«голгофа голодної смерті. Реабілітовані посмертно» Опря Михайло Дмитрович



Скачати 196.53 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір196.53 Kb.
Відділ освіти вільшанської районної державної адміністрації

Добрівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Виховний загальношкільний захід

до річниці Голодомору в Україні
«ГОЛГОФА ГОЛОДНОЇ СМЕРТІ.

РЕАБІЛІТОВАНІ ПОСМЕРТНО»

c:\documents and settings\admin\рабочий стол\національно - патріотичне виховання\додатки до нац. - патр. вих\голодомор. все\100_5188.jpg

Опря Михайло Дмитрович

Процик Тетяна Вікторівна

вчителі історії
2013 рік
ГОЛГОФА ГОЛОДНОЇ СМЕРТІ. РЕАБІЛІТОВАНІ ПОСМЕРТНО.
Оформлення сцени: на заднику - Державний Прапор України з чорною стрічкою, у глибині - стіл, на ньому - коровай, розрізаний на частинки і перев'язаний чорною широкою стрічкою, з незапаленою свічкою. У залі - темрява. Зліва перед сценою на спеціальній підставці - ікона Божої Матері, горить лампадка. З протилежного боку сцени - журнальний столик для ведучих. На столику - рушник, колоски у вазі, один з яких зламаний.
1. (Годинник відбиває секунди. По обидва боки зали до сцени виходять діти у білих

одежах (хітон), ніби тіні замордованих голодом, зупиняються біля стіни. В руках у

них - запалені свічки. На сцені вмикають світло. Виходить Жінка-Пам'ять, в руках

у неї горить свічка. Звучить «Lacrimosa» з «Реквієму» В. А. Моцарта. На фоні

музики - слова).

Довге плаття, на голові чорна стрічка.

Жінка-Пам'ять.

2. Народе мій! Пам'ять знову відродилась,

Прийшла з остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх померлих пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух! Я всіх вас заклинаю

Людської пам'яті свічку запалити.

Запалює свічку на короваї, виходить. З'являються ведучі).

3. Не сьогодні це сказано:

Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.


Пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років – геноциду українського народу – присвячується.

Пісня «Свіча».
1. Ніч, і тільки зорі за вікном

Ніч, усе поснуло тихим сном.

Тільки сон мій так далеко

Відлетів, немов лелека,

Я встаю й запалюю свічу.

Тільки сон мій так далеко

Відлетів, немов лелека,

Я молитву тихо шепочу.


ПРИСПІВ:

Гори – гори, моя свіча,

За тих, хто ще живий.

За тих усіх, хто по землі

І досі топче ряст.

Гори – гори, моя свіча,

За рідних, дорогих,

За тих, хто вже пішов від нас.


2. Ніч, я знову Господа молю,

Ніч, за тих усіх, кого люблю.

Знаю: сон мій так далеко

Відлетів, немов лелека,

Та горить у темряві свіча.

Знаю: сон мій так далеко

Відлетів, немов лелека,

І сльоза зрадлива на очах.


ПРИСПІВ. (2)
(Ставлять свічки в глечик і йдуть за куліси. На екрані фотографії).
4. Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам'яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.
5. Сільський цвинтар, буяє бур'ян

На занедбаній братській могилі.

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?
6. Але пам'ять не вмерла, жива.

Хоч всі ми й заслуговуєм докір.

Ось дідусь промовляє слова.

Все згадав, а пройшло стільки років.


7. Хай стоїть на могилі цій хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один відпоки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.


8. Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю.

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигаслий собор!

9. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду,

подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.

Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших у радянській історії.

10 А навесні цього року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1 тисяча

щогодини, 17 - щохвилини. Всього жертвами голоду, за неповними даними, стало від

7 до 10 млн. осіб, з них 3 млн. - діти.

11. Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все - і життя людини, і

життя країни. І сьогодні, через 80 років, жахливо ступати болючими стежками

страшної трагедії, що розігралась на благословенній землі квітучого українського

краю.

12. Українське село гинуло мовчки. Наша мати - Україна божеволіла від горя і



безвихідності. На її очах гинули безневинні діти, і з благанням зверталася вона до

Богородиці.



Ave Maria

(Під музику виходить Україна в жалобі). чорна хустка

13. Мати-Україна (стоїть на колінах перед іконою Богородиці і молиться). Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу дияволу? Чи ж не бачиш, криниці повнії українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я - Україна, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?!

14. Ведуча. І стояла Вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою

підпирала небо, моторошно роззиралася, мати - Україна, на велетенському хресті

розіп'ята.



15. Мати-Україна (шепоче). Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте!

Куди ж ви? Як же я без вас? (голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть,

зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ту

моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від сотворіння світу, простіть! (тихо)

Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.
16. Пісня Молитва.

1. Боже, мій Боже, Боже єдиний

Нашу молитву прийми.

Змилуйся, Боже, і Україну

З терпких колін підійми.

І не карай за брехню і зневіру,

Зболені очі сиріт.

Дай же нам, Боже, розум і сили

Час цей тяжкий пережить.
2. Боже, мій Боже, дай нам пораду,

Висуши сльози гіркі.

Благословінням душу порадуй,

Наші спокутуй гріхи.

Боже, до тебе молитвою линем,

Праведний шлях підкажи,

Злагоди й миру дай Україні

Землю святу збережи.


3. Боже, мій Боже, Боже Всевишній,

Досить нам горя і сліз,

Боже, прости нас, дітей своїх грішних,

Боже, до нас повернись.

Діво Пречистая, Діво Маріє

Щиро благаєм тебе:

Дай Україні промінь надії

Сяйвом святим із небес.


17. Хто ж відповість

За смерть дітей голодних?

Кого карать?

Кого шукать сьогодні?


СЛАЙДИ. «Голодомор». WMV

18. «Я все життя прожила з заплаканими очима... «Виживеш - розкажеш», - напучує

матір, умираючи. Та за кожну згадку про голод уже в 1934 році карали: «У нас

голод невозможен».
19. Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв?

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору?
Скорик. Мелодія. (фон)
ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. Спогади жителів с. Добре.

(Стиль і орфографія розповідей - авторські).



1. Спогади Кордюкової Марії Іванівни, 1923 р. народження, записані учнем школи Подолян Олексієм.

„До колективізації мої батьки мали все, що потрібно було в господарстві: поле, коней, корову, свиней, вівці, птицю, хлів, хату, клуню, воза, борони, плуг, гарбу та інше. Тяжко працювали, то й мали хліб і до хліба. Сім'я була велика - 8 чоловік, з них 6 дітей.



У 1929 році все, крім корови, було здано в колгосп. Батька мало не зарахували куркулем та не виселили на Соловки. Хата наша була велика, її хотіли активісти взяти під колгоспну контору. Але зарахували батька середняком.

Настали страшні роки: 1932-1933-й - голодовка. По селу ходили бригади активістів. Всяке зерно, яке находили активісти зсипали у мішки - й на підводу.

Нас врятувала корова. Мати наварить молока з кукурудзяною або іншою якоюсь крупою, та ми вже ситі, хоч і не досхочу, тому що ще родичів багато мали, і їх також підтримували чим могли.
3. Спогади Іванова Івана Афанасійовича, 1927 р. народження.

...Від голоду пухли люди, моя сім'я. Я був дуже слабий, їсти не було що. І одного ранку я заснув летаргічним сном, мати подумала, що я помер. А в той час по вулицях їздили підводи і збирали мертвих, щоб одвезти на цвинтар, де була велика спільна яма для мерців. Мати обгорнула мене ряднинкою, та попрохала, щоб положили зверху скраєчку, бо я ще маленький. Пройшла десь доба, і я прокинувся; надворі вже вечоріло, я лежав на комусь, навколо було багато мертвих людей, чиїсь руки на мені, ноги... Я хоч був ще малим, але здогадався де я - мене вже поховали. Не знаю як, але я виліз звідти, дорогу додому знав, дуже хотів їсти. Почав рвати траву, листочки, і, трохи поївши, пішов. Пішов стежкою по-під ставком , а біля нашого городу вода вимила великий рів, і я упав у нього, а вилізти вже не було сили, надворі стало темно, скрутившись я заснув. Зранку, прокинувшись, нарвав травичку, листочки та клей з дерев, що там росли... Так я пробув у рові ще до вечора, потім, якось вибравшись, дійшов до хати. Мої брати та сестри , побачивши мене, з криком повтікали, бо вважали мене мертвим.

Цей день став днем мого народження, так я народився вдруге...

(спогади записала онука Іванова Ірина , учениця 10 класу 2000 р.)
4. Спогади Дамаскін Марії Максимівни, 1924 р. народження.

„...Мені було 9 років, як почався голодомор. В 1933 році голодували, не було що їсти і вони вмирали з голоду. На роботі людей заставляли копати вручну.

Ми з сім'єю жили у с. Добрянка. Сім'я у мене була невелика: мати, батько, я, брат і сестричка . Ми з 1930 року жили з батьком , бо мама вмерла . З 1933 року почався голодомор, першим в моїй сім'ї вмер брат. Він помер, бо в дитячому садку йому не дали їсти. Згодом , після смерті брата, теж від голоду помер батько. А нас з сестрою забрали в дитячий будинок. Харчування у нас було дуже погане, ми їли майже одну юшку і нам ще видавали по100 грамів хліба.

У 1935 році сестра захворіла на дизентерію і померла у 5 років.

З дівчатами, які жили разом зі мною в дитбудинку ми збирали лободу і варили, а потім пекли блини і їли. Хоч воно було і не смачне, але ми мусили їсти, щоб не вмерти з голоду. Брали голі качани, сушили на печі, і варили з них суп.

(спогади записала Григор'єва Інна , учениця 10 класу 2002 рік).

5. Спогади Григор'євої Віри Степанівни про голод 1932 - 1933 років, записані правнучкою Абажей Наталкою.

...Моя прабабуся завжди з слізьми на очах згадує ці страшні роки. В неї тоді від голоду померло 3 дітей. Вона чудом вижила, але перенесла багато горя. Вони їли лободу, кропиву, пекли „матержаники" - так називалися клецки з лободи. Всі ходили сумні, ніхто не посміхався. Якщо в хаті було трохи якоїсь крупи, бабуся старалася її приховати, та все одно знаходили. Про смак молока навіть забули.



Спогади записала правнучка Абажей Наталка.
20. У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

21. Голод поклав у сиру землю від 3,5 млн. до 9 млн. селян. Третина померлих

— діти, які не дали нащадків.

22. Наслідки голодомору — це і великі духовні втрати, які цифрами не

зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда -

прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв,

пісень. І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули

працьовиті, самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які

мислили і протестували, — були винищені з корінням.
ВІДЕО. (00.08.53 – 00.10.37)

23. Смерть через голод є злочин супроти людства. Пом'янемо невинно

убієнних, вшануємо хвилиною мовчання всіх наших українських братів і сестер.
Звучить метроном.

24. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і

малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом-геноцидом,

уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця

хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.
Ведучі виходять, на сцену поволі ступає учениця.

25. Учениця. Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо,

матусю, ненечко! Крихітку хлібця!» Хто водить за мною запалими очима

криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду

людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це

мільйонноголосий стогін у мене? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде

у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні

берегів...

26. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод — це озиратися назад, це

блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у

завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

27. Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у

трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє

пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія

повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити

по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне — щоб

зрозуміти.



28. Ні труни, ні хрестів, ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів

Ні віночка, ні навіть барвінку...

Наче падалиць — під вітрюган!

То причастя твоє, українко.

Українцю, то твій талісман



29. Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню - частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті...
(Всі учасники виходять на сцену із запаленими свічками. Вокальний номер «Молитва за Україну». Закриваються куліси).

Молитва. О. Білозір.

1. Дай, Боже, нам своєї сили

І мужності своєї дай,

Щоби від зла оборонили

Себе і свій стражденний край.

Дай, Боже, нам своєї віри

Що ми народ, ми і є

Хай недруга лихі сокири

Пощербляться об нашу честь.
ПРИСПІВ:

Повторю молитву

Щиру і не горду.

Я – твоє, Вкраїна,

Праведне ім’я.

Повторю молитву

Рідного народу,

Щоб її почули

Небо і земля.
2. Дай, Боже, нам усе згадати,

І усвідомити, що є.

Дай мучитися, і страждати,

І вистраждать таки своє!

Ще й словом праведним, і зором,

Застережи, а не утіш,

Щоб нам очей не виїв сором

За душу продану за гріш.


ПРИСПІВ.
Учасники заходу:

Мати – Україна Бондар К.

Жінка – Пам’ять Вороб’йова Н.

Луков С.

Григор’єв

Смєлов М

Крейтор Д

Самборський А

Доброва О.

Бурда М – ведучий

Дубограй Н – ведуча

Савельєв І.

Бондар Н
АТРИБУТИ:

стіл


хліб

Державний Прапор України

чорні стрічки

рушник


ваза

колоски


свічки

ікона


лампадка

Жінка-Пам'ять. Довге плаття, на голові чорна стрічка.

Мати-Україна чорна хустка

фотографії



метроном


c:\documents and settings\admin\рабочий стол\національно - патріотичне виховання\додатки до нац. - патр. вих\голодомор. все\100_5152.jpg
c:\documents and settings\admin\рабочий стол\національно - патріотичне виховання\додатки до нац. - патр. вих\голодомор. все\100_5167.jpg

c:\documents and settings\admin\рабочий стол\національно - патріотичне виховання\додатки до нац. - патр. вих\голодомор. все\100_5172.jpg
c:\documents and settings\admin\рабочий стол\національно - патріотичне виховання\додатки до нац. - патр. вих\голодомор. все\100_5191.jpg

c:\documents and settings\admin\рабочий стол\національно - патріотичне виховання\додатки до нац. - патр. вих\голодомор. все\100_5190.jpg

c:\documents and settings\admin\мои документы\мои рисунки\изображение\изображение 593.jpg
c:\documents and settings\admin\мои документы\мои рисунки\изображение\изображение 594.jpg


c:\documents and settings\admin\мои документы\мои рисунки\изображение\изображение 567.jpg


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка