Гени, що визначають і змінюють стать



Скачати 75.06 Kb.
Дата конвертації23.03.2016
Розмір75.06 Kb.




Гени, що визначають і змінюють стать

Належність до певної статі визначається багатьма генами, що містяться не тільки с статевих хромосомах, але й в аутосомах.

У дрозофіли в одній із аутосом знайдено рецесивний ген transformer (tra, t), який змінює стать:

2А + ХХ (♀) + tt → стерильні ♂

2А + ХУ (♂) + tt → плодючі ♂

Встановлено, що кожна зигота є потенційно бісексуальною, тобто може розвиватися як за жіночим, так і чоловічим типом, але є генетичні механізми, які чітко диференціюють стать за даних умов розвитку зиготи.

Є докази того, що становлення статі на ранніх стадіях розвитку визначається


  • або співвідношенням (дозою) генів ♀ і ♂ потенцій (балансова теорія)

  • або різною силою їх експресії (фізіологічна теорія)


Балансова теорія визначення статі

У дрозофіли гени чоловічих потенцій знаходяться в аутосомах, а жіночих – в Х – хромосомах. Визначення статі конкретних особин залежить від співвідношення кількості відповідних генів у генотипі.




Відношення Х / А

Стать

1

♀ 3А + 3Х; 2А + 2Х

1-0,5

Інтерсекс; 3А + 2Х; 3А + 2Х + У

0,5



> 1

Надсамиця; 2А + 3Х

< 0,5

Надсамець

­У більшості тварин ця закономірність не простежується.

У людини чоловіча стать незалежно від кількості Х – хромосом визначається У – хромосомою.



Фізіологічна теорія визначення статі

Інтерсекси. За схрещування різних географічних рас деяких комах виявилося, що серед нащадків разом із нормальними самками і самцями, виникають і проміжні форми, які виявляють поступовий перехід первинних і вторинних статевих ознак від однієї статі до іншої.

Можна припустити, що це залежить від відносної сили прояву генів жіночої і чоловічої потенцій, які завжди є у потенційно бісексуальної зиготи.



Голандрично (від батька сину) передаються фенотипи

  • людина – дикобраз

  • синдактилія

  • безплідність

  • поява гонадобластом тощо.

Переважна більшість генів, що контролюють розвиток та дозрівання сперматозоїдів, знаходиться в Х - хромосомі.

Самки, гетерозиготні за генами в Х – хромосомі, є мозаїками (черепахові кішки).


Особливості визначення статі у ссавців

Розвиток статі у ссавців складається з двох етапів:



  • хромосомний склад ядра зиготи визначає статеву диференціацію гонад, які розвиваються або в сім’яники (2А + ХУ), або в яєчники (2А + ХХ);

  • сім’яники продукують тестостерон → розвиток йде по чоловічому типу. Інший гормон – χ – фактор - подавляє розвиток яєчників і фаллопієвих труб.

Отже, розвиток сім’яників і продукція чоловічих гормонів – результат експресії генів У – хромосоми.

Найважливіше значення для цього має домінантний ген Seх reversed (Sxr або SRY). Наявність цього гена в одній із Х – хромосом призводить до того, що зиготи ХХ розвиваються за чоловічим типом з утворенням сім’яників. Сперматогенез у цьому випадку відсутній. Такі самці є мозаїками щодо функції генів, зчеплених зі статтю.

Аномалія Х – хромосоми, характерна для самців Sxr-ХХ, виникає внаслідок генетичної рекомбінації між Х і У.

Розвиток зигот за чоловічим типом можливий лише за наявності продукту, зчепленого з Х – хромосомою гена Tfm+, що обумовлює утворення зв’язуючого тестостерон білка, який є у цитоплазмі клітин як чоловічої, так і жіночої статі. Цей білок виконує функцію регулятора, який активується, зв’язуючи тестостерон. Комплекс білок – тестостерон входить в ядро і активує гени, необхідні для диференціації клітин за чоловічим типом.



Тестикулярна фемінізація зустрічається у багатьох видів, у тому числі й людини. Клітини мутантних ембріонів ХTfmУ абсолютно нечутливі до тестостерону. Внаслідок цього всі вторинні статеві ознаки зародка розвиваються не за чоловічим, а за жіночим типом. Однак із-за наявності У – хромосоми у таких особин замість яєчників утворюються сім’яники, які подавляють (за рахунок χ – фактора) розвиток фаллопієвих труб і матки. Внаслідок цього виникає сліпа вагіна та інші аномалії.

Введення тестостерону в зародки генотипу ХХ викликає розвиток всіх вторинних статевих ознак самця. Але із-за відсутності χ – фактора у таких ембріонів розвиваються не тільки чоловічі, але й жіночі статеві органи, що призводить до гермафродитизму.

Хромосомне визначення чоловічої статі

(ген SRY, білок Sxr)



Первинне визначення статі

Визначення чоловічої статі гонад



Комплекс білок Tfm – тестостерон

(соматичне, вторинне визначення статі)

Визначення чоловічої статі зародкових генеративних клітин


Зчеплення зі статтю

Повне: в У – хромосомі немає алельних генів = голандричні ознаки; в Х – хромосомі чоловічої статі.

Крис-крос успадкування – гени знаходяться в Х – хромосомі в передаються від жінки синам, а від чоловіка – дочкам.

НЕПОВНЕ – коли алелі є в Х – та У – хромосомах, для таких випадків немає гемізиготного стану. За схрещування рецесивних і домінантних гомозигот по цих генах через одне покоління вищеплюються аналогічні гомозиготи такої ж статі, як і батьки.

Р ♀ Ха Ха х ♂ ХА УА

F1 2 ХА Ха : 2 ХауА

F2

ХА

Ха

Ха

ХА Ха

ХаХа

УА

ХАуА

ХаУА

Якщо дідусь – носій хвороби, то через покоління будуть хворіти тільки онуки; аналогічно з бабусями та онучками.

Ознака виявляється через покоління.



Горизонтальний переніс генів. Ендосимбіонти, інфекційні агенти та інші поза хромосомні елементі (плазміди тощо) можуть передаватися в інші клітини за мітозом і мейозом, за кон’югації, копуляції, трансдукції, трансформації та інших біологічних процесів.

Генетична предетермінація цитоплазми – явище перебудови властивостей цитоплазми яйця (а отже й зиготи) під впливом ядерних генів матері. → Найперші дроблення зиготи, коли жіночий і чоловічий геноми ще заблоковані. Материнський ефект – іРНК (інформосоми), рРНК, готові білки – фактори транскрипції, деякі пігменти тощо. Предетермінація може спричинюватися і зовнішніми факторами, наприклад температурою (модифікаційна); перетворення з кожним поколінням зменшуються.

Модифікаційна мінливість. Регулювання експресії генів у самих широких межах – один із найважливіших (але не єдиний) механізмів формування норми реакції і виникнення адаптаційних модифікацій, характерних для даного генотипу. Адаптивна модифікація – синдром теплового шоку.

Деякі нові фактори середовища можуть виходити за межі захисних можливостей норми реакції, особливо коли дія факторів припадає на критичний період (підвищена чутливість). Часто за цих умов спостерігаються випадкові за своїм проявом і досить глибокі фенотипові зміни, що не мають адаптивного значення і не успадковуються. Це морфози.

Морфози, що нагадують фенотипові прояви відомих мутацій, називаються фенокопіями цих мутацій.

Передмутаційний стан ДНК (один із механізмів модифікацій) – наявність тимчасових не спадкових змін, що усуваються системами репарації. Перш, ніж вони будуть виправлені, вони можуть проявитися, особливо в критичні періоди онтогенезу, і стати причиною морфозів та інших аномалій розвитку.

Механізми тривалих модифікацій пов’язують з епігенетичним успадкуванням певних механізмів регуляції геному та з явищем предетермінації цитоплазми під впливом зовнішніх умов.



Генетична рекомбінація у бактерій

Кон’югація за допомогою плазмід, які передаються від донору до реципієнта. Передує подвоєння, передається копія.

Сексдукція → F+ фактор (плазміда, має ІS - елемент). Його включення в хромосомну ДНК здійснюється в багатьох (біля 20) сайтах хромосоми кишкової палички, де також містяться аналогічні ІS – елементи. Відбувається обмін ними. В інтегрованому стані F – плазміда сприяє переносу частини або цілої хромосоми кишкової палички в F- клітину. Вона ініціює реплікацію бактеріальної хромосоми з того сайту, в який вона вбудована. Копія в F- → стає можливою загальна рекомбінація між генетичними маркерами обох геномів.

Трансформація – процес, за якого нова інформація вноситься у клітину великими фрагментами (рідко цілими молекулами) чужорідної ДНК, що має певний ступінь гомології до хромосоми клітини – реципієнта. Поглинання ДНК, що виділяється у середовище іншими бактеріями, властиве тільки компетентним клітинам (таких усього кілька відсотків). Необхідна участь факторів компетентності. Це білки, різні у різних видів бактерій. У деяких видів бактерій поглинати чужу ДНК можуть лише протопласти.

Механізм трансформації: ДНК зв’язується з поверхнею клітини, де розрізується спеціальними нуклеазами; фрагменти потрапляють до клітини. Розплітається ДНК фрагменту, одна нитка руйнується нуклеазами, а друга утворює синапс з гомологічною ділянкою реципієнта і витісняє один із власних ланцюгів ДНК з утворенням петлі. Утворюється гетеродуплекс (1 власний + 1 чужий ланцюг).

Звичайно трансформація відбувається у межах одного виду, рідше – між різними. Частота трансформації – близько 1%.



Трансдукція – нова інформація вноситься трансдукуючими фагами (віруси бактерій). Фрагмент ДНК донора може випадково включитися в дозріваючий фаг → трансдукуючі частки дефектного фага, який втрачає частину власного геному. → загальна трансдукція (неспецифічна).

Обмежена (специфічна) трансдукція: фаг включає чітко визначену послідовність ДНК попереднього хазяїна.

Абортивна трансдукція: привнесений фагом фрагмент ДНК донора не включається в хромосому клітини – реципієнта, а залишається в її цитоплазмі в незмінному стані і проявляється фенотипові. Під час поділу клітини він передається лише одній із дочірніх клітин, тобто успадковується по одній лінії і втрачається із часом.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка