Г. С. Сковороди



Сторінка31/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   44

ЛЮДИНА І ПРИРОДА – ЄДИНИЙ ОРГАНІЗМ
Попович Анастасія, учениця 6 класу Токарівської ЗОШ I-II ступенів

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Мешкова О.Б.
Наші пращури вважали нашу землю за живу істоту – вона народжує зі свого материнського лона, п'є дощову воду, судомно здригається при землетрусах, засинаючи взимку і пробуджується з приходом весни. А також вони зрівнювали широкі простори суші з велетенським тілом, в твердих скелях і камінні бачили її кістки, у воді – кров, в корінні дерев – жили, а в траві та рослинах – волосся. В народних казках щітка, кинута героєм при втечі від ворожих переслідувачів, перевтілювалась в ліс – із кожної волосинки виростало дерево.

Людина, яка побачила рослину, може відчути потрібна вона їй чи ні. Навіть по зовнішньому вигляду можна здогадатися про значення цієї рослини, треба тільки навчитися мислити.

Сама взаємодія людини і природи відбувається за принципом подібності, аналогії, резонансу. Прості люди завжди це примічали і зрівнювали хлопця з дубочком, дівчину з калиною, жінку з голубкою…

Розглянемо це на прикладі рослинного царства.

Стовбур дерева асоціювався з волею, хребтом людини, її вміння вистояти в різних ситуаціях, не зігнутися перед лавиною невдач. Його можна порівняти з кістками людини. Пам'ятаєте, як говорять в народі: «стрункий, і високий, як тополя», «міцний, кремезний, як дуб», «гнучкий, як ліщина», «в'ється, як хміль, але безхребетний, тому йому завжди потрібна опора»?

Гілки дерев асоціюються з вмінням розростатися в просторі, допоможуть людині навчитися «гілкуватися» в цьому житті, розширити свою справу, свої ідеї.

Розкидисте, розлоге дерево – клен, каштан, яблуня – відображає образ розширення, спілкування, розповсюдження, широти душі.

Пірамідальне дерево – кипарис – дає можливість не розпорошуватися на другорядні справи, а йти до головної мети.

Дерева з нахиленим до землі звисаючим гіллям, як у верби, передають людині гнучкість, можливість йти на компроміс.

Листя рослин – це як розмова, вміння спілкуватися, працювати в колективі. Якщо вітерець дме, листя шепоче і розмовляє між собою. Існує безліч форм листя – з зазубринами, кругле, серцевидне, з загостреними кінцями. Такі ж різноманітні бувають і розмови – сердечні, різкі, лагідні…

Квіти рослин допоможуть тому, кому потрібно «розквітнути» в житті, сприяють розвитку справ і талантів. Тому і обсаджував народ квітами свої подвір'я. Це завжди було показником благополуччя в родині, ладу та гармонії в сім'ї.

Якщо людині подобаються рослини, де розцвітає одна велика квітка (троянда, лілія, мак), то для неї в цей час важливе питання, яке стосується її особистого «Я», його розквіту. Якщо бузок, акація, черемуха, де багато квіточок, то його цікавлять справи багатьох людей, він опікується ними.

Також важливий колір квітів. Так, якщо потрібно щось в житті активізувати, подобаються червоні квіти – маки, троянди. Якщо бракує ніжності, чистоти у відносинах – білі квіти (нарциси, конвалії). Якщо бракує сил для вирішення якихось питань – подобаються жовті квіти, які володіють життєдайною енергією сонця. Зелений колір дає енергію зростання, голубий нагадує небо, бузкові квіти подобаються тим, хто прагне духовного росту.

Кора дерев нагадує шкіру людини. Якщо вона пошкоджена, то і людина відчуває себе незахищеною.

Плоди допоможуть тому, хто прагне досягти в житті якихось результатів своєї праці.

Сік рослин відповідає крові людини.

Зерна рослин – це запас життєвої енергії, інформації про материнську рослину і можливість успадкування її основних ознак.

Коріння допомагає зануритися в «корінь» проблеми, докопатися до первинного початку всього.

Людина і природа – єдиний організм. Завжди треба звертати увагу, що зростає біля нас. Якщо рослини хворі, покручені, не дають плодів, то це говорить про проблеми в домі. Якщо довкола все буйно цвіте, значить у господарів дома гармонія, лад і порядок.

Всім рослинам потрібно віддячувати, милуватися ними. Зелійниці в нашому селі, перш ніж зірвати рослину, вклоняються їй, дякують, просять дозволу зірвати. І тоді вона обов'язково допоможе всім.

Люди знали і вірили, що рослини можуть охороняти їх від біди, нещастя та хвороб, приносили в дім і користувалися ними. Такий життєвий уклад забезпечував сім'ям здоров'я і благополуччя за багато віків до появи всього штучного. Цей потяг людини до природи вічний і стане для неї спасінням.
Культові комплекси басейну Сіверського Дінця скіфського часу
Потоцький Олексій, учень 11класу Харківської ЗОШ №56

Харківської міської ради Харківської області, вихованець гуртка «Юні археологи»

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівник: Беліменко А.О., керівник гуртка «юні археологи»

К.З. «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради
Основною темою дослідження є розглядання такого явища як утворення культових комплексів, їх експлуатація та знахідки культових хлібців і моделей зерен біля них. Всього на території басейну ріки Сіверський Донець були досліджені два культових комплекси: Караван та Горіховий Гай. Вони мають майже однакову структуру, схожий набір знахідок. Представлені зольниками з жертовним олтарем на кожному. Біля кожного з них були знайдені глиняні хлібці і моделі зерен. Хлібці та моделі зерен - є най розповсюдженими глиняними культовими предметами. Імовірно, що хлібці ототожнювали справжній хліб. Моделі зерен зображували якусь певну рослинну культуру. Подібні предмети рідко зустрічаються саме на городищах, а частіше біля них чи на селищах. Хлібці іноді знаходять з моделями зерен у одній ямі. Виглядають хлібці як глиняний диск у діаметрі 1.5 – 4см, іноді з відбитками зерен або пальцевим вдавленням з одного боку. Моделі зерен мають дуже реалістичну форму, завдяки цьому в них можна розпізнати певну культуру, розмірами близько 1-2 см. Вони є повсюдно та займають важливе місце у магічних обрядах населелення Сіверськодонецького регіону скіфського часу. Основною проблемою є відсутність повномасштабного дослідження питання щодо культових комплексів скіфського часу басейну Сіверського Дінця.

Хлібці були знайдені на багатьох городищах. Основна кількість була знайдена на городищі Караван разом із моделями зерен у 50-х роках в експедиціях під керівництвом Б.А.Шрамко(1 с 179). Також у Горіховому Гаю-2(2,с 1-7), на Циркуновському (3. с 1-12; 4, с 2) та Люботинському городищах(5, с 56). Хлібці відігравали важливу роль у релігійних обрядах скіфів. Нерідко хлібці знаходять разом в одній ямі. Отже можна сказати ,що вони виконували якусь спеціальну функцію.

До глиняного тіста хлібців домішували муку з зерен вирощуваємих рослин. Про це свідчать відбитки зерен та соломи на глині. Для хлібців використовували глину, яку дуже ретельно розмішували та позбавляли різних інородних предметів. Також тісто дуже добре відмучено і зроблено без додавання піску. Глина з якої ліпили всі культові предмети дуже відрізнялася від тієї, з якої робили прясла, миски, горшки. На деяких хлібцях зустрічаються пальцево-ногтьові вдавлення у центрі. Це підтверджує припущення, що хлібці грали роль зображення сонця, бо одним з поширених солярних знаків є круг з крапкою у центрі. На деяких залишилися некрізні отвори, скоріш за все, від соломи. Тобто, у хлібець встромляли декілька соломинок, можливо з колосками, і відправляли на обпалювання. Це означає що кожному різновиду хлібців, була відділена своя обрядова функція.

Хлібці відігравали у обрядах жертвоприношення велику роль. Завдяки ретельному дослідженню цих вотивних предметів, можна сказати які зернові культури використовували люди у той час. Наприклад серед знахідок моделей зерен були такі, які чітко зображували певну культуру. Серед усіх моделей виділили культури: пшениці, жита, проса, ячменя, гороха, нута, вигни, чуфи. Тобто стало відомо які рослинні культури були виведені на той час.


Джерела

  1. Шрамко Б.А., Следы земледельческого культа., 1957.

  2. Грєчко Д.С., Результати розкопок на зольнику Горіховий Гай., 2005.

  3. Грєчко Д.С., Результати розкопок Циркуновського городища. 2005.

  4. Пєляшенко К.Ю., Результати польового сезону 2009 р.

  5. Шрамко Б.А., Розкопки на городищі біля с.Люботин.1998 р.

  6. Шрамко Б.А. Люботинское городище//Люботинское городище – Х., 1998.

  7. Зарицкий И.А. Заметка о древностях Харьковской губ., Богодуховского у., слободы Лихачевки. Харьковский сборник, вып. 2, Харьков 1888.

  8. Петров В. И. Харчові рештки з Пастирського городища. Археологія т. ІІ Київ. 1948.



Здорова душа- щасливе буття
Прокопенко Вікторія, учениця 11класу Куп’янського НВК № 2

Куп’янської міської ради Харківської області



Керівник: Мороз Т. С., учитель української мови та літератури
Коли у душі людини відсутня гармонія, її можна вважати неідеальною. Ми народжуємося на світ, маючи власне тіло, подароване природою,протягом життя воно змінюється - росте, набирає сил і соків, а потім старіє, слабшає . Людина - найпрекрасніший витвір Бога. А душа - це той дар, який кожен з нас мусить виплекати й поливати, щоб не зів’яла з часом, як тіло . «Складність полягає у тому, що людина часто живе в дисгармонійному світі, який постійно руйнує її духовні здобутки - ось чому вона приречена на дисгармонію та душевні муки. Складність також у тому, що вічні моральні приписи втратили силу, через що людині часто лишається одне:ізольованість від світу, втеча у мікросвіт, де вона сяк-так ще здолає втримати ті вічні моральні цінності».

Для того, щоб адаптуватися у суспільстві, треба всього-на-всього самовдосконалюватися, але робити це так, як роблять хамелеони: міняти забарвлення(тобто якось намагатись послаблювати принципи)відповідно до обставин. Ідеальний шлях указав Григорій Савич Сковорода: знайти своє місце в житті, до якого маєш природженість, пильно стежити і керувати за своїми вчинками, пізнавати своє добро і зло, задовольнятися тим, що маєш, шукати щастя не поза собою, а у собі. Прагнення краси і любові - ось чинники гармонії особистості. Історія має багато прикладів видатнихлюдей, які вражають величчю своїх думок та вчинків. Одним із них є Сковорода - видатний філософ, письменник-просвітитель, поет. «Його іноді схильні вважати переважно моралістом».

Як творчу особистість, Григорія Савича цікавили роздуми про щастя людини, шляхи його досягнення й сенс людського буття . Ними сповнена вся його творчість, але найвиразніше репрезентовані вони у філософському трактаті «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира», у байках, а також латиномовнихвіршах . Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі і протистоять злу, вона має в собі від природи . Треба лиш все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.

Видатний український просвітитель цінував відвертість, скромність, свободу. Часто він повторював, що щастя - у пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей .

Глибокими ідеями сповнені філософські твори Сковороди, зокрема «Етика», «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті». У цих творах стверджується те, що людина, яка створює матеріальні та духовні цінності, від природи має право на щастя. «Для цього не треба їздити за моря,колінкувата перед сильними світу сього: щастя завжди і всюди з тобою», - пише Сковорода. Філософія Григорія Савича мала практичне спрямування. Вона вчила людей жити щасливо - в цьому і є сенс життя. Щастя це досягалося саме завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою. Улюблена справа - обов’язкова його умова. Митець займається спрощенням, поєднанням та поясненням цілої низки глобальних питань людського буття, що приводить філософію Сковороди до рівня досконалості.

Він говорить про необхідність поділу всього сущого в світі на дві половини: темне і світле, добро і зло, користуючись при цьому методом контрасту. Внутрішній світ людини, її мікрокосмос, письменник ділить на

духовний та матеріальний початок, причому зазначає необхідність піднесення саме духовного начала свідомості людини як гаранту її щастя.

Сковороду знають у Європі як філософа- просвітителя, ідеї якого мали багато спільного з ідеями великих французьких мислителів Руссо, Вольтера, Дідро, але надихає митця Біблія, тому християнська мораль людяності й гуманізму ніби пронизує наскрізь його творчість.

Отож, людинолюбство й прагнення добра і краси - це не привілеї великих постатей, а спосіб зберегти духовність особистості, це можливість стати довершеним шедевром Природи, виплекати у собі якості Людини, для якої Душа -- сад, який цвіте яскраво та пахне райськими квітами. Григорій Савич Сковорода своїми думками, вчинками, творами пропагував істину: людина народжується, щоб бути щасливою, а сенс життя її - бути морально гідною й чесною.
РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ ЕРІХА ФРОММА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Прочай Мирослава, учениця І курсу класу іноземної філології

Ніжинського обласного педагогічного ліцею Чернігівської обласної ради

Керівник: Бутурлим Т. І., учитель української мови та літератури
Проблема гуманізації суспільних відносин є однією з центральних в історії розвитку філософської думки. Представником радикальної гуманістичної філософії першої половини ХХ ст. був Еріх Фромм, який синтезував психоаналітичні, екзистенціальні та марксистські ідеї. Творча спадщина мислителя є об'єктом дослідження В. Добренькова, П. Гуревича, В. Лейбіна, Г. Уелльса, Є. Телятникової, Г. Титаренка та ін. Проте питання особливостей застосування філософських поглядів Е. Фромма в українській літературі залишається невивченим.

Мислитель сконструював новий тип особистості, що вміє любити й зорієнтований на модус «буття», а не «володіння», намагається бути продуктивним, життєрадісним, доброзичливим, небайдужим до інших. Функція нового суспільства – «сприяти виникненню нової людини, структурі характеру якої будуть властиві такі якості: готовність відмовитись від усіх форм володіння; відчуття себе на своєму місці в сфері свого буття; визнання всебічного розвитку людини та її близьких вищою метою життя; відчуття свого єднання з життям, відмова від підкорення будь-кому і будь-кого, від експлуатації, руйнування та виснаження природи, прагнення зрозуміти природу, жити в гармонії з нею» [1].

Ідеї Е. Фромма мають місце в українській літературі, починаючи з давньої і закінчуючи сьогоденням.

Так, творчість філософа суголосна з працями Г. Сковороди, зокрема теза «Володіння і буття як два способи життєдіяльності індивіда» Е. Фромма близька за змістом до «Пісні 9-ї» Г. Сковороди, а теза «Буття – це реальність існування того, хто і що ми є, внутрішня активність, єдність особистості з реальним світом, ефективне використання її здібностей» співзвучна з його трактатом «Наркисс. Розглагол о том: узнай себя» («Если хощем измерить небо, землю и море, должны, во-первых, измерить самых себя»). Зміряти себе – значить пізнати своє ставлення до навколишнього світу, сприймати його і розумом, і почуттями.

Думка «Людина – ніщо, якщо нічого немає» простежується у творчості українського байкаря Л. Глібова. В образі ягняти він зобразив беззахисну, бідну людину кріпака, із яким можна зробити все, що завгодно («Що ти за птиця? Ти ягня! Як смієш ти мене питати? Він Вовк, він пан… йому не слід…» («Вовк та ягня»)).

Інша теза Е. Фромма «Природа наділила людину біологічно обумовленими прагненнями, розвиток особистості служить реакцією на задоволення або фрустрацію цих прагнень» знайшла своє відображення в образі Миколи Джері з однойменного твору І. Нечуя-Левицького. Микола прагнув до задоволення простих людських потреб (мати достаток, створити сім’ю), але стає жертвою експлуататорського ладу. Також Олена («Людина» О. Кобилянської), яка прагнене досягти незалежності, ґендерної гармонії, духовно помирає в умовах патріархатного суспільства.

Поведінка Докії («Каторжна» Б. Грінченка) відповідає тезі філософа про те, що людина є «закритою системою, річчю в собі»: «І так вона жила собі відлюдьком з своєю журбою, з своєю мукою, а іноді і останніми часами дуже часто із бажанням помститися...». Особистість, що перебуває в екзистенційному вакуумі, агресивна, відчужена від соціуму, здатна проявити в поведінці ознаки девіантності. Таким типом є і головний герой новели І. Франка «Сойчине крило», який страждає через неможливість віднайти власне місце у світі без коханої Марії, хоча й намагається обдурити себе («Де ти, отзовися! Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом! Нехай його подих донесе хвилю дійсного, широкого, многостраждущого життя в моє слимакове, паперове та негідне існування! Може, й я прокинуся, і я стрясу з себе ті пута, і рвонуся до нового життя!»).

«Людина повинна бути самим собою, розвивати властиві йому якості, а не прагнути до корисливості, непомірних прагнень», уважав Е. Фромм. Так, Герасим Калитка («Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Пузир («Хазяїн» І. Карпенка-Карого), Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого) стали жертвами надмірної пристрасті до збагачення. Головний герой поеми І. Франка «Мойсей», навпаки, ставить особистісні інтереси нижче громадянських, загальнолюдських.

«Володіти – прагнення зробити щось об’єктом володіння». Так, Стальський («Перехресні стежки» І. Франка) ставився до дружини як до речі, контролював її дії, почуття, думки. Реґіна, тривалий час перебуваючи у статусі жертви ґендерного насильства, дійсно, перетворилася на пасивний об’єктом володіння. А коли конфлікт досяг свого апогею, у сім’ї було здійснено вбивство та самогубство.

Основний зміст ідеї Е. Фромма «Існує патріархальний і матріархальний принципи організації життя людей, авторитарна і гуманістична свідомість, експлуататорський і рецептивний типи характеру, екзистенціальне й історичне існування людини» простежується в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Жіночий світ вищезазначеного твору, зокрема Маруся та Мотря, презентує спробу встановити матріархат шляхом руйнування усталених патріархатних традицій, відходу від основних законів сімейної гармонії.



«Незадоволення бажань особистості не робить її щасливою», зазначав Е. Фромм. Так, одружившись із Миколою-нелюбом, Анна не реалізувала давню мрію про щасливу сім’ю з Михайлом. Звідси її апатія до чоловіка, відраза, приниження, подружня зрада.

Тези філософа «Справжньою цінністю людини є здатність до любові, що служить критерієм буття і дає відповідь на проблему людського існування», «Любов – процес самооновлення, самозбагачення» простежуються в новелі Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном», романі Івана Багряного «Тигролови», повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» та ін. Кохання допомагає андрогінним персонажам пізнати себе, доповнити один одного, реалізуватися, віднайти сенс життя. Гармонійні ґендерні психотипи демонструють зразок для наслідування, зокрема ефективно розв’язують ґендерні конфлікти, будують діалог на засадах толерантності, розв’язують життєві ситуації спільними зусиллями («Елементи любові: давати, турбуватися, відповідати, поважати, знати», «Любов – мистецтво, якому треба вчитися»)



«Свобода – це свобода рости й розвиватися відповідно до законів людського існування». Дійсно, тільки вільна людина може рости й розвиватися, якнайповніше розкритися й принести користь суспільству. Ця теза має місце в романі Івана Багряного «Тигролови». Григорій Многогрішний не змиряється зі статусом в’язня, жертви тоталітарного режиму, оскільки головною цінністю вважає свободу.

«Активність – результативна поведінка», тобто, на думку Е.Фромма, будь-які дії особистості, конструктивні чи деструктивні, супроводжуються наслідками. Так, гіперактивність Чіпки («Хіба ревуть води, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика) щодо прагнення встановити справедливість та помститись кривдникам виражається в девіантних формах поведінки; активна громадська позиція Лавріна («Україна в огні» О. Довженка) допомогла в певній мірі захистити селян від жорстокості фашистів.

Отже, філософські ідеї Е. Фромма не втрачають своєї значимості й у ХХІ ст. Митці художнього слова актуалізують підняті мислителем проблеми в поетичних, прозових і драматичних творах.

Література

1. Литвин І.-Р.П. Обґрунтування Еріхом Фроммом концепції радикального гуманізму [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/intelekt/2010_8/Litvin.pdf. – Назва з екрану.

2. Телятникова Э.М. Радикальный гуманизм Эриха Фромма и его подход к

проблеме деструктивности / Э.М. Телятникова // Социологические исследования. – 1992. – № 6. – С. 113120.

3. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм; перевод с англ. – М.: Прогресс,

1990. – 270 с.

4. Фромм Э. «Иметь» или «быть» / Э. Фромм; перевод с нем. Э. Телятниковой. – М.: ACT Москва, 2008. – 314 с.

5. Фромм Э. Искусство любви: исследование природы любви / Э. Фромм.; перевод с англ. – Минск: Полифакт, 1990. – 80 с.


ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Прутян Юлія, вихованка гуртка «Євроклуб», КЗ «Центр дитячої та юнацької творчості №6

Харківської міської ради» Харківської області

Керівник: Нікітчук Л. А., керівник гуртка – методист
В людській історії настало третє тисячоліття. Яким буде для нас 21-ше століття? Особливо це хвилює нас тому, що в цьому столітті будемо жити ми, сьогоднішні діти. Наскільки ми готові до майбутнього життя? Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою та повинніжити внеподільномусвіті. Визнаючи спільність культурного багатства людства, поважаючи загальнолюдські цінності. У сучасному світі відбуваються радикальні політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні й інші зміни.Людство зіткнулося з цілим рядом небачених раніше глобальних проблем.Образ сучасності був би не повним без звернення до її нової історичної визначеності – глобалізації. Саме на фоні розвитку негативних практичних наслідків глобалізації, які виявляються у зростанні протестних феноменів - міжнародного антиглобалістського руху, політичного тероризму,тощо, зростає актуальність цієї проблеми. для котрої не існує готових рішень.

Глобалізаційні процеси в їх складному комплексі складають багатовимірну проблему, яка перевершує можливості пошуку рішення в рамках якої-небудь однієї дисципліни, а вимагає глибокого філософського аналізу.Тому що, філософія - загальна теорія світу і людини в ньому, вона відіграє особливу роль у формуванні світогляду людини. Аналіз різних компонентів людини неможливий поза розумінням його соціальної сутності, що і є предметом особливої галузі філософського знання - соціальної філософії. Якщо предметом загальної філософії є взаємодія таких складових як людина й світ, то предметом соціальної філософії є проблеми співвідношення людини та соціального світу (суспільства).

В останні десятиліття розвиток суспільства відбувається у руслі загальносвітового інтеграційного процесу, в якому спостерігається інтенсивне змішування різних етносів і етнічних культур, тому в глобалізованому соціумі людина постійно перебуває на рубежі культур, взаємодія з якими вимагає від нього діалогічності, розуміння, поваги до культурної ідентичності інших людей.

Поняття «глобальний» визначає предмет або явище, які належать до території всієї земної кулі, що охоплюють всю земну кулю, тобто мають всесвітній характер. У той же час глобальність будь-якої проблеми необхідно розуміти не в кількісному, а в якісному вимірі.Комплексний підхід к глобалізації являє собою комплексне геополітичне, геоекономічне, геокультурний явище, яке має потужний ефект на всі сторони життєдіяльності спільнот. Єдності в трактуванні глобалізації, треба сказати, немає. Думки тут не тільки множаться, а й поляризуються.. Це звичайний засіб виявлення та загострення дійсно нової проблеми. Глобалізація - двоєдиний процес перетворення загального в особливе і особливого у загальне. Глобальність тому й глобальна, що вона не протистоїть, а захоплює і охоплює.Глобалізація -процесвсесвітньоїекономічної, політичної, культурної та релігійноїінтеграції тауніфікації.Один з найпоширеніших і, безсумнівно, вдалих його образів - всесвітня павутина (Інтернет). Від нього, на наш погляд, можна відштовхуватися і в пошуку загальної структури глобалізації.

Ідея єдності людської долі та історії з усією визначеністю прозвучала вже в античній філософії. Наприкінці ХХ століття людська цивілізація вступає в якісно новий стан, одним з найважливіших показників якого є виникнення глобальних проблем. Глобальні проблеми поставили людство перед необхідністю змінити себе. Зараз необхідно виробити таку глобальну систему ціннісних орієнтацій, яка була б прийнята всім населенням планети. Кожна історична епоха, кожен етап розвитку людського суспільства мають свою особливість, у той же час вони нерозривно пов'язані як з минулим, так і з майбутнім.

Критеріями виділення глобальних проблем є наступне:



  • повсюдне їх поширення зачіпає людство в цілому;

  • не вирішення даних проблем може призвести до загибелі все людство;

  • вирішити їх можливо тільки спільними зусиллями людства.

Дані проблеми, які існували колись як локальні і регіональні, набули в сучасну епоху планетарного характеру. Таким чином, час виникнення глобальних проблем збігається з досягненням індустріальною цивілізацією апогею у своєму розвитку. Не вирішення глобальних проблем веде людство до неминучої загибелі.Роблячи висновок з усього вищесказаного, хотілося б підкреслити що, глобалізація є однією з суперечливих проблем сучасності.

Узагальнивши відоме про глобальні проблеми сучасності, їх можна звести до трьох основних:

  1. можливість знищення людства у світовій термоядерної війні ;

  2. можливість всесвітньої екологічної катастрофи;

  3. духовно-моральна криза людства.

Вирішити третю глобальну проблему, яка по суті є першою, найбільш важко. Цікаво те, що при вирішенні третьої проблеми перші два вирішуються майже автоматично. Її рішення пов'язане з вихованням і формуванням духовно-моральної особистості. Це неможливо зробити механічним шляхом, як можна було б вчинити з двома першими.Одним із шляхів подолання цієї проблеми та варіантів активізації процесу демократизації чимало філософів, політологів, правознавців вважають мультикультуралізм. В останні десятиліття розвиток суспільства відбувається у руслі загальносвітового інтеграційного процесу, в якому спостерігається інтенсивне змішання різних етносів та етнічних культур, тому в глобалізованому соціумі людина постійно перебуває на рубежі культур, взаємодія з якими вимагає від нього діалогічності, розуміння, поваги до культурної ідентичності інших людей.

Вирішення глобальнихпроблем сучасності лежить на плечах кожної окремої людини, однак і філософія тут не на останньому місці. Нас зачіпають різні проблеми, для яких характерна причетність як всієї нації, так і кожного індивідуально. Не варто залишатися осторонь до того дня, коли буде занадто пізно. Глобальні проблеми вимагають від людства духовного єднання в ім'я порятунку цивілізації. Вони привели до необхідності якісних змін у системах життєзабезпечення суспільства та його ціннісних орієнтацій. Вони вимагають принципово нових відносин між людьми, а також відносин людей.

Перспективи стійкого розвитку України не можливі без філософського осмисленняглобальнихпроблемсучасності.Найважливішим завданням нашої Держави на нинішньому етапі є визначення її місця у новій системі міжнародних відносин, яке обумовлюється її економічним потенціалом, географічним положенням та історичною спадщиною.

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка