І іавчально-методичний посібник. Запоріжжя: зну, 2007



Сторінка3/29
Дата конвертації17.03.2016
Розмір5.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть, що саме легісакційний судовий процес став основним джерелом і поштовхнув виникнення римської адвокатури; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "інститут патронату", "патрони", "клієнти", "родове ім'я", "законник", "прагматик", "когнітор", "хвалителі", "нагадувані", "звільняючі", "злі справи", "рабулісти".

5. Правова природа адвокатури Середні віка



Історія адвокатури в Німеччині достатньо давня. Гак, починаючи з VI в., більшість німецьких племен мала свої закони («закони варварів»). Німецьке прислів'я того часу свідчить: «Юристи - погані християни». Треба зазначити, що ще до християнського періоду на цих землях вже використовувався термін advokatio (vogtei). Але пошаною з боку державної влади адвокатура не користувалася. І Іочаток зародження адвокатури покладано духівництвом. Саме священики для захисту своїх прав в судах наймали освічених людей, які знали звичаї, порядок судового розгляду справ, правові норми. Вже в законодавчих актах 799, 802, 803, 805 років зустрічаються норми щодо адвокатів В гой же час будь-яка особа могла одержати право на заняття адвокатською діяльністю.

Внутрішньої організації адвокатури не було (колегій, союзів і т.п.). У судовій практиці Німеччини з 1495 р. заснований Імператорський суд, половина складу якого складалася з «докторів права» (вчепих-правознавців з університетів). З того часу в судову практику акт ивно стали притягуватися вчені права з університетів для консультацій. Тобто фактично університетам було надано право «офіційних консультацій», які були створені при юридичних факультетах за зразком судових колегій і складалися з професорів права даного університету. І Іри сумніві в правильності своєї позиції суд мав право спрямувати матеріали справи в таку комісію, яка давала свій висновок, що згодом ставав фактично присудженням. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати і сумісно з клієнтом, який переплатив, підлягав штрафу, а іноді -тілесному покаранню.

Збереглася первинна назва адвокатів у Франції - avoues. Канонічне право запозичало цілий ряд норм щодо адвокатуру з римського права. Воно вимагало від адвокатів 3-річного вивчення канонічного і цивільного права, практичної підготовки і щорічного принесення присяги. Бургундський закон забороняв адвокатам одержувати гонорар. У 1270 р. з'явилися Установи Людовика Святого», що поклали перші основи французького судового устрою і судочинства. Згідно декрету короля від 1274 р. адвокати існували при судах. З 1344 р адвокати ділилися на захисників і радників. Адвокатами не могли бути некатолики, особи, які були піддані церковному покаранню, ченці. Хоча інші духовні особи могли виступати в суді захисниками в кримінальних справах. Єдине виключення для участі в справі таких осіб було не «пролиття крові».

У 1425 р. король Генріх VI заборонив починати розглядати будь-яку справу без адвоката, з яким навіть голосно розмовляти було заборонено, а при зверненні до суду потрібно постійно було ставати на коліна всім учасникам процесу, окрім адвокатів. При королях Карлі VII і Карлі VIII з'являється особлива група захисників «королівських адвокатів», які захищали в суді інтереси корони. їм було категорично заборонено виступати в справах приватного звинувачення. При королі Нгинаре адвокати були звільнені від сплати багатьох податків і за наявності 10-річного адвокатського стажу практично кожний безперешкодно, навіть не складаючи іспитів, міг посідати посаду судді.



Адвокати входили до складу «парламентського корпусу» (le corps du Parlement) і займали в ньому місце, наступне за суддями і прокурорами. Парламент мав право видавати всякого роду розпорядження, що стосуються свого внутрішнього пристрою, а, отже, міг регламентувати і діяльність адвокатури. Самі ж адвокати підкорялися тільки розпорядженням парламенту. За рівню освіти з 1344 р. для адвоката потрібно було мати ступінь бакалавра права. З того часу у Франції починає застосовуватися такса, яка встановлювала максимум

винагороди. Адвокат міг звернутися з позовом до суду у разі ухилення клієнта від виплати винагороди. Протягом XVI. XVII і XVIII століть французька адвокатура починає поступово приймати абсолютно інший вигляд, ніж той, який мала в середні століття. Тим часом, до XVI століття вона була організована за римським зразком, а в новий час вона виступає па самостійний шлях і формується як організацію, що існує і по теперішній час. Отже, тільки в 1667 р. французька адвокатура була оформлена як корпорація.

В Англії, подібно Франції, першими захисниками були фехтувальники. Починаючи з XIII в. в Англії суди в основному не мали постійного місця знаходження і тому їх називали мандрівними. При кожному такому суді були прикріплені захисники, які об'єднувалися в співтовариства Inns Court. Король Едвард І адвокатів вперше назвав barrister, вказавши, що зі всіх захисників (а їх було багато різних категорій) тільки барістери можуть захищати сторони перед судом. Підготовка кандидатів в адвокати в Англії відбувалася не в університетах, як в інших країнах, а в самій адвокатській корпорації

Серед правозахисників розрізняли: 1) тих, які мати право виступати в королівських судах (безпосередньо адвокатів), і 2) тих, які давали консультації з правових питань, але безпосередньо виступати в королівському суді не могли (консультанти). Адвокати розділялися на: 1) правових старійшин і 2) баристерів (спочатку не були учні адвокатів - стажисти, які стояли нижчими за старійшин в професійній ієрархії). Консультанти розділялися на: 1) атторней» (виступали в місцевих судах загального права); 2) солиситорів (виступали в суді Канцлера); 3) нрокторів (вели справи в церковних і морських судах). Такс розділення існувало до 1875 p., коли була проведена реформа, після якої залишилося розділення адвокатів на баристерів і солиситорів.

Па вищому рівні в ієрархії знаходилися старші адвокати, які мали право виступати представниками в Суді загальних тяжб. Рангом нижче знаходилися apprentices-at-law. Наступним був баристер молодший адвокат. І Іотім йде численна трупа юристів, яка називається атторнеї. Солиситоры (solicit - з англ. вести справу, турбуватися), що з'явилися в цей же час, виконували канцелярську роботу за дорученням землевласників і надавали відповідні послуги атторнеям.

Впродовж XVI в. суперечності між баристерами і атторнеями поступово збільшувалися, хоча обидві професії продовжували існувати в рамках однієї гільдії. Барістери були не стільки представники однієї із сторін в суді, скільки знавцями права; вони відмовилися від технічних обов'язків, пов'язаних з веденням судового процесу, і розглядали прямий контакт з клієнтом небажаним, а стягнення через суд гонорару вчинком, який суперечить адвокатській етиці. Атторнеї ж вступали в прямий контакт з клієнтом, брали участь в підготовні процесу, зборі фактичного матеріалу і в кінці XV! в. були виключені з гільдії. В 1778 р. Закон про вдосконалення регулювання атгорнеїв і солисторів дозволив питання про ухвалення в корпорацію атторнеїв і солисторів і виключення їх з корпорації.

У 1739 р. атторнеї і еолиситори створили «Товариство джентельмснів, які практикують у судах загального права і права справедливості». Ми бачимо, що на Свропейському континенті адвокати надавали основну увагу встановленню прав і обов'язків суб'єктів (норм матеріального права). А англійські юристи були зосереджені на питаннях процедури (процесуальних вимог).

Засоби судового захисту передують праву: процедура перш за все. Із самого початку загальне право зводилося до певного числа процесуальних форм (видів позову), в рамках яких можна було одержані рішення, але ніколи не можна було точно знати наперед, яким воно буде. Основна проблема полягала в тому, щоб королівський суд прийняв справу до розгляду, а потім довів його до кінця крізь нетрі формалізованої процедури. Істотних змін у середні століття зазнала адвокатура в кримінальному процесі.

В цей час публічний і загальний процеси почали перетворюватися в таємний і інквізиційний, що обмежувало участь адвокатів в кримінатьному процесі. Наприклад, у Франції тільки згідно указу короля Франциска І від 1539 р. участь адвоката в процесі дозволялася тільки за спеціальним дозволом суду.

é

  1. У середньовічній адвокатурі була відсутня чітка професійною організація

  2. Правозахист виділився від судового представництва.

  3. Існувала відносна свобода професії адвоката, але разом з тим відмічалася дисциплінарна залежність від суддів

  4. Впроваджено римську систему визначення гонорару.

5. До адвокатів-порушників застосовувалися такі покарання як грошовий штраф, видалення із засідання, заборона практики і арешт.







1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка