Г. С. Сковороди



Сторінка28/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   44

Кожному мила своя сторона…
Павлій Анастасія, учениця 9 класу Старомерчицької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Сорокіна Н.С. вчитель світової літератури
«Кожному мила своя сторона» стверджував загальновизнаний український мислитель Григорій Савич Сковорода. І дійсно у рідному краї все близьке, рідне, зрозуміле, найдорожче, а значить цікаве. Цікаве поруч

Старий Мерчик – селище міського типу Валківського району Харківської області України, розташоване майже за 40 км на захід від Харкова. Офіційна дата заснування села Мерчик – близько 1665року. Але історичні факти говорять про те, що задовго до цієї дати на місці майбутнього селища вирувало життя. В кінці 90-х на початку 2000 –х р.р. на околицях cмт Старий Мерчик зафіксовано п’ять курганних груп датованих ІV ст. до н. е. і названих Старомерчанським могильником. Це яскравий приклад на користь гіпотези про існування на території сучасного Мерчика значних груп рухливих скотарів, власне кочових скіфів.

Є ще одна пам’ятка давнини про яку заговорили з легкої руки історика Олександра Зінухова, котрий знайшов її перебуваючи у Старому Мерчику – язичеський жертовний камінь. Спеціалісти стверджують, що в Європи нічого подібного немає. Незвичайний язичеський камінь , за словами вченого , може претендувати на статус не тільки національного пам’ятника, а й євразійського. За гіпотезою О.Зінухова цей давній культовий камінь - жертовник люди встановили років за 800 до нашої ери. На камені добре збереглася вирізьблена канавка і чаша для стоку крові тварин а, можливо, й людей, яких приносили в жертву богам. Неподалік каменю можна побачити характерну стародавню скульптуру «половецької баби».Але не тільки цим славиться Старий Мерчик. Справжня окраса селища - садиба Шидловських .

Пала́цово-па́рковий ко́мплекс «Старомерча́нський» — пам'ятка культурної спадщини національного значення, названий ще Слобожанським Версалем. Палацово-парковий ансамбль занесений до Державного реєстру національного культурного надбання (наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 02.06.1999 р. № 128, охоронний № 712/1-7). Ансамбль складається з семи об'єктів.

Крім цього, садиба у смт. Старий Мерчик має значну історичну цінність, пов'язану з іменами видатних діячів історії Слобожанщини. Ще до 1917року в Російській імперії цей ансамбль було визнано історичною садибою.

Перша згадка про сім'ю Шидловських пов'язана з ім'ям майбутнього харківського полковника Федора Володимировича Шидловського  Садиба заснована у кінці XVII — початку XVIII ст.ст. полковниками Ізюмського слобідського козацького полку Шидловськими. У кінці XVIII ст. перебудовувалась її власником Г. Р. Шидловським. В 1777–1778 рр. Григорій Романович Шидловський на місці старого дідівського палацу побудував новий сучасний палац. . Г.Р. Шидловський належав до найбільш заможних верств харківського дворянства. Він мав зв'язки з московською знаттю, був дружний з просвітницькими колами дворянській інтелігенції, зокрема, з О.А.Паліцином, відомим письменником, поетом та перекладачем, організатором і беззмінним керівником просвітницького гуртка на Сумщині. Каразін Василь Назарович, який також входив до числа членів «Попівської Академії» вважав, що це А.А. Паліцин «... заохотив тодішніх багатих поміщиків будувати нові будинки у своїх маєтках, прикрашати їх меблями, заводити початки європейського побуту на Україні».[5]Харківський архітекторВ.І. Ярославський у своїх спогадах також пише про те, що ідея створення садиби Мерчик належала А.А. Паліцину. За його участю «... маєток Григорія Романовича було упорядковано ... У Старому Мерчику він (Шидловський) вибудував кам'яний величезний двоповерховий будинок на високому цоколі, внизу поміщалися печі, від яких нагрівалися стіни зали та вітальні в два світла з хорами для музикантів. Навпаки стояв кам'яний двоповерховий флігель для кухні та прислуги, ще два кам'яних флігеля, один для приїзду гостей, інший для дворецького. На задньому дворі були кам'яні стайні та сараї. У саду - кам'яний манеж, альтанка,резервуар,ротонда у вигляді круглого храму в два поверхи зі склепіннями. Всі ці будівлі були побудовані за проектами А.А. Паліцина».

О.О. Паліцин часто бував у Старому Мерчику. Тут він зустрічався з П.А. Ярославським, харківським губернським архітектором. П.А. Ярославським,якого часто називають автором та творцем палацу в маєтку Г.Р. Шидловського.  Проте, достовірно невідомо, хто був автором проекту палацу. Архієпископ Філарет та онука поміщика Є. М. Духівського Єлизавета Духівська (Дун), вказують на

відомого російського архітектора В.В.Растреллі.До цих пір історики та архітектори ведуть суперечки , хто ж був зодчим . Десь вказується прізвище Растреллі , або ж архітектором був Баженов , якому допомагав Петро Ярославський , що ходив тоді в учнях у Баженова. . Велич і розкіш палацу настільки вражало уяву , що багато приписували авторство самому Бартоломео Растреллі.Наприкінці XIX століття указом Олександра III палац у Старому Мерчику був оголошений державним заповідником. .Предметом особливої гордості Шидловських був присадибний парк . Альтанки з колонами , мости, що з'єднують штучні острови на ставках , декоративні руїни ... До наших днів збереглося лише кілька алей , які нагадують про колишню красу парку про який «Губернские ведомости» писали , що «на просторі 120 десятин розкинувся при палаці англійський пейжазний сад. Природа й мистецтво, здавалося, сперечалися за свою вищість при створенні мерчинського саду, такий він на диво красивий і різноманітний. У ньому ви зустрінете й широкі долини, вкриті вічнозеленим газоном, і круті гори. І чарівні клумби з різноманітними квітниками, і розкішні гіркокаштанові алеї,і великі гаї із сторічних струнких дубів, берестів, кленів, беріз, сосен. Тополі і ялини, які дихають прохолодою.

Ви зустрінете в різних місцях саду пишні альтанки витонченої архітектури, павільони, ротонди, намети. З обширного озера проведено в сад ставки чистої води, які оживляють зграї лебедів. У цьому саду особливо усіх вражає величний вигляд тераси, яку влаштували на схилі гори. Ви бачите внизу, в саженях сорока, майже круглу, встелену зеленим килимом широку долину. На цій долині зі звивистими і всипаними різнокольоровим піском доріжками посаджено квіткові клумби. Вся долина оточена лісом з гігантських тополь, ялин та інших дерев. На лівому боці під покривом ялин влаштована красива ротонда над колодязем, далі бачите великий ліс, який поступово сходить на гору, вінцем якої є велика кам’яна ротонда, вона, як страж бойовий, стоїть в кінці самого саду, у версті від тераси. Хоч би скільки разів ви приходили милуватися терасою і видом з неї на сад — ваші подив та насолода будуть зростати більше й більше. Так все тут чудово, витончено й велично…» Сьогодні парк виглядає вельми непривабливо. Практично нічого не залишилося від паркових будівель. Неподалік від самої садиби збереглися руїни грота, у яру , посеред заболотів ставка ще вгадуються обриси штучно насипаних островів. Парк був природним обрамленням і доповненням архітектурного простору всього палацово-паркового комплексу. Зараз шикарний колись парк, як і палац доживає свій вік. Нажаль як виглядав палац століття тому і його історію ми знаємо лише з фотографій та історичних документів. Ось враження Лукомського про палацовий ансамбль які важко зрозуміти: "Повернувши з великої дороги... потрапляємо в великий cour d'honneur, - і забуваєш про те, що знаходишся в селі, в глуші, в Росії... Картина, що потрапляє в очі, дуже цікава, багата та вишукана, що не віриться, як в такій збереженості могла бути садиба часів Катерини" Та все ж маємо надію, що хоча б після реставрації ми зрозуміємо про що йдеться мова. Зараз лише можна подивитися старовинні фотографії, які були зроблені під час мандрівки Лукомського Слобожанщино.. Безперечно, Старий Мерчик йому сподобався щонайбільше:"Усі фасади палацу такі гарні, що важко визначити, який з них головний та найкращий. На жовтому фоні прикраси у вигляді білої ліпнини чудової композиції та виконання. На фасаді з боку підїзду, в центрі сильне "пятно" з стовпів, одягнутих канельованими пілястрами. Над ними фво фрізі консолі, увесь портик вкритий аттіком, бічні частини фасаду прикрашені аналогічними пілястрами. Але в них не має віконних отворів, а зроблені прекрасні ніши з вазами в них... Чудові сходи, на пілонах яких поставлені пушки та багаті газони у парадного доповнюють картину."

Безумовно і беззаперечно палацовий комплекс в Старому Мерчику заслуговує уваги , як один з найстаріших маєтків Харківщини.

Ще один об’єкт ,який заслуговує на увагу – Храм Всіх Святих . Храм Всіх Святих входить в комплекс будівель садиби харківського статського радника Григорія Шидловського . Перша деревяна церква на цьому місці була побудована в 1680 році. У 1696 році згадується в паперах піп Іван Григорович , син Капустянський , Всесвятська житель села Мерчика .За відомості 1724 року в Мерчику - один прихід.

У 1778 році стару дерев'яну церкву замінили новою кам'яної, завдяки графу Шидловському. На території церкви похований сам Григорій Романович Шидловський. Храм неодноразово закривали, але безслідно зникае лише непотрібне. Тож в останній раз він був відкритий в 1994 році і функціонує зараз. Навколо храму панує дух старовини та смутку.

У цілому ж Старому Мерчику є чим пишатися і над чим працювати, бо без минулого не може бути майбутнього.
НАРОДНЕ ЖИТЛО ПОЛТАВЦІВ У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ МИТЦЯ ВАСИЛЯ ГРИГОРОВИЧА КРИЧЕВСЬКОГО
Пантелейчук Маргарита, вихованка гуртка «Історико-краєзнавчі

дослідження» ПМЦПО, учениця10 класу Полтавської ЗОШ № 8 Полтавської області

Керівник: Шаповал Л. І., кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії України ПНПУ імені В.Г.Короленка


Василь Григорович Кричевський залишив про себе пам'ять як про талановитого архітектора, мистецтвознавця, що збагатив скарбницю української культури етнографічними напрацюваннями (дод. А). Його нащадка, Василя Лінде - Кричевського, в постаті діда, вражає творчий потенціал майстра, в умовах вимушеної еміграції і пристосування до чужини. Василь Григорович докладав чимало зусиль, аби піднести сприйняття народної культури з етнографічного рівня на високохудожній.

Під час етнографічних експедицій Полтавщиною, Харківщиною, Чернігівщиною, Катеринославщиною, Київщиною, Поділлям та Галичиною архітектор Кричевський фотографував та замальовував не лише міські та панські будинки, а й селянські хати та господарські споруди, церкви, краєвиди, предмети побуту. Він вивчав народні традиції, спілкувався із сільськими майстрами, ремісниками, музикантами, художниками й селянами. Мистець усвідомлював, що коли народ знає і пишається своїми традиціями та звичаями, то це робить країну сильною та вільною [1;с.94]. Перебуваючи у Каракасі, тугу за рідним краєм В. Г. Кричевський передав фарбами у народній картині (дод.В). Маючи гарну зорову пам'ять, Василь Григорович створив шедеври малярства, що високо оцінюються з точки зору мистецтва, й мають етнографічну цінність . Ми звертаємо увагу саме на ті малярські роботи, які передають нам самобутність українського житла, його внутрішнє наповнення, оздоблення, просторове розташування. Цікавою є хата з двома виступами-ганками у Диканці, Великій Обухівці, де ліворуч від дверей розташовувалось приміщення з відкритою зовнішньою стороною (комора), що нагадує балкон, хата у с. Хатки, де ганок утворювався виступом даху, який підтримували чотири спарені стовпчики, а на солом'яному даху були зроблені округлі світлові віконця, мало свою неповторність. В.Кричевський та П.Костирко фотографували й замальовували варіанти обрамлення вікон, які збагачували екстер’єр хати, що досягалося засобами: трикутним чи напівовальним завершенням, орнаментальним обрамленням чи різьбленими ставнями, піддашків з кронштейнами - «кониками», колонок - ганків, луток дверей [7;с.413].

Картина Василя Кричевського «Хата на дві половини з трьома димарями » відтворює тип забудови, що поширений серед козацької старшини у XVIII ст. Це хати на дві половини (світлиці з кімнатами, а посередині сіни), в кожній світлиці по чотири вікна, тільки зовнішній вигляд будівлі з "ґанками", віконницями, горищами над рундуками і над коморами, відрізняв їх від хати заможного козака. Ми знаходимо у Василя Григоровича чимало ескізів та замальовок сільських хат з господарськими будівлями. Це ескізи: «Хата в Сорочинцях» 1945 р., «Пейзаж з будівлями», «Хата з господарськими будівлями», «Полтавщина. Баранівка» 1945 р., що знаходяться у Полтавському краєзнавчому музеї. Характерною особливістю малярських робіт є те, що автор звертає увагу на просторове розташування хати, її зовнішній вигляд, взаєморозміщення хати та господарських будівель. Василь Григорович завдяки спостережливості зумів передати наповненість господарського двору, його вигляд з різних ракурсів, особливості забудови сільського двору в Україні. Василь Григорович зображував не лише краєвиди і зовнішній вигляд споруд, а приділив увагу внутрішньому наповненню. Фото поселень, жител зроблене В. Кричевським є цінним джерелом для вивчення матеріальної культури українського народу, зокрема, полтавських садиб (дод.Б). Піч, стіл, лави і ослони під стіною і біля столу, мисники – розміщувалися на одних і тих самих місцях. Доцільно згадати роботи мистця як «Інтер'єр української хати» (1947 р.), «Інтер'єр селянської хати на Полтавщині» (1946 р.), «Інтер'єр селянської хати на Полтавщині» (1940 рр.), «Інтер'єр селянської хати на Полтавщині» (1943 р.). Символом домашнього вогнища; української хати є вариста піч, яка в полтавській хаті займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена челюстями до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували червоний кут - покуть, де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ним вішали лампадку. Під іконами уздовж бічної  стіни ставили стіл. Цікавою роботою художника є картина «с. Хомутець. Розмальована хата» 1938 року. Тут ми бачимо, що полтавська хата, виходила до вулиці причілковими стінами, тому декоративно оздоблювалися фронтони. Як приклад, картина «Фрагмент хати під соломою з галереєю. Диканька» 1945 року. Це затишна, білена зовні і всередині, будівля під солом'яним дахом. Основним типом житла Полтавщини є хата з галереєю і двома житловими приміщеннями, розташованими по обидва боки від сіней. Цінною роботою з колекції В. Кричевського, що експонується у краєзнавчому музеї є «Хата в Шишаках» 1921 року (дод. Г)[ 5, с.346]. Цінність її полягає в тому, що вона виконана з натури і містить зображення будівлі та пейзаж.

В. Г. Кричевський займає видатне місце поміж малярів ХХ століття як маляр краєвидів. За формальними засобами він належить до імпресіонізму; проте він виробив свою малярську мову і знайшов нові шляхи в малярстві. «В картинах Василя Кричевського поєднується чистота кольорів і уміння схопити ефекти освітлення та передати тип зображуваного. Його малярське мистецтво здебільшого має декоративні риси, часто з помітним нахилом до узагальнення образу, його спрощення та стилізації», – зазначає В. Павловський [6, с.125]. Цінуючи мистецькі якості малярських напрямів, В. Кричевський не намагався їх наслідувати, виробив оригінальний малярський напрям[2, с.552 ]. На початку малярської діяльності Василь Кричевський, працюючи тільки в акварелі, любив вживати насичені кольори і дещо зловживав, порівняно з іншими часами темними фарбами. З часом темні кольори зникають з палітри Кричевського, починає звертатися до передачі яскравого освітлення не вдаючись до контрастування його з глибокими тінями, шукає вирішення цієї проблеми працюючи в акварелі, в олії і в пастелі [6, с.129]. Творам мистця характерна чистота і насиченість тонів при наявності загального кольору, який об'єднує у композицію, присутні ліричні мотиви, бо він вкладав свої почуття.

Кричевський змалював тип житла, який протягом років формувався у Полтавському краї, передав його самобутність, унікальність. Сюди ми можемо віднести полотна: «Ескіз. Пейзаж з будівлями», «Пейзаж ( з будинками )», «Садиба ( Полтава ). Ескіз», «Околиці Полтави», «Ескіз. Україна. Полтава», що представляються нашій увазі у стінах Полтавського краєзнавчого музею. Перебуваючи на Шишаччині (1891-1933 рр.) створив картини: «Шишаки», «Яреськи», «Жовта хата в Яреськах», «Ярмарка в Яреськах», «Дівчина з Шишаків», «Садиба Глушка», «Піски в Яреськах», «Осінь в Шишаках» [9, с. ]. У 1907 р. Василь Григорович створив диптих «Долина р. Псьол» , що знаходиться в Українському музеї (Нью-Йорк, США)[8 ].

Улітку 1939 р. Наркомат народної освіти відрядив Василя Григоровича Кричевського з групою архітекторів у архітектурно - етнографічну експедицію по селах Полтавщини для обмірів і дослідження селянських хат, які повинні поступитися новим будівлям [3,с.7]. Експедиція не тільки дала змогу зібрати цінний матеріал з народного мистецтва, але й стала творчим стимулом у вивченні народної творчості, в архітектурі, живописі [7; с.410]. Як керівник експедиції Кричевський прагнув встановити взаємозв'язок народного будівництва з духовними засадами життя селян, з їх уявленнями про сутність і будову світу, поєднання функціонально-прагматичного і сакрально-духовного у вироблених формах житлових та господарських будівель. Під час етнографічної експедиції хати фотографувалися на чорно-білу плівку, одночасно виконувалися документальні акварельні замальовки загального їх вигляду, зарисовки деталей екстер’єру й інтер’єру жител. Матеріал, зібраний спекотного літа експедицією, був величезний [7,с.411]. Фотоматеріали, котрі дають нам знання про народне житло Полтавщини дійшли до нашого часу (дод.Б). Полтавщина вразила дослідників не тільки природою і багатством народного мистецтва, а насамперед, людьми. Учасників експедиції приймали як бажаних гостей, охоче ділилися своїми знаннями про побут і звичаї, співали народні пісні, які записувалися збирачами. Близько 30 сіл об'їхали члени архітектурно-етнографічної експедиції у 1939 році. Маршрут експедиції розпочинався з Хорольщини, далі на Миргород, Великі Сорочинці й Хомутець, села Попівку, Черевки й Копишино, Ковалівка, Баранівка, В.Перевіз, Шишаки, Яреськи. Експедиція зосередила увагу на села розташовані у долинах рік Ворскли, Псла і Хоролу: Диканька, Миргород, Опішня, Ковалівка. Найдовше затримувалися у відомих ткацтвом, вишивкою, килимарством, різьбленням по дереву, ковальству селах: Ковалівка, Баранівка, Хомутець, Черевках, Лютеньках, Деревках. Замальовки стародавніх хат сіл с. Баранівка, Хомутець, Диканька показують, як виглядає фасад і форма, як створюється споруда, розташуванням і обрамленням вікон, оформленням дверей чи колонами галерей. Ми, можемо ознайомитися з рисунками, картинами на яких зображені полтавські хати, завдяки каталогу «Українська хата»[ 3,4]. На них зображені хати, вітряки, декор дверей, орнаменти вишивок, ставні, селяни. У полтавських селах фольклористи записували легенди й перекази, вражалися красою пісень і їх своєрідністю виконання, як вишивки та мережки на селянських сорочках, рушниках.

Отже, народне житло полтавців представлене Василем Григоровичем Кричевським сучасникам, оригінальне не тільки за формою, а й внутрішнім змістом. Кожний предмет у ньому, крім утилітарного призначення, має свій духовний образ.
Література

1.Атлант українського храму: Василь Кричевський // Артанія. – 2010. – № 1. – С.86–94.

2.Галян Г. Полтавський Земський дім (краєзнавчий музей) і родина Кричевських / Г. Галян // Полтавський краєзнавчий музей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток : зб. наук. ст. 2004 р. – Полтава, 2005. – С.551–566.

3(14).Каталог робіт В. Г. Кричевського (малярство, графіка) у збірці Полтавського краєзнавчого музею / Полтавський краєзнавчий музей. – Полтава : Дивосвіт, 2007. – 12 с.

4.(23).Лебєдєв Г. Творець українського стилю Василь Кричевський / Лебєдєв Г. // Київська старовина. – 1997. – № 6. – С. 118–131.

5.(25.Магда В. Г. Кричевський як архітектор, етнограф та художник на Шишаччині / Василь Магда // Полтавський краєзнавчий музей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток : зб. наук. ст. 2001–2003 рр. – Полтава, 2004. – С.345–348.

6.(34.Павловський В. Василь Григорович Кричевський: життя і творчість : монографія / Павловський В. – Нью-Йорк : Вільна Акад. наук, 1974. – 222 с.

7.(39.Рубан-Кравченко В. В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття.: монографія : [у 3 ч.]. Ч.1.: В. Кричевський / Рубан - Кравченко В.В. – К.: Криниця, 2004. – 704с.

8.(43.Творча спадщина Василя Григоровича Кричевського : з колекції, яку залишив у спадок Українському Музею Вадим Павловський. – Нью-Йорк : Укр. музей, 1999. – С. 5-8.

9.(46.Ханко В. Словник мистців Полтавщини / В. Ханко. – Полтава : Полтава, 2002. – 232 с.


Філософські погляди Григорія Сковороди
Парицька Анастасія, учениця 10 класу Куп’янського навчально-

виховного комплексу №2 Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Проценко Л.М. , учитель української мови та літератури
Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний український філософ Г.С. Сковорода (1722 1794).

Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє – на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвий необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра.

Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного щастя.

"Скрізь любов та віру людина пізнає себе", – твердить Сковорода. Принцип "Пізнай себе", як відомо, не вперше з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Але принципово новим у Сковороди є те, що він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування – віри, надії, любові. Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини.

Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Всі вони, на його думку, роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я. Тому Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров'я душі – її радість, кураж.

Таким чином, звертаючись до трактування Сковородою таких категорій, як любов, віра та їхніх антиподів, ми бачимо, що філософ намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення.

На грунті об'єднання категоріальних сутностей любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Люди побачили зовнішній бік його вчення про щастя як насолоду, тому й лають його за це до сьогоднішнього дня. Не в насолоді щастя, а у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості. Г.Сковорода своїм власним життям утверджує оригінальну думку, що заклик "Пізнай себе" – це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. А суть її в тому, що найкраще себе може пізнати сама людина, бо шлях пізнання – це не тільки раціональне осягнення людського життя, це насамперед переживання його. Мабуть, і тому Г.Сковорода прагнув одинокості, бо найвищим щастям він бачив досягнення глибин власної душі. Г.Сковорода не прагнув самоізоляції, він прагнув самовдосконалення.

У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття гарні лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода вважає щастя досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а ,так би мовити, розумна достатність), задоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.

Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше зовнішня людина, її буття заслоняє невидимий світ (внутрішню людину). Люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя.

«Подолавши в собі рабську свідомість,- стверджує Сковорода,- піднявши над землею свої думки, людина перетворюється». Філософ передбачав відкриття людиною в собі глибинних внутрішніх духовних джерел, які дають змогу людині стати чистішою, кращою, переорієнтуватись з виключно земного існування на духовне вдосконалення та змінити своє власне земне життя відповідно до духовного.

Своєю творчістю і життям Г.Сковорода продемонстрував можливість здійснення глибинних перетворень.

Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів та вірувань.


Список використаних джерел

1.Ковалинський М.Життя Григорія Сковороди //Твори: У 2 т.-К.,2005.

2.Мишанич О.Григорій Сковорода. Передмова //Сковорода Г. Твори:У2 т.-К.,1994.-Т.1.

1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка