

учнівської молоді Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Вовк В.Ф., вчитель географії


Пріоритетом зовнішньої політики, згідно чинного законодавства України, є її прагнення до вступу у Європейський союз та інтеграцію у європейський економічний і культурний простір. Це - один з проявів глобалізації.

Проте на шляху до поставленої мети Україні необхідно подолати не тільки економічну відсталість, але і певні морально-етичні розбіжності між католицько-протестантським суспільством більшості країн Європи та православним українським менталітетом.

Як відомо, на сьогодні головною європейською цінністю є демократія, свобода слова і совісті, повага взаємних прав. Українське суспільство теж визнає ці цінності, проте має до деяких з них дещо інший підхід, ніж у європейців. Така розбіжність обумовлена значною мірою різницею культур, оскільки, на думку багатьох спеціалістів, зокрема харківського географа Ю.П. Грицака, у основі усіх цивілізацій лежить певне релігійне учення.

Особливо гостре несприйняття віруючою частиною українського суспільства мають проблеми визнання прав сексуальних меншин на одностатеві шлюби, права на евтаназію, легалізацію легких наркотиків, проституцію. З точки зору європейських цінностей, перш за все демократії і свободи, це - нормальні явища. Так, одностатеві шлюби узаконені у Бельгії, Ісландії, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Іспанії, Швеції, Франції, з деякими обмеженнями - у Андоррі, Австрії, Чехії, Данії, Фінляндії, Німеччині, Угорщині, Ірландії, Люксембурзі, Словенії, Швейцарії, Великій Британії. Деякі форми добровільної евтаназії офіційно дозволені в Бельгії, Люксембургу, Нідерландах, Швейцарії. Уживання легких наркотиків (хоча з певними обмеженнями) дозволене законами Нідерландів і Чехії. Проституція легальна і навіть регулюється у Німеччині, Греції, Австрії, Угорщині, Швейцарії, Нідерландах і Австрії; ще 14 державах ЄС вона легальна, але не регулюється.

З точки зору православ’я усі зазначені речі є порушенням канонів віри, а тому не можуть бути прийняті православ’ям, яке у питанні дотриманні релігійних традицій значно суворіше за католицизм.

Існує думка, що перелічене вище повинно бути обов’язково легалізоване і узаконене в Україні у процесі її співробітництва з ЄС. Однак потрібно зауважити, що це не зовсім так. Наприклад, одностатеві шлюби категорично заборонені у православній Болгарії та католицькій Польщі - членах Європейського Союзу; не визнані вони і у православних Румунії та Греції. У тій же Румунії, а також у Швеції, Литві і Хорватії проституція поза законом і переслідується. Уживання наркотиків та вільна торгівля ними заборонені майже в усіх країнах Європи, так само, як і евтаназія.

Аналіз вище сказаного дає підставу стверджувати, що, хоча уявлення про моральні цінності православного та західноєвропейського суспільств мають відмінності, їх можна подолати. Про це свідчить досвід православних держав - членів ЄС (Греції, Румунії та Болгарії).
ІДЕАЛ ЛЮДИНИ НЕВТОМНОГО ШУКАЧА «ПТАХА ІСТИНИ»
Оренбургська Марина, учениця 11 класу Решетилівської

гімназії імені І.Л.Олійника Полтавської області

Керівник: Хлистун О.М., учитель української літератури
У другій половині XVIII століття курними шляхами виснаженої і поневоленої України, перетвореної царськими посіпаками з самобутньої козацької республіки в величезне потьомкінське село, на яке насувалася глуха ніч кріпацтва, невтомно йшов до простих людей, «занедбавши храми» і обминаючи казенні «стовпи неотесані», наш земляк-філософ Григорій Савович Сковорода. Він став одним з найбільших і найзагадковіших християнських філософів світу.

Його знає весь світ, про нього написано тисячі праць і в тих працях сила-силенна різних спостережень, присудів, тлумачень.

Видатний церковний діяч Іван Павло ІІ, перебуваючи з візитом в Україні в 2001 році відзначив, що християнство дало натхнення найвизначнішим мужам культури й мистецтва, воно щедро зросило моральне, духовне й суспільне коріння України та процитував латиною два рядки з поезії Сковороди: [5, 5]

Все мина, лише любов зостається по всьому,

Все мина, та не Бог, не любов.

Навіть цей один епізод красномовно говорить про чималу вагу філософії та поезії Сковороди в історії світової культури. А що вже казати про Україну! Три останні століття просто несила і уявити без Сковороди. Саме видатний філософ, перебуваючи в постійних мандрах, завжди згадував свій отчий край. Він жив в його віршах, філософських трактатах, притчах, діалогах, листах. Не випадково в одному із своїх останніх листів зі слобідського села Пан – Іванівки, де оселився перед смертю у свого друга О.І.Ковалевського, він у 1794 році писав: «Земелька его есть нагорняя. Лесами, садами, холмами, источниками распещренна. На тотом месте я родился возле Лубен».[1, 64]

Власне українському народу присвятив своє життя Григорій Сковорода. Подорожуючи Україною, він скрізь викладав свої погляди на життя та стосунки між людьми. Твердив, що людина має жити правдиво, сумлінно працювати, дбати не про те, щоб мати якомога більше грошей, а прагнути до добра і справедливості. Сковорода вчив, що найбільше людське надбання – свобода і воля.

Основу філософії Сковороди взяв за взірець для себе наш геніальний символ України, поет і художник Тарас Шевченко. Згадуючи про своє дитинство, Кобзар писав:

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя дяка,

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду…

А похмурий філософський зачин Шевченківської комедії «Сон» звучить як відлуння славетної сковородинської псальми «Всякому городу нрав і права»:

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає…

Взявши за взірець Сковороду у всьому, Тарас Шевченко згадує великого філософа-вчителя і у повісті «Близнецы», де власне згадує і селище Решетилівка. Геніальним учителем музики виступає Григорій Савович, як символ вічного, правдивого і нетлінного:

«— Да, — говорил он, — после этой трогательно простой прелести наших песень что значат уродливые создания современных нам романсов? Кроме безнравственности, ничего более. — И чрезвычайно деликатно коснулся песень покойного своего учителя музыки Сковороды. Он сказал: — Это был Диоген наших дней, и если б не сочинял он своих винегретных песень, то было бы лучше. А то, види [те] ли, нашлись и подражатели. Хоть бы и князь Шаховской или Котляревский. В своей оде в честь к[нязя] К[уракина] — сколок Сковороды. Только та разница, что учитель мой, как истинный философ, никому не льстил».

Є у Сковороди нехитра, але глибока за змістом притча. Розповідає вона про те, як дід і баба побудували хату, в якій не було жодного вікна. І як не намагалися вони набрати в мішок сонячних променів, щоб освітити оселю, нічого з цього не виходило. Тоді мандрівник, який проходив шляхом, навчив їх прорубати отвори у стіні і відкрити шлях сонцю до господи. Та ще і сам допоміг їм у цьому, бо був певний, що «треба не тільки розповідати людям про сонце, а й пробиватись до нього…». [4, 152]

У цьому мандрівникові не важко впізнати самого Сковороду, який твердив: «Якщо в мені нічого немає, крім жару палаючого серця, то я задоволений цим. Іди до людей переді мною, моє світло».

Сковорода був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах. Принаймні вже під кінець життя у своїй містерії «Боротьба архистратига Михайла із Сатаною», філософ уперше й востаннє змалював сам себе якраз у цьому образі. Начебто архангели, умостившись гуртом на веселці, дивляться згори на землю й бачать там, праворуч від усілякого люду, самотнього мандрівника Сковороду. Цей мандрівник ходить ногами по землі, та серце його… перебуває на небесах і насолоджується.

Не дарувала йому доля «палаців, замків і хором», бо сам він, як твердить легенда, відмовлявся від них, сміливо заявляючи:

Для мене посох і вівця

Дорожче царського вінця…

Своїм вченням Г.Сковорода заперечував багатство, боровся зі спокусами, які воно несе людині. Його ідеалом було багатство духу, чистота серця, душевний супокій,цільна й не розбещена мерзотами «світу» людина. Сковорода став обличителем конкретних явищ тогочасного життя, і метою його критики було не врятування душі, а досягнення людиною щастя й душевного супокою на землі, виховання чесної і сильної людської особистості, не засліпленої жадобою до наживи, до блиску золота, до слави. Сковорода добре знав «світ». Жив він і при царському дворі, і в панських хоромах, і в монастирських келіях, і скрізь бачив одне: і вищий світ, і панські двори – це «порода шулік», «кубло обманів і злочинців». Духовне багатство, супокій душі, улюблену працю Сковорода підносив понад усе, щастя простої людини ставив вище від царського вінця.

І недаремно, помираючи, заповів Григорій Савович зробити на своїй могилі напис:

«Світ ловив мене, але не спіймав».

Світ наживи, насилля, зла виявився безсилим перед незламним духом філософа. Сковороді вдалося втілити в життя свій ідеал людини, людини якою був сам:

Без малейшей укоризны

Пройти митарства трудной жизни,

Измерить пропасти страстей,

Понять на деле жизнь людей,

Прочесть все черные страницы,

Все беззаконные дела…

И сохранить полет орла

И сердце чистой голубицы…

Се – человек! [3, 187]
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ


  1. Невтомний ловець «птаха істини» // Козюра В.М. Лубенська старовина: оповідання з історії рідного краю / ред. Г.М.Михайленко. – Полтава: ОДГВ «Полтавський літератор», 1994. – 64с.

  2. Сковорода Г.С. Розмова про істинне щастя / Г.С.Сковорода; пер. укр. мовою В.О.Шевчука. – Харків: Прапор, 2002. – 280с.

  3. Сковорода Г. Сад Божественных песней: вірші, байки, діалоги, притчі / Г.Сковорода; упоряд. Б.А.Деркач. – К.: «Дніпро», 1988. – 320с. – (Б-ка укр. класики «Дніпро»)

  4. Сковорода Г. Твори: У2т. Т.ІІ: Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. – 2-е вид., Виправ. / Г.Сковорода; пер. із староукр. М.Кашуби, В.Шевчука. – К.: ТОВ «Вид-во «Обереги», 2005. – 480с. – (Київська б-ка давнього укр. письменства. Студії; Т.6)

  5. Ушкалов Л. Григорій Сковорода / Л.В.Ушкалов. – Харків: Фоліо, 2013. – 123с.



ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ «МАГЕЛАНІВ СТЕПІВ» РЕШЕТИЛІВЩИНИ
Оренбургська Марина, учениця 11 класу Решетилівської

гімназії імені І.Л.Олійника Полтавської області

Керівник: Хлистун О. М. учитель української літератури
Немає нічого мальовничішого за чумацькі станції. Де «ночують чумаченьки в степу край долини, прив’язавши сірі воли до червоної калини».

Сотні верств шляху вже позаду…

Сотні ще попереду. У ранковій тиші чути тільки скрип возів та ходу сірих і рудих волів. Валка посувається все далі й далі. І лине тиха чумацька пісня…[2, 44]

Чумацтво – своєрідний промисел українців, самобутнє явище соціально-економічної практики народу. Чумаками називали людей, що їздили волами у Крим по сіль, а на Дон і до моря за рибою, яку потім продавали у містах і селах середньої смуги України. Дослідники чумацтва стверджують, що на початку ХІХ століття щорічно до Криму прибувало понад чотириста тисяч возів.

Чимало яскравих сторінок в історію Решетилівщини вписали чумаки. Як згадують старожили с. Каленики, с. Шилівка, с. Сухорабівка, з розповідей їх пращурів, чумаків, що не одна валка вирушала в далеку дорогу весною «на Крим».

Людей, які таким чином торгували називали чумаками, бо вони часом заносили на Україну чуму з Азова.

Але скрізь в дорозі чумака супроводжувала колоритна, неповторна пісня:

Задумали чумаки в дорогу,

Покупили собі вози нові,

Покупили воли полові,

Поробили ярма кленові,

Поробили занди дубові…[1, 249]

Чумацька пісня – окрема ділянка українського мелосу, змістом і формою наближена до козацького. Спільні творчі мотиви їм навіювали близькі соціальні умови життя. У козак, і чумак любили над усе волю, незалежність. Просторий степ, тривалі далекі мандрівки стверджували і посилювали ці почуття, настроювали душу на філософські роздуми.

Пісенна творчість чумаків опиралася на вікові традиції української поезії й вилилась в формах епічної, ліричної та жартівливої пісні.

З розповідей старожила Хлистуна М.А. та Хлистуна С.А., прадід яких чумакував дізнаємося, що кожна пісня була їх супроводом в дорозі.

Коли вирушали чумаки в путь з рідного села у неділеньку раненько, то збирались на леваді за околицею, щоб подумати чи чого не забули, бо «людина слабке створіння і може дома щось забути, а тут близько і легко збігати…». А збиралися чумаки в дорогу, як правило, цілий тиждень. Про це свідчить і пісня:

Гей, ішли наші чумаки в дорогу,

Гей, в поселок ярма парували,

Гей, у вівторок вози підганяли,

Гей, у середу воли годували,

Гей, у четвер воли напували,

Гей, у п’ятницю з родом прощались

Гей, а в суботу молилися Богу,

Гей, а в неділю рушали в дорогу.[4, 10]

Напоєно і запряжено волів, і валка зорює, тобто йде на зорі до нової станції. Коли сонце підіймається над землею «в два дуби», роблять перший привал. Поки воли відпочивають і пасуться, чумаки снідають. Опівдні – другий привал і обід. А ввечері на зорі – вечеря, а потім нічліг і справжній нічний випас волів:

Виганяє чумак сірі воли

Та на ранню росу:

«Пасіться, сірі воли,

Та будете воду пити!»

Лучче було хазяювати,

Ніж по дорогах ходити…

Не раз на чумаків нападали у дорозі всякі грабіжники:

Не одного чумаченька

Оплакують сестриці!

А тепер над Салгирою

Сумно взвилась квітка:

Не в одного чумаченька

Осталась жінка![3, 22]

Валка посувається все далі та далі… За день чумаки намагаються пройти верст двадцять п’ять – тридцять. Дощ, вітер, холодно… Не кожен витримував, багато вмирало.

Ой умер чумак молоденький,

У неділеньку вранці, -

Поховали та чумаченька

Та в земній байраці.

Висипали над чумаком

Та високу могилу

Посадили в головоньках

Та червону калину.

А коли валка таки добиралась до Криму, чумаки знатно гуляли:

Ой в городі на риночку

П’ють чумаки горілочку

Ой п’ють вони, гуляють,

На шинкарку гукають:

«Шинкарочка молода,

Усип меду й вина!»

Майже три століття привозили чумаки в найвіддаленіші села нашого краю сіль, тканину, взуття, жіночі прикраси, дорогі вина:

Ой набереш, братці,

Панове – молодці,

А все дорогий товар:

Все лисиці, та куниці,

Та чорнії соболя.

Ви, поспійте, чумаченьки,

Аж до завтрашнього дня,

А в завтрашніму деньку

Ми в вас товар заберем

І вам гроші покладем

Кому срібло, кому злато,

Кому сукні дорогі, -

Усім буде доволі.

І хоча з розвитком залізничного транспорту в середині минулого століття чумацький промисел занепав, він усе ж залишив у народній пам’яті яскравий слід.

Лишилось «на згадку» про славне минуле поширені на Решетилівщині прізвища: Чумак, Чумаченко, Мазничка та прекрасні чумацькі пісні, які передаються від покоління до покоління, як згадка про «магелланів українських степів».

Ой у полі криниченька,

Там холодна водиченька,

Там чумак волів поїв.

Воли ревуть, води не п’ють

Доріженьку чують…

Список джерел та літератури



  1. Йде чумак у дорогу… [текст пісні] // Григор’єв – Наш. Історія України в народних думках та піснях / збир. Т.Я.Рудченко. – К.: «Веселка», 1993. – с.249

  2. Козюра І.В., Козюра В.М. Лубенська старовина: оповідання з історії рідного краю / І.В.Козюра, В.М.Козюра. – Полтава: ОДГВ «Полтавський літератор», 1994. – 64с.

  3. Рудченко І.Я. Чумацкіянародныяпісни // Лисенко М. Збірник українських пъсень (для одного голосу): вип..6. – [відомості відсутні]

  4. Спогади про прадіда чумака Данила [рукопис] / М.А.Хлистун, С.А.Хлистун. – с.Сухорабівка, 2011. – 16с.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка