Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»



Сторінка4/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4

Модератор:

– Дякую, пані Світлано. Є питання? Я хочу надати слово пану Губарєву, який спішить на поїзд, і тому попросив виступити трошки раніше.


Пан Губарєв:

– Я був в Чорнобилі з 27 квітня 1986 року, я проробив там 40 днів, а потім регулярно приїжджав у 1987, 1988, 1989 роках. Завдяки своєму положенню, я знав абсолютно все, що там відбувається, в мене був вихід на Горбачова. Я був у Горбачова 7 травня, я прилітав до нього і говорив про те, що нам обов’язково треба виступити перед людьми. Я зустрічався зі Щербицьким, я знаю як всі ті рішення приймалися. Я був редактором «Правди», науковим редактором. Але я відчуваю себе тут інопланетянином. Справа в тому, що в мене дві технічні освіти, одна з них фізична. Я її здобув ще у кінці 50-х років. Я опинився на праці у газеті. Свого часу до мене звернулися за допомогою, тому що це були часи підготовки польоту Юрія Гагаріна. Звичайно, в 60-х роках я відвідував багато ядерних вибухів, іспитів, то я був інопланетянином. Я, можу сказати, що на засіданні Верховної Ради України вручив Щербицькому працюючий дозиметр, тому що до дозиметрів не було батарейок. Вони не випускалися з 1969 року. Те, що Петрович говорив про те, що ми справді поклали всі свої дозиметри, коли заходили до зони, то в перші дні, найбільш важкі дні, травневі дні, коли ніхто не знав, що відбувається, люди поводилися просто самовіддано. Я був дуже сильно здивований однією річчю. Це страшенне невігластво, яке існувало в зоні. Звичайно, я не звинувачую нікого за помилки в тих умовах, вони, звичайно, їх і виправляли. Вони виправляли їх через рік або два. Були дуже прості речі. Наприклад, потрібно було з вертольотів глушити реактор, але звичайно, до 19 травня, реактор би собі вигорів, але б ми заразили пів Європи. Це потрібно знати, лише завдяки тому, що самовіддано льотчики та вертольотчики скидали матеріали до реактору, тільки це і врятувало Європу. На той час я був вражений непрофесіоналізмом. Знаєте, три дні тому, я приїхав до Києва, мене запросив виступити Борис Євгенович Патон на загальних зборах УНАН. Це було невипадково, тому що ми зустрічалися в Москві, де була конференція-симпозіум, присвячений двадцятиріччю Чорнобиля, він проходив в Академії Наук. Я приїхав до Академії, там мав виступ. Мене дуже вразило, що там не було жодного представника України або Білорусі. Виявилося що і на засіданні Української Академії Наук не було нікого з Росії. Мені дуже сумно з цього приводу. Мені сумно, що сьогодні, на сьогоднішній зустрічі з Росії дуже мало гостей. Так, наче розпад Радянського Союзу поділив Чорнобильську біду на три частини. Сталося так, що на десятиріччя Чорнобиля я був запрошений виступити на конференції МАГАТЕ. Там був Шойгу від нас, Лукашенко від Білорусі і Марчук від України. Чим ми займалися? Ми ділили Чорнобильську біду на три частини. Кому більше, кому менше. Я дуже розчарований цими трьома днями. Я побачив на ваших засіданнях, що науку у вас вже не люблять. І те, чим займаються ваші вчені, це нікому не потрібно у зв’язку з Чорнобилем. Виявляється, що наука не потрібна нікому, наука стоїть, промисловість стоїть, економіка розвивається лише за рахунок природних ресурсів. Виявляється, що наука там не потрібна. Знаєте, я забув сказати одну річ. Нам одразу ж після Чорнобильської катастрофи, ми спромоглися побороти невігластво. Одне з найбільших досягнень, це те, що нам вдалося об’єднати міжнародні зусилля. Була дуже велика допомога. Що стосувалося Японії, я знаю, що обладнання поставлялося до Центру матері і дитини тут, до Центру матері і дитини в Мінську. Ми створили гематологічний центр в Москві. Ми вперше з Олесем Адамовичем домовилося з іспанським міністром про те, що першу партію дітлахів вивести на відпочинок і лікувати дітей з Брянської області. Ми домовилися про те, щоб забирали дітлахів до Іспанії, Франції, Італії. 19 серпня 1991 року я сидів на роботі, на щастя в мене був кремлівський телефон-вертушка, і я за допомогою цього телефону намагався вибити літак. Це було саме під час путчу російського. Я їм доводив, що найважливіше не путч, а відправити наших дітей до Італії. Можете собі уявити, що це було 19 серпня під час путчу відправити літака. Ми дуже пишаємося цим. Японський атомний промисловий форум поставив до України 10 тисяч апаратів для досліджень щитовидної залози. Всім було ясно від першого тижня, що дитяча щитовидна наповнилася радіацією і буде вибух захворювань щитовидної залози. Я хочу підкреслити, що до усіх сільських лікарень У Росії в Україні, Білорусі ми завезли це обладнання, і все геть було розкрадено і нічого не працювало. І тому, коли була делегація з Японії я просто ховав очі, як той сірко, тому що геть все покрали. Сьогодні я просто хочу звернутися. Поверніть довіру до нас. Ось, дивіться, в Києві я вже побував на засіданні Академії Наук, вчора я біля театру зустрівсь з директорами усіх атомних станцій України. Там були такі лозунги: «Геть жирних котів!». А я саме і прийшов туди із цими «жирними котами». Я хочу попрохати вас лише про одне. Не треба знов ділити Чорнобильську біду вже не на три наші країни. Не треба ділити її всередині України, Росії і Білорусі. А виходить так, що ми ділимо її. Вчені мучаться, не знають, що робити. Я не хочу зараз підтверджувати чи спрощувати, коти вони чи не коти жирні. Але ніхто не буде селитися поруч із станціями, якщо там буде небезпечно жити. Я просто знаю цих людей. Яким чином можна проводити два форуми в сусідніх приміщеннях. Невже не можна було їх об’єднати, тим більше, що там говорилося про гроші, про 500 мільйонів, що не вистачає, чи 300, не знаю на що не вистачає. Не вистачає на цю арку. Не буде арка зроблена, це неможливо. Неможливо витягти паливо. Для того, щоб витягти паливо і все так зробити, то треба за 200 років опромінити 100 тисяч людей. Якби люди так само відносилися до ліквідаторів чи до тих, хто згорів в 1986 році, то, звичайно ж, ніхто не піде туди, тому що всі знають, всі пам’ятають це ставлення, яке було для цих людей під час катастрофи. Я дуже вас прошу, не діліть цю біду не вертикально, не горизонтально. Не треба йти на поводу у політиків. Це політики зробили, вони сказали, що ми створили три держави і Чорнобиль. Оскільки Чорнобиль розташовано на території України, то яким чином мені діяти, якщо я на чверть українець, на половину росіянин, на чверть білорус. Яким чином мені ділити для себе цю біду. Знаєте, катастрофи найближчим часом очікують на нас, щоб там не казали, тому що це початок 21 сторіччя, це тотальний наступ невігластва. Але я можу сказати, що сьогодні, кадри атомних станцій мають набагато слабшу підготовку, ніж ті, що були в 1986 році. Я зайшов до Гуськова до ядерної клініки, і він мені сказав, що сьогодні там не вилікували жодної людини, тому що немає обладнання, немає законів, і виявляється, що 50 років вони лікували людей з гострими променевими хворобами беззаконно. Тому, немає значення, яка з країн, головне, що в нас немає спеціалістів по дуже серйозній проблемі. Окремо ні Україна, ні Білорусь не вирішить цих проблем, і Росія не вирішить їх, не тільки тому що це дорого. Людям буває дуже сумно, у вас були політичні пристрасті. Ви назвали двох людей персонами «нон-грата», не буду називати прізвищ. Але ці люди врятували Київ. Якщо б вони не прийняли на себе відповідальність, 3 мільйони людей були б виселені з Києва. Я був на засіданні того Політбюро України, це була об’єктивна реальність. Могло бути таке, що реактор міг би вибухнути. Я не люблю приймати участь у різного роду форумах, тому що це дуже боляче. А потім стає дуже сумно. Найкращих моїх друзів вже нема, вони пішли з життя. Троє молодих людей вже пішли з життя. Ті, з ким я починав працювати там, ліквідувати наслідки. Давайте, таким чином, поміняємо відношення. Вибачте, якщо я трошки щось не те сказав, але я справді спізнююсь на поїзд. Дякую вам за вашу роботу.
Модератор:

– Дякую. Це був дуже цікавий погляд на проблему. На чотири доповіді, що є в списку залишилося 20 хвилин, тому я хочу запропонувати, може є волонтери, які, може, готові не виступати? Немає таких. Тоді будемо порівну ділити цей час. Я запрошую до слова пана Ростислава Шерстюка.


Ростислав Шерстюк:

– Шановна Катерино Михайлівно, шановна пані головуюча, шановні пані та панове! Здається, я є одним з багатьох інженерів та економістів на цьому поважному зібранні. Тому, це трохи відобразилось на темі моєї доповіді. Конкретно спроможності економіки кожної країни є однією з основних умов повнішого значення своєї держави світового співтовариства. Неможливо створити конкурентноспроможну економіку без використання новітніх сучасних технологій. Але використання всього нового несе в собі ризик та можливі наслідки. Економіка сучасного розвинутого суспільства повинна мати постіндустріальну спрямованість, відповідно до сучасних соціально-філософських аспектів та складових динамічного економічного розвитку світу. Останнє передбачає те, що людина стає одним з пріоритетів розвитку сучасної епохи із своїми особистими вартостями, що включають безпеку життя та особистості. У якості першочергового завдання сучасної економіки повинно бути окрім економічних показників спрямованість на гармонійне поєднання технологій, екології та особистої безпеки людини. Дана теза спирається на системний підхід та парадигму стійкого еколого-економічного розвитку суспільства, як методологічної основи. Цей блок, ініційований бажанням реалізувати принципи відповідальності людства перед майбутніми поколіннями. Необхідно розглядати системи безпеки людини, як саме той механізм, що зобов’язаний скоротити розрив між рівнем технологічних можливостей людини з одного боку та духовного розвитку суспільства з іншого боку. Сучасна ситуація, нажаль, характеризується виникненням дистанції цього розриву, адже технічні можливості людства дозволяють йому досить легко знищити все живе на землі. А рівень духовного розвитку людського суспільства в цілому, образно кажучи, залишає бажати кращого. Тому, важливість систем, що забезпечують технологічну, екологічну безпеку та безпеку особистості людини важко переоцінити. Людське життя та гармонійна цілісна єдність живої та неживої природи є одним з найбільших цінностей на нашій планеті. Тому, нерозумно не турбуватися про їх безпеку та гармонію. Тим більше, що досвід технологічних катастроф минулого змушує замислитись про відповідальність за них і взагалі відповідальність перед майбутнім. Це передбачає необхідність обов’язкової екологічної експертизи можливих наслідків, як будь-яких технологічних та екологічних впроваджень, так і інших наслідків діяльності людини. Дякую за увагу.


Модератор:

говорить без мікрофону.


Грива О.А.:

– Я хочу бути теж дуже лаконічною, для того щоб хтось ще міг щось сказати. Сьогодні вже багато говорилося про культуру безпеки. На цьому Форумі я теж хочу дуже коротко позначити цю тему з іншого боку. Справа в тому, що культура безпеки не може бути пов’язана тільки з технологічною стороною цього питання. Це перш за все культура людини, культура особистості. В зв’язку з цим я хотіла б спертися на одну таку тезу, яка вже кілька разів тут звучала. Про те що необхідно у всіх проектах технічних, технологічних і наукових проводити таку моральну експертизу, наскільки цей проект буде безпечним для людини та для людства в майбутньому, щоб реалізувати принцип безпеки та відповідальності перед прийдешніми поколіннями. У цьому відношенні до мене прийшла така думка, що ми, можливо, зараз повинні перевіряти всіх, тут потрібно підходити з тієї точки зору, що Господь дарував людині все, що існує в природі. І від того, яким чином ми будемо поводитися з усім цим, залежить майбутнє. І, таким чином, буде реалізований принцип нашої відповідальності перед майбутнім. Якщо навести приклади, що ілюструють ці тезиси, можна сказати, що Сахаров не створював водородну бомбу. Це просто його відкриття було, експлуатоване таким чином. Тому, великою мірою, для того щоб бути відповідальним перед майбутнім, треба сьогодні певним чином виховувати те покоління, яке зараз росте, тобто тих дітей, ту молодь, яка завтра буде реалізовувати той самий принцип безпеки. Тому основною моєю тезою сьогодні є необхідність виховання толерантного покоління з метою створення безпечного суспільства сьогодні та в майбутньому. Сьогодні я представляю Міжнародний дитячий центр «Артек», у тому числі гуманітарний центр «Артек». Немає можливості розказати про ті методики та програми, які зроблені нами і впроваджуються, що спрямовані на формування толерантності у дітей, молоді і перш за все в педагогів. Тому що, не маючи толерантних педагогів, у моєму випадку, це вожаті «Артека», то немає інструментів, немає механізмів для формування толерантного покоління, яке зможе бути відповідальним за безпеку і за майбутнє. Тому я тільки можу позначити, що такі технології є. Користуючись можливістю попросити підтримки у всіх присутніх попросити зберегти «Артек», як місце у якому з’явилися, скажімо, такі технології, як місце з якого вони могли б розвиватися й далі. Дякую.


Модератор:

– Дякую. Наступним буде виступати пан Йошио Мацуки, консультант Посольства Японії в Україні.


Йошио Мацуки:

– Я хотів би сказати про ту підтримку, яку Японія надає Україні. Ми можемо наголосити на тому, що було дуже багато потреб, скажімо в обладнанні, довготерміновому обладнанні, в моніторингу, в відновленні та наданні послуг. Існує така необхідність. Кошти, які Японія виділяє для України, є досить високими, і, звичайно, вони йдуть на покращення, в тому числі стану соціальної підтримки населення. Існує багато донорських фондів, які ми відкрили для України. Сьогодні ми можемо говорити про невеликі проекти. Це проекти, які починаються з нуля. Скажімо, це такі проекти, як проект дослідження ситуації з 2002 року до сьогоднішнього дня. Багато з них перегукуються з європейськими проектами. Згруповано дуже багато надходжень, скажімо, які направляються на розвиток місцевих спільнот, на попередження росту захворювань на забруднених територіях, на довготермінове спостереження за станом населення. Японський уряд виділив дуже великі кошти на обладнання, на надання медичних послуг, а також на освіту у галузі охорони здоров’я дитини. Для того, щоб аналізувати теперішні і майбутні кошти, які надходять, можна сказати, що це дуже різні речі. Є декілька моделей, які спрямовані на те, щоб підтримати ці невеликі проекти, створення робочих місць у спільнотах, ми використовуємо міжнародну службу охорони здоров’я. Існують кілька основних вимог. Юридична система може внести нові аспекти в розвиток проблеми, яка так чи інакше відбивається на здоров’ї і стані людей. Ми говоримо про охорону здоров’я дітей, про медичні послуги, створення робочих місць. Ми намагаємося створити більш тісні зв’язки між справжніми наслідками, які були занотовані, зафіксовані та між тою допомогою, яку надає уряд. Звичайно, люди хотіли би отримати компенсацію для того, щоб продовжувати жити, для того, щоб покращувати свої життєві умови. Яким чином ця модель працює? Люди просто самі про себе турбуються. Я можу сказати, що вирішення проблем базується на міжнародній допомозі. Це все повинно бути оформлено, як майбутня допомога. Два різних типи установ. Перше – це те, що є спадщиною радянських часів. Почали створюватися ринкові ініціативи. Це – другий тип. Дякую.


Модератор:

– Зараз я прошу до слова пані Оксану Ходоровську, яка представляє Інститут соціології Академії Наук України.


Оксана Ходоровська:

– Добрий вечір, пані та панове. Я якоюсь мірою спробує замінити відсутнього, нажаль, Юрія Саєнка. Інститут соціології Академії Наук проводив свої дослідження соціально-психологічних і соціальних наслідків Чорнобильської катастрофи з 1990 року. І останні дослідження за підтримки ООН були проведені в 2005 році. Це було експертне опитування. Можна сказати основні висновки, які можна на сьогоднішній день зробити, відмітити, як найбільш актуальні. Тут уже говорилося про необхідність розвитку людей, тут уже говорилося про колосальне невігластво людей, зокрема потерпілих. Не будемо говорити про тих, хто винуватий в тому, що люди залишилися без інформації про ситуацію, але згадаємо, що зараз люди уже не хочуть сприймати таку інформацію. Чому саме? Можна назвати пряму причину. Якщо у людей нема в руках засобів захисту від ризику, то і інформація про цей ризик просто відтісняється із свідомості. Тому інформація людям і знання повинні надаватися як інформація про ризик, як інформація про захист. Одночасно в такому разі ця інформація, ці знання будуть затримуватися у свідомості. Зупинимося ще на наступному. Крім знань людям необхідні повсякденні навички життєдіяльності з урахуванням необхідності збільшення власної безпеки. Як ми бачимо, ні покладатися на закони, ні покладатися на фахову допомогу медиків, ні, нажаль, покладатися на фахову допомогу психологів вони не можуть, адже цієї допомоги виявляється для них мало. Вона в дефіциті, нажаль, для цих потерпілих контингентів. Адже їх більше 2 мільйонів нараховується. Тому зосередити увагу слід на можливостях навчання, зокрема дітей, а ще людей з хронічними захворюваннями тим навичкам підвищення своєї безпеки, яких ми можемо їх навчити. Зрозуміло, хочеться зробити зразу зрозумілим питання, хто може їх навчити. Нажаль, експертне опитування 2005 року продемонструвало, що такі знання і навички можуть їм надати тільки експерти республіканського рівня. Уже на обласному рівні велика частина знань і навичок уже неприсутня, уже професіонали не володіють цією інформацією, не кажучи вже про районний рівень або про рівень пересічного села. Як тут говорилося, аварія перед усім сільська. Саме тому, що там немає інфраструктури і немає інформації, і немає уявлення про самозахист, крім окремих спеціалістів по агрокультурах і так далі. Це окремі особистості. Отже, мені хотілося б одразу перейти до пропозицій і запропонувати до другого розділу Маніфесту відповідальності сферу вдосконалення системи просвіти, вдосконалення системи освіти перед усім. Це вдосконалення освіти медиків і вчителів, працюючих в забруднених територіях по-перше. А в другу чергу з переселеними. Сьогодні медики не вміють надавати консультаційні послуги. Якщо якось вони можуть діагностувати захворювання і надавати медичні послуги, консультувати про профілактику, про самодіагностику вони не можуть, вони не вміють цього робити. Це цілком можливо навчити їх цих навичок. Вони все одно дають поради населенню. Це частина їхньої професійної діяльності. Друге. Це освіта і просвіта вчителів, працюючих з потерпілими контингентами населення, яким просто необхідно вписати в усі фахові галузі знань – хімія, фізика, безпека життєдіяльності – знання про радіацію і Чорнобильську катастрофу зокрема. Тому що безпека життєдіяльності у нас сьогодні розказує як захиститися від блискавки і нічого не каже про те, як людини пересічній захиститися від радіоактивного впливу. А такий захист можливий. Це передусім знання більш забруднених районів, територій конкретного помешкання, конкретного села. Це знання місць, де можна, наприклад, збирати гриби та ягоди, а де не можна цього робить. Тобто це дуже прості, елементарні знання, які цілком можуть сприйматися і дітьми. і тим більше фаховими особами, працюючими з потерпілими людьми. І, звичайно, інтегрування зусиль управлінців… Нажаль, опитування наших експертів показало, що діяльність управлінських структур слабо інтегровано, і вони самі нарікають на це за їхніми власними оцінками. Крім того, варто було би започаткувати або продовжити систему дозиметричного контролю таким чином, щоб люди могли самі переконатися в рівні забруднення, наприклад, продуктів. Зараз налічується 466 населених пунктів, де достовірно підтверджено підвищення рівня по молоку, наприклад, по продуктах, місцевих продуктах. Ці продукти виробляються в домогосподарствах. Слід, крім дозиметричного контролю, якого має бути дотична кожна пересічна людина, вона може мати право пересвідчитися в якості продуктів, які вона споживає. І крім цього, слід, звичайно, пояснювати цим людям, можливо на базі шкіл, яким чином вести домогосподарство так, щоб знизити ризик одержання забруднених продуктів. Це мені здається найбільш перспективним і найбільш простим завданням, як ми можемо запропонувати як результат нашого обговорення. І, зокрема, психологічне самопочуття населення може зростати в результаті поширення таких знань і навичок підтверджується дослідженням 2001 року, коли практика МЧС включала обов’язково впровадження усіх наукових проектів в життєдіяльність населення. Це єдиний рік, в який ми зафіксували, що третина потерпілих, опитаних нами, застосовує деякі засоби захисту власного здоров’я і деякі захисні технології ризико-знижуючої технології в своїй повсякденній господарській діяльності на своїх власних ділянках. І ці люди почувалися ліпше, психологічне їх самопочуття було краще, ніж у решти населення. Дякую.
Модератор:

– Дякую, пані Наталя. Зараз репліка з боку пана Швалба, і після цього просто прочитаю те, що необхідно від нашої секції сказати на пленарному засіданні.

Прошу, пане Юрію.
Юрій Швалб:

– В мене дуже коротка репліка, я хотів би сказати, що оскільки Форум є гуманітарним, то перші уроки, перші висновки повинні бути про те, що конкретні люди страждають, конкретні особистості страждають, конкретні спільноти страждають. Ось, що є першим уроком, а не інформація. Перший урок – це те, що в умовах катастроф страждають конкретні люди, окремі люди, а під час глобальних катастроф також руйнуються соціальні відносини, руйнуються соціальні спільноти, тому я хочу запропонувати ввести ще розділ, стосовно розвитку особистості, розвитку соціальних відношень.


Представник журналу «Безпека життєдіяльності»:

– Користуючись нагодою, я хотів би спростувати твердження свого колеги-соціолога. Я тут представляю журнал «Безпека життєдіяльності», і хотів би презентувати вашій увазі наш тематичний збірник. Значить №3 «Безпека життєдіяльності», який присвячений висвітленню цієї події. Окрім всього іншого, наше видавництво випускає журнал «Основи здоров’я і фізичної культури» та «Життя проти СНІДу». І я прошу внести в підсумкову резолюцію роботи нашої секції, висвітлити її роботу на сторінках наших видань. Дякую.


Модератор:

– Так, я зараз дуже швидко зроблю перелік того, що, на мій погляд, необхідно буде сказати на пленарному засіданні. По-перше, я так думаю, що значна кількість присутніх виражає свою певну незгоду з висновками Чорнобильського Форуму. У Маніфест треба внести сферу суспільних відносин, по-перше, зміну системи прийняття рішень і участь громадського суспільства у прийнятті важливих рішень. Розбудову культури безпеки. Створення відповідного правового поля, як регулятора суспільних відносин. Далі формувати соціально-психологічну підтримку, розвивати, мабуть, соціально-психологічну підтримку індивідів та громад з метою подолання культури залежності. Необхідно запровадити експертизу гуманітарну або етичну рішень, які приймаються на управлінському рівні. Щодо системи просвіти. Те, що сказав Юрій Михайлович, що за умов глобальних катастроф страждають окремі індивіди та цілісні спільноти. І необхідно внести таку позицію, як особистість, спільнота, соціальні відносини.



Нас вже чекають в залі.

Я дуже дякую всім за участь, ми переходимо у пленарний зал на заключне засідання. Дякую дуже, було дуже цікаво.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка