Голгофа голодних страждань



Скачати 106.07 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір106.07 Kb.

ГОЛГОФА ГОЛОДНИХ СТРАЖДАНЬ

(АКЦІЯ «33 ХВИЛИНИ», ПРИСВЯЧЕНА ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ)

Роботу виконала

вчитель української мови і літератури

ЗШ І-ІІІ ступенів № 2

м. Краснодона

Луганської області

Черних Тетяна Вікторівна

проживає за адресою: м. Краснодон

кв. Баракова, б.5, кв.33







Сценарій акції
«33 хвилини»,
присвячений
голодомору 1932-1933 років

Оформлення сцени: колоски, свічки, лампадка, ікона Божої Матері,
рушники, чорнобривці, склянка з водою і куснем чорного черствого хліба. Біля неї «Чорна книга України».


Впродовж всього заходу на екрані документальні кадри, знімки, а також перелік прізвищ загиблих. На стенді напис «Голгофа голодних страждань»
Слово ведучого: Шановні присутні! Сьогодні ми проводимо акцію «33
хвилини». Знати правду - значить знати себе. Для поневолення людини
достатньо забрати її пам ять про своє минуле, минуле батьків, дідів. Лише правда про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього.

Багато людей пережили страшні часи голоду, мільйони не пережили тих часів. Мільйони жертв заслуговують на значно більшу пам ять, ніж просто постаменти, пам ятні знаки. Вони заслуговують на пам ять про кожного, хто загинув.

Давні мудреці казали: згадавши ім я людини через багато років;ти її
воскресаєш для людей навік.

Читець І

Відкрийтесь небеса,

засяйте над планетою невинні душі...

Збудуйте пам яті невгасний їм собор.

(Звуч. симфонія Баха)

Читець ІІ

Відкрийтесь небеса!
Зійдіть на землю всі українські села, присілки та хутори.
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над колискою, невинні душі.
Збудуйте пам яті невгасний всім собор!
То трицять другий! То тридцять третій Голодомор.

Читець І

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати
тяжких її сторінок. Сьогодні ми прийшли зі свічками, як до храму пам яті і
духовності.


Читець ІІ

1933 рік - найчорніший час в історії України.

Ведучий

Хай палає свічка... Хай палає,

Поєднує нас вона в цей час
Хай сьогодні спогади лунають
Пам ять чиста, світла і велична


Гори, священна пам яті лампадо
В урочистій тиші під склепінням бань
Щоб не підкралось забуття, як зрада,
З підступних і замулених ковбань.


Ведучий

Виходить скорботна мати у чорному з дитиною-ангелом з крилами у білому із свічкою в руках. Вони запалюють лампадку біля ікони у рушнику і стають поруч.



Чорним смерчем пройшов голод по Україні. Про це ми і розкажемо
вустами очевидців
.

Виходять по одному учні і стають по обидва боки ікони у рушнику.

Спогади.

  1. Недобір Галина Василівна (1926р.):

«Під час голоду помирали цілими сім ями, трохи не вмерло все село, і тому їли все підряд: різне листя, коріння, собак, котів, навіть людей.»

  1. Петро Олізка, 1921 р.н., село Петропавлівка, Дніпропетровська область: «А я пригадав 1933-й... Це ж був справжній геноцид! Половина нашого села виморена голодом за одну весну. Була сім я, де старші діти поїли молодших... Двоє моїх однокласників, які були кращими учнями, - сьогодні в школі були, а на завтра не прийшли: померли з голоду обидва. А біофабрика, яка знаходилася недалеко від нашого села, відправляла куряче м’ясо на експорт...Ні, це вічний гріх Сталіна, якому ніколи не буде виправдання...»

  2. Іван Приступний, 1916р.н., село Єгорівна, Одеська обл.: «Коли мені було 12 років, мене засудили за колоски на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом із сестрою і померла на моїх очах. Один порятунок: миші наносили внірки запаси. Землею обгортали їх в круглих купках, а ми взимку їх розбивали і забирали ці запаси...»

  3. Жінка, яка не назвала себе, 1924р.н., село Бабаї, Херсонська область: «Голод почався ще в 1932 р. Урожай був непоганий, але весь хліб, який ми
    намолотили був вилучений до останньої крупиці... У полі нікому було
    працювати, люди вмирали, як мухи... За день вмирало до 20 чоловік. Ховати
    було нікому...»

  4. Кріпас Марія Данилівна (1927р. на Житом): «Минала осінь. Батько і
    старший син пішли на поле вирвати хоч кілька колосків пшенички. Там їх
    зловили сусіди і посадили у в язницю. Дома не було чого їсти, та ще й батька
    не стало. Менші братики й сестрички просили жадібно поїсти. Мати лежала в старій хаті на долівці, підклавши стареньку ряднину. Мати була вже опухла, наче мертва.»

  5. Село Новорозсош, Чала Галина Петрівна, 1923р.н.: «Голод такий був у 33-
    му. Люди падали, на ходу падали. Іде чоловік, упав і вмер, нема його вже.
    Отакий голод був! їли всяку зелень, щоб спасти свою душу, ну не спасли.»


  6. Лобур Домна Олекспндрівна, 1924 р.н.: «У нас у сім ї було дев ять дітей, троє померло відразу після родів, двоє від кору, тому нас залишилося п’ятеро . Батько і мати працювали на тракторі, заробляли мало, тому що після Першої світової війни грошей багато не платили. Коли я ходила в третій чи четвертий клас, почався страшний голод. Пам ятаю, що вивозили багато мертвих, особливо дітей. Мої два брата померли від недоїдання, залишилося нас троє. Я була саме старша, батько хворів.»

  1. Орачов Іван Тихонович, 1921 р.н.: «Дитинство моє пройшло у лихолітті
    Голодомору. Тяжко жилося, але вижили. Та біда не ходить одна. У 1937 році
    батько Іван Тихонович був репресований і висланий на Далекій Схід. Додому він не повернувся, там і помер. Залившся Іван Тихонович жити з матір ю, бабусею та меншим братом Василем.»

  2. Ковальов Роман Григорович, 1911 р.н. : «Ходили в поле красти кукурудзу, бо вона в зиму зосталась незібрана. Ходити було далеко, до десяти кілометрів, на лиманські та булавинівські поля. Ось цим і годував свою сім ю.»

  3. «В 1933 року померла моя сестричка..., їй було тільки три роки. Вона не кричала, не вередувала, а тільки тихо просила їсти...»

Микола Піскун, 1926р.н., село Сиваське, Херсонська область: «У Бабаях був спиртзавод, біля якого знаходилися ями, куди зливалися брага. Голодні люди набирали її в банки, тут же їли цю суміш. Багато хто вмирав від колік на місці. Трупи везли на кладовище і закопували, як худобу...Спиртзавод перегонив зерно на спирт, і це при такому голоді!»

  1. Попова Марія Василівна, 1927р.н.: «Було у нашій сім ї шестеро дітей, а в 1933-му залишилось троє. Батько робив конюхом, а мати коровами орала, наймалась до людей. Жили в колгоспі «Молотов». Мати заробляла макуху, кусочок хліба, ділила порівну на всіх. Мені було вісім років. Узимку збирали жолуді, варили. Від голоду попухли батько і Рая. Батько вижив, а Рая померла.»

  2. Рибалко Серафима Іванівна, 1921 р.н.: «У сім ї нас було семеро дітей.
    Мені тоді, в 1933 році, було 11 років. Пам ятаю, як в голод помер наш татко.
    Він возив зерно в Кантамирово. Одного дня в їхав у двір і помер. А після нього померла сестра.»

  3. Винник Микола Олексійович, 1928р.н.: «Було в нас п ятеро дітей: дві дівчинки і три хлопці - Катерина, Микола, Федір, Марія, Володимир.Мені було три роки, Марії - два, вона померла з голоду. Я бувпухлий. Бабуся і дідусь померли. Ходили по дворах і забирали все. Пам’ятаю, батько зробив млинок, так прийшли й побили батька. їсти булонічого,а зерна були повні коморі. Сторож сторожував їх, сам помер від голоду .Врятувало нас те, що батько пішов у радгосп, там були вівці, передавав нам пляшку молока. Там він одержував пайку, а ми ділили.»

  4. Андрущенко Василь Йосипович, 1921 р.н., село Осинове: «Сім ю нашу
    розкуркулили в 1932 році, відібрали хату, тому ми жили в людей, хто нас
    пускав до своєї оселі. Нас - це діда, бабу, батька, матір і троє підлітків. На
    «ярки» в заайдарівському степу вивезли в самісіньке лютування голоду -ранньої весни 1933 року.»

  5. Винник Марфа Василівна, 1928р.н.: «Жили в лісі Зруб, дідусь побудував там хату. Жили страшно бідно. Батько, Авил Федорович, поїхав на підприємство, привіз один раз грошей, а потім поїхав та й загинув від голоду. А нас залишилося шестеро дітей. Був у селі актив, який ходив і забирав зерно. Пам ятаю, на горищі знайшли пригірщ квасолі, і ту забрали. Шукали і штрикали палками. А ми збирали колоски. На горі була вишка, де Московський ліс, там сиділи наглядачі. Не давали збирати. А як побачать нас, гнали з гори кіньми. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара.
    Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі,
    складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі.»

  1. Курило Зоя Яківна, 1924 р.н.: «Дітей у нашій сім ї було троє: Зоя, Шура, Олексій. У 1933 році мені було 9 років, жили ми в колгоспі «Шлях»,через цей вижили.»

  2. Даценко Катерина Григорівна, 1925р.н.: «Це був страшний час. Люди вмирали цілими сім ями. Наприклад, Кушій Параска, Кушій Іван, КушійМикола, Кушій Федір.»

Хвилина мовчання (метроном)

(горять свічки пам’яті)

Ще нагодує мати - Україна,

Ще приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми?

Та й руйнували їх не ми?

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми!!!




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка