Генезис І еволюція фінансів



Скачати 302.11 Kb.
Дата конвертації24.03.2016
Розмір302.11 Kb.

ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

  1. Генезис фінансів як економічної категорії

  2. Еволюційний розвиток фінансів

  3. Історичні аспекти розвитку фінансів в Україні


1. Генезис фінансів як економічної категорії

Фінанси — важлива, складна та різнопланова економічна категорія. Поняття «фінанси» походить від лат. finansia — «платіж». Вперше цей термін був застосований в Італії у ХШ ст., зокрема у великих містах Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Даним терміном позначалися платежі та внески, що здійснювалися на користь держави. Надалі поняття набуло поширення в інших країнах і використовувалося у зв'язку з системою грошових відносин між державою і населенням з приводу формування централізованого фонду грошових коштів. Як об'єктивна економічна категорія фінанси — абстракція, що виявляється у грошових відносинах, тобто матеріальною основою існування фінансів є грошові кошти. Фінанси виражають економічні відносини, оскільки пов'язані з рухом грошової форми вартості. Це означає, що фінанси базуються на економічних відносинах, відносинах власності як первинних [12].

Ще до виникнення поняття «фінанси» людство вже мало гроші, товарно-грошові відносини, розвиток яких відповідав особливостям державного устрою, але тільки у Середньовіччі виникли ці явище і термін, що пояснюється формуванням певних історичних передумов [10].

Перша передумова. У Середньовіччі в Центральній Європі у результаті перших буржуазних революцій ще зберігалися монархічні режими, але влада монархів була значно обмеженою і, головне — голову держави (монарха) позбавили права керувати; казною. Виник загальнодержавний фонд грошових коштів — бюджет, яким монарх не міг особисто розпоряджатися.

Друга передумова. Формування та використання бюджету мало системний характер, тобто виникли законодавчо закріплені системи державних доходів та витрат із визначеними складом і структурою (особливістю бюджету було те, що основні групи витратної частини бюджету майже не змінювалися протягом багатьох століть).

Третя передумова. Податки у грошовій формі набули переважного характеру, тоді як доходи держави формувалися здебільшого за рахунок натуральних податей і трудових повинностей. Отже, тільки на цьому етапі розвитку державності та грошових відносин можливим був розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.

Історичному аналізу будь-якого явища має передувати виділення певних його характеристик. Тому варто звернути увагу на характерні ознаки категорії «фінанси», що дають змогу зробити ґрунтовнішим її генезис.

Досить часто в повсякденному житті фінанси ототожнюють з грошима, але це дві різні економічні категорії з різним суспільним призначенням. Гроші — категорія, що виникла на початковому етапі розвитку людства як товар і відіграє роль загального еквівалента, визначає витрати праці виробників. Фінанси виникли з появою держави, для існування якої були потрібні певні ресурси — спочатку у вигляді натуральних податей і трудових повинностей, а потім — у грошовій формі. Тому фінанси — це завжди грошові відносини, а грошовий характер фінансових відносин є першою ознакою фінансів як специфічної вартісної категорії.

Із виникненням держави й розвитком товарно-грошових відносин у суспільстві з'являється об'єктивна потреба формування системи перерозподільних грошових відносин, якими є фінанси.

Суспільне відтворення передбачає наявність таких стадій, як виробництво, розподіл, обмін і споживання. Фінанси виражають не всі економічні відносини, а лише ті, що виникають на стадії розподілу. Кожний суб'єкт ділить дохід на дві частини: споживання і нагромадження. У розподільному процесі бере участь держава, яка централізує частину коштів через податки, обов'язкові платежі, позики, а потім їх перерозподіляє між регіонами, галузями, сферами діяльності, підприємствами, фізичними особами. Підприємства, отримавши дохід від своєї діяльності, сплачують податки в бюджети, обов'язкові внески — у позабюджетні фонди. З особистих доходів громадяни оплачують різні послуги, сплачують податки, погашають позички банків. У суспільстві перерозподільні відносини відбуваються безперервно.

На першій стадії розподілу суспільного продукту виділяється вартість використаних засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань, придбання нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою виробництва і фінанси тут мають лише опосередкований вплив. На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання, співвідношення між якими залежить від суспільного устрою, економічного розвитку, стратегії уряду тощо. Вкладення коштів у розширене відтворення може відбуватися за рахунок коштів бюджетів, кредитів банку,




приватних доходів, іноземних інвестицій. Частково кошти нагромаджуються у резервних і страхових фондах з метою фінансування непередбачених витрат.

Фонд споживання складається із суспільних фондів споживання і фонду особистого споживання, співвідношення між якими залежить від соціальної політики країни. Фінанси обслуговують процес формування і використання суспільних фондів споживання, які в основному проходять через бюджетні видатки на утримання установ соціального забезпечення, здійснення соціального захисту населення, надання безплатних послуг соціальної сфери. Особисте споживання включає отримання таких доходів: заробітна плата, соціальні допомоги, дивіденди, відсотки за депозитними вкладами тощо. У ринковій економіці переважає обсяг фонду особистого споживання, тому що це дає стимули до активної трудової діяльності, посилює відповідальність особи за свій матеріальний добробут. Однак держава повинна здійснювати регулюючий вплив на ринок праці з метою створення нових робочих місць, використовуючи для цього кошти бюджетів та відповідних соціальних позабюджетних фондів. Частина доходів громадян може бути інвестована в акції, облігації, що сприятиме розвитку підприємницької діяльності та слугуватиме джерелом додаткових надходжень у вигляді дивідендів і відсотків.

Основні пропорції між складовими національного доходу у процесі його розподілу й перерозподілу встановлюються законодавчою і виконавчою владою з урахуванням дії економічних законів, суспільного устрою, стану економіки, соціальної ситуації, національних особливостей тощо. Так, надмірне зростання обсягу фонду споживання спричинює зростання інфляції, знецінення грошей, падіння рівня життя населення, внаслідок чого держава має збільшувати обсяги соціальних виплат та субсидій, заробітної плати працівникам бюджетних установ, що ускладнює збалансування бюджетів. Зростання видатків зумовлює збільшення і податкових надходжень. Якщо держава буде стягувати у вигляді податків більше 30 % національного доходу, то не залишить суб'єктам господарювання коштів, необхідних для модернізації та розширення виробництва [12].

Таким чином, фінанси — система грошових відносин стосовно формування та використання грошових фондів, необхідних для існування та виконання основних функцій державою.

З погляду на історичний процес виникнення та формування категорії можна стверджувати, що фінанси є продуктом цивілізації. Генезис категорії фінансів зумовлений певними факторами, а саме:


  1. суспільним розподілом праці та створенням й розвитком різних соціально-економічних формацій;

  2. розвитком грошового господарства, чітким формуванням та використанням основних функцій грошей;

  1. появою самостійних, незалежних суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність і створюють для виробництва необхідні грошові фонди;

  2. розвитком товарно-грошових відносин, обумовленим зростанням виробництва і збільшенням ВВП та НД;

  3. виникненням та зміцненням держави, яка забезпечує систему законодавчих та правових норм (регулярне надходження коштів до бюджету не може бути забезпечено без надання податкам, зборам та іншим платежам державно-примусового характеру, що досягається шляхом нормативно-правової діяльності держави та створенням відповідного фіскального апарату);

  4. формуванням загальнодержавного фонду грошових коштів — бюджету.

Одним із факторів генезису категорії фінансів виділено суспільний розподіл праці та створення й розвиток різних соціально-економічних формацій.

Кожній суспільній формації та державі в цій формації відповідає певний фінансовий устрій [1]. Відмінність фінансів різних суспільно-економічних формацій обумовлено такими причинами:



  1. кожній суспільній формації відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини розподілу національного доходу, що організують їх перерозподіл на користь держави;

  2. у кожній суспільно-економічній формації фінанси підпорядковуються цілям і завданням держави;

  3. кожен новий спосіб виробництва зумовлює появу нової системи господарських відносин (якщо рабовласницькій і феодальній формаціям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер; капіталістичне господарство є товарно-грошовим, відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі);

  4. в один і той самий історичний час існують держави з різними суспільними устроями, а перехід від однієї суспільно-історичної формації до іншої може тривати протягом століть. При цьому рівень розвитку фінансової системи відповідатиме рівневі розвитку суспільних відносин певної держави.


2. Еволюційний розвиток фінансів

Фінанси як багатогранна історична категорія виникли на тлі розпаду первіснообщинного ладу. В умовах, коли переважають натуральні відносин, навіть у найбільш розвинених державах гроші не могли виконувати всіх своїх функцій. Відповідно і фінанси, як система грошових відносин, не могли носити загального характеру.

Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу [4].

Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та територіально закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.

Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50—60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва.

Оскільки відсутні достовірні дані про господарський устрій первіснообщинного ладу, то можна тільки припустити, що за відсутності постійного інституту держави не було і системи формування доходів і витрат такої держави. Поступово з формуванням державного апарату, розширенням його функцій, особливо при створенні постійних військ, ведення дорожнього будівництва, зростає роль фінансів. Основними джерелами доходів рабовласницьких держав є контрибуція, військова здобич, натуральні податки і особисті повинності. Можливо, в конкретній державі якісь групи населення і платили грошовий податок в певний час, але в цілому для рабовласницької формації грошовий податок міг носити лише випадковий характер. Не могли грошові податки превалювати і при феодалізмі з його натуральною формою ведення господарства.

Важливо зрозуміти, що фінанси як економічна категорія набувають загального характеру лише з переходом суспільства на товарно-грошові відносини. Але навіть у цьому випадку зберігаються методи покриття потреб держави, що не носять грошового характеру. Класичний приклад — загальний військовий обов'язок.

Товарне виробництво та товарно-грошові відносини відіграли ключову історичну роль у формуванні фінансових відносин в суспільстві, що прийшли на зміну натуральному господарству. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво — це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на, ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність, їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією, продукції чи послуг, та ін [4].

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна, відособленість товаровиробників — це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

З економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і платність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну.

Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто грунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.

Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерне господарство, вищу — грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Таким чином, суспільство пройшло важливий, еволюційний процес переходу від натурального до товарного виробництва, що і стало однією зі складових до виникнення фінансів.

Історичний характер фінансів дозволяє зробити висновок, що будь-яка держава створює систему формування та використання фондів, необхідних для реалізації своїх функцій. Методи і форми утворення і використання фондів можуть істотно відрізнятися один від одного. Однак, джерела утворення фондів завжди обмежені, і жоден уряд не може винайти нових джерел доходів для покриття своїх потреб. Мова йде не про форму вилучення, а про об'єкт оподаткування. Такими об'єктами завжди виступають майно та дохід. Стосовно форм вилучення, то вже в античних грецьких державах, поряд з прямими, виникають непрямі податки. Прямі податки стягувалися з власників землі та худоби. Під час війни вводився майновий податок. Непрямі податки виступали у формі мита і податку на торгівлю.

У ранньому середньовіччі кожний правитель встановлював свої податки і збори. Ні про яку уніфікації податків навіть всередині держави не могло бути й мови. Зміцнення абсолютизму та розвиток продуктивних сил стали причиною переходу до грошових податків. Чим вище товарні відносини в суспільстві, тим більша частка грошових податків.

Особливо велика роль у розвитку грошових відносин відводилась великим містам, що стали каталізатором товарно-грошових відносин. Мабуть, єдиною спільною рисою середнього і пізнього феодалізму можна вважати наявність відкупної системи. Відкупники сплачували в скарбницю обумовлену суму, залишаючи собі значний дохід. Відкупники, купці, цехові ремісники — ось головні зацікавлені особи в зміні феодальних відносин буржуазними.

Відкупна система оподаткування дозволила зосередити значні грошові ресурси в руках відкупників. Вони ставали першими власниками заводів, фабрик і банків, першими представниками буржуазії. Різні податкові пільги і преференції, обмежувальні мита і податковий імунітет дозволяли накопичувати значний капітал. Це дало поштовх до розвитку промисловості та продуктивних сил.

У докапіталістичних цивілізаціях більша частина потреб держави задовольнялася встановленням різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошові відносини в той період почали розвиватися в армії. Так, у Римській імперії вводяться грошові виплати для найманців, офіцерів. Ці, а також інші потреби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові податки. Першим таким податком був податок на купівлю й продаж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж непродовольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із спадку в розмірі 5% [2].

Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі рабовласництва, або патріархального ладу. Але це суттєво не вплинуло на суспільний лад, заснований на приватному володінні землею і закріпаченні селян. Там, де немає кріпаків, там немає й феодалізму.

Роль централізованого уряду та його функції визначалися в кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини феодал установлював власну систему податків. Центральна влада могла втручатися в господарське життя, зокрема оподатковувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

Саме в цей період формуються основні теоретичні уявлення про фінанси. До XVIII ст. відноситься зародження й розвиток класичної політекономії. Представники цієї школи не виділяли фінанси з політекономії, не вважаючи їх самостійною наукою. За усієї різноманітності рівня, обсягу й стилістичного викладу авторів ряду опублікованих праць цієї школи (французи А. Тюрго, Ф; Кене, В. Мірабо, англійці А. Сміт та Д. Рікардо), вчення про фінанси представників класичної школи можна звести до таких чотирьох основних положень:



  1. держава потрібна, оскільки вона охороняє «природний порядок» від заздрості й замахів;

  2. утримання уряду має бути ощадливим, оскільки витрати управління державою непродуктивні;

  3. держава не повинна порушувати «природний порядок», тобто право власності й конкуренції, встановленням обмежувального митного збору й монополій і не повинна втручатися в господарське життя країни;

4) держава має дотримуватися основних принципів оподаткування:

- податки повинні платити всі відповідно до своїх доходів (це положення спрямоване проти податкового імунітету духівництва і дворян);



  • податок повинен бути не довільним, а точно визначеним наперед;

  • податок повинен стягуватися в слушний для платника час;

  • стягування податків повинне бути дешевим.

Накопиченню капіталу сприяли і колоніальні завоювання, стимулюючи розвиток вітчизняної промисловості, тобто створюючи умови для зміцнення буржуазії.

Розвиток великих міст і промисловості вимагав притоку робочої сили. Збільшення частки робітників у загальній чисельності населення скорочувало сферу натуральних відносин в суспільстві. Все це в сукупності сприяло розвитку капіталістичних відносин.

Завоювання влади буржуазією означало в результаті падіння монархії або позбавлення її владних повноважень. З приходом до влади буржуазія прагнула не до ослаблення податкового гніту, а до ліквідації привілеїв феодалів і до перекладання податків на працюючих.

Загальне податкове навантаження в державі, в той час, не полегшувалось. Під впливом різноманітних чинників буржуазія забезпечила собі можливість подальшого накопичення капіталу і збільшення своїх доходів.




Буржуазія виступала захисником робітників своєї країни, змішуючи тягар експлуатації на працюючих завойованих колоній. Зустрічна боротьба робітничого класу за свої доходи призводить до виникнення нових фінансових інститутів, що сприяють подальшій концентрації капіталу в руках буржуазії. Мова йде про систему медичного та соціального страхування, страхування майна і життя. У всіх країнах буржуазія, через інститут держави, концентрує у своїх руках значну частину податків через замовлення на озброєння, транспортне будівництво, будівництво житла і т.п.

З розвитком капіталізму як системи, заснованої на принципах приватної власності, спостерігається посилення процесу міжнародного поділу праці та концентрації капіталу в найбільш розвинених країнах. Держава завжди відіграє вирішальну роль у посиленні позицій національної буржуазії, використовуючи для цього не тільки податкові пільги та урядові замовлення, а й митне оподаткування, систему пільгових кредитів, викуп нерентабельних підприємств і цілих галузей, фінансування невиробничої інфраструктури і т.д.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають домінуючим, фінанси відображують економічні відносини у зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів у процесі розподілу й перерозподілу національного доходу.

Концентрація грошових засобів капіталістичних країн відбувається в державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн кінця XIX ст. характерним є те, що більше 2/3 державних видатків використовувалося на військові цілі та на погашення державного боргу та відсотків по ньому. Значно зростають витрати на утримання державного апарату. Витрати країн на освіту та охорону здоров'я були незначними. Головними джерелами наповнення бюджету держави стають податки, насамперед непрямі.

У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей, порівняно з феодалізмом [10]:



  • це вже система грошових відносин, яку контролюють представницькі органи влади;

  • відбувається розподіл доходів і витрат держави й особистих доходів та витрат монархів;

  • відносини, пов'язані з формуванням доходів держави та їх використанням, стають вартісними відносинами;

  • в умовах усунення держави від підприємницької діяльності всі її витрати мають практично непродуктивний характер;

  • вирішальними методами формування доходів держави вважаються податки й позики;

- збільшується значення державного кредиту.

Для XX ст. характерні розвиток продуктивних сил, створення монополістичних об'єднань, розширення функцій капіталістичних держав (період розвинутого капіталізму). Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою зумовлені витратами на мілітаризацію; істотно збільшується частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення), помітно розвиваються витрати держави на економіку; з'явилися нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються, тощо.

Після Другої світової війни значний розвиток одержали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Досліджуючи процес становлення фінансових відносин, важливо відмітити значну роль податків, як інструменту розподілу і перерозподілу створених благ в суспільстві.



Узагальнену картину трансформацій джерел державних доходів, еволюції функцій податків і розвитку фіскально-адміністративних технологій упродовж останніх 2,5 тис. років показано в табл. 2.1 [7].

Таблиця 1

Властивості оподаткування в ретроспективі


Історичні епохи і групи країн

Основні джерела державних доходів

Функції податків

Стан ухилення від податків

/

2

3

4

Стародавні рабовласницькі держави, V тис. до н. е. — V ст. н. е.: Єгипет, Вавилон, Ассирія, Ізраїль та Іудея, Карфаген, Греція, Рим

Військова здобич, данина, домени, податки зокрема, майнові податки-трибути), позики

Фіскальна

Приблизний облік об'єктів податків; однак, у Римі за обман фіскальних органів могли позбавити громадянських прав і продати в рабство

Середньовічна феодальна Європа, V —XV ст.: Візантія, Італія, Німеччина, Франція, Англія, Іспанія, Португалія

Конфіскації, домени і регалії, податки, позики

Фіскальна, регулююча (методами, запропонованими представникам камералістики і меркантилізму)

Визначення об'єктів оподаткування шляхом кадастрів та за зовнішніми ознаками; зловживань більше з боку збирачів,, ніж платників податків




Історичні епохи і групи країн

Основні джерела державних доходів

Функції податків

Стан ухилення від податків

1

2

3

4

Період зародження і розвитку промислового капіталізму та буржуазної демократії, XVI-XIX ст.: Нідерланди, інші країни Західної Європи, США, Канада, Японія

Контрибуції, податки, фіскальні монополії, позики

Фіскальна, дистрибутивна, регулювання економічних процесів на макрорівні

Поступовий перехід до декларування доходів і майна; моральна відраза від неправдивого свідчення доходів мінімальна

Період індустріального, постіндустріаль-ного та інформаційного суспільства, XX — початок XXI ст.: країни Західної Європи, Північної Америки, Південно-

Східної Азії, Центральної та Східної Європи



Податки, соціальні внески, позики; в СРСР -відрахування від прибутків державних підприємств, а також універсальний акциз (податок з обороту)

Фіскальна, дистрибутивна, регулювання та стабілізація соціально-економічних процесів на мікро- і макрорівні

Істотне зниження масштабів ухилення в

західних країнах завдяки компенсації податків фінансуванням суспільних благ (освіта, охорона здоров'я, інфраструктура та ін.).




Закінчення табл. 1

У підсумку податкова держава сформувалася як закономірний результат загальної історичної тенденції неухильного відходу держави від безпосереднього володіння та управління господарськими об'єктами і, відповідно, від неподаткових доходів — до податкових. Не обминула ця об'єктивна ринкова тенденція й Україну. Зворотний рух від податкового принципу до одержавлення бюджетних доходів спостерігався лише в умовах командно-адміністративної економіки при соціалізмі.

Важливою сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій, еволюційний розвиток яких призвів до того, що питання фінансового менеджменту набувають важливого значення.

Якщо в докапіталістичних формаціях кредит мав характер операцій розділу держави з лихварями, то в капіталістичних — банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові — безкоштовно і без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і збільшенню обсягів кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, у свою чергу, дає змогу формувати фінансові ресурси в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема, через фінансовий ринок.

На сьогодні повсюди, незалежно від політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають на новій стадії розвитку. Це зумовлено розширенням структури фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одними з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам у розвиненій формі властиві такі закономірності:


  • вони є одним із найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;

  • більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;

  • збільшується частина державного бюджету, спрямована на соціальний розвиток держави;

  • збільшується стимулююча функція податків у сфері розвитку матеріального виробництва;

  • зростає роль державного кредиту з метою підтримки підприємницької діяльності, розвитку стратегічно важливих галузей економіки;

  • відбуваються значні зміни в бюджетному устрої, спостерігається тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;

  • з'являються принципово нові форми у фінансових відносинах (міждержавний бюджет та ін.) набувають розвитку всі ланки фінансової системи.


3. Історичні аспекти розвитку фінансів в Україні

Фінансова система України має власну, особисту історію. Перші ознаки фінансових відносин виникли в Україні за часів Київської Русі та Га-лицько-Волинського князівства (IX-XIII ст.). Основними потребами стародавніх слов'янських політичних союзів було утримання князя, військові заходи, державне управління та суд, як найголовніша складова останнього. Певна частина коштів казни витрачалася на підтримку дипломатичних зв'язків. Задоволення цих потреб здійснювалося здебільшого шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Сам князь жив переважно на доходи від власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибальство, скотарство, торгівля та землеробство, для якого розробили систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати коней, косити луки, обробляти поля тощо) [10].

Головним джерелом доходів князівської скарбниці вважалися примусові побори. Данина — первісно військова контрибуція, яку сплачували підкорені племена; потім вона набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов'язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, за якими князь вирушав особисто (полюддя), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них додавалися добровільні дарунки населення — дари, поклони, почесть. Потім такі збори набули, повністю або частково, грошової форми.

З часом, данина набула форм прямого державного податку з переорієнтацією державного скарбу на внутрішні джерела доходів [12]. Одиницею оподаткування були «плуг», «рало», «дим», що вказувало на основних платників — землеробів. З кінця XI ст. об'єктом обкладання податками стає кожне господарство (дим, соха). (Соха означала розмір земельного наділу, до якого приписувалися селяни. Господарства, включені в соху, несли колективну відповідальність за сплату податків.)

Важливим видом доходів було мито, що пов'язано зі значним розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Для цього історичного етапу розвитку нашої країни характерна заміна прямих податків натуральними повинностями на будівництві доріг, мостів, фортець, що свідчило про нерозвинутість товарно-грошових відносин.

Подальший розвиток податків характеризувався такими особливостями:



  1. збільшення кількості податків та багаторазовість їх стягнення (наприклад мита);

  2. запровадження різних об'єктів оподаткування на окремих територіях (поголовщина, воловщина, подимщина);

  1. встановлення диференційованих ставок податків залежно від платника (привілейовані особи платили менше);

  2. наявність доменів як важливого джерела доходів держави, альтернативи оподаткування.

Важливу роль у формуванні фінансової системи України відіграла татаро-монгольська навала. Вона була наслідком накладання на слов'янські князівства на користь татар данини («ординський вихід»), для визначення розміру якої здійснювався періодичний перепис населення. Це безпосередній грошовий податок, що збирався наприкінці XIII ст. по півгривні «з сохи», в якій «числиться два мужі робітники». З того часу соху як певну економічну одиницю (її значення значно змінювалося), вважали основною мірою для розподілу прямих зборів.

Татарська данина відіграла певну роль у слов'янському державному житті. У зв'язку із введенням данини, що виникла як наслідок підкорення переможцю, зумовила появу поняття «тягло», як податного обов'язку населення.

Збір татарської данини потім почав здійснювати московський князь. Ліквідація татарського ярма нічого в цій ситуації не змінила: населення продовжувало платити данину, але тепер, коли вона надходила до великокнязівської казни, то там і залишалася. З виникненням нових потреб уряд скористався податною організацією, що склалася, з метою вилучення з населення нових коштів.

Загалом основними джерелами поповнення князівської казни вважалися:

- надходження від торгівлі (одне з найнадійніших і безперебійніших джерел);


  • податкові платежі (данина, подать, митні збори);

  • доходи від органів судочинства;

  • доходи від надання позик.

Отже, Київська Русь мала розгалужену схему поповнення казни, що відображала соціально-економічний устрій.

Стабільність держави забезпечувалася за допомогою економічних, військових і зовнішньополітичних чинників, які ґрунтувалися передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників зумовило зменшення обсягів доходів, а потім — занепад держави.

Без розвиненої економіки і міцного державного управління Галицько-Волинське князівство та Київська Русь були підвладні сильнішим державам — Польщі та Литві. Часи Польсько-Литовської доби (XIV— XVI ст.) характеризуються поступовою втратою атрибутів української державності — мови, традицій, державної символіки, законодавчої, судової та податкової систем.

Відновлення державності та фінансового устрою України відбулося під час Козацької доби (XV—XVIII ст.). У Запорізькій Січі був чіткий адміністративний устрій, власна податна система, формувалася відповідна фінансова система.

Власне, питанням фінансової політики надавалося великої уваги. У надзвичайно тяжких умовах тривалої війни гетьманській адміністрації вдалося забезпечити відносно задовільне фінансове становище України. Для цього вона протягом тривалого часу вишукувала постійні джерела фінансових надходжень, організовувала фінансовий апарат, намагалася виконати бюджет з перевищенням доходів над видатками і забезпечити обіг повноцінними грошима [8].

Доходи державного скарбу забезпечувалися за рахунок «податних станів» — селян, міщан, частково козаків. Козацька старшина, православне духовенство, українська шляхта податками не обкладалися. «Податні стани» платили цілий ряд податків: стації — податок на утримання війська; «подимний» податок (від «диму», тобто садиби). Міщани до того ж сплачували податки на місцеві потреби з торгів, перевозів, «хлібів усяких», воскобоєнь, від продажу напоїв, за користування торговими рядами, крамницями, із заїжджих дворів тощо. Особливе мито — «показанщина» — збиралося з усіх тих, у тому числі й козаків, хто виробляв алкогольні напої.

Крім цих податків, основними джерелами фінансових надходжень були:

1. Земельний фонд гетьманського управління, частина якого прода-
валася, а гроші йшли на поповнення скарбу.


  1. Промисли, винокурні, шинки, млини, які здавалися в оренду.

  2. Митні збори від зовнішньої торгівлі.

  3. Податок за користування судом і ратушею, штрафи.

Збирання податків забезпечувалося достатньо дієвим фінансовим апаратом, який було створено. Сам гетьман був організатором військового скарбу та управляв ним. На рівні полків і сотень їх уряди також здійснювали керівництво фінансами. Загальна сума доходів військового скарбу перевищувала 2 млн. польських злотих, що майже покривало державні видатки.

Розвиток товарно-грошових відносин у зв'язку з розгортанням торгово-промислової діяльності, зростання грошової ренти, необхідність сплати населенням податків грошима, воєнні та інші державні видатки потребували все зростаючої грошової маси, але грошей в обігу було недостатньо. Саме це й викликало необхідність обмеження вивозу з країни дорогоцінних металів.

Основними джерелами доходів вважалися кошові регалії та домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна плата та інші доходи.

Крім чіткого розподілу доходів, скарб Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема [5]:



  • утримання та спорядження Запорізького Війська;

  • утримання церковних установ;

  • утримання кошового господарства;

  • видача кредитів;

  • виплати членам війська та допомога козакам;

  • видатки на користь Російської імперії;

  • задоволення претензій інших держав;

  • резервні кошти.

Отже, Запорізька Січ мала чітку систему надходжень і витрат коштів скарбу.

З розвитком торгівлі йшов процес формування фінансово-грошової системи. Протягом XVIII ст. російські гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські. Саме в цей час з'явилася назва «карбованець», пов'язана з косими нарізами (карбами) на ребрі монети замість написів.

Щодо державних фінансів України, то з середини XVII ст. вони підпорядковувалися гетьману. З кінця XVII ст. починається втручання Росії у фінансові справи України, на початку XVIII ст. було встановлено контроль над її фінансами, а з 1764 року, після скасування в Україні гетьманства, фінансово-грошова система її була об'єднана з фінансово-грошовою системою Росії.

З кінця XVIII до початку XIX ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що зумовило чіткий розподіл верств населення. Але тоді Україна була розмежованою територією, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської й Австро-Угорської імперій. Панування інших імперій негативно відобразилося на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя України, гальмувало й розвиток фінансової системи країни.

Перебування України у складі Радянського Союзу (1922-1991 рр.) дало змогу збільшити її економічний, промисловий, сільськогосподарський, військовий потенціали, але одночасно знищили державну самостійність країни. Відповідно й розвиток фінансової та кредитно-грошової системи відбувався згідно із законами адміністративно-командної економіки.

На сьогодні Україна — незалежна суверенна держава, за державним устроєм — президентсько-парламентська республіка. За роки незалежності в Україні сформувалися стійкі тенденції становлення ефективних ринкових відносин, зміцнилася бюджетна система, нині відбувається відповідне реформування податкової системи.



Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України, можна стверджувати, що вона перебуває на тому етапі еволюції, який характеризується великою кількістю ланок фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.
Контрольні запитання

  1. Охарактеризуйте історичний розвиток терміну «фінанси».

  2. Визначне головні передумови виникнення фінансів.

  3. Які характерні ознаки категорії фінанси?

  4. Чому з появою інституту держави змінюються економічні відносини в суспільстві?

  5. В який період еволюційного розвитку суспільства виникають фінанси?

  6. Визначте сутність натурального виробництва як основи для виникнення фінансових відносин.

  7. Чому товарно-грошові відносини стали каталізатором розвитку фінансів?

  8. Дайте характеристику кожному етапу розвитку фінансів.

  9. Визначте роль податків у становленні фінансів.

  10. Охарактеризуйте основні стадії розвитку фінансів в нашій державі.


Літератіра:
Фінанси для фінансистів [Текст] : підручник / К. В. Багацька [та ін.]; ред. Т. А. Говорушко; Нац. ун-т харч. технологій. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 612 с.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка