Г. С. Сковороди



Сторінка41/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

СТАН ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
Турченюк Наталія, гурток «Краєзнавці-туристи» Черкаського обласного центру туризму,

краєзнавства і екскурсій учнівської молоді Черкаської обласної ради

Керівник: Турченюк С.П., методист
Екологія — це наука, яка вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів і т.п.) між собою та з навколишньою неорганічною природою, загальні закони функціонування екосис­тем різного ієрархічного рівня, середовище мешкання живих істот (включаючи людину). Посилення впливу людини на природу надає все більшої гостроти екологічним проблемам взаємодії людини та природи, людства та біосфери. Екологія як наука сформувалася в середині ХІХ століття, коли виникло розуміння, що не тільки будова та розвиток організмів, але і їх взаємовідносини із середовищем існування підпорядковані певним закономірностям.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинновидобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико - біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. Метою цієї науково – пошукової роботи є дослідження екологічної ситуації України та вирішення екологічних проблем на сучасному рівні. Я вам пропоную дізнатися, які ж проблеми наявні в нашій країні та які є шляхи вирішення.

ПРОМИСЛОВІСТЬ. Головними причинами, що призвели до жахливого стану довкілля, є:

● застаріла технологія виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три рази відповідні показники розвинутих країн;

● високий рівень концентрації промислових об'єктів;

● несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

● відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об’єктів;

● відсутність належного правового та економічного механізмів, які

стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

● відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні допоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерел забруднення досягають 38 відсотків загальної кількості забруднюючих речовин.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість – одна з основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких – токсичні. Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюють довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами.

ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ

Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30 відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і забруднення земель через накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу). Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства - промисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті. У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено на атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків загальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6 млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте – в Європі. Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані будівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС з різними ступенями будівельної готовності. Другий блок Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції остаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали, але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30 - кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не пристосованих для зберігання сховищах велика кількість радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.

Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається об'єкт «Укриття», в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько 20 млн.кюрі.

У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО «Радон» з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установок для первинної переробки відходів.

Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. В них містяться природний уран, торій - 232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон.

Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами сховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8 тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько 400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ. Через існування великої кількості штучних і природних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів радіаційного захисту населення та навколишнього природного середовища. В систему таких заходів мають входити : основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.

ВИСНОВОК: В світі, як і в Україні, головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля є:

● застаріла технологія виробництва та обладнання,

● висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два-три рази відповідні показники відповідних країн;

● високий рівень концентрації промислових об'єктів;

● несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв,

● відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

● низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

● відсутність належного правового та економічного механізмів, які б стимулювали розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

● відсутність належного контролю за охороною довкілля.


Сковорода – педагог
Удовиченко Владлена, ученица 8-В класса

Харьковской гимназии №12 Харьковского городского совета

Руководитель: Т. А. Гнатченко учитель русского языка
Нам интересен Сковорода как учитель. Было бы интересно узнать, как он преподавал, какая именно у него была система оценок. Постарались понять его взгляды на жизнь. В нашем исследовании мы узнали довольно много нового и интересного о Григории Сковороде.

Мы побывали в литературном музее на экспозиции, где нас впечатлила система оценивания. У нас была возможность держать в руках копию страницы журнала с результатами экзамена по синтаксису. Заметим, что в то время не существовало единой системы оценок, и Григорий Саввич делал следующие пометки напротив фамилий учеников:

«Зверо остёр», «Остёр», «Весьма понят», «Понят», «Не совсем понят», «Туп», «Весьма туп», «Сущая негодница».

Это не полный список, поскольку не всё сохранилось. Сковорода был довольно строгим учителем. У него было тяжело получить оценку выше «Понят», хотя и это было довольно хорошим результатом. Также оказалось, что ученик мог проучиться в одном классе до четырёх лет и усвоить материал на «Туп»,а другой мог понять материал за один год обучения. В наших дальнейших исследованиях мы постараемся узнать, какие его ученики получали высшие баллы и кем они стали.

Сковорода работал домашним учителем у зажиточного помещика — пана Стефана Васильевича Тамары. Хотя оплата была высокой, отношения у  Сковороды и пана сразу же сложились не лучшим образом. После того как Сковорода, недовольный учеником Васей, назвал его «свиной головой» и сказал, что свинью проще обучить, чем его, мать ребёнка подняла скандал. В результате данного инцидента Григорий Сковорода покинул дом пана Тамары до окончания контракта. И хотя мальчик Сковороду просил вернуться, тот отказывался. С последующими учителями у Васи дела не складывались, он всё же смог выучиться и стал дипломатом. Когда он вырос, он вспоминал Григория Саввича, как своего самого лучшего и любимого учителя и был благодарен ему за то, что тот его обучал.

Все мы знаем, что Григорий Сковорода изображён на купюре в пятьсот гривен. Но мало кто знает, что с обратной стороны изображён фонтан, в точности такой же, как и тот, который рисовал Сковорода. Это несёт скрытый философский подтекст. У всех нас есть деньги, неважно много их или мало, смысл в том, что они у нас есть и этим мы равны. Так же можно сказать и про фонтан: сам он – Бог, струи - это духовное богатство, а разные чаши и посудины – сами люди. Чаши, как и люди, разные – одни больше, другие меньше, ведь каждый может взять от Бога столько, сколько он считает нужным, сколько он хочет, ведь самому Богу все равно, он ко всем относится одинаково. Кто-то взял больше, кто-то меньше, но все равны тем, что у них есть этот дар. Проблема в том, что не каждый берёт этот дар, считает, что он ему не нужен, так сказать «человек-решето». Ему дают, а он отказывается, пропуская все сквозь себя.

Какой же из всего этого вывод? Он в том, что Сковорода был прекрасным учителем. Хотя можно считать, что он нас и сейчас учит, ведь сохранилось его творчество, в котором хорошо проглядывается его философия и мировоззрение. Многие известные писатели, деятели и учёные основывались на взглядах Григория Саввича Сковороды. И не смотря на тот факт, что очень тяжело понимать его философию, люди тянутся к его творчеству. Много лет уже нет на свете Григория Сковороды, но с нами осталось его наследие, учения.
Список литературы:


  1. Борисова Т. «Литературно-мемориальный музей Г. С. Сковороды»       Харьков 1979г  с.30

  2. Ковалинский М. «Жизнь Григория Сковороды», собр. сочинений, Киев 1973г. с. 576

  3. Ниженец А. «Г. С. Сковорода» издательство «Прапор», Харьков 1969г с. 63

  4. Сковорода Г. «Сад пісень» избранные сочинения Киев «Веселка»1980 с. 190

  5. Ушаков Л. «Ногами по землі, серцем на небесах» статья в газете «Харків'яни» №47 от 28 ноября до 4 декабря 2002г

  6. Ушаков Л. «Григорий Сковорода» Харьков «Фолио», 2009г с.


ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЗНЕСЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ М.НІЖИНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ)
Фабриченко Андрій, учень І курсу класу іноземної філології Ніжинського обласного

педагогічного ліцею Чернігівської обласної ради

Керівник: Клунко Р. Ю., керівник історико-краєзнавчого гуртка



ОКПНЗ «Чернігівська МАН учнівської молоді»
Одвічно для жителів Чернігово-Сіверщини притаманною була віра в надприродний початок. Наші земляки в усі часи проявляли свою релігійність. Після хрещення Володимиром Києва Чернігів став другим містом, де християнство виявилося домінуючою релігією. Розвиток церкви й релігій на нашій землі - величний і трагічний, сповнений світлих і драматичних подій. Велич християнства по сьогодні засвідчують древні собори - діяння рук, розуму й краси душ наших пращурів. Вони нагадують нам, що без соборів душ, без духовного відродження, без утвердження в усіх сферах життя загальнолюдських духовно-моральних цінностей ми не зможемо вирішувати складні життєві проблеми, долати труднощі, жити в гармонії зі світом і самим собою. 

Релігійна ситуація за останні 10 років докорінно змінилася. У релігійному середовищі тривають неоднозначні процеси, що потребують глибокого вивчення, осмислення й прогнозування. За цих умов ми прагнемо будувати політику щодо релігій та церков на засадах законності й соціальної справедливості. Кількість зареєстрованих релігійних громад в області весь час збільшується. 

Державні органи влади прагнуть створити необхідні умови для задоволення релігійних потреб, послідовно йдуть у напрямку реалізації повної свободи совісті - свободи вибору релігії, світогляду, переконання. 

Ніжин... Дивовижне і прекрасне наше місто. Прекрасне в усьому: і людьми талановитими, і зручним місцезнаходженням, і величними храмами.

Ці дивовижні храми не одне століття оберігали нашу землю від всього лихого, рятували від духовного злидарства. Жодна людина, яка вперше завітала до Ніжина, проминала подивуватися цим містом.

Західне передмістя Ніжина овдіївка почало заселятися з ХVІІ століття. На Овдіївській греблі здавна працювали млини. Діяли Ветхоріздвяний та Введенський монастирі. З часом зявилися заїжджі двори, лавки, кузні, навіт цилюрні. Постала необхідність у зведенні нового храму.

Завдяки старанним приходського священника Никифора Топальського на кошти Есаула Тарасевича та пожертви ніжинських прихожан 1805 року на Овдіївці була збудована і освячена камяна церква Вознесіння Господнього. Про неї залишилися відомості 1834 року.

Відповідно до них, вона була побудована з 1782 по 1805 роки на кошти поміщика Тарасевича та прихожан. Церква була кам’яною, покрита залізом. І біля неї інших будівель не було. Церква розташовувалася неподалік від Введенського жіночого монастиря та Хресто-Воздвиженської церкви У середині церкви був один престол – в імя Вознесення Господнього. Побутовими речами церква була забезпечена. За штатом у церкві повинні були бути: священник, диякон, дяк, псаломщик. Загальна кількість церковних земель – 36 кв.м.: 5 десятин під пасовищем, 4 десятини – сінокосу, 1 десятина – болотистий сінокос. При церкві проживали дяк та псаломщик. У священника та диякона були свої будинки, на приватній території. Діяльність священнослужителів не мала постійної оплати. Тому вони отримували поступову плату. Перший опис майна церкви був здійснений у 1804 році та підтверджений Ніжинським проієреєм Федором Белявським.

Проте, стосовно Вознесенскої церкви, у Державному архіві Чернігівської області ми знайшли документи лише за другу половину 20-х років ХХ століття. Тому, намагалися розкрити її діяльність саме у цей період. Так, відповідно до уставу Вознесенської православного церковно-словянської общини, Вознесенська церква повинна була об’єднувати громадян православного церковно-словянського віросповідання в районі Вознесенської церкви міста Ніжина.

З цією метою, у першу чергу, община влаштовувала молитовні збори. Звичайно, розпоряджалася майном, яке отримало за договором від Радянської влади, заключало договори приватно-православного характеру, пов’язані з управлінням культовим майном. Вознесенська православна церковно-словянська община брала участь у з’їздах релігійних товариств, дозволених радянською владою, призначала священнослужителів для здійснення культових обрядів.

Членом Вознесенської православної церковно-словянської общини міг стати кожен громадянин, який досяг вісімнадцяти років і не належав до жодного іншого релігійного товариства. Прийняття в члени общини здійснювалося на загальних зборах всіма членами закритим голосуванням. Претендент в члени общини повинен був набрати просту більшість голосів. Вибуття з членів товариства могло здійснюватися або за заявою бажаючого, або при голосуванні, за умови 2/3 присутніх від загальної кількості членів общини. Община повинна було щороку надавати списки членів до відділу Управління Чернігівського Губернського виконавчого комітету.

Для покриття розтрат, пов’язаних утриманням культового майна, окремі члени общини, або спеціально уповноважені для цього особи, могли збирати добровільні пожертви. Ніяких обов’язкових внесків не встановлювалося.

Питання, які виникали під час діяльності общини, вирішувалися на загальних зборах. Рішення приймалося за умови набрання простої більшої кількості голосів. Проте, на загальних зборах, закрите голосування заборонялося при призначанні священнослужителів, які здійснюють релігійні обряди, та при зміні положень уставу общини. У цих випадках голосування проводилося відкрито. Могли, звичайно, назначитися і позачергові збори. Іноді деякі питання вирішували окремі члени общини, які мали на це відповідні повноваження.

Звичайно, церква продовжувала свою діяльність ще довгі роки. У 1843 році коштом прихожан Вознесенської церкви була зведена дзвіниця й кладовищенський храм в ім’я Св. Митрофана Воронезького на Овдіївському цвинтарі.

Церква пережила страхіття занепаду. Відреставрована й передана громаді Української православної церкви московського потріархату, вона знову відкрита для віруючих. Храм свято зберігає біля своїх підмурків могили місцевих священників, воїнів громадянської війни. Тішить те, що храм заповнений прихожанами. А серед них не лише старенькі бабусі, дуже багато молоді.
ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ БЛАГОДІЙНОСТІ
Федорова Оксана, вихованка гуртка «Історичне краєзнавство» Золочівського будинку дитячої та юнацької творчості, Золочівської районної ради Харківської області

Керівник: Федорова К. О., керівник гуртків Золочівського БДЮТ


Підвищений інтерес до дослідження історії благодійності зумовлений необхідністю звернення до накопиченого в минулому досвіду в цій галузі. Більшість дослідників дотримується думки, що витоки благодійності слід шукати у християнстві, що релігійний чинник є домінуючим. Якщо звернутися до філософського тлумачення поняття „благо”(„добро”), можна простежити суперечність між прагматичним („добро” як маєтність) і чуттєвим („добро” як емоційний порух душі) началом цієї категорії. Загалом у розвитку наукової думки намітилися дві тенденції у тлумаченні категорії добра: матеріалістична, що пов’язала це поняття із задоволенням людських потреб, бажаннями і прагненнями людей, насолодою і стражданням, та ідеалістична тенденція, яка виводила це поняття з божественної волі, суб’єктивних нахилів, симпатій і антипатій людини.

Пов’язують витоки благодійності з прийняттям християнства в Київській Русі (988 р.) з того часу поступово стверджувалася ідея милосердя та опікування знедоленими та немічними, в основі культури благодійності лежить саме ідея милосердя. Допомога скривдженим та знедоленим стає обов’язком релігійної людини. Ідея милосердя, благодійність перетворилася у звичаї, традиції для багатьох народів, в тому числі й українського.

Вважається, що серед купецтва побутувала думка про відповідальність за багатство перед Богом: «Бог за багатство зажадає відповіді». Купці дивились на свою діяльність не лише, або не стільки як на джерело наживи, а як на виконання завдання, свого роду місію, покладену Богом чи долею.

Але в такому сенсі ми можемо спостерігати не лише продовження релігійних традицій та ствердження ідеї милосердя, але і певний прагматизм, острах за власне життя та надію на життя після смерті.

Велику роль у розвитку благодійності зіграла ситуація в країні, як політична, так і економічна її сторона. Виокремлюються соціально-політичні причини розвитку благодійності, що полягають у послабленні цензури за правління імператора Олександра II, у можливості виражати свої погляди. Активізація благодійного руху також зумовлена розвитком капіталістичних відносин і формуванням підприємницького прошарку, який зосередив в своїх руках потужні капітали, був тією соціальною силою, яка потенційно забезпечувала матеріальні передумови для зростання благодійності.

Не можна також уникнути прагматичних мотивів: завдяки пожертвам та різним видам допомоги окремі громадяни підвищували свій авторитет та створювали чи покращували свій імідж, вони також отримували реальні вигоди. Держава заохочувала значні благодійні внески, нагороджуючи за це чинами, званнями, орденами, вступом до Імператорського Людинолюбного товариства, Відомства установ імператриці Марії. Таким чином, благодійники крім звань, чинів та пенсії отримували певне визнання в суспільстві, підвищували свій статус, включалися до життя верхівки. Це був певного роду компроміс між державою та приватними благодійниками. Благодійність продовжувала здійснюватися під егідою держави, а приватні благодійники за свої внески отримували від держави таку собі нагороду. Благодійність давала можливість отримати чини та звання, які іншим шляхом (професійною діяльністю) не можна було отримати. Проте, не потрібно абсолютизувати та виключати існування людей, що допомагали безкорисно.

Купецький стан, окрім вказаного тільки-но з’явившись на великій сцені всяко намагався утвердитися, дотягнутися до рівня життя дворян. Вони випрацювали певні стереотипи «престижної соціальної поведінки». І згодом на великих підприємствах стають обов’язковими відрахування на навчальні та лікувальні заклади, таким чином купці демонстрували свої фінансові можливості.

Дослідники часто приводять слова підприємця Ізраїля Бродського: «Я даю не тому, що мені хочеться дати, а тому, що я розумію, що треба і необхідно давати». На нашу думку ці слова показують відхід від суто релігійних мотивів до прагматичних. Навряд чи слід засуджувати цих людей, адже вони надавали реальну та вагому допомогу нужденним.

Історія України має свої приклади благодійної діяльності підприємців. Окрім того, що підприємці намагалися показати розмах свого життя і марнотратили, все ж це були достатньо розумні люди. Вони розуміли, що на їхніх підприємствах мають працювати більш кваліфіковані робітники, а тому багато хто з них виділяв кошти на заснування навчального закладу, або ставав його попечителем. Наведемо приклад харківського купця 1-ї гільдії А. Р. Рубінштейна, що у 1896 р. заснував стипендію для студентів Харківського університету або стипендія імені М. Гельферіха та його дружини для студентів Харківського університету та Харківського технологічного інституту. Представник музичної фірми у Харкові - В. О. Гергард заснував стипендію імені свого батька О. І Гергарда та вніс в касу музичного училища 2. 500 руб., відсотки з яких повинні відходити на оплату за навчання одному з нужденних учнів на вибір ради училища. Взагалі, Харківська губернія на 1882 рік посіла друге місце в країні за кількістю пожертвуваних капіталів приватними особами на стипендії учням гімназій. Ці явища не можна назвати суто поривом душі, адже промисловці чудово розуміли, що на їх підприємствах мають працювати кваліфіковані робітники.

Також, мотивом благодійності могли слугувати сімейні традиції. Тобто, молоде покоління вбирало в себе батьківський спосіб життя, в тому числі і традиції благодійності. Прекрасними прикладами мотиву благодійності як сімейної традиції є діяльність відомих родин благодійників Харківщини - Харитоненків, Алчевських.

Взагалі поділ мотивів є досить умовним, адже часто вони переплітаються між собою, іноді, навіть, співпадають. Щоб краще розібратися у мотивах благодійників та меценатів, слід відкривати нові імена благодійників та звертатися до нових джерел.

1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка