Герасименко в. В



Скачати 335.72 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір335.72 Kb.
ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

З ДОСВІДУ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ

СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ГЕРАСИМЕНКО В.В.

ЗМІСТ
1.Вступ-------------------------------------------------------------------------------------3

2.Основна частина----------------------------------------------------------------------5

3.Висновок------------------------------------------------------------------------------26

4.Література----------------------------------------------------------------------------29

3

ВСТУП


Сучасне життя вимагає великої відповідальності від освіти та педагогів із формування соціально-активної,інтелектуально-розвиненої полікультурної комунікабельної особистості. Особливістю сучасної доби є те,що ми живемо в постіндустріальному світі високотехнологічних інтелектуальних технологій, які постійно впливають на світ людини,змінюючи не тільки її світоглядні позиції,а й безпосередній матеріальний простір. На сучасному етапі розвитку освіти головним виміром результативної педагогічної майстерності є здатність молоді повноцінно жити й активно діяти в новому світі,постійно самовдосконалюватися. Саме через освіту ми маємо виховувати людину,здатну творити та мислити в добу інформаційно-технологічних змін.

Актуальність проблеми формування життєвих компетентностей учнів середньої школи полягає в тому,щоб навчити школярів застосовувати знання,отримані на уроках, у реальному житті,що стосується і світової літератури,яка залучає учнів до скарбниці духовних та моральних цінностей загальнолюдської культури.

Сучасне суспільство потребує людей нової формації,які не тільки знають,а й уміють,тобто є компетентними,а значить готовими до життя. Уроки літератури є важливими у цьому плані,тому що,знайомлячи з кращими зразками художнього слова,дають життєву настанову,розвивають духовність,а також формують ряд життєвих компетентностей.

Світові тенденції розвитку середньої загальної освіти характеризуються переходом від традиційної репродуктивної моделі школи до розвиваючої конструктивної,орієнтованої на результат. Обновилася функція школи:не тільки навчання і виховання, але і соціалізація школяра,формування життєвої компетентності,розвиток соціальних значимих якостей особистості.

Мета освіти – формування особистості,яка буде здатна отримувати глибокі знання,професійні навички,вільно орієнтуватися,само реалізовуватися,само
4
розвиватися і самостійно приймати правильні,морально-відповідальні рішення в умовах мінливого світу. Компетентнісний підхід в Україні,як й у країнах Європейського Союзу,визнано базовою ідеєю реформування освіти. Як зазначають науковці Іван Єрмаков та Дмитро Пузіков,цей підхід «передбачає внесення істотних змін у змістову,технологічну,виховну,управлінську архітектоніку української школи. Йдеться не лише про оновлення змісту освіти , а й про докорінні зміни в навчальному процесі,освітніх технологіях. У структурі навчання посилюється роль і значення способів діяльності,посилюється роль і значення діяльності,підвищення їх технологічності,створення умов для соціальної дії,проектної,дослідної діяльності»(«Освіта України».-2008.-№9)

5

ОСНОВНА ЧАСТИНА



Згідно з Концепцією літературної освіти основними принципами викладання літератури в школі є ціннісний підхід,толерантність,канонічність «золотого» фонду класичної літератури як основи літературної освіти,наближення викладання літератури в школі до реалій і проблем сьогодення,вивчення літератури в контексті розвитку культури й мистецтва,використання й знання різних мов і перекладів,компаративність,діалогізм,цілісний підхід до вивчення художніх творів. Перед кожним учителем стоять завдання,окреслені в Концепції літературної освіти:прилучення учнів до найкращих здобутків світового письменства;підвищення рівня загальної культури школяреві;формування у дітей стійкого інтересу до читання,естетичного смаку,здатності розрізняти й оцінювати художні явища;розкриття учням різноманітних функцій літератури-пізнавальної,естетичної,виховної,гедоністичної;оволодіння змістом художніх творів,усвідомлення їх місця в літературному процесі й розвитку національних культур;засвоєння учнями ключових літературних фактів,основних тенденцій розвитку літератури в різни х країнах світу;розуміння школярами літератури як мистецтва слова і як складової духовної культури людства;формування в учнів творчих здібностей,уяви,самостійного мислення;розвиток естетичних емоцій та почуттів,зв`язного мовлення,вміння аргументовано,розлого й образно висловлювати свої думки,судження,оцінки;сприяння моральному самовизначенню молодої людини,виробленню в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів,прагнення до самостійного пошуку,духовного самовдосконалення.

Відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти програма зі світової літератури для 5-9 класів забезпечує розвиток ключових компетентностей(уміння вчитися,спілкуватися державною,рідною та іноземними мовами,інформаційно-комунікаційної,соціальної,громадянської,загальнокультурної),а також спрямована на формування літературної компетенції,яка передбачає:

6

- розуміння учнями літератури як невід`ємної частини національної і світової художньої культури;



- усвідомлення специфіки літератури як мистецтва слова,її гуманістичного потенціалу і місця в системі інших видів мистецтва;

- знання літературних творів,обов`язкових для вивчення,ключових етапів і явищ літературного процесу,основних світоглядних позицій видатних письменників,усвідомлення їхнього внеску в скарбницю світової культури;

- оволодіння основними літературознавчими поняттями й застосування їх у процесі аналізу та інтерпретації творів;

- формування якостей творчого читача та розвиток читацького досвіду;

- уміння і навички створення усних і письмових робіт різних жанрів;

- уміння орієнтуватися у світі художньої літератури і культури (класичної і сучасної),оцінювати художню вартість творів,порівнювати їх ( у різних перекладах;в оригіналах і перекладах,переспівах;втілення в інших видах мистецтва тощо).

Складовими літературної компетентності є емоційно-ціннісна,літературознавча,загальнокультурна,компаративна компетенції особистості,які мають бути сформовані в процесі вивчення світової літератури.

Формування літературної компетентності та її складників тісно пов`язано із формуванням комунікативної компетентності,розвитком умінь і навичок володіння учнями українською мовою,а також іноземними мовами,видами мовленнєвої діяльності,основами культури усного і писемного мовлення.

Компетентнісний підхід реалізовано у «Державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів»,які сформульовано комплексно – до кожного розділу програми з метою системного формування компетенцій і компетентностей учнів,актуалізації вивченого і постійного закріплення,поглиблення,розвитку набутих знань,умінь,навичок,підготовки до контрольного оцінювання.

Одним із головних концептуальних орієнтирів розвитку змісту освіти є компетентнісно орієнтований підхід. Сучасна школа покликана забезпечити

7

досягнення таких освітніх результатів,які відповідали б цілям розвитку особистості й вимогам суспільства. Особистість має бути компетентною в різних сферах діяльності.



Запорука соціалізації та конкурентоспроможності учнів – це формування ключових компетентностей. Вони визначаються як здатність людини здійснювати складні полі функціональні види життєдіяльності,ефективно розв`язувати різні навчальні завдання та життєві проблеми.

«Набуття учнем життєвої компетентності пов`язується не з його інформованістю(ерудованістю),а здатностями розв`язувати складні життєві проблеми. Компетентнісно спрямований підхід не відкидає необхідності формування певної бази знань,умінь і навичок. Він наголошує на необхідності нового розуміння знання як інструмента розв`язання життєвих проблем,потреби в інтегруванні знання в складніші структури-здатності (компетенції),життєву компетентність».(Іван Єрмаков,Дмитро Пузіков, «Освіта України».-2008.-№9).

Поняття «компетентнісна освіта» виникло в США,а загальноєвропейський інтерес до неї ініційований насамперед Болонським процесом. Більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників під терміном «компетентність» розуміють інтегральну характеристику особистості,яка визначає її здатність розв`язувати проблеми,що виникають у реальних життєвих ситуаціях.

Розробкою поняття «компетентність» займаються вітчизняні та зарубіжні дослідники,серед яких:С.Боднар,Л.Гузєєв,О.Дахін,І.Єрмаков,А.Маркова,Е.Абель,К.Абромса,Ж.Майз, та ін.

Компетентність грунтується на знаннях і вміннях,але ними не вичерпується,обов`язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини,а також її досвід,який дає змогу ці знання добавити до того,що вона вже знала,та її спроможність збагнути життєву ситуацію,у якій вона зможе їх застосувати.

Кожна компетентність побудована на поєднанні знань і вмінь,пізнавальних дій і практичних навичок,цінностей,емоцій, відчуття успіху,діяльнісних

8

компонентів. Компетентнісний підхід в освіті означає переорієнтацію з процесу навчання на результат у діяльнісному вимірі,зміщення акценту з накопичування нормативно визначених знань,умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях.



«Дати дітям радість праці,радість успіху у навчанні,збудити в їхніх серцях почуття гордості,власної гідності-це перша заповідь навчання і виховання». «У нас не повинно бути нещасливих учнів,душу яких гнітить думка,що вони ні на що не здібні . Успіх у навчанні-єдине джерело внутрішніх сил дитини,які породжують енергію для переборення труднощів,бажання вчитися»(18,С.165)

Концептуальні положення педагогіки життєтворчості розробили у своїх працях І.Єрмаков,Л.Сохань,В.Доній,Д.Пузіков та інші. Підсумувавши думки педагогів,можна зробити висновок,що життєтворчість-це духовно-практична діяльність із самовдосконалення та розвитку відповідальної до свого життя й до самої себе особистості,здатної до самореалізації,творчого проектування,пов`язаного з виробленням життєвої концепції та життєвого кредо;процес реалізації людиною свого життя в часовій і просторовій перспективі;чинник здобуття життєвої компетентності.

На думку науковців,життєтворчість-це спосіб навчання дітей самостійно діяти,навчатися,управляти своїм майбутнім,сприятлива атмосфера для розвитку особистості,процес творення людиною свого життя,реалізація життєвих проектів,процес самовизначення,процес життєдіяльності,соціальна творчість,прагнення до самореалізації, самоконструювання, у процесі якого набувається життєвий досвід,свідома побудова особистістю свого індивідуального життя,для якої необхідна життєва компетентність. Життєтворчість розглядається як особлива,вища форма вияву творчої природи людини,яка сприяє вибору особистістю стратегії її життя,розробці життєвих планів і програм,відбору й використанню засобів,необхідних для реалізації її індивідуального проекту.
9

У «новій школі» з втіленою парадигмою життєтворчості життєва компетентність може розглядатися як нова стратегема,яка,на думку Л.Сохань,поєднується із завданням гуманізації та демократизації освітнього процесу і спрямування «на досягнення принципово нової мети навчання й виховання в контексті вимог сучасної доби(12.с5)». Життєва компетентність виступає необхідною психологічною умовою повноти самореалізації особистості й досягнення нею вершин свого само здійснення.

У контексті педагогіки життєтворчості життєва компетентність розглядається як складне утворення,що охоплює «уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях;здатність обирати адекватні та ефективні способи розв`язання життєвих проблем;знання своїх особистих якостей,своїх достоїнств і недоліків;здатність до самовдосконалення та само змін;здатність розуміти й оцінювати інших людей,встановлювати з ними адекватні способи спілкування,проявляти толерантність у стосунках;уміння керувати собою й обставинами свого життя(12,с.169)».Л Сохань подає таку структуру життєвої компетентності:знання,уміння й навички,життєтворчі здібності,життєвий досвід,життєві досягнення. Життєву компетентність автор бачить як комплекс особистісних якостей,що забезпечують продуктивне життєздійснення особистості,тобто здійснення життя як способу людського існування,а її формування розглядає як розвиток і збагачення всіх основних життєзабезпечувальних особистісних структур.

І.Зимня,проаналізувавши сукупність тлумачень понять «компетенція» та «компетентність»,доходить висновку про несуттєвість розмежування та диференціації цих термінів і у своїх працях ототожнює їх (4,с.11-14). Характеризуючи комплекс ключових компетентностей,розмежовує три їх основні групи:компетентності відносно себе як особистості,як суб`єкта життєдіяльності;компетентності відносно взаємодії з іншими людьми;компетентності відносно діяльності в усіх її видах і формах(5,с.11-14).


10

Авторський колектив науково-методичного посібника «життєва компетентність особистості:від теорії до практики»(І.Єрмаков,В.Нечипоренко,О.Позднякова,Л.Сохань та інші)присвятили свою працю розкриттю змістових,технологічних,виховних аспектів розвитку життєвої компетентності. Так Єрмаков означає життєву компетентність як інтеграцію різних видів компетентностей, які розкривають загальну здатність людини в тих чи інших сферах життєдіяльності. На думку Л.Сохань,життєва компетентність зумовлена уявленнями особистості про структуру суспільства й про власне місце та роль у ньому на всіх вікових етапах й допомагає людині оптимізувати свій життєвий шлях,планувати власну діяльність(3,с.130).

Проблемі набуття особистістю життєвої компетентності,розвитку її здатностей щодо осмисленого збереження та самостійного й творчого відтворення власної життєдіяльності в усіх її проявах та сферах,свідомого визначення та здійснення свого життя,досягнення людиною успіху присвятили свій доробок І.Єрмаков,Д.Пузіков. Автори відділяють поняття «життєвої компетентності» від суспільства й розглядають його як цілісне утворення,системну властивість усієї особистості, «що характеризує її здатність зберігати й оптимально відтворювати,розвивати себе,,своє життя,успішно діяти в різних життєвих ситуаціях ,вирішувати складні життєві проблеми(2,с.6)».

Одним із головних концептуальних орієнтирів розвитку змісту освіти є колмпетентнісно орієнтований підхід . Сучасна школа покликана забезпечити досягнення таких освітніх результатів,які відповідали цілям розвитку особистості й вимогам суспільства. Особистість має бути компетентною у всіх сферах діяльності.

Думка про те,що уроки літератури вирізняються з-поміж усіх інших навчальних предметів загальноосвітньої школи,не потребує доказів. Саме література виконує головну роль у формуванні світогляду,характеру й особистісних якостей,естетичних смаків учнів. Високе мистецтво слова допомагає читачам усіх вікових груп пізнати великий і складний світ,себе в

11


ньому,осмислювати людські стосунки й знаходити шлях до краси й істини,вибудовувати храм духовності.

«Метою сучасного уроку стає уже не нагромадження знань,а пошукова діяльність,спрямована на формування вмінь і навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Нового звучання набуває не стільки констатація проблеми,скільки доцільність і шляхи її розв`язання. Отже,нового значення набуває співпраця на уроці вчителя і учня,які будують свою навчально-пізнавальну роботу навколо художнього твору,інформації про нього,його автора. Саме тому в полі зору словесника є розв`язання проблеми,як допомогти людині осягнути перш за все саму себе,відчути радість від емоцій,своєї неповторності . Вдається розв`язати такі завдання лише на уроках співтворчості,побудованих на абсолютно паритетних умовах ,де вчитель і учень,як рівний з рівним,намагаються досягти в спільній праці вершин прекрасного,де головне місце в роботі належить учневі. На вчителя покладаються організаторські функції:скерувати роботу учнів у потрібне русло, спрямувати їх думки,необхідні для розуміння твору.»(11,с.60).

«Важливим завданням словесника залишається формування в школяра кваліфікованого читача. Урок літератури-це урок образного сприйняття світу як найбільш яскравого і доступного для дитини. Він змушує працювати уяву,фантазію,розвиває розумові,пізнавальні,творчі здібності,формує особистість кваліфікованого читача,але це можливо тільки тоді,коли в учнів сформовані мовні компетентності.»(7,с.8).

«Мовна компетенція-це сукупність знань,умінь і навичок,що забезпечують здатність школярів уживати слова,їхні форми,синтаксичні конструкції у відповідності до норм літературної мови,а також доречно та правильно використовувати синонімічні правила мови»(15,с.183).

«Від образного світу уроку-до образного власного «я» - саме так можна визначити шлях учня,який долає він у своєму зростанні на уроці. Покликання
12

літератури-через переживання,співпереживання розвивати особистість учня,його духовну сутність»(9,с.65).

З огляду на таку позицію предмет літератури має викладатися як мистецтво слова. Такий підхід потребує інноваційні технології,які психологічно спонукали б до активної діяльності. Інноваційні технології-ефективні засоби формування ключових компетентностей учнів на уроках літератури.

Сучасний етап розвитку світової цивілізації визначається як перехід від індустріального до інформаційного суспільства. Епоха інформації вимагає від людини:

- певних умінь,які можна застосувати за будь-яких обставин;

-уміння мислити,а не накопичувати певну суму знань і поглядів;

-не вузьких знань,а загального підходу до розв`язання завдань;

-комунікабельності-уміння працювати злагоджено з іншими і спільно вирішувати проблеми.

Саме тому необхідно застосовувати під час викладання літератури такі інноваційні форми і методи,які б збуджували творчість учнів,створювали атмосферу розкутості,емоційного піднесення,учити критично мислити,відстоювати свою позицію.

Сучасні інноваційні технології-активні форми діяльності учнів,які залучають їх до творчого процесу пізнання,дослідження проблем,формування власної думки та самореалізації.

Успішність та ефективність формування компетентностей учнів залежить від форм і методів організації навчально-виховного процесу.

Ефективною методикою формування ключових компетентностей учнів на уроках літератури є методика розвитку критичного мислення. Це процес,під час якого людина може охарактеризувати явище або предмет,виразити своє ставлення до нього шляхом полеміки або аргументації власної позиції,знайти вихід із будь-якої ситуації. « Критичне мислення-це вміння активно,творчо,індивідуально сприймати інформацію,оптимально застосовувати потрібний вид розумової

13

діяльності,різносторонньо аналізувати інформацію,мати особисту незалежну думку та вміти коректно її відстоювати,уміти застосовувати здобуті знання на практиці.»(19,с.11-13)



Критичне мислення – це мислення самостійне. Воно носить індивідуальний характер,кожен формує свої власні ідеї та переконання,причому має повне право прийняти ідею іншої людини,якщо її аргументація буде вагомішою. Інформація є відправним,а не кінцевим пунктом критичного мислення. Головним є процес здобуття знань.

Критичне мислення починається з постановки запитань та усвідомлення проблем,які потрібно вирішити. «Лише борючись із конкретною проблемою,відшукуючи власний вихід зі складної ситуації,учень дійсно думає»(Дьюї). «Лише постановка та вирішення проблем здатні звільнити учнів від пригноблення особистості»(Пауло Фрейре).

«Критичне мислення прагне до переконливої аргументації,це мислення соціальне. Кожна думка перевіряється й обґрунтовується,коли нею діляться з іншими.

Людина,яка критично мислить,уміє:

- визначити проблему;

- перевірити використану інформацію;

- проаналізувати твердження,яке лежить в основі інформації;

- враховувати альтернативні точки зору;

- визначати наявність підтексту в інформації;

- синтезувати здобуті знання;

- зробити висновки;

- прийняти оптимальне рішення.

Ці навички потрібні всім:учневі на уроці,вчителеві у класі,менеджерові на робочому місці тощо»(9). «Критичне мислення допомагає нам навчатися через те,що ми бачимо,чуємо,відчуваємо на смак,нюхаємо,торкаємося,робимо»(Гордон Драйден). Воно вчить нас самостійно міркувати. Ще Конфуцій говорив:

14


«Навчання без міркування – марна праця». Головне пам`ятати,що критичне мислення – це не критика недоліків,а вміння визначити проблему і виробити оптимальну стратегію її розв`язання.

Модель уроку згідно з методичною структурою розвитку критичного мислення складається з трьох фаз: евокація,осмислення,рефлексія.

Евокація (актуалізація). Учні встановлюють рівень власних досягнень з теми,що є визначальним,адже міцні знання можуть бути сформовані лише на основі того,що вивчено.

Основні форми роботи на фазі евокації:

- «мозкова атака»;

-«робота в парах;

-робота в группах.

Осмислення (вивчення нового матеріалу). На цьому етапі учні вступають в контакт із новою інформацією ,ідеями,працюючи з текстом,історичними документами,відеоматеріалами.У процесі роботи використовується такий прийом,як читання з системою позначок «поміч».При цьому,прочитавши речення,слід поряд поставити відповідну позначку:

«v»- відома інформація;

«+»-нова інформація;

«?»- незрозуміла інформація;

«!»- Інформація,яка здивувала,зацікавила;

«-»-інформація,яка суперечить тому,що знаю.

Система позначок надає учням можливість активізувати мисленнєві операції,порівнювати власне розуміння того,про що читає дитина,з тим ,що вже відомо. Так виникає зв`язок між відомим та невідомим,створюються умови для формування інформаційних компетентностей учнів.

Рефлексія(розмірковування). Діяльність учнів на цій фазі полягає в тому,що учні індивідуально або разом

- складають список нових для себе відомостей;

15

- розповідають одне одному,записують вивчене;



- складають схеми,таблиці,малюнки за даною темою і пояснюють новий матеріал.

На стадії рефлексії реалізуються наступні важливі задачі:

- учні розуміють краще те,що можуть уявити і висловити. «Те,що я чую,я забуваю;те,що я чую і бачу,я частково запам`ятовую;те,що я бачу,чую і промовляю,я починаю розуміти»(Конфуцій);

- відбувається активний обмін думками, висловлюваннями.

Діяльність учнів на цьому етапі забезпечує поповнення словникового запасу,надає можливість розширити знання за темою,побачити різні підходи до оформлення відповіді,складання схем. Отже,здійснюється процес формування інформаційних комунікативних компетентностей і компетентностей самоосвіти,саморозвитку.

Щоб стимулювати критичне мислення,учителю необхідно:

- виділити час і забезпечити можливість використання методики критичного мислення;

- дозволити учням вільно розмірковувати і висловлювати свої думки;

- приймати різноманітні ідеї та думки;

- сприяти активному залученню учнів до процесу навчання;

- розвивати в кожного учня впевненість у своїх здібностях;

- продовжувати критичне судження;

-з повагою ставитись до критичного мислення учнів.

Розвиток критичного мислення досягається завдяки застосуванню різних методичних стратегій,які використовуються на різних етапах уроку.

«Мозкова атака» - це ефективний метод колективного обговорення,пошуку рішень,що здійснюється через вільне накопичення ідей з певної теми,вираження поглядів усіх учасників обговорення.

Особливості:розвиває навички творчого,логічного мислення,дискусії та взаємодії у групі,вміння знаходити оптимальний варіант вирішення проблеми.

16

Етапи та методика:



- формулювання навчальної проблеми,обґрунтування варіантів її вирішення. Визначення умов і правил колективної роботи. Вказується,що за порушення правил з групи знімається від 2 до 4 балів;

- створення робочих груп по 3-5 осіб,а також експертної групи,що буде оцінювати і відбирати кращі з ідей. Експерти займають в групах свої місця;

- експрес - розминка. Швидкий пошук відповідей на питання і завдання тренувального характеру. Це впливає одночасно на настрій,активність та перевірку роботи груп;

-«штурм» поставленої проблеми. Ще раз уточнюється завдання,нагадується про дотримання правил;

- учасники по черзі висловлюють свої ідеї. Експерти в групах фіксують ідеї,роботу кожного,дотримання правил. «Штурм» проблеми в групах триває 10-15 хвилин;

- обговорення експертами підсумків роботи груп,відбір і оцінка найкращих ідей;

- повідомлення про результати;

- публічний захист найкращих ідей.

Асоціювання або гронування. Стратегія навчання,яка закликає учнів вільно і відкрито висловлювати свої думки,здійснювати зв`язок між окремими поняттями,а отже-сприяє розвитку соціальних,інформаційних,полікультурних компетентностей,спонукає учнів до саморозвитку,самоосвіти,продуктивної діяльності. Ця робота проводиться в такій послідовності:

- записується центральне поняття на дошці або в зошиті;

- записуються всі поняття,що стосуються центрального слова;

- установлюються зв`язки.

Джигсоу («ажурна пилка») - методична стратегія, згідно якої учні працюють у групах,при цьому кожна вивчає своє питання. Після вивчення
17

інформації,проведення досліджень кожна група складає свій малюнок і представляє його іншим групам,навчаючи при цьому всіх інших.

Есе-використовується наприкінці уроку впродовж 5 хвилин,щоб допомогти учням краще зрозуміти їх думки з вивченої теми і щоб надати учителеві можливість проаналізувати,що відбувається в класі на інтелектуальному рівні.

Есе ставить перед учнями два завдання:

- написати,що дізналися з теми;

- поставити запитання про те,що залишилось незрозумілим. Ці відповіді вчителі використовують під час планування наступного уроку.

Сенкан - це вислів,який складається з 5 рядків:

1.Слово-тема (іменник).

2.Два прикметники(означення теми).

3.Три слова,які визначають дію, пов`язану з темою.

4.Фраза з чотирьох слів(розуміння теми або ставлення до неї).

5.Слово – висновок - синонім теми.

Дискусійна сітка Елвермана. Стратегія спрямована на організацію дискусії в класі й формування в учнів чіткої позиції щодо обговорюваних проблем на рівні дібраних ними аргументів.

Алгоритм роботи. Учитель формує проблему над якою працює клас. Для організації роботи учням пропонується користуватися таблицею:

ТАК ПРОБЛЕМА НІ

У двох колонках « Так »-«НІ» фіксуються аргументи,що схвально або заперечно відповідають на проблему. Кожен учень робить свій висновок щодо поставленої учителем проблеми.

Стратегія має за мету допомогти словесникові організувати в класі дискусію,а учневі розібратися у питаннях,які виносяться на розсуд. Застосовується під час аналізу художніх творів.

Діаманта. Вислів,який складається з семи рядків за наступною схемою:

Перший герой твору-один іменник;

18


Опис першого героя-два прикметники;

Дії першого героя-три дієслова(дієприкметники,дієприслівники);

Фраза,що єднає двох героїв твору,встановлює їх стосунки;

Дії другого героя-три дієслова(дієприкметники,дієприслівники);

Опис другого героя-два прикметники;

Другий герой твору-один іменник(антипод другому героєві або його метаморфоза).

Кола Вена. Метод передбачає створення графічної схеми з двох чи трьох кіл,які частково накладаються одне на одне. Ця діаграма допомагає формувати в учнів навички порівняння та класифікації,використовується для того,щоб навчити учнів різних вікових груп зрозуміти цілісність літературних процесів посередництвом аналізу з обов`язковим синтезом його результатів.

Алгоритм роботи:

- учитель виділяє напрямки,до вирішення яких необхідно звернутися у розкритті теми;

- інформація,що стосується кожної проблеми заноситься в окреме коло;

-у спільну частину записується інформація,що стосується усіх виділених складових.

Така стратегія може використовуватися на етапі перевірки домашнього завдання,усвідомлення змісту та закріплення. Окрім того дана форма може бути ефективною на уроках перевірки й контролю знань. Варто пам`ятати,що важливим етапом роботи залишається синтез:пошук спільної площини для усіх кіл.

Метод «Прес».

Цей метод допомагає навчитися знаходити вагомі аргументи і формулювати свою думку відносно спірного питання;розбиратися у своїх ідеях,а також формулювати їх у вигляді чіткої,логічної структури. Стратегія може бути використана на будь-якому етапі уроку.

Етапи методу:

19


- висловлюємо свою думку: «Я вважаю…»

- пояснюємо причину такої точки зору; «Тому що…»

- наводимо приклад додаткових аргументів на підтримку своєї позиції: «Наприклад…»

- узагальнюємо,формулюємо висновки: «Отже…», «Таким чином…».

Використання цих прийомів створює можливості для формування інформаційних компетентностей. Вони пов`язані з умінням знаходити,опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел. Учні навчаються працювати з фактичним матеріалом підручника як основного джерела інформації,матеріалами посібників,енциклопедій,науково-популярною літературою. Прийоми та стратегії методики розвитку критичного мислення створюють необхідні умови для різнопланової роботи з інформацією:складання алгоритмів,виділення головного,представлення матеріалу у вигляді схем,малюнків,написання сенканів ,діаманти,есе тощо.

Учителі мають можливість залучати учнів до складання опорних конспектів,цікавих ситуативних завдань,підсумкових запитань,творчих завдань. Таким чином всі учні охоплені активною творчою навчальною діяльність,залучені до процесу самонавчання,самореалізації,вчаться спілкуватись,співпрацювати,критично мислити,відстоювати свою позицію.

Зазначені вище методики роботи з дітьми мають великий потенціал,реалізація яких створює оптимальні умови для формування ключових компетентностей учнів,здатних ефективно адаптуватися та функціонувати в складних сучасних умовах.

Компетентнісно спрямована літературна освіта починається з фахової компетентності вчителя. Поняття «професійна компетентність»- явище багатоскладове. «Це сукупність знань,умінь,необхідних для ефективної професійної діяльності:вміння аналізувати,передбачати наслідки професійної діяльності,використовувати потрібну інформацію. У результаті удосконалення


20

професійної компетентності народжується таке явище,як професійна майстерність,що тісно пов`язана з педагогічною творчістю.»(14,с.3)

«Педагічна майстерність-це комплекс особистісно-ділових якостей педагога,що гарантує продуктивність його діяльності та забезпечує ефективність взаємодії з усіма суб`єктами процесу освіти. Головними ознаками зазначеної майстерності є бездоганне вміння навчати учнів,формувати в них особистісні риси,розвивати творчі здібності та схильності»(14,с3).

Педагогічна майстерність передбачає професійні знання,педагогічну культуру,техніку,досвід,задатки,здібності,гуманістичну спрямованість,вміння спілкуватися. Будь-яка майстерність,зокрема й педагогічна,проявляється та вдосконалюється лише в діяльності,до особливостей педагогічної діяльності слід віднести те,що її результати помітні не одразу. В.О.Сухомлинський зазначав: «Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу-це вершина його мрії,хлібороб через кілька місяців милується колосками,жменею зерна,вирощеного в полі…А вчителеві треба працювати роки і роки,щоб побачити те,що ти замислив;ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення,як у вчителя…»(18,С.171.)

«В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити такі рівні:

-елементарний-наявні окремі якості професійної діяльності:володіння знаннями для виконання педагогічних дій,предметом викладання;продуктивність навчально-виховної роботи низька;

-базовий-володіння основами педагогічної майстерності:педагогічні дії гуманістично зорієнтовані,стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі,добре засвоєно предмет викладання,навчально-виховний процес організовано методично грамотно;

-досконалий-чітка спрямованість дій учителя,діалогічність у спілкуванні. Він самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу,маючи на меті розвиток особистості школяра;


21

-творчий-ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності,учитель самостійно конструює оригінальні прийоми взаємодії з класом,у нього сформований індивідуальний стиль професійної діяльності».(14,с.15).

Основою педагогічної майстерності є професійні знання,які забезпечують глибину,ґрунтовність,поміркованість дій,відображають рівень теоретичної підготовки власне з предмета та методики його викладання,а також із педагогіки,психології.

Поняття професійної майстерності тісно пов`язане з педагогічною творчістю. В.О.Сухомлинський визначав цю творчість як особливу галузь педагогічної науки,яка займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. Інші ж вчені (В. Кан-Калик, М. Никандров, Л.Рувинський)розглядають педагогічну майстерність як пошук учителем нових рішень навчальних завдань,уміння застосовувати нестандартні прийоми діяльності. І нарешті педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань,збагачення теорії та практики виховання і навчання.

«Поняття педагогічної творчості включає у себе творчу педагогічну діяльність учителя і творчу навчальну діяльність учня в їхній взаємодії та взаємозв`язку,тобто педагогічна творчість-це особистісно орієнтована розвивальна взаємодія вчителя та учня,яка зумовлюється певними психолого-педагогічними умовами і забезпечує подальший творчий розвиток особистості і рівня творчої діяльності вчителя. Інакше кажучи,ефективність формування творчої особистості учня безпосередньо залежить від творчої діяльності педагога,його професійної майстерності. Добре відомо,що навчити творчості може тільки творча особистість,яка наділена яскраво вираженими креативними рисами,розвиненою уявою,Фантазією та інтуїцією,схильністю до педагогічних інновацій,розвиненістю продуктивного мислення,здатністю до комбінування,свободи асоціацій. Творчий педагог створює в класі атмосферу,що

22


передбачає схвалення,підтримку пошукової активності учнів,ініціативи,оригінальності та самостійності у вирішенні навчальних завдань,розробку і конструювання нових форм взаємодії,широкого застосування інтерактивних технологій навчання,спрямованих на розвиток творчої особистості»(14,с.13).

Платон свого часу сказав: «Майстрами не народжуються,ними стають». Тривалий час побутувала думка,що здатність до творчості,іншими словами, творчі здібності,-це щось на кшталт вроджених рис,вони або є, або їх немає. І коли йшлося про творчість,то завжди поруч вживалося дієслово «розвивати». Сучасні наукові дослідження спростовують цю думку і наголошують,що творчість можна не тільки розвивати,а й навчати їй. Так,учені А.Бертон,Л.Виготський,Г.Костюк,С.Рубінштейн та інші переконані,що « навчання творчості і продуктивному мисленню можливе, воно спричинене дією «механізму переносу»,тобто вправляння у творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене на іншу галузь»(13,с.3-15).

«Навчання ж педагогічній професійній творчості зумовлене,насамперед,дією «механізму наслідування»,основний принцип якого полягає у тому ,що наслідування творчої діяльності у процесі підвищення професійної компетентності переходить у власну творчість»(14,с.13).

Варто зупинитися на деяких аспектах професійної компетентності вчителя літератури. Головною метою шкільної літературної освіти є підготовка грамотного вдумливого читача з урахуванням його вікових і психологічних особливостей. Він має вміти читати художній текст,добувати з нього естетичний смисл. У такого читача добре розвинене відчуття прекрасного він здатен до повноцінного критичного сприйняття художнього твору як мистецтва слова. Вивчення світової літератури сприяє також формуванню в учнів уявлень про єдність світового літературного,культурного й цивілізованого процесів,про самобутність національних особливостей його складових,неповторність внеску до світової мистецької скарбниці людства кожної національної літератури.

23

За твердженням академіка Д.Затонського, з плином часу мистецтво,зокрема мистецтво слова,не « покращується»,а «змінюється»,і при цьому не лише отримує,але й втрачає щось суттєве. Тому,вивчаючи у школі художній твір певної доби,країни,ми маємо розглядати його як неповторне самобутнє явище мистецтва. Засвоювати ж літературний твір як мистецтво слова без опори на літературознавство неможливо. Літературознавство-ключ до розуміння художнього твору. Саме вивчення теорії літератури дає змогу ознайомити учнів зі специфікою літератури як мистецтва слова,з`ясувати,з чого вона «будується»,розкрити сплетіння стилів,течій,напрямів.



Базовою ідеєю реформування освіти проголошено компетентнісний підхід. Головне завдання світової літератури в контексті цієї ідеї полягає у тому,щоб сформувати у кожного учня такі читацькі компетентності,які б надавали б йому змогу самостійно орієнтуватися у мистецьких фактах і явищах,грамотно використовувати Їх для задоволення своїх духовних потреб.

Звичайно,доведеться докласти чимало зусиль,щоб організувати навчально-виховний на уроках літератури належним чином,зробити його по-справжньому цікавим і змістовним. Потрібно ґрунтовно знати методику предмета і вміло користуватися усією палітрою методів,прийомів,технологій навчання,як традиційних,так і новітніх. Велику увагу слід надавати і мотивації навчання,щоб допомогти учням поновити попередні знання,пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку.

Основним у роботі вчителя є вміння організовувати роботу з текстом художнього твору. Він має підійти до цієї роботи виважено:якщо йому вдалося зацікавити учня проблематикою твору,пробудити у нього інтерес до читання,то в жодному разі не можна всі зусилля зводити нанівець нецікавою,шаблонною,моралізаторською розмовою про цей твір під час його обговорення. Слід допомогти учневі максимально наблизитися у сприйнятті твору до авторського задуму. А потім,використовуючи всі структурні елементи уроку,розмаїття методичної палітри,навчити його виходити за межі художнього

24


світу письменника,робити власні висновки і формувати власні переконання та правила життя.

При цьому необхідно завжди враховувати вікові особливості учнів, рівень їхнього літературного розвитку та типу сприйняття словесного мистецтва.

Навчання літературі-це специфічна галузь творчої педагогічної діяльності,яка вимагає від учителя творчого,нестандартного художньо-педагогічного мислення. Як зазначає дослідниця О. Куцевол,словесник мусить мати добре розвинене естетичне відчуття краси художнього слова,а також навички глибокого й адекватного осмислення змісту і форми художнього твору. Якщо вчитель не володіє художньо-дослідницькими навиками,не вміє самостійно проаналізувати ідейно-естетичне ціле художнього твору,осмислити його неповторність,а лише покладається на репродукцію «чужих» думок з мудрих літературознавчих джерел,які так і не стали його власними відкриттями й переконаннями,то такі знання,безперечно, не можуть бути основою для педагогічної творчої діяльності.

Інша проблема полягає у недостатній методичній підготовці вчителів. Серед них є ще багато таких,які мають ґрунтовні знання з літературознавства,добре ерудовані в галузі світової культури,мистецтва,але вини не вміють донести весь цей цінний багаж до дитини,проводячи правильні за змістом,але доволі нудні,сірі,трафаретні уроки.

Перед учителем світової літератури стоять серйозні завдання на шляху удосконалення своєї професійної компетентності,набуття професійної майстерності та формування педагогічної творчості.

Вирішенню цих завдань має допомогти постійна самоосвіта,ознайомлення з найкращими зразками передового педагогічного досвіду та творче їх застосування у власній педагогічній діяльності

Крім зовнішніх чинників формування професійної компетентності,є ще і внутрішні,до яких відноситься особистість учителя:сила його характеру,рівень розвитку інтелектуальних здібностей,креативності,який полягає у здатності приймати нестандартні рішення,висловлювати оригінальні ідеї,швидко знаходити

25


вихід із проблемних ситуацій. Доцільно навести висловлювання професора В.Загвязинського: «Навчати творчості вчителя можна і необхідно,але формувати свій стиль може лише сам учитель,збагативши себе як особистість,розширюючи свій світогляд,виховуючи свої почуття»(6,с.40-43).

Визначний педагог А.Макаренко,вважаючи,що можна навчити людину бути вчителем,зазначав,що навчання передовсім полягатиме «в організації характеру педагога,формуванні його поведінки,а потім-в організації його спеціальних знань та навичок,без яких жоден учитель не буде хорошим учителем»(8,с.162)

26

ВИСНОВОК
Життєва компетентність – це знання ,вміння, життєвий досвід особистості,її життєтворчі здатності,необхідні для розв`язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту. Життєва компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей,вона пов`язана з самовдосконаленням людини.



Загалом проаналізовані компоненти життєвої компетентності в своїй сукупності віддзеркалюють сутність самого поняття. За умови достатньої сформованості різноманітних інтересів,знань,умінь,життєвого досвіду особистості,мотивів на успішність дозволяє з інтересом долучатися до навчання,праці та моделювати наслідки власної майбутньої життєтворчості.

Урок літератури має бути підпорядкованим отриманню соціального результату,тобто вихованню людини,здатної жити і працювати за умов інформаційного суспільства,відповідати на його виклики. Тільки тоді людина стає самодостатньою,здатною самостійно, цілеспрямовано розвивати себе,свої соціокультурні характеристики,відповідати на виклики мінливого сучасного світу. Ось чому впровадження компетентнісно спрямованої освіти в педагогічну практику сьогодні таке актуальне. Тільки ця освіта дає можливість підвищити ефективність викладання предмета,сповна реалізувати виховний потенціал літератури,підготувати кожного учня до зустрічей з прекрасним у дорослому житті. Для цього потрібна нова методологічна база. Така,яка б розглядала літературу як певною мірою суверенне явище,як вид мистецтва. Школа повинна давати своїм вихованцям такі знання з літератури,які їм потрібні в реальних життєвих ситуаціях. А такі знання-вміння самостійно оцінити художній продукт:справжній він чи низькопробний,примітивний,згубний для моралі-може забезпечити лише системна.,водночас доступна для школяра літературна освіта.

27

Тож перед учителем сьогодні стоїть серйозне і відповідальне завдання:вчитель мусить все зробити для того,щоб знання з літератури були затребуваними нашим сучасником,щоб вони допомагали йому самостійно орієнтуватися в сучасному забрудненому маслітературою книжково-мистецькому середовищі,компетентно відбирати художні факти і явища для духовного вжитку.



Компетентнісно спрямована освіта починається з фахової компетентності вчителя. Ефективність формування творчої особистості залежить від творчості вчителя його професійної майстерності. Творчості може навчити лише творча особистість.

Впровадження компетентнісно спрямованої літературної освіти в педагогічну практику сьогодні таке актуальне. Тільки ця освіта дає можливість підвищити ефективність викладання предмета,сповна реалізувати виховний потенціал літератури,підготувати учнів до життя.

Обираючи власну стратегію педагогічної діяльності,необхідно створювати функціональні моделі очікуваних результатів навчання,виховання та розвитку учнів відповідно до обраної педагогічної технології,методики викладання.

Життєва компетентність через призму філологічної освіти як очікуваний результат упровадження технології життєтворчих проектів буде означати виховання порядних людей,справжніх громадян своєї держави,які будуть жити і працювати на користь суспільству,родині,собі.

Випускник навчального закладу із сформованою життєвою компетентністю-це людина-знавець,сприймає знання як цінність,пізнавально активний,знає норми поведінки й виконує їх;полікультурна,готова й здатна сприймати культури,готова й спроможна взаємодіяти з представниками інших культур,толерантна;соціальна,спроможна вирішувати соціальні проблеми,здатна до самореалізації,комунікації,соціальної адаптації;творча особистість,здатна до життєстійкості,життєтворчості,з розвиненою
28

культурою само прояву,рефлексивними здібностями,здатна до творчого перетворення себе.

Отже,компетентнісний підхід і педагогіка життєтворчості стають сьогоденням сучасної освіти . Життєва компетентність є домінантою нової школи. Вона являє собою інтегральне утворення,до структури якої відносять життєві знання,уміння й навички,життєвий досвід,життєтворчі здібності,життєві досягнення,комплекс компетентностей,цінності та ціннісні смисложиттєві орієнтації,мислитель ні спроможності різних типів.

Життєва компетентність є мистецтвом жити. Запорукою життєстійкості та життєздатності особистості.

29

ЛІТЕРАТУРА


1.Доній В.М.Мистецтво життєтворчості особистості:Науково-методичний посібник:У 2ч.-К.,ІЗМН,1997.-Ч1-392с.

2.ЄрмаковІ.Г., Пузіков Д.О.Розвивати життєву компетентність//Шкільний світ.2005.-№37,-С.5-13.

3.Єрмаков І.Г.Життєва компетентність особистості:від теорії до практики.-Запоріжжя:Центіон,2005.-640с.

4.Зимняя И.А.Ключевые компетентности как результативно- целевая основа компетентносного похода в образовании.-М.:Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов,2004.-40с.

5.Зимняя И.А.Ключевые компетентности-новая парадигма результата образования//Дайджест педагогічних ідей та технологій.-2004.-№№ 1-2.-С.11-14.

6.Загвязинський В.І.Деякі нетрадиційні погляди на творчість //Обдарована дитина.-2006.-№5-С.40-43.

7.Куцевол О.В.Проблеми формування педагогічної творчості вчителя//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.-2005.-№3.-С.5-8.

8.Макаренко А.С.Твори в 7-ми томах.-К.:Радянська школа.1953.-т.5.-С.162.

9.Марченко О.Г.Формування критичного мислення школярів.-Х.:Вид.гр. «Основа»: «Триада+»,2007.

10.Павлютенков Є.М.Орієнтуватися на життєву компетентність людини:Науково-методичний збірник.-К.:ІСДО,1995.-480с.

11.Поташник М.М.Педагогическое творчество:проблемы развития и опыт:Пособие для учителя.-К:1988.С.60.

12.Растянников А.В.Рефлексивное развитие компетентностей в совместном творчестве.-М,2002.

13.Рубинштейн С.Л.Проблемы способностей и вопросы психологической теории.-1960.-№3-С.3-15.

30


14.Семеркова Л.Г.Формування ключових компетентностей учнів на уроках літератури шляхом використання інноваційних технологій//Зарубіжна література в школі.-2009.-№6-С.12-23.

15.Сохань Л.В.Життєва компетентність особистості:Науково-методичний збірник.-К.: «Богдана»,2003,-520с.

16.Сохань Л.В.Время нового мира и человек.-К.,2001.-131с.

17.Сафарян С.Компетентнісно спрямована освіта починається з фахової компетентності вчителя//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.-2010.-№4.-С.13.

18.Сухомлинский В.А.Как воспитать настоящего человека.-К.:Радянська школа.,2005,665с.

19.Удовенко О.М.Інтерактивні методи навчання//Управління школою.-2004.-№34.-С.11-13.



20.Фурсова Л.Інтерактивне навчання унеможливлює пасивність учня на уроці//Тема.На допомогу вчителю зарубіжної літератури.-2005.-№№3-4.С.25-40.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка