Гр. Ге-09м Основи наукової діяльності Тема Використання методів наукового пізнання



Скачати 229.08 Kb.
Дата конвертації02.04.2016
Розмір229.08 Kb.
Гр. ГЕ-09м

Основи наукової діяльності

Тема 5. Використання методів наукового пізнання

Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослі­дження, оскільки саме вони дають можливість досягти по­ставленої в дисертації мети.

Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеці­альні.

Більшість соціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження потребують застосування спеці­альних методів вирішення. Вони мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються в конкрет­них, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об'єкта.

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеці­альних, використовуються в дослідницькому процесі в різно­манітних науках.

Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:

• методи емпіричного дослідження (спостереження, по­рівняння, вимірювання, експеримент);

• методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);

• методи або методологія, що використовуються на теоре­тичному рівні дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурно-діяльнісний підхід).

Методи емпіричного дослідження будуть подані у відповід­ному розділі.

Спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших емпіричних методів.

Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:

• задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

• планомірності (виконується за планом, складеним відпо­відно до завдання спостереження);

• цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторо­ни явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

• активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

• систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати пер­винну інформацію про об'єкт дослідження у вигляді сукуп­ності емпіричних тверджень.



Порівняння — один із найпоширеніших методів пізнан­ня. Це процес встановлення подібності або відмінності пред­метів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:

• можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

• порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в межах конкретного пізнавального зав­дання) рисами.

Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:

• безпосередній результат порівняння (первинна інфор­мація);

• результат обробки первинних даних (вторинна або по­хідна інформація).

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об­робки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер­шому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає мож­ливість отримати кількісні характеристики. Такі порівнян­ня називають вимірюванням.



Вимірювання — це процедура визначення числового зна­чення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, етало­ни, вимірювальні прилади, методи вимірювання.

Експеримент -- це такий метод вивчення об'єкта, який пов'язаний з активним і цілеспрямованим втручанням до­слідника в природні умови існування предметів і явищ або створенням штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.

Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі спосте­реженням має такі переваги:

• у процесі експерименту можна вивчати явища у "чис­тому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які заті­нюють основний процес;

• в експериментальних умовах можна дослідити власти­вості об'єктів;

• експеримент можна повторювати, тобто є можливість проводити дослід стільки разів, скільки це необхідно.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи опи­тування (анкетування, інтерв'ювання) і експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (спостереження за документними джерелами інформації, тестування) і польові експерименти, такі як відсторонене і приховане спостере­ження, а також "включене" спостереження -- співучасть у дослідженні.



Опитування дає змогу отримати як фактичну інформа­цію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформу­лювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків питань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

Різновидом вибіркового опитування е тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, за­собів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі -- на почат­ковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функ­цію, і при завершенні дослідження, де воно виконує верифіка-ційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно вияви­ти ті чи інші властивості опитуваних.

Розрізняють формальні і неформальні ситуації тесту­вання, у ході перших передбачають отримати відповіді на стереотипні запитання, другі проводять у формі бесіди на тему. Головною умовою при цьому є створення атмосфери психологічного комфорту й довіри. Тестування, на відміну від інших методів, дає змогу виявити індивідуальні характе­ристики об'єкта дослідження.

Необхідно дотримуватися принципу репрезентатив­ності -- достатності фактичного матеріалу. Так, якщо ви­вчаються характерні риси молоді, то вибірка має включати всі групи молоді -— учнів і неучнів, міську і сільську молодь, яка проживає в різних регіонах країни. При недотриманні цих умов репрезентативність вибірки і мета дослідження не будуть досягнуті. Необхідно мати уявлення про генеральну і вибіркову сукупність.



Метод експертних оцінок використовується для отри­мання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальної групи експертів (5 - 7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, які необхідні для оцінки досліджу­ваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх фор­мального професійного статусу -- посади, наукового ступе­ня, стажу роботи та ін.

На другому етапі дослідження, методи, що використовують, мають інше цільове призначення -- обробку отриманих да­них, встановлення залежності кількісних та якісних показ­ників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідов­ність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи стати­стичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз та ін.

Кореляційний аналіз - - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спо­стережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точ­ніше можна прогнозувати значення однієї з них за значен­ням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак -- фак­торів. У результаті послідовної процедури отримують фак­тори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал -- це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця про­цедура називається шкалюванпям.

Контент-аналіз посідає особливе місце в системі методів другого етапу дослідження, оскільки він допомагає дати інтер­претацію змісту інформації через кількісні показники. Остан­нім часом контент-аналіз розуміють як якісно-кількісний аналіз змісту сукупності текстового масиву. Контент-аналіз на доповнення до традиційних методів логіко-аналітичного аналізу застосовують переважно до текстових масивів (опуб­лікованих і неопублікованих), а не конкретних текстів.

Суть методу полягає в находженні і виділенні в тексті пев­них смислових понять, одиниць аналізу, що являють інтерес для дослідника, а також визначенні частоти їх застосування в документі залежно від змісту. Ретельний підрахунок за кожною одиницею спостереження з обов'язковим урахуван­ням частоти її вживаності у тексті дає змогу виявити зако­номірності, об'єктивовані в документі, які традиційними ме­тодами вивчити не можна.



5.2.Методи, що застосовуються на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень

До методів, що застосовують на емпіричному й теоретич­ному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагуван­ня, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.



Абстрагування має в розумовій діяльності універсаль­ний характер, оскільки кожний крок думки пов'язаний саме з цим процесом або з використанням його результатів. Зміст цього методу полягає в уявному відході від несуттєвих влас­тивостей, зв'язків, відношень предметів і в одночасному виді­ленні, фіксуванні однієї чи кількох найважливіших рис, які особливо цікавлять дослідника.

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагу­вання, що називається абстракцією. Під результатом аб­страгування розуміють знання про деякі сторони об'єктів. Процес абстрагування — це сукупність операцій, які при­водять до отримання такого результату (абстракції). Прикла­дом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в науці, а й у повсякденному житті.

Існують деякі види абстракції:

- ототожнення - утворення понять шляхом об’єднання предметів, пов´язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов´язаних з предметами, і позначення їх певними назвами;

- конструктивізації - відволікання від невизначеності меж реальних об´єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальної нескінченності - відволікання від незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційної здійсненності - відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов´язані з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.Аналіз та синтез взаємопов´язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Залежно від рівня пізнання об´єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об´єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об´єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв´язках різноманітних явищ.Найглибше проникнути в сутність об´єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв´язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об´єкта.Індукція і дедукція.

Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв´язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв´язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв´язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.Моделювання - непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об´єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об´єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об´єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивчення складних об´єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.До методів теоретичного дослідження слід також віднести:- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод ідеалізації;

- метод формалізації;

- аксіоматичний метод.

Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.Метод ідеалізації - мислене конструювання об´єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об´єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (мислено) ці об´єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

- багатоступінчастому абстрагуванню;

- переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

- простому абстрагуванню.



Формалізація - метод вивчення різноманітних об´єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.Переваги формалізації:

- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;

- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

- дає змогу формувати знакові моделі об´єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв´язання пізнавальних проблем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об´єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).Формалізація, як правило, пов´язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об´єктів, властивостей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об´єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об´єкт у всій його об´єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв´язки та закономірності розвитку.Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.

Література:

1. Алексюк A.M. Педагогіка вищої школи України. Підр. - К.: Либідь, 1998. – 560 с

2. Гершунский Б.С. Прогностические методы в педагогике. - К.: Вища школа, 1994. - 207 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка. Навч.посіб. - К.: Академія, 2000. - 544 с.

4. Основи наукових дослідженьНавчальний посібник / Цехмістрова Г.С. - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.- 240 c. [Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-96.html ]

TEMA 6. експериментальні дослідження

Основи методики та засоби експериментальних досліджень

Поняття та види наукового експерименту

Однією з найважливіших складових наукових дослі­джень є експеримент. Термін "експеримент" походить від лат. experimentum — спроба, дослід і вживається для позначення низки споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об'єкта дослідження, організація особливих умов його існуван­ня, перевірка передбачень. Отже, поняття "експери­мент" означає проведення у визначених умовах серії дослідів для спостереження за станом об'єкта досліджен­ня, які дозволяють стежити за його змінами і відтворю­вати їх кожний раз під час повторення дослідів.

Основною метою експериментів є визначення вла­стивостей об'єктів дослідження та перевірка справед­ливості гіпотез і на цій основі широке вивчення теми наукового дослідження.

Схематично область експерименту може бути пред­ставлена у вигляді кібернетичної системи "чорної скриньки", запропонованої Н. Вінером (рис. 2).





Рис. 2. Модель області експерименту

Величини, що діють на об'єкт дослідження і здатні змінити його стан, називають факторами. Фактори бувають змінними, сталими і некерованими. Змінним фактором (xi, і = 1, n) називають контрольовану (вимі­рювану) змінну величину, що набуває на певний про­міжок часу сталого значення. Сталим називають фак­тор, який не змінює свого значення протягом усього експерименту. Тобто, сталі фактори фіксуються на ви­значених рівнях, і вживаються заходи для того, щоб ці рівні практично залишались незмінними.

На об'єкт дослідження впливає низка факторів, які важко або взагалі неможливо врахувати. Такі фактори називають некерованими, або збуреннями (иi., і = 1, т). Дію цих факторів на об'єкт дослідження ще називають рівнем шуму. Наявність шуму під час експерименту знижує його точність, надійність та ускладнює аналіз отриманих результатів.

Зміна стану об'єкта дослідження, яка спричинена впливом змінних факторів, називається вихідним пара­метром (у., і = 1, k). Таким чином, експериментом мож­на назвати сукупність дослідів, скерованих на вивчен­ня залежності вихідного параметра від факторів, що діють на об'єкт. Частину експерименту, виконану при певному значенні одного або декількох факторів, нази­вають дослідом.

Залежно від числа факторів, що діють на об'єкт до­слідження, експеримент буває однофакторним або багатофакторним, а залежно від методу його проведен­ня — активним або пасивним.

Однофакторним називають експеримент, під час якого визначається вплив на об'єкт дослідження тільки одного змінного фактора. Саме класична методика екс­периментальних досліджень базується на серії однофак-торних експериментів.

Спочатку вивчається залежність уг від хг при сталих значеннях ж,, і = 1, η та ін. При цьому отримують ряд емпіричних залежностей:



Кожний фактор χ, і = 2, п) змінюють ступенево на декількох (бажано не менше п'яти) рівнях.



Багатофакторним називають експеримент, під час якого на об'єкт дослідження одночасно діють декілька змінних факторів. Метод багатофакторного експеримен­ту дає змогу отримати математичну модель процесу у вигляді рівняння, за яким оцінюють вплив на об'єкт дослідження як окремих факторів, так і їх взаємодію. Планування та оброблення отриманих результатів здійснюється за допомогою формалізованих методів, які будуть розглянуті в наступних розділах.

Активним називають експеримент, під час виконан­ня якого дослідник може, за своїм бажанням, змінити рівень факторів і активно втручатись у процес дослі­дження. Прикладом активного експерименту може бути дослідження впливу на силу різання пиляння кругли­ми пилками породи деревини, ширини пропилу, кіль­кості зубів пилки, висоти пропилу та інших факторів. У цих умовах дослідник може планувати як однофак-торний, так і багатофакторний експеримент.

Пасивним називають експеримент, яким неможли­во керувати. Умови проведення такого експерименту змінюються без участі дослідника. Прикладом пасивного експерименту може бути дослідження якості виготов­лення деревних плит на автоматичних лініях у вироб­ничих умовах. Протягом потрібного часу дослідник реєструє зміни режимів пресування (температури плит пресу, питомого тиску, тривалості витримки та ін.) і ви­значає їх вплив на якість плитних матеріалів. Поста­новка такого експерименту є простою, але точність ре­зультатів набагато нижча порівняно з активним експе­риментом. Рекомендації, розроблені на основі пасивного експерименту, мають значення тільки для умов його проведення.

Окрім вищенаведених видів, експерименти можна класифікувати ще за такими ознаками:



  • за способом формування умов — лабораторні, ви­робничі;

  • за метою дослідження — констатуючі, контро­люючі, пошукові, вирішальні;

  • за характером взаємодії засобів дослідження з об'єк­том дослідження — натуральні або змодельовані;

  • за типом моделей, які досліджуються в експеримен­ті, — реальні або віртуальні (у думках та на ЕОМ).

Наведена класифікація експериментальних дослі­джень не може бути визнана повною, оскільки з поглиб­ленням наукових знань розширюється і сфера застосу­вання експериментальних методів. Крім того, залежно від наукових задач, різні типи експериментів можуть об'єднуватись, утворюючи комплексний або комбінова­ний експеримент.

Існує два види задач, які вирішує основний експе­римент: інтерполяційні та оптимізаційні. Розв'язан­ня інтерполяційних задач полягає у виявленні кількіс­них залежностей між різними факторами з метою мате­матичного опису процесу. Розв'язання оптимізаційних задач полягає у пошуку оптимальних умов перебігу процесу.



Як видно з рис. 2, область експерименту складається з об'єкта дослідження, вхідних факторів і вихідних параметрів, які у дослідженнях оптимізаційного характеру називають параметрами оптимізації. До кожної зі складових області дослідження висуваються певні вимоги, які необхідно задовольнити під час підготовки експерименту. До об'єкта дослідження ставляться такі вимоги:

  • результати дослідів повинні відтворюватися; відхи­лення значень результатів дослідів, які здійсню­ються в однакових умовах через певний проміжок часу, не повинні перевищувати величини, визна­ченої методами математичної статистики;

  • об'єкт дослідження має бути керованим, тобто повинна бути забезпечена можливість у кожному досліді обирати потрібні рівні факторів під час про­ведення активного експерименту.

Параметр оцінки — це результат досліду у відповід­них умовах, або реакція об'єкту дослідження на дію фак­торів. До вихідних параметрів висуваються такі вимоги:

  • параметр оцінки повинен оцінюватись кількісно; множина значень, яких може набувати параметр оцінки, називається областю визначення;

  • параметр оцінки повинен виражатись одним чис­лом, без додаткових дій, вказівок;

  • заданому набору факторів повинно відповідати тільки одне значення параметра; якщо під час пов­торення досліду в тих самих умовах величини па­раметра значно відрізняються (досліди не відтво­рюються), це означає, що не врахований якийсь важливий фактор або задане значення фактора змінюється у процесі дослідів (ця вимога не ви­ключає того, що аналогічному значенню парамет­ра оцінки можуть відповідати різні набори фак­торів);



  • якщо параметром обрано декілька функціонально зв'язаних величин, перевагу доцільно надати тій, яку можна визначити з найбільшою точністю;

  • параметр має бути універсальним для всебічної оцінки процесу; властивості універсальності мають комплексні параметри; технічні параметри в ба­гатьох випадках є недостатньо універсальними;

  • параметр бажано мати простим, який легко об­числюється і має фізичний зміст.

Після того як обрано об'єкт дослідження і визначено вихідні параметри, необхідно розглянути всі існуючі фактори. Кожний фактор має свою область визначення. Задати фактор — означає надати йому назву та область визначення. До факторів висуваються такі вимоги:

  • для проведення активного експерименту фактори повинні бути керованими, тобто підпорядковува­тись досліднику;

  • у методиці необхідно визначити операційність факторів, тобто зазначити, як встановлюються рівні їх величини, чим регулюються, вимірюють­ся і фіксуються; потрібно чітко знати розмірність усіх факторів і вихідного параметра;

  • при визначенні величини фактора повинна забез­печуватися висока точність і відрізнятись на де­кілька порядків від інтервалу зміни його рівня.

До сукупності факторів, що діють на об'єкт дослід­ження, ставляться додаткові вимоги, а саме:

  • фактори не повинні корелювати між собою, тобто при зміні одного фактора інший не повинен зміню­ватися; у випадку наявності кореляції в якості фактора можна приймати відношення двох фак­торів, логарифм їх відношення тощо;

  • фактори повинні бути сумісними, тобто наявність одного з них не повинна виключати іншого.

Після обрання об'єкта дослідження, параметра і фак­торів, а також визначення виду експерименту перехо­дять до складання плану його виконання.

Етапи підготовки наукового експерименту

Для проведення будь-якого виду експерименту не­обхідно попередньо спланувати та виконати таке:



  • розробити гіпотезу, яка підлягає перевірці, та ме­тодику експериментальних робіт;

  • визначити способи і прийоми впливу на об'єкт до­слідження;

  • забезпечити умови для виконання експеримен­тальних робіт;

  • розробити шляхи і прийоми фіксування ходу і ре­зультатів експерименту;

  • підготувати засоби експерименту (прилади, уста­новки, моделі тощо);

  • забезпечити експеримент необхідним обслугову­ванням.

Особливе значення має правильне розроблення ме­тодики експерименту.

Методика — це сукупність обдуманих і фізичних операцій, які розміщені у визначеній послідовності для досягнення поставленої мети дослідження.

Під час розроблення методики проведення експери­менту необхідно передбачити:



  • попереднє цілеспрямоване спостереження за об'єк­том або явищем, що вивчається, з метою визна­чення вихідних даних (гіпотез, обрання змінних факторів);

  • створення умов, у яких можливе експерименту­вання (добір об'єктів для експериментальної дії, усунення впливу випадкових факторів);



  • визначення області інтересу для змінних факторів та меж вимірювання;

  • можливість систематичного спостереження за роз­витком явища і точного опису фактів;

  • проведення систематичної регістрації замірів і оці­нок фактів різними засобами і способами;

  • створення складних ситуацій з метою підтвер­дження або спростування раніше отриманих даних;

  • перехід від емпіричного вивчення з логічним уза­гальненням до аналізу та теоретичного оброблен­ня отриманих фактичних даних.

Обравши методику експерименту, дослідник пови­нен переконатись у можливості її практичного застосу­вання. Це необхідно зробити навіть у тому випадку, якщо методика раніше апробована в інших лаборато­ріях, оскільки вона може бути неприйнятною або склад­ною в силу специфічних особливостей клімату, при­міщення, лабораторного обладнання, персоналу, об'єк­та дослідження тощо.

Перед кожним експериментом складається його план (програма виконання), який включає такі етапи:



  • мету, задачі та обґрунтування об'єму експери­менту;

  • вибір змінних факторів;

  • визначення кількості дослідів та послідовності зміни факторів;

  • вибір кроку зміни факторів, визначення інтер­валів між майбутніми експериментальними точ­ками;

  • обґрунтування вибору засобів для вимірювання;

  • опис проведення експерименту;

  • обґрунтування вибору способів оброблення та ана­лізу результатів експерименту.

Необхідно також обґрунтувати вибір засобів вимі­рювання приладів та іншого обладнання (машин і апа­ратів). У зв'язку з цим експериментатор повинен бути добре обізнаний з існуючою вимірювальною апарату­рою в Україні і за кордоном. Звичайно, в першу чергу необхідно використовувати стандартні машини і при­лади, які випускаються серійно, робота на яких регла­ментується інструкціями, стандартами та іншими офі­ційними документами. Але в окремих випадках вини­кає потреба у створенні унікальних приладів, установок, машин для виконання досліджень. Тоді розроблення і конструювання приладів та інших засобів повинно бути ретельно обґрунтовано теоретичними розрахунка­ми і практичними міркуваннями щодо можливості їх виготовлення.

Для створення нових приладів доцільно використо­вувати готові вузли, які випускаються промисловістю приладобудування, або ж реконструювати існуючі при­лади. Відповідальним моментом у підготовці засобів вимірювання є визначення точності виміру і похибки.



Методи вимірювань повинні базуватися на законах спеціальної науки метрології, яка вивчає вимірювальні засоби і методи.

Методи вимірювань можна розділити на прямі й не­прямі. Під час прямих вимірювань шукану величину знаходять із досліду, а під час непрямих — за функціо­нальними вимірами. Наприклад, b = f(a), де Ь — вели­чина, яка знайдена за допомогою непрямих вимірів.

Вимірювання бувають абсолютні й відносні. Абсо­лютні — це прямі заміри в одиницях вимірювальної величини; відносні заміри — це відношення вимірюва­ної величини до одноіменної величини, яка приймаєть­ся за вихідну одиницю. Наприклад, вологість дереви­ни приймається у відносних одиницях (відсотках) щодо повного її водонасичення.

Необхідно виділити декілька основних способів вимірювань.



Спосіб безпосередньої оцінки — відповідає визначен­ню величини безпосередньо за відліковим пристроєм вимірювального приладу прямої дії. Наприклад, вимі­рювання маси на електронних вагах.

Спосіб порівняння — передбачає необхідну вимірю­вальну величину порівнювати з величиною, що є мірою. Наприклад, вимірювання маси на важільних вагах із урів­новаженням гирями.

Спосіб протиставлення — здійснюється шляхом порівняння з мірою, тобто вимірювана величина і вели­чина, що є мірою, одночасно діють на пристрій, за до­помогою якого встановлюється співвідношення між цими величинами. Наприклад, під час вимірювання маси на рівноплечих вагах із встановленням вимірюва­ної маси і гир на обидвох протилежних чашах ваг.

Диференційний спосіб — полягає в тому, що на ви­мірний пристрій діє різниця виміряної та відомої вели­чини, яка є мірою. Наприклад, виміри, що виконують­ся під час перевірки мір довжини порівнянням із мір­ним зразком.

Нульовий спосіб — полягає у доведенні результату ефективної дії величини на пристрій до нуля. Напри­клад, вимірювання електричного опору через міст шля­хом повного його зрівноваження.

Спосіб заміщення — передбачає заміну вимірюваної величини відомою величиною з відновлюваною мірою. Наприклад, зважування з почерговим ставленням ви­мірюваної маси і гирі на одну й ту саму шальку.

Спосіб збігу полягає в тому, що різниця між заданою величиною і величиною, яка є мірою, визначається шляхом збігу відміток шкал або періодичних сигналів.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка