Г. С. Сковороди



Сторінка8/44
Дата конвертації21.02.2016
Розмір8.8 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   44

НЕОБХIДНIСТЬ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ СУСПIЛЬСТВА
Гайдук Оксана, учениця 11 класу Красноградського НВК №3

Красноградської мicької ради Харківської області

Керівник: Гиря Н.М., вчитель iсторiї та правознавства
Розвиток духовності, у нашому розумінні,— процес позитивних кількісних та якісних змін: 1) у розумовій сфері людини (дитини) — від пізнання предметів та явищ на чуттєвому рівні — до усвідомлення їх сутності та взаємозв'язку. 2) у почуттєво-емоційній сфері — від простих емоцій — до здатності співчувати та переживати духовні стани та почуття; 3) у моральній сфері — від егоцентризму до гуманізму, альтруїзму; 4) у діяльнісно-вольовій сфері— від мимовільних дій — до цілеспрямованої саморегуляції, духовних вчинків; 5) у естетичному світосприйнятті — від споглядання естетичних об'єктів — до естетичної потреби та естетичної діяльності.

Виходячи з головних постулатів гуманістичної психології, де особистість досліджують як унікальну цілісну систему, що має суто людську можливість для само актуалізації, ми розглядаємо духовний розвиток як динаміку ієрархії мета мотивів та потреб, з позиції яких особистість оцінює себе, інших, довкілля і діє. Найістотнішим для здійснення духовного розвитку, на мою думку, формування та реалізацію таких вищих потреб людини: у пізнанні світу, себе, сенсу життя; у визнанні та повазі власної особистості з боку інших осіб; у сприйманні та створенні краси (тобто естетичну); у доброчинстві та ствердженні справедливості (тобто гуманістичну); у психічному та особистісному вдосконаленню.

Отже, психологічний зміст поняття «духовний розвиток» визначено як процес реалізації когнітивно-інтелектуального, почуттєво-емоційного, вольового, креативного потенціалів суб'єкта, здійснення прогресивних якісних та кількісних змін у його ціннісних орієнтаціях та вчинках, результатом якого є досягнення психічної цілісності та гармонії. Цей процес може бути інтерпретований як різновид творчості, оскільки він є індивідуальним шляхом пізнання людиною своєї природи, відкриття власних можливостей та їх реалізації

Чи може людина жити без духовності? Може, але з великими труднощами, в стані деградації та з ризиком самознищення. Приклад

Мотивації кожної людини мають ускладнюватися протягом всього життя так, щоб мотивації дорослої людини в принципі не були зрозумілими цій же людині в її дитинстві — тільки тоді можна говорити про якусь подобу духовності в житті людини.

Людина, що не здатна вибудовувати свою життєву перспективу, мотивувати себе щодо осмислених норм, переосмислити притаманні їй мотивації та створювати собі нові мотивації, втрачає сенс життя, втрачає позитивні мотивації власного розвитку. Така ситуація в житті людини називається духовною кризою.

Не кожна людина здатна сама вибудовувати свою життєву перспективу з врахуванням духовного змісту. Саме тому в суспільстві мають бути особливі духовні люди, які здатні робити це і допомагати іншим людям. Коли духовних людей в суспільстві стає критично мало, людям у відчаї нема до кого звернутися.

Чи може жити ціла країна без духовного суверенітету, без духовного простору, без духовності? Звичайно може, але в історичній перспективі недовго. Народ, який вміє тільки запозичувати чужі фундаментальні еталони, зразки, норми та чужі фундаментальні системи мотивацій, не може ніколи бути вільним. Рано чи пізно він або завойовується, або погоджується на добровільне рабство, або зникає. Україна, здобувши політичний суверенітет, так і не спромоглася здобути ані економічний, ані, тим більше, духовний суверенітет. Причому духовний суверенітет з точки зору перспектив країни є визначальним. На мою думку, якщо країна має духовний суверенітет, зберігає та відтворює власний духовний простір — навіть втрати економічного чи політичного суверенітету їй не страшні, бо з часом ці суверенітети відтворяться.

Духовна стратегія — це особлива стратегія розвитку — не економічного, соціального чи культурного, а розвитку на глибинному рівні, в самих фундаментальних засадах — персонального і суспільного. Духовна стратегія говорить не про користь для України чи добробут для українців, а про благо та духовний розвиток для України.

Духовна стратегія України полягає у створенні особливої якості, яка вже давно відсутня в цій країні, — здатності до тривалого колективного перетворення фундаментального рівня без запозичень, на власних засадах.

Духовна стратегія неможлива з позиції держави — тільки з позиції суспільства. Тобто це не якась державна програма чи стратегія — це нова релігія чи ідеологія, нова мова, нова наука, нове мистецтво. Саме такий рівень духотворної дії нам необхідний.

Отже сьогодні йдеться лише про одну річ — десь, в якому-небудь місці в країні має з’явитися духовна позиція, яка може стати основою створення духовного простору та здобуття духовного суверенітету..

ХVІІІ століття подарувало світовій культурі, філософії й педагогіці в тому числі ім’я видатної людини, носія духовно-моральних цінностей, народних досягнень і сподівань Г. Сковороди (1722–1794). Його життя можна вважати не тільки життям філософа, письменника, а й життям Учителя. Він був усебічно художньо обдарованою людиною, мандрівним філософом-проповідником, блискучим ученим-полемістом. Поглиблюючи думки античних мислителів, Г. Сковорода присвятив свою філософію пошуку шляхів до щастя, сформулював оригінальні морально-етичні принципи, які повинні давати людині гармонію та насолоду. Він відкрив емоційно-вольове начало в людини – „серце” – джерело всіх думок, прагнень, почуттів, і не в останню чергу – естетичних. У його творчості ми стикаємося не просто з роздумами над проблемою духовності, як у попередників, а з ідеєю серця як центру внутрішнього світу людини, який визначає її індивідуальність. Г. Сковорода постійно наголошує, що “справжня людина є серце в людині, глибоке ж серце й одному тільки Богові пізнане й не інше що є, як думок наших необмежена прірва ”, „Не за обличчям судіть, але за серцем… Усякий є те, чиє серце в ньому” Г.Сковорода звеличував духовне начало в людині, про що свідчать

численні його роздуми, наприклад: „Є дві людини в людині одній та два батька – небесний і земний, і два світи – первісний та тимчасовий, і дві натури – божественна й тілесна”. За вченням Г. Сковороди, зародки духовності людини наявні в її серці від народження, але вони не усвідомлюються, адже їм протистоять могутні сили темної тілесності, усе антисоціальне в людині. Духовну людину творить шлях добра: через пізнання, усвідомлення й розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення у світі, до чого людину закликає вчення Христа. Стрижнем духовного виховання, на думку Сковороди, є любов, а кінцеву мету духовного розвитку й виховання вчений вбачав у формуванні ,,чистосердечності, бо вона є спокійне в душі дихання і віяння Святого Духа”.

І сьогодні не втратила свого глибокого значення притча про сліпого та зрячого. Людина повинна навчитись бачити красу навколо себе, формувати естетичну насолоду, збагатити своє серце. Г. Сковорода досяг глибокого розуміння гармонійності взаємодії мікрокосму (людини) з макрокосмом (природою), зрозумів, що центральне місце у світі посідає саме людина. Його теорія сродної або несродної праці заклала основи індивідуально-особистісного підходу в вихованні. Тільки враховуючи здібності та нахили людини і всебічно розвиваючи їх, можна допомогти їй знайти сенс і щастя в житті. Пізнання людського серця, наповнення його гуманізмом як основою „спорідненості” – прямий шлях до щасливого життя. Г. Сковорода розглядав щастя людини як етичну категорію. Відповідаючи на вічне питання, у чому ж полягає щастя людини, Г.Сковорода доводив: „Щастя людини полягає в тому, щоб, узнавши власну в собі здатність, по ній вжити себе в житті…”.Сковорода вважав людину не засобом, а метою виховання, закликав поважати її гідність та внутрішній світ. Погляди цього самобутнього українського мислителя формувались на лоні чудової української природи, красу якої він шанував та оспівував у своїх творах. За оцінкою дослідників, першоосновою ідеалу у філософській і педагогічній думці стало започатковане Г. Сковородою вчення про людину з „досконалим серцем ”, яка наближається до Бога шляхом заглиблення в себе, постійно прагне до духовного розвитку, самопізнання, морального самовдосконалення.

Філософія освіти та виховання Г. Сковороди відіграла провідну роль у

формуванні плеяди наступних діячів вітчизняної філософії, культури,

педагогіки, їх світоглядних позицій, педагогічних поглядів на проблему

виховання духовної особистості.
Проблема сенсу життя
Галій Тетяна, учениця 10 класу Зачепилівського ліцею

Зачепилівської районної державної адміністрації Харківської області

Керівник: Падалка В. Л., практичний психолог Зачепилівського ліцею
Проблемі сенсу життя вже багато століть. Цю тему вивчають соціологи, психологи, етики, естетики і філософи. Але однозначної відповіді на це питання немає і понині. Звідси цілком правомірний висновок про неможливість умоглядної відповіді на питання про сенс життя, тому що це питання не стільки теоретичне, скільки життєво-практичне.

Роздуми над проблемами сенсу життя, не можна ігнорувати ту первинну сферу, в якій вона як проблема може не усвідомлювати, але в якій вона назріває саме як проблема. Сфера ця-повсякденність. Людина і тільки вона сама визначає своє призначення і сенс життя[1, С 101]. Пошук, мету життя має у своїй основі думку про цінність людського життя, причому цінності не тільки для самої людини, але і для суспільства, для інших людей. Визнаючи значення проблеми пошуку сенсу життя для кожного індивіда, ряд сучасних філософів і психологів категорично заперечують можливість постановки цієї проблеми в загальнотеоретичному плані, філософському аспекті. Існує тільки зміст конкретного людського життя.

Розглядаючи питання проблему сенсу життя, доречно виявити, як ця проблема розглядалася в різні епохи. Ряд тлумачів, проблеми намагалися зменшити значенням самоцінності людського життя, шляхом закликів до самозречення і жертовності в ім'я майбутніх поколінь[1, С 65]. Але людина повинна бути щасливою не в чужому, а у своєму житті. Щасливий не за рахунок інших і не на шкоду іншим. Суть проблеми стисло виражається у формі питання: «Для чого жити?» Це питання про те, варто чи не варто,життя того, щоб його прожити.

Сенс життя, сенс буття — філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості [4, С 10].

Питання про сенс життя також може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності досягнутих результатів початковим намірам, як розуміння людиною змісту та спрямованості свого життя, свого місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсність та постановки людиною цілей, що виходять за рамки його життя. У цьому випадку мається на увазі необхідність знайти відповідь на питання:

1.« Які є моральні цінності суспільства?»,

2.«Яка мета життя?»

3.«Для чого я живу?

На ці питання з точністю не може відпости жодна людина.

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист Аристотель, наприклад, вважав, що метою всіх людських вчинків є щастя (eudaimonia), яке полягає у здійсненні сутності людини [2, С 45]. Для людини, суть якої - душа, щастя полягає в мисленні і пізнанні. Духовна робота, таким чином, має перевагу над фізичною. Наукова діяльність та заняття мистецтвом - це так звані діаноетичні чесноти, які досягаються через підпорядкування пристрастей розуму.

Епікур та його послідовники проголошували метою людського життя отримання задоволення (гедонізм), яке розуміється не тільки як чуттєва насолода, а й як порятунок від фізичного болю, душевного неспокою, страждань, страху смерті[2, С 40]. Ідеал - життя в «затишному місці», в тісному колі друзів, неучасть у державному житті, віддалене споглядання. Самі Боги, за Епікуром, - блаженні істоти, що не втручаються у справи земного світу

Кініки (Антисфен, Діоген Синопський) - представники однієї з сократичних шкіл грецької філософії - вважали кінцевою метою прагнень людини доброчесність(щастя). За їх вченням, доброчесність полягає в умінні задовольнятися малим і уникати зла [2, С 49]. Це вміння робить людину незалежною. Людина повинна стати незалежною від зовнішнього непостійного і непідвладного цьому світу, і прагнути до внутрішнього спокою. У той же час, незалежність людини, до якої кініки закликали, означала крайній індивідуалізм, заперечення культури, мистецтва, сім'ї, держави, майна, науки і громадських встановлень.

Згідно з вченням стоїків, метою людських прагнень має бути моральність, неможлива без правдивого пізнання. Душа людини безсмертна, а чеснота складається в житті людини у згоді з природою і світовим розумом (логосом). Життєвий ідеал стоїків - незворушність і спокій по відношенню до зовнішніх і внутрішніх дратівливих факторів.

Людина шукає сенс життя. Вона думає , який з її талантів головний і приходить до висновку: дар переконання. При цьому він обурений спрагою змін, має задатки лідера, але не хоче займатися підприємницькою діяльністю. Йде в політику, стає мером провінційного містечка, налагоджує в ньому життя - лагодить дороги, будує дитячі будинки, цегельний завод. На відкритті дитячого будинку відчуває колосальну радість і задоволення.

На даний момент часу сенс його життя виповнюється : він служить талантом людям , собі, а тим самим і Господу . Адже одна з формул сенсу життя така : знайти свій головний талант і послужити ним Богу , принести максимально духовного прибутку від таланту .

Людині завжди хотілося дізнатися правду, який же сенс індивідуально в неї. Можливо , людина лякається свободи і відповідальності за неї, коли сам не може знайти і визначити свій сенс життя. Він шукає підказок, вказівок звідки завгодно: послань понад, мудрих висловів авторитетних людей ... Але мені завжди здавалося , що дістатися до кореня, дізнатися істину, а не придумати собі її - дуже непогане, і навіть можна сказати гідне бажання.

Однозначно одне: людина має свободу вибору у визначенні свого сенсу життя і її наповнення. Кожну секунду нашого існування ми робимо вибір, і ці маленькі, мікроскопічні кроки в часі змінюють наше життя, формують долю. Сенс життя, як якусь духовну і філософську категорію нашого буття, ми створюємо самі, на відміну від тварин, яким в цьому плані легше : жити з вродженими інстинктами означає жити у відповідності з програмою, яку людям припадає ще сформувати у своїй голові. І не одну [4, С 45].

Життя без сенсу безглузде, порожнє, не потрібне! Хоча б тому, що в світі немає безглуздих речей, предметів і живих істот. Все має своє призначення, свою функцію. Якщо в людському житті немає сенсу, вона незабаром обірветься, і цьому чимало підтверджень. Коли людина ставить плани і мрії, у неї є заради чого жити, вона перемагає себе, суспільство, хвороби. Навіть смерть деколи відступає.

Отже,розібратися в такому питанні, як сенс життя людини і його призначення, то необхідно ознайомитися з різними точками зору, не обов'язково релігійними. Кожен знаходить себе у своєму, у кожного свій шлях. Атеїстичні концепції стверджують, що сенс людського життя в самому житті. Епікурейці, як зазначалося раніше, вчили: «живи, тобто задовольняй свої потреби, забезпечуй біологічне та духовне існування і радій. Перестанеш це робити, значить, тебе не буде, не буде ніяких переживань, ніяких пристрастей. Буде - ніщо або, інакше кажучи, для тебе більше нічого не буде». Така філософська позиція має свої позитивні риси, орієнтуючи людину на самоцінність його життя. Але в ній дуже слабо відображені змістовні орієнтири життєвої позиції, духовно-моральні критерії людського життя. Людини, як правило, мало просто жити. Їй хочеться жити «для когось» і «в ім'я чогось». Безрелігійний вибір змушує людину глибоко і серйозно задуматися про своє місце у світі, в суспільстві, серед людей. Марксистський підхід до людського життя пов'язаний з визнанням її самоцінності і самоцільності. Але на відміну від епікурейської концепції він стверджує суспільну значимість людського буття. Він підкреслює той факт, що людина живе в суспільстві, серед людей: оточуючих, близьких і далеких [3, С 78]. І в зв’язку з цими людьми міститься його реальний шанс на безсмертя і стимул надії. В їхньому колі індивіду дана можливість самореалізуватись, знайти вдячність, подяку, пам'ять про себе. Вічно живуть в нашому житті великі вчені, композитори, письменники, поети, борці за свободу і щастя людства. Пам'ять про них вічна. Але пам'ять про себе залишають не тільки великі люди. Все хороше, добре, моральне, що створила людина, залишається з ближніми, не пропадає.

Ми продовжуємо жити в наших дітях, внуках, більш далеких нащадках. Людина як особистість, реалізуючи у своїх діяннях свій творчий потенціал, продовжує життя в житті людства.

Використана література:

1. Смысл жизни //Словарь Группы лакановсского психоанализа. - Санкт-Петербург, 2008. – 280 с.

2. Джіоєв О. І.Про деякі типових постановках проблеми сенсу життя в історії філософії // Питання філософії. - 1981. - № 6. – 18 с.

3. Стечкин О. Я. Развитие представлений о цели и смысле жизни в домарксистской етике. Тула, 1971. – 320 с.

4. Шердаков В.Н. Сенс життя як філософсько-етична проблема // Філософські науки. - 1985. - № 2. – 25 с.

МОТИВ ЖІНОЧОЇ CАМОТНОСТІ В РОМАНІ Я.ВИШНЕВСЬКОГО

«САМОТНІСТЬ В МЕРЕЖІ»
Гарвасюк Юлія, учениця 11 класу Білоцерківського колегіуму

Білоцерківської міської ради Київської області



Керівник: Талашова Т. Г., вчитель історії та правознавства
Американська письменниця Сюзанна Гордон писала, що незнаюча класових, расових чи вікових кордонів, самотність сьогодні - це великий урівнювач всього і вся. Цевідчуваєкожний з нас. Хтосьприховує це відчуття за сімома замками, а хтосьживе так усе життя. Дужеважковтективідусвідомленнясвоєїнікчемності і непотрібності цепостійноперебуваєізлюдиною.

Усучасномусвітісамотністьмаєсвоїкольори і відтінки. Розгляд цього феномену в творахсучасноїлітературиздається нам актуальним, аджедедалібільшезростаєінтересчитачів до даноїпроблеми як у нашійкраїні, так і закордоном.

Об’єктом вивчення даної доповіді слугують погляди на життя головної героїні роману Януша Леона Вишневського «Самотність в мережі». Наше завдання полягає в тому, щоб пізнати позиції жінки і з’ясувати, чого вона себе вважала самотньою, що зважилась на знайомство в мережі, і чи це було справді так.

Майже щодня заміжня пані роздумує про своє нещастя. Вона вважає, що кохання з її чоловіком увійшло у звичку чи стало зобов’язанням: «У неї є гарний чоловік, об’єкт заздрості всіх її співробітниць. Але щезла та сила притягання. Розчинилася десь у буденності. Усе охололо. В останній час їй здавалось, що кохання з її чоловіком було чимось схожим – як таке могло спати на думку? – на католичну месу. Може так у всіх? Може це не так важливо?». Жінка сама сумнівається чи самотньо їй справді чи вона просто до всього звикла.

Януш Вишневський зображує в образі героїні свого роману проблеми жіночої самотності. На думку українського філософа НазипаХамітова, дівчині з раннього віку вселяють ідею майбутнього материнства. Саме тому самотність розглядається нею як трагедія, а усамітнення – як гріх.Це дуже схоже на долю нашої заміжньої пані. Вона дуже хоче дітей, але її чоловік проти через те, що його кар’єра тільки-но починає успішно зростати. У жінки вже був один викидень і вона особливо боялась так і не народити дитину.

Та одного дня стається неймовірне. Героїня, шукаючи шляхи втечівід почуття самотності, відправляє всліпу листа: «Я все ще трохи закохана, в мені ще залишки безглуздого кохання, і менi зараз так погано, що я хочу це комусь розказати. Це має бути хтось чужий, хто не може мене зранити. Нарештi для чогось згодиться цей Iнтернет. Я потрапила на тебе». Ось так вона знаходить Якуба. Вони починають спілкуватися, і чим більше вони розмовляють, тим більше вони зближуються і подобаються одне одному. Зрештою, вони вирішують зустрітися в реальному житті. Але все йде зовсім не так, як повинно було б бути…

Російський філософ Микола Бердяєв вважає, щоб не почуватися покинутому в цьому світі, потрібно сказати «ми», а не «я». Самотність - це туга по спілкуванню. Її подолання полягає у зустрічі з іншим, але людина часто сприймає цю подію як зустріч з об'єктом і тілом, а не душею й особистістю». Ось і героїня відомого польського роману знаходить в мережі цього чоловіка, долаючи уявне почуття власної непотрібності. Спочатку вона вважає, що він – її доля, але потім розуміє, що Якуб – людина, подарована Богом, яка змінила погляди на життя, нагадала, що таке кохання: «Ти подарував мені дещо, до чого важко підібрати назву. Розворушив в мені щось, про існування чого я навіть не підозрювала».Пишучи цього листа, героїня вже була при надії. Вона дізналася, що у них з чоловіком буде дитина і почувається справді щасливою. Жінка дякує своєму другові і прощається з ним, а згодом називає сина його іменем.

Щаслива мати розуміє, що відчувати самотність – не так і погано. Самотність – можливість пізнати себе, зрозуміти роль в цьому світі. Це означає, що людина не стане щасливою, стоячи на місці і оплакуючи свої невзгоди і марно загублене життя.

Таким чином, героїня роману Януша Леона Вишневського «Самотність в мережі» не може вважатися справді самотньою, покинутою жінкою, адже в неї є та маленька крупиця світу, її світу. Почуття, що переслідувало жінку – найголовніше випробування в житті людини. Все, що потрібно зробити людині, яка вважає себе нікчемною і непотрібною, це намагатися розгледіти свою сутність у глибині душі, усвідомити, що те оточення, яке їй дійсно дороге, здатне вивести їх із темряви і звільнити від уявної самотності.

Глобальні проблеми сучасності
Гвоздік Аліна, учениця 10 класу Зачепилівського ліцею

Зачепилівської районної державної адміністрації Харківської області

Керівник: Падалка В. Л., практичний психолог Зачепилівського ліцею
Цей період в якому ми живемо має багато проблем глобального значення, які потрібно терміново вирішувати.

Насамперед, конфлікти та сутички між країнами, які виникають на різних підґрунтях. Прикладом цього є збройні сутички у Тріполі та Єгипті.

Також потребують вирішення проблеми, пов’язані з екологією,економікою, демографією світу та інше.

Це найголовніші комплексні проблеми людства, а розвиток цивілізації на планеті постійно породжує нові й нові.

Кожна з них і особливо всі вони разом здатні спричинити знищення всього живого на нашій планеті.

Тому вирішення цих проблем є завжди актуальним, оскільки від усього цього залежить життя людей на планеті.

Демографічна проблема. У цілому демографічна проблема нині полягає в стрімкому зростанні населення в країнах, що розвиваються, і в загрозі депопуляції, тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених, в економічно розвинених країнах [1, С 65]. Крім того, до демографічної проблеми можна віднести і швидкі темпи розростання міст і міських агломерацій. Збільшується також неконтрольована міграція. Щоб попередити можливі демографічні катастрофи, уряди більш як 100 країн почали реалізовувати програму планування сім'ї. Населення планети перестане зростати лише за умови, що в кожній родині буде не більше трьох дітей.

Продовольча проблема. Наразі 2/3 людства відчувають постійний дефіцит продуктів харчування. До того ж харчування часто є недостатньо калорійним і має нераціональну структуру (нестача вітамінів і білків тваринного походження). При цьому у світі виробляється достатньо продовольства, але географія його виробництва далеко не збігається з географією споживання.

Північна Америка і Західна Європа мають надлишок продовольства, але країни, що розвиваються, не мають можливості для його закупівлі в достатній кількості.

Найбільш надійний напрямок вирішення глобальної продовольчої проблеми - зростання виробництва продуктів харчування в голодуючих державах - країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Основою вирішення продовольчої проблеми є інтенсивний шлях - підвищення біологічної продуктивності вже існуючих угідь.

Енергетична і сировинна проблема

Нині людство впритул наблизилося до межі вичерпання найдоступніших, а тому і найдешевших видів органічних і мінеральних ресурсів. Передусім це стосується нафти і газу. Ці найголовніші енергоносії суспільство вимушене добувати з усе більшої глибини (понад 5-6 тис. м) [2, С 85].

Унаслідок інтенсивного видобутку починають вичерпуватися і запаси руд металів. Особливо відчутною стає нестача найдоступніших за глибиною залягання та за районами видобутку родовищ залізної, марганцевої, мідної, нікелевої руд. Помітно збідніли ресурси алюмінієвої сировини, насамперед багатих родовищ бокситів. Це створює загрозу поглиблення кризи в галузях господарства, які виробляють такі потрібні для людства конструкційні матеріали.

Дуже виснажені й біологічні ресурси Світового океану (риба, кальмари, криль, морські водорості тощо).

Проблема миру і роззброєння. Глобально постала в наш час геополітична проблема збереження миру. Воєнні конфлікти існували завжди. Але вони ніколи так не загрожували всьому людству, як нині.

В арсеналах найбільших країн світу зосереджена така кількість зброї, якої достатньо, щоб знищити все живе на планеті. Атомні й водневі бомби, якщо вибухнуть одночасно, здатні розірвати Землю на шматки. Сукупний світовий запас ядерної зброї становить близько 15 тис. мегатонн. Нині налічується щонайменше сім «ядерних держав» у т. ч. й таких, що конфліктують між собою (Індія та Пакистан). Ще ряд країн веде активні роботи щодо створення ядерної зброї.

Однак значна небезпека криється також у локальних конфліктах, що можуть мати регіональне поширення.

Величезними є також економічні втрати людства від гонки озброєнь. Найбідніші, кризові країни, незважаючи на голод і злидні, продовжують вкладати величезні кошти у виготовлення зброї. Армія, воєнна промисловість дали роботу багатьом мільйонам людей, які інакше могли бути безробітними. І все ж загалом військово-політична конфронтація і гонка озброєнь є вкрай небезпечними для людства. Будь-яка випадковість, технічні неполадки, помилки людей можуть стати причиною виникнення нової світової війни. І тоді щось змінити вже буде пізно.

Світове співтовариство, ООН, НАТО, окремі країни та їх лідери намагаються покращити ситуацію у світі, відвернути загрозу війни [1, С 71]. Велике значення має підписання міжнародних угод про скорочення озброєння. А найвагомішим внеском у справу миру на Землі є добровільна відмова від ядерної зброї. Першою державою світу, яка зробила це, стала Україна.

Слід зазначити, що початок XXI ст. позначився новою проблемою - проблемою боротьби з міжнародним тероризмом.

Екологічні проблеми.

Екологічні проблеми нині поширені практично повсюдно. Це означає, що вони створюють загрозу життєдіяльності не окремим групам людей, а людству загалом, всій планеті.

Екологічні проблеми можуть бути спровоковані стихійними лихами. Так, катастрофічні повені часто спричинюють знищення сільськогосподарських угідь, забруднення поверхневих вод і спалах інфекційних захворювань. Водночас екологічна проблема часто є наслідком впливу на природу людства. Практично будь-яка галузь людської діяльності небезпечна для природи. Найбільший внесок у створення екологічної проблеми роблять сільське господарство, чорна й кольорова металургія, хімічна промисловість, транспорт і енергетика, особливо атомна.

Ці та інші галузі світової економіки постійно насичують землю, воду й повітря інертними і хімічно активними елементами, радіонуклідами. Зростає шумове та електромагнітне забруднення. При цьому порушуються природні процеси в біосфері. Наслідком такого «захворювання» та отруєння біосфери може бути її повна деградація і загибель.

В атмосферу щорічно викидається понад 20 млрд. т пило газових відходів, у яких містяться близько 240 явно шкідливих для людини речовин [2, С 37]. Особливо чимало їх там, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля.

Результатом такого забруднення стали так звані кислотні дощі [4, С 58]. У викопному паливі, крім вуглеводів, завжди є домішки сірки, фосфору та багатьох інших елементів. При спалюванні ці елементи, так само, як і азот, що міститься в повітрі, утворюють окиси. Вони перетворюються на кислоти, які разом з атмосферними опадами потрапляють на поверхню землі. Потрапляючи в ґрунти, кислотні дощі зменшують в них кількість поживних сумішей, пригнічують ріст рослин, а інколи призводять до їх повної загибелі.

Унаслідок згоряння органічного палива вміст вуглекислого газу у повітрі підвищений. Це сприяє потепління клімату і безпосереднє теплове забруднення повітря, зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів.

Зменшення концентрації озону у стратосфері, особливо над полярними і приполярними районами, це явище отримало назву озонових дір. Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту озону дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям.

Щорічно до гідросфери надходить близько 1800 млрд. м куб викидів неочищених і слабо очищених стічних вод. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові й озерні води. Води Світового океану регулярно забруднюються з різних джерел. Основну масу забруднювачів приносять річкові води. Найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами. Іншим великим джерелом надходження нафти є аварії танкерів.

Проблема дефіциту чистої прісної води виникла через забруднення багатьох водойм, зміни клімату, а також зростання водоспоживання у зв'язку із зростанням чисельності населення. Багато країн відчувають брак доброякісної питної води. Тому кожного року в країнах, що розвиваються, від хвороб, які спричинені збудниками, поширеними у неякісній воді, вмирає не менше як 4 млн. дітей [3 , С 51].

Деградацію земель спричиняє багато чинників. Так, відкритий видобуток корисних копалин і підсилена внаслідок господарської діяльності ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі і формування «місячних ландшафтів». Проблемою є і виснаження ґрунтів, оскільки хімічні добрива не можуть повною мірою компенсувати спожитий культурними рослинами гумус. Складовою проблеми деградації земель є проблема опустелення земель, яка у свою чергу нерідко зумовлена проблемою скорочення площі лісів.

Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного «винуватця» парникового ефекту), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.

З цього випливає, що людство має безліч проблем, більшість яких викликані діяльністю людей,та кожна з них має велике значення Отже ,потрібно пам'ятати, що всі глобальні проблеми взаємопов'язані і можуть бути вирішені тільки спільними зусиллями.

Використана література:

1.Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.

2. Масляк П.О., Дахно І.І. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч.закл./ За ред. П.О.Масляка. - К.: Вежа, 2003. - 280 с.: іл.

3. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2005. - 208 с.: іл.

4.Лашевська Г.А., Лашевська А.А. Хімія: Підруч. для 11 кл.загальноосвіт. навч. закл. : рівень стандарту – К. Генеза, 2011. – 160 с. : іл.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   44


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка