Г. С. Сковороди



Сторінка5/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Серед основних тенденцій розвитку сучасної сім’ї Т. Кузьменко [3], І. Кльоцина [2], Т. Руденко [4] називають:

  • утрата сім’ї власної традиційної патріархальної авторитарності;

  • зміна ґендерних ролей;

  • перебудова нормативних еталонів «справжнього чоловіка» та «справжньої жінки»;


  • заперечення «дітоцентризму» як основної моделі поведінки жінки;
  • прийняття прагнення жінки бути незалежною, реалізуватися поза межами дому;

  • зростання ролі чоловіка у веденні домашнього господарства та вихованні дітей;

  • очікування від чоловіка та жінки активної участі в суспільному житті;

  • невміння вирішувати сімейні конфлікти й проблеми;

  • недостатнє знання психології особи протилежної статі;

  • низький рівень культури спілкування з особою протилежної статі;

  • незадоволення власних проблем у сім’ї;

  • зниження рівня народжуваності;

  • народження дітей в пізньому юнацькому чи дорослому віці;

  • зростання терпимості до раннього сексуального досвіду та подружньої зради;

  • збільшення кількості розлучень та кількості неповних сімей;

Отже, для вдосконалення ґендерних взаємин на сучасному етапі розвитку суспільства важливо підвищити рівень ґендерної культури чоловіка та жінки. Для досягнення бажаного результату важливо здійснювати комплексне наукове дослідження шляхів ґендерного виховання особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Байдюк Н. В. Сутність та особливості гендерних взаємин у сучасному українському суспільстві / Н. В. Байдюк // Вісник Черкаського університету. – 2011. – Вип. 203. – с. 10‒16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ІІІhttp://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchu/ped/2011_203_3/N203-3p010-016.pdf. – Назва з екрану.

2. Клецина И.С. Психология гендерных отношений: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. психолог. наук : спец. 19.00.05 «Социальная психология» / И.С.Клецина. – СПб, 2004. – 39 с.

3. Кузьменко Т.М. Сучасна сім'я. Тенденції розвитку сучасної сім'ї / Т.М.Кузьменко // Соціологія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/17910211/sotsiologiya/suchasna_simya_tendentsiyi_rozvitku_suchasnoyi_simyi. – Назва з екрану.

4. Руденко Т. П. Молода сім’я в сучасній Україні: соціально-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Т. П. Руденко. – К, 2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.br.com.ua/referats/dysertacii_ ta_autoreferaty/68797.htm?dl. – Назва з екрану.

5. Сологуб М. Гендерні стереотипи, їх вплив на суспільство / М. Сологуб // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 2. – С. 249–252.

6. Теория и методология гендерных исследований. Курс лекций / Под общ. ред. О.А.Ворониной. ‒ М.: МЦГИ МВШСЭН МФФ, 2001. 416 с.




Екологія, Мораль, Суспільство
Братишко Анатолій, учень 9-А класу

Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Харківської міської ради

Керівники: Сахно А.Б., керівник гуртків, методист КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»,

Рудюк Н.О., вчитель історії та правознавства


"Ми-господарі нашої Батьківщини,і вона для нас комора сонця з великим скарбом життя",-писав М.Пришвін. Чому ж тоді із року в рік усе гостріше постають перед людством проблеми екології?

Якщо взаємозв'язок людини і довкілля існує і розвивається з тих часів, коли людина виникла як об'єкт природи. Поступове утвердження її владарювання над природою визначалося соціально-економічними аспектами, за якими розвивалися окремі країни і суспільство в цілому. Зміст життєдіяльності людини на різних етапах її розвитку мав частіше деструктивний, ніж конструктивний характер. Тому і не дивно, що сьогодні діяльність людини не збагачує навколишній світ якісно, а руйнує його, що призводить до глобальної екологічної кризи. Проблема бережливого ставлення до природи, охорони навколишнього середовища, поліпшення екологічної ситуації є досить актуальною для нашого району, для України і для всієї планети в цілому. Сучасні технології-це поки що потужний інструмент, за допомогою якого людство споживає набагато більше, ніж природа може давати, й водночас викидає в довкілля стільки відходів, скільки природа нейтралізувати неспроможна. Часто ми бачимо реальні дії щодо охорони навколишнього середовища та пошук нових шляхів розв'язання існуючих проблем, іноді, на жаль, чуємо лише обіцянки.

Екологія, як ми бачимо з самого терміну,- це наука про взаємодію живих організмів і їхніх спільнот між собою і навколишнім середовищем, у якому вони проживають. Яке значення має екологія для звичайних людей? Аварію на Чорнобильській станції 1986 року пам'ятатимуть ще багато поколінь. Багаторічні дані спостережень за станом забруднення довкілля на території нашого регіону свідчать про те, що природне середовище, яке залучено в господарську діяльність, залишається ще досить несприятливим і мало відрізняється від стану попередніх років. Стара філософія трактувала, що навколишнє середовище та природні ресурси невичерпні, безмежні. Тому їх можна добувати і споживати стільки скільки хочеш або можеш, відходи виробництва є неминучим продуктом. Нова філософія націлює на безвідхідне виробництво, інакше людству загрожує загибель найглибшими десятиліттями, якщо воно терміново не змінить свого ставлення до природи, не змінить стиль своєї діяльності та існування, не переоцінить життєвих цінностей. На сьогодні людству потрібні висока екологічна культура і свідомість. Настав час керуватись в наших діях в правилах екологічного гуманізму. Основна його ідея-не владарювати над природою, а співпрацювати з нею, бути не "царем природи", а її невід’ємною часткою. Дуже прикро стверджувати, що на сучасному етапі духовність втрачена, але ще не пізно її повернути. Людям потрібно подивитися на чаруючу красу навколо.
ЕКОЛОГІЯ, МОРАЛЬ, СУСПІЛЬСТВО
Бузін Євген, учень 10 класу Вишнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Балаклійської районної ради Харківської області

Керівник: Бузіна Л. В., учитель історії
Одним з найважливіших завдань сучасної практичної філософії став пошук основ перспективно-оптимістичної соціоприродної взаємодії. Проте всі спроби сформувати дійову стратегію морально-ціннісної взаємодії суспільства з природою дотепер залишаються нереалізованими. Спостерігається розходження між прокламованими нормативними принципами і реально діючими у суспільстві ціннісними перевагами.

Стан вивчення даної проблеми такий, що при наявності значного теоретико-методологічного і конкретно-практичного масиву праць, присвячених аналізу феномену моральних цінностей у контексті екологічної проблематики, немає достатньо повної систематизації існуючих підходів до природної дійсності, що проводилася б з урахуванням комплексного розгляду моральних цінностей на рівні соціальної системи, комунікативної інтеракції та особистісного світовідношення.

Вивчення характеру взаємодії суспільства і природи здійснюється, головним чином, виходячи із загальнофілософської проблематики – шляхом констатації кризи новоєвропейської ціннісної парадигми і ціннісних принципів індустріального суспільства, характерних для сучасної західної культури, які багато в чому сприяли виникненню екологічних проблем і потребують переосмислення у ході побудови нових моделей морального відношення до природи.

Суттєве значення має створення таких конкретних теоретичних дисциплін як етика відповідальності, екологічна етика, екологічна аксіологія, інвайронментальна етика, екологічна психологія, «глибинна» екологія, екофемінізм, еволюційна етика, екологічна теологія, етика охорони дикої природи, що формулюються на основі виявлення якісно нових методологічних принципів і підходів до природної дійсності в рамках досліджень Г. Ионаса, О. Леопольда, Р. Атфільда, Е. Голдсміта, Т. Лавлока, Х. Ролстона III, Р. Гіггінса, Л. Уайта, Г. Торо, К. Мілтона, Е. Уілсона, М. Рьюза, М. Рендфорд, К. Лоренца, У. Фокса, А. Нейса та багатьох інших.

Для України важливість аналізу моральної свідомості в контексті екологічної проблематики продиктована тим, що питання етико-ціннісної взаємодії суспільства з природою у вітчизняних дослідженнях ще недостатньо концептуально окреслені. Особливо це актуально у ситуації, коли в українській культурі відбувається інтенсивний процес обґрунтування системи національних цінностей, в яку можуть бути залучені цінності, спрямовані на гармонізацію відношень «суспільство-природа», що мають загальнолюдський характер.

Тільки в останні десятиліття спостерігається тематизація даної проблеми як проблеми спотвореної комунікації і втрати ціннісних орієнтирів сучасного людства. Особливістю вітчизняної філософської школи є підхід до рішення досліджуваної проблеми крізь призму національного буття українського народу, пошуків культурної ідентичності і стійких моделей морального відношення до природи, здійснюваних у рамках етноетики.

На Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) були сформульовані принципи про нерозривність еколого-економічних зв'язків: економічний розвиток у відриві від екології приводить до перетворення планети на пустелю; натиск на екологію без економічного розвитку закріплює злидні і несправедливість.

Перехід до сталого розвитку потребує безумовного викорінення стереотипів мислення, які нехтують можливостями біосфери і породжують безвідповідальне ставлення до забезпечення екологічної безпеки. На думку деяких учених, рух людства до сталого розвитку - ноосферогенез - повинен привести зрештою до передбаченої В.І. Вернадським ноосфери - сфери розуму.

Регуляторами динамічної цілісності в системі «суспільство - біосфера» мають стати екологічна відповідальність, екологічна свідомість, екологічне мислення, екологічні знання. Усе це є складовими екологічної культури. Формування екологічної культури здійснюється шляхом упровадження екологічної освіти і виховання.

Принципи екологічної культури повинні витримуватися на всіх рівнях життя людини - від індивідуального до суспільного. Ці принципи можна сформулювати в такій простій формі: повага до всього живого, повага до людини, повага до природи, тобто до біосфери та її складових компонентів. Більше того, настав час дотримання ще одного принципу - поваги до Космосу.

Не поважати людину аморально, і, відповідно, аморальною є неповага до всього живого, що забезпечує її життя. Не поважати свій рідний куточок землі, де народився і виріс, величність і красу природи може тільки той, хто втратив усе людське.

Екологічна культура перед усіма і перед кожним окремо ставить основну моральну вимогу: дій так, щоб той величний і розмаїтий устрій природи, який ми бачимо щодня і носіями якого ми є, був для нас безумовною метою. Ніякі досягнення науки і техніки не можна назвати високоморальними, якщо вони завдають шкоди мільйонам людей і всій біосфері.

Якщо ми не змінимося духовно, не станемо на шлях проповідування філософії взаємозв'язку в природі всього живого і неживого, не відмовимося від ідеї споживацького ставлення до природи, не припинимо чинити над нею розправу, то ні про яку гармонію, співіснування і співрозвиток людини і природи мова не йтиме.

Гуманізм, який визнає цінність окремої людини як особистості, його право на свободу, щастя і прояв своїх здібностей, немислимий без найголовнішого права людини жити в чистому природному середовищі. Екологічна культура є однією з головних засад безпечного майбутнього нашої унікальної планети, однією з основ розбудови і національного прогресу України.

Мета загальної освіти - формування особистості з новим екоцентричним типом мислення й свідомості, з високим ступенем екологічної культури на основі засвоєння екологічної методології та власного переконання в необхідності оволодіння навичками побудови гармонійних стосунків з природою.

Процес екологічної освіти і виховання комплексний і повинен охоплювати різноманітні аспекти: науковий, техніко-виробничий, економічний, моральний, естетичний, правовий та ін.

Основними принципами екологічної освіти і виховання мають бути всезагальність і безперервність, комплексність і цілісність, різноманітність і регіональність, системність і якість, єдність локально-патріотичного і інтернаціонального, глобальність, особиста участь.

Необхідною складовою екологічної освіти і виховання є оволодіння екологічною етикою, об'єктом дослідження якої є екологічна мораль як форма суспільної свідомості, яка регулює поведінку людей.

У культурних надбаннях українців є своєрідний пласт - народна екологічна культура, яка глибоко гуманістична за своєю сутністю. Тому при формуванні екологічної культури важливим є оволодіння гуманістичною народною екологічною культурою, національними традиціями дбайливого ставлення до природи рідного краю.

Для підвищення загального рівня екологічної культури важливим є збирання, аналіз і розповсюдження екологічної інформації серед населення про вплив факторів навколишнього середовища та рекомендацій щодо виживання в зонах екологічного лиха.

Моральність, моральні принципи покликані стати тим могутнім засобом, що дасть нам змогу подолати людську роз'єднаність, духовну відчуженість і тим самим згуртує нас як братів і сестер для побудови щасливого майбутнього для нас і наших нащадків... Зневажливе, хижацьке ставлення до природи — прямий наслідок егоїзму, нездорового стану людської душі. (Патріарх Московський і всія Русі Алексій).

Нова — екологічна — філософія має згуртувати, об'єднати не лише «зелених» у різних куточках планети, а й усіх людей Землі для подолання нашого спільного лиха — глобальної екологічної кризи.

Об'єднанню народів для вирішення основної проблеми — екологічної — мають допомогти й усі релігії світу за умови їхньої коректної трансформації відповідно до змін життя на Землі. Розбещеності, свавіллю, егоцентризму, волюнтаризму й консерватизму треба негайно покласти край, бо світ надто слабкий, аби вистояти за таких проявів у суспільстві.

Людина — невід'ємна частина, «деталь» Природи, Всесвіту, й у своєму житті вона повинна керуватись їхніми Законами, зважати на всі елементи довкілля. Всі живі істоти біосфери — рівноправні мешканці нашої спільної домівки — Землі.

Потрібно провести інвентаризацію природних ресурсів в усьому світі й перейти до глобальної політики збереження та оптимального використання. Слід увести компенсацію витрат на відтворення або відшкодування природних ресурсів, розробити довгочасну стратегію природокористування, запровадити квоти використання ресурсів для кожної держави, регіону й світу в цілому, а також відповідний міжнародний контроль за цим.

Природа не тільки створила нас і забезпечує матеріальні умови нашого життя. Не можна не оцінити той естетичний і емоційний вплив, якого зазнає кожна людина під час спілкування з природою. І, можливо, завдяки й цьому впливу природи прийде до людини рішення про необхідність прийняття екологічної моралі, екологічної і біосферної культури як етичної норми суспільства в цілому.


ЗАКОХАНІ У РІДНИЙ КРАЙ

(мотиви любові до рідного краю в творчості Т.Г.Шевченка та І.Ю.Рєпіна)
Буликіна Тетяна, учениця 9-А класу Чугуївського навчально-виховного комплексу № 6 імені тричі Героя Радянського Союзу І.М. Кожедуба Чугуївської міської ради Харківської області

Керівник: Грідіна Н.О., вчитель історії та правознавства


Любов до рідного народу і свого краю – споконвічна тема нашої літератури та художньої творчості. І це закономірно… Бо ж синівська відданість рідній землі, рідному народу, який виростив, притаманна кожній людині. Із чого починається любов до рідного краю? Із захоплення рідною природою, яка здається неповторною і вічною, з жаги пізнання прадавніх законів буття, з прагнення примножувати красу і добро землі, що тебе зростила. Дослідження теми любові до рідного краю в творчості поетів і художників є дуже актуальною для формування національної самосвідомості молоді.

Відомо, що поезія та живопис тісно пов’язані між собою. Відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “ малярство – це німа поезія, а поезія – красномовне малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур належать Т.Г.Шевченко та І.Ю. Рєпін.

Вони дуже різні. Різна їм випала доля, але кожному довелося в своїй творчості звертатися до рідного краю, пізнання історії свого народу й любові до нього. Спробуємо віднайти спільні мотиви любові до рідного краю в творчості Т.Г.Шевченка та І.Ю.Рєпіна.

Тарас Григорович Шевченко – один з найбільших велетнів світової історії, основоположник нової української літератури, пророк національного відродження України, геніальний поет, драматург, прозаїк, мислитель, етнограф, фольклорист, художник-живописець і гравер. Місце Т.Шевченка в українському суспільстві і в українській культурі особливе. Поезія для Т.Г. Шевченка стала формою національного служіння, історичним покликанням, вогнистим Словом народної правди і народної волі до боротьби за свободу.

Пройтись би тими місцями Середньої Наддніпрянщини, де нині Черкаська область, де точилися події, оспівані в творах Шевченка. Відчути б натхнення, якому сприяло те, що «малими босими ногами» сходив тими шляхами, стежками, коли допитлива дитяча пам’ять навіки вкарбовує в свідомість довколишній світ; чи під розмірену ходу волів, чи притомлених коней, мандруючи одвічними шляхами, слухав розповіді старших людей про ті яри, ліси, пагорби, повз які наш сучасник промчить за кілька хвилин, не встигаючи придивитись, задуматись, дізнатись: а що тут діялось колись? Бо в кожній п’яді землі нашої творилася історія, відгомін якої чуємо в тих назвах, які полишили нам перекази, народні думи, казки та легенди. Перегортаймо сторінки «Кобзаря». І в кожному творі знаходимо разюче точний малюнок нашої української природи, яку і в туманному Петербурзі, і в пісках Казахстану завжди серцем бачив поет.

Навчаючись в Академії мистецтв в Петербурзі, Т.Г. Шевченко малює картини «Циганка-ворожка» та «Катерина». І сьогодні вони своєю документальністю можуть використовуватися для вивчення елементів українського національного одягу. І зауважимо, малював по пам’яті, бо хто там в Петербурзі знав, як наші українські дівчата стрічки в’яжуть. Поїздки на Україну давали багатий матеріал для митця. З’являються твори «Селянська родина», «Селянське подвір’я», «Богданова церква в Суботові, «Чигирин з Суботівського шляху», «Мотрин монастир», «Чумаки серед могил».

Спогади про рідний край завжди зустрінемо в творах Т.Шевченка. Ось, тільки один початок повісті «Княгиня». Опис рідної садиби, перших кроків пізнання великого світу. Південна Київщина, яка зараз входить до складу Черкаської області, описана і в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Ми пишаємося тим, що наше рідне місто подарувало світові Рєпіна, ім’я якого сьогодні дає Чугуєву шанс для відродження й розвитку найкращих традицій нашої культури, для пошуку нових шляхів розвитку.

Наш великий земляк художник Ілля Юхимович Рєпін дуже любив свою Батьківщину, Україну, своє рідне місто – Чугуїв. Чим був для Іллі Юхимовича Чугуїв? Що примушувало Рєпіна – відомого й знаменитого – на Всеросійському з’їзді художників у 1912 році багато разів повторювати в своєму виступі фразу: «Я зі своїм Чугуєвом»? Що давало небувалий імпульс його творчості на рідній землі? Відповідь, напевно, складна й проста одночасно: художник був щасливий тут тим особливим щастям, яке можна відчути тільки в дитинстві.

В «Далёком близком» І.Ю.Рєпін згадує центральні вулиці міста і будинки, з якими пов’язане було його життя. В ранніх роботах художника ми бачимо то поселенський будиночок, довгий паркан з напівциркульною нишею, то корпус військових топографів – найбільшу будівлю старого Чугуєва. Площу прикрашала могутня колонада Покровського собору, в якій зберігалися прапори чугуївських полків. Зі сходу, за палацом і садом, відкривалися простори – долина Сіверського Дінця під крутим берегом, ліси, селища – Кочеток, Малинівка. В Кочеток на великі церковні свята матінка водила Ілька. Набагато пізніше, в 1876-1877 роках, художник знову побачить хресні ходи й напише перші варіанти відомої картини.

Один з найяскравіших і плідних періодів життя художника пов'язаний із його перебуванням на батьківщині у 1876-1877 роках. За 11 місяців перебування в рідному місті І.Ю.Рєпін написав цілий ряд портретів: дружини Віри Олексіївни, двоюрідного брата Трохима Петровича Чаплигіна, сусідки – красуні Софії Любицької, товариша Миколи Івановича Мурашко, з яким навчався в Академії мистецтв і який приїхав у гості. Тут був написаний відомий «Протодиякон» (портрет чугуївського диякона Івана Уланова), портрети людей із народу.

«Мужичок з боязких» - такого образу в російському мистецтві ще не було. Перед нами жива людина, з дуже складним характером і важко з'ясовною психологією. Справжній селянин. Авторське ставлення начебто відсутнє, автор нічого не нав'язує. «Даю вам, — здається, говорить художник, — живу людину, я сам ще не відаю її таємниць, давайте разом розгадувати їх». Важко пояснити й зрозуміти селянську душу. «Мужик лихий на очі» — знову незвичайно живе зображення, і знову не знаходимо слів, щоб пояснити, що це за людина. Він занадто живий, занадто складний для словесних визначень. Перед нами саме життя в надзвичайній його складності. Рєпін не стільки розумом, скільки своїм талантом, інтуїцією відчував селянина, простого мужика. Недарма пізніше Лев Толстой скаже, що Рєпін «краще від усіх російських художників зображує народне життя».

Художники Т. Шевченко й І. Рєпін не компонували свої пейзажі, а змальовували краєвиди, які бачили перед собою. Саме тому в їх робочих альбомах дослідники знаходять багато начерків гілок дерева, бур’янів, хат, церков.

За тематикою пейзажі Т. Шевченка та І. Рєпіна можна поділити на дві групи: картини, на яких зображені сільські краєвиди, й пейзажі, на яких відображені історичні й архітектурні пам’ятки. Картини Т. Шевченка розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього закріпаченого українського села ("Удовина хата", "Селянське подвір'я", "На околиці", "Хата біля річки", "Хата над ставком"). Рєпінські пейзажі – це невід'ємна частина образу Батьківщини, з її просторами, силою й поезією, центральні вулиці міста і будинки, з якими пов’язане було його життя («Українська хата», «Хресний хід в Курській губернії»).

Чарівна природа на художніх полотнах І.Рєпіна і Т.Шевченка є контрастом к тяжким соціальним умовам життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Т. Шевченка та І.Рєпіна – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо (“Повінь”, “Комора в Потоках”, “Андруші”, “Урочище Стінка”, “Хутір на Україні”, “В Решетилівці”). Ці твори сповнені справжньої поезії, на них з почуттям любові до рідного краю зображена лагідна, мрійлива українська природа.

Рєпін залишив нам безцінну галерею портретів. Треба згадати, що Шевченко – художник створив галерею портретів. Серед них портрет поміщика П.В.Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні, «Голова жінки», портрет Маєвської, "Портрет Ликери" та ін.

Дослідивши картини й спогади І.Ю.Рєпіна та поетичні й художні твори Т.Г. Шевченка, можна зробити висновок, що митці в своїй творчості виражали любов до рідного краю, оспівували красу української природи, співчували знедоленому народу й закликали до боротьби за кращу долю. У цілком самостійних митців Тараса Шевченка та Іллі Рєпіна були спільні мотиви у творчості. Одним з найважливіших можна вважати мотив любові до рідного краю, України. Ця тема, мов живлюще джерело, дарувала обом митцям величезного натхнення.

Тарас Шевченко і Ілля Рєпін є синами своєї епохи. Не дивно, що ці дві визначні творчі індивідуальності використовували близькі за змістом та значенням художні засоби: образотворчі та поетичні. Т. Г. Шевченко та І. Ю. Рєпін — митці, чиє захоплення життям, його красою базується на любові до рідного краю, простого народу, України.

Мотиви любові до рідного краю в творчості Т.Г. Шевченка й І.Ю. Рєпіна продовжують формувати національну свідомість українського народу, виховувати почуття патріотизму. Таким чином, любов до рідного краю, відтворена у творчому набутку цих поетів, стає ґрунтом, на якому зближуються поетичний і художній світи Тараса Шевченка та Іллі Рєпіна.

Коли зима повертає на весну, приходять до нас березневі Шевченківські дні. І знову стукають у наші серця Тарасові слова: "Я так її, я так її люблю…". І знаходять вони відгук у мільйонах українських сердець, пробуджують ясні думки й породжують міць рук кожного. А разом вони є силою народною, здатною перетворити Україну на сучасну, демократичну, справедливу і, зрештою, будемо сподіватись, – процвітаючу державу.

Ми пишаємося тим, що славетний українець Тарас Григорович Шевченко та наш відомий земляк Ілля Юхимович Рєпін пронесли через все своє життя й залишили нам у спадок любов до рідного краю, матінки-землі, свого народу. А витоки прекрасні продовженням. Ми всі, хто живемо в Чугуєві, на рєпінській землі, можемо живитися минулою славою, вписуючи свої думки й добрі справи в сторінки історії Чугуєва.
Г. СКОВОРОДА – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛОСОФ,

ПИСЬМЕННИК І ПРОСВІТИТЕЛЬ-ГУМАНІСТ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка