Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти



Сторінка7/30
Дата конвертації08.03.2016
Розмір5.9 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30

ЛЕГЕНДАРНА РОЗВІДНИЦЯ АНАСТАСІЯ СЕМЕНІВНА ВШИВЦЕВА
Вихованці гуртка «Географи-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради, учні Ков’язького навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад) Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Желєзнова Інна Віталіївна, методист, керівник гуртка «Географи-краєзнавці»

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради


Героїчні сторінки Великої Вітчизняної, буремні події 1941-1945 р.р. і сьогодні хвилюють небайдужих. Такої війни, таких жертв і руйнувань людство ще не знало. Такої кількості подвигів, такого небаченого героїзму в історії ще не було. Тому і сьогодні ми, вихованці гуртка «географи-краєзнавці», продовжуємо пошукову роботу, розпочату попередніми поколіннями пошуковців. І сьогодні нам вдається відкривати нові і нові сторінки війни, імена, запорошені пам’яттю і ще раз доторкнутись до подвигу.

Дуже цікавою була історія життя Анастасії Семенівни Вшивцевої. До війни у неї була мирна і корисна професія – вона була вчителькою. Аж ось настав 1941 рік.

22 червня 1941 року Анастасія подає заяву до військомату з проханням направити її на фронт. Розпочавши бойовий шлях на посаді писаря, Вшивцева скоро стає розвідницею. Успіх прийшов швидко. Настя врятувала життя командира відділення і захопила в полон німецького офіцера. Вона стала справжньою героїнею.

Взимку 1943 Вшивцева воювала під Харковом, далі – бій на Курській дузі. Особливо вдалою була операція 7 серпня 1943 року, під час якої в полон захопили групу гітлерівців.

Далі – справжній успіх. Про розвідницю писали газети, її фото друкували.

У вересні 1943 року армії Степового фронту успішно просувались до Дніпра. В районі залізниці на ст. Ков’яги 287-й полк змушений призупинити наступ. Командир поставив перед групою розвідників завдання: з’ясувати , що за шум моторів звучить за висотою 137, 5, розвідники відправились в дорогу. Незабаром вони натрапили на мінне поле. Настя вміло зробила прохід через поле і група продовжила шлях. Ось і висота 187,5. на скошеному полі виднілись темні плями. Що це? З’ясувати питання знову вирушила Вшивцева. Це танки, замасковані купами соломи – доповіла розвідниця. Група з’ясувала їх кількість – близько 20 мінометна батарея.

Коли після вдалого виконання завдання група поверталась на передній край, на зустріч розвідникам вискочили німці. Настя скосила трьох автоматною чергою, але через секунду щось вдарило їй в голову і розвідниця поринула у темряву…

Біля свіжовикопаної могили зібрався весь завод. Один із бійців М.Конов, став прикріпляти до гімнастерки комсомольський значок і раптом вигукнув: - Вона дихає, жива!

Переконавшись в тому, що дівчина жива, розвідники відправили її в госпіталь. Поранення було дуже важким, дві кулі на виліт пройшли голову Насті. Зробили трепанацію черепа. Хоча операція пройшла успішно, стан дівчини лишився важким, вона втратила зір, не могла говорити і рухатись. Одужання проходило поволі. Настя дуже довго тренувалась, з тих часів у неї лишився килим - символ мужності і незламності. Працюючи над ним, мужня жінка тренувала неслухняні пальці.

На початку березня 1945 року Анастасія повернулась додому, повернулась з двома орденами Червоної зірки, голосною славою безстрашної розвідниці. Але інвалідом І групи.

Та колишня розвідниця не здавалась. Завжди, навіть в періоди зростання хвороби, вона працювала, завжди була в центрі уваги.

Напередодні перемоги над фашистською Німеччиною Вшивцева написала своїм однополчанам:

«Дорогі друзі! Я зробила в житті ще мало, я лежу в ліжку паралізована, та запевняю вас, що доки б’ється моє серце, доки в жилах тече моя кров, я буду приносити користь Батьківщині».

Чотири роки вона вчилась ходити, навесні 1949 вона вже могла на милицях повільно пересуватись по вулиці.

Через місяць Анастасія Вшивцева вступила до Саратовського педагогічного інституту на історичний факультет. У 1953 році отримала диплом з відзнакою.

Багато років поспіль вела уроки історії в Духовницькій середній школі, активно брала участь у громадській роботі, вела краєзнавчу діяльність.

В Духовницькому і за його межами Анастасію Семенівну знали всі. «Наш Островський» - називали свою вчительку її вихованці, які бачили в ній свого героя, про яку написані книги.

Після довгої і важкої хвороби, не доживши два дні до чергової річниці Великої Перемоги, в 1988 році померла Анастасія Семенівна Вшивцева.


ЖІНОЧІ ДОЛІ
Вихованці гуртка «Географи-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»

Харківської обласної ради, учні Солоницівського колегіуму

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Мархалюк Наталія Петрівна, керівник гуртків КЗ «Харківська обласна станція

юних туристів» Харківської обласної ради, методист
Відчай…Сльози…Нескінченне горе, біль…Скільки всього довелося пережити нашому народу у роки Великої Вітчизняної війни. Учасники бойових дій, жінки і матері, діти – настраждалися усі без винятку. Це було страшно…

З кожним роком серед нас помирають ті, хто на собі виніс усі біди, муки, тяготи війни. Вони хоробрі, стійкі та мужні бійці за наше щастя, спокійне мирне життя, не дають нам забувати про те , що вони перенесли під час Великої Вітчизняної війни.

Такими мужніми захисницями Вітчизни є наші землячки: Алфімова Зінаїда Максимівна, Іващенко Лідія Василівна, Хороброва Ганна Іванівна.

Нажаль сьогодні цих відважних жінок вже немає з нами, але пам'ять про вічна, і їх спогади про ті страшні часи залишилися з нами на папері та в наших серцях.

Алфімова Зінаїда Максимівна.

Народилася 16 жовтня 1922 року в селі Подвірки Дергачівського району Харківської області. З 1943 р. по лютий 1946 рік знаходилася у діючій армії 2-го Українського фронту В/ч – 92413 39 окремого офіцерського полку діловодом штабу. Знаходилася на другій лінії фронту. Робота була напруженою та відповідальною, просувалася за першу лінію фронту в межах 20-25 км.

Зінаїда Максимівна займалася обробкою інформації про офіцерський склад, від молодшого лейтенанта до капітана включно, котрі поступали з розбитих частин та госпіталів, а також військовополонених, також офіцерського складу, котрих по рознарядці відправляли на лінію фронту, за виключенням військовополонених, котрі відправлялися в штаби.

У 1944 році при дислокації потрапила під сильне бомбардування, де отримала осколочне поранення та контузію. Після 9 травня при розподілі була направлена в центральну групу війсь, в Австрію, де також була діловодом. У лютому 1946 року Алфімова З. М. звільнилася та приїхала додому, де через місяць поховала брата – інваліда 1-ї групи 1924 року народження. Після того стала працювати і пропрацювала 38 років. На сьогодні до дня своєї смерті жила в самотності. З нагород має два ордени: орден Вітчизняної війни другого ступеня і орден Мужності; 9 медалей «Учасник бойових дій».

Хороброва Ганна Іванівна.

Народилася 16 січня 1923 року в селі Подвірки Дергачівського району Харківської області. Закінчила 10 класів Подвірської школи, а далі навчалася в Харківському економічному інституті.

З травня 1942 року по жовтень 1945 рік була у військах ППО, але посвідчення не має. В її обов’язки входило вести літак з командного центру, передавати необхідні дані далі.

Після війни працювала в Курязькій дитячій колонії, а потім на заводі. Ганна Іванівна має двох дочок та п’ятеро онуків.

Є бойові нагороди: орден «За мужність», медаль «Захисник Вітчизни», медаль «За перемогу над Німеччиною», медаль «60 років звільнення України», медаль «60 років перемоги у Великій Вітчизняній війні», медаль «60 років Військових сил».

Іващенко Лідія Василівна.

Для Лідії Василівни захист Батьківщини починався з тяжкої буденної роботи. Молоденькою дівчиною у вересні 1941 року вона була призвана в ополчення копати окопи в Сумській області на станції Дрогобицька.

Відступаючи з Радянською армією в 1942 році вона у Воронезькій області м. Валуйки підносила тяжкі артилерійські снаряди.

Приймаючи участь в бойових діях частин Радянської Армії Лідія Василівна в 1942 році отримала поранення в голову.

Далі її фронтові дороги були нерозривно пов’язані з госпіталем. До кінця війни вона допомагала пораненим бійцям, працювала у госпіталі 43.16.

Закінчилася війна для Лідії Василівни в 1945 році в Австрії.

Про тяжкі фронтові будні, нелегкого життя захисників Вітчизни нагадує Орден Слави, котрим нагороджена Іващенок Л. В. за мужність та стійкість у Великій Вітчизняній війні, у боротьбі за визволення нашої Батьківщини від німецько-фашистських загарбників.



Братські могили воїнів,

що загинули під час Великої Вітчизняної війни

на території Зачепилівського району Харківської області
Вихованці гуртка «Історичне краєзнавство» Зачепилівського районного Будинку дитячої та юнацької творчості Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Буряк Ольга Василівна, учитель історії Леб’язької ЗОШ І-ІІІ ступенів


Леб’язька сільська рада

Село Леб’яже

(пам’ятник біля школи)

Кількість похованих у братській могилі - 75;

з них відомих – 4 (рядовий Касюк Володимир Іванович, 1921 року народження; пілот Дорошкевич М.І., стрілок-бомбардир Чернозьомов О.К., повітряний стрілок Поротиков Л.Н.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 152.

Рік встановлення пам’ятника – 1958.

Село Леб’яже

(пам’ятник біля сільської ради)

Кількість похованих у братській могилі - 33;

з них відомих – 4 (лейтенант Качан Василь; сержант Гапонов; рядові Пшеничний Терентій Акимович, Рзаєв Джафар Мамедович).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 109.

Рік встановлення пам’ятника – 1959.

РУНОВЩИНСЬКА сільська рада

Село Руновщина

Кількість похованих у братській могилі - 16;

з них відомих – 3 (старший політрук Кириченко Олексій Петрович, Герой Радянського Союзу; молодший політрук Самойленко Олександр Опанасович; помічник командира взводу Матюшин Микола Єфимович, 1915 року народження). На пам’ятнику напис, що воїни, крім Кириченка О.П., загинули 18 вересня 1943 року.

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 250.

Рік встановлення пам’ятника – 1957.

ЧЕРНЕЩИНСЬКА сільська рада

Село Чернещина

Кількість похованих у братській могилі - 17;

з них відомих – 3 (єфрейтор Матвєєв В.А.; рядові Барабін В.А., Велижанін К.Е.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 381.

Рік встановлення пам’ятника – 1975.

МАЛООРЧИЦЬКА сільська рада

Село Орчик

Кількість похованих у братській могилі - 16;

з них відомих – 1 (майор Седих Карл Гаврилович).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 153.

Рік встановлення пам’ятника – 1958.

Село Залінійне



Кількість похованих у братській могилі - 26;

з них відомих – 18 (старший сержант Стаценко П.Т.; рядові Мамага Л.П., Маракін Е.П., Коток Д.С., Кайло А.Ф.; а також партизани Тищенко Н.І., Баклагін К.І., Коркіш П.Е., Лактіонов Н.М., Гадяцький Ф.А., Амелін М.В., Нездименко Г.Е., Чурсінов В.Т., Мірошниченко Н., Черненко Г., Черненко, Орлов П.П., Субачев А.А.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 297.

Рік встановлення пам’ятника – 1956.

НОВОМАЖАРІВСЬКА сільська рада

Село Дудівка

Кількість похованих у братській могилі - 4;

з них відомих – 4 (молодший лейтенант Беруошвілі Я.Д.; рядові Герман В.Д., Каклов, Ларсанов).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 79.

Рік встановлення пам’ятника – 1958.

Село Улянівка



Кількість похованих у братській могилі - 15;

з них відомих – 5 (рядові Кваша П.Ф., Кривенко Ф.Н., Мельников А.А., Махоньков М.А., Сосуєв Н.Е.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 82.

Рік встановлення пам’ятника – 1957.

Село Старе Мажарове



Кількість похованих у братській могилі - 90;

з них відомих – 14 (лейтенант Петров Н.А.; старші сержанти Страшнов Н.Н., Гречанюк П.Ф.; сержант Бугайов П.Г; рядові Воронов А., Лебедєв М., Бобров М.К., Тяпкін І.Ф., Коконов В.А., Земоледінов Н., Гончаров В.К., Сетреков Ф.В., Савенков А.І., Воробйов М.К.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 64 (з Нового Мажарового; 67 – із Старого Мажарового).

Рік встановлення пам’ятника – 1955.

Село Зіньківщина



Кількість похованих у братській могилі - 6;

з них відомих – всі невідомі.

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 126.

Рік встановлення пам’ятника – 1957.

МИКОЛАЇВСЬКА сільська рада

Село Миколаївка

Кількість похованих у братській могилі - 5;

з них відомих – 5 (сержант Покшин Е.С.; рядові Биков М.Ф., Червякін Н.Ф., Нехаєв В.М.; партизан Тютюнник Н.В.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 165.

Рік встановлення пам’ятника – 1992.

Село Абазівка



Кількість похованих у братській могилі - 10;

з них відомих – 1 (партизан Білик Григорій Максимович). На пам’ятнику напис, що воїни загинули при визволенні села Абазівки 20.ІХ.1943 р.

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 118.

Рік встановлення пам’ятника – 1992.

БЕРДЯНСЬКА сільська рада

Село Червоний Жовтень

Кількість похованих у братській могилі - 8;

з них відомих – 8 (сержант Зайцев В.А.; єфрейтор Головко Г.Д.; рядові Мартинюк А.М., Серьогін Іван Венідиктович, Кардашов І.С., Філіпченко Михайло Дмитрович, Грошев П.Н., Гагдаєв А.М.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 135 (мешканці сіл Перше Травня та Червоний Жовтень).

Рік встановлення пам’ятника – 1957.

Село Бердянка



Кількість похованих у братській могилі - 18;

з них відомих – 3 (майор Заботніков Пилип Семенович; рядові Макєєв Олексій Андрійович, Суботін Олександр Андрійович).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 156.

Рік встановлення пам’ятника – 1975.

ЗАБАРИНСЬКА сільська рада

Село Олександрівка

Кількість похованих у братській могилі - 11;

з них відомих – 1 (Нігматулаєв Сунат). На пам’ятнику напис, що воїни загинули в боях за Батьківщину 18 вересня 1943 року.

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 142.

Рік встановлення пам’ятника – 1957.

СОМІВСЬКА сільська рада

Село Сомівка

Кількість похованих у братській могилі - 36;

з них відомих – 5 (Тимошкін М.І., Абрамов Д.Д., Белоконєв П.Ф.; рядові Новіков Л.С., Абрамкін М.А.).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 146.

Рік встановлення пам’ятника – 1957.

ЗАЧЕПИЛІВСЬКА сЕЛИЩНА рада

Селище Зачепилівка

Кількість похованих у братській могилі - 52;

з них відомих – 8 (майор Трус І.Т.; лейтенант Сурков Я.І.; молодший лейтенант Кісельов М.І.; молодший сержант Масленіков І.Я.; рядові Тарасенко В.Г., Ужанов Назур Р.П., Утельбей; старший лейтенант Ярін).

Кількість односельців, чиї прізвища вибиті на меморіальних дошках – 365.

Рік встановлення пам’ятника – 1973.

Уклонімось тим славним бійцям...”


Вихованці гуртка “Юні етнографи” Комунального закладу «Харківська обласна

станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівник: Сушко Валентина Анатоліївна, керівник гуртків КЗ «Харківська обласна станція юних туристів», доцент Харківської державної академії дизайну і мистецтв
По території нашого краю війна прокочувалася з осені 1941 по осінь 1943 року. Про це і досі нагадують братські могили бійців та командирів, які старанно доглядаються нашими сучасниками – онуками та правнуками загиблих воїнів. Я хочу розповісти про дві могили у Куп’янському районі Харківської області.

У полі, в 1 км від с. Грушівки Нечволодівської сільської ради Куп’янського району , біля траси Куп’янськ – Харків (зупинка місцевого автобуса “Комісарівка”) є могила капітана танкових військ РОМАНОВА. За переказами місцевих жителів, танкіст – капітан Романов брав участь у боях за Харківщину влітку 1942 р. “Книга Пам'яті України” повідомляє: “Романов Микола Олексійович. Капітан. Загинув. Похований: с. Грушівка”. [2, c. 101].

У селі Моначиніка того ж району є “БРАТСЬКА МОГИЛА ВОЇНІВ,

ЗАГИБЛИХ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ с. МОНАЧИНІВКИ” та “МОГИЛА ЛЬОТЧИКА-ВИНИЩУВАЧА, ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ Є.М. ЖЕРДІЯ”



Могили розташовані єдиним комплексом на околиці с. Моначинівки – центру селищної ради Куп’янського району. До пам’ятного комплексу входять (зліва направо):

  • Братська могила воїнів, загиблих у 1941–1945 рр., з надгробком та скульптурною композицією;

  • Братська могила воїнів, загиблих за визволення с. Моначинівки 14.02.1943 р.;

  • Могила Героя Радянського Союзу гвардії старшого лейтенанта Є.М. Жердія.

Братська могила воїнів, загиблих у 1941–1945 рр., має бетонний надробок та стелу, викінчену фігурою радянського воїна, виконану 1959 р. на Харківській скульптурній фабриці.

У цій братській могилі поховані радянські воїни: старший лейтенант Кожарський Михайло Дмитрович (1912–11.06.1942), рядовий Алабушев Микола Тихонович ( – 10.06.1942), рядовий Башкатов Олексій Андрійович ( – 23.06.1942), молодший сержант Бурдаков Григорій Степанович., рядовий Бойко Степан Михайлович ( –7.10.1943), рядовий Вєтошкін Іван Андрійович ( –20.06.1942), лейтенант Гайдухов (Гайдуков) Олександр Семенович ( –11.06.1942), гвардії сержант Гончар Олександр Єгорович (1918–22.06.1942), Гордєєв С.У., рядовий Добринін Аркадій Павлович (1914–23.06.1942), молодший політрук Дроздов Володимир Сергійович ( –11.06.1942), рядовий Шеїн Михайло Миколайович ( –17.03.1942), рядовий Маяцький Григорій Никифорович (1908–18.06.1942), рядовий Нікітін Федір Якович (1911-1942), старший сержант Пугач Денис Герасимович (1913–19.03.1943), старшина Панков Іван Миколайович (1914–17.06.1943), рядовий Первов Федір Федорович (1923–24.06.1942), лейтенант Сорокін Іван Йосифович (1907–22.06.1942), Сероусов Д.Н., рядовий Свинягін Василь Хомич ( –14.09.1943), рядовий Стояненко Ілля Михайлович (1902–11.03.1942), страшина Уразов Яким Михайлович (1910–17.06.1943), рядовий Мамсєв (Мамасьов) Петро Кузьмич, рядовий Задорожний Захар Іванович ( – 23.06.1942), рядовий Калашніков Йосиф Іванович (1897–17.06.1942), рядовий Стародубцев Олексій Єгорович, рядовий Чабаненко Ілля Іванович ( –11.03.1944), рядовий Ярмолюк Микола Лукич ( – 29.06.1942) та невідомих 19 осіб. До цього списку включений і Герой Радянського Союзу гвардії старший лейтенант Є.М.Жердій. У 16 томі Книги Пам’яті України по Харківській області з усіх перерахованих згаданий лише гвардії рядовий 18 гвардійського стрілецького полку 9 гвардійської стрілецької дивізії Ветошкін Іван Андрійович як такий, що помер від ран 20.06.1942 р. та похований у с. Дорошівка Куп’янського району Харківської області [1, с. 190]. У 20 томі Книги Пам’яті наведені імена, звання та особисті дати життя – здебільшого, дати смерті – 26 осіб. У згаданому томі Книги твердиться, що у могилі поховано “за відомостями обласного та районного військкоматів” 63 особи, з яких усі відомі. [2, с. 66] Однак навіть наявні дані суперечливі, протирічать одне одному і потребують подальшого уточнення. У тому ж 20 томі як поховані у с. Моначинівці зазначені рядовий Андронов Василь Кузьмич (1905–23.06.1942), рядовий Бабаков Павло Родіонович (1909–червень 1942), рядовий Виниченко Сергій Федорович ( –27.06.1942), рядовий Волков Петро Микитович ( –25.06.1942), рядовий Волосатов Гаврило Іванович (1898–23.06.1942), капітан Гавкін Андрій Матвійович ( –27.06.1942), рядовий Гездилов (Гнездилов) Михайло Ігнатович ( – 23.06.1942), рядовий Громоздін Михайло Степанович (1913–23.06.1942), рядовий Гулін Никифор Петрович (1908–23.06.1942), рядовий, кулеметник Данилов Степан Арсентійович (1902–23.06.1942), рядовий Джекубаєв Нурбатор (1906–23.06.1942), рядовий Добринін Антон Тимофйович (1914–23.06.1942), старший лейтенант Дроздов Дмитро Сергійович, рядовий Ізмайлов Кузьма Ізмайлович (1899–22.06.1942), рядовий Йолкін Федір Степанович (1902–23.06.1942), рядовий Капін Іван Пилипович (1909–23.06.1942), рядовий Кононенко Іван Васильович (1908–23.06.1942), рядовий Кузнецов Степан Сильвестрович (1896–23.06.1942), рядовий Марков Пилип Семенович (1888–23.06.1942), рядовий Маслов Тимофій Гнатович (1899–червень 1942 р.), рядовий Матанін Петро Опанасович (1923–23.06.1942), рядовий Можайський Іван Трохимович (1909–червень 1942 р.), рядовий Морозов Василь Федорович (1923–червень 1942 р.), рядовий Назаров Петро Родіонович (1913–червень 1942 р.), рядовий Овечкін Єфим Пилипович ( –червень 1942 р.), командир взводу лейтенант Орєхов Іван Олександрович (1922–8.07.1942), сержант Пугасієв ( – 26.06.1942), командир взводу 9 гвардійської стрілецької дивізії гвардії лейтенант Рогачов Григорій Васильович (1913, Московська обл., Російська Федерація–22.06.1942), рядовий Саритдінов Іван Трохимович (1923–23.06.1942), старшина Уткін Михайло Микитович (1910–червень 1942 р.), рядовий Хайбібулін Хасан (1898–23.06.1942), рядовий Шамкін Іван Васильович (1911–1942), рядовий Швець Олександр Сергійович (1910–23.06.1942), рядовий Шереметьєв Осип Інокентійович (1905–червень 1942 р.), рядовий Щербаков Прокопій Романович (1907–25.06.1942).

Тобто поіменовано 62 бійці та командири, з яких 2 – не названі у Книзі Пам’яті.

Братська могила воїнів, загиблих за визволення с. Моначинівки 14.02.1943 р., має лише просту бетонну гробничку та напис: “Вічна слава воїнам, які віддали своє життя в бою з німецько-фашистськими загарбниками при визволенні села Моначинівка. 14.02.1943 р.”,– без списку похованих.

Льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу гвардії старший лейтенант Євген Миколайович Жердій (1918–1942) загинув при тарані у боях під Харковом 14 липня 1942 року. Спочатку був похований у с. Дорошівці Моначинівської сільської ради. Згодом його прах був перенесений до пам’ятного комплексу с. Моначинівки.

Є.М.Жердій народився у с. Велика Виска Маловисківського району Кіровоградської області. 1940 року закінчив Чугуївське військове авіаційне училище. “Лейтенант, командир ланки 273 винищувального авіаційного полку 268 винищувальної авіаційної дивізії 8 повітряної армії Південно-Західного фронту. Здійснив 75 бойових вильотів, збив 4 фашистських винищувачі, ще 4 – в парі з іншими пілотами. 14.06.1942, повертаючись із розвідувального польоту, над с. Гусинка Куп’янського району був атакований двома ворожими винищувачами. Льотчик збив один літак, другий таранив. Тяжко поранений, зміг вистрибнути з літака, але парашут не розкрився” [1, с. 14].

1. Книга Пам’яті України: Харківська обл. Головна ред. кол.: О.І.Герасимов (керівник) та інш.; Обласна ред.кол.: В.Ф.Мещеряков (керівник) та інш.–Харків: Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам’яті України, 2000.– Т. 16 (додатковий).– 536 с.

2. Книга Пам’яті України.Харківська обл. / Головна ред. кол.: І.О.Герасимов (голова) та ін.; Обласна ред.кол.: В.Г.Дулуб (керівник) та ін.– Харків: Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам’яті України, 2003.– Т. 20.– 656 с.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка