Ідеї сухомлинського у процесі соціалізації дітей з особливими потребами



Скачати 105.65 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір105.65 Kb.
Мелешко Н.О., вчитель української мови та літератури

Комунальний заклад

«Богодухівський спеціальний навчально-виховний комплекс»

Харківської обласної ради


ІДЕЇ СУХОМЛИНСЬКОГО У ПРОЦЕСІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Твори, дерзай, давай щастя іншимв цьому джерело твого щастя

В. Сухомлинський

Сучасна школа стоїть перед рядом складних проблем, розв’язанню, яких може допомогти безсмертна педагогіка В.О. Сухомлинського.



Педагогічна творчість Василя Олександровича Сухомлинського багатогранна і невичерпна. Він увійшов в історію світової культури як видатний педагог і письменник. Благородній справі вихователя молодих поколінь видатний педагог віддав усе своє невтом­не життя і вогонь серця. Його численні педагогічні праці, нариси, оповідання нині відомі не тільки педагогічній громадськості, а й широким колам читачів і в нашій країні і за її межами. Учений-педагог, полум'яний публіцист ставить у своїх творах найрізноманітніші проблеми морального і естетичного виховання. Це передусім проблеми морального виховання, розумового розвитку, проблеми всебічного гармонійного розвитку і громадського виховання. Уся діяльність учителя, за вченням В.Сухомлинського, має орієнтуватися на виховання в дитині вміння входити в соціум і бути дітям з особливими потребами повноправними членами суспільства. Усі твори видатного педагога пройняті безмежною вірою в людину, у щедрість і благородст­во її душі, у невичерпне багатство інтелектуальних і моральних сил і в ті величезні виховні можливості, які створює суспільство. Він вважав, що дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються і виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їх максимальний розвиток.

Народившись, людина вступає у певні взаємини з довкіллям, при цьому зовнішнє середо­вище не тільки є своєрідним тлом, на якому відбувається розвиток, а постає як основне його дже­рело, виконуючи своєрідну функцію «запуску» та координації внутрішніх психологічних проце­сів. «Процес пізнання навколишньої дійсності є нічим незамінним емоційним стимулом думки. Як важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки були краса, невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ загаль­них взаємин, праці»[11.c,124] – зазначав В.О. Сухомлинський. Незважаючи на те, що діти зростали в сімях, що потрапили в критичні життєві ситуації, джерелом краси для них є природа і доброта, сердечність вихователів. Процес розвитку особистості відбувається в системі її соціальних стосунків, які опосередковуються діяльністю дитини. Саме в системі цих стосунків з іншими людьми, внаслідок міжособистісної взаємодії «Я» індивіда з іншими «Я» й відбувається становлення особистості. В.Сухомлинський писав: «Дитинство – дитячий світ, це особливий світ. Діти живуть своєю уявою про добро і зло, честь і безчестя, людську гідність, у них свої критерії краси і навіть свій вимір часу, в роки дитинства день здається роком, а рік – вічністю.»[12,с.38] Люди, з якими щоденно контактує розумово відстала дитина, є для неї еталоном у «засво­єнні» соціальних норм поведінки. Набуваючи необхідних навичок взаємин у колективі, дитина формує певне ставлення до інших і до себе. Так розвивається її самосвідомість, визначається місце у колективі. Для дітей з особливими потребами коло спілкування має велике значення, оскільки все позитив­не або негативне у них формується під його впливом.

Отже, основне навантаження щодо позитивного впливу навчання й виховання учнів лягає на вчителя. Для дітей з особливими потребами характерна некерована поведінка, порушення дисципліни. Діти розгальмовані або занадто загальмовані, не можуть і не вміють організовуватися, створюють конфліктні ситуації. Педагог має все це подолати. Спеціальна школа – інтернат для дітей з особливими потребами, а такими є більшість шкіл, у яких навчаються розумово від­сталі діти, – це специфічна система, де школярі перебувають більшу частину свого життя. Учителю на певний час доводиться виконувати роль сім'ї, вирішувати всі проблеми. Це потребує міцного здоров'я, терпимості, людяності, особливої турботи за життя й здоров'я вихованців.

Поринувши у власний внутрішній світ, розумово відсталі діти замикаються в ньому, тому вчитель, враховуючи особистісне навчання і виховання, має постійно пристосовуватися до кожної дитини. У спеціальній школі педагог водночас і вчитель, і вихователь, він і навчає і виховує. Діти з особливими потребами - специфічна категорія учнів, тому фізична і психічна готовність учителя до роботи з такими дітьми чи не найважливіші. Психологічна готовність передбачає людяність, доброзичливість, гуманне ставлення до ро­боти з ними, бажання працювати, терпимість, працелюбство, доброту і ласку, материнську любов і батьківське піклування.

У своїй книжці «Серце віддаю дітям» В.О. Сухомлинський писав: «Людина, яка зустрічається з учнями тільки на уроці – по один бік учительського столу, а з другого учні, – не знає дитячої душі, а хто не знає дитини, той не може бути вихователем. Є якості душі, без яких людина не може стати справжнім вихователем, і серед цих якостей на першому місці - проникну­ти в духовний світ дитини»[12, с.115]. Страждання дитини особливе тому, що найслабкіше місце в неї – нервова система. А по­стійне «бомбардування» життєвими обставинами ще більше послаблює її. Як наслідок – серйозні нервові хвороби.

У нашому навчальному закладі більшість дітей хворіють на тонзиліт, мають серцево-судинні захворювання – це і є причиною того, що діти пережили в наслідок того, що залишились без батьків, без материнської любові й турботи. Наповнення життя дітей позитивним змістом часом достатнє для того, щоб у них зникли не­врози. Діти, зайняті цікавою справою, не будуть обтяжені глибокою депресією чи штовханням од­не одного. Вони стають у міру розкуті, відкриті, щирі у стосунках.

Дитина проходить етап становлення особистості. Він пов'язаний з перебуванням у соціаль­ному середовищі. Багато сказано про три основні стилі виховання: авторитарний, демократичний і анархічний. Про їх користь і шкоду. Але нічого не сказано про те, що кожна година, а то й хвили­на життя сироти – це вічність. І якщо ця вічність – постійний крик, галас, заборони, шарпання, то не позаздриш і без того нещасній дитині. Нерідко діти впродовж дня не чують нормального звертання до них на ім'я. Особистісно зорієнтована модель навчання, або інакше, людський підхід до дитини, пе­редбачає створення здорового психологічного клімату, передусім нормального людського спілку­вання, утримання в полі зору всіх і кожного окремо. Найперше прагнемо повернути дітей на добро. Спрямовуємо підсвідомість та свідомість на позитивні якості, активізуємо позитивні прояви. За таких умов негативні прояви відходять на задній план, тому що вони на перших порах ніби не помічаються. Згодом діти звикають до доброзичливості, лагідності, співчуття, співпереживання. Така по­ведінка стає для них нормою, а негативи – неприйнятними, і заморожені тяжкими обставинами душі дітей тануть, ніби лід, від тепла. Поступово з’являються перші контакти за симпатіями, згодом за інтересами, товариські стосунки

Завдання вчителя – стимулювати, заохочувати такі порухи дитячих прагнень, закріплю­вати їх, підтримувати. Для цього слід мати резерв добрих справ, уміти будувати з них перспекти­ву. Завдяки цьому життя дітей змінює свої барви – із тьмяних вони стають яскравішими, ніжніши­ми У взаєминах з'являється безліч відтінків, які збагачуються дитячими почуттями. Життя стає повним.

Наслідки спільної діяльності мають закріплюватися повсякденно. Міцність набутих нави­чок позитивних взаємин залежатиме від подальшої роботи: наскільки послідовні будуть педагоги. Якщо такі стосунки стають стабільними, то завдяки їм можна досягти значних позитивних зрушень.

Отже, педагог має прихилити учнів до себе і одне до одного, бо саме від його мудрості за­лежить бути чи не бути добрим стосункам між дітьми. Це першочергове завдання. Налагодження контакту з кожною дитиною допоможе педагогові реалізувати друге завдання – корекцію поведін­ки, становлення стосунків між дітьми, усунення вад розвитку, поліпшення стану здоров'я та запо­бігання хворобам. В О Сухомлинський у своїй діяльності порушував дуже актуальну проблему - проблему спілкування дітей з дорослими. Головне, щоб у спільній діяльності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівнопра­вними, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали формальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступатиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поко­лінь, потреба повторення себе в дітях.

Соціалізація для дітей з особливими потребами є дуже важливою, адже у наших дітей не вистачає життєвого досвіду, досвіду спілкування та потрібного рівня культури. Саме тому шляхами соціалізації для дітей з особливими потребами вважаю комунікативні вправи, формування навичок культури поведінки, аналіз життєвих ситуацій, описаних у художніх творах.



Великого значення при цьому надаємо розвитку звязного мовлення та нестандартним підходам у викладанні уроків. Справжній учитель завжди працює творчо. Тож, постійно доводиться вибирати найбільш доцільні засоби навчання усної мови: дидактичний матеріал, методи і прийоми його опрацювання, організацію навчальної діяльності учнів. Чітке визначення мети, змісту й обсягу роботи, принципів її організації багато важать у на­вчанні усної мови. В.О Сухомлинський говорив. «Висока культура зв'язного мовлення не прийде сама по собі, її треба виховувати, за неї треба боротись»[11,C.231]. Суспільству потрібна людина не лише зі світлою головою, а й з чутливим серцем. А тому, готуючись до кожного уроку потрібно пам'ятати, що уроки ма­ють бути уроками прилучення до прекрасного, глибоких переживань. Тільки інформація, яка зігріта почуттям, пережита й осмислена учнями, здатна впливати на розвиток особистості.

Неоціненним скарбом, що сприяє формуванню рис духовної людини, є оповідання В.Сухомлинського. Учні 5-7 класів із задоволенням їх слухають, обговорюють, переказують. Так, наприклад, вивчаючи оповідання «Камінь» В.Сухомлинського, учні роблять висновок, що людина приходить на землю для того, щоб бути садівником життя, творити добро, бути гуманним. Жити так, щоб не довелося потім шкодувати через скоєне. З уроку діти йдуть із розумінням того, що людина починається з добра. Перш, ніж зробити недобрий вчинок, – подумай і не зроби, бо і через десятки років він згадається. Такі бесіди спонукають учнів до роздумів. Діти розуміють, що доброта і чуйність – як два крила, на яких тримається людство. Підводячи підсумки, я наголошую, що доброта не знає кордо­нів, меж. Недаремно говорять, що криниця без води – просто яма, так і людина без доброти – сама тільки оболонка.

Отже, уроки рідної мови дають змогу виховувати в учнів почуття справедливості і милосе­рдя, порядності. Цьому сприяють спеціально підібрані тексти, казки В.Сухомлинського, інші дидактичні матеріали. «Перед тим, як чинити комусь кривду, бездушно бруднити землю, річку, перед тим, як гірким лихослів'ям образити когось, треба добре подумати: який смисл у цьому? Кому від цього буде краще, затишніше?» – питання, над яким працюють учні повсякчас.

Виховання в людині добра, милосердя – процес тривалий. Література – великий помічник у цьому. Починаючи з п'ятого класу, розглядаємо кожен виучуваний твір у площині утвердження добра, щирості як основи нормального життя людини, говоримо про значення взаємодопомоги і взаємопідтримки для духовного піднесення та самоутвердження особистості.

Неабияку роль у формуванні моральних якостей відіграє казка, за допомогою якої учням прищеплюється любов до рідної землі, материнської мови, працелюбність, ввічливість, корект­ність у стосунках з людьми, милосердя, доброчесність, які завжди протистоять жорстокості, зазд­рості, брехливості.

Народні та літературні казки – це той ґрунт, на якому проростають зерна високої моральності й духовності.

Усна народна творчість і зараз розглядає добро і зло як антиподи, віддаючи перевагу пер­шому. Наприклад: «Добре роби, добре й буде», «Добро довго пам'ятається, а лихо ще довше», «Хто людям добра бажає, той і собі має», «Добре діло роби сміло», «До доброї криниці стежка утопта­на», «Добрий чоловік надійніше кам'яного мосту», «Від добра добра не шукають», «Все добре переймай, а зла уникай».

У народних казках ті герої, що чинять саме добрі справи, завжди одержують винагороду, досягають бажаного. Так високо оцінювали люди Добро!

Одним із найстрашніших прокльонів був вислів «Бодай тобі добра не було». Лагідну люди­ну називали не інакше, як добродій. Про давність і важливість цих категорій свідчить те, що у су­часній літературній мові налічується лише з коренем -добр- понад 50 слів (доброчинний, доброче­сний, добропорядний тощо). І нині ми, прощаючись увечері, кажемо : «На добраніч!», «навчаємо добра», тобто виховуємо на основі справедливості.

Актуальною на сьогодні залишається ідея В.С.Сухомлинського «Кидай урок, учителю, і йди в природу».[12,с.94]. Бо найкращим учителем є сама природа. Доказ цього – його школа під небом, школа радості.

Отже, педагогічна і літературна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського є пре­красним джерелом для виховання в учнів почуття добра і милосердя. Його ідея виховання добром і красою повинна стати провідною в навчально-виховному процесі спеціальних шкіл, де перебувають діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування, які мають вади розумового розвитку.

Використана література:

1.Кобильченко В. Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників у розвитку особистості. Дефектологія. - 2000 - № 3 - 23-25с.

2. Кравець Н. Концепція мовної та читацької освіти учнів допоміжної школи. Дефектологія. - 2001 - №2 - 36-41с.

3. Пічугіна Т., Будзько О. Сучасний стан вивчення спеціальних розладів розладу шкільних навичок в учнів. Дефектологія. - 2002 - №4 - 16-19с.

4. Потомашнєва О. Взаємозв'язок навички читання і розвитку навчального спілкування розумово відсталих школярів. Дефектологія. - 2002 - № 1 - 12-14с.

5. Степанюк С. Спілкування - важливий чинник вироблення соціальної позиції в розумово відсталих школярів. Дефектологія. - 1998 № 3 - 25 - 26с.

6. Стрюк К. Виховання позитивних взаємин у дітей-сиріт з розладами нервової системи. Дефектологія. - 2000 - № 3 - 13-16с.

7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п‘яти томах. - Київ: Радянська школа, 1977. Т.4 - 638с.

8.Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п‘яти томах. - Київ: Радянська школа, 1977. Т.5 - 639с.

9. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка.. - Київ: Радянська школа, 1978. -263с.

10. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - Київ: Радянська школа, 1988.-303с.

11. Сухомлинський В.О. Сердце отдаю детям. - Київ: Радянська школа, 1972. - 243с.



12. Сухомлинський В.О. Казки школи під голубим небом. - Київ: Освіта 1991.-191с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка