Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка11/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

4. Життєві повір'я.

І все своє життя давня людина проживала в різних обрядах та повір'ях від народження аж до смерти, а власне – і по смерті. Ці всякі повір'я приходили до нас особливо з двох сторін: зо Сходу й Заходу, але багато вироблювалося й своїх власних. Різні повір'я перемішувалися з новими віруваннями, і міцно трималися серед людности, і позостаються аж дотепер5. Повір'я пересякли ритуальні обряди, І часто їх трудно відділити від вірувань. Серед наших /217/ повір'їв дуже багато господарчих: про погоду, про врожай й т. ін., і вони складають окремий хліборобський календар.

Я тут подам тільки деякі повір'я, бо про них я ввесь час розповідаю по всій цій праці. Серед українського люду сильно поширена віра в добрі й злі дні тижня; віра ця відома з давнього часу серед багатьох народів. Особливо понеділок уважається злим днем, і цього дня не варт розпочинати жодної поважнішої праці. В віруваннях нашого народу існує святий Понеділок, згадуваний, напр., у весільних піснях, як покровитель супружого їх співжиття, бож "комора" в молодих уночі на понеділок (пор. Вовк: Студії 307). Середа й п'ятниця здавна шануються6, бо на ці дні припадає піст; правда, донедавна постили й у понеділок. П'ятниця перетворилася в нас в окрему Святу П'ятницю, Параскеву, про що розповідаю далі в розділі IX про Свята. П'ятниця більший піст від середи, тому й загальна приповідка: Скривився, як середа на п'ятницю. Про саму п'ятницю є повір'я: Хто сміється в п'ятницю, буде плакати в неділю (Плавюк 314).

Бувають і люди, добрі на початок, що мають легку, щасливу руку, і добре, коли вони розпочинають вашу якубудь справу, особливо важливу.

Число сім від найдавнішого часу ритуальне в нас і часте в обрядах, напр. на весіллі: сім коровайниць, на коровай береться вода з сімох криниць, яйця з сімох курок, молоко з сімох корів і т. ін. У наших приповідках сім дуже часте, як наше національне й ритуальне, напр. у збірнику Плавюка: Зійшлося сім Бід на один обід 16. 141. Сім шкур з тебе здійму 181, Мак сім літ не вродив, а голоду не /218/ зробив 194, Свято – сім баб розп'ято 296, Того і в сімох водах не обмиєш 304, Як є сім, то буде всім 304.

Три рідке в нас, і прийшло з Християнством. Десять неб було в гебрейському світогляді, тому і в нас про щасливий стан кажуть: Він на десятому небі (хоч часто українізується: він на сьомому небі У Плавюка 281 приповідка: Наробився до десятого поту.

Різних повір'їв, що в буденному житті звуться й забобонами, маємо на кожному кроці життя й праці. Коли хочеш, щоб велося й щастило, вставай уранці на праву ногу, а встанеш на ліву – цілий день будеш у злому настрої. Взагалі, права рука й права сторона важливіші від лівої, що маємо і в Євангелії: на Страшному Суді "поставить Бог вівці (праведних) праворуч Себе, а козлята (грішних) – ліворуч" (Матвій 25. 33). Хрестимось правицею, але коли треба відхреститися, то лівицею; напр.: хто встане з-за стола й перехреститься, а їда ще не закінчена, то можна знову сідати, але відхрестившися лівицею. На лівака (шульга) дивляться з підозрінням, – він може бути нечистим.

Перед далекою дорогою треба всім, хто в хаті, конче посідати, щоб усе добре (і свати) сідало7. Вузлик має магічну силу: може зав'язати те, на що надумано; ось тому молодих у "коморі" свашки пильно оглядають, щоб часом на них не було якого вузлика. До великих книжок у народі завжди страх; а хто перечитає всю Біблію, – кажуть часом у народі, – той конче надвередить свій розум, і стане людиною не сповна розуму.

Дуже багато різних повір'їв на щастя. Кучері на голові приносять щастя. Гроші в ритуальних /219/ обрядах завжди на багатство та щастя. На щастя ж і мотузок від повішеного, і кожна річ від нього.

Горщики добра господиня не лишає відкритими, особливо на ніч, – конче позакриває їх, щоб не впало в них що нечисте. Це за наказом Книги Левит 11. 33: "А всякий глиняний посуд, що в них упаде що до його середини, стане нечисте, а його розіб'єте".

Чихання (чи чхання) приносить людині хворобу, а тому в Україні з давнього часу вважається конечним зараз же побажати: "На здоров'я!" Інакше буде зле.

Уже Преподобний Феодосій († 1074 р.) у своїх проповідях нападає на віру в чхання. В Іпатському Літопису під 1078 роком (за вид. 1871 р. ст. 120) записано: "Друзий же чиханію віруєть, же биваєть на здравьє голові".

Ф. Вовк у своїй Антропології подає: "Знайти підкову – на щастя. Пастух ватаг у гуцулів, прийшовши до роботи, першим ділом кидає свою підкову з закляттям на вогнище".

З найдавнішого часу існує повір'я, що упослідженим та малоумним ведеться в житті, і це часте в наших казках: наймолодший син (мізинець) конче дурний, але вкінці перемагає своїх розумних братів, і жениться з царівною.

Деякі дії з людиною конче ведуть до нещастя чи зла. Вступити в помиї на вулиці – буде щастя. Не ступай на те місце, де кінь качався, бо нападуть лишаї. Побити когось порожнім мішком, – ударений станеться сам мішком, запоморочиться й стане нерозумним.

А вже стародавні повір'я, – боязнь крику сови, собачого виття, щоб кіт дороги не перебіг і т. ін., – широко відомі в народі й тепер. Особливо зле, коли дорогу перебіжить чорний кіт, – це веде як не /220/ до нещастя, то до сварки. Стріти Священика (а надто монаха) в дорозі, – не пощастить.

Особливо недобра зустріч – це Похорон: буде комусь із твоїх скорий Похорон.

Віра в злу зустріч дуже давня. "Наука про кари Божі", десь коло 1067-го року, оповідає, що люди вертаються додому, коли їм перейде дорогу чернець чи черниця, свиня, кінь чи лисиця8.

Збірник XVIII віку (з моєї Бібліотеки) подає: "Гріх єсть встрічу віровати" (л. 1186. 2476), і за це епітимія: посту 6 тижнів і по 100 поклонів увечері й рано.

В Україні була поширена легенда про Прісю й гетьмана Богдана. Сусідка Пріся часто бавилася з гетьманенком Юрком, і часто бувала в домі Богдана. Коли гетьман Богдан року 1654-го в січні виїздив на Переяславську Раду, то Пріся навмисне перейшла йому дорогу з повними відрами. За це вона незабаром померла, а душа її довго мучилась. З цього оповідання Т. Шевченко написав "Великий Льох"9. Коли гетьман Іван Самойлович куди їхав і стрічав Священика, то вважав це за лиху ознаку, й гнівався на того Священика10. Коли цей же гетьман року 1687-го виїздив із свого замку в Батурині на війну, то на мості спіткнувся під ним кінь, – "лихий прогностик", сказало оточення11. Як хто що зашиває на собі, конче треба взяти до рота хоч нитку, а то свій розум зашиєш. Коли падає з рук ніж чи ложка, чи виделка – гості будуть; а як падає й розбивається посуд – на нещастя, а то й на смерть. Коли в хаті що тріскає, напр., домові речі, конче трапиться нещастя, мале чи велике.


/221/ 5. Гадання й ворожіння.

Гадання в нас було дуже поширене, особливо в час Свят, і таким воно позосталося почасти й за нашого часу. "Гадати" – це думати про будуче, пор. вираз "думати - гадати".

Серед апокрифічної давньої нашої літератури багато було різних творів, у більшості перекладних з мови грецької, в яких описувалося найрізніше гадання, напр., давні списки подають: Чаровник, Громник, Молніяник, Місяць окружиться, Колядник, Волховник, "волхвующе всякими птицями і звірьми, ухозвон, окомиг, пес воєть, трава шумить, древо к древу, лист шумить", Птичник, Трепетник ("мишца подрожить"), Лопаточник, Путник ("в стрічу віруяй", про зустрічі), Сонник, О часех злих і добрих, О днех лунних, Звіздочетець, Сносудець, Лунник, Травник і т. ін.

Візантійський історик IX віку Георгій Амартол (цебто Грішник) написав Хроніку в 4 книгах, що в XIII столітті була перекладена й на мову церковнослов'янську під назвою "Літовник". Ця Хроніка охоче в нас читалася й мала вплив на своїх читачів. Про гадання тут подається таке: "Звіздозаконіє і рожденословіє, волхвеніє же і чародіяніє, такоже і о скотосмотреньї, ово убо є птицамь смотреніє, ово же храмоусмотреніє, ово же путнаа сріща, ово же рукосмотреніє, другоє же по трепетанію смотреніє і птицосмотреньє убо єсть, єгда летающії зде іли овде птици, напреждь іли назад, їли деснаа, іли ліваа рука потрепещеть, рекуть: се іли оно будеть. Храминосмотрение же, єгда яже в дому случаються, речеться, назнаменуєть. Аще ли же на Покрові явиться невістка, іли змія, іли мишь, іли пролияся масло, іли мед, іли вино, іли прах, іли трісканіє бисть древию, іли что ся провозвіщаєть. Путная же сріща, /222/ єгда аще изидеть кто на путь і сріщеть кого где, аще тя сріщеть таков человік кто, іли се носе, се ти прилучиться. Рукосмотреніє же, єгда проліченіемь руці протягнеть, рекуть – се тому родиться. Потрепетанієм же, єже потрепетаніємь тілесним познаваемо; аще потрепета десноє іли лівоє око, іли рамо, іли бедра, іли сфабрь на нозі, іли попищаху, – се, рече, прилучить ти ся"12.

Гадання з Псалтиря було поширене в нас з печатками Християнства й дійшло аж до нашого часу13. Звичайно Псалтир клали на голову, і читали якийбудь вірш того місця, де книжка відкриється. Неписьменні люди йшли до дяка, й той їм гадав з Псалтиря, про що й тепер ще полишилася приповідка: Дяк з Псалтиря ворожить, що Бог кому наложить (Плавюк 55).

Усякі гадання взагалі йдуть від давнього часу; так, Ібн-Фадлан X віку згадує про наше гадання по бреханні собак. Старе й гадання по насипаному попелу.

Гадання злилося в нас з ворожінням, хоч спочатку вони різнилися: гадання – це узнавання свого будучого, приступне всім, а ворожіння – роблення кому добра чи зла ворожбитом. Ворожіння перше було, як показує саме слово, на ворога взагалі, або на врага, диявола. Тепер гадати й ворожити зовсім злилося, бо й ворожками легко стають, хто хоче навчитися.

В теперішній час широко позосталося гадання – ворожіння звичайно серед дівчат про вихід заміж, головно на Різдвяних Святах та на Новий Рік. Але гадають про молодого й кожного часу; гадання просте: /223/ гадають предметами, чи буде їх долари. Напр., беруть трошки пшениці, і парують зерна, – якщо вийде долари, задумана особа стане тобі молодим, а не вийде – не стане. Так само на Свят Вечір: беруть оберемок дров, а потім дрова парують. Коли до хати приходить гість, а в хаті є дівчина на відданні, то треба конче стерти лавку й пильнувати, щоб гість сів на стерте, – тоді й старости скоро прийдуть, особливо, коли це на Новий Рік. Взагалі, гостей треба припрошувати сідати, інакше старости оминатимуть хату, про що й приповідка: Сідайте, щоб старости сідали (Номис 11860).

У бузку або конюшині шукають цвітка чи листочка п'яти – чи чотирилистного, і коли дівчина знайде, матиме пару. Пильно приглядаються, хто з молодих при вінчанні перший переступить церковного порога або перший стане на килимок, – той і верховодити буде в родині. Складніші гадання, чи молоді разом помруть. Вирубують два лозові прути, і розкладають на хустку, якою мають покрити молоду по Вінчанні. А покривши, виходять з прутами надвір, і кидають їх через хату: якщо прути впадуть один біля одного, то й молода не буде вдовою, і буде жити з чоловіком у злагоді. Часто ворожать на фасолі, поминаючи вже новочасні карти.

Дуже поширене гадання про погоду, таке необхідне в господарстві. Згадку про таке гадання знаходимо вже в промові Ісуса Христа до фарисеїв та садуккеїв: "Ви ізвечора кажете: Буде погода, червоніє бо Небо. А ранком: Сьогодні негода, – червоніє бо Небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!" (Матв. 16. 2–3). І серед народу витворилася безліч ознак, простих і складних, що дають змогу вгадати про погоду взавтра. Тривога пташок: коли качки полощуться, або /223/ ворони сильно кричать, метушаться горобці, чи ластівки занадто розлітаються, коли трава сильно пахне, – буде дощ. Коли півень заспіває невчасно, – буде зміна погоди. Червоне ясне Небо на заході, – на погоду або на вітер. Так само вгадують погоду по рухові свиней; напр., коли свиня несе в зубах солому чи сіно, буде конче мороз, бо свиня барліг собі мостить. Гуси перед морозом стоять на одній нозі. Коли кіт миється або мнеться при чиїхсь ногах, – гості будуть. Сорока прилітає в двір і стрекоче, – на новини, а то й на недобре.

Складніше гадання по свинячій селезінці, добре знане в Галичині. Ілля Киріяк у "Сини Землі" 1939 р. т. І ст. 233 описує це гадання так: "Коли цей, укритий тайною силою предсказувати погоду, орган грубий з одного кінця й тонкий з другого, то це ясне як сонце, що й зима буде ніби тяжка з одного, але жилувата з другого кінця. Як селезінка, скажім, тонка з початку, то снігу може не бути аж до Св. Введення, але за те він може лежати на землі аж до Св. Юрія, а коли противно, то сніг може впасти колинебудь зараз по Св. Покрові й стопитися перед Св. Благовіщенням. Та кінці не грають тут великої ролі, – головно середина, і коли вона покажеться груба на середині з тонкими кінцями, то зима буде тяжка на середині, а кінці будуть м'які, мов розморожена бараболя". Колії, що колють свиней, завжди вміють гадати по нутрі у свиней, – це традиція з глибокої давнини.

Багато в нас найрізніших гадань про те, чи сповниться задумане, чи ні. Для цього кладуть вогонь, і коли дим піде просто вгору, сповниться, а як постелиться землею – не сповниться14. Як згадати, /225/ а цього часу зоря впаде, то загадане сповниться на зле. Коли Страсного Четверга читаються 12 Євангелій, і на свічках робляться окапини, то як задумана окапина розтане до закінчення Євангелії, задумане сповниться15.

Багато в нас і різних старовинних народніх способів лікування, зв'язаних з повір'ями. Як нападе кого лихоманка, то треба носити на шиї на шнурочку гадюче линовище (по-старому, "сволочь"), і лихоманка пропаде. Коли Страсного Четверга печуть хліб, то на нього кладуть сіль, і ось ця страсна четвергова сіль помагає людині проти всіх хворіб16.

Різних гадань безконечне число. Можна пізнати думки іншого, коли доп'єш його воду чи чарку, а звідси й поговірка: Чию воду доп'єш, того думки пізнаєш. В "Слові о полку Ігоревім" 1187 р. повно різних гадань по явищах природи. Усі порядні люди вірять у різні гадання, і тільки відлюдки в них не вірять, а звідси й стародавня поговірка про них: "Не вірить ні в чох(чо), ні в сон, ні в птичий грай".

З бігом часу на різні стародавні повір'я стали казати: забобони, суєвір'я, як це робить уже планово Духовний Регламент Петра І 1721-го року. Симеон Полоцький у своїй "Вечері Душевній" подає "Слово о суєвірії", а в ньому пише: "Суєвіріє єсть й от дне рожденія благодінствіє кому іли злоключеніє ирорицати, суєтно єсть от всяких болізней словес ніких глаголаніє, от срітенія волка іли зайца, баби ізпівающія язическая діла творять".
/226/ 6. Віра в сни.

З найдавнішого часу серед усіх народів світу поширена глибока віра в сни, віра в те, що сни віщі, що вони збуваються17. Вірили, що на час сну душа кидає людину й ходить по тому світі, а там знають, що з тобою станеться, і тому сни завжди віщі.

Віру в сни підтримала Біблія, де їх дуже багато. Сни фараона (Буття 40-41. 1-7) і розгадка їх Йосипом були загально відомі й будили повагу до снів; взагалі вдавнину сни поважали й конче шукали їхнього вияснення (Буття 40.8, Данила 2.3). Зрештою, в Біблії Сам Бог говорить, явившись Аарону при вході до Намету: "Якщо буде в вас Пророк, то Я, Господь, дамся йому пізнати в видінні, буду в сні говорити Я з ним" (Числа 12.6).

Так само Книга Йова 33. 14-15 рішуче твердить, що в снах Сам Бог промовляє:

Бо Бог промовляє і раз, і два рази,

людина ж не бачить того:

у сні, у видінні нічному,

коли міцний сон на людей нападає,

в дрімотах на ложі.

Коли цареві вавилонському приснився був сон, то він наказав "покликати чарівників та заклиначів, і чаклунів та халдеїв, щоб розповіли цареві про його сни" (Даниїла 2.2). Відгадувачі (толкувателі) снів звичайно мали велике значення, напр., Йосип при дворі єгипетського фараона.

/227/ Але віру в Сни найбільше поширила й освятила, звичайно, Євангелія від Матвія, що подає їх аж п'ять раз: Йосипу Ангол у сні звелів прийняти Марію (1.2), наказав утікати до Єгипту (2.13) й вертатися звідти (2.19); у сні ж Бог остеріг мудреців (волхвів) не йти до Ірода (2.12), і нарешті Пилатова жінка багато терпіла у сні з-за Ісуса (27.19). Євангелія Матвія була в оригіналі написана по-гебрейському, і взагалі Матвій найбільше відбивав світ гебрейський; і цікаво, що всі інші три Євангелйсти не говорять про сни ані разу ані слівцем. Згадаю ще, що й Апостол Павел має видіння у сні (Дії 16.9). Так само й греки вірили в Боже надприродне походження снів, але вже Аристбтель виступав проти них, а Діоген просто висміював тих, хто вірить у сни. Але греки по Христі, звичайно, вірили в сни, і десь на початку V віку Єпископ Філософ Синезій (379–412) написав цілого трактата "Про Сни (Мідое: Раїг. вгаеса, т. 66 ст. 1281-1319), а Никифор Григора (1295–1360) вже склав першого докладного Сонника, як доповнення до праці Синезія (там само, т. 149, ст. 521-642). Трохи пізніше в Візантії постає низка Сонників, які впливали й на слов'янський світогляд.

В нашій давній літературі віщі сни були звичайним явищем; напр., їх повно в літературі, перекладній з грецького: в Олександрії, в Історії Юдейської війни Йосифа Флавія, в повісті про Девгенія й т. ін. а вже в Життях Святих снів повно. Не мало снів і по наших Літописах.

Дуже сильно описаний сон Київського, князя Святослава Грозного в нашій пам'ятці 1187-го року "Слово о полку Ігоревім", і це дуже цінне джерело для досліду наших снів у старовину. Подаю цей важливий сон у перекладі: "А Святослав бачив смутний сон (це по поразці князя Ігоря половцями). У Києві /228/ на горах – розповідає він, – зодягали мене звечора чорним покривалом на ложі тисовому, черпали мені сине вино, з отрутою змішане, порожніми сагайдаками поганих чужинців сипали мені на лоно великі перла (женчюг), і пестили мене. І ось уже дах без гребеня в мойому златоверхому теремі! Всю ніч з вечора грали темносірі (бусові) ворони. Біля Плісненська на болоні були нетрянські гадюки (дебр-ські сані), і неслися до синього моря".

Академік В. Перетц у своїй праці про "Слово" 1926 р. перевірив ці сни по стародавніх Сонниках, і ствердив, що в цьому сні Святослава визначають: перла – сльози (257), так само як і намисто, постіль – на недугу, чорна одіж – на печаль, змія та крук – на нещастя, а дах без гребеня віщує покійника. Треба ще додати, що українці вірять, що сон звечора особливо віщий і конче сповниться. Златоструй XII віку подає: "Аки бисер – слези знаменуя".

Різних Сонників у нас було дуже багато, але старші зовсім не дійшли до нас. Відомий сербський Сонник XV в., а український найдавніший 1780-го року (з бібліотеки П.К. Симоні). Звичайно, толкуванням снів сильно зловживали, і сильно їм довірялися, а тому вже в Пролозі під 27 лютим дається Слово Антіоха: "Яко не подобаєть вірувати сном", де виступається вже проти снів.

"Сон у руку" – це сон, що неодмінно сповниться, в Україні такі сни в середу (Ю. Косач: Еней, 1947 ст. 27). У "Землі" О. Кобилянської 1901 р. подається, що "Докія зналася на снах. Полум'я значило відомість. Дим – зла новина, а що дим клубився гадюкою до хлопця – означало лихі люди" 180. Марко Вовчок (МІ ст. 4): "Як дівчині сниться місяць – то жених, а як молодиці – чоловік приїде або син народиться... Люборацькі" Свидницького 151: "Як сняться людині гроші або що яйце їси, або яблука, /229/ вишні, то будуть бити". "Повія" П. Мирного: Коли собака сниться – то напасть 65.

Б. Харченко в "Волині" 1959 р. І. 128 подає: "Сон з середи на четвер збувається".
7. Повір'я з буденного життя у творах наших письменників.

Цих повір'їв дуже багато у всіх письменників, а особливо в старших, але я подаю їх тут тільки для зразка, подаю мало.



Т. Шевченко (1814–1861). Я води набрала та вповні шлях і перейшла 115 (вид. 1947 р.), – щоб пощастилося. "Назар Стодоля": Залишки горілки хазяйка підкидає під стелю і проказує: Щоб вороги не знали й сусіди не знали! (513 за вид. 1949 р.)

М. Вовчок: 1857 р.: Переполошилась дуже жінка, і дочка в неї уродилася схожа – як у око впала – на того чумака кремеза, що ото її питав (і налякав) III. 361. Як паски печуть, то багато всяких повір'їв, т. II. 386–387.

П. Куліш: "Чорна Рада" 1857 р.: Коли п'ють, то рештками бризькають під стелю й кажуть: Щоб наші діти отак вибрикували! Щоб чого не сталось із переполоху: Може ізмить її свяченою водою, та нехай би наділа сорочку пазухою назад. 182. Коли б не занедужала жидова з переляку! А поперевертаймо їм сорочки пазухами назад! IV. 10.

Артемовський-Гулак: Кулю замовлять, хто вміє, – того вже не лизне ні сам пан сатана. 401. Щоб вам легенько ікнулось! 402.

Мирний П.: Чорна кішка пробігла між ними II. 323 (на сварку). Хай нашим ворогам така шибениця! скрикнула Христя, вихиливши чарку і вибризнувши краплю поверх голови. II. 360. Встаючи з постелі, /230/ то як ступиш лівою ногою на долівку, буде зле. II. 505.

І. Нечуй-Левицький: "Причепа": Я б і зроду-звіку не ходила простоволоса... Чи слід молодиці світити грішним волосом проти Божого сонця? І мати моя носшіа очіпок на голові, і я носитиму вже до смерти 128. Леміщиха, за народнім звичаєм, мала за великий гріх світити волосом 179. "К. сім'я": На місці, де мають ставити хату, сіють пшеницю. Як зійде, то знак, що місце для хати чисте 88. Хазяїн випив цю чарку до самого дна, щоб не зоставалось на сльози 44. Хто купить Мира од Мироточивих Голов у Києві або оливи з лямпад над Св. Варварою (в Києві) та буде мазать собі очі та лоб, в того ніколи не болітимуть очі й голова 136. Виїжджаючи, всі попереду сіли по-українському звичаю, т. І. 170, – щоб поводилось у дорозі, а коли є дівчина на відданні, то щоб старости сідали. "Не той став": Сідайте, щоб старости сідали 42. Хто позіхає, конче рота хрестить 106. Справляють Родини 132-133.

Ів. Багряний: "Тигролови": Перед відходом: Ну, сідаймо, щоб іще зійтись колись II. 122. 1947 р.

Н. Рибак: Свічці хочеться, щоб вона перейшла йому дорогу, але натомість дівчина виливає воду на землю, і не переходить дорогу з порожніми відрами ("Пер. Рада" 1948 р.). Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана 395.

Ольга Кобилянська: "Земля" 1901 р.: Як на весні земля добре ореться, буде добрий рік 127. Не вільно дівчині, яка втратила дівоцтво, брати вінка на себе до шлюбу 251. Волосся розплетене на знак жалоби 312.

Борис Грінченко: Твори, т. II ст. 148: Він до Гайденка вже щось не став їздити, – мабуть, глека розбили (вид. 1963 р.).

Борис Харченко в своїй "Волині" ч.І 1959 р. /231/ подає: "Корову продали з мотузкою, щоб було на щастя" 94. – "Ой, не стіймо ж, не стіймо удвох на порозі: щастя-долі не буде" 274. – "Глечики на щастя б'ються" 298.
8. Повір'я буденного життя.

Подаю ще, на закінчення цього розділу, повір'я, часті в буденному житті.



І. На щастя, на добре. Знайдена підкова приносить щастя, тому її бережуть у хаті, або прибивають до порога. Часом прибивають у крамниці, щоб щастила торгівля. Повір'я поширене на всьому світі здавна.

Як вип'єш з ким з одної шклянки чи чарки, то будеш знати думки його.

Пір'я павича приносить щастя, тому його носять на капелюсі.

Як випаде зубок у дитини, то вона закидає його на гору (стрих) і проказує: Мишко, мишко, на тобі мого зуба, а ти дай мені свого! У миші зуби дуже міцні.

Коли говориш кому що добре, і хочеш, щоб воно позасталося назавжди, стукни рукою (пальцями) по столу чи взагалі по чому твердому, три рази.

Коли падає з рук яка річ, то це до вас хтось поспішає. Якого роду річ, то й поспішає відповідно чоловік чи жінка: Падає ніж, то поспішає чоловік, падає ложка, то жінка.

Коли ніс свербить, то буде випивка.

Як хто довго не приходить, а ви хочете, щоб він прийшов, то викликайте його ім'я в комин, – і він неодмінно прийде.



ІІ. На нещастя, на недобре. Як курка заспіває півнем, жди нещастя.

Як людина багато позіхає, це на недобре: чи не /232/ пристрів хто. Коли вишіптувати чи виливати пристріт, то він виходить з людини позіханням.

Коли виряджаєшся на яке завдання чи на яку роботу і спіткнешся на початку, або кінь під тобою спіткнеться, то не вдасться тобі. Хто вітається через поріг, то на сварку.

Не читай за їдою книжки, бо заїси свій розум і пам'ять.

Читаючи, не лишай книжки незакритою, а то все забудеш.

Хто надіне що навиворіт, буде побитий.

Не свищи в хаті, бо з'явиться диявол.

Дзеркало треба завішувати на ніч, а то побачиш у ньому померлого або диявола.

Як чорна кішка пробіжить між ким, то на сварку.

Вони глека розбили, – посварилися через дівчину.



III. Поводження. За тютюн чи папіросу не прийнято дякувати.

Коли їси хоч надворі, то їж з непокритою головою.

Коли хто їде в дорогу, то перед виходом з хати всі на хвилинку сідають, – щоб поводилось у дорозі, а як є дівчина на відданні, то щоб старости сідали

/233/ VII. СМЕРТЬ, ПОХОРОН І ПОЗАГРОБОВЕ ЖИТТЯ.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка