Гармонія газета для нас, батьків №5 2005



Скачати 357.51 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації19.02.2016
Розмір357.51 Kb.
1   2   3

Любі одинадцятикласники!

Читаю ваші роздуми на тему “Я і гімназія” і подумки говорю з вами, згоджуюсь або ні. Правлячи граматичні похибки, стилістичні невправності, прагну вловити хід думок, а перед очима постають схилені над зошитами постаті: серйозні, задумані, усміхнені, насторожені, здивовані - хто як зреагував на запропоновану тему. Та всі ви висловлюєте думки відверто, прямо, трепетно, тривожно, боляче, стримано…

Радує, що , наловивши «жучків», ви ще й напрочуд захоплюєтеся нашими і вашими досягненнями, перемогами, дякуєте наставникам, так би мовити, сіячам доброго, розумного, вічного, називаєте учителів своїми друзями.

Повірте , ті прогалини в навчально-виховному процесі, на яких ви акцентуєте увагу, породжені системою освіти. Ви, звичайно, обурюєтесь з приводу того, що кожен учитель прагне переконати у значимості свого предмета, переважаючій його ролі в суспільному житті. За таких умов ви стаєте заручниками, бо, з одного боку, не дуже проявляєте інтерес до предмета (інколи й до вчителя), а з другого - не бажаєте його образити, а тому вдаєтесь до штучних компліментів, аби отеплити серце учителя, надихнути на думку, що він – найкращий.

Ми, учителі, й самі не згоджуємося із сьогоднішньою системою освіти, прагнемо нововведень, цікавих освітніх проектів, та, на жаль, змінити усталені роками норми не в змозі, маємо те, що маємо…

Дякую за відвертість , за прямолінійність, ваш дитячий максималізм. Особисто я підтримую конструктивні пропозиції, а от щодо чергування і форми – ні, це – святе!

Отож, через півроку ви складатимете екзамен на атестат зрілості і вільною лебединою зграєю полинете у безмежну доленосну вись. Яким буде невідоме майбутнє , яку обрати дорогу до щасливої обмріяної зірки? Ці та інші питання рояться у ваших світлих і розумних головах , а батьки в цей час тверезо оцінюють складну життєву ситуацію, заздалегідь шукають шляхи реалізації задумів: пропонують вам вузи, наймають репетиторів, посилають на курси. Це – сьогоднішні реалії, це – демократія.

А от, коли наступить «завтра» і ви прощально глянете на поріг гімназії, постарайтесь поруч із багажем знань, які ми вам дали, поставити чарівний букет із різноманітних рис ваших наставників (кому яка належить, думаю, визначитесь): ерудицію і педантизм, дотепність і м’який гумор, наполегливість і безкомпромісність, доброту і чесність, відвертість і принциповість, привабливість і жіночу граціозність, людяність і витривалість, фізичну досконалість і веселу вдачу, витриманість і елегантність, порядок і дисципліну, поміркованість і розважливість.

Вірю: в яку б круговерть не кинуло вас життя, силу свого розуму, полум’я молодих сердець віддайте землі, яка вас зростила, зробіть усе , аби Україна стала ще потужнішою, прекраснішою, щоб вами пишалася гімназія і наш український родовід.

З повагою Галина Григорівна



Тепло рідного дому

Щоб у кожній українській родині

горіла свічка, яка приносила б тепло

Віктор Ющенко
Кожна людина має право на тепло рідного дому. В дружній та вірній сім’ї не потрібні ніякі скарги, тому що любов рідного дому ні за які гроші не купиш. Якщо людина багата, а сім’ї не має, вона нещасна, бо самотня!»- до таких висновків прийшли учні 7-В класу освітнього об’єднання.

Теплом рідного дому вони вважають дбайливих батьків і слухняних дітей, які гордяться батьками, а батьки – дітьми.

Ліричні роздуми гімназистів 7-В класу почула й записала К.І. Пилипенко, класний керівник.

...Моє розуміння тепла рідного дому- коли є мама й тато, коли тебе мама пригорне до себе, якщо тебе хтось скривдить; коли твоя бабуся напече смачних пиріжків, а дідусь змайструє гарну іграшку...



(Катя Х.)

...Сім’я – це найкраще, що є в дитини.



(Дмитро Г.)

...Я вважаю, що тепло рідного дому не в багатстві, а в дружній родині. Коли я розмовляю зі своїми татом і мамою, то відчуваю, як стає тепло мені від добра їхньої душі. Я завжди радо повертаюся в свою домівку.



(Таня К.)

...Якщо діти втрачають батьків, їхнє життя стає сумним. А якщо ( і таке буває!) батьки відмовляються від своєї дитини, то вони не люди, а НЕЛЮДИ!



(Віка К.)

...Тепло рідного дому міститься в серці батька й матері, в затишній домівці, де тобі завжди раді. А тепло моєї власної домівки – це мама і тато, тому що вони завжди зігріють теплом свого серця і мене, й братика Юру.



(Оксана А.)

...Стає тепло, коли поруч мама і тато, бабуся і дідусь. Коли в сім’ї злагода й ніхто не свариться. Коли люблять і поважають один одного.



(Валерія Р.)

...Якщо в дитини є родина, вона щаслива. Найбільша радість мого життя – мої татусь і матуся. Турботливі, ніжні, працьовиті... Я теж буду такою.



(Валерія П.)

...Тепло і добре, коли маєш тата й маму, дім , а в ньому власну кімнату. Наша сім’я часто збирається ввечері в загальній (спільній для всіх) кімнаті й дивиться телепередачі. Ми з сестричкою зігріті теплом родини, але як важко жити дітям, у яких немає ані мами, ані тата, ані будь-кого з родичів...



(Юля Ф . )

...Для мене тепло рідного дому– моя матуся, ніжна й турботлива, мир і спокій у родині. Я співчуваю дітям, у яких немає рідного дому, мені їх дуже жаль...



(Катя К.)

...Мені завжди допомагає мама своєю мудрістю, набутою роками... А кішка Аліса зігріває сяйвом своїх очей, теплом безвинної душі... Мені в моєму домі тепло і затишно, тому хочу, щоб усі мали домівку, а в ній їм було тепло й світло.



(Анастасія М.)

...Для мене сім’я - святе. Ще з раннього дитинства я знаю, що родина – найголовніше. Я дуже люблю і маму, й тата, і бабусю, і свого котика Помаранчика. Одного разу я уявила, що в мене немає мами. Стало так страшно й боляче ! І я зрозуміла, що мама – це все: радість і добро, і все-все на цьому світі...



(Катя Т.)

...Я радію, коли стаю на поріг своєї квартири, дзвоню в двері – і мене зустрічає своєю чарівною посмішкою мама, а за нею вибігають братик, сестричка і киця.



(Богдан Ц.)

Моє майбутнє – моїми руками

...Задумалась. Замріялась... Яке ж в мене буде майбутнє? Ким буду? Як житиму? Хто буде поруч мене? Хто допоможе в тяжку хвилину? І знаю, переконана в цьому: тато, мама, бабуся й дідусь будуть поруч і тоді, коли в мене все складеться якнайкраще, і тоді, коли чорна смуга (не дай Боже) трапиться в моєму житті. Адже ці люди мені найближчі, найрідніші.

Я так радію, коли відкриваю двері свого дому! Мене привітно зустрічають тато, мама. Завжди приголублять, допоможуть, підтримать. Я люблю їх уже за те, що вони в мене є! Я турбуватимусь про них, щоб вони жили довго-довго, щоб і їм біля мене було тепло.

Боляче стає, нестерпно боляче, коли подумаю, що десь є діти без тата, мами, що їх називають інтернатськими. Їх нікому приголубити, розрадити... Невже не болить серце їхнім татові й мамі, коли вони залишають своїх діток, забувають про них?! Адже наше дитяче життя так залежить від ставлення до нас дорослих!

Я думаю, що без родини не проживу й дня. Родина – світло в моєму житті. Я так люблю слухати розповіді мами про те, якими повинні бути дівчатка, як повинна себе вести в школі, у гостях, на вулиці, бо ж моя мама хоче, щоб я серед усіх була найкращою в усьому. І я буду такою, щоб завжди раділа за мене моя мама!

Моя родина дружна. Тато допомагає мамі виконувати важку роботу, зустрічає ввечері, коли вона повертається з роботи. Як люблю я його за це! Я віддячу в майбутньому його теплом своєї душі за тепло й добро його серця.

Я хочу в майбутньому мати таку родину, яку маю зараз. Я мрію про вірну й дружну сім’ю і, щоб мати її, буду вчитись і працювати, жити так, як вчать мене тато й мама.

Пилипенко Валерія, 7-В класу

Школа очима батьків

Згадую той час, коли, взявшись за руки, вся наша сім’я вела Дмитрика в перший клас. Скільки було сподівань, надій і радості! Початкова школа для всіх нас, а особливо для маленького школяра, була святом, відкриттям, розкриттям талантів! Кожен день у школі приносив стільки позитивних емоцій дитині! Ми, батьки, з гордістю і надією дивилися на своє чадо і пишались ним.

Непомітно промайнули роки. Наш син став старшокласником. Побільшало, звичайно, проблем, пов’язаних з навчанням. Кожного дня, прийшовши зі школи близько 16. 00, Дмитрик швидко сідає за виконання домашніх завдань. Велике навантаження негативно впливає на здоров’я дитини. У сина погіршився зір, зіпсувалась осанка, часто болить голова, а в результаті зникло бажання вчитись.

Ми, батьки, вважаємо, що школа повинна приділяти більше уваги фізичному та духовному здоров’ю дитини. Уроки руху повинні бути кожного дня. На всіх інших заняттях – постійна зміна діяльності учнів, фізичні паузи. Не можна перетворювати уроки в нудні лекції, де всі 45 хвилин дитина, не піднімаючи голови, пише під диктовку вчителя.

Інколи вчителі забувають, що найголовніше – це дитина, її внутрішній світ, посмішка. Давайте спробуємо перетворити шкільне життя наших хлопчиків і дівчаток у невеличке свято. І тоді їх шкільні роки будуть незабутніми , а вчителі стануть справжніми друзями і наставниками.

Савчина І.В. 8-Б клас

Умови навчання, які створені в гімназії, нас цілком влаштовують. Беручи до уваги загальний стан матеріально-технічної бази освітянських закладів, вважаємо , що в даному закладі він знаходиться на належному рівні.

Влаштовує і педагогічний колектив, який складається з досвідчених, добрих і мудрих учителів.

Нам важко судити, чи правильно організований навчальний процес у гімназії, знаємо, що багато нового і хорошого впроваджується в цьому питанні. Проте хвилює одне, яке, напевно, все-таки пов’язане з організацією навчального процесу. Це, на наш погляд, надзвичайно велика тривалість шкільного дня. Дитина закінчує навчання о 15.00 годині, а то і пізніше. Практично повний робочий день дорослої людини.

А ще ж існують у нашої дитини інші інтереси (музична школа). Отже, якщо і залишається іноді вільна година, то дуже добре. Нам страшно. На наших очах діти перетворюються на роботів. Тільки у роботів завжди 100% здоров’я, а у наших дітей одні проблеми.

Підсадна В.К.8-Б клас

Перша зустріч з гімназією імені Лесі Українки відбулася в період проведення співбесіди на предмет зарахування нашого сина в перший клас.

Високий рівень підготовки викладацького складу, чудова навчальна, матеріальна база, велика історія пов’язана з іменем знаменитої Лесі Українки, вселяли в нас віру в те, що наш син, отримавши освіту, стане справжнім громадянином нашої країни. І наші надії тепер втілюються в життя.

Разом з тим ми зіткнулись з проблемами у навчанні нашого сина, коли він не завжди сумлінно готувався до уроків. І саме в цей період ми отримували реальну допомогу від класного керівника Кочуми А.І., інших викладачів. І при наполегливості в навчанні у нашого сина покращуються оціночні показники.

Ми задоволені від того, що в класі панує повага до вчителів, чудово організовані заняття в гуртках, проводяться години дозвілля та відпочинку учнів.

Ми вітаємо весь колектив з наступаючим Новим роком.



Опанасюк А.В.

Найдорожче у нас - це наші діти. Вони лише продовжили майбутнє, сенс нашого життя. Кожні батьки, звичайно, бачать своїх дітей щасливими, успішними в житті.

Проте план життя, його темпи, а також певний склад обставин часто не дають можливості приділити їм стільки уваги, на яку вони заслуговують. Тому великі сподівання ми покладаємо на садочок, школу. Більшу половину свого життя (період дитинства, юності) діти проводять у школі. Кожен шкільний заклад живе за своїми законами, правилами, які, в основному, формують характер дитини. Ми ніколи не забудемо, яким щасливим був наш Саша, коли його в садочку відібрали, як одного з кращих, для навчання в гімназії. Відбір, цей перший екзамен, здійснювала Людмила Авксентіївна. Вона була першою вчителькою мого сина. Він, як і всі діти в класі, її обожнювали. Та і батьки були спокійні за своїх дітей. Вона навчили їх поважати себе, своїх товаришів, гордитись своєю школою. Слово “гімназист” звучало з їхніх вуст особливим змістом, сильним було відчуття колективу.

Діти стали дорослішими, але любов до гімназії в них не стала меншою. І коли стало питання про зміну школи в зв’язку з переїздом, ми зрозуміли, що для наших дітей гімназія більше, ніж просто школа. Це другий дім, велика сім’я, із своїми буднями і святами. Дуже гарно співають, танцюють діти, чарує своїм голосом Ірочка Радецька, а танцювальний колектив гімназії чекають з нетерпінням на кожному святі. Футбол, теніс, легка атлетика.

Наша сім’я дуже вдячна вчителям гімназії за великий вклад у виховання наших дітей.

Широкопояс І.Б.

Коли наступив час вибору навчального закладу для моєї доньки, то, як не дивно, це питання було знято з дня даного самою Тетяною. Ще будучи в дитячому садку у підготовчій групі, вона пройшла тестування в гімназії з позитивним результатом і цим самим зробила вибір навчального закладу, а ми, батьки, цей вибір підтримали.

Я, як батько, задоволений, що цей навчальний заклад дає той рівень знань, який, на мою думку, відповідає сучасному темпу та вимогам життя, що в подальшому буде впливати на вібір професії.

Безперечно, перші кроки в навчанні найважчі і найвідповідальні, це основа основ. За це велика вдячність першій вчительці і прекрасному педагогу Гайдук Л.А.

Особисто для мене основним критерієм оцінки навчального закладу є рівень знань, що здобуває моя донька, та професійний підхід вчителя до кожної дитини як до особистості, незалежно від того, як вчиться учень.

На даний час претензії до колективу гімназії не маю і вірю в те, що вони не виникатимуть.



З повагою Кравчук В.В.


Роздуми бібліотекаря





Книга в житті наших дітей

Всім добре відомо, що бібліотека, в тому числі і шкільна, складається з декількох складових: книги, читачі, матеріальна база, бібліотекар. Забери хоч одну складову – і бібліотеки немає. Але що б хто не говорив – головним у цій конструкції був і залишається учень-читач. Які ж послуги пропонує бібліотека освітнього об’єднання своїм читачам – учням, їх батькам та вчителям? Це, перш за все, надання інформації про наявність в бібліотеці необхідної літератури; організація в бібліотеці виставок та відкритих переглядів літератури; отримання книги або періодичного видання в тимчасове користування; залучення учнів до читання шляхом організації, підготовки та проведення позакласних заходів; надання довідок за будь-якою тематикою; навчання основам бібліотечної грамотності. Важливу роль в залученні учнів до читання мають бесіди, які проводять бібліотекарі, намагаючись зосередити увагу дітей на хорошій книзі. Не секрет, що учні, які багато читають, як правило, пишуть без помилок, вони ерудовані, з задоволенням беруть участь в інтелектуальних іграх.

Ми пропонуємо вашій увазі аналіз читання учнів початкової школи за вересень – листопад поточного навчального року. Найкращими читачами є учні 2-х класів: учні 2-В класу прочитали протягом листопада 229 книжок та взяли участь в їх обговоренні. А ось учні 2-Б класу з задоволенням під час перерви відвідують читальний зал, де поринають у світ знань, старанно вивчаючи цікаві дитячі енциклопедії, ще й роблять виписки. Знайомтеся - лідери читання 2-х класів: В.Волкова, Н.Павлюк, В.Змієвська,

О.Трофимчук, П.Павлюк, В.Лучицький, Ю.Мельничук тощо. Активно відвідують бібліотеку учні 4-А та 4-В класів. То ж не дивно, що саме учні 4-А класу перемогли в інтелектуальному турнірі “Що? Де? Коли?” для 3 –4 класів. Доречи, більш за все організаторів турніру вразило те, що найскладнішим для учнів-початківців виявилось завдання літературного характеру. З’ясувалось, що діти не знайомі з книгами про Карлсона , Нільса, Буратіно і навіть про Айболита і Бармалея. Так, Шрек і Гаррі Поттер – це зараз улюблені герої нашої дітвори, отже, батьки, які мають фінансову можливість, із задоволенням здійснюють придбання книг та комп’ютерних дисків – повну антологію про Гаррі Поттера та інших супергероїв. Ось і маємо – діти “приклеїлися” до комп’ютерних моніторів та занурилися у страшний світ, в якому герой перемагає завдяки своїй силі або якостям чарівника, залишаючи за собою море крові та гори трупів. Не секрет, що таке явище, як дитяча агресія, стало дуже актуальним. На жаль, не обминуло це лихо і наше освітнє об’єднання . Особливо страждають від цієї проблеми учні 5-7 класів, або, як кажуть психологи, діти пубертатного віку. Порад з цього приводу є багато – і від психологів, і від видатних педагогів, і від лікарів… Дозвольте і нам, бібліотекарям, внести свою лепту в список корисних порад.

Поверніться обличчям до книги разом зі своєю дитиною. Згадайте героїв, на прикладі яких ви самі росли та виховувались. Змінюються часи, змінюються погляди та звичаї, але ніхто не відмінить згадку про ту позитивну ауру, яку ми відчували в дитинстві, читаючи книги А.Гайдара, Л.Кассіля, М.Носова, В.Нестайка, Ю.Сотника, В.Железникова, Е.Успенського, А.Приставкіна, Ю.Нагібіна тощо. Ці книги завжди навчали дітей тільки добру. А це так необхідно в нашому жорстокому світі. Мало у кого в домашніх бібліотеках залишилася ця чудова література. А ось на полицях нашої бібліотеки діти завжди знайдуть те, що допоможе їм стати добрими та розумними – справжніми людьми.
С. В. Іванченко,

провідний бібліотекар




Поради психолога


ШКОЛА СПІЛКУВАННЯ

Ми знаємо, що в повсякденному житті без спілкування не обійтися. Але як правиль­но спілкуватися? А якщо спілкуватися потріб­но з дитиною, тим паче не з однією?

У психології давно зроблено відкриття, що стиль спілкування діє на особистість дитини, її розвиток, психологічне благополуччя. Сьогодні найчастіше у спілкуванні з дітьми переважа­ють накази, вказівки, контроль і покарання. За такого типу спілкування дитина найчастіше буває слухняною, забитою, безініціативною або агресивною. У таких дітей погана самоор­ганізація, погана творча ініціатива, відсутня особиста відповідальність, виробляється соці­альна байдужість або соціальний протест.

Пропонуємо кілька уроків, що допоможуть вам виробити практичні навички спіл­кування.



Урок 1

Існує загальне правило, без дотримання якого налагодити стосунки з дитиною, вияв­ляється, просто неможливо. Безумовне сприй­няття дитини. Що це означає? Позитивне ставлення до дитини, прийняття її з усіма осо­бливостями, вадами. Приймати не за те, що красива, розумна, помічник, відмінник, а за те, що вона є.

Найчастіше в житті буває умовне прийнят­тя дитини, це підтверджується фразами: «Якщо ти будеш хорошим хлопчиком, то я...», «Якщо ти і далі будеш..., то не чекай від мене...». Ці фрази дають зрозуміти дитині, що вона при­ймається умовно, «якщо...». Ще шкідливіші у спілкуванні категоричні висловлювання: «Як ти мені набрид...», «Хоч би швидше приїхали твої батьки...», «Швидко сядь на місце» тощо.

А що чує при цьому дитина? Вона робить висновок, що вона непотрібна.

У психології доведено, що потреба в любо­ві — одна з фундаментальних людських потреб. її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини, її психологіч­ного благополуччя, інакше виникають емо­ційні проблеми.

Урок 2

Один зі способів правильної поведінки з дитино — це невтручання у справу, яку дитина може і хоче виконати сама.

Якщо дитина щось малює, клеїть, шиє, вирізає, то не потрібно втручатися в процес із зауваженнями типу: «Хто так робить?», «Скільки повторювати і показувати?», «Дивися, як треба». Такі зауваження не викли­кають відкритого ворожого неприйняття, але надовго позбавить бажання щось робити. Що ж робити?

Бути терплячими!!! Усе, що ми вміємо, здається нам простим, але коли ми підказує­мо дитині, якій насправді важко, то вона має право на нас ображатися.

Уявіть собі однорічне маля, яке намага­ється ходити, воно робить перші кроки, зупи­няється, погойдується і напружено махає руками. І в цей зворушливий момент навряд чи комусь спаде на думку гарчати на маля: «Хіба так ходять? Чого ти хитаєшся? Припини махати руками, дивися, як правильно». Безглуздо? Комічно? Так само безглуздо виглядають ваші критичні зауваження на адресу дитини, яка малює жирафа або кішку; на адресу підлітка, який намагається змай­струвати щось своїми руками.

Але як навчити дитину, не вказуючи їй на помилки? Річ у тім, що ваші зауваження нічо­го не дадуть, дитина сама знає, що малюнок або модель недосконалі, але вона робить це сама. Загальний результат будь-якої творчос­ті передбачає, що:

1. Дитина вже освоїла.

2. Є впевненість у своїх силах, що наступ­ного разу буде краще.

3. Дитина отримала задоволення.

4. Поліпшилися ваші з дитиною взає­мини.

Висновок: якщо ви бачите, що дитина зосе­реджена, захоплена, не критикуйте, не виправляйте, виявіть зацікавленість до її роботи.

Урок 3

Не втручайтеся, якщо це не потрібно, але якщо вас покликали на допомогу—не баріть­ся, не залишайтесь осторонь від проблем дитини.

Лев Семенович Виготський, відомий психолог, у своїй роботі «Зони найближчо­го розвитку дитини» дуже докладно розгля­нув коло завдань, з якими дитина може впо­ратися самостійно, але він показав, що в міру розвитку це коло може розширитися тільки за рахунок справ, які дитина вико­нує разом з дорослими. Тобто те, що ви сьогодні робили разом з вашими дітьми, завтра вони успішно зроблять самі, але сьогодні вони не можуть без вас, не допомогти — це груба помилка.

Урок 4

Для будь-якої людини, а для дитини осо­бливо, важливі так звані безоцінні стосунки. Річ у тім, що безоцінне ставлення, або при­йняття, являє собою потужний засіб психо­логічної допомоги дитині. Приймати дити­ну — означає виявити до неї терпимість і вод­ночас прагнути зрозуміти її і допомогти їй. Чи означає це, що ми не повинні виражати своє негативне ставлення? Ні. Приховувати свої почуття не можна. Але, виражаючи свої негативні почуття, намагайтеся використо­вувати такі правила:

1. Можна виразити невдоволення діями дитини, а не самою дитиною.

2. Можна засуджувати дії дитини, а не її почуття. Якщо вони виникли, отже для цього є підстави.

3. Невдоволення діями дитини не може виникати регулярно, інакше це переросте в неприйняття дитини.

Урок 5

Що робити, якщо в дитини емоційна про­блема, а своїми діями ви їй не можете допо­могти? У такому разі, щоб повернути дитині психологічний комфорт, потрібно скориста­тися методом активного слухання.

В усіх випадках, коли дитина засмучена, скривджена, зазнала невдачі, їй боляче, соромно, страшно, коли з нею повелися гру­бо, вона втомилася або голодна це значить, що у неї — емоційна проблема.

Перше, що потрібно зробити,— дати їй знати, що ви відчуваєте («чуєте») її пережи­вання. Бажано це сказати коротко і точно: потрібно якнайточніше «увійти» у пережи­вання дитини, точно його визначити.

Існує закономірність: негативне почуття зникає або, принаймні, зменшується, коли його називає інша, близька людина. Отже, ніби хтось розділяє твоє почуття, бере части­ну його собі.

В методі активного слухання є свої осо­бливості:

1. Тримайте паузу. Після короткої відпо­віді помовчіть, пам'ятайте, що цей час нале­жить дитині. Пауза допомагає їй краще від­чути, що ви поруч і наразі розібратися у сво­єму переживанні.

2. У відповідях іноді доводиться не тільки визначати почуття дитини, а й коротко повто­рювати сказане. Якщо ви не зовсім точно відгадали почуття або подію — дитина вас випра­вить. Головне — виявіть чутливість до цього виправлення, тобто в наступній відповіді пока­жіть, що ви її засвоїли.

3. Активне слухання допомагає дитині самій вирішити свою проблему.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка