Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»



Сторінка3/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4

Модератор:

– Дякую. Чи є питання до пана Павла? Немає. Так, я розумію, що ми вже трошки забрали часу від перерви на каву. Ми взагалі маємо дуже складну проблему, ми найбільш могутня секція, тобто, найбільша кількість виступаючих. Треба трошки відпочити і о 17:30 розпочати продовження нашого засідання.


Микола Омеляшко:

– Я запрошую всіх відвідати виставку, де виставлена невеличка частинка різних матеріалів, які були зібрані різними експедиціями в Чорнобильській зоні. Є там і археологічний розділ великий, і етнографічний, і твори народного мистецтва, і кераміка, дерево, плетіння, навіть відтворене поліське весілля. Сьогодні особливо гостро постає проблема збереження архівно-музейних цінностей, їх правового захисту, а також впровадження в науковий і загальнокультурний обіг. У зв’язку з цим Центр захисту культурної спадщини працює зараз над створенням музею-архіву етнокультурної спадщини уражених районів українського Полісся, як оптимальної форми збереження врятованих культурних цінностей, а також відтворення цілісного культурно-історичного образу втраченої духовної території України. Можна сказати, що досі жодна з потерпілих від Чорнобильської катастрофи країн не створила нічого подібного до регіонального музею-архіву. Тому це покладає на Україну велику відповідальність на міждержавному рівні, а також сприяє її міжнародному іміджу, як держави, яка дбає про збереження унікальної культурної спадщини регіону, що є важливою складовою світової культурної спадщини. Дякую за увагу.


Модератор:

– Дякую дуже. Чи є питання?


Питання:

– Те, що ви робити – прекрасно. Але я маю питання. Чи існують програми підтримки та розвитку етнокультурних традицій Полісся? Чи ви займаєтесь тільки зборами матеріалів?


Відповідь:

– Справа в тому, що для того, щоб вводити щось в програму і пропонувати постраждалим мешканцям треба спочатку зібрати цей матеріал, в першу чергу. Тому що, якщо не буде оцього, як я вже казав, фонду регіонального, архівно-музейного, інформаційного фонду, ми не зможемо фактично нічого запропонувати. Перший етап нашої роботи – це збір інформаційного фонду.


Репліка:

– Дайте, я одне слово лише скажу. Оскільки розвиток відродження відбувається на національній основі з залученням світових досягнень, то ця робота – найактуальніша в плані відродження Полісся.


Відповідь на репліку:

– Я згадав одну із своїх поїздок в Карпати. Там була така Параска Плитка, може хтось таку чув і знає. Це була така унікальна людина в Карпатах, в Криворівні жила. Ми тоді також записували там карпатський фольклор. І вона нам сказала, що ви собі не уявляєте, що ви робите. Пройде час, люди забудуть те, що знають, а ви їм потім повернете. Це вона сказала ще задовго до Чорнобильської катастрофи.


Модератор:

– Дякую. Я надаю слово пану Володимиру Удовиченко, Меру міста Славутича.


Володимир Удовиченко:

– Ви розумієте, мер - це така професія, коли дві годинки не поговориш, ти починаєш хворіти. Шановні пані та панове, шановні друзі, звісно, що за 10 хвилин... але я почну з протесту. Не почну зі своєї доповіді, а з протесту. Я протестую, я в протиріччі сьогодні. Проходить паралельно з Гуманітарним Форумом Чорнобильська Конференція в Українському домі, ось тут поряд. І з одного боку, я як мер міста повинен бути там і слухати МАГАТЕ, що нічого в Чорнобилі, крім радіаційної невеличкої аварії, вибачте, я буду філософськими художніми термінами, за якими стоять докази, я можу це зробити на протязі години-півтори, коли ви захочете це зробити. Я там повинен слухати і радіти і казати... підтримувати це все. Ну, скільки там... 28 людей, потім 200, потім там діточок трошки, потім ще 4000 вимре, як казав ПРООН, коли припинять існування населенні пункти. Він десь пішов, я йому потім скажу, коли люди вимруть, то й припинять населенні пункти існування своє. Ви знаєте і я повинен бути за розвиток атомної енергетики, тому що це – робочі місця, це - технології, це – електроенергія, яка потрібна сьогодні Україні, а з іншого боку, як громадянин, як українець, як людина, як батько своїх дітей, я протестую проти такого підходу і кажу вам, не буде майбутнього розвитку високих технологій і в тому числі атомної енергетики, якщо ми не усвідомимо Чорнобиль. Якщо ми не візьмемо із сьогодення в завтрашній день ті уроки, які сьогодні ми вивчаємо, які ми сьогодні достовірно вже можемо сказати, тому що ми прожили ці перших 20 років. І я хочу вам сказати, якщо брати в цілому МАГАТЕ, щоб завершити цю тему, вони претендують сьогодні на науково обґрунтовану доповідь. Я вам повинен сказати, ненаукова, необґрунтована, недостовірна статистика, ось як я можу назвати цю доповідь, яку навіть підтримали учасники асамблеї ООН. Прикро за таку організацію, що так легенько підтримають такі подібні доводи. А чому необ’єктивна? Зразу вам доказую. 600 тисяч тільки ліквідаторів пройшло. Більше, але тільки 600 зафіксовано. Розумієте, ці люди, вони йшли без індивідуальних дозиметрів. А у тих, в кого вони могли бути, вони їх лишали у себе в шкафчиках для того, щоб продовжувати робити справу і трошки копійки заробляти. Якщо сьогодні вони можуть сказати, що достовірні дані у тих, хто приймав іншу участь, то в них зовсім не було дозиметрів. Зовсім не було дозиметрів. А в військових квіточках писали: скільки він там мав? 20 бер. Більше 25. Це треба було заслужити, ще треба було моргнути начальнику, щоб було 25 бер записано. А писали 20, а там було і до 100, і до 200. А в нас в Славутичі живе атомник, який отримав 400. Дай Бог йому здоров’ячка. Чугунок Володимир Олександрович. Справжній атомник. Ви розумієте? І ми сьогодні говоримо про якусь наукову обґрунтовану доповідь, тому обов’язково ми повинні навчитися жити з Чорнобилем, пам’ятати і знати, що кожна нова технологія – це небезпека для світової цивілізації, і якщо світ об’єднається, якщо ми зможемо оволодіти цією технологією, тільки тоді запроваджувати її до життя. Якщо ні, то ні. Кілька слів буквально, що нам треба зробити сьогодні. А що таке такі доповіді? Це говорить про те, в переклад на українську мову, що Україні нічого не потрібно, що з Україною не треба співпрацювати в подальшій ліквідації наслідків аварії, не повинні об’єднувати зусилля, фінансові, матеріальні й технічні ресурси, ось, як це перекладається на українську мову. Вибачте. Що треба зробити, для того, щоб об’єднати ці зусилля? Ви тільки вдумайтесь, приведення об’єкту «Укриття» до екологічно безпечного стану. Цей обсяг зараз нікому невідомий. І ще скоро не буде, тому що ми не готові для того, щоб зробити цю роботу. Прийняття програм, зняття з експлуатації Чорнобильської станції, проведення цілого комплексу технічних соціальних заходів - непочатий край роботи. Переробка захоронення радіоактивних відходів – не почалася. Розробка довгострокових і короткострокових програм по 30-кілометровій зоні відчуження – немає. Екологічна реабілітація територій радіоактивного забруднення. Яких 200 чоловік? Коли тільки населених пунктів України 2294 забруднених! Населення 2,6 мільйона людей. Далі. Соціально-економічний розвиток цих територій. Створення нормативно-правової бази для комплексного вирішення проблем, у тому числі проведення системного науково обґрунтованого аналізу, як наслідків аварії на ЧАЕС, так і нинішнього стану, а також запобігання самої можливості виникнення подібних екологічних і соціальних трагедій. Повинен бути моніторинг. Чи був державний моніторинг у тій брехливій державі? І ми прожили, і я, наприклад, дуже щасливий, що пожив у всіх системах і я знаю, яка краща для людини сьогодні. Зовсім нічого не було, і ця практика продовжується по сьогоднішній день на превеликий жаль. 15 років Україна живе самостійною. Якщо говорити про вихід, і які моделі сьогодні сучасні повинні бути, скорочено, я просто зачитаю визначення своє. Це, я сьогодні радий вам звітувати, що та концепція, яка розроблена по місту Славутич, вона вистраждана, і ті кошти, про які говорив представник ПРООН, він казав, що в третю зону не давали кошти, в четверту не давали кошти, тому що говорили: «Ви – безперспективні». А я доводив, що ніхто не знає впливу малих доз радіації, але я знаю, що високий рівень і стандарти життя будуть компенсацією будь-якому Чорнобилю. І я робив це. І сьогодні я можу сказати, що є результат. Результат – це місто Славутич, його соціальна інфраструктура і рівень життя міста Славутича. Тут люди, які були, можуть підтвердити це. І як модель, яку ми прийняли, ось визначення її. Технополіс. Славутич – технополіс. І це не сьогодні визначення, а це практично 10 років тому. Сьогодні я можу з гордістю сказати, що це так. Технополіс. Техноекополс. Територіальний, економічний і соціально-культурний комплекс, освіта, духовність, медицина, культура і наука, що підлягає екологічній та соціальній реабілітації через впровадження в культу здорового способу життя на основі найсприятливіших умов для економічного розвитку територій, залучення інвестицій малого і середнього бізнесу, створення конкурентних, високотехнологічних робочих місць при умові всебічної підтримки держави. Якщо говорити про здоровий спосіб життя і виступ вчора представника Всесвітньої організації охорони здоров’я, то я теж протестую, тому що сьогодні спільно із Возом розроблена програма “The healthy cities”. Це «Здорові міста». І там є складові здоров’я, трошки нетрадиційні, як ми розуміємо зараз. Там не тільки фізичне здоров’я виділене, не тільки психічне, а ще є соціальне здоров’я. Ось де трагедія Чорнобиля. Це порушення соціального здоров’я і наслідки, які ми маємо. І сьогодні я скажу, що ця формула сьогодні реалізована і діє в місті Славутичі. Сьогодні в Славутичі природний приріст, і молодь Славутича не дурненька молодь, а молодь прагматична. І вона знає, що Славутич – це крепость для її, тому вони народжують дітей, тому є природний приріст, українці не вимирають, а навпаки розмножуються. І тому, що вони впевнені у завтрашньому дні, ось де причина психології. Соціальної психології. Розширте поняття. Не просто психології, а соціальної психології. Тепер далі. До Маніфесту. А мені ж треба їхати, мене чекає народ. До Маніфесту. Відкриваємо. Перше. Сфера охорони здоров’я. Тут прекрасний початок. Набутий досвід – прекрасно, розпишусь під кожним уроком і уроком правди. До речі, ми такі брехливі залишаємось і сьогодні. Це вже хвороба покоління. Я думаю, що нове покоління цей урок все ж таки візьме. До другого – Невідкладні стратегічні ініціативи. І на мій погляд, пані Оксано, ви будете доповідати на секції, я вам даю наказ. Перше. Не почати зі сфери охорони здоров’я, не почати з цього. А почати зі сфери суспільних відносин. Перший блок – сфера суспільних відносин. У нас з вами Україна – надцентралізована держава. Така модель приречена, вона не має можливості мати успіх, тому що вона надцентралізована. Вона авторитарна на сьогоднішній день, її потрібно децентралізувати. Пан професор Поляк, як раз казав про ці елементи, складові, самоврядування, не тільки місцеве самоврядування, а децентралізація прийняття важливих стратегічних рішень. Тому, сфера суспільних відносин. Перший блок – об’єднання зусиль в побудові українського громадянського суспільства. Ось з чого треба почати. Спільними зусиллями створення законодавчої бази, коли громадськість буде мати можливість через законодавство впливати на прийняття стратегічних рішень. І це буде в законі, коли не можна буде обійти громадські асоціації, об’єднання по тим питанням, по яким ці об’єднання працюють. Наприклад, по місцевому самоврядуванню асоціація не може прийняти правовий акт по місцевому самоврядуванню, коли не буде обговорення і положення. Давайте ми це зробимо. Сфера суспільних відносин та побудова українського громадянського суспільства. Далі. До третього блоку. Сфера створення глобального партнерства з питань розвитку. Я б тут підкреслив.. ну, подивіться – Литва. Ще блоки не закрили, такі ж як Чорнобильські. Вони вже планують нове будівництво. Але всі питання вирішені в ЄС. На вирівняння стандартів, Литва – 2,3 мільярдів євро отримує. Якби Україна отримала не допомогу, а сприяння таке, я не знаю, де б ми сьогодні були. Я переконаний, Польщу обігнали б точно. Це мета мого життя - обігнати Польщу. В цьому третьому написати – Чорнобиль продовжується, і те, що пані Катерина говорила. Об’єднання зусиль фінансових, технічних, матеріальних ресурсів для продовження роботи, щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ось, що треба записати до третього. Це наказ, Оксано. Я ж перевірю. Так, і пропонуємо. Форум залишити постійним. Пані Надіє, дуже приємно, що Ви з нами, велика подяка усім нашим друзям з інших країн, великих країн. І я скажу, друзів, тому що ви з нами сьогодні, я знаю, що ви хочете сьогодні від душі хочете нам сприяти і допомагати. Спасибі вам за це. І цей Форум, продовжити його, історію продовжити. Тому, я пропоную не тільки в Києві, хоча я в Києві, мій старший син в Києві. Але Господь Бог послав мене в Славутич, на будівництво Славутича, в Чорнобиль. Я 19 років життя там віддав. Я не проти Києва, а просто за те, щоб такі форуми далі проходили в інших містах. Я пропоную провести конкурс. В наступному році – 20 років Славутичу, тому я пропоную в Славутичі в наступному в 2007 році проводити цей Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини». І я вам докажу на практиці, що реалізовано в відродженні. Сьогодні Славутич – відродження поліської землі. Замість втраченої Прип’яті, втраченої цивілізацією. Сьогодні Славутич – символ відродження, оновлення. Це трансформація сьогодні до нового суспільства, це на основі загальнолюдських цінностей росте нове покоління українців, сьогодні всі школи українські, причому без екстремізму, без нічого, і все працює. І людський розвиток. Сьогодні умови для розвитку потужного молодого покоління, яке обжене всіх безперечно. Тому Славутич приймає участь у конкурсі міст на проведення Форуму 2007 року. Ви ж все записуйте, пані Оксано. Вручити пані Катерині і дружині Президента Польщі календарі Славутич-2006 рік. Починається з Чорнобиля, але закінчується нормальним життям. І ці два проспектики. Все добре, все нормально. Я хотів би вам щиро подякувати за увагу, і якщо немає питань, а питань більше, ніж відповідей, то я хотів би попрощатися з вами, тому що мене чекають славутчани. Сьогодні вночі заходи - відкриття музею, хвилина мовчання, завтра Чорнобильська станція. Низький уклін всім тим, хто ціною свого життя захистив не тільки Україну, а й Європу, і світ від тієї катастрофи, якою б могла бути Чорнобильська, а не проста радіаційна аварія. Спасибі.
Модератор:

– Дякуємо, Володимире Петровичу. Я думаю, що проблема України в тому, що не всі мери такі, як Володимир Петрович. Зараз я надаю слово пані Світлані Плачковій, Завідуючій Секретаріатом Комітету ВРУ.


Світлана Плачкова:

– Дуже важко говорити після Володимира Петровича. Такий емоційний накал, я ніколи не зможу його перекрити, тим більш, що буду говорити про дуже скучні речі. Це юриспруденція, це не дуже красиво, і не таке емоційне. І продовжуючи тему того, про що говорив Володимир Петрович, про те, що життя триває, і все ж таки об’єднання зусиль навколо вирішення проблем щодо розвитку, воно може допомогти суспільству розглянути свої потреби, відмовитися від егоїзму. Я спробую зараз поговорити про уроки Чорнобиля, що стосуються моралі і права. Аварія на Чорнобилі не лише докорінно вплинула на подальший розвиток ядерної енергетики, але й в принципі змінила відношення до неї і поставила перед суспільством дуже важливе питання. В першу чергу це подальший розвиток високих технологій і ціна прогресу. Тобто скільки він коштує, скільки ми готові за нього платити? А також уникнення, подолання і реагування на аварію. Суспільство усвідомило наявність конфлікту між технологічним прогресом, який забезпечує розвиток економіки, а це, в першу чергу, подолання бідності, підвищення якості життя та безпека і захист довкілля. Технологічний прогрес супроводжується пошуком кожен раз новітніх технологій, а також має супроводжуватися пошуком засобів захисту від їх можливого негативного впливу. Головною проблемою є те, що чим більше ми йдемо вглиб у пізнанні матерії та законів природи, законів буття, кількість питань, на які ми шукаємо відповіді тільки зростає. У Бернарда Шоу є дуже гарний афоризм в тому, що наука завжди неправа, вона, вирішуючи одне питання, ставить при цьому десятки нових. І, нажаль, жодна з новітніх технологій у сфері енергетики не в змозі забезпечити людство абсолютно безпечною за оптимальною ціною енергією. Але в даному випадку ми можемо говорити про уроки Чорнобиля, тобто наскільки ми здатні обмежити себе як споживачі енергії для того, щоб дати можливість майбутнім поколінням споживати енергію, долати бідність і мати комфортне життя. Багато говорилося в минулі роки про причини цієї аварії, особливо її технічні аспекти. На нашому Форумі ми виходимо за межі технології і повертаємося до проблем культури, медицини, гуманітарних проблем. І, в принципі, я сподіваюся, що на цьому Форумі ми зможемо підтвердити необхідність формування і забезпечення культури безпеки. І, до речі, про це вже говорив на вчорашньому засіданні пан Боуг, що культура безпеки, і сьогодні вже згадували про культуру безпеки, здається, пан Толстоухов, тобто це за визначенням, культура безпеки – це такий комплекс характеристик в діяльності та поведінці людей, тобто в цьому закладено, що безпека має пріоритет над усім. І, чесно кажучи, я думаю, що про це вже давно говорилося, але, в принципі, в першу чергу, коли обговорювалися передумови Чорнобильської аварії лише в доповіді «10 років Чорнобиля» було підтверджено, що не тільки технічні аспекти є передумовою аварії, але і організаційно-правові. В першу чергу це була відсутність законодавчого регулювання відносин у сфері використання ядерної енергії. Ми не мали закону, лише велику кількість відомчих актів, мало місце втаємничення, тобто це була закрита сфера. По-друге, надання основним принципам ядерної безпеки рекомендаційного характеру, тобто це не було в ранзі закону. Був відсутній незалежний орган ядерного врегулювання, тобто він не буде незалежним від держави, він є незалежним від компаній, для яких основна справа – бізнес-виробництво електричної енергії. І по-четверте, існувала практика, це була загальна практика, і вже про це багато говорилося, практика централізації. І за цієї практики відповідальність покладалася на експлуатуючу організацію, на станцію, а прийняття рішень, розподіл ресурсів та інші важливі повноваження передавалися іншим органам. І в той же час право, як система норм поведінки і закон як нормативний акт є найголовнішим засобом врегулювання суспільних відносин як під час аварії, так і під час ліквідації її наслідків і недопущення нових. І можна сказати, що відносини, які склалися під час Чорнобильської аварії були надзвичайними, катастрофічними. І, в принципі, ми можемо говорити про те, що право, яке існує під час нормального буття, воно змінюється, коли починається аварія. І яким чином, в принципі, змінюється система норм поведінки людей, те, що ми називаємо правом. З одного боку, потреба в правовому регулюванні зростає, стає більш гострою, навіть коли зростає необхідність у моральних регуляторах. Під час аварії, я думаю, всі, хто брав участь, можуть підтвердити мої слова. Більш значущою стає роль неформального, частіше професійного авторитету і пов’язаних з цим формальних і неформальних домовленостей. Змінюється зміст регулятивного потенціалу права, і зміст права стає адекватним надзвичайності ситуації. Деякі правові приписи не виконуються, оскільки це виправдовує надзвичайність ситуації. Деякі стають неписаними, тобто виконується неписане право. Право стає, це третя особливість, більш авторитарним і, в принципі, більш жорстким. Не використовуються цивільні засоби захисту права. А тепер можна запитати, чи була Україна, молода держава, готовою до врегулювання таких правових відносин, що склалися. Між громадянином і державою, між підприємством і державою, між громадянином і підприємством. Тобто ситуація була дуже складною, я не думаю, що колись взагалі розглядалася така масштабна аварія і яким чином треба було її регулювати. В Україні до аварії на ЧАЕС практично не існувало законодавства, яке б регламентувало б порядок життя аварійних заходів. Ми зразу ж говоримо про те, що є машини, які можна використовувати у підприємств, як їх забрати для того, щоб вони працювали під час аварії. Бо це ж радіаційне забруднення. Не існувало дуже багатьох механізмів, які б дозволяли державі виконувати ці надзвичайні функції. Окремі нормативно-правові акти почали прийматися лише після аварії. Це були постанови ЦК Партії, Ради Міністрів, а далі Ради Міністрів УРСР, Профспілки. І вони стосувалися всіх аспектів подолання наслідків аварії. Вони починалися із забезпечення житлом евакуйованих і закінчувалися оплатою праці ліквідаторів. А відповідні закони, які б відрегулювали відносини, з’явилися тільки через п’ять років. Єдиною можливістю… якщо дозволите трошки юридичної матерії… Тобто єдиною можливістю на той час для потерпілих, щоб для відшкодування шкоди було повернутися до цивільного кодексу. Була така стаття, яка дозволяла відшкодовувати шкоду в повному обсязі. Тобто в будь-якому випадку людина могла звернутися до суду для того, щоб їй відшкодували шкоду. Це була так звана 440 і 450 стаття цивільного кодексу. Але ніхто не звернувся до суду. І в принципі, можна сказати, що такої практики не було в світі, щоб можна було б звернутися за відшкодуванням ядерної шкоди в повному обсязі. Я пізніше скажу про це. В нас не було прийнято звертатися до суду, якщо якісь інцидент стався, і ми звертаємося за відшкодуванням шкоди. Я маю на увазі техногенні аварії. По-друге, не існувало самого поняття ядерної шкоди. Ці та ряд інших причин зумовили те, що Україна не пішла передбаченим законодавством шляхом, і натомість держава взяла на себе повністю всі витрати, пов’язані з ліквідацією аварії, вжиттям заходів, щодо захисту населення, виплатами компенсацій потерпілим. Джерелом фінансування всіх тих витрат, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, так і з ліквідацією наслідків аварії, був державний бюджет СРСР, а потім і України. Пізніше вже підключилася допомога міжнародної спільноти. Невідповідність закладених у Чорнобильське законодавство заходів, щодо подолання наслідків аварії та фінансової спроможності держави була очевидної, оскільки тільки з 2000 року фактичне фінансування стало близьким до планового, і все це завжди було джерелом напруженості, оскільки, в принципі, не забезпечилося повністю те, що було написано в законі. І, підсумовуючи викладене, можна сказати, що Чорнобильське законодавство, яке будувалося на принципі виключно відповідальності держави за шкоду, завдану внаслідок аварії на ЧАЕС, попри свою високу гуманістичну спрямованість, не стала ефективним засобом у подоланні наслідків аварії. А з 1994 року Україна почала формувати своє власне ядерне право, і воно вже будувалося на принципах міжнародного ядерного права. На сьогодні Україна є стороною практично всіх ядерних конвенцій, практично всіх, може є декілька нових редакцій. Тобто вона є стороною конвенцій про раннє оповіщення та надання допомоги внаслідок аварії. Воно є членом конвенції про фізичний захист ядерних матеріалів і ядерних реакторів. І це дозволяє нам бути впевненими в тому, що з точки зору наявності нормативно-правових актів, Україна відповідає світовим стандартам. Але, а принципі, дуже важливим є не просто написані гарні закони. Вони можуть бути гарними, але їх виконання, дотримання норм закону і дуже багато відмічається наявність правового нігілізму, оце є проблемою нашого суспільства. На сьогодні міжнародне ядерне право є достатньо комплексною стрункою системою, і в принципі наш колега, який був із Спілки вчених США, говорив про те, що навіть США, постійно працюючі над вдосконаленням ядерного законодавства, зараз задумуються над тим, як же ж оцінити можливість загрози для ядерних електростанцій. Тобто вони зараз навіть думають над тим, як забезпечити фізичний захист ядерних реакторів під час можливих атак терористів з літаками. Тобто то є дуже велика проблема, оскільки вона тягне за собою і економічні, і різні організаційні заходи. Тепер, я хотіла би повернутися до цивільної відповідальності, про яку ми говорили. Завжди при розробці ядерного права, що стосується цивільної відповідальності за ядерну шкоду, використовувалась теорія розподілу ризику від використання ядерної енергії ні всіх, хто використовує блага від неї. І саме тоді народилася концепція цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Відповідальність обмежена певним обсягом, оскільки, як вже довів Чорнобиль, мабуть, всю шкоду покрити неможливо. І є трьохступінчата система покриття збитків. Певну частину несе експлуатуюча організація, другу частину страхові компанії, і вже третю покриває держава. В нас, нажаль, ця система до кінця не розроблена, є вона тільки одноступінчатою. Але ця концепція також обмежена в часі, тобто через 10 років ви вже не зможете прийти за цим відшкодуванням за конвенцією. За нашим законом шкода життю необмежена, тобто на протязі всього життя постраждалий може звертатися за компенсацією. І єдине, що є добрим, те, що відповідальність є безвинною, тобто ви завжди знаєте, хто є відповідальним. Це є експлуатуюча організація, призначена державою, тобто вам не треба доказувати вину для того, щоб отримувати компенсацію, бо треба лише доказати причинний зв’язок між хворобою та інцидентом. Незважаючи на те, що українське ядерне право є достатньо розвиненим, його недоліком продовжує залишатися відсутність чітких механізмів, і над цим необхідно постійно працювати. Саме тут може допомогти діалог між професіоналами і громадськістю щодо майбутнього розвитку. Повертаючись тепер до культури безпеки, я зазначу, що вона передбачає не лише технічну грамотність і професіоналізм людей у ядерній енергетиці, але і їх бажання дотримуватись встановлених норм, правил і процедур, творчо і ініціативно підходити до проблем безпеки і надзвичайних ситуацій, включаючи вміння передбачати виникнення тих або інших проблем. Це я вже говорила про можливість атаки літаків. Треба вміти передбачати і готуватися до цього. Вдосконалення культури безпеки – це комплекс управлінських, правових, організаційних заходів, але в першу чергу, це питання моралі і свідомості. Кожен професіонал має ставити безпеку найвищим пріоритетом. Я маю на увазі не тільки тих, хто приймає рішення, здійснює управління і регулювання ядерною галуззю, хто займається підприємницькою діяльністю у сфері використання ядерної енергії, виробництвом обладнання, проектуванням, будівництвом. Що ж сказати про Маніфест відповідальності? Цей документ, я думаю, має стати основоположним в розвитку цього діалогу, який має стати постійним, і погоджуюся з його основними положеннями, але підтримую Володимира Петровича, що має бути ще блок суспільних відносин, якому має приділити увагу, як регулятору суспільних відносин. Для мене особливим знаком було вчора в завершенні доповіді Президента України, те, що на місті Чорнобильської зони має бути створена потужна наукова інституція, яка б вивчала не тільки технічні проблеми, але гуманітарні. Дякую за увагу.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка