Г. С. Сковороди



Сторінка33/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   44

Термальні води Берегівщини
Редько Любов, учениця 11-Б класу Берегівської спеціалізованої школи-інтернату

Берегівської районної ради Закарпатської області

Керівник: Медведєв В. В., педагог-організатор

керівник геологічного гуртка


Необхідність оцінки експлуатаційних ресурсів термальних вод Закарпатської області пов’язана з потребою пошуків альтернативних джерел енергії, з однієї сторони, і узагальнення матеріалів з геотермії і термальних вод, отриманих в попередні роки.

Відомо, що в світовій практиці термальні води мають широке використання в тепломережах для опалювання населених пунктів, промислових та сільськогосподарських підприємств. Термальні води Закарпаття до того ж мають високі бальнеологічні властивості, що дозволяє їх використовувати як лікувальні. Багаторічний світовий досвід свідчить про економічну доцільність практичного використання цього виду теплоенергетичних ресурсів для обігріву сільськогосподарських об’єктів, мікрорайонів, гарячого водопостачання і т. ін.

В Закарпатській області термальні води поширення в межах неогенового прогину. Вивчення геотермічних умов і термальних вод цієї площі в порівняно невеликих об’ємах проводилось, починаючи із середини 60-х і до середини 90-х років минулого століття.

За цей період різними організаціями побудовано 68 свердловин ( 33 з них – Закарпатською ГРЕ). Що стосується оцінки запасів, то незначна їх частина апробована науко-технічними радами організацій, що проводили розвідувальні роботи ( трести, обєднання тощо).

Крім того, запаси Берегівського родовища термальних вод затверджені ДКЗ СРСР, ще по трьох ділянках родовищ ( Нижньо-Солотвинському, Косинському і Велятинському) проведена експертиза ДКЗ України.

На жаль, використання термальних вод в народному господарстві області досить обмежене. В теперішній час для лікування і наповнення оздоровчих басейнів використовуються частково ресурси лише трьох родовищ ( Берегівського, Косинського, Велятинського).

Основними геологічними задачами роботи з оцінки ресурсів термальних вод були наступні:


  • аналіз вивченості термальних вод в регіоні;

  • типізація родовищ термальних вод за геотермічними умовами;

  • оцінка стану використання термальних вод в бальнеології та теплоенергетиці;

  • оцінка прогнозних ресурсів термальних вод.

Задачі вирішувалися шляхом вивчення фондових та виданих матеріалів, систематизації та аналізу результатів раніше використаних робіт, обстеження і аналізу експлуатаційних свердловин.

В результаті виконаних робіт охарактеризовані геотермічні умови території Закарпатського прогину, описані термальні води в межах області.

Експлуатаційні ресурси оцінені в межах Мукачівської западини, зокрема її південно-західної частини ( Берегівське склепінчасто-брилове підняття та прилеглі до нього території з півночі). В процесі підрахунку використаний аналітичний метод оцінки та метод гідрогеологічної аналогії. Запаси в межах Солотвинської частини прогину, оцінені по окремих свердловинах, враховані.

Загальна кошторисна вартість робіт складає 307,4 тис. грн. У відповідності до наданого фінансування, залишок кошторисної вартості станом на 1.01.2005 р. складає 261,35 тис. грн., тобто за 7 років по даному об’єкту профінансовано і освоєно 15%. Протягом 2006-2007 рр. профінансовано ще 110 тис. грн..

Неповне фінансування, а також значне збільшення вартості геологорозвідувальних робіт в останні роки обумовили неповне виконання ряду пунктів експлуатаційних запасів та ресурсів термальних вод. Крім того, не вивчалась характеристика можливого впливу використаних термальних вод на довкілля та рекомендації по їх утилізації.

Закарпатський неогеновий прогин відзначається високою напругою теплового поля. В його межах величини теплових змінюються від 61,4 мВт/м2 до 111-112 мВт/м2. Найчастіше зустрічаються значення теплових потоків 67-92 мВт/м2. Середнім для Землі прийнято вважати велечину, рівну 50,16 мВт/м2.

Значна напруга теплового поля прогину пов’язана з високою тектоні-чною рухливістю території, що розсічена серією скидів в основному північно-західного, а також північно-східного простягання, що омолоджувались в передпаннонський та пізньосарматський часи. Глибинні теплові процеси, зв’язані з диференціацією і перерозподілом магми, протікали тут дуже інтенсивно. В той же час диференціація глибинного теплового потоку проходить в межах міоценового чохла прогину.
Мораль басен Г.С. Сковороды и современность
Резник Никита, ученик 7 «А» класса Муниципального бюджетного общеобразовательного

учреждения – средняя общеобразовательная школа №36 г.Белгорода (Российская Федерация)

Руководитель - Резник Н. А., учитель истории
Сковорода Григорий Саввич (1722-1794) – выдающийся философ, просветитель. Г.С. Сковорода создал собственную этико-моралистическую, этико-гуманистическую систему понимания человека с центральной идеей «внутреннего» человека, существом которого является Бог. Поэтому познать Бога – значит познать самого себя, служить самому себе. Философ отстаивал идеал «неравного равенства», который предусматривал для каждого человека его собственный жизненный путь. Критерием морального выбора является «родство» человека с тем или иным типом поведения.

Григорий Саввич обосновал концепцию «сродного труда», важность для человека заниматься делом, которое полностью соответствует его естественным наклонностям и способностям. Только при таких условиях работа будет не только средством обеспечения материального существования человека, но и формой его духовного самоутверждения, а следовательно, и настоящего счастья. Само счастье видел философ в чистоте сердечной, в равновесии духовном, утверждая это своей собственной жизнью.

Заметное место в творчестве Г.С. Сковороды занимают стихи социального плана. Разоблачая пороки современной ему действительности, уродливый мир эксплуататоров-крепостников, переживая трагизм существования угнетенного народа, Г.С. Сковорода выступает во многих своих произведениях истинным просветителем-демократом, убежденным гуманистом. Поэт-философ превыше всего ставил свободу, считал ее высшим благом человека, страстно желал ее крепостному люду. Особенно ярко воспел он Свободу в стихах. Идея свободы в творчестве Г.С. Сковороды органично сочетается с антимонархическими тенденциями. Писатель достаточно откровенно высказывает свое негативное отношение к царизму, к тирании. Эти произведения насыщены общественным пафосом. Сильнее всего этот пафос показался в 10-й песни «Сада божественных песней» – «Всякому городу нрав и права…», что справедливо считается классическим образцом социальной сатиры в древней украинской литературе. Средствами въедливого смеха, воинствующего сарказма писатель клеймит здесь социальные отношения на Украине во второй половине XVIII века, высмеивает представителей разных господствующих сословий. Его сатира направлена против помещиков и казацкой старшины, стремящихся захватить как можно больше чужих земель, против купцов-ростовщиков, которые грабят трудовой народ, против панской распущенности, против пьянства. В ряде других произведений из сборника «Сад божественных песен» Г.С. Сковорода гневно осуждает и паразитическое существование духовных феодалов, лицемерие служителей культа.

В сознание современников и потомков Г.С. Сковорода вошел как народный свободомыслящий философ, как странствующий учитель жизни. Высокая образованность не отделяла его от простого народа, он стремился быть «черной сковородой, что жжет белые блины». Поэтому и произведения свои прежде адресовал тем, кто жил под соломенной крышей, видел смысл своего счастья и назначения на земле. Известно, что произведения Г.С. Сковороды, распространяясь в рукописях, вошли в репертуар кобзарей и лирников, а одно из них («Всякому городу нрав и права») использовал Котляревский в пьесе «Наталка-Полтавка».

Как представитель просветительской идеологии, Г.С. Сковорода добывает свою философию на учении о «естественном» человеке и путях достижения им счастья. В природе, перед Богом, по его мнению, все люди равны. Общественная организация порождает общественное неравенство, то есть эксплуатацию господствующей верхушкой низов, что является неестественным, несвойственным самому естеству человека. А потому Сковорода отрицает не только существующий общественный строй, но и любую эксплуатацию.

Как первый «профессиональный» украинский баснописец Г.С. Сковорода выступил в сборнике «Басни Харьковские», куда вошли 30 произведений. Написаны они прозой, каждая басня состоит из двух частей: лаконичной фабулы и «Силье», то есть морали. Основным источником басен были собственные жизненные наблюдения автора, современная ему феодально-крепостническая действительность, народная мудрость. Исходя из интересов народа, философосуждает недостатки тогдашнего общества, в сатирических тонах изображает помещиков, чиновников, охваченных жаждой наживы, чинов, высоких должностей. Показательна в этом плане одна из лучших басен «Оленица и Кабан». В морали басни поэт осуждает самохвальство, тупоумие господ и их прислужников, которые пытаются «войти в благородное сословие», «продраться в чин, совсем им не сродный». В басне «Пчела и Шершень» Г.С. Сковорода олицетворяет паразитические элементы общества, живущего «хищением» и родившиеся «на одно то, чтоб есть, пить». Острие сатиры направлено против богачей, которые сознательно уклоняются от работы, живут за счет трудового человека. Пчела есть символ трудолюбивого человека из народа. О тех, кто берется за дело, которое противоречит врожденным склонностям, Г.С. Сковорода пренебрежительно говорит в баснях «Собака и Кобыла», «Орел и Черепаха» и др. Хищническую сущность господствующих классов раскрывает Г.С. Сковорода в стихотворении «Всякому городу нрав и права», сатирическая направленность которого отражает позицию трудового народа. Поэт не принимает также мир, который разрушает в человеке человеческое, – стремление к честному труду, желание иметь сердце, «как чистый хрусталь», также соответствовало настроениям и идеалам простого человека. Его интересуют извечные человеческие моральные и духовные ценности. Главное для него – посмотреть в корень, выяснить причину всех человеческих бед, которая, по мнению просветителей, состояла в отступлениях от Богом заведенного порядка, природной жизни. Этот взгляд нашел свое отражение в «Баснях харьковских». Мудрость басен Сковороды – это в основе своей мудрость трудящегося человека с его пониманием добра и зла. Из источника народного представления о мире, народного понимания первоосновы счастья – и мотив свободного, независимого от любых условий и обстоятельств человека. Тема «вольности» является одной из ведущих тем в творчестве Г.С. Сковороды:

Волю как первооснову счастья Г.С. Сковорода идеализировал не только в творчестве, но и в жизни. Избегая какой-либо зависимости от общества, места и обстоятельств, которые могли бы поработить его свободу, он в обществе пса ходил от села до села, не имея с собой ни добра, кроме нескольких книг. Он завещал на надгробии написать: «Мир ловил меня, но не поймал».

В ряде басен Г.С. Сковорода, метко пользуясь средствами аллегории, предупреждает представителей привилегированных сословий, что паразитический образ жизни может привести их к печальному концу. Так, например, Чиж попал в плен, соблазнившись «сладкой пищей да красной клеткой» («Чиж и Черноголовый щегол»). Щука «напала на сладкуюядь», проглотила вместе с ней и «удку, увязшую во внутренностях» (« Щука и Рак»). В других баснях поэт клеймит «славолюбие» («Сова и Дрозд»). В большинстве своем басни Г.С. Сковороды, благодаря их демократической направленности, гражданским мотивам, - безусловно, выдающееся явление, оригинальное и своеобразное в истории этого жанра в древней украинской литературе. И не случайно И. Франко высоко оценил басни украинского мыслителя, отмечая в частности, что они «написаны хорошей, даже грациозной прозой».


ЖИТТЯ – ЯК ТАНЕЦЬ, ТАНЕЦЬ – ЯК ЖИТТЯ
Різун Роксолана, учениця 11-Б класу Кобеляцького

навчально-виховного комплексу №1 м. Кобеляки Полтавської області

Керівник: Ярмоленко О.О., педагог-організатор Кобеляцького НВК №1
Полтавська земля виплекала цілу плеяду талантів, які зробили неоціненний внесок у розвиток національної та світової культури. Вона дала світу генія літератури Миколу Гоголя. Ця земля стала життєдайним джерелом творчості Івана Котляревського,Панаса Мирного, Олеся Гончара, Андрія Головка…

Полтавчани по праву пишаються і тим, що вони є земляками великого мислителя Григорія Сковороди. Український народ і нащадки назвали його першим українським університетом, мандрівною академією, славетним українським любомудром.

Як поет Сковорода формувався під впливом традицій української поезії XVII-XVIII століть. Однак чи не найістотнішим слід визнати зв'язок його творчості з фольклором.

Можна цілком певно твердити, що найвищими ідейно-художніми достоїнствами характеризуються саме ті поезії Сковороди, в котрих відчутний цей зв'язок .

Через усе життя проніс поет любов до музики, до фольклору. Він успадкував її від матері, прийняв від кобзарів і лірників.

Одним з основних питань, що цікавило філософа, була реалізація особистості в житті, розкриття її божественної суті, виявлення таланту, що забезпечує не зовнішнє вимушене заняття, а працю за покликанням. Сковорода дає простий, як дихання, і складний, як світобудова філософський рецепт: «пізнати самого себе».

Через два століття рецептом великого мислителя скористалася його землячка – Заслужений працівник культури України Ніна Уварова. ЇЇ можна по праву також називати генієм, генієм в царині народного танцю.

Ніна Миколаївна, як і Григорій Савович, була закохана у фольклор, її називали берегинею полтавського танцю. У вигляді окремих рухів композиції, збирала вона по селах неперевершені зразки народного танцювального мистецтва, що дійшли до нас із глибини віків.

Нам у спадок залишився величезний фольклорний танцювальний скарб, і ми повинні не лише зберігати, але й розвивати цей безцінний здобуток.

Та, на превеликий жаль, сталося так, що вже впродовж кількох останніх десятиліть перестав існувати самодіяльний народний ансамбль танцю «Барвінок» ,а з репертуарів інших колективів танці у постановці Ніни Уварової зникають.

Тож , розпочинаючи дослідження,я поставила перед собою основні завдання:

- дізнатися, як збиралися, ставилися в сценічному варіанті фольклорні старовинні танці Кобеляччини, Полтавщини;

- розшукати учасників ансамблю 60 – 70-х років, які завойовували та протягом багатьох років підтверджували звання народного;

- зібрати якомога більше відеозаписів танців у постановці Н. Уварової;

- з’ясувати, як використовується творча спадщина хореографа.

А головне – своїм пошуком спонукати небайдужих кобелячан до відродження слави «Барвінку», самобутніх танців, які з такою любов’ю виплекала талановита хореограф.

Творчий шлях Ніна Уварова розпочала в ансамблі «Жінхоранс», який створив у довоєнній Полтаві Василь Верховинець.

В 1946 році доля привела її в маленьке провінційне містечко Кобеляки. Саме у колективі Кобеляцького будинку культури Ніна Миколаївна стала справжнім хореографом-постановником, автором багатьох самобутніх танців. Тут вона створила самодіяльний ансамбль танцю «Барвінок».

Та хореографу не давала спокою мрія: поставити такі танці, які ніхто на сцені ще не бачив, які танцювали колись на теренах рідного краю. Справді народні, від народу. І Ніна Миколаївна разом із ентузіастами пішла до народу їх шукати.

Навіть досвідчені, визнані майстри дивувалися її вмінню вести пошук, повертати до життя те, що вважалося давно забутим і безнадійно втраченим. Їм і в голову не могло прийти, що Ніна Миколаївна всі вихідні та всі відпустки проводить, мандруючи селами та крихітними хуторцями, розпитуючи дідусів і бабусь, як вони танцювали та співали за своєї молодості. І звідусіль по краплиночці, по крихітці, як найцінніший скарб, вона привозила якісь елементи, рухи, з котрих потім сплітала, мов із конопляних ниток, полотно, свої візерунки танців, що ставали справжніми картинами, яким судилося ввійти до золотої скарбниці хореографічних шедеврів України.

І спільними зусиллями такі танці народилися. Невдовзі на кобеляцькій сцені заплелася «Рогоза», записана в Чорнухинському районі,закружляло у вихорі весільне «Кружало», яке колись танцювали в селі Перегонівці Кобеляцького району,зацокали «Чорбівські підківки» із села Чорбівка. Постійно репертуар поповнювався все новими і новими ,раніше не відомими танцями, записаними по селах: «Красненська полька» ( с. Красне), «Сито» (с.Тарандинці), «Коша» (с.Суха Маячка), «Василечки» (с.Василівка).

Всього в доробку хореографа близько тридцяти яскравих справді народних танців. Виконуються вони в супроводі хору. Тексти пісень Ніна Миколаївна майже всі складала сама, бо старожили в більшості випадків пам’ятали по кілька куплетів чи рядків.

Виплекані разом з керівником танці, мов той барвінок, розстелилися далеко за межі сцени району, області. До «Барвінку» прийшла заслужена слава і визнання, перед ним відкривалися лаштунки великих сцен.

У 1966 році ансамбль разом найкращими колективами області, в тому числі і професійними, брав участь у звітному концерті Полтавщини, що проходив у столичному Жовтневому палаці культури. Журі високо оцінило майстерність самодіяльних аматорів, і колектив був запрошений до Палацу спорту, де своїм «Кружалом» вітав чемпіонів Радянського Союзу – футболістів київського «Динамо».

На республіканських оглядах самодіяльного мистецтва кобеляцькі танці мали шалений успіх. У 1964 році відзначили «Кошу», 1970 рік – приніс «Зубку» Золоту медаль, 1973 рік – Грамоту Президії Верховної Ради УРСР для «Кружала».

Та найвище визнання прийшло, коли «Барвінок» у 1967 році став самодіяльним народним ансамблем танцю, а його керівник Ніна Миколаївна Уварова – Заслуженим працівником культури УРСР.

Танці в постановці Н.Уварової прикрасили репертуар багатьох самодіяльних і професійних колективів України. Відомі за межами України хори імені Григорія Верьовки та полтавська «Калина» показали всьому світу «Рогозу» і «Кружало». Заслужений ансамбль «Лтава» Полтавського міського будинку культури танцює «Чорбівські підківки», «Кошу», «Василечки». А виконаний у постановці Н.Уварової танець «Коша» приніс Лубенському ансамблю «Юність» високе звання самодіяльного народного. І це далеко не повний перелік. Кобеляцькі танці є в колективах української діаспори в Канаді, Франції.

Мої земляки горді тим, що в нашому краї жила, творила, прославляла Кобеляччину така проста, щира, добра душею і надзвичайно талановита жінка Ніна Миколаївна Уварова-Латинська. ЇЇ пам’ятають, люблять, шанують.

Громада міста в 1997 році обрала Ніну Уварову Почесним громадянином Кобеляк. А згодом вона стала і Почесним громадянином Кобеляцького району, удостоєна Міжнародного ордена Миколи Чудотворця, засновником якого був відомий лікар кобелячанин Микола Касьян.

В місцевому музеї літератури і мистецтва відкрита експозиція про життєвий і творчий шлях Ніни Уварової. Тут 20 серпня 2013 пройшов вечір пам’яті з нагоди її 90-річчя від дня народження, а на фасаді районного Центру культури та дозвілля була встановлена меморіальна дошка 11 жовтня 2013 року.

Та головне – це пам'ять учнів. Колишні учасники (1960-70рр.) ансамблю «Барвінок» до урочистостей з нагоди відкриття меморальної дошки відновили танець «Рогоза». І колектив продовжує виступати.

Репетруар поповнився «Чорбівськими підківками», «Василечками», «Ситом».

Але, на жаль, довелося і ще раз переконатися, що народна танцювальна творчість, яка впродовж тисячоліть була в своїй основі творчістю молодих, лише за ХХ століття перетворилася на «творчість села», й у фольклор літніх людей.

У школах не вивчаються самобутні зразки танцювального фольклору навіть своєї місцевості. А час іде, знавці старіють і помирають, а разом з ними зникають і традиційні українські народні танці.

Натомість молодь все більше захоплюється танцювальною культурою інших народів, яка дуже нахабно пропагується різноманітними засобами масової інформації. Українська душа почала вже «промовляти» по-чужому: по-американськи, по-африканськи, по-єврейськи.

Таким чином, узагальнюючи сказане, варто підкреслити, що для збереження і розвитку народної хореографії на Кобеляччині доцільно б було організувати:



дослідження та запис танцювального фольклору по всій території регіону;

практичне втілення результатів пошуків у фольклорне мистецтво;

використання етнографічних та фольклорних матеріалів при вивченні предметів гуманітарного циклу;

проведення фестивалів і конкурсів народного танцю ;

формування банку даних, відео- і аудіотек з танцювального фольклору, які розповсюджували б відеоматеріли в усі навчальні заклади.

Але всі ці заходи — це лише перший крок до збереження та поширення українського музично-танцювального фольклору. Свідоме відродження мусить пройти через духовне усвідомлення і через серйозне відродження прадавніх українських звичаїв, обрядів і свят, у яких народний танець був необхідним ритуальним елементом. І лише тоді українська душа засяє в несценічному запальному «Козаку» чи «Гопаку», в оригінальному «Ситові», «Зубкові» і «Чорбівських підківках», в обрядовому «Кружалові» та «Стукалці»...


ГРАНІТНІ КАР’ЄРИ ЗАПОРІЖЖЯ ТА ЗАПОРІЗЬКОГО РАЙОНУ. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЙ ПОКИНУТИХ КАР’ЄРІВ
Рогатін Денис, учень 6-го класу ЗОШ № 32 м. Запоріжжя, вихованець гуртка

«Географічне краєзнавство» КЗ «ЗОЦТКУМ» Запорізької обласної ради

Керівник: Похилько С.П., керівник гуртка «Географічне краєзнавство»
Ми живемо в південному регіоні України, в краю, що може пишатися гарною природою, багатими запасами природних ресурсів (деякі з яких – найбільші в усьому світі), значним розвитком багатьох галузей промисловості. Особливо багаті запаси нашого регіону на корисні копалини, а саме – на марганцеві й залізні руди та нерудні копалини, що широко застосовуються в сучасному будівництві. Значні запаси нерудних корисних копалин безпосередньо пов’язані з тим, що Запорізька область знаходиться на чудовому природному фундаменті – на Українському кристалічному щиті, який є чи не найбільшим в світі прикладом виходу гірських порід на поверхню Землі. В своїй роботі ми саме й намагалися дослідити родовища нерудних копалин, пов’язаних з геологічними процесами Українського щита, на прикладі вивчення гранітних кар’єрів Запорізького району. Крім того, ми не лише вивчали самі гранітні кар’єри, а й торкнулися питання їх раціонального використання, після припинення добувної діяльності в них. Чому нас цікавить питання, яке стосується використання гранітних кар’єрів після завершення видобувних робіт? Справа в тому, що кар’єри – це прямий доказ руйнування природного ландшафту, вилучення значних ділянок землі з сільськогосподарських угідь. При розробці кар’єрів руйнується шар землі на значну глибину, що докорінно змінює місцеву природу, має негативний вплив на рослинний і тваринний світи. Негативний вплив кар’єрів – це факт, який не потребує спростування. Та зупинити процес розвитку гірничодобувної та будівельної промисловості вже не можливо. Проте сучасна людина може раціонально використовувати покинуті кар’єри, не залишаючи їх «напризволяще».

Запорізький район багатий на поклади граніту. Цим зумовлене розповсюдження місць їх видобутків, тобто – кар’єрів. Запорізькому регіону характерні значні поклади сірих та рожевих граніти. Проте, промисловий видобуток ведеться лише сірих гранітів, продукція з яких широко використовується в будівельній промисловості.

Мета нашої роботи – дати оцінку сучасного стану гранітних кар’єрів Запорізького району та визначити основні способи використання покинутих кар’єрів.

Об’єктом нашої пошуково-дослідницької роботи стали родовища гранітів Запорізького району, до яких відносяться: Передаточнинське, Мокрянське, Наталовське, Запорізьке.

Предмет дослідження – сучасний стан розвитку гранітних кар’єрів Запорізького району.

При проведенні дослідження ми поставили перед собою кілька конкретних завдань, серед яких, найважливішими на нашу думку стали: Визначити основні типи кар’єрів, виділити їх в Запорізькому районі;



  • Визначити основні властивості граніту;

  • Ознайомитися з історією розвитку та з сучасним станом родовищ граніту Запорізького адміністративного району;

  • Визначити, яку саме продукцію поставляють з розроблюваних родовищ;

  • Порівняти граніти різних родовищ Запорізького району;

  • Зібрати зразки гранітів для колекції гірських порід та мінералів.

  • З’ясувати основні можливі форми використання покинутих кар’єрів.

В ході пошуково-дослідницької роботи ми використовували кілька форм роботи, серед яких: екскурсії, цільові поїздки, опитування дослідників регіону, краєзнавців, істориків; відбір зразків гранітів, робота з літературними та архівними джерелами, камеральна обробка зібраних матеріалів.

Найбільшими гранітно-щебінними родовищами в області являється Запорізьке, Янцівське, Мокрянське, Передаточнинське, Стульнівське, Остриківське, Царекостянтинівське. Отже, три найбільших гранітних кар’єри області – саме в нашому районі, в якому ми і проводили дослідження.

Під час своєї пошуково-дослідницької роботи ми відвідали Натоловський, Вознесенський, Правобережний гранітні кар’єри та покинуті гранітні кар’єри о. Хортиця.

Всі розглянуті кар’єри Запорізького району підпорядковуються «Запорізьнерудпрому» – виробничому об'єднанню Міністерства будівельних матеріалів України по виробництву та видобутку гранітного щебеня, бутового каменя, будівельного піску, облицювальних, архітектурних, будівельних і технічних виробів з граніту.

Bcі родовища граніту, що розробляються об'єднанням, пов'язані з Українським кристалічним щитом. Вихідним матеріалом на бут і щебінь є граніти утворені вивітрюванням і незмінені граніти, мігматіти, гнейси, розвідані на глибині 80-116 м. Потужність порід коливається від кількох метрів (кам'яний кар'єр "Mокрянський") до 45 м ("Передаточнінський"). Pозвідані запаси всіх родовищ приблизно 263 млн. м3.

Розробка родовищ ведеться загальними траншеями периметром кар'єру. Cистема розробки – транспортна, з вивезенням порід у зовнішні відвали автотранспортом. Видобуток граніту ведеться за допомогою буропідривних робіт. Переробка бутощебінної сировини здійснюється на 16 технологічних лініях в 3 стадії дроблення із замкнутим циклом: на щічних і конусних дробарках. Граніти розглянутих кар’єрів – сірі і є схожими між собою за будовою.

На сьогодні, активно розробляються Мокрянські та Запорізький правобережний гранітні кар’єри. В що ж перетворились кар’єри, які не розробляються більше? Передочненський, Наталовський та Вознесенський гранітні кар’єри сьогодні – штучні водойми. При цьому, Вознесенський (який знаходиться навпроти Центрального пляжу м. Запоріжжя) – є «прикрасою» нашого індустріального міста. На його «берегах» зростають заклади готельно-ресторанного комплексу, його «обживають» лебеді та дикі качки різних видів. Передаточненський та Наталовський перетворилися на місця відпочинку місцевого населення (хоча і дещо небезпечні). Завдячувати цьому вони можуть криштально чистій воді. В народі Наталовський кар’єр навіть називають «українським Байкалом». А ось гранітні кар’єри острова Хортиця просто покинуті. Їх територія не скоро забуяє зеленню рослин – для цього має пройти не одне десятиліття і, навіть, не одна сотня років, щоб встиг сформуватися шар ґрунту. А використовувати їх для можливих господарських цілей людини – заборонено статутом Національного заповідника Хортиця. Так і залишається територія кар’єрів заповідного острову самотньою та покинутою. Якби острів Хортиця не був заповідною територією, то можна було б розглянути кілька шляхів раціонального використання даних територій. Перш за все, найбільш спрямованим шляхом на користь природи – було б створення штучної водойми (як показує вдалий приклад попередньо згаданих кар’єрів). Тим паче, що поряд знаходиться могутній Дніпро. Інший варіант використання кар’єрів спрямований на вирішення важливих проблем сучасного суспільства, а саме – проблеми утилізації сміття. Тобто, в покинутих кар’єрах можна було б «зберігати» сміття, адже території зайняті під смітники – могли б більш раціонально використовуватися в господарському обігу. Та ця версія використання гранітних кар’єрів може викликати багато суперечок, особливо з науковцями екологічної сфери. Ми намагалися знайти найдоцільніші шляхи використання покинутих кар’єрів. І, навіть, якщо вони не є бездоганними, та все таки ми хотіли донести думку про те, що якщо вже людині була потреба вилучити природні угіддя під таку радикальну господарську діяльність, то має й вистачити відповідальності повернути їх як корисний ресурс для природи, після завершення добувної діяльності.

Отже, підводячи підсумок, ми можемо сказати, що під час дослідження ми виявили наступне:

1. На сьогодні – активно ведеться видобуток лише на Мокрянському та Запорізькому правобережному гранітних кар’єрах. Вознесенський та Наталовський кар’єри – сучасні штучні водойми. Гранітні кар’єри о. Хортиця та Передаточненський – покинуті і подальший видобуток гранітів в них є нерентабельним та не раціональним.

2. За своїми властивостями, граніти усіх кар’єрів є майже однаковими. Це зумовлено в першу чергу географічною близькістю їх розташування та однаковими умовами їх походження.

3. Продукція гранітних кар’єрів, а саме: облицювальний камінь, щебінь, бутовий камінь – широко використовується в будівельній промисловості всієї України та в деяких сусідніх країнах.

4. Розробка кар’єрів призвела до вилучення значних площ землі під радикальну господарську діяльність. Та після завершення добувних робіт ми (люди) маємо подбати, щоб ці землі не пустували, а раціонально використовувалися як природні, або господарські ресурси.

Перспективний план діяльності за даною темою:

Зібрані зразки гранітів з різних кар’єрів ввійдуть в колекцію гірських порід та мінералів нашого гуртка, яку можна буде використовувати на заняттях з теми «Геологія Запорізької області».

В подальшому ми плануємо зробити більш детальний опис відібраних зразків граніту за типовими схемами опису мінералів та гірських порід.

Також, рекомендуємо місцевим школярам здійснювати екскурсії до гранітних кар’єрів, особливо під час вивчення рідного краю та його господарського комплексу. Адже це не лише сприяє пізнанню свого краю, а й справді цікава тема, в якій можна знайти багато цікавих фактів та відбитків історичних подій.


Список використаних джерел

  1. Войлошников В.Д. «Методика изучения географии Запорожской области» - Запорожье-Мелитополь, МДПУ, 1980, - 121 с.

  2. Ніколаєв О. С. Мінерали та гірські породи Запорізької області: Довідник. – Запоріжжя: КЗ «ЗОЦТКУМ» ЗОР, 2012. – 34 с.

  3. Павлинов В. Н., Кизевальтер Д. С., Лин Н. Г.. Основы геологии: учеб. для студ. горн. спец. вузов /– М. : Недра, 1991 . – 270 с.

  4. Паффенгольц К.Н. «Геологический словарь» (комплект из 2 книг) – М. Недра. 1973г.486 с. 456 с.

  5. http://pnv.kiev.ua/ru/mainpage/ukraine_geologiy/

  6. http://kubyshkin.narod.ru/index/0-8

1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка