Г. С. Сковороди



Сторінка3/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

В.В. КАПНІСТ — ЯСКРАВИЙ ПРЕДСТАВНИК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ



Баранова Каріна, учениця 10 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полтавського району Полтавської області

Керівник: Городчаніна О.О., вчитель світової літератури
Ім’я визначного російського письменника останньої тіретини XVIII століття Василя Васильовича Капніста менш відоме, ніж імена таких видатних представників літератури цього періоду, як Радищева, Державіна, Фонвізіна, Карамзіна.

Творчість Капніста — автора «Ябеди», «Оди на рабство», ряду чудових ліричних віршів — відіграла немалу і, безперечно, прогресивну роль в розвитку допушкінської літератури, а чимало творів і до цього часу зберігають ідейно-художню цінність і можуть викликати живу зацікавленість у всіх, кому дороге історичне минуле російського та українського народів, кому дорогі російська та українська література.

«Історія русів» — видатний історико-публіцистичний твір української національно-визвольної думки початку ХІХ століття, визначний «пам’ятник самооборони нації» Саме в «Історії русів» вперше пролунали історично необхідні слова про окрему, самостійну «націю малоросійську», про її славетну історію, рішуче відмінну від московської. Не випадково «Історією» зачитувався молодий Шевченко, її шанували Михайло Максимович, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Олександр Пушкін...

Найбільш інтригуючою є, безперечно, загадка авторства «Історії русів». Дослідники (О. Лазаревський, М. Возняк, Д.Дорошенко, С.Єфремов, О.Оглоблин) називали різноманітні прізвища: Григорія Полетики, його сина Василя, Олександра Безбородька... Крім цього, згадувались прізвища князя Миколи Рєпніна ( версія Драгоманова), козацького сотника Архипа Худорби. Пушкін свого часу вважав автором твору архієпископа Георгія Кониського.

Версія Тараса Дишканта — автором «Історії русів» був поет Василь Капніст — є цікавою і, безперечно, має право на існування.

Після погрому Запорозької Січі й всього українства в Російській імперії з’являється, як писав Михайло Грушевський, «надзвичайно талановитий» твір російською мовою — «Історія русів», як відзначають сучасні львівські історики, «Історія русів» мала величезний вплив на подальше формування ідеології українського національного руху. Автор цього гострого політичного трактату доклав чимало зусиль, щоб залишитися й до сьогодні невідомим. Досі невідомий точно час появи цього небуденного твору. Верхню межу можна прийняти, виходячи з повідомлень О. Кониського про те, що він бачив рукопис «Історії русів» на папері з водяними знаками 1809 року

У вступі і на початку твору таємничий автор досить завзято веде полеміку з невідомими польськими авторами (чи автором) щодо походження України й козацтва. Цим польським автором , цілком вірогідно, міг бути Тадеуш Чацький (1765 — 1813 рр.), уродженець Волині, польський вчений, діяч в галузі освіти. 1813 року він пише твір, який називається: «Про назву «Україна» і зародження козацтва». Значна частина польських і українських земель майже одночасно опинилася під владою Російської імперії. Але, як пише у своїй історії Н.Полонська-Василенко, 1807 року Олександр І відновив польську адміністрацію у Польщі, а шкільні справи були віддані під керівництво самих поляків і, зокрема, Т.Чацького. Звичайно, що нічого подібного українство в Російській імперії не мало.

Але для української шляхти в ці часи трапилася ще одна неприємність. Російська імперська геральдична канцелярія десь близько 1800 року піддала сумніву, що «тут (в Україні) могли бути «справжні дворяни». Прокотилася хвиля обурення й протестів серед української знаті, а активна її частина взялася збирати історичні документи, писати статті, дослідження про славні діяння своїх предків. Як пише сучасний історик О.Субтельний, це відбувалося в 1801 — 1808 роках. Очевидно, що тоді зацікавлення власною історією було масовим, якщо не поголовним явищем української знаті. Ймовірно, що завдяки цим двом тодішнім суспільним явищам і з’явився такий твір, як «Історія русів». Також очевидно, що антипольські настрої в українському середовищі найбільшого загострення набули після 1807 року. З цього випливає: є підстави гадати, що цей знаменитий твір був написаний у 1807 – 1809 роках. 1809 рік цікавий тим, що тоді минало 100 років від дня Полтавської битви, коли відбулася катастрофічна поразка всього тодішнього українства в Росії. Тому автора «Історії русів» цей столітній ювілей перемоги Росії своєрідно «надихав» закінчити книгу до цієї дати.

У ХХ столітті кілька десятків років свого життя український історик Олександр Оглоблин присвятив вивченню «Історії русів», досліджуючи життя чільних представників тодішньої української еліти, шукаючи серед них автора цього твору. Це, зокрема, відображено в його книгах «Люди старої України» і «Опанас Лобисевич», що вийшли у Мюнхені відповідно 1959, 1966 років. О.Оглоблин, зокрема, дійшов висновку, що «Історія русів» могла бути написана в середовищі Новгород-сіверського гуртка так званих автономістів. Хоча цілком можливо, що автор «Історії русів» спеціально надав своєму творові Новгород-сіверських «прикмет». Адже при викритті авторства імперська адміністрація зробила б все можливе, щоб різними способами піддати репресіям не тільки автора і його твір, але й весь його рід і близьких родичів і знайомих.

Тому автор «Історії русів» мав не тільки яскравий літературно-драматичний талант, але й досить велику сміливість, щоб випустити твір у світ. Найбільше цим двом причинам відповідає постать Василя Капніста (1757 — 1823 рр.). За сучасними дослідженнями, В.Капніст написав понад 1200 поетичних та драматичних творів.

Великий інтерес являють роботи В.Капніста в області вивчення незадовго до того відкритої і вперше опублікованої в 1800 році величної пам’ятки стародавньої російської літератури «Слова о полку Ігоревім». Письменник переклав цей твір на російську мову і зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження і українські особливості цього твору. Окрім своєї виключної художності, «Слово», безумовно, привабило Капніста своїм героїко-патріотичним духом, осудом егоїстичної міжусобної політики князів, в результаті якої руська земля опинилася відкритою ворогу,— «насилие поразило вольность»— так термінами сучасної йому громадянської лексики передає поет відповідне місце «Слова». І дана фразеологія не випадкова.

1809 рік у житті В.Капніста цікавий тим, що він починає працювати над перекладом на тодішню російську мову й писати коментарі, тлумачення до відомого твору «Слово о полку Ігоревім». Капніст працює над цим перекладом до 1813 року. Цікаво, що цей твір В.Капніста був опублікований лише 1950 року! Ще одна цікавинка з життя В.Капніста: із «Словом о полку Ігоревім» (чи його першим варіантом) він знайомиться ще 1787 року. Тоді імператриця Катерина ІІ подорожувала Україною, у Києві відвідала дім Василя Васильовича і за обідом запитала його, що він нині пише. В.Капніст сказав, що збирається перекладати «Слово о полку Ігоревім».

Як пише очевидець цього обіду, государиня схвально кивнула, а потім спохмурніла й промовила: «Пиши, братику, думай, але токмо без усіляких там малоросійських штучок. Росія мусить говорити російською, зображати історію теж слід уміючи, по державному... понєже ти піїт російський». Матінка-імператриця наша нічого більше не сказала й одразу ж пішла з обіду, через це Василь так засмутився, що занедужав назавтра й прохворів майже тиждень».

Чому тільки через самі слова імператриці, нібито звичайне побажання, наш герой прохворів майже тиждень, чому саме на цих словах своїх Катерина й закінчила обід у В. Капніста?

Вже тоді, за Катерини ІІ, ініційований, очевидно, нею, готувався проект «Слова о полку Ігоревім», яким мав винести на люди цей твір як давньоруську пам’ятку, епос. А оскільки Катерина ІІ побачила за цим обідом у В.Капніста, що стався «витік інформації», до того ж досить секретної, про цю державницьку фальшивку, а далі наближалася чергова російсько-турецька війна та інші події. Тож щоби не бути скомпрометованою, вона зупинила реалізацію цього проекту. А саме «Слово о полку Ігоревім», як відомо, з’явилося на світ лише в листопаді 1800 року.

Василь Капніст, закінчивши 1809 року чи трохи раніше працю над «Історією русів», того ж року взявся «вірнопіддано» опрацьовувати «Слово о полку Ігоревім», аби таким чином відвести від себе підозри тодішньої влади.

Отже, з усього сказаного випливає, що В.В. Капніст є символом боротьби за національну історію, національну культуру. Він був першим перекладачем на російську мову „Слова о полку Ігоревім”. Письменник мав яскравий літературно - драматичний талант та велику громадянську сміливість.
Хто вміє віночок вити — той вміє життя любити
Безбородова Катерина, учениця11 класу

Харківської гімназії №12 Харківської міської ради

Керівник Коваленко М.Л.
На українській землі вінок відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.

Термін «вінок» є збірним поняттям, майже в кожному етнографічному районі він мав іншу назву. Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце з ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я). Гуцулки носили вінкоподібне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі  пелюсток, а буковинки — коди — вінкоподібні прикраси.

Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ. Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка — символом кохання, ніжності та вірності; соняшник — відданості й вірності; волошки у віночку — символ людяності; ружа, мальва і півонію — символи віри, надії, любові; м’ята — оберег дитини та її здоров’я; материнка — символ материнської любові; лілея — дівочі чари, чистота, цнота, див’ясил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні — материнська відданість та любов; калина — краса та дівоча врода; хміль — гнучкість і розум; польовий дзвіночок — вдячність.

Щоб посилити захисну силу вінка поміж квітів вплітали зілля та листя: полину — «траву над травами», буркун зілля — символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба — символ сили. Але чи не найсильнішим оберегом вважають барвінок  — символ життя та безсмертя душі людської, оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність.

Влітку віночок сплітали з різних трав і квітів, восени — із золотавого та червоного листя, взимку — із штучних квітів. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка. Перед плетінням квіти «очищали». Категорично заборонялося вплітати «нечисте зілля» — папороть, вовчих ягоди, дурман та ін.. Хлопців під час плетіння поблизу не мало бути.

Вінки із штучних й воскових квітів плели, в основному, черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, від чого і назва — «київськи». Вони купувалися перед шлюбом як весільні. Штучні квіти у вінку  перевивалися зеленим барвінком. Подекуди побутував звичай вплітати пташине пір’я: пав’яче, куряче та з хвоста селезня. Але з яких би матеріалів плели вінок, він мав був бути невисоким і охайно прилягати до голови.

Цей витвір мистецтва був книгою душі дівчини: мовою квітів вона виражала свої почуття, стан душі, події, які відбувалися в житті.
ТАМ, ДЕ ЛУНАЄ ДАВНЯ ПІСНЯ, ДЕ МУДРОСТІ ЦВІТУТЬ САДИ…
Бєлік Анастасія, учениця 9-Б класу, Ткаченко Тетяна, учениця 11 класу

Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №67 Харківської міської ради Харківської області



Керівник: Павленко Ю.А., учитель української мови та літератури
Харків - центр наукового, духовного і культурного життя України.Захоплюючись творчістю та філософськими поглядами Г.С.Сковороди, автори вирішили дещо популяризувати постать великого філософа. Для цього вирішено було розробити екскурсійний маршрут по місту Харкову "Визначні місця Харкова, пов'язані з життям та діяльністю Г.С.Сковороди". Більшість школярів відвідують музей у селищі СковородинівкаЗолочівського району Харківської області, але не знають територій нашого міста, пов'язаних з життям та діяльністю філософа.Значення екскурсійного маршруту полягає в тому, що, подорожуючи запропонованим маршрутом, відвідувачі збагатять свої знання про життя і діяльність Г.С.Сковороди у місті Харкові. Побувають на мальовничій території Лисогір׳я, у тих місцях, де земля, промовляє до нас голосами великих предків, а душа поринає до висот Духу... Познайомляться з приміщеннями і закладами, де жив і працював філософ, ознайомляться з цікавими фактами з біографії мислителя, адже це постать неординарної людини. Людини, яка ще за життя стала легендою. Г.С.Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із тогочасними західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку, літературу. Йому судилася першість у багатьох аспектах вітчизняної культури. Він перший з українських інтелектуалів і митців здобув всесвітню славу. Став першим байкарем та поетом-ліриком у нашій літературі. Його просвітницька діяльність спричинила відкриття першого в Україні Харківського університету, а також сприяла взаємозближенню українського письменства і фольклору. Його філософські ідеї допомогли тисячам людей піднятися на вищий, духовний ступінь розвитку, відкинути марнотні спокуси "світу".Значення екскурсійного маршруту полягає в тому, що, подорожуючи запропонованим маршрутом, відвідувачі збагатять свої знання про життя і діяльність Г.С.Сковороди у місті Харкові. Побувають на мальовничій території Лисогір׳я, у тих місцях, де земля, промовляє до нас голосами великих предків, а душа поринає до висот Духу... Познайомляться з приміщеннями і закладами, де жив і працював філософ, ознайомляться з цікавими фактами з біографії мислителя, адже це постать неординарної людини. Людини, яка ще за життя стала легендою. Г.С.Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із тогочасними західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку, літературу. Йому судилася першість у багатьох аспектах вітчизняної культури. Він перший з українських інтелектуалів і митців здобув всесвітню славу. Став першим байкарем та поетом-ліриком у нашій літературі. Його просвітницька діяльність спричинила відкриття першого в Україні Харківського університету, а також сприяла взаємозближенню українського письменства і фольклору. Його філософські ідеї допомогли тисячам людей піднятися на вищий, духовний ступінь розвитку, відкинути марнотні спокуси "світу". Г.С.Сковорода належить до тих мислителів, вчення яких перебуває у повній гармонії з їхнім життям.

Мета тазавдання екскурсії: виховання любові й поваги до своєї малої батьківщини; розширення кругозору екскурсантів щодо перебування Г.С.Сковороди у нашому місті; одержання додаткових знань про життєвий шлях великого філософа, ознайомлення з цікавими фактами з біографії мислителя. Досягти мети шляхом розповіді та наочного показу видатних місць Харкова, пов’язаних з життям та діяльністю Г.С.Сковороди.

Тривалість маршруту – одноденна екскурсія (3 год.)

Це оптимальний час, за який екскурсанти сприймуть інформацію і не будуть перевантажені великою кількістю сприйнятих об’єктів.

Довжина маршруту - 20 км.

Кількість зупинок - 4 шт.

Кількість екскурсійних об’єктів - 8 шт.

Шкільний музей (на зупинці №1)

Криниця Сковороди (на зупинці №2)

Сквер біля криниці Сковороди (на зупинці №2)

Пам'ятник Г.С.Сковороді вул. Університетська, 8 (автор Іван Петрович Кавалерідзе (1887-1978рр.) (на зупинці №3)

Територія Харківської Духовної семінарії (на зупинці №3)

Пам’ятник Г.С.Сковороді біля ХНПУ ім.. Сковороди на вул.. Блюхера, 2 (автор Сейфаддін Алі оглиГурбанов (1962 р.н.) (зупинка №4)

Музей-кімната Сковороди в ХНПУ (на зупинці №4)

Вид транспорту: маршрутне таксі та метро. Перевага цього виду транспорту у вартості проїзду та швидкості переміщення містом незалежно від погодних умов.

Сезонність проведення екскурсії: будь-яка пора року.

Вартість екскурсії – 15 грн./чол.

Кількість учасників – 10-15 чол.

Вік екскурсантів – від 12 років

Зупинка 1. Музей у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №67 (вул. Ленінградська, 27)

Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №67 - одна з найстаріших шкіл міста Харкова. Їй виповнилось 139 років. Заснована вона 1874 року як перше міське початкове училище №33, пізніше - це земська школа, потім - ФЗС №66 (фабрично-заводська семирічка), згодом - залізнична школа №3 і нарешті - ХЗОШ І-ІІІ ступенів №67. Зараз ми знаходимось у шкільному музеї, який було засновано 1999 року. У музеї розміщено інформацію за 12 розділами, один із яких - "Г.С.Сковорода та Лисогір׳я". Тут ви можете ознайомитись з документами на дозвіл насадження дерев біля криниці Г.С.Сковороди. Неподалік нашої школи розташована вулицяЧистоклетівська, де і знаходиться криницяГ.С.Сковородита сквер.

Вирушаємо пішки до наступної зупинки ( 100 м /5-7 хв.)

Зупинка 2. Криниця Г.С.Сковороди та сквер на Лисогір׳ї (вул. Чистоклетівська)

Є в Україні місця, де земля, здається, промовляє до нас голосами великих предків, а душа поринає до висот Духу... Мальовнича територія Лисогір׳я, що знаходиться у Ленінському районі міста Харкова на вулиці Чистоклетівській, - це один із священних куточків рідної землі, бо саме тут певний період часу жив Григорій Сковорода.

1759 року Григорія Савича було запрошено до Харківського колегіуму на посаду викладача поетики та інших гуманітарних дисциплін. Оселився Г.С.Сковорода під Лисою Горою у хаті-мазанці. Поблизу цієї хати ще з тих часів викопали криницю. Місцеві мешканці говорять, ніби Григорій Савич указав те місце, де можна копати, і тоді неодмінно натраплять на підземні води. З далекого ХVІІІ століття будинок, у якому мешкав філософ, проіснував до середини ХХ століття. Зараз існує лише криниця з чистою джерельною водою.

Для увіковічення пам'яті про видатного філософа навесні 2003 року наша школа №67 разом з харківським міським товариством греків "Геліос" звернулася до Ленінської районної Ради з проханням дозволити посадити дерева навпроти криниці Сковороди. Отримали дозвіл з районної Ради та пропозицію архітектора М.Л.Черняка з благоустрою території і разом із представниками Краснокутської дослідної станції посадили дерева. На церемонії деревонасадження були присутні відомі харків'янам люди: доктор фізико-математичних наук, професор науково-дослідного інституту фізики низьких температур НАН України, нащадок родин Бекетових і Алчевських - Федір Семенович Роффе-Бекетов, студентка ІІІ курсу факультету психології Лідія Остапівна Каразіна, науковий консультант Грама Віктор Микитович та співробітник Краснокутської дослідної станції Шевченко Людмила Федорівна, члени грецького товариства "Геліос" та багато інших. Тоді ж після деревонасадження районним керівництвом було оновлено криницю.

Вирушаємо до наступної зупинки. За відсутності власного транспорту від криниці зручно добиратися маршрутним таксі №61 до метро «Центральний ринок» вихід на станції метро «Історичний музей».

Зупинка 3. Колишній Харківський колегіум на вулиці Університетській, 8 (зараз Харківська Духовна семінарія)

Екскурсію на цій зупинці починаємо на терасному узвозі біля пам'ятника Г.С.Сковороді. Автор цього пам'ятника Іван Петрович Кавалерідзе (1887-1978рр.)Далі простуємодо будівлі колишнього колегіуму.1992 року на місці колишнього колегіуму було встановлено пам'ятний знак Г.С.Сковороді.

І ця територія Харкова теж пов'язана з життям Григорія Савича.

Ми знаходимось на місціколишнього колегіуму. Цей навчальний заклад був заснований 1722 року у Бєлгороді як архієрейська школа, переведений до Харкова 1725 року і розташований на території Свято-Покровського монастиря. Статус колегіуму отримав 1734 року. В ньому могли навчатися діти різних соціальних станів, крім кріпаків. Хоч керівництво і викладання було в руках духівництва, колегіум давав також світську освіту і мав великий вплив на культурне життя Слобідської України. Авторитет колегіуму як навчального і наукового центру створив сприятливі умови для заснування Харківського університету в 1805 році. Після цього його було реорганізовано в духовну семінарію. Найперша будівля у 1890 році була знесена через неміцність конструкції. За часів радянської влади у будівлі розміщувався військкомат Дзержинського району.У 2000 році Владика Никодим повернув цю будівлю духовній семінарії.

З 1759 по 1769 роки з перервами Григорій Сковорода працював у Харківському колегіумі, викладаючи поетику, грецьку мову, синтаксис та катехізис. Упродовж десяти років його тричі звільняли з роботи і тричі запрошували знову, оскільки не могли не цінити в цій непокірній людині розум і глибокі знання. Яскравим свідченням сумління, педагогічного таланту Г.С.Сковороди лишилась надзвичайно тонка система оцінювання учнів. У її основі - психологія сприймання (несприймання), бажання (небажання) учитися ("усе сприймає тільки чисте серце"). Викладаючи давньогрецьку, риторику та піїтику в Харківському колегіумі, Сковорода так оцінював учнів: "весьмаостр", "зверокострой", "гораздопонят", "оченьпонят", "понят", "кажется, понят", " не оченьпонят", "непонят", "весьманепонят", "кажется, негоден", "не годен", "самаянегодница", "туповат", "туп", "очень туп", "самаябестолковица" (цю останню виставив сину Харківського писаря О.Кондратовича).

У колегіумі Григорій Савич познайомився з Михайлом Ковалинським, який став його найкращим учнем та другом. У листах до Михайла вчитель турбується про його духовне зростання, необхідність боротьби з пристрастями, про ідеал Христової бідності, фізичне здоров'я (як лікувати хвороби та які харчі вживати), виховує в ньому любов до природи і знань, оспівує дружбу. У 1766 році він склав для своїх учнів підручник із питань моралі "Начальнаядверь ко християнському добронравію", але церковники були обурені світським духом цієї праці, як наслідок - критики зводили на нього наклепи і лихословили.

1769 року Г.С.Сковороду звинувачують у підриві основ церкви й держави і остаточно звільняють з колегіуму. З цього часу він стає мандрівним філософом, подорожуючи Україною по містах і селах Харківщини.

Вирушаємо до наступної зупинки на метро зі станції «Історичний музей» до станції «Студентська».

Зупинка 4. Метро «Студентська» ХНПУ імені Г.С.Сковороди на вулиці Блюхера, 2

Історіяпедагогічногоуніверситетубере початок 1803 року, а 1 вересня 1811 року він прийняв перших студентів ЙоговідкриттюсприялапросвітницькадіяльністьВ.Каразіна, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського та інших. Навчальний заклад став альма-матір'ю для багатьохдесятківвідомихнауковців, письменників, діячівкультури та спорту і простихучителів, бовиконуєдвоєдинезавдання - даєсвоїмвихованцямглибокізнання і виховуєнеординарнуособистість.

Понад 190 років (спочатку - інститут, а з 1994 року - університет) здійснюєпідготовкувисококваліфікованихспеціалістів. Сьогодніуніверситет - провіднийвищийпедагогічний заклад в Україні з розгалуженою структурою науково-навчального комплексу. До неївходять: 47 закладівосвіти (школи, коледжі, ліцеї, гімназії), 8 інститутів (мовсвіту, економіки і права, післядипломноїосвіти, мистецтв, початковоїосвіти та психології, природознавства та математики, Українськогокозацтва, науково-досліднийінститутпедагогіки і психології), у складіяких 17 факультетів. Навчально-виховнийпроцесздійснюють 60 кафедр, на якихпрацюютьпонад 700 професорів і викладачів. Працює аспірантура з 34 та докторантури з 22 спеціальностей.

Це один із найстаріших вузів України, університет має великий педагогічний і науковий досвід, цікаву історію і самобутні традиції. 2 лютого 1945 року університету (тоді ще інституту) було присвоєно ім'я Г.С.Сковороди.

У 1991 році адміністрація, викладачі, співробітники та студенти на добровільні кошти на території вузу встановили пам'ятникГ.С.Сковороді.Скульптор Ігор Павлович Ястребов (1931 р.н.). 27 вересня 2012 року на цьому ж місці встановлено новий пам’ятник Г.С.Сковороді скульптор СейфаддінГурбанов (1962 р.н.), а попередній пам’ятник ректор університету Прокопенко І.Ф. передав до Національного літературно-меморіального музею Сковороди с. СковородинівкаЗолочівського району.Колектив закарбував не тільки велику любов і повагу до філософа, але й створив символ педагогічної науки, майстерності, самовдосконаленості, високих здобутків Слобожанських освітян.

А ще в університеті знаходиться кімната кімната-музей, де зберігається багато інформації про Г.С.Сковороду (вул. Блюхера, 2). Завідуюча кімнатою-музеєм - Мосцевая Алла Павлівна. В університетському музеї студенти мають змогу ознайомитися ближче з життям і творчістю великого мислителя. Зайдемо і ми до кімнати-музею.

У своїй роботі (екскурсійному маршруті "Визначні місця Харкова, пов'язані з життям та діяльністю Г.С.Сковороди") ми висвітлили період життя філософа, який пов'язаний з Харковом.

У даний час за розробленим маршрутом проводяться екскурсії для школярів та гостей Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №67.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка