Художня культура України XIX початку XX ст



Скачати 153.98 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір153.98 Kb.
Художня культура України XIX – початку XX ст.
План

  1. Вступ

  2. Мистецтво першої половини XIX ст.

  3. Образотворче мистецтво:

а) архітектура;

б) скульптура;

в) живопис;

3. Творчість Т.Г. Шевченка

Напрям розвитку українського мистецтва в XIX столітті зумовлений тими змінами, які відбулися в ньому ще наприкінці попереднього, XVIII століття. Вони були викликані далеко не кращими обставинами в житті українського народу. Кінцева ліквідація української автономії, знищення Запорозької Січі призвели до занепаду самобутньої національної української культури. Периферійне становище України, відсутність власних навчальних художніх закладів, які б відповідали вимогам часу, спричинили відтік талановитої української молоді на північ, до Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Деякі з митців назавжди залишилися в Росії й працювали на російську культуру. Усім відомі імена живописців Антона Лосенка, Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, творчість яких стала надбанням російського мистецтва.

В останній третині XVIII ст. в Україні набув поширення стиль класицизм, який не мав тут власного національного підгрунття. У Східну Україну цей стиль прийшов з Росії, де головним джерелом його розповсюдження була Санкт-Петербурзька Академія мистецтв. В Західній Україні, яка входила до складу Австро-Угорської імперії, його принципи насаджувала Віденська Академія. Класицизм спирався на художні принципи античної культури. На зміну бурхливому й динамічному бароко він приніс класицистичну врівноваженість, гармонійність, простоту. Головним принципом архітектури було застосування ордерної системи на тлі простих й чітких геометричних форм. В живописі та скульптурі провідного значення набули міфологічні та історичні теми, ідеалізовані та героїзовані зображення людини згідно з давньогрецькими та давньоримськими зразками.

В умовах бездержавності Україна перетворювалася на культурну провінцію імперій, до складу яких входили її території. Це стало додатковим поштовхом до зародження загальноєвропейських просвітницьких ідей, їх національно орієнтованого вияву на грунті нових соціокультурних процесів.

У XIX ст. виникла мережа освітніх закладів – університетів, ліцеїв, гімназій, що стали осередками науки і культури. На соціальну арену вийшла національно свідома інтелігенція, вихована на просвітницьких ідеалах М. Костомарова і П. Куліша, Т. Шевченка і М. Гоголя. Прогресивні українці – вихідці з дворянського середовища – цікавилися вітчизняною історією, народною культурою.

Велике значення для консолідації української нації мали література, музика, театр – провідні галузі вітчизняної художньої культури XIX ст. Герої творів «батька української професійної літератури» І. Котляревського заговорили зі сторінок книжок і театральної сцени про життя простих людей рідною мовою. Публікація «Енеїди», і «Наталки Полтавки» привернула увагу до живого українського слова не лише літераторів, а й широких кіл громадськості.

Нова епоха потребувала нового типу митця – громадського діяча з передовими ідеалами демократизму і народності. Вищим взірцем такого митця-громадянина став видатний український мислитель, поет, художник Тарас Шевченко. Глибоко національні постаті Великого Кобзаря, а також Івана Франка, Лесі Українки та інших поетів-патріотів сприяли активізації демократичних тенденцій у мистецтві.

Важливу роль у культурно-просвітницькому русі другої половини XIX ст. відіграла багатогранна діяльність фундатора вітчизняної музики Миколи Лисенка – композитора, фольклориста, диригента, піаніста й педагога. Палкий патріот своєї Батьківщини, він поєднав різнобічні творчі обдаровання з енергією громадського діяча, що мало виняткове значення для піднесення української національної культури.

На західноукраїнських землях мистецтво розвивалося в особливих історичних умовах відродження національно-культурного життя. З останньої чверті XVIII ст. ці землі входили до складу Австрійської імперії, де культура і мова українського народу зневажалися. Під впливом революційно-демократичних перетворень, що охопили Європу, австрійський уряд зробив перші кроки для становлення українського шкільництва, активізувалися процеси національного самоусвідомлення. Культурно-просвітницьку діяльність у цьому краї очолювало духівництво. Осередками просвітництва стали духовні семінарії у Львові та Перемишлі, Коломийська гімназія, ліцей на Буковині.

Будителями національної свідомості були вихованці Львівської семінарії, палкі патріоти Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. У 1833 році вони заснували прогресивний гурток «Руська трійця», що мав за мету сприяння розвою української літератури та культури. Музично-драматичні гуртки, співочі товариства створювалися і в інших містах Галичини («Просвіта» імені Тараса Шевченка, «Боян»), діяли театри, наприклад, «Руський народний театр».

Національні художньо-естетичні ідеали втілювали й українські живописці. У період, що розглядається, виникла реалістична художня школа М. Мурашка, історичній темі присвячували свої твори М. Самокиш і Ф. Красицький, жанрова тематика, зокрема українська обрядовість, стала провідною у творчості М. Пимоненка і К. Трутовського, своєрідну живописну енциклопедію українського села створили В. Орловський, П. Шевченко, М. Кузнєцов.

З активізацією художньо-культурного життя високе мистецтво з академій, аристократичних салонів, палаців і поміщицьких маєтків виходить на широкий загал. У Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах відбуваються публічні концерти, театральні виставі, відкриваються спеціальні навчальні заклади. Це сприяло підвищенню професіоналізму митців, зростанню вітчизняних мистецьких кадрів.

Вагомий внесок у розбудову української художньої культури зробили засновники українського професійного театру М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька та інші представники театру корифеїв.

Всесвітньо відомою музою світової вокальної культури стала українська співачка Соломія Крушельницька, яка після дебюту у Львівському театрі (1893) і навчання в Італії з грандіозним успіхом виступала на багатьох оперних сценах світу, зокрема в міланському театрі «Ла Скала», паризькій «Гранд-опера». До програм своїх концертів поряд із шедеврами зарубіжної музики вона включала й українські пісні.

Складна й суперечлива соціокультурна ситуація спричинила зародження нових художніх напрямів. В Українському мистецтві , літературі XIX ст. провідними стали три загальноєвропейські стилі: класицизм, романтизм, реалізм. Усі вони тяжіли до вищих орієнтирів краси, проте йшли до її досягнення різними шляхами.



Класицизм, згідно з просвітницькими ідеалами, спирався на універсальні мистецькі зразки, античні й ренесансні естетичні канони. Саме вони визначили його раціонально-логічну зорієнтованість на гармонію з ознаками пропорційності, чіткого членування частин, симетрії, порядку в усьому. Цей стиль знайшов яскраве втілення в літературі ( трагедії Ж. Расіна, комедії Ж.-Б.Мольєра), музиці (симфонії і сонати Й. Гайдна, В,А, Моцарта), архітектурі (паркові комплекси королівського Версалю, царського Петергофа), живопису (К. Лоррен, Ж.-Л. Давід), скульптурі (Е.-М. Фальконе).

Романтизм – художній напрям, протилежний класицизму, з превалюванням уявного, емоційного, фантастичного; відображує конфлікт між ідеалом і реальністю. Відмовляючись від класичних форм стриманості й суворості, романтизм культивує інтуїтивно-чуттєві поривання людини. Джерелом натхнення для романтиків слугували національна історія, фольклор. Надмірному практицизму й раціоналізму вони намагалися протиставити емоційно багатий духовний світ людини – особистості яскравої і непересічної, ідеалізували й поетизували природу, історичну минувшину, народний побут і міфологію.

Як літературно-художній напрям романтизм набув поширення в Англії (романи Вальтера Скотта, поезія Джорджа Байрона), Франції (романи А. Дюма і В. Гюго, картини Е. Делакруа, симфонічна музика Г. Берліоза), Німеччини (новели Е. Гофмана, пісні Ф. Шуберта, пейзажі К. Д. Фрідріха), Італії ( творчість скрипаля-віртуоза Н. Паганіні ), Польщі ( поезія А. Міцкевича, музика Ф. Шопена ).

Надзвичайно яскраве звучання цей стиль отримав у музиці, давши потужний імпульс формуванню національних композиторських шкіл, зокрема в Угорщині ( Ф. Ліст), Норвегії ( Е. Гріг ) та ін. країнах. З-поміж різних видів мистецтва, якими захоплювалися романтики, музиці належала пріоритетна роль, адже музика – голос серця – здатна передавати багатство і піднесеність почуттів людини, тобто саме те, що прагнули образно відтворити митці нового покоління. Найхарактернішою ознакою романтичної музики є програмність, часто пов’язана з літературою.

Реалізм – художній напрям, що, на відміну від романтизму, передбачає правдиве художнє відображення людських характерів за різних соціальних обставин. Він виник як реакція митців на науково-матеріалістичну картину світу, характерну для індустріального суспільства. Представники напряму намагалися правдиво відображувати реальну дійсність, а не вигадувати далекі від життя образи.

Як класицизм і романтизм, цей художній напрям знайшов втілення в різних галузях мистецтва – літературі (романи й повісті Ч. Діккенса, О. де Бальзака, М. Гоголя, Л. Толстого), живопису ( картини Г. Курбе, І. Рєпіна ), музиці (опери Дж. Верді, М. Мусоргського ), театрі ( актори Є. Дузе, М. Щепкін, співак Ф. Шаляпін).

На зламі XIX – XX ст. під впливом нових європейських мистецьких напрямів у творчості представників пізнього романтизму, символізму, імпресіонізму архітектурного модерну починають домінувати туманні й загадкові алегорії, плинні миттєвості життя, песимістичні настрої тощо. Яскравим виявом цього стала поезія П. Верлена, А. Рембо, Ш. Бодлера, М. Метерлінка, творчість художників-імпресіоністів К. Моне, О. Ренуара, музика Р. Вагнера, К. Дебюссі, О. Скрябіна. Аналогічно оновлюється й палітра вітчизняних бійців. Інноваційні пошуки відбуваються і українській літературі (М. Коцюбинський), архітектурі та живопису (В. Городецький, брати В. і Ф. Кричевські, С. Васильківський), драматичному театрі ( М. Садовський, М. Заньковецька).

Мистецтво першої половини XIX ст.

Розвиток українського мистецтва цього періоду зумовлений змінами, що відбулися в ньому ще наприкінці попереднього століття. У цей час в архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився новий художній напрям – класицизм, що ґрунтувався на античних традиціях мистецтва Давньої Греції та Давнього Риму. Бурхливість і динамізм бароко змінилися врівноваженістю й простотою. Основним принципом архітектури стало застосування античної ордерної системи на тлі простих і чітких геометричних форм. У живопису та скульптурі провідного значення набули міфологічні та історичні теми, ідеалізовані зображення людини згідно з давньогрецькими та давньоримськими зразками.

Одночасно з класицизмом і на противагу йому наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. розвивалися такі художні, як сентименталізм і романтизм. Вони виявилися переважно в мистецтві, живопису та графіки, у портретному, пейзажному та побутовому жанрах. Сентименталізм і романтизм мають багато спільного. Однак передусім – це інтерес до духовного світу людини, до її почуттів. Крім цього, романтизмові властиві ще й певна героїка, прагнення до зображення сильних пристрастей, до свободи особистості.

Архітектура

В Україні з кінця XIII ст. будуються поміщицькі маєтки з великими парками, пишними палацами й численними службовими приміщеннями. У цих палацо-паркових ансамблях поєдналися ознаки класицизму та романтизму. Саме для романтизму характерне використання таких декоративних паркових споруд, як гроти, арки, вежі. Для представників колишньої української козацької старшини, яка здобула російські дворянські титули, видатні тогочасні архітектори зводили величні палаци, навколо яких розбивалися романтичні парки. Так, за проектом архітектора Чарлза Камерона для гетьмана Кирила Розумовського було збудовано палац в м. Батурині на Чернігівщині. Це єдиний гетьманський палац, що зберігся до сьогодення.

Один із кращих в Україні садибних комплексів збудовано в 20-30 роках XIX ст. у родовому маєтку Галаганів у с. Сокиринці на Чернігівщині. Більшу частину його території займає парк, типовий для доби класицизму. Палац у Сокирінцях, збудований за проектом архітектора Павла Дубровського,- типовий зразок класицизму в архітектурі. Його центральний корпус увінчано банею, фасади прикрашено багатоколонними портиками. Подібні палацо-паркові комплекси було створено також у Качанів ці на Чернігівщині, у Білій Церкві, (парк «Олександрія»), в Умані (парк «Софіївка») та інших регіонах України.

У багатьох містах збереглися архітектурні пам’ятки класицизму, створені відомими зодчими. Так, в Одесі за проектом Франца Боффо було збудовано Воронцовський палац, Стару біржу, Потьомкінські сходи та ін. Окрасою Києва стали споруди Вікентія Беретті – головний корпус університету,

Інститут шляхетних дівчат.

Скульптура

Важливу роль у мистецтві класицизму відігравала монументальна скульптура. На вулицях і площах міст почали встановлювати пам’ятники, завдяки чому мистецтво скульптури набуло громадського значення. Одним із найвизначніших скульпторів епохи класицизму був Іван Мартос (1754 – 1835) родом з м. Ічня Чернігівської губернії. Найвідоміший його твір – монумент Мініну та Пожарському на Красній площі в Москві. В Україні скульптор виконав надгробки гетьману К. Розумовському в Батурині, генерал-фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському в Успенському в Києві, пам’ятник А.-Е. Рішельє в Одесі та інші твори монументального мистецтва. Творчість І. Матроса мала великий вплив на розвиток скульптури в Україні та Росії упродовж усього XIX ст.

Яскравий приклад класицизму в скульптурі – пам’ятник князю Володимиру в Києві, встановлений у 1850-1853 рр. на ознаменування хрещення Русі. Його автори – скульптори Василь Демут-Малиновський, Петро Клодт і архітектор Костянтин Тон.

У Західній Україні, як і за попередньої доби, найвизначнішим мистецьким центром залишався Львів. Значний вплив на творчість митців справила віденська художня школа, в якій поєдналися ознаки двох стилів – бароко та класицизму. Великого поширення у Львові в той час набула меморіальна скульптура. Чимало її пам’яток зберігає славнозвісне Личаківське кладовище. Віртуозним майстром цього виду мистецтва пластики був Гартман Вітвер, який у своїх меморіальних скульптурах втілював образ зажуреної жінки в античному хітоні ( алегорія скорботи ). До кращих творів з доробку Г. Вітвера належать чотори фонтани на площі Ринок у Львові з постатями Нептуна, Діани, Амфітри й Адоніса. Визначними майстрами пластичного мистецтва були брати Антон та Йоан Шімзери. Вони прикрасили багато будівель Львова вишуканими скульптурними оздобленнями і, як і Вітвер, створили галерею цікавих меморіальних пам’яток.



Живопис

В цей час активно розвиваються жанри станкового живопису: портретний, історичний, пейзажний та побутовий. Поряд з популярним парадним портретом поширюється так званий інтимний портрет. Основна увага в цьому жанрі зосереджується на правдивому відтворенні зовнішніх і психологічних рис людини.

Творчість двох видатних художників-українців Володимира Боровиковського та Дмитра Левицького відіграла вирішальну роль у становленні російського портретного живопису. А російський художник Василь Тропінін багато зробив для українського мистецтва.

В. Тропінін (1776-1857) був кріпаком, майже двадцять років прожив на Поділлі. Україна, її природа та мешканці дали художникові невичерпний матеріал для творчості. Тропінін першим звернувся до образів українських селян. Він змальовував їх з великою симпатією, людяністю та етнографічною точністю. Один з кращих творів художника цього циклу – «Дівчина з Поділля», в якому він відтворив поетичний образ чарівної дівчини-українки. Вважають, що Тропінін написав кілька варіантів портрета Устима Кармалюка. Це образ молодого, вродливого, мужнього, чистого душею українського селянина. Крім портретів художник малював краєвиди села Кукавки, в якому жив, та інших подільських сіл.

Одним з перших художників в Україні, які звернулися до життя простих людей, був Капітон Павлов (1792-1852). Його творчість сприяла розвиткові демократичних тенденцій в образотворчому мистецтві. Назви картин: «Бондар», «Діти читають абетку», « Хлопчик з голубком» та ін. свідчать про звернення художника до так званого жанрового мистецтва, тобто відтворення реальних сцен з життя пересічних людей.

Учнем Павлова був Аполон Мокрицький (1810-1870), який створив галерею портретів своїх сучасників, переважно людей творчої праці, а також жінок: «Портрет дружини», портрети М. Гоголя, Є. Гребінки, автопортрет.



Василь Штернберг (1818-1845) прожив недовге життя, але залишив яскравий слід в українській культурі. Його вважають одним із зачинателів української школи пейзажного і побутового живопису. В. Штернберг народився в Санкт-Петербурзі. Навчався в Академії мистецтв, де познайомився і подружився з Т. Шевченком. Особистість Шевченка, його розповіді про Україну глибоко запали в душу молодому художникові. Ще під час навчання в Академії мистецтв він виконав кілька портретів поета, а також гравюру «Кобзар з поводирем» до першого видання «Кобзаря» 1840 року. В. Штернберг неодноразово приїздив в Україну, жив у садибі Г. Тарновського в селі Качанівка на Чернігівщині.

В. Штернберг був обдарованим портретистом, проте з найбільшою силою його талант живописця виявився в краєвидах і побутових сценах. Його твори «Вітряки в степу», «Ярмарок в Ічні», «Пастух», «Переправа через Дніпро під Києвом» та ін. є водночас реалістичними й поетичними. Він першим з українських художників став зображувати людей на тлі реальної природи.

Отже, українські митці першої половини XIX ст., долаючи засилля холодного академізму, віддаючи належне таким художнім напрямам, як романтизм і сентименталізм, проклали шлях реалістичному стилю. Це було основною загально мистецькою тенденцією того часу.

Творчість Т. Шевченка

Особливе місце в українському образотворчому мистецтві XIX ст. посідає творчість Т. Г. Шевченка. Художню освіту він здобув в Академії мистецтв у Петербурзі, де його наставником був видатний живописець Карл Брюллов.

Шевченко-художник зажив слави раніше за Шевченка-поета. Його творчість і в літературі, і в образотворчому мистецтві позначена духом романтизму. Це виявляється в інтересі до духовного світу людини, її почуттів, мальовничих куточків природи, пам’яток старовини, прагненні передати у своїх творах певний настрій, стан душі у зверненні до історичного минулого українського народу, образів видатних особистостей. Уперше в українському мистецтві з такою силою прозвучало глибоке емоційне співпереживання долі простих людей – представників найнижчих соціальних верств. Демократичність – також одна з характерних ознак романтизму.

Т. Шевченко був живописцем і графіком. Він працював у різних жанрах: побутовому, пейзажному, історичному. Однак особливе місце в його мистецькій спадщині посідає портретний живопис. Ще замолоду він став популярним портретистом. Герої Шевченка – його сучасники: чоловіки, жінки, діти. Найбільша витонченість й одухотвореність притаманні його жіночим портретам ( Г. Закревської, Є. Кейкуатової та ін. ). Кращі портрети художник створив наприкінці життя. Це образи російського актора М. Щепкіна та американського – Айри Олдріджа. Вони приваблюють вільною, невимушеною манерою виконання, глибокою манерою виконання, глибокою психологічною проникливістю.

Полюбляв Шевченко й автопортрети. У них він наче намагався зазирнути у власну душу, пізнати себе, осмислити власне життя.

Його перший олійний портрет, написаний у 1840 році – першої публікації «Кобзаря», овіяний духом романтизму. На ньому зображено молоду, енергійну, сповнену творчої наснаги людину з натхненним блиском в очах. Таким був Кобзар у кращий період свого життя – в роки першого великого успіху, популярності, сподівань на майбутнє. З автопортретів останніх років на глядача пильним поглядом дивиться людина, яка зазнала тяжких випробувань, проте не занепала духом. На одному з них – «Автопортреті зі свічкою» - художник зобразив себе молодим. Це був погляд у далекі, давно минулі роки, спогад про молодість.

У 1842 році Шевченко створив велике живописне полотно «Катерина» - своєрідну ілюстрацію до однойменної поеми. Ця картина – абсолютно оригінальний витвір мистецтва, не схожий на жодну картину Шевченка. В її композиції та яскравому колористичному вирішенні простежуються традиції українського іконопису, мистецтва бароко та народної картини. Тема твору також булат для того часу незвичною. У ньому Шевченко першим в образотворчому мистецтві возвеличив образ жінки, на яку, за законами тогочасної моралі, очікували лише осуд з боку суспільства та тяжкі життєві поневіряння. Картина сповнена глибокого драматизму. Погожий літній день, спокійний краєвид з вітряком, святкове вбрання Катерини – і раптом цей сумний-сумний вираз її обличчя, нахилена голова. Спокій і граціозність рухів її рук, якими підтримує червоного фартуха, легкий крок у напрямку до глядача ще більше підкреслюють стан усвідомленого зосередженого страждання. Цей душевний злам у житті дівчини Шевченко передав надзвичайно переконливо, примусивши співпереживати і селянина-ложкаря, котрий сидить біля куреня.

Подорожуючи Україною, Шевченко створив велику кількість рисунків та акварелей. У них реалістично змальовано краєвиди України, сцени з життя народу, в яких бідність, злидні співіснують з чарівною та пишною природою. Широковідомі малюнки цієї серії «Хата батьків Шевченка в Кирилівці», «Вдовина хата на Україні» та ін. На основі зібраного матеріалу було написано картини «Селянська родина», «На пасіці».

Поїздка на батьківщину надихнула митця на створення графічних робіт «Живописна Україна». Вона мала складатися з трьох частин: 1)видів, відомих красою й історичними спогадами; 2) картин народного побуту; 3) історичних подій. Художник мріяв про створення серії альбомів, але вдалося видати лише перший з шістьма офортами: «Дари в Чигиріні 1649 року», «Судня рада», «Казка», «Старости», «У Києві» та «Видубицький монастир у Києві». Ці твори стали значним внеском у розвиток такого виду гравюри, як офорт.

Драматичним етапом у житті та творчості Т. Шевченка був тривалий період заслання. Особиста заборона царя писати й малювати означала для поета й художника втрату сенсу життя, творчу загибель. Незважаючи на «височайшу» заборону, Шевченко продовжував і писати, і малювати.

Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович узяв участь у двох географічних експедиціях. Він створив велику кількість замальовок берегів та островів Аральського моря, виявивши великий талант пейзажиста. У цих творах є й реалістична достовірність, ліризм і глибока епічність, і завжди – надзвичайно тонке відчуття різноманітних станів природи. Більшість картин художника створено технікою акварелі. А ще він став першим художником, який звернувся до життя казахського народу. Людяністю та співчуттям сповнені такі його роботи», як «Казахи в юрті», «Казахи біля вогню», «Казашка Катя», «Байгуші» та ін.

Наприкінці заслання Т. Шевченко почав працювати над серією малюнків «Притча про блудного сина» (1856-1857), яку вважають однією з вершин його мистецької творчості. Назви окремих аркушів цієї серії – «У шинку», «Програвся в карти», «У хліві», «На кладовищі», «У в’язниці», «Серед розбійників», «Кара шпіцрутенами» - свідчать про діапазон їх тем : від нерозважливої поведінки людини до жорстоких реалій тогочасного суспільства.

Після звільнення із заслання Т. Шевченко оселився в Санки-Петербурзі, де продовжував займатися живописом і графікою. У 1860 р. рішенням Ради Академії мистецтв за великі досягнення в розвитку графіки він був удостоєний почесного звання академіка гравюри.

В останні роки життя (1858-1861) він створив кілька графічних портретів славетних акторів М. Щепкіна та А.Олдріджа. Михайло Щеп кін, друг і шанувальник Шевченка, зображений у спокійній позі. У рисах літньої людини передано душевну чистоту, гідність, доброту. У нахиленій голові є щось лагідне, в ясних очах, легкій усмішці. У портреті Айри Олдріджа акцентовано увагу на бурхливому темпераменті, особливо виразні очі актора-трагіка. Вони дивляться сторожко й стривожено. Поворот голови і раптовий злет брів ще більше підкреслюють палкий характер цієї людини.



Творчість Шевченка мала величезний вплив на весь подальший розвиток образотворчого мистецтва в Україні. Поезія, живопис, графіка великого майстра дали могутній поштовх до пробудження національної свідомості. Українська тематика стала провідною для наступного покоління митців.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка