Г. С. Сковороди



Сторінка29/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   44

ПОДОРОЖ ЯК СПОСІБ ПІЗНАННЯ СВІТУ
Устенко Оксана, Перепелиця Ліна, краєзнавчий гурток "Непосиди"

Полтавського обласного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді,

учениці 9 класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24

Полтавської міської ради Полтавської області

Керівник: Однойко Т. С., вчитель-методист географії, керівник гуртка "Непосиди"

Полтавського обласного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді


Подорож…Асоціації, які виникають в уяві людини при цьому слові – нове, незвідане, близьке, далеке, цікаве, щось, що манить, спонукає швидше битися серце – невідоме… А невідоме – це новий світ, повний захоплень і надій на щось приємне, позитивне.

Чому саме подорож спонукає людину різного віку пізнавати світ? В нашому стрімкому ритмі життя, коли особливо ми, учні середнього шкільного віку, поспішаємо вчитися, досягати вершин знань, кожного дня присвічуючи школі 7 годин, а потім вдома урокам – ще кілька і так з дня на день. Яка потреба у відпочинку для нас може бути відрадою – це краєзнавчий гурток "Непосиди", де збираються однодумці, де можна обговорити різні цікаві теми, але основною є вивчення рідного краю. В основі роботи гуртка лежить географічний та історичний підхід до вивчення рідної Полтавщини, України, куточків знаних і не дуже.

Розглядаючи філософські аспекти, які є в творчості Г. С. Сковороди, ми проаналізували наші здобутки з точки зору часів тих далеких, але таких своєчасних зараз.

Образ щастя – в пізнанні себе. Беручи участь в експедиції "Говерла - 2011" до 20-річчя незалежності, ми, тоді учні 6 класу з захопленням відкрили для себе Закарпаття, чарівні куточки заповідних територій – витоків р. Прут, озера Несамовитого (одного з високогірних озер), музею екології гір на Рахівщині, Центру Європи. Але найщасливішим для всіх було підняття на найвищу вершину Українських Карпат – г. Говерла.

"Життя людини повинно бути радісним і зробити його може тільки вона сама" – це було сказано Г. Сковородою ще в далекім 18 столітті. Ми перемогли лінь, незнання, пересуди і перестороги батьків, але експедиція принесла нам насолоду, а ще й через те, що наша школа працює по здоров'язберігаючим технологіям, це ще було і можливістю оздоровитися в умовах дикої природи.

Людина – мікрокосм, мікросвіт зі своїм устроєм. Не встигли ще забутися Говерлянські далі, а нас вже поманила нова краєзнавча подорож. А восени 2011 року у нас відбулося знайомство з Малоперещепинським "скарбом". Так з географічного краєзнавства ми поринули в історичний напрям і не тільки відвідали Полтавський Краєзнавчий музей, де знаходиться копія амфори зі скарбу, а й побували на місці знахідки – похованні болгарського хана Кубрата.

Поховання хана Кубрата було знайдено в травні 1912 р. біля с. Мала Перещепина Полтавської губернії, серед піщаних дюн. Сенсаційна знахідка налічувала близько 1000 речей, а матеріальна цінність цього комплексу складала 70 кг. дорогоцінних металів (20 кг. золота та 50 кг. срібла в речах). Це був найбагатший скарб І тис. н.е. на території Європи, що засвідчено різномовними енциклопедичними довідниками світу.

Особливо привабливим у скарбі є посуд – це 17 золотих і 19 срібних предметів. Дуже красива позолочена амфора заввишки 48,5 см. і вагою 8 кг., вражає і блюдо Патерна (Єпископа з візантійського міста Томи), в центрі якого вигравовано монограму Христа. А ще прикраси – золоті персні, на яких вигравлені монограми власників – Кубрата та засновника болгарської династії Дуло – Органи, також 69 візантійських золотих монет – солідів часів правління імператорів Маврікія Тіберія, Фоки, Іраклія, Костянтина. Серед знайдених речей були й зброя, щити, сагайдаки, залізні мечі з монограмами, срібні стремена та пряжки.

Щорічно в травні біля меморіального знака на місці поховання хана Кубрата збираються сотні болгар, щоб віддати данину пам'яті славному представнику свого народу. З цікавістю ми доторкнулися до глибинних внутрішніх духовних джерел братської нації, їхніх ідеалів і традицій. Вивчення Малоперещепинського "скарбу" не припинялося після відвідання місця знахідки. З телекомпанією "Лтава" та дитячою телестудією "Разом" ми продовжили популяризацію матеріалу про "Малоперещепинське диво" і відвідали влітку 2012 Ермітаж в м. Санкт – Петербурзі, де зберігаються речі зі скарбу. З дозволу генерального директора Ермітажу пана Піатровського ми не тільки сфотографували, а ще й зробили відео зйомку, потім представили їх на Міжнародній конференції по "скарбу" в серпні 2012 року.

Робота була корисною і цікавою, а що до дослідження нас – спонукали любов до рідного краю, честь, порядність, самовдосконалення.

Мудрий вислів Г. С. Сковороди "Життя наше є подорож" учні – учасники краєзнавчого гуртка "Непосиди" взяли за девіз, який надихає до нових досліджень і мандрів.

ЗНАЧЕННЯ ПОЯВИ І ПОШИРЕННЯ ПРАВОСЛАВ’Я ДЛЯ ВАЛКІВЩИНИ
Пересада Катерина, учениця 11-А класу Валківського ліцею імені О. Масельського

Валківської районної ради Харківської області, вихованка

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівник : Вовк В.Ф. , учитель географії


Кожен, хто їде з Харкова до Полтави чи Києва проїздить через невеликий райцентр - місто Валки. Тут, у центрі міста, поблизу траси Київ - Харків, добре видно нову (збудована у 1992 - 1993 роках) кам’яну споруду з червоної цегли - Свято-Преображенську церкву. Її відвідує багато віруючих. Але не всі валківчани знають, що цей православний храм збудовано на місці однієї з найдавніших церков Валківщини.

Історія православ’я на території Валківського району починається одночасно з початком його заселення росіянами і українцями. У 1646 році виникає найдавніше з сучасних поселень Валківщини - Можеський острог (нинішні Валки). Заснували його російські служилі люди за повелінням бєлгородського воєводи. Перша православна церква Валківщини - Успіння Пресвятої Богородиці - була збудована саме ними. Керував роботами з благословіння самого московського патріарха місцевий воєвода Бутіков, який привіз до Валок церковні книги та деякий посуд, ризи та ікони. Вже 17 травня 1647 р. церква була освячена. Першим її священником був отець Костянтин з Бєлгорода.

Але місце для острогу було обране не дуже вдало. До того ж, російські служилі люди не мали великого бажання мешкати на далекому і небезпечному південному кордоні. Тому вони охоче при першій же нагоді передали фортецю черкасам - українським козакам, які перенесли її нижче по течії річки Мож. За своїм звичаєм, козаки одразу ж на новому місці почали будувати православну церкву, яка теж носила ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Деякий час вона була у місті єдиною. Але у 1671 р. Валки спіткала сильна пожежа. Відбудовуючи місто, сотник Рогозенко збудував другу валківську церкву - Архангела Михаїла (у народі її називали Михайлівською або Рогозівською - на честь ініціатора будівництва храму). Як і найдавніша церква Валок, вона була спершу дерев’яною.

Обидві церкви були знесені на початку 70-х рр. ХVІІІ ст. та замінені кам’яними спорудами, причому храм Архангела Михаїла був перейменований у церкву Різдва Богородиці (ім’я архангела залишилось лише за боковим її притвором).

Третя православна церква Валок - Мошурівська (Георгіївська) - теж була дерев’яною. Вона була збудована і освячена у 1677 р.

На початку ХVІІІ ст. на окраїнах тогочасних Валок були збудовані ще два храми - Ільїнський (Коржівський) та Успенський (Посуньківський).

Близько 1675 р. з’являється перша церква за межами Валок - Перекіпський (Архистратига Михаїла) храм. Трохи пізніше, у 1682 р., збудовано було церкву у Високопіллі. Але вона була знищена кримськими татарами у 1711 р. і відновлена тільки через шість років.

З 1696 р. починає діяти храм Всіх Святих на території нинішнього Старого Мерчика.

Заселення українцями території сучасного Валківського району привело до різкого зростання чисельності православного населення і супроводжувалось масовим створенням і будівництвом церков у першій половині ХVІІІ ст. Послідовно з’являються православні храми у Черемушній ( 1716 р.), Огульцях (Покровська церква, 1722 р.), Михайлівці (Троїцька церква, 1735 р.), Сніжкові (Іоанна Предтечі, 1746 р.) та деякі інші.

Будівництво церков мало для розвитку духовності жителів Валківщини величезне значення. Саме тут неосвічені люди могли ознайомитись з художнім мистецтвом - іконами (їх писали за традицією кращі художники) та релігійними піснями. Місцеві священики були значно освіченішими за своїх прихожан. Вони були справжніми наставниками людських душ і просвітителями краю - адже перші школи Валківщини були церковно-приходськими. Найдавніші з них виникли у Валках і Перекопі (їх діяльність зафіксована у переписі 1732 р.).

Історія донесла до нас імена деяких священиків-просвітителів - мандрівного дяка Кузьми Порадина (учителював у Сніжкові), протоієрея Василя Снєсарєва. Їх роль, як і роль православних храмів, у розвитку духовності Валківщини переоцінити важко.
ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЖИТТЯ
Петренко Марія, учениця 11-Б класу, член НТУ «АКАДЕМІЯ»

Розсошенської гімназії Полтавської районної ради Полтавської області

Керівник: Моргун О.І., заступник директора з НМР, вчитель світової літератури
Кожен день нашого життя вносить в нашу долю свої корективи. Один день не схожий на інший, він є новим етапом на шляху, який ми обрали. То ж панорама життя змінюється, змінюючи сам світ. Змінюються погляди людей на життя, на стосунки, на кохання, змінюються самі їхні думки та дії, змінюються самі люди. І це не дивно, бо ж сьогодення значною мірою відрізняється від минулого.

Люди, їх мільйони…Усі вони різні, неповторні, навіть унікальні… Здавна людина, створена Творцем, вважалась найвищим його творінням. Та чи можна стверджувати це стосовно всіх людей? Йдучи по життю, ми зустрічаємо добрих та злих, милосердних та жорстоких, вірних та зрадливих, справжніх «іуд». Дивлячись на них, гадаєш, що тварина веде себе краще, і згадуєш слова класика: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше я люблю собак».

Люди забувають про морально-етичні принципи, роблячи все, щоб, перш за все, мати гарне матеріальне становище, отримувати задоволення від життя. Та хіба задля цього ми прийшли у цей світ? Кожний з нас має своє призначення, виконує свою місію. В чому вона полягає? Для одних – це любов, для інших – власний добробут, ще для когось – служіння людям, народу, вирішення глобальних проблем людства. Чимало й таких, хто всі думки та енергію спрямовує на кар’єрний ріст. Отже, кожна людина, обираючи собі мету, утверджується як особистість лише тоді, коли чинить відповідно до цієї мети. Оскар Уайльд, наприклад, мав світоглядну позицію, що ґрунтувалася на теорії гедонізму - вченні, яке найвищою цінністю визнавало насолоду в усіх її різновидах. Культ насолоди, якщо він не обмежений моральними принципами, є небезпечним, бо легко може призвести людину до загибелі. Уайльд усвідомив цей трагічний факт, але занадто пізно. «Мій обо’язок, - сказав одного разу англійський письменник французькому колезі А. Жіду, - із шаленством пірнати у розвагу». Проте такий стан речей неморальний, ненормальний та й просто неможливий. Гірко, що такий талановитий письменник, казкар узяв собі за правило шукати насолоди, як праведники прагнуть творити добро.

На мою думку, я прийшла у цей світ задля того, щоб бути комусь потрібною, щоб зробити щасливими своїх рідних та близьких, щоб прожити гарне і корисне життя. Адже ми живемо для того, щоб зробити цей світ кращим, передати нашим нащадкам духовні цінності, не лише матеріальні. Ми – творіння Боже. Можливо, коли б всі жили за Божими заповідями, у світі не було б зла та болю. Розумію, що це ідеалізм.

Втім, розмірковуючи про сенс життя, слід дослухатися до думок інших. Щоб не помилитися, варто співвідносити свої роздуми з моральними постановами філософів. Ось деякі з них: «Багатійте добрими ділами», «Кожен одержить нагороду за свій труд», «Не будуйте дім свій на піску», «Якою мірою міряєте, такою ж відміриться і вам». Дотримання цих правил допомагає уникати ситуацій, коли людина під тиском життєвих обставин починає оцінювати свої попередні вчинки як дріб'язкові або й взагалі, як хибні, через що почувається вкрай розчарованою, спустошеною.

Тож треба намагатися бути моральною особистістю, бажати добра іншим. Арістотель, говорячи про моральну особистість, вказував на притаманне їй прагнення до найвищого блага. Така особистість не може вдовольнитися стихійним плином життя й намагається підпорядкувати його єдиній меті, досягнення якої пов'язується з самовдосконаленням, що втілюється у певних чеснотах. Чесноти ж моральної особистості формуються в різноманітних проявах життя, а це вимагає від особистості активного, діяльного ставлення до всього, що відбувається. Не можна не погодитися з цим твердженням, бо молода людина повинна бути активною і мати активну життєву позицію перш за все для того, щоб чогось досягти у цьому житті, а не чекати «манни небесної».

Читаючи книги філософів та письменників-класиків (Г. Сковороди, Т. Шевченка, Л. Українки, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, А. Чехова) ми бачимо, що вони намагалися нам допомогти у пошуках сенсу життя. Та вирішальна думка залежить від нас самих, адже ми самі творимо своє життя. Тож аби знайти істину, ніколи не треба забувати про тих, хто сьогодні потребує нашої допомоги, адже ніхто не знає, що станеться завтра з нами. Можливо, ми самі опинимося на місці людини, котра зараз потребує допомоги.

Людині подаровано життя, вона має здоров’я, розум та силу і може зробити майже все, аби було бажання. Називатися людиною - це вже честь! Згадаємо слова М. Горького: «Людина - звучить гордо!» Та далеко не кожен може пронести честь та гідність через все життя. Зустрічаючись із життєвими негараздами, (життя не тільки прекрасне, воно ще й нелегке), хтось «ламається», а інші, навпаки, стають сильнішими. Та щоб не було, ми завжди зобов’язані залишатися людьми, робити користь і собі, і ближнім, творити добро, боротися за чуже щастя, адже ще Платон стверджував: «Здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе».

      І. Багряний в романі «Сад Гетсиманський» пише: «Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – це найпідліша з усіх істот. Людина – це найнещасніша з  усіх істот». Як вірно сказано! Найдивнішим є те, що всі твердження знайшли відображення в одній людині. З цим варто погодитися. Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Людина – найпідліша істота, тому що знає смак підступу, помсти, поразки. Людина – найбільш нещасна з усіх істот, тому що має багато, та не може отримати все. Та все ж людина – найвище творіння!

Хочу завершити словами В. Сухомлинського «Ти народжений людиною, але Людиною повинен стати». Тому у людини не може бути іншої мети, окрім як прагнення стати Справжньою Людиною.


Ботанічні дослідження в околицях заповідника «Кам’яні Могили»
Пєшикова Валерія, учениця 9 класу Запорізького багатопрофільного ліцею № 99,

вихованка гуртка ««Екологічне краєзнавство» КЗ «Запорізький обласний центр туризму

і краєзнавства учнівської молоді» Запорізької обласної ради

Керівник групи: Шелегеда О. Р., керівник екологічних гуртків КЗ «ЗОЦТКУМ» ЗОР

У 2012 році природний заповідник «Кам’яні Могили» святкував своє 85-річчя.

Заповідник «Кам’яні Могили» знаходиться біля с. Назарівка Володарського району Донецької області вздовж правого берега річки Каратиш, лівої притоки річки Берди.

Загальна площа заповідника близько 400 га, з них 100 га знаходяться в межах Запорізької області (Розівський район) і 289,2 га відповідно в межах Донецької.

Урочище «Кам’яні Могили» – це гірська країна в мініатюрі, яка височіє серед південного степу. Вік унікальних рожевих і сірих гранітів, що вийшли на денну поверхню внаслідок вулканічного виверження – близько 2 мільярдів років.

На території заповідника охороняються ділянки цілинного степу та самі «кам’яні могили». Рослинний і тваринний світ «Кам’яних Могил» надзвичайно різноманітний.

Різноманітні умови життя рослин - від розпечених сонцем скель до затінених ущелин, і різні ґрунти - від чорноземів до щебенистих осипів, зумовили близьке сусідство степових і гірських рослин, яких налічується сьогодні 485 видів.

Особливе місце серед рослин Кам’яних Могил займають деревій голий і волошка несправжньоблідолускова – найбільш рідкісні види флори, які за межами Кам’яних Могил ніде не зустрічаються. Такі рослини відносяться до вузьколокальних ендеміків.

Для вивчення унікальної рослинності та екологічної оцінки прилеглих територій влітку 2012 і 2013 років наш гурток «Екологічне краєзнавство» ЗОЦТКУМ за запрошенням директора заповідника «Кам’яні Могили» Сіренка Віктора Олександровича провів дві науково-пошукові експедиції «Кам’яні Могили», головною метою яких було дослідження територій, прилеглих до заповідника і перспективних для подальшого їх приєднання до природно-заповідного фонду Запорізької області.

За дві літні експедиції було досліджено чотири ділянки, які оточують заповідник з півночі, півдня, заходу і сходу.

Ділянка №1 знаходиться на степових схилах в межах Розівського району Запорізької області, що з заходу і північного заходу примикають до земель заповідника. Це район ставка, який є штучним озероподібним розширенням річки Каратиш, створеним для розведення риби.

Досліджувана ділянка займає лівий берег річки, який закінчується дамбою і живописним водоспадом. Не так давно ділянка використовувалася як сінокоси. На цій території переважають кореневищні злаки з мезофітним різнотрав’ям.

Ділянка №2 безпосередньо межує на заході з територією заповідника «Кам’яні Могили». Ця ділянка має ширину 40-70 м, її західною межею є лісосмуга, за якою розміщуються сільськогосподарські угіддя із люцерною посівною. Ґрунти – змиті чорноземи, рослинність мозаїчна, переважають дерновинні злаки з ксерофітним різнотрав’ям, зустрічаються у невеличких пониженнях моновидові ценози пирію середнього.

Ділянка №3 - це територія живописної балки Вермикулітової, що простягається із заходу на схід, і своїм гирлом виходить у заплаву річки Каратиш. Лівий борт балки розсічений трьома ярами з вапняковими і глинистими відслоненнями, які помітні на космічному знімку (можливо, через це балку назвали Вермикулітовою). У геоботанічному плані є дуже цікавим лівий борт балки у верхній третині, саме тут панують справжні різнотравно-типчаково-ковилові ценози, фрагменти чагарникових степів із карагани скіфської, що чергуються з рослинністю кам’янистих (на перший погляд, глинистих) відслонень.

Правий борт балки більш пологий, рослинність у верхній третині і на плакорі степова, з великою участю ксерофітного різнотрав’я, плакорні ділянки, що знаходяться поряд із правим бортом балки, і сьогодні використовуються як сінокоси. На днищі балки є тимчасові водотоки, що заросли очеретом.

Ділянка №4 з півдня і південного заходу безпосередньо примикає до заповідника. Вона є найбільш схожою до рослинності заповідника.

Рослинність досліджуваних ділянок представлена одним типом – степовим, до якого входять три підтипи: різнотравно-типчаково-ковиловий степ; лучний степ; чагарниковий степ.

Всі чотири ділянки ніби «живим коридором» відділяють заповідник від антропогенних ландшафтів, серед яких Кам’яні Могили виглядають «невеличким острівцем».

Загальна характеристика флори досліджуваних ділянок поблизу заповідника «Кам’яні Могили»

За результатами наших експедиційних досліджень степова і лучна флора налічує 173 види судинних рослин із 111 родів 31 родини, флористична пропорція (співвідношення числа родин до числа родів і видів) – 1 : 2,7 : 6,4. Цей кількісний показник свідчить про значне флористичне багатство досліджуваних ділянок, тим паче, що загальна досліджувана площа складає близько 40 га. Середнє видове багатство на одну родину складає 5,5 виду. Тільки 7 родин перевищують середній показник і включають 71,7 % видів. Середня кількість видів на один рід складає 1,56.

Високе положення серед основних родин Покритонасінних займають Айстрові, а також Бобові, Губоцвіті і Розові свідчить про значну участь їхніх видів у різнотрав'ї. Це є закономірним явищем для справжніх (різнотравно-злакових) степів України і, зокрема, для південних степів.

Друге місце на степових ділянках займає родина Злакові, представники якої є основними ценозоутворювачами і едифікаторами, а також визначають структурні особливості досліджуваних степових ценозів.

Дослідження показали, що в цілому найбільшою є видова насиченість роду астрагал – 5 видів, ковила, шавлія, дивина, молочай і шипшина – по 4 види; полин і цибуля - по 3 види в кожному.

Територія, яку ми вивчали, у ландшафтному плані відноситься до Приазовської височинної області, природна лугово-степова рослинність якої майже повністю заміщена культурами орних угідь. Днища балок і лощин, в яких розвинена лучно-степова дерново-злакова, місцями вологолюбна рослинність, інтенсивно використовуються як пасовищні й сінокосні угіддя. Саме тому, такі цінні у природному плані території, які ми досліджували, необхідно включати в природно-заповідний фонд для найповнішого збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

До складу флори досліджуваних територій входять також 13 ендеміків, у тому числі: ендеми Південно-східної Європи – 4 (карагана скіфська, астрагал український, гоніолімон татарський, бельвалія сарматська), причорноморсько - каспійські – 1 (юринея багатоквіткова), понтичні – 2 (юринея вапнякова, молочай степовий); південно-понтичні – 3 (серпій сухоцвітий, чебрець двовидний, шипшина Бордзіловського); східно-понтичні – 2 (козельці шорстконосикові, гвоздика розчепірена), західно-понтичний – 1 (еремогоне жорстка).

Крім того на цих ділянках відмічені 7 рідкісних видів, які занесені до “Червоної книги України”: ковила волосиста, ковила Лессінга, ковила пірчаста, ковила найкрасивіша, сон чорніючий, адоніс волзький, карагана скіфська, а також рідкісні рослинні угруповання, що потрапили у “Зелену книгу України” – ценози ковили волосистої, Лессінга, найкрасивішої та пірчастої, карагани скіфської.

Рослинність досліджуваних ділянок представлена одним типом – степовим, до якого входять три підтипи: різнотравно-типчаково-ковиловий степ; лучний степ; чагарниковий степ.

У розподілі різних підтипів степової рослинності помітна більш-менш чітка приуроченість до елементів рельєфу.

Рослинні угруповання справжнього різнотравно-типчаково-ковилового і чагарникового степу з костриці валіської і ковил волосистої та найкрасивішої займають підвищені місцевості досліджуваних ділянок, які розташовані в районі колишнього кар’єру і шлагбауму заповідника, у верхній третині балки Вермикулітової та на ділянках, що примикають до заповідника з півдня.

Виположені схили у центральній частині дослідних ділянок №1 в районі ставка і №2, місця підвищеної зволоженості займають лучно-степові угруповання довгокореневищних злаків, основою яких є формація пирію середнього, в якій содомінантами виступають стоколос безостий, костриця валіська і лучно-степове різнотрав’я.

Отримані і оброблені матеріли експедиційних досліджень нами передані у дирекцію заповідника «Кам’яні Могили» та Управління екології і природних ресурсів у Запорізької області з клопотанням про віднесення досліджуваних територій, площа яких близько 54 га, до об’єктів природно-заповідного фонду Запорізької області, враховуючи і той факт, що наша область є однією з найбільш антропогенно змінених областей України.

Таким чином, заповідник «Кам’яні Могили» – це гірська країна в мініатюрі, яка височіє серед південного степу, 200 га якої складені унікальними рожевими і сірими гранітами, і 200 га степової рослинності з ендемічними і рідкісними видами. Вони виглядають острівцем серед агроландшафтів і зазнають значних антропогенних впливів, таких як застосування добрив, пестицидів, меліоративних заходів тощо. В зв’язку з цим необхідно створити навколо заповідника охоронну зону, яка б захищала цінні природні комплекси від несприятливих впливів господарських територій, що прилягають до заповідника, а з іншого боку, доповнила б екосистеми невеличкого, можливо неповночленного, заповідника.

Ми вважаємо, що чотири ділянки, які ми досліджували протягом двох років цілком заслуговують на те, щоб бути включеними до території заповідника. Адже це добре збережені природні комплекси, які включають рідкісні та ендемічні види флори, які, в свою чергу, також потребують охорони від надмірного впливу людини.

Використані джерела



  1. Геоботанічне районування Української РСР. Барбарис А.І. – К., Наукова думка, 1977. -306с.

  2. Заповедники СССР. Заповедники Украины и Молдавии. – М., «Мысль», 1987 – с. 93-113.

  3. Определитель высших растений Украины. – К., Наукова думка, 1987. -548с.

  4. Тарасов В.В. Флора Дніпропетровської та Запорізької областей. Судинні рослини. Біолого - екологічна характеристика видів: Моногр. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. - 276с.

  5. Труды филиала Украинського степного природного заповедника «Каменные Могилы» (юбилейный сборник). – 1997, вып.1.- К.: Фитосоциоцентр, 1998.- 120 с.

  6. Флора УРСР в 12т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1936-1965. - Т.6

http://www.mandria.ua/sights/128.html , http://ru.wikipedia.org/wiki/Каменные_могилы http://rus.kraeved.dn.ua/index.php?id=4896&show
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка